Попередня     Головна     Наступна





ПІВДЕННО-ЗАХІДНЕ НАРІЧЧЯ — одне з трьох наріч укр. діал. мови. Охоплює говори на тер. пд.-зх. областей України, а також на суміж. землях Молдови, Румунії, Угорщини, Словаччини, Польщі (карту говорів української мови див. на окр. арк., с. 720 — 721); говірки пд.-зх. типу як окр. анклави поширені також в Югославії, Канаді, США. На пд. й зх. межа П.-з. н. є одночасно межею з сусід. мовами; на пн. умовна лінія Володимир-Волинський — Луцьк — Рівне — Новоград-Волинський — Житомир — Фастів відмежовує П.-з. н. від північного наріччя; умовна лінія Фастів — Біла Церква — Ставище — Тальне — Первомайськ — Ананьїв — нижня течія Дністра відмежовує П.-з. н. від південно-східного наріччя. П.-з. н. об’єднує старожитні говори. Складна історія людності пд.-зх. регіону України від доби Київ. Русі до серед. 20 ст., насамперед наявність тривалих у часі адм. меж, розчленування території наріччя між різними д-вами, що супроводжувалося у певних зонах П.-з. н. відмінними інтенсивними впливами ін. мов, зумовила значну діал. диференціацію цього наріччя. У ньому виділяють три групи діалектів: 1) волинсько-подільську, об’єднує волинський говір і подільський говір, що поширені на тер. історичних Волині і Поділля; 2) галицько-буковинську, об’єднує наддністрянський говір, покутсько-буковинський говір (надпрутський), гуцульський говір (східнокарпатський), надсянський говір, що поширені на тер. історичних Галичини і Буковини; 3) карпатську, об’єднує бойківський говір (північнокарпатський, або північнопідкарпатський), закарпатський говір (середньозакарпатський, підкарпатський, південнокарпатський), лемківський говір (західнокарпатський).

Риси, за якими П.-з. н. протиставляється пд.-сх. і пн. наріччям, охоплюють усі чи більшість говорів наріччя; частина специфічних для П.-з. н. рис має вузьколокал. характер. Багато важливих для структури П.-з. н. ознак не протиставляються ін. наріччям, вони є інтегральними. Фонет. особливості П.-з. н.: рефлексація давніх о, е в новоутв. закритих і ненаголош. складах як і (конь > кін’, печь > піч, ıєсень > осін’), у частині карпатських говорів давні о, е зазнали ін. змін на у, ÿ, и (конь > кун’, кин’, принеслъ > принÿс); давній Ђ (ять) рефлексувався як і в наголош. і ненаголош. позиціях (пЂсокъ > пісóк, дЂло > дíло); в галиц.-буков. групі говорів а після м’яких приголосних і шиплячих змінюється на голосний перед. ряду е, и, і (час > чіс, тел’á > тел’é, шáпка > ши́пка), для ін. говорів ця зміна не характерна; наявність сильного укання — зміни ненаголошеного о в у (гоулýбка, кужýх); у ненаголош. позиції сильне змішування е і и (жиевé, вислó), а в буков. говорі виразна зміна артикуляції и у напрямку до е (беикé ‘бики’, жéто ‘жито’); у карпатських говорах наявний голосний заднього ряду ы (сыны, былы); деспалаталізація p’ і пов’язане з нею виділення нової йотової артикуляції в наддністр. говорі (зор’а > зорйа, бур’а > бурйа); оглушення приголосних у кінці слова і перед глухими приголосними; відсутність подовження приголосних в іменниках с. р. (жит’:а > жит’а, жит’е); перехід м’яких приголосних д’, т’ в ґ’, к’ (д’ід > ґ’ід, т’íсто > к’íсто); наявність на місці давніх сполук ръ, лъ, рь, ль рефлексів -ир-, -ил-, -ер-, -ел-, -ыр-, -ыл- (керни́ц’а, кырвáвий, гилтáти). Морфол. особливості П.-з. н.: наявність флексії -оў, -еў на місці давніх -ойу, -ейу, а також флексії -ом в ор. в. одн. іменників ж. р. та узгоджених з ними прикметників, числівників та окр. займенників (рукóйу > рукóў, рукóм, мнóйу > мноў, мном, землéйу > землеў); збереження у багатьох говорах рефлексів давніх закінчень дав. і місц. в. мн. іменників ч. р. -ом, -ім, -ох, -ix (синóм, брáтім, на синóх, на брáтіх при формах синáм, братáм, на синáх, на братáх у більшості укр. діалектів); збереження давніх форм дав. і ор. в. одн. особового і зворотного займенників мі, ми, ті, ти, си, м’а, т’а, с’а при формах менí, тобí, собí, менé, тебé, себé в ін. говорах; поширення усічених форм займенників (го, му зам. йогó, йомý), редуплікованих форм вказів. займенників то, се тото, сесе, сес’а; наявність форм інфінітива на -чи від дієслів з основами на задньоязиковий приголосний г, к, x (бігчи, стрими); поширення різних форм майб. ч. (бýду писáти, бýду писáв, писáтиму. му писáти); збереження давніх особ. форм дієслів 1-ї і 2-ї ос. одн. і мн. мин. ч. (носи́вйем, носи́лам, носи́ли смо, носи́ли сте), а також форм давномин. ч. (був-йем казáв) та форм умов. сп. (був бим роби́в).

Синтакс. особливості П.-з. н.: наявність конструкцій прийменник к + іменник, займенник у дав. в. (к тóбі, зам. до тéбе), конструкцій нас було двох зам. нас було двойе, майу діти зам. майу дітей та ін; поширення вільного відносно зворотного дієслова розташування форманта с’а — у препозиції чи постпозиції (йа с’а весел’у і йа весел’ус’а).

Словотв. особливості П.-з. н. зумовлюються набором словотворчих засобів, не властивих діалектам ін. наріч, напр.: суфікси -анк(а), (н)-иц’(а) для утворення назв полів з-під сільськогосп. культур (стерн’áнка, бурачáнка, барабол’áнка, жи́тниц’а, бýл’аниц’а), суфікс -л’(а) для творення назв діючої особи ж. р. (брáл’а, копáл’а, ворожíл’а) та ін. Літ., наук. діяльність, шкільництво носіїв П.-з. н. аж до серед. 20 ст. були позначені поміт. впливом місц. говірок, що зумовило формування у різний час галиц., буков. і закарп. варіантів укр. літ. мови, з яких лише галицький був найбільш унормованим і поширеним.


Літ.: Жилко Ф. Т. Нариси з діалектології укр. мови. К., 1966; Закревська Я. В. Нариси з діал. словотвору в ареальному аспекті. К., 1976; Бевзенко С. П. Укр. діалектологія. К., 1980; АУМ, т. 2. К., 1988.


П. Ю. Гриценко.










Попередня     Головна     Наступна


Шевченківські читання в cпільноті ua_kobzar:

Спогади О. Афанасьєва-Чужбинського, 1840 р.:   Еще мальчики могли научиться по-украински, но девочкам предстояло много труда понимать «по-мужицки», хотя ничто не мешало сохранять родной акцент и до глубокой старости. В то время, кроме «Энеиды» Котляревского, которой девицам читать не давали, на украинском языке были уже: повести Квитки, Полтова и приказки Гребенки, имелись везде рукописные сочинения Гулака-Артемовского; но все это читалось как-то вяло высшим кругом. Появление «Кобзаря» мигом разбудило апатию и вызвало любовь к родному слову . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.