Попередня     Головна     Наступна





ГОЛОВАЦЬКИЙ Яків Федорович (псевд. — Головацький Ярослав, Русин Гаврило, Балагур Яцко, Галичанин та ін.; 29.Х 1814, с. Чепелі, тепер Бродівського р-ну Львів, обл. — 13.V 1888, Вільнюс) — укр. мовознавець, етнограф, фольклорист, поет, педагог і громад. діяч, чл. Рос. геогр. т-ва, почес. чл. Т-ва історії і старовини російської з 1866. У 1834 — 35 навч. в духовній академії в Кошице та ун-ті в Пешті; закін. 1841 Львів. ун-т. У 1842 — 48 був священиком. Протягом 1848 — 67 працював професором, а 1863 — 64 — ректор Львів. ун-ту. В 1868-88 — голова Віденської археогр. комісії, одночасно (з 1871) — голова Тимчас. комісії по організації Вілен. публ. бібліотеки й музею. Належав до «Руської трійці», організував випуск альм. «Русалка Дністровая» (1837). Досліджував фольклор і етнографію українців зони Карпат («Нарис старослов’янського байкарства або міфології», 1860; «Народні пісні Галицької та Угорської Русі», кн. 1 — 4, 1878; «Про костюми або народне вбрання русинів чи руських у Галичині й північно-східній Угорщині», 1867). Підготував праці про писемні пам’ятки («Хрестоматія церковнословенська і давньоруська», 1854; «Пам’ятки дипломатичної і судово-ділової мови руської в давньому Галицько-Волинському князівстві й суміжних руських областях в XIV та XV століттях», 1867). Велике значення у справі відродження укр. шкільництва і культури мала «Грамматика руского Азыка» Г. (1849), яка спиралася на мовну практику Галичини, була осн. посібником у школах до 1862. На підставі нових діал. даних Г. здійснив одну з перших у вітчизн. мовознавстві спроб опису діал. диференціації укр. мови — «Розправа о язиці южноруськім і єго нарічіях» (1848); виділив волин.-поділ. (або українське), галицьке (або наддністрянське) і карпаторуське наріччя. Обстоював самобутність укр. мови, підкреслював її глибокі істор. корені. У питаннях реформування правопису, витворення норм укр. літ. мови виявляв непослідовність. Створив «Географический словарь западнославянских и югославянских земель и прилежащих стран» (1877, вид. 1884), опубл. «Читанку» М. Шашкевича (1850) тощо. Уклав досконалий для свого часу регіональний словник говорів Галичини, Буковини і Закарпаття — «Материалы для словаря малорусского нарЂчія, собраныя в Галиціи и въ СЂверо-восточной Венгрии...» (1857 — 59, літери А — 3) та «Словник української мови» (обидва — в кн.: Науковий збірник Музею української культури у Свиднику, т. 10. Пряшів, 1982).


Літ.: Кореспонденція Якова Головацького в літах 1850-1862. Л., 1905; Гуменюк М. П., Кравченко Є. Є. М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький. Бібліогр. покажчик. Л., 1962; Булахов М. Г. Головацкий Яков Федорович. В кн.: Булахов М. Г. Восточнославян. языковеды. Биобиблиогр. словарь, т. 3. Минск, 1978; Бевзенко С. П. Історія укр. мовознавства. Історія вивчення укр. мови. К., 1991.


П. Ю. Гриценко.








Див. також:

Письменники Західної України 30-50-х років XIX ст.











Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.