Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня     Головна     Наступна





ЛІНГВІСТИЧНА ГЕОГРАФІЯ — розділ діалектології, який на основі методу картографування мовних явищ вивчає їх тер. поширення. Необхідність у лінгв. картах постала перед ученими різних країн ще в 19 ст. У 18511. Срезневський у «Замітках про матеріали для географії російської мови» писав «про першу насущну потребу цієї науки — складання мовної карти». Картографування ж мовних явищ започатковане в Зх. Європі в 2-й пол. 19 ст. нім. вченим Г. Венкером підготовкою атласу Рейнської провінції. У 1902 — 10 опубл. 12-томний «Лінгвістичний атлас Франції» Ж. Жильєрона й Е. Едмона, після чого одним з осн. напрямів досліджень нац. мов стає укладання атласів лінгвістичних. Більшість з них з’явилася у 2-й пол. 20 ст. За способом опрацювання і відображення на картах матеріалу визначилися різні школи Л. г. Це передусім романська школа, основоположною працею якої став згаданий атлас франц. мови. За його принципом, в основу картографування береться окр. слово, яке наноситься на карту в записі фонет. транскрипцією. Так побудовані атласи ін. роман. мов. Нім. школа Л. г. характеризується застосуванням різних умовних знаків — лінійних і фігурних (різноколірних). Принципи цієї школи застосовано в ряді атласів європ. мов, у т. ч. слов’янських, зокрема в «Малому атласі польської мови» (1957 — 68). Рос. школа Л. г., продовжуючи значною мірою традиції нім. школи, виробила свою теорію, принципи й способи картографування. Розвиток її пов’язаний гол. чин. з працями Р. Аванесова та його послідовників. В атласі рос. мови (1957 опубл. «Атлас русских народных говоров центральних областей к востоку от Москвы»; 1986 — «Диалектологический атлас русского языка, в. 1. Фонетика»; 1989 — «Диалектологический атлас русского языка, в. 2. Морфология») осн. засобами картографування є одно- й багатоколірні геометр. фігури з різним їх заповненням, кольорові штрихування, площини та ізоглоси. Картографуються мовні явища як елементи системи мови на основі великої кількості слів-репрезентантів. Теор. засади рос. Л. г. узагальнено в кн. «Питання теорії лінгвістичної географії» (1962).

Українська Л. г. починається від перших класифікацій укр. говорів і складання діалектол. карт. Уже в праці «Наріччя, піднаріччя й говори Південної Росії в зв’язку з наріччями Галичини» К. Михальчука (1877) наведено першу класифікац. карту укр. мови, для складання якої використано не лише попередні класифікації і діалектні записи, а й матеріали з 59 нас. п., обстежених за спец. програмою, складеною І. Новицьким. З кін. 20-х рр. 20 ст. з’являються праці, у яких робляться спроби дослідити укр. говори лінгвогеогр. методом (П. Бузука, І. Панькевича, К. Дейни та ін.). Визначаються ареали як окр. діал. елементів, так і діал. утворень, починається картографування окр. діал. рис у межах певних територій. Створений «Атлас української мови» (опубл. т. 1 — 2, 1984 — 88) відбиває діал. диференціацію укр. мови 50 — 70-х рр. 20 ст., окреслює межі поширення одиниць діал. членування, співвідношення у структурі говорів літ.-нормат. і регіон. елементів. Згадані атласи дають синхр. зріз мови в його тер. проекції, визначають членування нац. мови, вказують на осн. говіркові ареали й найголовніші діал. межі загальнонац. мови. Регіон. (обласні) атласи, орієнтуючись переважно на загальномовні, поглиблюють і доповнюють останні. Багато діал. рис функціонують на порівняно невеликій території, а тому в загальномов. атласі недостатньо або взагалі не відбиті. Регіон. атласи з густішою мережею обстежених пунктів відбивають їх значно повніше.

У слов’ян. мовознавстві регіон. картографування розвивається паралельно із створенням нац. загальномов. атласів. З-поміж укр. регіон. атласів виділяються атласи Й. Дзендзелівського, В. Ващенка, Т. Назарової, Ю. Тарнацького, З. Штібера, Я. Рігера, С. Глінки й М. Кондратюка, З. Ганудель, В. Латга, Ф. Чижевського та ін: В ост. десятиліття 20 ст. розпочався якісно новий етап розвитку Л. г.: виникла ідея створити атлас, який би виявив міжмовні й діал. ізоглоси, що суттєво для пізнання істор. розвитку спорід. мов, їхньої тер. диференціації. Таким є «Общеславянский лингвистический атлас» (Серия фонетико-грамматическая, в. 1, 1988; в. 2а, 2б, 1990; в. 3, 1994; Серия лексико-словообразовательная, в. 1, 1988). Розпочато видання «Atlas Linguarum Europae» («Лінгвістичний атлас Європи»; b. 1, 1983; b. 2, 1986), об’єктом картографування якого є віддалено споріднені й неспоріднені мови Європи, та «Общекарпатского диалектологического атласа» (в. 1, 1989), де таким об’єктом є генетично ближчі й віддалені мови регіону Карпат і суміж. територій; у цих атласах представлена й укр. мова. Картографування є способом не лише наочного подання мовних фактів, а й їх зіставлення та осмислення. Лінгв. карта, виявляючи відповідники того чи того мовного явища в різних говорах, допомагає з’ясувати походження і час його виникнення, що неможливо зробити ін. методами.

Синхр. зріз тер. диференціації мови відбиває її історію: карта відображає різні етапи розвитку й змін мовного явища в просторі. Лінгв. картографування дає змогу розв’язати і ряд таких важливих питань, як закономірності й осн. тенденції розвитку нац. мови, виявлення діал. основи літ. мови, її взаємозв’язків з говорами на різних істор. етапах.


Літ.: Жилко Ф. Т. Деякі питання лінгвогеогр. аспекту в укр. діалектології. В кн.: Праці X Респ. діалектол. наради. К., 1961; Вопросы теории лингв. географии. М., 1962; Дзендзелівський Й. О. Засади укладання регіон. атласів слов’ян. мов. К., 1963; Бородина М. А. Проблемы лингв. географии (На материале диалектов франц. яз.). М. — Ленинград, 1966; Укр. лінгв, географія. К., 1966; Гриценко П. Ю. Поч. етап вітчизн. лінгвогеографії. В кн.; Славян. языки, письменность и культура. К., 1993.


Н. П. Прилипко.
















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.