Попередня     Головна     Наступна





ІКАВÍЗМ — розвиток звука і на місці давнього (Ђ — ять) та етимологічних *о, *е. Останні внаслідок занепаду у наступному складі редукованих ъ та ь подовжилися і через стадію дифтонгізації (*о > ō > уо, уи, уі, уе ... > і; *е > ē > іе > і) чи звуження цих голосних у монофтонги і делабіалізацію (*о, *е > ō, е > у, ÿ > і) у всіх пд.-сх. та багатьох пд.-зх. говорах змінилися в і: *stolъ > стōл >... > стіл; *selъ, > сēл > ... > сіл. Позиц. перехід [о], [е] в і зумовив чергування фонем: [о] — [і], [е] — [і], розширення сполучуваності голосних і приголосних, зокрема палаталізованих приголосних фонем з голосною і. Секундарний і у новозакритих складах відповідно до давніх *о, *е так само, як [і] < ě (Ђ), становить норму сучас. укр. літ. мови. Ікавізм — одна з характерних ознак фонол. системи укр. мови, якою вона виразно виділяється серед ін. слов’ян. мов і одночасно пов’язується із спорідненими явищами в полабській (мертва мова), серболуж., серб., хорв., польс. та чес. мовах (розходження у якості голосного є вторинним). Ікавізм як мовне явище реалізується у мовленнєвому процесі як ікання.


Літ.: Назарова Т. В. K проблеме укр. икавизма. «Вопросы языкознания», 1971, № 2; Назарова T. В. K характеристике укр. волынско-полесского вокализма. В кн.: ОЛА МИ. 1970. М., 1972; Залеський А. М. Вокалізм пд.-зх. говорів укр. мови. К., 1973; Калнынь Л. Э. Опыт моделирования системы укр. диал. языка. М., 1973.


Г. В. Воронич.








ÍКАННЯ — вимова в більшості укр. говорів звука [і] на місці голосних неверхнього піднесення. Велика поширеність звука [і] (< ě (Ђ), *о, *е) у південноукр. говорах різко протиставляє їх північним, де цей звук функціонально менш навантажений, будучи в ряді говірок лише продовженням давнього *і. [і]<Ђ функціонує у південноукр., а також під наголосом у західнополіс. говірках; [і]<*о, *е виступає у всіх пд.-сх. та, за незначним винятком, у пд.-зх. говорах.


Літ. див. до ст. Ікавізм.


Г. В. Воронич.











Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.