Попередня     Головна     Наступна





ДВОСКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ — просте речення, що складається з підмета і присудка, поєднаних предикат. зв’язком, та синтаксично залежних від них компонентів. Підмет і синтаксично залежні від нього компоненти утворюють групу підмета, а присудок і синтаксично залежні від нього компоненти — групу присудка. Другорядні члени речення, поширені ін. компонентами, утворюють групи (напр., групу додатка). Осн. засобом вираження підмета є ім. у формі наз. в., а присудка — особ. форма дієслова. Підмет і присудок взаємозалежні: підмет має форму, зумовлену категоріальною семантикою присудка, а присудок уподібнюється підметові формально.

За характером присудка Д. р. поділяють на два осн. типи: дієслівні та іменні. У дієсл. реченнях присудок виражається особ. формою повнознач. дієслова, на базі якого, з одного боку, формується ознака предмета мовлення, співвіднесеного з підметом, а з другого — ця ознака характеризується у модально-часовому плані як дійсна, можлива чи бажана: «Дніпрогес працює» (О. Гончар); «Скільки сказав би я слів про цю весну осінню, про щастя» (М. Рильський); «Хай дружби вогонь не вгаса!» (П. Тичина). В іменних двоскладних реченнях присудок складається з особ. форми служб. дієслова — зв’язки бути та повнознач. слова (імені) у певній формі: Він був молодий; Вона буде вчителькою. Повнозначне слово (ім’я) передає значення присудка, особові форми дієслова-зв’язки вказують на грамат. категорії способу і часу, узгоджують присудок з підметом. Дієслова-зв’язки може не бути, тобто воно може мати нульову форму, яка свідчить про теп. ч. дійсн. сп.: Вона гарна; Він спортсмен.

Залежно від семантики підмета і присудка, ін. компонентів Д. р. можуть виражати різні семант. структури: діяч — активна дія (Хлопчик біжить); носій стану — процесуальний стан (Дитина спить); носій ознаки — кваліфікативна ознака (Він начальник); носій відношення — посесивне відношення — об’єкт відношення (Брат має машину) тощо.


Літ.: СУЛМ. Синтаксис. К., 1972; Укр. грамматика. К., 1986.


Й. Ф. Андерш.







Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.