Опитування про фонему Е на сайті Ізборник  


Попередня     Головна     Наступна





КУЛІШІВКА — укр. фонет. правопис, застосований П. Кулішем у «Записках о Южной Руси» (т. 1, 1856) та в «Граматці» (1857), а потім використаний у журн. «Основа», який видавали 1861 — 62 в Петербурзі В. Білозерський, М. Костомаров і П. Куліш. Згідно з цим правописом, послідовно вживалася літера і на означення звука і з давнього Ђіто, сіно, осінь), на місці давніх о, е у новозакритих складах (стілъ, жінка, пічь) і на місці йотованого і (Вкраіна, моіх, тихоі). Усувалася з абетки літера ы, а замість неї і на позначення звука и писалася літера иинь, лисиця), у ролі апострофа в серед, та в кінці слів після приголосних виступала ъ (пъять, розвъязав, вітеръ, сміхъ). Звук е послідовно передавався літерою е (друже, сестра). Літера є вживалася лише після м’яких приголосних в іменниках с. р. (весіллє, третє, щастє), а після голосних — літера е без відзначення на письмі йотації звука е (гуляє, думаешъ), хоч літера є в попередніх правописах уже була; відновлено літеру ё для сполучень йо, ьо (ёму, слёзою, тёхнув, народнёго), які відомі в давнішій орфогр. практиці. У правописі приголосних П. Куліш намагався послідовно запровадити фонет. принцип, наслідуючи в цьому частково О. Павловського, П. Гулака-Артемовського та ін. Вибуховий ґ передавався лат. літерою g (дзиgа, gуля), дієслівне сполучення -ться — через -тьця і -тця (вертаютьця, всміхнетця), а -шся — через -шся і -сся (одібъешся, вітаєсся). Паралельно вживалися префікси рос- і роз- (роскажуть, розчервонітися). К. вживалася до заборони укр. друку Емським актом 1876, і в дещо зміненому вигляді (грінчевичівка) — після зняття цієї заборони 1905 — 14, зокрема в «Словарі української мови» За ред. Б. Грінченка


Г. П. Півторак.










Див. також:
Український правопис. Київ, 2015.










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.