Опитування про фонему Е на сайті Ізборник  


Попередня     Головна     Наступна





МОВА ДИТЯЧОЇ ЛІТЕРАТУРИ — мова оригінальної та перекладної худож., худож.-наук. та худож.-публіцистичної л-ри, орієнтованої на дитину від народження (якщо в поняття дит. л-ри включати фольклор) або від двох років (якщо під дит. л-рою розуміти лише авторську) до 10 — 11 років (при вузькому тлумаченні дитинства) або до 13 — 14 років (при ширшому тлумаченні). Для мови дит. фольклору характерні доступні відповідно до віку засоби (спарені слова, постійні епітети, традиційні слова з числовим значенням, слова-знаки нац. культури, формульні зачини та кінцівки, різного роду повтори тощо). Мова авторської дит. л-ри для раннього віку (домінуючий жанр — поезія) виразно позначена фольклорністю. Досить часто суто мовні явища підкріплені літературними: жанровою аналогією, худож. образами, композиц. організацією.

Для М. д. л. типова метафороподібність, зумовлена аніматичним сприйняттям дійсності дітьми дошкільного віку (що розвивається завдяки фольклору). Стильова палітра обмежена худож. та розм.-побутовими маркованими засобами, починаючи із старшого дошкільного віку з’являються елементи публіцист.-інформативного, офіц.-ділового та наук, стилів (переважно на рівні лексики) у зв’язку з розширенням тематики оповіді. Фольклорність стає ознакою ідіостилю. Метафора та інші пов’язані з нею засоби набувають власне естет.-виражальної функції. Мова л-ри для дітей шкільного віку 10 — 14 років має практично всі ознаки худож. стилю «дорослої» л-ри. Синтетичні стилі типу худож.публіцистичного та худож.-наукового — це стилі л-ри культурологічного (загальноосвітнього) та наук, змісту в доступних для дитини (починаючи із старшого дошкільного віку) формах і межах. Елементи публіцист.-інформативного та наук, стилів виконують свою пряму функцію (а не естет.-зображальну, як це відбувається в жудож. стилі).


Н. Я. Дзюбишина-Мельник.







Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.