Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня     Головна     Наступна





РІДНА МОВА мова, з якою людина входить у світ, прилучається до загальнолюдських цінностей у їх нац. своєрідності. Людина стає свідомою, оволодіваючи мовою своїх батьків. Тому в худож. л-рі — поезії і прозі — всіх народів поняття рідної мови виступає поряд з поняттям рідного краю, батьківської хати, материнського тепла, вітчизни, тобто Р. м. сприймається не просто як засіб комунікації, не тільки як знаряддя формування думок, а значно інтимніше — як одне з гол. джерел патріот. почуттів, як рецептор духовно-емоц. сфери людини. Письменники поетизують рідну мову так само, як і рідний край, його пейзажі, як свій народ. Мова входить у систему худож. образів.

Р. м. єднає, консолідує народ у часі і просторі. Тому-то духовні проводирі нації постійно звертаються до своєї мови як до основи народності, найбільшого духовного багатства, животв. джерела повноцінного розвитку. У зверненні до носіїв укр. мови М. Рильський писав: «Мова — втілення думки. Що багатша думка, то багатша мова. Любімо її, вивчаймо її, розвиваймо її! Борімося за красу мови, за правильність мови, за приступність мови, за багатство мови».

Емоційна небайдужість до рідної, материнської мови посилюється тим, що від першого сказаного дитиною слова до її повного занурення в океан слів триває постійна творча робота думки, тоді як оволодіння іншими, нерідними, мовами — це вже не стільки пізнання, скільки перекодування пізнаного, супроводжуване активною роботою пам’яті. Як формування людського організму повторює історію розвитку живої природи, так і розумовий розвиток окр. людини проходить той шлях, яким ішло все людство. Якщо знання про світ здобувається внаслідок порівняння між собою різних його складових, то шлях до виникнення понять про предмети і явища об’єктив. світу в різних етносах пролягає через неоднакові зіставлення і порівняння. Напр., укр. повітря асоціюється з вітром, а рос. воздух з духом, диханням; укр. вікно — з оком, а болг. прозорец — із прозиранням, прозорістю. Зрештою, коли зіставляються між собою повітря і воздух, вікно і прозорец і т. п., то значення цих слів, а отже, й понять, що стояли за ними, ідентифікуються. М. Чернишевський справедливо писав: «Тепер навряд чи хто-небудь з людей, які пишуть про мову, не знає, що людина мислить уявленнями, що коли вона мислить за допомогою слів, то робить це із зручності замінювати складне простим, але що за кожним словом, яке вона мислить, в її мисленні з’являється уявлення, і слово лише засвідчує, що подане їй уявлення уже розглядалося нею багато разів і що тепер немає необхідності витрачати час на новий розгляд цього уявлення, можна сміливо й швидко скористатися ним як уже добре знайомим». Таке ж уявлення виникає і тоді, коли засвоєне з дитинства слово зіставляється зі словом ін. мови: ідентифікація відбувається поза етимол. зв’язками слова рідної мови з іншомов. відповідниками. Отже, мислячи іншою, нерідною, мовою, людина оперує поняттями, але відривається від тих первинних асоціацій, які западають у свідомість дитини при пізнанні навкол. світу.

Психол. наука довела, що за характером сприйняття люди поділяються на тих, хто віддає перевагу образам, і тих, хто більше схильний до оперування абстр. поняттями. Опора на рідну мову сприяє закріпленості кожної з цих схильностей за конкр. людиною.

Становлення індивіда невіддільне від опори на л-ру, літ. мову як акумулятор людських знань. Тут підмогою може бути як л-ра, що базується на рідній для даної людини основі, так і будь-яка ін. л-ра. Та все ж самопізнання індивіда, самопізнання нації відбувається через свою власну л-ру, створену насамперед представниками цієї ж нації завдяки використанню потенцій Р. м. Очевидно, чим повніше обслуговування нац. мовою духовного розвитку нації, тим більший її внесок у духовну скарбницю людства.

Людина, народ у цілому, творячи свою духовну культуру, самовиражаються гол. чин. у мові (словесний фольклор, словесна індивід, творчість). Тому кожне сусп-во дбає про свою Р. м. не тільки як про засіб взаємної інформації і нагромадження знань, а й як про знаряддя створення худож. цінностей. Важливо, щоб названі функції мови — інформативна (комунікативна), пізнавальна (нагромаджувальна) і художня — використовувалися повною мірою. Вияв неуваги до однієї з них може призвести до функц. неповноцінності мови, а отже, й до зниження її соціального престижу, до намагання надолужити одну з цих функцій використанням ін. мови.


Літ.: Потебня А. А. Язык и народность. «Вестник Европы», 1895, т. 5, кн. 9; Срезневский И. И. Об изучении родного язьгка вообще и особенно в дет. возрасте. СПб., 1899; Ушинский К. Д. Руководство к преподаванию по «Родному слову». СПб., 1911.


В. М. Русанівський.








Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.