Попередня     Головна     Наступна





РУСАНІВСЬКИЙ Віталій Макарович (25.VI 1931, Харків) — укр. мовознавець, доктор філол. наук з 1969, академік НАН України з 1982. Закін. 1954 Київ. ун-т. З 1957 працює в Ін-ті мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України (з 1964 — заст. директора, 1981 — 96 — директор). У 1978-93 — академік-секретар Відділення л-ри, мови і мистецтвознавства НАН України, в 1989-90 — голова МАУ. Розробляє проблеми сучас. укр. літ. мови, її історії, істор. граматики, взаємозв’язків української та ін. слов’ян, мов. Автор праць: «Значення і взаємозв’язок граматичних категорій виду і часу в українській мові XVI — XVII ст.» (1959), «Структура українського дієслова» (1971), «Дієслово — рух, дія, образ» (1977), «Слов’янські міжмовні зв’язки і формування функціональних стилів української літературної мови XVI — початку XVIII ст.» (1978), «Українська мова» (1978, у співавт.), «Життя слова» (1978, у співавт.), «Походження і розвиток східнослов’янських мов» (1980), «Джерела розвитку східнослов’янських літературних мов» (1985), «Українська граматика» (1986, у співавт., рос. мовою), «Структура лексичної і граматичної семантики» (1988). Наук. керівник автор. колективів і один з авторів праць «Сучасна українська літературна мова. Морфологія» (1969), «Філософські питання мовознавства» (1972), «Науково-технічний прогрес і мова» (1978), «Історія української мови» (т. 1 — 4, 1978 — 83), «Граматика чеської мови» (1992) та ін. Як член редколегії «Словника української мови» в 11 томах (Держ. премія СРСР, 1983) розробляв проблематику лексикографування термінології різних наук, зокрема сусп.-політичної. Значне місце в працях Р. займають питання методології лінгв. досліджень. Співголова редколегії та один з авторів енциклопедії «Українська мова» (2000).


Літ.: Сологуб Н. М. Він пізнав і слово, і життя. «Трибуна», 1990, № 11.


О. С. Мельничук.







Див. також:

Віталій Русанівський. Історія української літературної мови. К., 2001


Віталій Русанівський. Стосунок «Проєкту» до реального українського правопису











Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.