Попередня     Головна     Наступна

СМОТРИЦЬКИЙ Мелетій [світ. ім’я — Максим Герасимович; 70-і pp. 16 ст. (ймовірно, 1577), містечко Смотрич, тепер смт Дунаєвецького р-ну Хмельн. обл., або м. Кам’янець-Подільський цієї ж обл. — 17(27). XII 1633, с. Дермань, тепер Устенське Друге Здолбунівського р-ну Рівн. обл.; похов. у Дерманському монастирі] — укр. мовознавець, письменник, церк. і осв. діяч. Син письменника-полеміста Г. Д. Смотрицького. Навч. в Острозькій школі, потім (1594 — 1600) — у Віленській академії; слухав лекції в Лейпц., Віттенб. й Нюрнб. ун-тах. Імовірно, за кордоном одержав уч. ступінь доктора медицини. Бл. 1608 прибув до Вільна, де, мабуть, викладав у брат. школі. Під псевд. Теофіл Ортолог 1610 надр. свій видатний полем. твір «Тренос» («Θринос»). Приблизно в 1615 — 18 викладав церковнослов’ян. та лат. мови в Київ. брат. школі, був одним з перших її ректорів. У 1616 виходить його переклад староукр. мовою «Євангелія учительного... Калиста». У 1618 повернувся до Вільна, де в Святодухівському монастирі постригся в ченці під ім’ям Мелетій. 1619 у м. Єв’ї (Вевіс) біля Вільна вийшла друком його славнозвісна праця «Грамматіки славєнскиА правилноє Сvнтаґма» (А — юс малий). Деякі біографи С. пишуть, що він 1617 — 20 склав лексикон (але жодних слідів словника не збереглося), а ще раніше (1615) у Кельні опубл. граматику грец. мови. Брав участь у написанні «Букваря языка славенска», надр. 1618 в Єв’ї. 1620 висвячений на архієпископа полоцького, єпископа вітебського й мстиславського. Після цього видав низку антиуніат. творів, за що зазнав переслідувань польс. властей. На поч. 1624 С. вирушив з Києва у подорож на Схід (Константинополь, Палестина, Єгипет). Навесні 1625 повернувся до Києва. У 1627 перейшов на бік унії, був архімандритом Дерманського монастиря. Папа Урбан VIII дав С. титул ієрапольського архієпископа. Протягом 1628 — 29 видав кілька книжок, у яких виправдовував свій учинок, агітував за унію, за скликання собору для примирення укр. церков.

«Грамматіка...» С. — один із найвидатніших творів старожитнього слов’ян. мовознавства. Учений першим в історії вітчизн. лінгвістики дав повний курс церковнослов’ян. мови в прийнятих тоді частинах: орфографія, етимологія (тобто морфологія), синтаксис, просодія. У розділі про орфографію в давнину давався й опис фонетики та орфоепії. Ввів нову літеру на позначення дзвінкого проривного задньоязикового приголосного — ґ, узаконив вживання букви й. Встановив правила вживання літер на позначення голосних і приголосних, вживання великої букви, розділових знаків, правила переносу тощо. Багато з його правил орфографії й пунктуації зберігають чинність у сучас. укр. літ. мові. Виділив вісім частин мови: ім’я, містоименіє, глагол, причастіє, нарічіє, предлог, союз, междометіє. Як частину мови «междометіє» у вітчизн. лінгвістиці С. визначив уперше, вийнявши з переліку й опису частин мови невластивий слов’ян. системі артикль. Йому належить і термін «междометіє». Першим виділив як категорію дієприслівник, названий ним «дієпричастієм». Відкрив у слов’ян. відміні місц. відмінок, який назвав «сказательний падеж». Іменники поділив на п’ять «склоненій»-відмін, котрі в осн. рисах у шкільних граматиках зберіг. донині. Вперше описав відмінювання прикметників і числівників. Запропонований ним принцип поділу дієслів на дієвідміни зберіг. у східнослов’ян. граматиках і в наш час. Першим дав докладний опис розрядів незмінних частин мови й вигуків, виклав синтаксис церковнослов’ян. мови. Збагатив слов’ян. лінгвістичну термінологію. Описана С. морфол. система близька до старослов’янської пізнього періоду, але в ній спостерігається певна кількість укр. елементів. С. виступає ориг. граматистомтеоретиком слов’ян. системи. У цьому він не мав собі рівних у слов’ян. філології аж до 2-ї пол. 18 ст. Його досягнення використовуються і тепер. Учений здійснив кодифікацію церковнослов’ян. мови східнослов’ян. редакції. За нормами «Грамматіки...» поступово було впорядковано всі церковнослов’ян. тексти на сході і півдні Славії. Через друковані церковнослов’ян. тексти норми набули заг. поширення й понині функціонують у конфес. вжитку. Уперше виразно відділив церковнослов’ян. мову від живих слов’янських, проте східнослов’ян. характер норм С. благотворно вплинув на усталення орфографії й пунктуації староукр. літ. мови.

До 1-ї чверті 19 ст. «Грамматіка...» С. була осн. підручником церковнослов’ян. мови, він витримав багато видань. На його основі укладено анонімну «Грамматїку или писменницу языка Словеньского», надр. 1638 в м. Крем’янці (тепер Терноп. обл.). Певний вплив С. помітний і на кн. «Грамматыка словенская» Івана Ужевича (1643), анонімній граматиці, надр. 1773 в Почаєві, церковнослов’ян. «Грамматіці» Я. Блоницького (1763), а також на «Грамматиці» А. Коцака (1778), праці «Grammatica slavo-ruthena» М. Лучкая (1830), рукопис, праці хорв. лінгвіста Ю. Крижанича «Граматично изказанjе» (1666), рос. граматиці Г. В. Лудольфа (1696), кн. «Россійская грамматика» М. Ломоносова (1755), на працях основоположника сучас. славістики Й. Добровського.

Книга С. справила вплив на розвиток грамат. думки в Сербії, Болгарії, Румунії. «Грамматіка...» була відома в країнах Європи і поза ареалом функціонування церковнослов’ян. мови в перекладах на латинську, що свідчить про загальноєвроп. визнання її. Завдяки «Грамматіці...» С. укр. філологія стала помітною галуззю європ. мовознавства старожитньої епохи. С. — один із основоположників вітчизн. славістики.

Тв.: Грамматіки славєнскиА правилноє Сvнтаґма. Факсим. вид. 1619 p. K., 1979.

Літ.: Східнослов’ян. граматики XVI-XVII ст. К., 1982; Німчук В. В. Мовознавство на Україні в XIV-XVII ст. К., 1985.

В. В. Німчук.

Попередня     Головна     Наступна