Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня     Головна     Наступна






Герасим Смотрицький


Зри сія знáменія княжáте слáвнаго,

ѝх же съдръжи́ть дóм єго от вЂка дáвнаго,

И разумЂй, яко не тунє, и не безъ причи́ны,

о чом влáстнЂѝ и ширЂѝ повЂсть ти кто иный,

Но яко достоѝн дЂлатель своє́я заплáты,

не щадя́ще здрáвія никоє́я утрáты,

КрЂпко побЂждáл разли́чных съпостат пóлки

и разгоня́л c короны драпЂжныа вóлки.

И єще мóжет,

аще бог помóжет.


Въоружен воѝн змія попрáв мужествéнно,

копієм сего посрéдЂ проньзе явествéнно,

Яко древняго враждéбника человЂческаго рóда,

понéже злóму з дóбрым не бывáєт згóда.

Боди, в князєх избранныѝ, мьíсльнаго сопостáта,

сего бо побЂждающим вЂчная заплата.

I иным подавáй сіє непобЂдимо оружіє,

острЂйшеє меча обою́дуостра слóво божіє.

Въ время рати

потреба дбати.


Втóрый воѝн хрáбростію пръвому подóбный,

тóкмо оружієм отмЂнен, и то посел грóбный,

Меч бо обнажен в десни́цы имЂа острый обою́ду,

им же крЂпціѝ на враги пріемлють побЂду.

ОтсЂкай, Константине, мрак идолскіа лéсти,

хóщет бо бог всЂм человЂком ся спáсти,

И отгоня́й єретикóв полки умоврéдныя,

пріидóша бо въ мир вóлки нещáдныя,

Иже не свьíше щепи́тся,

сіє скорени́тся.


Въсія́ла звЂзда ясно от востóка,

послЂдуя пръвой, възвЂщéней от пророка,

И приводить от Прьсиды трєх царей съ дары

поклони́тися съ вЂрóю цареви над цары.

Твоя звЂзда нынЂ тому же послЂдує царéви,

хотя всЂх сътвори́ти жителя рáєви,

И убываєт луна вéтхаго завЂта,

сіяєт бо солнце неприступнаго свЂта,

В нем же ходя, не поткнéтся,

но паче спасéтся.


Спасеніє Христово бог съдЂя посредЂ земля,

на крестЂ руцЂ прострЂ всЂ к себЂ пріємля́,

На нéм же рукописáніє грЂх нáших растерзáв,

из ветхаго человЂка нетлЂнно новаго создав.

И ты крестноє знáменіє не тунє носи́ши,

вели́кому Константину им ся подоби́ши.

Он бо на небеси сіє ви́дЂв, побЂдил съпостáты,

тьí же побЂждáй єрети́к и бЂсов три стáты.

Крест бо похвáла царє́м,

бЂсом же незнóсный ярéм.


Вели́коя глубины богослова, кня́же, съимéнный,

да сподобить тя господь бог вЂнець прія́ти нетлє́нный,

Въ здравіи же телеснЂм благообразно долгоденьствовáти,

и въ царствіи небесном съ избранными рáдостно ликоствовáти,

Яко всЂм по чину представил єси божественноє писáніє

истиннаго бога и правды єго въ похвáлу и познáніє,

Да вся́к читáяй благолЂпно благодарить създáтеля

и да не забывáєт достóйна мзды своєя дЂлателя,

Иже благую чáсть избирáєт,

от него ся не отнимáєт.




* * *


Всякого чина православный читателю,

господу богу благодареніє въздаймо яко благодателю.

Сподобил убо нас, аще и напослЂдок лЂтом,

познати волю свою съ благим отвЂтом.

Въ се время люто и плача достойно

ужасаєтся, сіє зря, сердце богобойно.

Яких много съпостат, яких хищных волков,

бЂсовских наважденій, єретических полков.

Бог же положи въ сердце благовЂрна князя,

да им явить нам душеспасны стєзя.

Восточныя церкве в русінском народЂ,

єя же свЂтлость сіяєт въ поганской незгодЂ.

ПрозрЂн бо єсть дом сей от бога вначалЂ,

о чом читай «До римлян» въ 99 зачалЂ.

ТЂх и призва, их же предустави,

а их же оправда, сих и прослави.

ДЂйствуєт бо бог, яко же сам вЂсть,

своѝм създанієм ум человЂч не съвЂсть,

Слово бо божіє ни в чом не мЂнится,

род правых въ всем благословится.

Слава и богатъство в дому єго не оскудЂєт,

и по временных благах вЂчных ся надЂєт.

От блаженна бо коренє благій прозябе плод,

яко бо благословится от бога православный род.

Прежде бо Великій Владимер крещенієм просвЂтил,

всю землю рускую благоразумієм освЂтил,

И слал послы избранны, да увЂдять явЂ,

в коєй церкви уставы къ божієй славЂ,

ЗразумЂють достойны сих послЂдовати

и на лЂта вЂчный потомъству подати.

Они, яко искусни, прилЂжно внимали

и, благоразумно, увЂдЂвши, пославшему дали.

Въсточныя церкве, яко дьневи начало,

и дЂйствы богоподобными изрядно сіяло.

Западныя же церкве, яко начало нощи,

и поразумЂли древо по єго овощи.

НынЂ же Конъстанътин, Острозьскоє княжа,

єго же бог сам избра, яко вЂрна стража

Праотець своих изволенію православныя вЂры,

в нем бо ся показали божественныя дары.

Нам же преславно яви ся всемирная радость,

всесвЂтлых писаній неизглаголанная сладость.

Владимер бо свой народ крещенієм просвЂтил,

Конъстанътин же благоразумія писанієм освЂтил.

Тогда многобожіє упразнися идольскія лести,

нынЂ же славится божество єдіноя власти.

Єрослав зиданієм церковным Кієв и Чернигов украси,

Конъстанътин же єдіну съборную церков писанієм възвыси.

Болше о сем недоумЂю, ниже дръзаю писати,

ини бо о сем множає могуть и лучше сказати.

Паче же польска кронникя и русскій лЂтописець

свЂдительствують дом сей, яко побЂдоносець.

Являшеся преславно от начала даже и до нынЂ,

видимых враг и невидимых низлагал гръдынЂ.

ВЂчный и всесилный боже всякоя благодати,

своим милосердієм благоволи нам се дати,

Да дом сей богатно благословится на многіє лЂта,

и да не оскудЂєт слава єго до скончанія свЂта,

В день же страшный одесную себе стати

и [зъ] избранными радостный глас услышати.


Сія предсловная сказанія и двострочноє съгласіє

многогрЂшным Герасимом Даниловичем съставлено бЂ.












ПЛЮТАРХУС


Такіє нехай у тебе мЂсце мЂвають,

Которыє не ради на все зезволяють,

A которым мылша роскош, ниж цнота —

Предъ такими кажи замикать ворота.












ПРИМІТКИ



Герасим Смотрицький

Герасим Данилович Смотрицький народився на Поділлі (вірогідно в селі Смотричі біля Кам’янця-Подільського). Був кам’янецьким міським писарем; можливо, підстаростою. Вже в Кам’янці набув слави освіченої людини, хоч сам про себе писав, що «училища николиже видЂх» (Архив Юго-Западной России. Т. 7. Ч. 1. К., 1887, с. XIV). Князь Костянтин Костянтинович Острозький запросив Герасима Смотрицького до свого родового гнізда — Острога, призначивши його підскарбієм. Невдовзі Герасим Смотрицький очолив острозьку школу — «академію», став її першим ректором і провідним діячем гуртка вчених, що зібрався навколо неї. Він взяв найактивнішу участь у підготовці до видання Острозької Біблії (Острог, 1580 — 1581), яку друкував Іван Федоров. Припускають, що помер Герасим Смотрицький у жовтні 1594 р. Педагог і вчений, «перший руський богослов», за визнанням сучасників (Архив Юго-Западной России. Т. 8. Ч. 1, вып. 1. К., 1914, с. 56) письменник-полєміст, сатирик, майстер віршування, Г. Смотрицький був автором творів, із яких тільки частина дійшла до нашого часу. З прозових його творів відомі передмова до острозької Біблії та два полемічні трактати — «Ключ царства небесного и нашеє християнскоє духовноє власти нерешимый узел» і «Каленъдар римски новы», видані однією книжкою в Острозі 1587 р. (з присвятою князю Олександрові Острозькому та з передмовою «До народов руских короткая а пилная предмовка»).


«Зри сія знаменія княжате славнаго...». У кн.: Бібліа, сирЂч Книги ветхаго и новаго завЂта, по языку словенску... Острог, 1580 — 1581, друкував І. Федоров, арк. 1 зв. (див.: Ундольский, М., 1871, № 88; Каратаев, Спб., 1883, № 101; Свєнціцький, 1908, № 2; Зернова А. С. Начало книгопечатания в Москве и на Украине. М., 1947, № 27; Петров, Бирюк, Золотарь, Киев 1958 № 24; Быкова, Л., 1973, № 4; Максименко, Львів, 1975, № 185).

Публікації: Буслаев Ф. И. Историческая хрестоматия церковнославянского и древнерусского языков. М., 1861, с. 209 (уривок); Голубев 1872 с. 348 — 349, 373 — 374 (уривок); Перетц, т. 1, ч. 1, Спб., 1900, с. 66 — 68. Подається за першодруком, ЦНБ АН УРСР.

ОтсЂкай, Константине, мрак идолскиа лести... — звертання до Костянтина Острозького.

И приводить от Прьсиды трєх царей съ дары ... — мотив євангельської легенди, за якою зоря, що рухалась по небу, привела трьох перських царів до Віфлієма, щоб поклонитися і принести дари новонародженому Христу.

...Великому Константину им ся подобиши... — Автор уподібнює тут князя Костянтина Костянтиновича Острозького Константинові Великому (274 — 337) — римському імператорові, який почав підтримувати християн, за що християнська церква визнала його святим і рівноапостольним. У зв’язку з цим у давній східнослов’янській книжності йому уподібнюють князя Володимира Святославича, котрий запровадив християнство на Русі. За легендою, Константин Великий побачив на небі знамення — хрест із написом «Hoc vince» («цим переможеш»). На цю обставину і натякає Г. Смотрицький.


«Всякого чина православный читателю...». У кн : Бібліа... Острог, 1580 — 1581, арк. 50. Див. попередню примітку.

Публікації: С. О. Щеглова в кн.: Перетц В. Н. Отчет об экскурсии семинария русской филологии в Житомир 21 — 26 октября 1910 года. К., 1911, с. 116 — 118 (за примірником острозької Біблії Волинського єпархіального давньосховища, № 189); Памятники литературной полемики православных южноруссов с протестантами и латино-униатами в Юго-Западной Руси за XVI и XVII стол. — Архив Юго-Западной России. Т. 8. Ч. 1. К., 1914, с. 57 — 58

Подається за першодруком, ЦНБ АН УРСР.

«До римлян» въ 99 зачалЂ. — Див.: Біблія, Новий завіт. «До римлян посланіє святого апостола Павла», глава VIII, зачало 99, вірші 31 — 33: «...аще бог по нас, кто на ны; иже убо своєго сына не пощадЂ, но за нас всЂх предал есть его; како убо не и съ ним вся нам дарствует...».

Конъстантин же богоблагоразумія писанієм освЂтил... Константин же єдіну съборную церков писанієм възвыси. — Мається на увазі князь Костянтин Костянтинович Острозький, заходами и коштом якого готувалася до видання і друкувалася острозька Біблія, книжка, що мала «писанієм освЂтити» православних.


Плютархус. У кн.: Ключ царства небесного и нашеє христианскоє духовноє власти нерушимый узел. Острог, 1587, арк. 5, ненум Це віршова кінцівка присвяти-передмови до Олександра Острозького, сина Костянтина Костянтиновича Острозького, яка передує трактатові Герасима Смотрицького. На сьогодні відомі три примірники цього видання: у ЦНБ АН УРСР; у

ЛНБ АН УРСР; третій зберігався у Відні (див.: Ундольский, М., 1871, № 101; Каратаев, Спб., 1883, № 116; Петров, Бирюк. Золотарь. К., 1958, № 26; Луцик Р. Я. Про один рідкісний друк XVI сторіччя. — У зб.: Скарбниця знань. Львів, 1972, с. 100 — 108; Максименко, Львів, 1975, № 186).

Публікації: Малышевский И. И. Александрийский патриарх Мелетий Пигас и его участие в делах русской церкви. Т. 2. К., 1872, Прил. III(VI), с 104; «Ключ царства небесного» — западнорусское полемическое сочинение, 1587 г. — Архив Юго-Западной России. Ч. 1. Т. 7. К., 1887, с. 235; Перетц, т. 1, ч. 1, Спб., 1900, с. 78 — 79.

У вірші обігрується одна з апофегм (афористичних сентенцій) Плутарха.

Подається за першодруком, ЦНБ АН УРСР, ЛНБ АН УРСР.











Острозька біблія. 1581. Сторінка з віршем Герасима Смотрицького «Зри сія знаменія княжате славнаго...».









Див. також:

ГЕРАСИМ СМОТРИЦЬКИЙ. Українська література XIV-XVI ст.

ГЕРАСИМ СМОТРИЦЬКИЙ. Українські гуманісти епохи Відродження.

ГЕРАСИМ СМОТРИЦЬКИЙ. Ключ царства небесного. Українська література XIV-XVI ст.

Герасим СМОТРИЦЬКИЙ. Ключ царства небесного, 1587 р. Переклав В. Шевчук


СМОТРИЦЬКИЙ Герасим. Філософська думка в Україні. Біобібліографічний словник











Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.