Попередня     Головна     Наступна






Віталій


* * *

Ниже кто Христу любезный бываєт,

Раз†сей іже мир презираєт.

Никто же может бога любити,

Аще себе, мир не хощет презрЂти.

Посем, любимиче мой, познаєши,

Аще любов свою къ богу стяжаєши.

Єгда прежде мира ся отречеши,

И въ слЂд Христов, день и нощ, течеши.

ТЂмъ же, єлико бога возълюбиши,

Толико вся земленъная презриши.

Не хощет бог имЂти раздвоєно

Въ нас сердце наше, ниже раздЂлено,

Ho цЂло всегда хощет съдеръжати.

ТЂмъ же не достоить нам погубляти

Преблагаго сокровища толика,

Презираєм подъ солнцем вся, єлика

Суть прелестна, духа утЂшеніє

Получим и житія съверъшеніє.





* * *

О яко мирножителя узрЂл бых тебе,

Аще бы єси истинъно умертвил себе.





* * *

О велія излишества и срама,

Что прочеє реку, народ безъ брама.

Или кумир въ мирЂ истуканъный.

Паче черв земленъный окаянъный.

Толъма тъщиться на земли възносити

И Спасу не хощет ся подобити.





* * *

Коль праведно нарицаєтъся сей мир

Въ божественъном писаніи лицемЂр,

Іже вънЂюду красоту нам являєт,

Внутръюду же суєту съкрываєт.





* * *

Велія бо тъщета жизнь погубляти

И человЂком смерътным угаждати.

ТЂмъ поминай святых званія,

А остав вся здєшняя желанія,

Любов миръскую нивочто жъ въмЂни

И жизнь сію на лучшую изъмЂни.





* * *

Прекратъко єст веселящеє,

Ho (увы) вЂчно мучащеє.





* * *

Не зри на настоящую красоту,

Ho на сконъчаємую нелЂпоту.





* * *

Начала мирьска тъщеты покрывають,

Яже кончины по сем отверъзають.





* * *

Яже премудр, творить въ начинаніи,

Безумен сія творить въ сконъчаніи.

Премудраго єст преди размышляти,

Буя же — не надЂях ся, глаголати.





* * *

Любимиче, къ богу обратися,

Оставивъши суєтъства, потрудися.

Єму токмо усердно угаждати

И прилежно въ виноградЂ дЂлати,

Отвращая отъ вЂстей ушеса

И отъ суєт мирьских своя очеса.





* * *

Потъщися убо бога бояти

И єго воли святой угаждати,

Убо все въ мирЂ тъщетно любленіє,

Суєта и духа озлобленіє.





* * *

Их же житіє презирається,

ТЂх ученіє попирається.





* * *

Веліє буйство старЂйшинъства желати,

На нем же слово о душах въздати.





* * *

Отъ суєт ся въздеръжи,

И отъ сердца отверъжи

Чести похотеніє,

Възълюби смиреніє.

Єгда же смерть приходить,

И отъ мира изъводить,

Зри, яко суть всЂ чести,

Увы, мировы лести,

Яже зде исчезають,

Пользы не оставляють

И пакость налагають.




Титульна сторінка. Діоптра альбо Зерцало и выраженє живота людского на том свЂтє. Коштом и працею іноков церкви Святого Духа Братскоє Виленскоє общого житія. В Євю... року 1612



* * *

Аще хощеши ся сподобити,

Оных небесных благ насладити,.

Суєт и лестій ми́рских удалися,

ВсЂх, яже суть въ мирЂ, блюдися.





* * *

Не вижд мира, но смЂжи своя очеса,

И єгда что глаголет, затвори ушеса.

Той бо зраком и гласом своим прельщаєт

И въ дно адово скоро отсылаєт.





* * *

Не дЂти умом, братіє, бывайте,

И суєтієм ся не прельщайте.





* * *

Хотяй смерътных бЂд не познати,

Тщися лестій миръских бЂжати.





* * *

Не вЂруй, брате, словесєм врага твоєго,

До послЂдъняго теченія своєго.





* * *

Хощеши ли имЂти крЂпко чаяніє,

На Христа възълагай своє упованіє.

Той бо єст вЂрный друг, своих не забываєт,

И́х же, яко зЂницу ока, съблюдаєт.





* * *

Аще хощеши въ вЂчной сла†жити,

Потщися Христу угодно служити.





* * *

Христу работай, иже своя овца знаєт,

На паствах пасый своєй славы упытаєт.





* * *

БЂжи, бЂжи въ землю обЂтованъную,

Святым отъ вЂка уготованъную,

Да ся къ пристанищу прійти сподобиши,

Идеже Христовых ся благ насладиши.





* * *

Отверъжи убо сон и нераденіє,

Възълюби святых путь, труд и бъденіє.





* * *

О яко лучше єст Христу работати,

И c ним въ горъних обителєх царствовати,

Нежели ради мирьскои лютои работы

Познати глад и тунє своя изъливати поты.

ТЂм же ты чужими бЂдами накажися,

Жестокаго ига мирьскаго хранися

И иго Христово носи любезънЂйшеє,

Выну, яко увясло многоцЂнънЂйшеє.





* * *

Бремя господня ига не творить лЂнива

О спасеніи, но выну бодра и тъщалива.





* * *

Аще хощеши ся съ Христом веселити,

Не лЂнися иго єго носити.





* * *

ТебЂ же довлЂєт, къ богу приступити,

И всю надежду свою на нь възъложити.





* * *

Не пришел єси Вавилон сей населяти,

О изъгнанъниче, но съ слезами поминати

Небеснаго Сіона, идеже обитаєт

Отець наш и въ свой покой призываєт.





* * *

Теци, о блудный сыну, къ отцу своєму,

Радующемуся пришествію твоєму.

У отца єст истинъноє насыщеніє

И всЂх благ съверъшенъноє утЂшеніє.





* * *

Небесных ради благ красоты

Хранися мирьскоѝ слЂпоты.





* * *

Обнажися отъ всякого земленънаго пристрастія

И избавишися всякои муки и злострастія.





* * *

Сей мир скоро ся сконъчеваєт,

Бог же въвЂки пребываєт.





* * *

Възненавижд мира, льстива мъздовъздателя,

И люби Христа, своєго благодателя.





* * *

Остави мира, въ нужди оставляющаго,

И люби Христа, выну пребывающаго.





* * *

Не слухай плоти, мира и діявола, зовущих

И въ бездну адову мучити тя ведущих,

Но Христа слухай, господа и спаса твоєго,

И любезно прійми єго до дому своєго.





* * *

Хощеши ли, о брате, спасенія,

БЂжи мира и люби гоненія.





* * *

Усердно теръпи вся скорбъная нашествія

И обуздай яростная пошествія.





* * *

БЂжи мира, умолъкни и почивай,

И слезами грЂхи своя омывай.





* * *

БЂжи, христолюбъче, мира окаянънаго,

Яко измЂнънаго и непостоянънаго.





* * *

Въ бЂдном ми́рЂ сем имЂй попечéніє

О спасéніи и всегдáшнеє бъдéніє.





* * *

Аще кто врáга своє́го презирáєт,

Удóб от нéго убіє́н бывáєт.





* * *

Такóв чловє́к бьíти от мнóгих въмЂня́ється,

Какóв єст сей, съ ним же он съдружáється.

Аще ли хóщеши, брате, чловєка познáти,

СовЂтую́ ти, дрýжеству єгò вънимáти.

Всяко бо живóтноє подóбноє любити

СебЂ навьíче и съ ним хóщет ся дрýжи́ти.





* * *

Жи́ти єст неудóб зЂло

ПосрéдЂ лукáвых цЂло.





* * *

Не прилагáйся несмьíсленъным скóтом,

БЂжѝ кля́твы содóмъскои съ Лотом,

Таже пáки въспять не озирáйся

И на высотЂ́ гóръней спасайся.





* * *

Друг чловєком злым никогдà же бывáй,

Но съ дрýги божіими пребывáй,

Въ них же пóльзу вéлію пріймеши

И въ небéсныя двóры вънійдеши.





* * *

Донъдéже поживéши, пришéльче, въ своє́м тЂ́лЂ,

Да будет бог винà и конéць въ всяком дЂлЂ.





* * *

Удóб вся́ческая презирáєт,

Иже по вся дьни поминáєт,

Яко скóро имáть умрЂти

И, вся остáвльше, въ земли истлЂ́ти.





* * *

Блажéн, иже ся вьíну о смерти поучáєт

И тоя въ ми́рЂ всю́ду по вся чáсы чáєт,

Утро помышляєт ся въвéчер не жи́ти

И пáки въвечер наýтріє къ тому не бьíти.

Блажен, иже на суєтная не уповá,

Но на исход дЂлà своя уготовà.

Сегò зло получéніє не сря́щет,

Єгдà смерть лю́тая готóва обря́щет.

Блажен, иже ся такóв бьíти труждáєт,

Такóв въ час смертный обрЂсти́ся желаєт.

Сей получить за трýды изъгнáніє

ВЂ́чного покóища достоя́ніє.





* * *

Аще кто хóщет въвЂ́ки не съгрЂшáти,

Дóлъжен єст смерть, суд, ад, небо поминати.

Трíєх пéръвых да убоѝться

И послЂдняго да деръжиться.





* * *

Буйство єст въ устрóєніи сем жи́ти,

Въ нем же не хотЂл бы єси умрЂ́ти.

И понéже ся то на всяк час случáєт,

Богоугóдно ти жи́ти подобаєт.

ТЂ́м, смертный чловєче, вьíну вънимáй себЂ,

Яко не вЂси, въ кой час прійде смерть къ тобЂ.





* * *

Хотя́й христіяньскій живóт свой конъчáти,

БезъвЂ́стную смерть дóлъжен єси поминати,

Яже ся трáвосЂсцю уподобля́єт,

Понéже безъвременънЂ всЂх посЂкáєт.

И не трýбить,

Єгдà гýбить.





* * *

Въ искушéніи непобЂжден будéши,

Аще смерти по вся чáсы не забудéши.





* * *

Помышля́й вéлію сýєту ми́ра сегò

И всЂх бЂжѝ, о стрáнъниче, яже суть єгò,

За он блажéнъный живóт сей крáткий презирай

И въ своє́м бЂгъст†въспя́ть ся не озирай.





* * *

Любѝ умалéніє

И хранѝ смирéніє.





* * *

Єлико, брáте, бýдеши смиренънЂйшій,

Толико бýдеши богу пріятнЂйшій.





* * *

На небесном престóлЂ сподоби́шися

Възънести́ся, єгдà, мал сый, смири́шися.





* * *

Наказýющему тя богу повини́ся

И лихои́мъства, яко губи́тельства, храни́ся.





* * *

Лихои́мъца ни́щіи проклинáють,

И бли́жніи єгò смерти желáють.

Аще въпадет въ коє́ прегрЂшéніє,

И всЂх, злóслáвен, пріє́млет хулéніє.

Щéдраго же всЂ кýпно отрицáють

И от клевéщущих зол защищають.

Мнóгая пріємлет благодЂя́нія,

Научивыйся благодая́нія.

Сегò лЂт єст на земли ублажáти,

Иже любить убóгих ущедряти.





* * *

Отверъжи убо, брате, лихоимáніє

И буди щедр за вЂ́чноє възъдая́ніє.





* * *

Хотя́й узрЂ́ти бога ясно,

Хранѝ чистотỳ опáсно.





* * *

БЂжѝ, яко губи́тельства, мирьских слáстій

И вся̀ческих плóтъских безъмЂ́стных стрáстій.

Да будет душа твоя вьíну чи́ста

И съдЂ́ється Христова невЂста.





* * *

Понéже тя Христос любóвне призывáєт

И рáйская врáта усердъно отверъзáєт,

Остáвльше проти́вная вся помышлéнія,

Благи твори пýти своя и мышлéнія.

Не пристращайся сЂ́ни благ животà сегò,

Но вся купно презирáй, єлика суть єгò.

Да ся за сíє небесных благ не лиши́ти,

Их же въ будýщом животЂ́ наслади́ши.

Пребывáй, яко на пýти, въ животЂ сем,

Да ся съ Ісус Христом, господем нáшим, по сем

Въцариши. Єму же вЂ́чная слава,

Съ отцем, и духом святым, честь и деръжáва.











ПРИМІТКИ



Віталій

Віталій народився в другій половині XVI ст., був освіченою людиною, знав грецьку і латинську мови. Чи не його мав на увазі Іван Вишенський, коли писав у посланні до стариці Домнікії (в 1605 або 1606 р.): «Не бо аз хулю грамотичноє ученіє и ключь к познанию складов и речей, яко же нЂцыи мнят и подобно глаголют: «Зане же сам не учился, того ради и нам завидит и возбраняет». Сей же глас, мню, в первых пан Виталий, казнодЂя волынский, отрыгал» (Вишенский И. Сочинения. Подготовка текста, статья и комментарии И. П. Еремина. М. — Л., Изд-во АН СССР, 1955, с. 163). Будучи ігуменом Дубенського монастиря на Волині, він, за свідченням сучасників, день і піч працював, перекладаючи книжки. 1612 р. в Єв’ї в друкарні віленського братства вийшла книжка «Діоптра, альбо Зерцало и виражене живота людского на том свЂтЂ...», перекладена Віталієм з грецької мови. У прозовий текст «Діоптри» вкраплено віршовані епіграми. Помер Віталій близько 1640 р.

Про вірші «Діоптри» В. М. Перетц зауважує: «Весь виклад цієї цікавої пам’ятки аскетичної літератури пересипаний віршами» (Перетц, К., 1911, с. 25). Відомі такі перевидання «Діоптри» протягом XVII — XVIII ст.: Єв’є, 1642; Вільно, 1642: Кутеїн, 1651 та 1654; Могилів, друкарня Максима Вощанки, 1698; Чернігів, 1705; Клинці, 1786. Істотних відмінностей у текстах віршів цих видань не виявлено. «Діоптру», видану в Дубні 1604 р., В. М. Перетц бачив у бібліотеці Волинської духовної семінарії в Житомирі. В тій самій бібліотеці під № 192 зберігався рукопис «Діоптри», датований 1604 роком (див.: Перетц, К., 1911, с. 23, 24 — 27). Дальша доля їх невідома.

Рукописну житомирську «Діоптру» В. М. Перетц описує так: «Рукопис у 4-ку, написаний гарним західноруським півуставом к[інця] XVI — п[очатку] XVII ст., на III + 350 нумерованих сторінках; без початку — втрачено заголовний аркуш, а також частину передмови, яка в цьому рукописі починається зі слів: «..ноє яко странъникъ нЂколи́ко пребыти, и помалЂ затворяється оби́тель, тЂло въ прах возвращаєтся, и душа разумная обращаєтся въ отчество отногды ж (sic) прійде...» На стор. IV — V нічого не написано; стор. 1 — 6 — «Каталогъ, или указаніє главамъ перъвои Диоптры, иже єсть о презрЂніи суєты міра», «Каталогъ второи Діоптры», «Каталогъ третеи Діоптры». На стор. 8 такий заголовок, що різниться од відповідного йому в друкованому виданні цієї книги 1604 р.: «Діоптра мірозрітелная I, или Зерцало извЂстно указующеє суєту мира настоящаго и опасно въ нем жити чловєка наставляющеє, многими святыми догматы отческими удобренноє и словеньски многогрЂшнымъ Виталиємъ, игуменом честного креста в ДубнЂ, въ наставленіє и утЂшеніє православнымъ христіяномъ черъниломъ ново изображенно. ЛЂта от откупленія мира 1604».

Порівнюючи цю рукописну «Діоптру» з друкованою 1604 р., баченою ним у тому ж сховищі під номером 193, В. М. Перетц відзначає, що друк має відмінний заголовок, а саме: «Діоптра, сирéчъ Зерцало, албо изображеніє извЂстноє Живота чловєческаго въ ми́рЂ от многих святых божественных писаній отческих догмат съставленная. На словенскій язык вЂчноє памєти, годным отцем Виталієм, ігуменом въ ДубнЂ преложена и написана». З цього заголовка видно, що на час видання книжки Віталій вже помер («вЂчноє памєти»). «Далі, — продовжує В. М. Перетц, — і в друкованій, і в рукописній «Діоптрі» — тотожне продовження, різниться тільки орфографія... В порівнянні з цим рукописним текстом Діоптри, в друкованому екземплярі Волинської семінарії бракує двох розділів повністю і більшої частини третього, на якому уривається друкований текст № 193-го...».

Про видання 1612 р. див.: Ундольский, М., 1871, № 189; Каратаев, Спб., 1883, № 210; Миловидов, Вильно, 1908, № 44; Петров, Бирюк, Золотарь, К., 1958, № 57; Лукьяненко, 2, № 52. Л., 1975.

Вірші вміщено в таких розділах книжки:


«Ниже кто Христу любезный бываєт...» — І. (Яко хотящим нам наслаждатися бога, подобаєт суєту мира презирати), ч. 1, арк. 2 зв.


«О яко мирножителя узрЂл бых тебе...» — II (О серъдечном мирЂ), ч. 1, арк. 4.


«О велія излишества и срама...» — III (Яко суєта мира познавається отъ житія Ісус Христова), ч. 1, арк. 5 зв.

«И Спасу не хощет ся подобити». — На полі зазначено джерело: «Варух IV».


«Коль праведно марицаєтся сей мир...»; «Велія бо тъщета жизнь погубляти...» — IV (О суєтіи яже въ мирьских вещех), ч. 1, арк. 6, 7 зв.


«Прекратъко єст веселящеє...»; «Не зри на настоящую красоту...»; «Начала мирьска тъщеты покрывають...» — V (О суєтном сконьчаніи вещей мирьских), ч. 1, арк. 8, 8 зв.; 9.


«Яже премудр, творить въ начинаніи...» — VI (О разъсмотреніи сконъчаніа вещей мирских), ч. 1, арк. 10.


«Любимиче. къ богу обратися...» — VII (О суєтіи судов и глаголов человЂческих), ч. 1, арк. 12 — 12 зв.


«Потъщися убо бога бояти...» — VIII (О презрЂніи оглаголаній человЂческих), ч. 1, арк. 13 зв.


«Их же житіє презирається...»; «Веліє буйство старЂйшинъства желати...»; «Отъ суєт ся въздеръжи...» — XIII (О суєтіи старЂйшинъства желающих), ч. 1, арк. 21 зв.; 22; 22 — 22 зв.


«Аще хощещи ся сподобити...» — XI (О суєтном упованіи мирян), ч. 1, арк. 63 зв


«Не вижд мира, но смЂжи своя очеса...» — І (О нъравЂх мира), ч. 2, арк. 66 зв.


«Не дЂти умом, братіє, бывайте...» — II (О лестєх и сЂтех мира), ч. 2, арк. 68.


«Хотяй смерътных бЂд не познати...» — III (О неправъдЂ мира), ч. 2, арк. 69 зв.


«Не вЂруй, брате, словесем врага твоєго...» — IV (О ложных обЂщаніях мира), ч. 2, арк. 70.


«Хощещи ли имЂти крЂпко чаяніє...» — V (Яко мир забываєт своих), ч. 2, арк. 71 зв


«Аще хощеши въ вЂчной сла†жити...» — VI (О забывающих мира), ч. 2. арк. 73.


«Христу работай, иже своя овца знаєт...» — VII (Яко мир не познаваєт своих), ч. 2, арк. 73 зв.


«БЂжи, бЂжи въ землю обЂтованъную...» — VIII (О бЂдах, въ них же пребывають миряне»), ч. 2, арк. 75.


«Отверъжи убо сон и нераденіє...» — IX (О небреженіи, въ нем же пребывають миряне), ч. 2, арк. 76.


«О яко лучше єст Христу работати...» — X (О работв мирян), ч. 2, арк. 77 зв.

«Выну, яко увясло...» — на полі проти цього рядка глоса: клейнот.


«Бремя господня ига не творить лЂнива...»; «Аще хощеши ся съ Христом веселити...» — XII (О благости ига Христова), ч. 2, арк. 79 зв. — 80 зв.


«ТебЂ же довлЂєт къ богу приступити...» — XIII (Яко въ скорьбєх наших имамы къ богу, а не къ миру прибЂгати), ч. 2, арк. 82.


«Не пришел єси Вавилон сей населяти...» — XV (О многотрудном непокой мирян), ч. 2, арк. 84 зв.


«Теци, о блудный сыну, къ отцу своєму...» — XVI (Яко утЂшенія мирьскаа исполънена суть горестій), ч. 2, арк. 86.


«Небесних ради благ красоты...» — XVII (О слЂпотЂ мирян), ч. 2, арк. 87.


«Обнажися отъ всякого земленънаго пристрастія...» — XVIII болезни мирян, єгда разълучаються от мира), ч. 2, арк. 88 зв


«Сей мир скоро ся сконъчеваєт...»; «Възненавижд мира, льстива мъздовъздателя...» — XIX (О мъздовозъдааніи, єже мир даєт рабом своим), ч. 2, арк. 90.


«Остави мира, въ нужди оставляющаго...» — XX (Яко скоро мир своих отъ себе отгонить), ч. 2, арк. 91.


«Не слухай плоти, мира и діявола, зовущих...» — XXI (Яко любов мирьскаа врата богу затворяєт), ч. 2, арк. 92 зв.


«Хощеши ли, о брате, спасенія...» — XXII (Яко мир гонить благих), ч. 2, арк. 94.


«Усердно теръпи вся скорбъная нашествія...» — XXIII (Яко имамы всяческая нашествіа скорбъная терпЂти), ч. 2, арк. 95 зв.


«БЂжи мира, умолъкни и починай...» — XXIV (О избЂжаніи отъ мира), ч. 2, арк. 96 зв.


«БЂжи, христолюбъче, мира окаяннаго...» — XXV (О измЂнЂ мира), ч. 2, арк. 98 зв.


«Въ бЂдном мирЂ сем имЂй попеченіє...»; «Аще кто врага своєго презираєт...» — XXVI (Яко подобаєт и малых зол мирьских бЂгати). ч. 2, арк. 99 зв.


«Таков чловєк быти от многих въмЂняється...»; «Жити єст неудоб зЂло...»; «Не прилагайся несмысленъным скотом...» — XXVII (Яко подобаєт бЂгати съ пребываній мирьских), ч. 2, арк. 100 зв. — 101.


«Друг чловєком злым никогда же бывай...» — XXVIII (Яко подобаєт нам съ благими пребывати), ч. 2, арк. 102.


«Донъдеже поживеши, пришельче, въ своєм тЂлЂ...» — XXIX (О разумЂ сего, іже презираєт мир), ч. 2, арк. 103 зв.


«Удоб всяческая презираєт...»; «Блажен, иже ся выну о смерти поучаєт...»; «Аще кто хощет въвЂки несъсгрЂшати...» — XXX (О памяти смертной), ч. 2, арк. 103 зв., 104 зв. — 105.


«Буйство єст въ устроєніи сем жити...» — XXXI (О неизвЂстном часЂ смерти), ч. 2, арк. 106 зв.


«Хотяй христіяньскій живот свой конъчати...» — XXXII (Чесо ради бог въсхотЂ нам быти безъвЂстным о часЂ смертном), ч. 2, арк. 108 — 108 зв.


«Въ искушеніи непобЂжден будеши...»; «Помышляй велію суєту мира сего...» — XXXIII (Яко долъжен єст раб божій поучатися о смерти), ч. 2, арк. 109, 110.


«Люби умаленіє...» — XXXIV (О перъвом мира полъцЂ горъдости), ч. 2, арк. 111 зв.


«Єлико, брате, будеши смиренънЂйшій...»; «На небесном престолЂ сподобишися...» — XXXV (О смиреніи), ч. 2, арк. 113, 113 зв.


«Наказующему тя богу повинися...» — XXXVI (О лихоиманіи (глоса на полі: «лакомъст※)), ч. 2, арк. 115.


«Лихоимъца нищіи проклинають...»; «Отверъжи убо, брате, лихоиманіє...» — XXXVII (О благоподаяніи), ч. 2, арк. 116, 116 зв.


«Хотяй узрЂти бога ясно...» — XXXVIII (О грЂсЂ блуда), ч. 2, арк. 118.


«БЂжи, яко губительства, мирьских сластій...» — XXXIX (О чистотЂ), ч. 2, арк. 119 зв.


«Понеже тя Христос любовне призываєт...» — XL (О благом, єже погубляють миряне), ч. 2, арк. 120 зв. — 121.

Публікації: Франко І. Забутий український віршописець XVII віку. — Записки Наукового товариства імені Шевченка. Т. 22, 1898, c. 1—16; І. Франко надрукував вірші Віталія «не в такім порядку, як вони стоять розписані в тексті «Діоптри», а в такім, як вони... складаються логічно, коли розглядати їх окремо від прозового тексту» (с. 4); Перетц, К., 1911, c 23—27

Подаються за першодруком, ЦНБ АН УРСР, ДІБ УРСР.























Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.