Попередня     Головна     Наступна






Памво Беринда, Тарасій Земка та інші



ИМНОЛОГІА, СИ ЄСТ ПЂСНОСЛОВІЄ, АЛБО ПЂСНЬ ПРЕЗ ЧАСТИ ПИСМОМ МОВЛЕНАА НА ДЕНЬ ВЪСКР[Е]СЕНІА ГОСПОДА НАШЕГО ІИСУСА ХРІСТА.


Пану, пастыру, опекунови и добродЂ́єви своєму през дЂ́латели въ типокграфіи в даруночку низко принесенаа.


Тыи твои пресвЂтлыи видячи клейноты,

Отче архимандрита, кто на твоЂ цноты

Ведлуг свЂта и духа, кто ся не здумЂєт?

Хиба кому ку ближним заздрость въ сердцу врЂєт.



Ясневелебному и свЂтлопреподобнЂйшему господину єго милости господину отцу и пастыру своєму кир

ПЕТРОВИ МОГИЛЂ, АРХИМАНДРИТУ СВЯТЫЯ ЧУДОТВОРНЫЯ ВЕЛИКІА ЛАВРЫ ПЕЧЕРСКІА КІЄВСКІЯ, ВОЄВОДИЧУ ЗЕМЕЛЬ МОЛДАВСКИХ


| на полі:| Се же и акростїхіс


На славник стихиров Пасхи, пЂснь празднична цЂлованіа,

съгласно поют, иже въ типокграфіи.








Въскресеніа день


Пан наш, кгды зъ мертвых въстал нынЂ преславно,

Якъ пророкове о том рекли давно,

Явился женам, потым и Петрови,

Жеб он знати дал и всему дворови,

Єдинадцатєм учніом затървожоным,

Жидов пострахом розне роспужоным,

Подзначаючи, же мЂл старшим быти,

Котрого власность єст иных учити.

Тебе, отче наш, Петре преподобный,

Иж Христос камень, камень тя оздобный,

Сему даровал мЂсцу пресвятому,

Матки своєи ведлуг тЂла дому,

Ровне теж злецил о нем повЂдати

Тым, котрых рачил под твою власть дати.

Што в том єст? Только, же собЂ любовным

Показал тебе, и Петрови ровным.

Оному зровнал, для владзы порядку,

СобЂ улюбил, для твоєго статку;

Же и сам въ цнотах къ богу ся зближити

Прагнеш, и своих къ тому ж спорядити.

Въскресеніа день теды преясный,

Святый, весолый, свЂтлый и красный,

О преподобне отче наш и пане,

Свято обшедши въ том аггелском станє

И преложенст†над нами, твоими

Послушниками, иле их єст, всЂми,

Житья потерши сотного дороги,

Просто Олимпу перейди пороги.


Ієродіакон Исаїа, типоназиратель









ПросвЂтимъся тръжеством


Мір понеже свЂт пріать въжделЂнный,

От отца свЂтов съшед непремЂнный,

СвЂтлящ всякаго грядуща от вЂка

Въ мір человЂка.


О нем же пророк, яко въ тмЂ сЂдящей,

Узрят свЂт велій, и въ сЂни живящей,

СвЂт им сіающ, въ извЂстіє наше,

Предъглаголаше.


Громогласный же въ Новом ЗавЂтЂ,

О том въпієт всЂм явственно свЂтЂ,

Въ богословскую бія свою лиру:

«Аз єсм свЂт міру».


И кой человЂк словесныя твари,

Вкусив же умно тройческія зари,

Не будет ся днесь торжно просвЂщати,

И праздновати.


ЛЂпо убо єст, пресвЂтлый Могило,

И тебЂ, зане всЂх єси свЂтило,

Сего пріймати праздника радости,

Въ небЂ сладости.


Инок Артемій Половкович, типоблюститель










И друг друга обыймЂм


Адам, першій живучи въ роскошах рая,

Где был покой и милость предорогая

Розумному створеню зъ творцем и богом,

Земным незабронноє къ неба порогом,

Хитростю жоны, бЂсом ошуканои,

И на всего готовость зголдованои,

Иж, зведеный, над заказ скоштовал древа

Сличный овоц, котрого дала му Єва,

Милый покой розорвал з богом и згоду,

A гнЂв зъєднал и вражду людскому роду.

А то ж новый Адам днесь, Христос-спаситель,

Презъ крест и смерть зостал всЂм откупитель:

Непріазни и свары всЂ з кгрунту згладил,

Покой зъ богом чловЂку вЂчный въпровадил.

Друг теды друга нынЂ обы[й]мЂм смЂле,

Обходячи праздника того весЂльє.

Ровне и ты, о отче архимандрита,

На том столцЂ сЂдячи многіи лЂта,

И сам покой ку своим и любов мЂти

Рач, и оных научать любовне жити.

Таким бовЂм способом все ся збудуєт,

Што ся въ пожиток церкве, въ тобЂ готуєт.

Уживай же покою, зъ тыми отцами

Въ нинЂшній вЂк и въ пришлый, такъ же и зъ нами.


Стефан Берында, типокграф










РецЂм. братіи, ненавидящей нас


Смерть въведши ся на ны,

Завистію сатаны,

Въ єже убити

Мір, и потребити,

Я†въ раи вземша,

Зряща себе менша

Твари словеснои,

Яже небеснои

Имяше сладости

Вкушати радости,

Яду си начало,

Не отступи мало

Чловєка дондеже,

Рая испровръже,

Убив грЂхѝ древним

Мечем плачевным.

Долг убо єстествен

ГрЂха, и съраслен

От Адама сущим

ВсЂм, и днесь грядущим.

Тайно всЂх смущаєт

И зависть вмЂтаєт

Вражду же. Ho тецЂм

И любезно рецЂм:

«О братія нашя,

Днесь вражды престашя.

РазорЂм ненависть

И отженЂм зависть

НЫнЂ, паче въ соборной

ЛаврЂ чудотворной,

Яко да святая

Дасть нам любов рая».


Наθан ЗЂнкович, наборщик









Простимъся въскресенієм


Въ раю єще гнЂв зачатый

З Люципером чловЂка

И през него на весь влятый

Рожай людскій от вЂка.


Єднано всЂх преслЂдовал,

Вадячи их зъ собою,

Зволочачи всЂх воіовал

Превдячного покою.


Леч кгды Христос нинЂ вставши

Як бог зъ мертвых преславно,

И чловЂка поєднавши

Зъ богом отцем дость явно,


И зъ собою им любовне

Кромъ жадноє невзгоды

Жити казал въ всем ровне

И научил вся роды.


кто ж єст зъ людéй так гнЂвливый,

Жебы не мЂл простити?

кто так сердцем скаменЂлый,

Жеб не схотЂл змякчЂти?


И ближнєму всЂ уразы,

Будучи теж сам мдлистым,

Не пребачил преч всЂ разы

Сердцем щирим и чистым?


Ясна єст рєч, же потреба,

Кто жадаєт набыти

На прибыток собЂ неба,

И на вЂки там жити.


Ласка теды єст Христова,

Же нам грЂхи пребачил,

И всЂм простить грЂх до слова

Научити нас рачил.


A мы, взявши то охотне,

Зъ мертвых встанєм пр[о]стЂм ся

И такъ жити юж превротне

З ближним нашим хранЂм ся.


В сей теж ЛаврЂ, преподобный

Пастырю наш и пане,

Звычай давный збыть оздобный

Нєх нЂкгды не престане:


РЫхле скоро гнЂв наступить,

Будь въ той мЂрЂ всЂм взором,

Нехай зараз преч уступить

Твоим мудрым дозором.


Дімитрій Захарієвич, стлъпоправитель










И тако възопиим.


По звитяжст†наступил триумф барзо значный,

Як нам принес новину аггел свЂтлозрачный,

Єдным взроком даючи о збавеню знати,

И людєм ся велячи назбыть утЂшати.

Чему ж и мы тоєи ж радости не маєм

Заживати? Чєм пЂсней вдячне не спЂваєм?

Єсли бовЂм тЂшить нас тЂла повоженьє,

Як не маєм тЂшити душ наших збавеньє?

Радость теды и триумф там же и музыка,

Нехай нынЂ кождого здоймет чоловЂка.

C которыми и твоя велебность, наш пане,

Яко наш вож и пастыр, при ХристЂ гетмане,

Кимвал удар духовный, начни ново пЂти,

Нового днесь звитяжцу пЂсньми выносити.

И той праздник обходи зъ триумфом духовным,

Пріймуючи вейзъренєм кождого любовным,

Яко бысмы ту въ згодЂ и любвѝ спЂвали,

И по смерти на небЂ тройцу выславляли.


Парθеній Молковицкий, изобразитель









Христос въскресе изъ мертвых


Корень злобы невЂріє,

Из него же вси звЂріє

Єретиков израстають,

Церков, матку, възмущають.


И Христову въстанію

Къ нашему назданію

Не вЂрують мнози зЂло,

Отвергше ся єя цЂло.


Єст аггелов, патріархов,

ГорЂ долЂ тых монархов,

Єванглистов и пророков

Єст въ удоволь, єст выроков,


В них же сами іудеє

И книжници и єреє,

И стражіє възвЂщають,

Из гроба путь увЂряють.


Съ ними же предрекоша

И языки пронесоша

Въ ІовЂ: яко живет

Спас, и умрет и оживет.


Кто убо єст вЂрных лика,

Иже гласа взем толика

Просто тайнЂ не увЂрить

Умом паче но възмЂрить?


И ты убо обители

Кієвскія съжители

Началниче въ чистой вЂрЂ,

Пріим тайну, жій въ мирЂ,


Яко камень въдруженный,

На зданіє положенный,

Церков вЂрных под тобою

ПодъкрЂпляя всю собою.


Михаил Фойнацкій, изобразитель









Смертію смръть поправ


Въ своє въскресеніє бог наш избавитель

Смръти смертю зезволил быти погубитель.

О котором Осіа пророковал давно,

Же мЂл быти смръти смерть смертію преславно.

Єлеазар нЂколись, хотячи забити

Єлефанта под царем, сам ся положити

Въ гробЂ мусЂл. Так и смръть, кгды Христа валила,

Твержу всего створеня, и нань наступила,

Ораз сама полегла. И так смертю смръти

Як бог нынЂ голову значне рачил стерти.

Дай же, смръти звЂтязцо, и нашому пану

Воєводичу, а днесь нашому гетману

И пастыру, смертію смръть бити духовне,

Як ты звалчил оную менжне позвЂрховне,

Чловечески кгдысь умер, а як бог встал зъ мертвых,

Провадячи зъ собою всЂх от гроба мертвых.

Умирай же духовне и притупляй жало

Смръти, жебысь вЂчнои смръти ушол цало.


Павел Макарієвич, батищик









И сущым. въ гробЂх живот даровав


Земли създатель въ землю ся слагаєт

От распиналник, но въ земли глубины

Съшед яко бог адскія долины,

От вЂка юзников всЂх днесь свобождаєт.


Єго же Сампсон зрить крЂпчаишій,

Иже къ ДалідЂ за любовь толику

Газу град плЂни й врата на велику

Гору възнесе и холм высочайшій.


Много плЂнив ад и на вЂчный их укор

Врата съкруши и сущым въ гробЂх

Въ мнозЂх племенєх и въ въсяких родЂх

Изведе въ живот всЂх праведных собор.


ЛЂпо убо єст и тебЂ, велебный,

Єгда живот єст дарован, пріймати

И вся от смерти вЂчной прелагати

Въ живот вЂчный, въ будущем хвалебный.


Θеодос Кипрієвич, батищик










Покланяємся єго трідневному въскресенію


Можному гетману,

А єще всЂх пану,

О и створителю,

Днесь откупителю,

Ласк єго заживши,

Наш поклон знизивши,

Досыть слушна дати

И єму спЂвати.

А прето, небесный,

Поклон наш словесный.

Ваги хоть малои,

З мысли леч цалои

Старшого нам вожа,

Же он єст горожа

Крестоносных братій,

Рач подъпомагати,

И сам жеб ся вправил

И других наставил

Хентне перед твой трон

Принести поклон.


Леонтей Ієрусалимович, писмолеатель







* * *

Памво Берында, типікароводець,

О предстателю, раб и богомолець

Твой, съ инЂми тебЂ представаю,

Вся реченная съ всЂми желаю.







* * *

Та же по всЂх съ всЂми,

Твоими и моими

Всего типу правитель,

Но всЂм меншій служитель,


Пастыру, ти предстою,

Тóжде молю и пою,

Да не буду забвенный

Аз, Тарассій смиренный.


З[емка], к[оректор и проповЂдник] сл[ова] бож[ого].











ПРИМІТКИ



Памво Беринда, Тарасій Земка та інші

Имнологіа, си єст ПЂснословіє, албо пЂснь през части писмом мовленаа на день въскресеніа господа нашего Ісуса Христа. К., лаврська друкарня, 1630.

На сьогодні відомо два примірники — ДПБ РРФСР та Державного історичного музею у Львові (див.: Ундольский, М., 1871, № 339; Каратаев, Спб., 1883, № 355; Максименко, Львів, 1975, № 230). Це — панегірик, піднесений гуртом друкарів Києво-Печерської лаври Петру Могилі, тодішньому лаврському архімандритові, на великдень 1630 р. Містить акровірш: «Петрові Могилі, архимандриту святыя чудотворныя великія Лавры Печерскія Киевскія, воєводичу земль молдавских».

Щодо авторства твору існує гіпотеза М. Возняка: «Хоч панегірик зложений з 10 віршів, що їх темою є слова великодніх стихир, і під ними є прізвища всього тодішнього складу печерської друкарні, все-таки авторів панегірика було тільки двох, а саме: Памва Беринда й Тарас Земка. Подвійне авторство відбилося й на мові цього панегірика... бо в одних віршах бачимо багато полонізмів, в інших багато церковнослов’янізмів» (Возняк М. Історія української літератури. Т. 2. Ч. 1. Львів, 1921, с. 102). Особлива роль Памва Беринди й Тарасія Земки в створенні «Імнології» відзначена в тексті книжки їхніми підписними віршами. Не виключена авторська участь і інших учасників цього гуртового великоднього «даруночка». Принаймні Стефан Беринда, ім’ям якого підписано партію «И друг друга обиймЂмъ», був, як знаємо, вправним версифікатором.

Публікації: Студинський К. Три панегірики XVII віку. — ЗНТШ 1896, № 12, с. 1 — 32, текст на с. 11 — 18; Титов, К., 1916, с. 234 — 239; Тітов, К., 1924, с. 234 — 239. Подається за першодруком, ДПБ РРФСР, II. 7. 13.
















Див. також:

Різдвяні вірші Памви Беринди. Хрестоматія давньої української літератури О.Білецького.

Памво Беринда. Лексикон словенороський (Київ, 1627).


Енциклопедія «Українська мова». БЕРИНДА Памво.

БЕРИНДА Павло. Філософська думка в Україні. Біобібліографічний словник










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.