Попередня     Головна     Наступна






МЕТАФІЗИЧНІ (РЕЛІГІЙНО-ФІЛОСОФСЬКІ) ВІРШІ







МОЛИТОВНІ ВІРШІ


* * *

Во невинности моєй, Боже мой, суди ми,

От мужа неправа и льстыва збави ми,

Яко ты єсы, Боже, держава моя.

Воскую мя остави, Боже, милость твоя?

Пошлы ми, Боже, свит твой и истыну твою,

Яко та мя воведе в гору святу твою.

Вниду в села твоя, ко олтару твоєму...

[...................]

А во гуслах исповимся, цару, пред тобою,

А во арфЂ я прославлю, цару, славу твою.

Надіюся на Бога, на Бога жывого,

А той ми открієт свит — то истын його.








* * *

СвЂтом из гроба твоєго Въскресенія,

Христе: просіяша повсюду ученія

Євангелских вЂщаній: и всЂх просвЂтиша

СвЂтом познанія, въ вЂрЂ утвердиша.


ТЂм, Боже, дажд крестоносну братству свЂтлЂти:

Въ заповЂдєх ти непорочным пребыти,

Мирно безмятежну жизнь здЂ препроводити,

И паки грядуща тя въ сла†видЂти.







* * *

Як око там, где мило, быстро поглядаєт,

и як рука, где болить, там ся дотикаєт,

Так сердце моє в тебЂ утопаєт, Боже,

яко в скарбЂ, котрого тать красти не може.

В бЂдах ты мнЂ отрада, в скорбєх ты утЂха,

уповающу на тя не набавиш смЂха.

Ты мнЂ сердце, ты душа, ты уфность, ты смЂлость,

ты мнЂ всяка любезность, ты здоровя цЂлость.







* * *

Царю небесный, наш утЂшителю,

Душе истинный, всЂх содержителю,

иже сый вездє (2) и вся исполняяй,

вся совершаяй (2)!


Сокровище благ щедрій подателю,

жизни вЂчныя всЂх нас создателю,

прійди от вышних (2) к нам и в нас вселися,

а веселися (2)!


И очисти ны от всякоя скверны,

сохраняя нас, яко же крин в терни,

и спаси, Боже (2), от бЂд душа наша,

то-бо власть ваша (2)!


ТебЂ честь сполна со Отцем и Сыном,

Богу, во Тройци божест†єдином,

нынЂ и прЂсно (2) и во вЂк грядущій,

без конца сущій (2)!





Николаю


Во снЂ явился царю, но от смерти явЂ

избавил-єсь трех мужей о Божієй славЂ

ТЂм и мене през сей сон от вЂчноя смерти

избави, Николає, врагов дажд ми стерти.





Tu animus animae meae 1


В бЂдах ты мнЂ отрада, в скорбєх ты утЂха,

утекшій к тебЂ, назад не йду без успЂха,

Ты мнЂ сердце, ты душа, ты уфность, ты смЂлость,

ты мнЂ всяка любезность, ти здоровя цЂлость.



1 Ти дух душі моєї (лат.). — Ред.





* * *

ВсЂм вся во правду биваєши, Христе,

но токмо чистим даєши ся чисте.

Єгда же сердце зрю моє нечисто,

не вижду, би в нем тебЂ било мЂсто.

Любо-сь вездЂ сый, в сердцу тя обаче

нЂсть моєм, Христе. Чему то иначе?

Яко при яслєх, полно грЂхов гною

при сердцу моєм, содЂяних мною.

ТЂм во жилище тебЂ не достойно,

яко смрадноє мЂсто и нестройно.

Но родивий ся, яко агнець, в стайнЂ,

як агнець, внийди в сердце моє тайнЂ.





«Радуйся, пристанище житейских плаваній»

(Икос IX)



Призри, о Богомати, з горняго Сіона,

утопох в мори страстей, якоже Іона,

Во[з]стань на мя, адскаго отверзеся кита,

како зубов избЂгну звЂра ядовита,

Погибну, аще своих не простреши дляний,

вЂм бо тя, пристанище житейских плаваний!







* * *

Христу-Цареви в руцЂ дана в сей печати

Книга Живота, слова животнаго мати.

Томужде и мы Книгу Житій сих вручаєм:

Книга єго да и се подасть мЂсто, чаєм.







* * *

Ісусе-Боже, поспЂшивый сіа докончати:

Подай же ми и чистым сердцем тебе выславляти.

Да не предстану, пред судищем ти от дЂл благих наг:

Но да получу их же желаю безконечных благ.

Пречистыа матерє твоєя молитвами,

И всЂх святых иже молятся тебЂ за нами.


Аминь.







* * *

О Христе, царю вЂков, жизни начальниче,

Существом неприступный живый источниче!

Тебе беззаконніи на крест пригвоздиша.

Господа славы всЂх, и горко уязвиша,

Яже сътворил єси вся дары благая,

Они же въздаша Богу противная злая.


Мы же, зряще, ужасом одержими бяху,

Знаєм тя, животдавца, тебЂ вопіяху,

Долготерпеливе, Господи, славим смотреніє

Твоє: рач нам, Христе, дати спасеніє,

Силою креста даруй враги побЂдити,

И по смерти с тобою, творцем, вЂчне жити.








РІЗДВЯНІ ОРАЦІЇ-КОЛЯДИ


Славний триумф з нарожденя Христова

З Дамаскином спЂваєт церков Ісусова.

Которого триумфу полная вся земля,

Весело спЂваєт християнъское племя.

«Христос ся народил», — всюда спЂвают

И радость невимовную всЂм оповЂдают,

В котрой радости, пане отче и панЂ матко, бысте обфитовали.

Весполи з приятелями утЂшне тиє свята целебровали,

А проживши ту Мафусолови лЂта,

Бысте ся сподобили с нарожденным оного свЂта 1,


1 В рукописі: «вЂка».


То от мене завдячне приймайте

А в ласцЂ своей, як сына, ховайте

Тим фалебним днем и славним праве

Рождества Христова в так зацной справЂ,

Давши хвалу Богу, ваших милостей поздоровляю

И той радосний день вам обявляю.

НынЂ Христос-Бог в ВифлеємЂ ся народил 1

А нас всЂх от проклятства вЂчного визволил.


1 В рукописі: «Народилъся».


Которого ми Ісуса празнуєм

И єден другому всЂх добр щире вЂншуєм.

Прелюбимий мой пане отче господару,

Благослови тя, вЂчний господи цару,

И панЂ Матко моя с [о] приємъне (?)

Сподоби нас райской свЂтлости, Христе Боже,

В добром здоровлю и побожне празновати,

ДолъголЂтне и щасливе пребывати

Зо всЂми приятельми домовими

И тиж з нами, слугами повольними.

И вашим милостям того вЂрне зичу и приношу,

Рачте ласкаве приняти, покоръне прошу,

Кроль незвитяжоний нынЂ ся раждает

И пречистой ДЂвици в собЂ ся покладаєт,

Межи скотом в яскиню темную вступил,

Абы в [!] преступльшій род искупил.

Того аггелъскии хори прославляють,

Радости годной всЂх нас набавляють,

Небо звЂзда земля то за дари

Пустини з яселъка з восток триє цари

С троякими подарками Христа привитали,

И пастушки до ног єму впали.

И ми упоминъки до Христа несЂмо

И гойную ласъку Монархи просЂмо.

Тои доступитися Вашим Милостям сприяю,

Великим празником днесь поздоровляю,

Абысте щасливе и долъгии вЂка святіли

И небесной радости вЂчной доступили.







* * *

НинЂ чистая ДЂва Ісуса раждаєт,

которого рождеством всЂх увеселяєт.

Веселится днесь небо, яко Бог для того

родится, да приведет в небо святых много.

Веселится днесь земля, радуяся зЂло,

яко от земних себЂ Бог приємит тЂло.

Веселится днесь вода, же источник гожий

зЂници, як зирныци, изводит Сын Божий.

Веселится днесь и огнь, иж мисленний нинЂ

огни при неопалимой зостаєт купинЂ.

Єдним словом мовячи, о Сло†во плоти

днесь ся увеселила вся твар до охоти,

Гди теди все створенє так весело скачет,

люб Сын Божий во плоти умиленно плачет,

Веселися й в[аша] м[осць] з рождества Христова,

видячи тут на земли воплощенна слова.

Слово тоє вымовит, чого вам потреба,

вся тЂм быша, домЂстит тоє вас и неба,

Где вам быти желаю, леч впрод прошу Бога,

абисте и на земли жили лЂта многа.







ВЂрши на Рождество Христово


Єгда Божиє Слово от ДЂви родися,

тогда вЂчная тайна мирови открися,

В ней же сокровенно бысть спасеніє наше,

сея бо постигнути нЂкто не можаше

Єстественним разумом, понеже се дЂло,

божественна разума бЂсть зЂло,

Над что болшеє в мири не можаше бити,

чесо ради прежде вЂк начат творити

Бог премудрий своєго предвЂчна совЂта,

да Слово плоть приімьлет грЂховна ради навЂта.

Котороє Слово днесь на землю посланно,

да будет вмЂсто Книги в сердцу в[ашей] м[ос]цЂ написанно,

Да за начертанним сим небесна чертога

доидеш — сіє ти прави путь дорога.








НАПУЧУВАЛЬНІ ВІРШІ


* * *

Не согришай, ото Бог-сердцевидець видит,

аггел, стоя, твоими злостями ся бридит,

Смерть грозит, непріятель душный оскаржаєт,

совЂсть гризет, а пекло уста отверзаєт.






БесЂда человЂка с Богом


ЧеловЂк к Богу


О многомилостиве Боже Ісус Христе,

иже многія ради любве ко нам исте,

Сошел и воплотился єси з чиста чрева,

яко да спасеши всЂх, иже вреди Єва.

И паки, Спасе, тунє спаси мя, молю тя,

по благодати твоєй самой да узрю тя.

Аще бо от дЂл спасеши мя, нЂсть се

благодать и дар, но долг паче, кто не вЂсть се.



ОтвЂт Божій к человЂку


Истинну глаголеши, яко любве ради

сніидох и воплотился, хотя вам отради,

Но понеже снисках вас кровію своєю,

многим трудом и постом, волею своєю,

Не подобаєт же ли и тобЂ страдати

по мнЂ, взирая на мя, труд за труд воздати?

Се ли долг, а не любов моя, яко сущи

Господь ваш, страдах за вас, вездЂ власть имущи?

НЂсть ли се дар, яко аз, за вас, вседержитель,

исполних всяку правду и всю добродЂтель?

Не подобаєт же ли, дабы и вы дЂла

благія исполняли мнЂ взаєм до зЂла?

Без поту хлЂб временный снЂсть от вас никтоже, —

а небесных благ тунє хощеши, небоже?

Труждайся, пости, не спи, рыдай, не лЂнися,

хощеши ли спастися — до трудов потщися.

НЂсть се благодать и дар, но долг паче, тако

глаголеши. Но рци ми, должен єсм ти како?

Сего ли ради должен, яко сотворих тя?

Или яко во кро†моєй искупих тя?

Ты паче должен єси, аще правду вЂси,

и исповЂдуєши, но праведен нЂ си.

Вся правда твоя яко руб єст поверженный,

аще бы не был єси моєю спасенный.

Аще же аз, Господь ваш, толико страдати

изволих, колко должны вы мнЂ послЂдовати?



ЧеловЂк к Богу


Єй многій в щедротах и неизреченный

во милости, многія любве исполненный,

ВЂруя в мя, рекл єси, о Христе, жив будет

во вЂки, сирЂч смерти вЂчныя избудет.

Аще убо в тя вЂра грЂшных нас спасаєт

и от вЂчныя смерти сама избавляєт:

Се вЂрую, спаси мя, вЂрую, усердный,

яко ты єси Творець милосердный.

ТЂм же вЂра вмЂсто дЂл мнЂ да вомЂнится,

з вЂры, не от дЂл, милость твоя да явится.

Не взыщеши дЂл отнюд, бы мя оправдили,

но вЂра моя всЂх дЂл да превышшить сили.

Та вмЂсто всЂх дЂл моих благих да довлЂєт

и отвЂщати во всем за мя та да смЂєт.

Та да покажет мя от сылы своєя

сопричастника славы вЂчныя твоєя.



ОтвЂт Божій ко человЂку


О многоглаголиве невЂжо! Не вЂси,

яко и в тЂх словесєх оправданный нЂ си.

Без вЂры невозможно спастися нЂкому —

то истинна. Но вЂра не поможет злому,

Аще при вЂрЂ добрых дЂл не исполняєт,

апостола моєго слыши, что вЂщаєт:

ВЂра без дЂл мертва єст, якоже и тЂло

не движется без душЂ. ВЂру живить дЂло.

ВЂра и добродЂтель суть то двоє крыла,

на двоих тЂх вся висить спасенія сила.

Не может єдним крилом птица поднестися,

невозможно самою вЂрою спастися.

Должна птица обЂма крилома лЂтати,

должен человЂк вЂру и дЂла стяжати.

ВЂруєши, яко аз єсм вседержитель,

вЂруй же, яко красна в вЂрЂ добродЂтель,

И вЂра красна в дЂлєх, не красно без вЂры

дЂло, и вЂра без дЂл не красна без мЂры.

Яко же скот без шерсти, и нива без класов,

и древо без отраслій, и глава без власов,

Лампада без єлея и без душЂ тЂло,

тако и вЂра без дЂл некрасна всецЂло.

ТЂм при вЂри покажи свою добродЂтель,

Тогда аз возлюблю тя, Бог твой и содЂтель.



ЧеловЂк до Бога


О Христе мой и Боже! Остави мнЂ, яко

черв сый, прах же и пепел, дерзнух рещи тако.

ИстиннЂє тако реку, яко ниже в вЂрЂ.

совершен єсм, Господи, соблюдих в той мЂрЂ.

Обаче невЂрію помози моєму

сам по милосердію многому твоєму,

Да бых, аки горчично зерно, стяжал вЂру

и исполнил добрых дЂл святых отець мЂру.

ЛЂнив єсм, тЂм же, Спасе, ты мя сам укрЂпи мя

и во добродЂтелєх быти утверди мя,

Да не похитить мене сатана воскорЂ

и похвалиться о мнЂ во своєм соборЂ,

Єже отторгнути мя от руки твоєя,

огради мя бронею милости своєя,

Но или хощу, или не хощу, спаси мя,

хощет душа, не хощет плоть страстна, но ты мя

И нуждею привлеци, предвари воскорЂ,

ибо скоро погибох во гриховном морЂ.

Невоздержанієм си, ах, в ад вселихся

вмЂсто рая, от тебе єгда удалихся.

ТЂм же, яко Иону, оттуда воскорЂ

извлеци, погруженна во грЂховном морЂ.

Ты-бо Бог мой, от чрева Матерє моєя,

тЂм же сам, по множеству милости твоєя,

Сподоби мя, Господи, днесь тя возлюбити,

якоже прежде сего возлюбих грЂшити,

И паки работати тебЂ, ГосподевЂ,

распятому нас дЂля волею на древЂ,

Якоже поработах прежде врагу льстиву,

найпаче же послужу тебЂ незлобиву,

Господе†моєму, БоговЂ, ХристовЂ,

во всяком благом дЂлЂ, и в мыслЂ и в словЂ,

Дондеже єсмь во вся дни живота моєго,

благость милосердія славящи твоєго,

Всегда нынЂ и присно и во вЂк грядущій

без конца сущій.








* * *

Кто єст цар страстєм, богат в добродЂтель,

к сему, яко цар, идет Вседержитель.

Кто церков тЂла своєго и смисли

не растлЂваєт нечестивими мыслы,

В сем, яко в церквЂ, ієрей по чину

Мелхиседека пребиваєт вину.

Кто, як художник, сердце созидаєт,

чисто в дому ся єму устрояєт,

К сему приходить, якоже сын мнимий,

архитектона во вышних славимий.

При корени древ сказуя секЂру,

а не сикеру, вредящу над мЂру.

Кто єст дЂвственна, кто от сердца чиста,

сей Христу любим єст, яко невЂста,

Ко сердцу єго, яко ко чертогу,

спЂшиться Христос-жених попремногу,

Яко цвЂт польный, в вЂнець ся слагаєт

и сам собою онаго винчаєт.








ВІРШІ ПРО СМЕРТЬ


* * *

НЂсть, иже укриєтся пред тобою, смерти!

О горе! Цар или раб — должен єст умерти.

Ты всяку твар движиму в гробЂ полагаєш,

нища с князи на суд равно поставляєш.

О смерти, коль ти страшну косу дано в руцЂ!

Блажен, єго же вЂчной не предаси муцЂ!








* * *

Всякому ся родившу потреба умерти,

смерть с престола может и царя в гроб уперти,

Муж силный, десницею сокрушаяй брани,

а от смертнои косы сам не уйдет раны.

ВократцЂ глаголюще: смерть вся погубляєт,

блажен, иже во сердци память смерти маєт.








* * *

Зри изображеніє видимаго вЂка —

таковый єст по смерти образ человЂка:

Безчестен, безславен, неимЂяй доброты —

нЂсть нЂкоєя в гробЂ славы нЂ лЂпоты,

Смерть всЂх соравниваєт, нища и убога.

О смерти, коль твоя власть над всЂми єст многа!

ЧеловЂк во юности подобен єст крину,

єго же увядаєт злачный образ выну.

Коса смертна, аки цвЂты, посЂкаєт

всякаго человЂка и в гроб вомЂтаєт.

Смерть, як уж, в том ся младом крыєт вертоградЂ

жій опасно, се ти гроб в сем предлежит садЂ.








* * *

ЧеловЂк, яко трава; дніє єго, яко цвЂты —

днесь цвЂтет, утро маєт посЂченный быти.

Коль кратко дніє наши нам возсиявают,

понеже з цвЂтом полным нагле увядают.









* * *

Кто єст, иже поживет и не узрит смерти?

НЂст ни єдин. Всяк рожден должен єст умерти.

Младых, аки селніє крыны, смерть взрываєт,

силных, аки в ЛиванЂ кедры, посЂкаєт.

Яко в младосилном, так и в старЂлым вЂку,

умирати всегда прилично человЂку.











ПРИМІТКИ


Метафізичні (релігійно-філософські) вірші


Молитовні вірші



«Во невинности моєй, Боже мой, суди ми...» (Житомир, 1635).

Публікація: Левицький О. // Киевская старина. — 1886. — Кн. 3. — С. 598 — 601.

Подається за публікацією О. Левицького.



«СвЂтом из гроба твоєго Въскресенія...». — Євангеліє. — Львів: Друкарня Братства, 1644. — Тит. арк., звор. Між чотиривіршами — сім дереворитів. (Запаско, Ісаєвич, № 322.) Імовірний автор — Михайло Сльозка.

Подається за примірником ЦНБ: Кир. 590.



«Яко око там, где мило, быстро поглядаєт...». — Антологія. — Арк. 15.

Публікації: Перетц, 1929. — С. 74 — 75; Іван Величковський. — С. 89.

Подається за рукописом «Антології».



«Царю небесный, наш утЂшителю...». — Антологія. — Арк. 91 — 91, звор.

Публікація: Іван Величковський. — С. 131 — 132.

Це переспів молитви Святому Духу.

Подається за рукописом «Антології».



Николаю. — Антологія. — Арк. 119.

Публікації: Перетц, 1929. — С. 108; Іван Величковський. — С. 143.

Подається за рукописом «Антології».



Tu animus animae meae. — Антологія. — Арк. 119 — 119, звор.

Публікації: Перетц, 1929. — С. 108; Іван Величковський. — С. 143.

Подається за рукописом «Антології».



«ВсЂм вся во правду биваєши, Христе...». — Антологія. — Арк. 132, звор.

Публікація: Іван Величковський. — С. 160.

Подається за рукописом «Антології».



«Призри, о Богомати, з горняго Сіона...». — Антологія. — Арк. 136. Імовірний автор — Стефан Яворський.

Публікація: Іван Величковський. — С. 163.

Подається за рукописом «Антології».



«Христу-цареви в руцЂ дана в сей печати...». — Патерик, или Отечник Печерскій... — Київ: Друкарня лаври, 1661. — Тит. арк., звор. Тут зображено успіння Богородиці, з постатями Антонія та Феодосія Печерських у рамці, з текстом із послання апостола Павла до євреїв (гл. 13): «Поминайте наставники ваша, иже глаголаша вам слово Божіє, и взкрающе на скончаніє жительст[в]а, их, подражайте вЂрЂ их», — вгорі і цим віршем внизу. (Запаско, Ісаєвич, № 402.)

Публікації: Титов. — 1916. — С. 397; Тітов. — 1924 — С. 397.

Подається за першодруком (примірник ДБЛ).



«Іcyce-Боже, поспЂшивый сіа докончати...». — Рукописна Мінея службова XVII ст. (1688 р.?) на липень — серпень, in f°, півустав початку XVIII ст. українського типу; орфографія густо забарвлена молдавськими написаннями, але почерк український. Перед місяцем липнем — заставка геометричного стилю з елементів плетінки. Від початку книжки на аркушах незакінчений запис скорописом XVII — XVIII ст.: «Сія книга / Сия книга глаголемая Минея...» Між липнем і серпнем вклеєно чотири аркуші — служби на 31 липня, почерк XVIII ст.; ці аркуші, очевидно, списано з друкованого. На останньому з них — вірш. Рукопис виявив В. М. Перетц серед матеріалів Волинського сховища старожитностей у Житомирі, звезених туди із Загоровського монастиря, Преображенської Нуїнської церкви та інших місць (Перетц, 1911. — С. 17 — 18).

Публікація: Перетц, 1911. — С. 17 — 18.

Подається за публікацією В М. Перетца.



«О Христе, царю вЂков, жизни начальнице...». — Вірш виявлено В. П. Адріановою у примірнику Тріоді, друкованої у Львові 1688 р. Ця книжка (in f°, 5+439+1 арк.) належала Волинському єпархіальному сховищу старожитностей у Житомирі і походила із збірки Товариства дослідників Волині (інв. № 660). Місце збереження цього примірника сьогодні не відоме. Перед текстом було зображення Христа в терновому вінці, наклеєне на внутрішньому боці верхньої дошки оправи; такого ж розміру зображення святого Миколая було наклеєне на внутрішньому боці нижньої дошки оправи; на звороті останнього аркуша було вміщено зображення великого герба Львівського братства; на звороті титульного аркуша — зображення євангельських подій і невеличкого герба Львівського братства з геральдичним віршем під ним (див. вірш «Братству Лвовскому Лва и Вежу за герб дано...»); далі йшли дві передмови до читачів, друга з яких закінчувалася молитовним віршем до зображення Голгофи; останній аркуш займало прозове слово до читача. Внизу на аркушах ішов такий запис: «Сию книгу надал раб Божій Григорий Мелник, за которую дал золотих (закреслено й іншим чорнилом — «сорок») за стараннєм отца смЂлинъского... (іншим чорнилом — «Рафаловича») до храму Воздвиженія Чесного Животворящаго Креста за держави jego mości Pana... oznimohoho... (?) року тисяча шисьсот девятдесятого». (Порівн. ознаки книжки, відзначені В. П. Адріановою з описом Тріоді цвітної, виданої у Львові друкарнею братства 1688 р. в каталозі Запаска, Ісаєвича за № 646.)

Публікація: Перетц. 1911. — С. 109 — 110 (звіт В. П. Адріанової).

Подається за цією публікацією.






Різдвяні орації-коляди



«Славний триумъф з нарожденя Христова...». — Рукописний збірник Василіанської бібліотеки у Львові (№ 45. — С. 370 — 371).

Публікації: 1) Гординський Я. Рукописи бібліотеки монастиря св. Онуфрія ч[ину] с[вятого] В[асилія] В[еликого] у Львові. — Записки ЧСВВ. — Жовква, 1928. — Т. 3. — Вип. 1-2. — С. 52 — 55. Вірш датується 1660 р. Текст у рукописі подано впідбір, йому передує прозовий вступ; поділ на віршові рядки зроблено публікатором. 2) Гординський Я. З української драматичної літератури XVII — XVIII ст.: Тексти і замітки // Пам’ятки української мови і літератури: Видає Археографічна комісія НТШ. — Львів, 1930. — Т. 8. — С. 61 — 63.

Подається за публікаціями Я. Гординського.



«НинЂ чистая ДЂва Ісуса раждает...». — Антологія. — Арк. 132, звор. — 133.

Публікація: Іван Величковський. — С. 160 — 161.

Подається за рукописом «Антології».



ВЂрши на Рождество Христово. — Запис на окремому клаптику паперу, вкладеному між аркушами рукопису «Антології» (рукопису ЦНБ 186/362 С) і позначеного пізніше як арк. 304.

Публікація: Іван Величковський. — С. 169.

Подається за рукописом «Антології».






Напучувальні вірші



«Не согришай, ото Бог-сердцевидець видит...». — Антологія. — Арк. 14, звор. — 15.

Публікації: Перетц, 1929. — С. 74; Іван Величковський. — С. 89.

Подається за рукописом «Антології».



БесЂда человЂка c Богом. — Антологія. — Арк. 43 — 46.

Публікації: Перетц. — С. 75 — 79; Іван Величковський. — С. 89 — 91.

Подається за рукописом «Антології».



«Кто єст цар страстем, богат в добродЂтель...». — Антологія, — Арк. 132. — 132, звор.

Публікація: Іван Величковський. — С. 160.

Подається за рукописом «Антології».






Вірші про смерть



«НЂсть, иже укриєтся пред тобою, смерти!..». — Антологія. — Арк. 94, звор.

Публікація: Іван Величковський. — С. 136.

Подається за рукописом «Антології».



«Всякому ся родившу потреба умерти...». — Антологія. — Арк. 94, звор. — 95.

Публікація: Іван Величковський. — С. 136.

Подається за рукописом «Антології».



«Зри изображеніє видимаго вЂка...». — Антологія. — Арк. 95.

Публікація: Іван Величковський. — С. 136.

Подається за рукописом «Антології».



«ЧеловЂк, яко трава; дніє єго, яко цвЂты». — Антологія. — Арк. 95.

Публікація: Іван Величковський. — С. 136.

Подається за рукописом «Антології».



«Кто єст, иже поживет и не узрит смерти?..». — Антологія. — Арк. 95 — 95, звор.

Публікація: Іван Величковський. — С. 136.

Подається за рукописом «Антології».
















Див. також:

Деякі вірші з Антології: Іван Величковський. Твори. Київ, 1972.

Іван ВЕЛИЧКОВСЬКИЙ. Українська література XVII ст.

Іоан Величковський. Хрестоматія давньої української літератури О.Білецького.











Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.