Попередня     Головна     Наступна             Див. повне видання творів: Іван Величковський. Твори. Київ, 1972.






Іван Величковський




* * *

Аз благ всЂх глубина,

Живот зачах званным

Котрій люди мною

Райска собираєт,

Умне феникс Христе,

Шествуй щедротами,

ДЂвая єдина.

Ісуса избранным.

На обЂд покою

Тунє учреждаєт.

Отче царю чисте,

Матерє молбами.


Со см Богом де ж л

Н о п нас ст блюсти буде.

[Со святим Богом добре жити, люде, —

наш он покой, нас свято блюсти буде] 1.


1 Розшифровка упорядників.





* * *

Рыдал би єси, аще вЂдать бы возможно,

яко сего мЂсяця умреш непреложно.

Время весма безвЂстно, ты же ся смЂєши,

невЂдый, аще єдин день сей поживеши.




* * *

Полунощ Христа вяжет,

Утреня в лице плюєт,

Будет бок девятый,

Сумрак провождаєт

Котрый грЂхи мажет.

Первый коронуєт.

Ждет вечерня снятий.

И в гроб полагаєт.




* * *

Не жити, єже ясти;

но ясти, єже жити.

Не того ради жити, єже пресыщати

утробу и многія брашна поглощати,

Но толико точію ясти, дабы тЂло

возмозгло житіє си соблюдати цЂло.




* * *

Не жити, єже пити;

но пити, єжи жити.

Не того ради жити, єже випивати,

мЂры полны во чрево, як в делву, вливати,


Но єдинощи токмо испій или дважды,

дабы в тЂлЂ живущи, не умер от жажды.





Пишущему стихи

Труда, сущаго в писаніи, знати

не может, иже сам не вЂсть писати.

Мнит, быти легко писанія дЂло —

три персти пишуть, а все болить тЂло.





На хмЂль

Щось бозкого до себе пан ХмЂль закраваєт,

бо смиренных возносить, вынеслых смиряєт,

Вышшіє суть головы над всЂ члонки тЂла,

а ноги теж в низкости смиренны до зЂла.

Леч пан ХмЂль, кгды до кого в голову вступаєт —

голову понижает, ноги задираєт.









РАКИ



* * *

Анна пита мя я мати панна.

Анна дар и мнЂ сЂнь міра данна.

Анна ми мати и та ми манна.




Марія Євва

Со мною жизнь не сЂнь смерти,

мною жити не умерти.




На образ пресвятои Богородици, ветху и некраснЂ начертанну

Ветха єсм на иконЂ, но в будущом вЂцЂ

достойніи узрят мя младу в дЂвиц лицЂ.

Некрасна начертанна здЂ — в небЂ краснЂйша,

паче звЂзд и мЂсяца и солнца свЂтлЂйша.




* * *

Латвый, трудный, пріємый, острый єст-сь з себе,

с тобою жить не могу, трудно и без тебе.




На образ юноши красящагося, єму же смерть тайно вослЂдуєт

Не зЂло, о, юноше красный, веселися,

кто татски вослЂд тебе ходит, обозрися.

Се тя смерть прежде часа в гробЂ хощет мЂти,

вЂсть коса и красныє пожинати цвЂти.





На образ старца, держащаго клепсидру

Всує, старче, клепсидрным пЂском измЂряєш

дни твоя и толико єще жити чаєш,

Не вЂси, минуту ли преживеши цЂлу,

много єст пЂска в гробЂ, а несть жизни тЂлу.





Кто на чуждая рад, то и сам уловлен бываєт

Злый злЂ страждаєт; образ сей тоє нам являєт:

всяк ловяй чуждая, сам уловлен бываєт.

Кто не хощет, аки кот, злоблен би[ы]ти,

ащесь силнЂйшій, менших не хтЂй озлобити.

Бойся многих, кто многим былєсь страшен зЂло,

зло творящіи страждут злЂ за своє дЂло.

Многих бо гризайя, сей кот сам гривен бываєт,

воистинну всяка злость злЂ ся скончеваєт.




* * *

Тяжкая рана тому єст без мЂры,

хто правду мовит, а не дают вЂры.




* * *

Голуб желчи не маєт,

Ногтми не шкодит добле,

Ко водам учащаєт,

Люб радость в сердцу носить,

Инних дЂти виводить,

А на мЂстцу безпечном

Носком не ображаєт,

Зерня чистіє зобле,

Крилом прудким лЂтаєт,

Завше «у, у» голосить,

Сполне лЂтати годить,

ГнЂздится и статечном.




* * *

На лицЂ убруса

Рукотворенний убрус, но лице Христово

Зря лице Ісуса,

Єст нерукотворенно Авгару здорово.

Ісус сладка вкуса

ХлЂб сего убруса.





Не кождій свят и святоша

Не всЂ сут святы, не всЂ в святость многи,

що церковніє збыт допчут пороги,

Не всЂ за святих у Бога уходят,

хоч которіє и до церкви ходят.





Шевцу убогому стихи

Єдному шевцу, же ся не згодило

шило, для того сам звЂвся на шило.





О сивизнЂ

Зима, наставши, прейдет у дом своим бЂгом,

нам же, єгда влас главный покрыєтся снЂгом,

Уже и весна прейдет, уже и зной лЂтный,

а тот з главы нашея мраз не згинет цвЂтний.





О распятіи Христовом и о распятіи Петровом

Чем Христос вниз, Петр вгору дал ноги распяти?

Тот во ад, а сей в небо имЂл шествовати.





Солнце, время

Прудко єст солнце, але прудшій час немало,

час нЂколи, а солнце колись юж стояло.





Трохи, нЂчого, назбит, досить

Убогій трохи маєт, а жебрак нЂчого,

богатий назбить, досит не маш нЂ у кого.




* * *

Прошу, край хлЂб мой, з ласки моєя,

але не чини Варθоломея.




* * *


По-словенску

Земля, аки темница человЂку, се бо

аки каменни стЂнЂ[ы] окрест землЂ небо,

ГрЂси — стражіє крЂпцы, узы же суть тЂло.

в тем же мЂсто узника душа страждет зЂло.


По-латинЂ

Carceris est instar tellus, quasi moenia coelum,

custos peccatum, vincula corpus erit 1.


1 В’язниця — образ землі, її мури — небеса, сторожа — гріхи, кайдани — тіло (лат.). — Ред.




* * *

Кгды плывуть, неровни суть в смаку рЂкам рЂки —

за живота так люде, пани и калЂки;

Єднакий зась смак стаєт рЂкам, впадшим в море —

так всЂх нас смерть ровняєт, всЂм от неи горе.













ЕПІГРАМИ АНГЛІЙСЬКОГО ЛАТИНОМОВНОГО ПОЕТА ДЖОНА ОВЕНА, ПЕРЕКЛАДЕНІ ІВАНОМ ВЕЛИЧКОВСЬКИМ



На книжку, вЂршами писанную, до чителника


Книжка сия єст то свЂт, вЂрши зась в ней — люде,

мало тут, чаю, добрых, як на свЂтЂ, буде.




* * *

Смерть, яко тать, ба, єще и горшая татя;

в том, яко тать, же нагла, человЂче, на тя,

Горшая зась, бо злодЂй крадЂж часом вернет,

а смерть не ворочаєт, що к себЂ завернет.




* * *

Ошукати, плакати, лгати, носить вЂсти,

нЂчого не мовчати способни невЂсти.





На скупого

Хвалцу тя, а не давцу хвалю: похваляти

не вмЂєт болш над тебе нЂхто, а мнЂй дати.





На слугу, двом услугуючого

Нещаслив єстесь, слуго двох панов: тот, много

мЂвши, не даєт, а ов не маєт нЂчого.




* * *

Поп за люди молит, Люд за попа мелет.





До друга

Содержат дружбу число найбарзЂй двойственно,

ледво ся дЂлит любов в число множественно.





Стан царский

Иншій не хочет, иншій боится сказати

правди царєм. О нендзный стан царский! — зтонд знати.





Смерть

Що єст смерть, питаєш мя. Єсли бым знал, уже

был бы мертвим. Гди умру, прийди в тот час, друже.





На лисого

Я моих власов нЂгде не зличу до кола,

и ти, лисаку, также, бо их не маш згола.





Уж, Євва

Прелщаючи уж Євву, шептал єй до уха —

абы люб тот был нЂмым, люб та была глуха!





О Богу и свЂтЂ

Не Бог єст на сем свЂтЂ

в свЂтЂ сем мы єстесми,


свЂт сей в нем во мнозЂ;

обысми и в бозЂ



Албо так лучше:

Не Бог єст в свЂтЂ, але свЂт в нем, як сноп в стозЂ.

мы, як класи, в сем свЂтЂ, обысми и в бозЂ.




* * *

«Магнас» — великий пан», по лацинЂ.

«Магнес» — желЂзо тягнучий камень.


Магнас, як магнес. Довод такий на то,

же тот желЂзо, а ов тягнет злато.





До чителника

Мних ли єси? Чти сія. Мирскій ли? Чти ова:

суть здЂ и духовныє, и мирскіє слова.





На скупого отца

Им єси, скупшим, тым, скупче, щодрЂйшим ся ставиш

сыновЂ, бо по смерти все єму оставиш.





До жонатих

Часто прожнюєт нива, а невЂст названо

нивами, леч требуют, би завше орано.





До добродЂя

Бы книги мои мЂли патрона, вручаю

книги четцом, а себе тебЂ полецаю.





До чителника

Чтивый сія, єсли хвалить все, то-сь глупий; але

єсли нЂчого згола, то-сь зазрослив цале.




* * *

Отколь жена именем тим ся називаєт?

Оттоль, же «на» муже†завше повЂдаєт.





НевЂста

Чему ся невЂстою жена именуєт?

Бо не вЂсть та, яко ся о всем муж фрасуєт.





Сердце

Чем сердце в лЂвом боку, не рачей на правом?

Бо до лЂвих єсть склонно прирожоним правом.





ТЂло, душа

Впред Бог тЂло сотворил, по тим водхнул душу,

гди юж цале зформовал телесную тушу.

Чи не оттол ся теди не хочет корити

плоть духовЂ, же здаєт старшою ся быти?





О жоноцком розумЂ

Чему суть мудрЂйшіє мужеве, нЂж жоны?

Бо з ребра (безмозкого) 1, не з голови оны.





До Кондрата

Дивуюся, же-сь з двома очима, Кондрате,

гды ж отец твой и мати однооки, брате.





Слова старого до молодого

Живот мой єст короткий, анЂ ся за часу

продолжити возможет, мнЂйша єст от часу,

Живот твой 2, молодику, вправдЂ должший, вшак же

вЂдай, же и тот впрудце скоротится также.


1 Дужки в рукописі.

2 У рукописі — «мой».






Адамова вимовка

Чему мя грЂха первым мнят быти авторем?

Не я-м впрод згрЂшил, Єва; я-м шедл єи торем.





Смерть. Натура

Не впрод би, смерте, сына, нежли отца, брала,

гды-бысь вожа натури в том наслЂдовала.

За натурою идЂм в животЂ и в смерти,

хочет она нас жити, хочет и умерти.





До человЂка, не хотячого умирати

Плакал-єсь, гди-сь ся родил. Знат, же ся родити

не в смак ти било. Чему ж не хочеш умрЂти?





До когось

З чрева матки пришедл-єсь наг на свЂт, небоже;

з свЂта в землю отходиш юж не наг, в рогоже.

Болш, нЂжели-сь з собою принесл, смЂєш брати,

болш отдаєш матери, нЂж она дала ти.





Мудрий, добрий

Муж мудрый над доброго нехай єст мудрЂйшим,

быле би над мудраго бил добрий добрЂйшим.





День страшнаго суда

На суд оний, на котром на все и всЂ люде

отвЂт дадут, чи досит єдного дня буде?







ВЂрш власнои праци моєи, не з Овенуса.
ЛЂствыца Іаковля

СвЂт сей сну єст подобен, а щастє драбинЂ:

восходят и низходят по ней мнози нынЂ.





ПиворЂзови

Им кто барзЂй з куфля тягнет,

тим тот барзЂй по тим прягнет.





ОфЂрованню книжечки

Сию ти малую

Февроніє-панно.

за всЂх молбу многу

И о мнЂ, сестрице,

«Господи, спаси раба Иоанна,

Аще же жив буду,

за тебе ко Спасу

молби приносити,

да даст ти все благо

яко благодатель

єму же честь, слава

книжицу дарую,

Извол непрестанно

приносити Богу,

помолися сице:

от него же ми ся книжечка данна»

и аз не забуду

всегдашнєго часу

милости просити,

и спасет от злаго,

и жизни податель,

буди и держава.





О согрЂшающих

Аще вовЂки кто хощет не согрЂшати,

должен єст смерть, суд, ад и небо поминати.

ПотрудЂмся первих сих трєх обЂжати

и возможем в четвертом всегда пребивати.




* * *

Буй и немудрий к небесному текуть,

отечеству, нас же, мудрых, часто во аж влекуть.




* * *

Змишляют поетове, иж Дедал, отданій

бывши в заточеніи, за море засланій

В лябаринт, з которого вийти было трудно

для помЂшаних дорог, а сидЂти нудно,

Учинил себЂ крила з различных матерій,

и так, не шукаючи в лябаринтЂ дверій,

ВилетЂл з лябаринту, и през море снадне

прелЂтЂв, приправивши крила себЂ складне.

СвЂт сей — то широким морем и пространим,

земля — заточенієм всЂм з рая вигнаним,

А небо єсть отчизна, але ко небесним

двором трудно летЂти з тяжарем тЂлесним.

От земного вигнаня хто хочет до неба

залетЂти, первей крил добрих дЂл єму потреба.

Рекл би ктось: «Сама вЂра до неба досягнет»,

отвЂщаю: «И кождій того з вЂри прягнет»,

Леч питаю: «Мертвій труп лЂтати чи может?

А вЂра без дЂл мертва, як же то возможет?»

ВЂра єдно єст крило, о єдином несмЂло

крилЂ летЂти, звлаща морем — страшно дЂло.

Прето добродЂтели не єдной потреба,

абы-смо залетЂли безпечно до неба.

З тих мЂр и преподобній тут на земли сущи,

як в вигнанню Іоан, названій от Кущи,

Абы могл великоє свЂта сего море

пребыти и попрати свЂтовоє горе,

Для безпечности шесть крил приправил превзятих,

бы достигл серафимов так шестокрилатих.

ВЂру, надЂю, любов взял на бок єдиній,

чистость, послушаніє, убозство — на иній;

А так окрилатЂвши, сам — и юж безпечне —

дотелЂв неба, живши до конца статечне.

А от небес своєго тезоименита,

нашего російского вожда знаменита,

Десницею своєю, яко патрон власній,

благославляєт, таков глагол доброгласній

Дая: «Іоане, мнЂ тезоименитый,

малоросійских воинств вож[д]у знаменитій;

Буди благословеній на лЂта премнога,

вшелякую щасливость отбЂрай от Бога!

Трема сими крилами, данними ти свишше,

буди благословеній трикратне и лишше!

Єдним албовЂм крестом значне розширяєш

честь божескую, а другим — врагов устрашаєш,

Третим зась з Бозской тебЂ даной благодати

покой в малой отчизнЂ знаєш устрояти.

З христіянского нраву апостолским словом

над все хвалился єси о крестЂ Христовом.

А жеби совершена была память крестна,

даровал Бог три знаки тебЂ креста честна;

Три тіє крести знаки тоє призначали,

иж ся троє началства во єдино злучали.

Бог во троици єдиній дал тебЂ єдину

булаву, которая аби трвала вину.

Покорил єй єще д†на болшой подпорЂ

тебе найбарзЂй в своєм мЂютши дозорЂ,

Которому одесную побожность предстоит,

а звиклости своєи все доброє строит,

Бо гди разженоє сердце носит,

чого оним у Бога тебЂ не упросит.

Тая сердцем керуєт твоим во все благо,

тая тя сохраняєт от всякого злаго,

Тая тя побудила церкви муровати

И честними ікони благоукрашати.

Тая тя устрояєт учених любити,

а наукам патроном особливим быти,

З которих ростет слава, оздоба, подпора

милой 1 отчизнЂ нашой и утЂха скора.

Тая доведет тебе и самого неба,

кгди ж з тих всЂх учинков неба тебЂ треба.

Иоан 2 Кущник неба тебЂ, Іоану,

спріяю и до неба и до Бога о сем непрестанну



1 У рукописі первісне «малой» виправлено на «милой».

2 У рукописі «Ион».



Молитву возсилаю, аби-сь был зо мною,

которій трема крести хвалишся и мною.

Пребывал на земли барзо в тЂсном кущи,

не требовалем другов, але нинЂ, сущи

На пространю в небЂ, всЂх тут хощу зрЂти,

всЂх, сопрославляющих Бога, прагну мЂти,

А особливо тебе, тезоименита,

пред Богом и людми в дЂлех знаменита.

Тилко впред на земли пожий лЂта многа,

а я тобЂ лацно зєднаю у Бога».

То и тим подобная со небес вЂщаєт

преподобній Іоан, кгди благословляєт

Тебе, яко патрон твой, вожд, ясневелможній

малоросійскій гетмане, чулій, осторожній.












ПРИМІТКИ


Іван Величковський


Іван Величковський (? — 1707) у 60-х роках XVII ст. вчився і, можливо, вчителював у Києво-Могилянській колегії; у 70-х роках перебував у колі чернігівських сподвижників Лазаря Барановича; з кінця 80-х років був священиком у Полтаві; автор панегіриків, епіграм, фігурних і ліричних віршів. Твори І. Величковського збереглися в рукописах — у так званій «Антології», укладення якої припадає на 70 — 80-ті роки, та авторських книжках «Зегар з полузегарком» (1690) і «Млеко от овцЂ, пастыру належноє» (1691), присвячених Варлаамові Ясинському, поетовому вчителю й патрону. Іван Величковський розробляв як релігійні, так і світські мотиви, як суто християнську, так і житейську тематику, закликав до конкретної реалізації «віри» в «ділах», причому не тільки в християнських доброчинностях, а й у громадсько-політичних та культурно-просвітницьких справах, обстоював — у християнському дусі — ідею рівності всіх людей. У передмові до збірки «Млеко от овцЂ, пастыру належноє» — визначної пам’ятки естетичної і літературознавчої думки другої половини XVII ст. — висловив власне розуміння завдань і обов’язків поета і громадянина. Іван Величковський — теоретик і практик фігурного віршування: збірка «Млеко...» є своєрідним підручником з поетики.



«Аз благ всЂх глубина ДЂвая єдина...». — Антологія. — Арк. 83.

Публікації: Перетц. — С. 98 — 99; Величковський І. — С. 122.

Подається за «Антологією».



[«Со святим Богом добре жити, люде...»]. — Антологія. — Арк. 83.

Публікації: Перетц. — С. 99; Величковський І. — С. 122.

Подається за «Антологією».



«Рыдал бы єси, аще вЂдать бы возможно...». — Антологія. — Арк. 84, звор.

Публікації: Перетц. — С. 101; Величковський І. — С. 124.

Подається за «Антологією».



«Полунощ Христа вяжет, котрый грЂхи мажет...». — Антологія. — Арк. 84, звор.

Публікації: Перетц. — С. 103, Величковський І. — С. 124.

Подається за «Антологією».



«Не жити, єже ясти...»; «Не жити, єже пити....» — Антологія. — Арк. 88, звор. 89.

Публікації: Перетц. — С. 104; Величковський І. — С. 129.

Подається за «Антологією».



Пищущему стихи. — Антологія. — Арк. 91.

Публікації: Перетц. — С. 105; Величковський І. — С. 131.

Подається за «Антологією».



На хмЂль. — Антологія. — Арк 91, звор.

Публікації: Перетц. — С. 105; Величковський І. — С. 132.

Подається за «Антологією».



«Анна пита мя я мати панна...: Марія — Євва. — Антологія. — Арк. 93, звор. — 94.

Публікації: Перетц. — С. 106 — 107; Величковський. — С. 134 — 135.

Подається за «Антологією».



На образ пресвятои Богородици, ветху и некраснЂ начертанну. — Антологія. — Арк. 94.

Публікації: Перетц. — С. 107; Величковський І. — С. 135.

Подається за «Антологією».



«Латвый, трудный, пріємый, острый єст-єсь з себе...». — Антологія. — Арк. 94.

Публікації: Перетц. — С. 107; Величковський І. — С. 135.

Подається за «Антологією».



На образ юноши красящагося, єму же смерть тайно вослЂдуєт. — Антологія. — Арк. 94.

Публікації: Перетц. — С. 107; Величковський 1. — С. 135.

Подається за «Антологією».



На образ старца, держащаго клепсидру. — Антологія. — Арк. 94 — 94, звор.

Публікації: Перетц. — С. 107; Величковський І. — С. 135.

Подається за «Антологією».



Кто на чуждая рад, то и сам уловлен бываєт. — Антологія. — Арк 95 звор.

Публікації: Перетц. — С. 107; Величковський J. — C. 137.

Подається за «Антологією».



«Тяжкая рана тому єст без мЂры...». — Антологія. — Арк. 118 звор.

Публікації: Перетц. — С. 108; Величковський І. — C. 142.

Подається за «Антологією».



«Голуб желчи не маєт, Носком не ображаєт...». — Антологія. — Арк 120.

Публікації: Перетц. — С. 108 — 109; Величковський І. — С. 144.

Подається за «Антологією».



«На лицЂ убруса...». — Антологія. — Арк. 120.

Публікації: Перетц. — С. 109; Величковський І. — С. 145.

Подається за «Антологією».



Не кождій свят и святоша. — Антологія. — Арк. 120 — 120, звор.

Публікації: Перетц. — С. 109; Величковський І. — С. 145.

Подається за «Антологією».



Шевцу убогому стихи. — Антологія. — Арк. 120.

Публікації: Перетц. — С. 109; Величковський І. — С. 145.

Подається за «Антологією».



О сивизнЂ. — Антологія. — Арк. 120, звор.

Публікації: Перетц. — С. 110; Величковський І. — С. 145.

Подається за «Антологією».



О распятіи Христовом и о распятіи Петровом. — Антологія. — Арк 120 звор. — 121.

Публікації: Перетц. — С. 110; Величковський І. — С. 145.

Подається за «Антологією».



Солнце, время. — Антологія. — Арк. 123.

Публікації: Перетц. — С. 110; Величковський І. — С. 148.

Подається за «Антологією».



Трохи, нЂчого, назбит, досить. — Антологія. — Арк. 123.

Публікації: Перетц. — С. 110; Величковський І. — С. 148.

Подається за «Антологією».



«Прошу, край хлЂб мой, з ласки моєя...». — Антологія. — Арк. 123.

Публікації: Перетц. — С. 110; Величковський І. — С. 148.

Подається за «Антологією».



«Земля, аки темница человЂку, се бо...». — Антологія. — Арк. 123.

Публікації: Перетц. — С. 110 — 111; Величковський І. — С. 148.

Подається за «Антологією».



«Кгды плывуть, неровни суть в смаку рЂкам рЂки...». — Антологія — Арк. 123.

Публікації: Перетц. — С. 111; Величковський І. — С. 148.

Подається за «Антологією».



Епіграми англійського латиномовного поета Джона Овена, перекладені Іваном Величковським


Овен (Оуен) Джон (близько 1563 — 1622) — «британський Марціал», популярний в європейській барокковій літературі, зокрема в Німеччині та Польщі, епіграматист. Нам приступне видання його епіграм: Oweni loan. Epigrammatum. — Wrocław, 1705.



На книжку, вЂршами писанную, до чителника. — Антологія. — Арк. 123. (На березі позначка: «Овенус». Цю позначку написано кіновар’ю на березі ліворуч, напроти першого заголовка цієї групи епіграм).

Публікації: Перетц. — С. 111; Величковський І. — С. 149.

Подається за «Антологією».



«Смерть, яко тать, ба, єще и горшая татя...». — Антологія. — Арк. 123, звор.

Публікації: Перетц. — С. 111; Величковський І. — С. 149.

Подається за «Антологією».



«Ошукати, плакати, лгати, носить вЂсти...». — Антологія. — Арк. 123, звор.

Публікації: Перетц. — С. 111, Величковський І. — С. 149.

Подається за «Антологією».



На скупого. — Антологія. — Арк. 123, звор.

Публікації: Перетц. — С. 111; Величковський І. — С. 149.

Подається за «Антологією».



На слугу, двом услугуючого. — Антологія. — Арк. 123, звор.

Публікації: Перетц. — С. 111; Величковський І. — С. 149.

Подається за «Антологією».



«Поп за люди молит, люд за попа мелет...». — Антологія. — Арк. 123, звор.

Публікації: Перетц. — С. 111; Величковський І. — С. 149.

Подається за «Антологією».



До друга. — Антологія. — Арк. 123, звор.

Публікації: Перетц. — С. 112; Величковський І. — С. 149.

Подається за «Антологією».



Стан царский. — Антологія. — Арк. 123, звор.

Публікації: Перетц. — С. 112; Величковський І. — С. 149.

Подається за «Антологією».



Смерть. — Антологія. — Арк. 123, звор.

Публікації: Перетц. — С. 112; Величковський І. — С. 149.

Подається за «Антологією».



На лисого. — Антологія. — Арк. 123, звор.

Публікації: Перетц. — С. 112; Величковський І. — С. 150.

Подається за «Антологією».



Уж, Євва. — Антологія. — Арк. 124.

Публікації: Перетц. — С. 112; Величковський І. — С. 150.

Подається за «Антологією».



О Богу и свЂтЂ. — Антологія. — Арк. 124 (під цією епіграмою пояснено: «во мнозЂ — то єст в шероком»).

Публікації: Перетц. — С. 112; Величковський І. — С. 150.

Подається за «Антологією».



«Магнас, як магнес. Довод такий на то...». — Антологія. — Арк. 124.

Публікації: Перетц. — С. 112; Величковський І. — С. 150.

Подається за «Антологією».



До чителника («Мних ли єси? Чти сія. Мирскій ли? Чти ова...» — Антологія. — Арк. 124.

Публікації: Перетц. — С. 113; Величковський І. — С. 150.

Подається за «Антологією».



На скупого отца. — Антологія, — Арк. 124.

Публікації: Перетц. — С. 113; Величковський 1. — С. 150.

Подається за «Антологією».



До жонатих. — Антологія. — Арк. 124.

Публікації: Перетц. — С. 113; Величковський І. — С. 150.

Подається за «Антологією».



До жонатих. — Антологія. — Арк. 124.

Публікації: Перетц. — С. 113; Величковський І. — С. 150.

Подається за «Антологією».



До чителника («Чтивый сія, если хвалить все, то-сь глупий; але...»). — Антологія. — Арк. 124, звор.

Публікації: Перетц. — С. 113; Величковський І. — С. 151.

Подається за «Антологією».



«Отколь жена именем тим ся називаєт?..». — Антологія. — Арк. 124, звор.

Публікації: Перетц. — С. 113; Величковський. с. 151.

Подається за «Антологією».



НевЂста. — Антологія. — Арк. 124, звор.

Публікації: Перетц. — С. 113; Величковський І. — С. 151.

Подається за «Антологією».



Сердце. — Антологія. — Арк. 124, звор.

Публікації: Перетц. — С. 113; Величковський 1. — С. 151.

Подається за «Антологією».



ТЂло, душа. — Антологія. — Арк. 124, звор.

Публікації: Перетц. — С. 114; Величковський І. — С. 151.

Подається за «Антологією».



О жоноцком розумЂ. — Антологія. — Арк. 124, звор.

Публікації: Перетц. — С. 114; Величковський 1. — С. 151.

Подається за «Антологією».



До Кондрата. — Антологія. — Арк. 125.

Публікації: Перетц. — С. 114; Величковський 1. — С. 151.

Подається за «Антологією».



Слова старого до молодого. — Антологія. — Арк. 125.

Публікації: Перетц. — С. 114; Величковський 1. — С. 151.

Подається за «Антологією».



Адамова вимовка. — Антологія. — Арк. 125.

Публікації: Перетц. — С. 114; Величковський І. — С. 152.

Подається за «Антологією».



Смерть. Натура. — Антологія. — Арк. 125.

Публікації: Перетц. — С. 114; Величковський І. — С. 152.

Подається за «Антологією».



До человЂка, не хотячого умирати. — Антологія. — Арк. 125.

Публікації: Перетц. — С. 114; Величковський І. — С. 152.

Подається за «Антологією».



До когось. — Антологія. — Арк. 125 — 125, звор.

Публікації; Перетц. — С. 115; Величковський. — С. 152.

Подається за «Антологією».



Мудрий, добрий. — Антологія. — Арк. 125, звор.

Публікації: Перетц. — С. 115; Величковський І. — С. 152.

Подається за «Антологією».



День страшнаго суда. — Антологія. — Арк. 125, звор.

Публікації: Перетц. — С. 115; Величковський І. — С. 152.

Подається за «Антологією».



ВЂрш власнои праци моєи, не з Овенуса. ЛЂствыца Іаковля. — Антологія. — Арк. 125, звор.

Публікації: Перетц. — С. 115; Величковський І. — С. 152.

Подається за «Антологією».



ПиворЂзови. — Антологія. — Арк. 125, звор.

Публікації: Перетц. — С. 115; Величковський 1. — С. 152.

Подається за «Антологією».



ОфЂрованню книжечки. — Антологія. — Арк. 125, звор. — 126.

Публікації: Перетц. — С. 115 — 116; Величковський І. — С. 153.

Подається за «Антологією».



О согрЂшающих. — Антологія. — Арк. 126.

Публікації: Перетц. — С. 116; Величковський І. — С. 153.

Подається за «Антологією».



«Буй и немудрий к небесному текуть..,». — Антологія. — Арк. 126, звор.

Публікації: Перетц. — С. 117; Величковський. — С. 153.

Подається за «Антологією».



«Змишляют поетове, иж Дедал, отданій...» — Вірш зберігся у записі Самійла Величка (див. автограф його літопису: ДПБ, фонд Погодіна, № 2020/3. — Арк. 557, звор. — 559).

Вірш цей С. Величко попереджує такою вказівкою: «Єгда и бысть под Полтавою чили в Полта†гетман Самойлович, тогда старый Іоанн Величковский, зат[ь] отца Луки Семіоновича, старого протопопи полтавского, муж благодати Божія и мудрости полній, поднесл єму, гетману, в дар образ патрона єго, преподобного Іоанна Кущника, з приложенієм под ним своєи композитури сицевих вЂршов».

Іван Самойлович був у Полтаві, вирушаючи у Кримський похід, яким завершилося його гетьманування, влітку 1687 р. Цим часом і датується вірш.

Публікація: Летопись событий в Юго-Западной России в XVII-м веке / Составил Самоил Величко, бывший канцелярист канцелярии Войска Запорожского: 1720 / Издана Временною комиссиєю для разбора древних актов. — К., 1853. — Т. 3. — С. 9 — 10; Величковський І. — С. 54 — 55.

Подається за рукописом ДПБ (фонд Погодіна. — № 2020/3. — Арк. 557, звор. — 559). Різночитання із списку Літопису Самійла Величка, який зберігається в ЦНБ під шифром Суд. VIII 154/53 (арк. 550 — 550, звор.) не наводимо як неістотні.



Зегар цЂлый и полузегарик...; Млек[о] от овцы пастыр[у] належноє...

об’єднані в рукописній збірці, яка має назву: «Тут д†книжици вкупЂ увязаны. Єдна, названная «Зегар з полузегарком», офЂрованная року 1690. А другая, названная «Млеко», офЂрованная року 1691». Рукопис зберігається в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка АН України (ф. 20. — Од. збер. № 42).

Публікація: Величковський І. — С. 57 — 86.

Подаються за рукописом.



«В року тысяча шестсот девятдесят пятом...». — Вірш викарбувано на одному із дзвонів полтавської Успенської церкви, так званому «Кизикермені». Оскільки дзвін було відлито 1695 р., в рік битви при Кизикермені (сучасному Бериславі), отже, в час, коли священиком Успенської церкви був І. Величковський, є підстава припускати, що саме він і був автором цієї епіграми. Про дзвін «Кизикермен» і вірші на ньому див.: Стеблин-Каменский С. П. // Русская старина. — 1876. — Окт. — С. 389 — 390; Бутневич В. Е. Колокол «Кизикермен» // Киевская старина. — 1886. — Дек. — С. 747 — 749; Грановский А. Полтавская епархия в ее прошлом (до открытия епархии в 1803 г.) и настоящем: Историко-статистический опыт. — Полтава, 1901. — Вып. 1. — С. 137 — 138. Текст вірша наводиться в усіх трьох джерелах.

За статтею В. Є. Бутневича вірш передруковано у виданні: Величковський І. Твори. — К., 1972. — С. 169 (на 170-й сторінці — зображення дзвона у його сучасному вигляді (Полтавський краєзнавчий музей).

У статті В. Є. Бутневича наводяться відомості, які коментують вірш і додають кілька істотних штрихів до історично-побутової обстановки життя І. Величковського: «В г. Полтаве, на погосте соборной Успенской церкви, вблизи ее колокольни, стоит забытый всеми колокол, составлявший некогда гордость Полтавы по важности соединенных c его отлитием воспоминаний. Как церковь, так и колокольня построены в 1770 г., но колокол гораздо старее и составлял достояние бывшей прежде деревянной того же имени церкви, построенной во 2-й половине XVII ст. Колокол [...] до 1876 г. находился в третьем ярусе [...] колокольни, а в этом году, в начале апреля, был оттуда снят, по причине продольной сверху до низу трещины [...]. По устройству и внешнему виду колокол носит печать старины: форма его продолговатее нынешних колоколов, стенки особенно у криве, несоразмерно толсты, поверхность чисто отделана и блестит более, чем на других колоколах, язык имеет фигуру опрокинутого вверх буракового стержня и несколько искривлен. На наружной поверхности колокола имеются литые изображения успения Божией матери и проч., сверху и снизу он украшен рельефной гирляндой из листьев, а на верхнем венце надпись славянскими литерами: «Року 1695 мЂсяца новемрія 6 дня»; затем на четвертой стороне находится надпись [...; наводиться текст вірша]. Внизу колокола — «ДЂлал Афанасій Петрович». Из этой надписи, между прочим, видно, что колокол вылит из пушек, взятых [...] из крепости Кизикерменской (ныне Берислав, заштатный город Херсонской губернии), c добавлением серебра, которого, по преданию, полагают до 27 пуд., а жертвователь Павел Семенович, полтавский того времени полковник, Герцик, участвовавший вместе c Мазепою во взятии Кизикермена, построивший в Киеве церковь на Ближних пещерах в 1700 г. и там же похороненный...» Подається за публікацією В. Є. Бутневича.









Див. також:

Повне видання творів: Іван Величковський. Твори. Київ, 1972.

Іван ВЕЛИЧКОВСЬКИЙ. Українська література XVII ст.

Іоан Величковський. Хрестоматія давньої української літератури О.Білецького.










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.