Попередня     Головна     Наступна






ІЗ ЗАПИСІВ ЯКУБА МИХАЛОВСЬКОГО




Дівонько, моя голубонько...


«Дівонько, моя голубонько,

Клопочеш мою головоньку,

Не даєш міні вночі спати,

Кажеш мі тяженько вздихати.

Кажи ж ти, ци мене любиш,

Ци моє серденько лу[д]иш?»

«Люблю я і буду твоя,

Буде лі Бога воля».

«Коли би-м я мал крила,

Летіл би-м до тебе, мила,

І с[т]ал би-м на твоїм двору,

Рад би-м я бил тобі вскору.

Як рибі без води трудно,

Так міні без тебе нудно,

Без тебе, моя голубенько,

Без тебе, моя стобенько,

Без тебе, моя головенько.

Ой тяжко ж серденьку тому,

Хто єст приятелем кому.

І тепер же, кгде-кольвек буду,

Тебе, дівчинонько, не забуду».






Ой не раз, не два ти, псій народе, заплачеш...


«Ой не раз, не два ти, псі[й] народе, заплачеш,

Коли ти мене, свою любеньку, вспоменеш.

Прилети лиш мі, білозору, до мене!»

«Вельми ж мі [с]кучно, моя манжелько, без тебе.

Ой не стою я за новий горнец з водою,

Коли немає своєй манжельки [з] собою.

Буду [їжджати] до своєй хати радненько,

Принеси, Боже, кого я люблю, хутненько.

Призову попа, што мене звінчат з тобою,

Будемо жити, Бога хвалити [з] собою.

Не слухай раду ані приказу чужого,

Будь [же] ласкава на мене, служку сво [його]».






Рано встати, миленькая, погадати...


Рано встати, миленькая, погадати,

Як [до] тебе, душа моя, побіжати.

Дороженька милинськая далекая,

Серцу туга, душа моя, немалая.

Кониченька вороного осідлати,

Ой до тебе, душо моя, поїхати.

Біда била, миленькая, пожегнатися,

Ой тяженько, не легенько розстатися.

Очі мої, миленькая, постопіли,

Што на тебе, миленькая, не гляділи.

Уста мої, миленькая, побліділи,

Што з тобою, душа моя, не мовили.

Пусти ж мене, миленькая, до себе,

Нехай перемовлю словенько до тебе.

Єсли ж мене, миленькая, да не пустиш,

Ай же вельми серденько моє засмутиш.












ПРИМІТКИ


Із записів Якуба Михаловського



Дівонько, моя голубонько... — Рукопис «Księga pamiątnicza Jakuba Michalowskiego» Бібліотеки Польської Академії наук у Кракові (№ 2253. — Арк. 713). Рукопис належав бецькому каштелянові Якубу Михаловському, котрий служив при дворі польських королів Владислава IV і Яна Казимира, брав участь у Зборівській і Берестецькій битвах. Імовірно, що записи трьох українських пісень зроблено у другій половині 50-х років XVII ст. на українсько-словацькому пограниччі (Спіш, Лемківщина).

Публікація: Зілинський О. Нові знахідки української любовної лірики XVII ст. // Наша культура: Літературний та популярно-науковий журнал. — Варшава, 1974. — № 5 (193). — С. 10. Див. також: [Шевчук В. О.]. Пісні Купідона. — К., 1984. — С. 86.

Подається за публікацією О. Зілинського в кириличній транскрипції.



Ой не раз, не два ти, псій народе, заплачеш... — Рукопис Я. Михаловського, див. примітку до вірша-пісні «Дівонько, моя голубонько...».

Публікація: Зілинський О. — С. 10. Див. також: Пісні Купідона. — С. 87.

Подається за публікацією О. Зілинського.



Рано встати, миленькая, погадати... — Рукопис Я. Михаловського, див. примітку до вірша-пісні «Дівонько, моя голубонько...».

Публікація: Зілинський О. — С. 10. Див. також: Пісні Купідона. — С. 87.

Подається за публікацією О. Зілинського.














Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.