Попередня     Головна     Наступна (скорочення у примітках)

ПРИМІТКИ (II) (середина XVII ст.)

У роботі над укладанням книжки упорядники спиралися на доробок, досвід і допомогу своїх попередників та сучасників у справі виявлення та публікації пам’яток української поезії XVII ст., насамперед В. П. Адріанової-Перетц, В. Б. Антоновича, В. І. Аскоченського, M. M. Білозерського, M. C. Возняка, В. М. Гнатюка, С. Т. Голубєва, Я А. Гординського, М. С. Грушевського, М. П. Драгоманова, П. Г. Житецького, Ю. А. Ісіченка, Ф. М. Колесси, В. П. Колосової, П. О. Куліша, О, М. Лазаревського, М. О. Максимовича, С. І. Маслова, О. І. Левицького, Л. Є. Махновця, Ю. А. Мицика, В. П. Науменка, Г. А. Нудьги, Р. А. Омеляшка, В. М. Перетца, М. І. Петрова, П. М. Попова, В. І. Рєзанова, І. С. Свєнціцького, О. І. Соболевського, К. Й. Студинського, М. Ф. Сумцова, Ф. І. Титова, І. Я. Франка, І. П. Чепіги, Ф. Я. Шолома, С. О. Щеглової, В. Г. Щурата, Ю. А. Яворського, В. В. Яременка. Особливо вдячні упорядники за активну творчу співпрацю (за допомогу в доборі та коментуванні віршів із співаників) Р. А. Омеляшку.

Тексти пам’яток україномовної поезії XVII ст. подаються у цьому виданні за першоджерелами — давніми рукописами і друками, а у випадках, коли ці джерела не збереглися або з тих чи інших причин залишилися неприступними для упорядників, — за першопублікаціями.

Вірші об’єднуються в групи відповідно до визначеності авторства (анонімні пам’ятки; твори поетів, імена яких відомі чи з більшою або меншою вірогідністю встановлені); серед анонімних пам’яток вірші групуються за жанрами; окремо виділяються переважно анонімні тексти, збережені в рукописних співаниках, і анонімні ж переклади — поема за новелою Дж. Боккаччо і десять пісень епопеї Т. Тассо. В межах кожної групи публіковані твори розташовуються у хронологічному порядку.

Тексти транслітеруються засобами новітньої східнослов’янської графіки. Давні кириличні літери, відсутні в сучасних східнослов’янських алфавітах, замінюються на відповідні, а саме: «ґ» на «кг», «ıє» на «є», «ξ» на «кс», «ψ» на «пс», «ω» на «о», «оу» та «ук» на «у», «юс малий» на «я», «v» на «и» або «в», але «θ» та «Ђ» (ять) зберігаються з огляду на їхню варіативність у вимові.

Орфографія рукописів та друків, із яких відтворюються публіковані тексти, зберігається з усіма її непослідовностями. Але титла розкриваються; виносні надрядкові літери вносяться в рядок; лігатури розкладаються на складові літери; «ъ» в кінці слів, коли він означає м’якість попереднього приголосного («смерть», «честъ»), замінюється на «ь» («смерть», «честь»), якщо ж він означає твердість попереднього приголосного — опускається; паєрки (надрядкові позначки, що вказують на м’якість чи твердість вимови попередніх приголосних) опускаються, коли паєрок позначає твердість, і замінюється на «ь», коли він означає м’якість. Літеру «ъ» зберігаємо в тих випадках, коли вона відповідає апострофу або зберігає своє давнє звучання — переважно в прийменниках і префіксах. Вживання великих і малих літер та розділових знаків по можливості наближається до сучасних норм. Кириличні літери, що позначають числа, замінюються на відповідні арабські цифри.

Тексти, записані у джерелах латинкою, подаються у кириличній транскрипції. Старопольські та латинські вкраплення відтворюються без змін. Лакуни по можливості заповнюються, а реконструйовані фрагменти беруться в квадратні дужки. У квадратні дужки беруться також всі інші доповнення і дрібні пояснення від упорядників.

Переклади іншомовних висловів та окремих слів виносяться у підрядкові примітки.

Примітки, винесені в кінець книжки, подають відомості про рукописні й друковані джерела текстів, про першопублікації та найістотніші наукові видання, про наявність паралельних списків та редакцій відповідних творів, біографічні довідки про авторів. Загальним бібліографічним ключем до друкованих першоджерел для упорядників була книжка: Запаско Я., Ісаєвич Я. Пам’ятки книжкового мистецтва: Каталог стародруків, виданих на Україні: Кн. 1 (1574 — 1700). — Львів, 1981. Оскільки у ній подано відомості про основні давніші описи стародруків, то упорядники обмежуються (щодо книжок, виданих на Україні) посиланням на відповідний номер цього каталога.

Важкозрозумілі для сучасного читача слова та реалії пояснюються у словнику, імена та назви — в алфавітному покажчику.

Упорядники щиро вдячні за допомогу в розшукуванні віршових текстів співробітникам обстежених бібліотек та архівів, перелік яких подано у списку скорочених позначень.

АНОНІМНІ ВІРШІ

Метафізичні (релігійно-філософські) вірші

Молитовні вірші

«Во невинности моєй, Боже мой, суди ми...» (Житомир, 1635).

Публікація: Левицький О. // Киевская старина. — 1886. — Кн. 3. — С. 598 — 601.

Подається за публікацією О. Левицького.

«СвЂтом из гроба твоєго Въскресенія...». — Євангеліє. — Львів: Друкарня Братства, 1644. — Тит. арк., звор. Між чотиривіршами — сім дереворитів. (Запаско, Ісаєвич, № 322.) Імовірний автор — Михайло Сльозка.

Подається за примірником ЦНБ: Кир. 590.

«Яко око там, где мило, быстро поглядаєт...». — Антологія. — Арк. 15.

Публікації: Перетц, 1929. — С, 74 — 75; Іван Величковський. — С. 89.

Подається за рукописом «Антології».

«Царю небесный, наш утЂшителю...». — Антологія. — Арк. 91 — 91, звор.

Публікація: Іван Величковський. — С. 131 — 132.

Це переспів молитви Святому Духу.

Подається за рукописом «Антології».

Николаю. — Антологія. — Арк. 119.

Публікації: Перетц, 1929. — С. 108; Іван Величковський. — С. 143.

Подається за рукописом «Антології».

Tu animus animae meae. — Антологія. — Арк. 119 — 119, звор.

Публікації: Перетц, 1929. — С. 108; Іван Величковський. — С. 143.

Подається за рукописом «Антології».

«ВсЂм вся во правду биваєши, Христе...». — Антологія. — Арк. 132, звор.

Публікація: Іван Величковський. — С. 160.

Подається за рукописом «Антології».

«Призри, о Богомати, з горняго Сіона...». — Антологія. — Арк. 136. Імовірний автор — Стефан Яворський.

Публікація: Іван Величковський. — С. 163.

Подається за рукописом «Антології».

«Христу-цареви в руцЂ дана в сей печати...». — Патерик, или Отечник Печерскій... — Київ: Друкарня лаври, 1661. — Тит. арк., звор. Тут зображено успіння Богородиці, з постатями Антонія та Феодосія Печерських у рамці, з текстом із послання апостола Павла до євреїв (гл. 13): «Поминайте наставники ваша, иже глаголаша вам слово Божіє, и взкрающе на скончаніє жительст[в]а, их, подражайте вЂрЂ их», — вгорі і цим віршем внизу. (Запаско, Ісаєвич, № 402.)

Публікації: Титов. — 1916. — С. 397; Тітов. — 1924 — С. 397.

Подається за першодруком (примірник ДБЛ).

«Іcyce-Боже, поспЂшивый сіа докончати...». — Рукописна Мінея службова XVII ст. (1688 р.?) на липень — серпень, in f°, півустав початку XVIII ст. українського типу; орфографія густо забарвлена молдавськими написаннями, але почерк український. Перед місяцем липнем — заставка геометричного стилю з елементів плетінки. Від початку книжки на аркушах незакінчений запис скорописом XVII — XVIII ст.: «Сія книга / Сия книга глаголемая Минея...» Між липнем і серпнем вклеєно чотири аркуші — служби на 31 липня, почерк XVIII ст.; ці аркуші, очевидно, списано з друкованого. На останньому з них — вірш. Рукопис виявив В. М. Перетц серед матеріалів Волинського сховища старожитностей у Житомирі, звезених туди із Загоровського монастиря, Преображенської Нуїнської церкви та інших місць (Перетц, 1911. — С. 17 — 18).

Публікація: Перетц, 1911. — С. 17 — 18.

Подається за публікацією В М. Перетца.

«О Христе, царю вЂков, жизни начальнице...». — Вірш виявлено В. П. Адріановою у примірнику Тріоді, друкованої у Львові 1688 р. Ця книжка (in f°, 5+439+1 арк.) належала Волинському єпархіальному сховищу старожитностей у Житомирі і походила із збірки Товариства дослідників Волині (інв. № 660). Місце збереження цього примірника сьогодні не відоме. Перед текстом було зображення Христа в терновому вінці, наклеєне на внутрішньому боці верхньої дошки оправи; такого ж розміру зображення святого Миколая було наклеєне на внутрішньому боці нижньої дошки оправи; на звороті останнього аркуша було вміщено зображення великого герба Львівського братства; на звороті титульного аркуша — зображення євангельських подій і невеличкого герба Львівського братства з геральдичним віршем під ним (див. вірш «Братству Лвовскому Лва и Вежу за герб дано...»); далі йшли дві передмови до читачів, друга з яких закінчувалася молитовним віршем до зображення Голгофи; останній аркуш займало прозове слово до читача. Внизу на аркушах ішов такий запис: «Сию книгу надал раб Божій Григорий Мелник, за которую дал золотих (закреслено й іншим чорнилом — «сорок») за стараннєм отца смЂлинъского... (іншим чорнилом — «Рафаловича») до храму Воздвиженія Чесного Животворящаго Креста за держави jego mości Pana... oznimohoho... (?) року тисяча шисьсот девятдесятого». (Порівн. ознаки книжки, відзначені В. П. Адріановою з описом Тріоді цвітної, виданої у Львові друкарнею братства 1688 р. в каталозі Запаска, Ісаєвича за № 646.)

Публікація: Перетц. 1911. — С. 109 — 110 (звіт В. П. Адріанової).

Подається за цією публікацією.

Різдвяні орації-коляди

«Славний триумъф з нарожденя Христова...». — Рукописний збірник Василіанської бібліотеки у Львові (№ 45. — С. 370 — 371).

Публікації: 1) Гординський Я. Рукописи бібліотеки монастиря св. Онуфрія ч[ину] с[вятого] В[асилія] В[еликого] у Львові. — Записки ЧСВВ. — Жовква, 1928. — Т. 3. — Вип. 1-2. — С. 52 — 55. Вірш датується 1660 р. Текст у рукописі подано впідбір, йому передує прозовий вступ; поділ на віршові рядки зроблено публікатором. 2) Гординський Я. З української драматичної літератури XVII — XVIII ст.: Тексти і замітки // Пам’ятки української мови і літератури: Видає Археографічна комісія НТШ. — Львів, 1930. — Т. 8. — С. 61 — 63.

Подається за публікаціями Я. Гординського.

«НинЂ чистая ДЂва Ісуса раждает...». — Антологія. — Арк. 132, звор. — 133.

Публікація: Іван Величковський. — С. 160 — 161.

Подається за рукописом «Антології».

ВЂрши на Рождество Христово. — Запис на окремому клаптику паперу, вкладеному між аркушами рукопису «Антології» (рукопису ЦНБ 186/362 С) і позначеного пізніше як арк. 304.

Публікація: Іван Величковський. — С. 169.

Подається за рукописом «Антології».

Напучувальні вірші

«Не согришай, ото Бог-сердцевидець видит...». — Антологія. — Арк. 14, звор. — 15.

Публікації: Перетц, 1929. — С. 74; Іван Величковський. — С. 89.

Подається за рукописом «Антології».

БесЂда человЂка c Богом. — Антологія. — Арк. 43 — 46.

Публікації: Перетц. — С. 75 — 79; Іван Величковський. — С. 89 — 91.

Подається за рукописом «Антології».

«Кто єст цар страстем, богат в добродЂтель...». — Антологія, — Арк. 132. — 132, звор.

Публікація: Іван Величковський. — С. 160.

Подається за рукописом «Антології».

Вірші про смерть

«НЂсть, иже укриєтся пред тобою, смерти!..». — Антологія. — Арк. 94, звор.

Публікація: Іван Величковський. — С. 136.

Подається за рукописом «Антології».

«Всякому ся родившу потреба умерти...». — Антологія. — Арк. 94, звор. — 95.

Публікація: Іван Величковський. — С. 136.

Подається за рукописом «Антології».

«Зри изображеніє видимаго вЂка...». — Антологія. — Арк. 95.

Публікація: Іван Величковський. — С. 136.

Подається за рукописом «Антології».

«ЧеловЂк, яко трава; дніє єго, яко цвЂты». — Антологія. — Арк. 95.

Публікація: Іван Величковський. — С. 136.

Подається за рукописом «Антології».

«Кто єст, иже поживет и не узрит смерти?..». — Антологія. — Арк. 95 — 95, звор.

Публікація: Іван Величковський. — С. 136.

Подається за рукописом «Антології».

Епітафії

Надгробок отцу Афанасію Филиповичу, ігумену Берестейському, в року 1648 зешлому. — Рукопис «Діаріуша» Афанасія Филиповича: ДІМ, Синодальна збірка (№ 856, — Арк. 179). (Можливо, це автоепітафія.)

Публікації: Русская историческая библиотека, издаваемая Археографическою комиссиею: Т. 4: Памятники полемической литературы в Западной Руси. — Петербург, 1878. — Кн. 1. — С. 154 — 155; Коршунов А. Афанасий Филиппович: Жизнь и творчество. — Минск, 1965, — С. 178 — 179.

Подається за публікацією О. X. Коршунова.

Всечестному ієромонаху Ігнатію Оксеновичу Старушичу, ігумену монастира Видубицкого, которій преставися року 1651 октоврія 30 дня. — Рукописний аркуш, знайдений В. М. Перетцем. За припущенням В. М. Перетца, це уривок, кінець якогось переліку чи опису (списку). Судячи з почерку і паперу, його можна датувати 50-ми роками XVIII ст. Це аркуш писального паперу in f°, зверху частково зітлілий. Між записами, що стосуються історії київського Видубицького монастиря, тут вміщено епітафію Ігнатію Старушичу, заголовок якої зітлів і відвалився.

Публікація: Перетц В. H. К биографии о[тца] Игнатия Старушича, киевского проповедника половины XVII века. — Петроград, 1914 (Отдельный оттиск из Известий ОРЯС АН. — Т. 19 — 1914 — Кн. 1). — С. 5 — 6; див. також: Крекотень В. І. До історії української бароккової учительно-ораторської прози: Казання Ігнатія Оксеновича Старушича на погребі князя Ілії Святополк-Четверте[и]нського // Українське літературне барокко. — К., 1987. — С. 247.

Подається за публікацією В. М. Перетца.

«Проходяй, человЂче! ЗдЂ став, да взираеши...». — Епітафія Єпіфанію Славинецькому (? — 1676). Напис над його могилою в московському Чудовому монастирі.

Публікація: Аскоченський В. Киев c древнейшим его училищем Академиею. — К., 1856, — Ч. 1. — С. 161, 340.

Подається за публікацією В. Аскоченського.

«Паисій Лигаридій з Божеи ласки...». — Епітафія Паісію Лігариду (1610 — 1678), похованому в Києво-Братському монастирі. Порожня сторінка (арк. 95, звор. другої пагінації) рукопису антикатолицького полемічного трактату Товії Петрашка-Гуторовича «О достоинст†св. Петра и папов римских и о исхожденіи Духа Святаго» (ЦНБ, № 493 (307) с.).

Публікація: Петров Н. И. Описание рукописных собраний, находящихся в городе Києве — М, 1904. — Выпуск 3: Библиотека Киево-Софийского собора. — С. 210 — 211.

Подається за рукописом.

Дескриптивні вірші

«Пастырскій уряд значне Каллист одправуєт...». — Євангеліє учителноє. — К.: Друкарня лаври, 1637. — Арк. 9 ненум., звор. (На всю сторінку гравюра: патріарх Калліст за писанням Євангелія Учительного, під нею вірш). (Запаско, Ісаєвич — № 256.)

Публікації: Титов, 1916. — С. 326; Тітов, 1924. — С. 326.

Подається за першодруком (примірник ЦНБ: КПЛ XIII 3/5).

«Не всегда узрыши на престолЂ сЂдяща...». — Брашно духовноє... — Кутеїн: Друкарня Богоявленського монастиря, 1639. — Арк. 3 ненум., звор. (першої пагінації). (Лукьяненко, 2. — № 91. — С. 163 — 166.)

Подається за першодруком (примірник бібліотеки Вільнюського університету: R 274).

Святоє Богоявленіє. [До зображення Богоявлення]. Трифологіон, или ЦвЂтослов... — Кутеїн: Друкарня Богоявленського монастиря, 1647. — Тит. арк., звор. (Між чотиривіршами гравюра: Ісус Христос в Іордані, з підписом: «Святоє Богоявленіє» і трьома літерами праворуч і ліворуч: «Бог — Господь», «Бог — Спас», «Ісус — Христос» (див.: Лукьяненко, 2. — № 104. — С. 207).

Імовірний автор — Сильвестр Косов.

Публікація: Роте. — № 108.

Подається за примірниками ДБЛ, ДПБ, БАН.

Пречистая приснодЂвая Богородиця. [До зображення Києво-Печерської Богородиці]. — Требник. — К.: Друкарня лаври, 1652. — C 14 ненум

Публікації: Титов, 1916. — С. 377; Тітов, 1924. — С. 377.

Подається за першодруком (примірник ЦНБ: Кир. 4655/П).

«Доброгласен тя орган избра, Дух Пресвятый Давиде...». — [Новий Завіт із Псалтирем]. — Кутеїн: Друкарня Богоявленського монастиря 1652. — Арк 5 ненум., звор. (Лукьяненко, 2. — № 107. — С. 217.)

Подається за першодруком (примірник ЦНБ: Кир. 4369 П)

«Благо здЂ пречестному знаменію трвати...» [На знаменіє Успіння Богородиці і герб міста Львова]. — Тріодіон... — Львів: Друкарня братства 1664 — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 413?.) Імовірний автор — Семен Ставницький, друкар.

Публікацій не виявлено.

Подається за першодруком (примірник ЦНБ: Кир. 605).

«СвЂтом воскресенія твоєго из гроба...» [До зображення воскресіння Ісуса Христа]. — Євангеліє. — Львів; Друкарня Михайла Сльозки, 1665. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 421.) Імовірний автор — Михайло Сльозка.

Подається за першодруком (примірник ЦНБ: Кир. 2576 П).

Аггели успеніє пресвятоя видЂвше, удивишася... [До зображення Успіння Богородиці]. — Таблица невидимая сердца чловЂчаго (Апостол). — Львів: друкарня Братства, 1666. — Тит. арк., звор. (див.: Запаско, Ісаєвич. — № 430).

Подається за першодруком (примірник ЦНБ: Кир. 4876 П).

ВЂрши на Євангеліє для иконописцов. — Антологія. — Арк. 70 — 75.

Публікації: Перетц, 1929. — С. 92 — 93; Іван Величковський. — С. 105 — 112.

Подається за рукописом «Антології».

«Ною обнажившуся сын ся Хам ругает...». [До зображення праотця Ноя з синами Хамом і Афетом]. — Антологія. — Арк. 91, звор.

Публікація: Іван Величковський. — С. 132.

Подається за рукописом «Антології».

«Цар Давид гуслы держить, не всує играєт...» [До зображення царя Давида]. — Антологія. — Арк. 91, звор.

Публікація: Іван Величковський. — С. 132.

Подається за рукописом «Антології».

«Злый злЂ страждаєт; образ сей тоє нам являєт...» — Антологія. — Арк. 95, звор.

Публікація: Іван Величковський. — С. 137.

Подається за рукописом «Антології».

Над Тайною Вечерою стихи. — Антологія. — Арк. 95, звор.

Публікація: Іван Величковський. — С. 137.

Подається за рукописом «Антології».

«Се — чист отрок, се — дЂвица...» [Вірші під гравюрою]. — Благодарственніи акафисты и прочія... молитвы. — Чернігів, 1682. (Запаско, Ісаєвич. — № 604; Каменева, 1959. — №6.)

У Росії відомий єдиний дефектний примірник в БАН. У РДБ є мікрофільм примірника бібліотеки шведського королівського університету в Упсалі (Каменева. — 1959. — № 6).

Подається за мікрофільмом ДБЛ.

«О Лва граде, твоя тя слава именуєт...» [До зображення Успіння Богородиці]. — Октоїх, Львів, 1686. — Тит. арк., звор. (див.: Запаско, Ісаєвич. — № 630).

Подається за першодруком (прим. ЦНБ: Кир. 619).

«Архистратиже Христов Михаиле...». — Виявлено В. М. Перетцем у рукописному Трефології із Нуїнської церкви, in f°, півустав XVIII ст., тит. арк., звор. (над зображеним чорнилом «в західному стилі» архистратигом Михаїлом). Цей рукопис належав Волинському сховищу старожитностей у Житомирі. (Перетц, 1911. — С. 19 — 20.)

Публікація: Перетц, 1911. — С. 19 — 20.

Подається за публікацією В. М. Перетца.

«Преподобен Роман-пЂвець дЂву прославляєт...». — Рукописна книга «Сборник богослужебный...» («Сія книжица, содержащая в себЂ различнія благопотребнія молитвы на посвященіє всякоя вещи, писася во веси Кругем (КругелЂ) при храмЂ святаго архистратига Михайла и прочіих [...]. Roku 1735 Romanem Usowiczem начертана бысть). На звороті титульного аркуша — зображення патрона писця Романа Солодкоспівця з сувоєм у лівій руці; обабіч — триглаві церкви з круглобанними верхами; під зображенням шестирядковий вірш. (Перетц, 1911. — С. 33.)

Публікація: Перетц, 1911. — С. 33.

Подається за публікацією В. М. Перетца.

Геральдичні вірші

На преславний клейнот вельможного єго милости Іо Мирона Бернавского, воєводы молдовлахіа, — Октоїх. — Львів: Друкарня братства, 1630 (Запаско, Ісаєвич. — № 205.) Імовірний автор — друкар Андрій Ско(у)льський. Публікація: Роте. — № 61. — Герб 33.

Подається за примірниками ДБЛ, БАН.

На пресвЂтлый клейнот ясне освецоных их милостей княжат Корибутов-Вишневецких. — Могила П. Крест Христа Спасителя... — К., 1632. — Тит. арк., звор (Запаско, Ісаєвич. — № 230.) Імовірний автор — Петро Могила.

Публікації: АЮЗР, — Ч. 1 — Т. 8. — Вип. 1. — К., 1914. — С. 386; Тітов, 1924 — С. 270; Отроковський. — С. 50.

Подається за першодруком (Роте. — № 69 (передрук), герб. 36).

На старожитный герб их милостей панов Проскуров-Сущанских епікграмма. — Євангеліє учителноє... — К., 1637. — Тит. арк., лвор. (Запаско, Ісаєвич. — № 256.)

Публікації: Тітов, 1924. — С. 334. Роте дає передрук: № 78, герб № 56.

На старожитный герб их милостей панов Стеткевичоз епікграмма. — Євангеліє учителноє... — К., 1637. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 256.) Публікації: Голубев, 1872. — Октябрь. — С. 351; Тітов, 1924 — С. 340. Подається за першодруком (Роте, — № 78. — Герб № 57).

На стародавный и пресвЂтлый герб ясневелможных их милостей панов Могилов. — Гисторія... Варлаама [и] Иоасафа... — Кутеїн, 1637. (Сопиков. — Ч. 1. — № 440; Ундольский. — № 433; Каратаев. Роспись. — № 396; Каратаев. Описание. — № 450; Петров, Бирюк, Золотарь, 1958. — № 123; Лукьяненко, 2. — № 84; див. також: Абрамович Д. І. Кутейнське видання 1637 р. «Гісторії» про Варлаама та Иоасафа // Звідомлення ленінградського товариства дослідників української історії, письменства та мови за 1922 — 1926 рр. — К., 1927. — С. 15.)

Подається за першодруком (ЦНБ АНУ: Кир. 717 (інв. 4267)).

Пречестноє знаменіє Братства ставропігіон Лвовского успеніє пречистыя Богородица присно дЂвы Маріа. — Тріодіон пісний. — Львів, 1638. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 259.) Імовірний автор — Іван Конотович, друкар. Публікація: Роте. — № 79. — Герб № 7 (прим. ЦНБ).

Подається за першодруком.

На пресвЂтный клейнот их милостей пп. Могилов. — Апостол. — Львів, 1639. — Тит. арк., звор. (див.: Запаско, Ісаєвич. — № 270). Імовірний автор — Михайло Сльозка, друкар.

Публікація: Роте. — № 82. — Герб № 59.

Подається за першодруком (примірники РДБ та БАН).

«СвЂт Воскресеніа всЂм вЂрным днесь облиста... [До зображення ікони Воскресіння і герба Балабанів]. — Октоїх. — Львів: друкарня Братства, 1639. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 271.) Імовірний автор — Іван Конотович, друкар.

Публікація: Роте. — № 81 (без герба).

Подається за першодруком (примірник ЦНБ: Кир. 4926 П).

На преславный клейнот ясне освецоных княжат, их милостей Святополков-Четверти[е]нских. — Апостолы и євангелія. — Луцьк, 1640. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 279.)

Публікація: Роте, 2. — № 83. — Герб № 60 (за мікрофільмом ЛБ).

Подається за першодруком.

На старожитный герб их милостей панов Проскуров-Сущанских. — Тріодіон... — К., 1640. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 282.)

Публікація: Тітов, 1924. — С. 361; Роте. — № 85 (без герба), за Тітовим. Подається за першодруком.

На старожитный клейнот их мило[стей] панов Сулятицких. — Октоих. — Львів: Др. Михайла Сльозки, 1640. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — 280.) Імовірний автор — Михайло Сльозка.

Публікація: Роте. — № 84. — Герб № 61 (за мікрофільмом ЛБ).

Подається за першодруком.

На старожитный клейнот дому ясне освецоных князей их милостей Святополков-Четверти[е]нских. — Оксенович-Старушин І. Казане погребовоє над тЂлом... Иліи Святополка... Четверте[и]нского. — К., 1641. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 280.) Імовірний автор — Ігнатій Оксенович Старушич.

Публікації: Тітов, 1924. — С. 363; Голубев, 1872. — Октябрь. — С. 354; Роте. — № 87. — Герб № 62; Крекотень, 1987. — С. 346; Роте. — № 87 (передрук). — Герб. 62.

Подається за першодруком (ЦДІА України, Київ, ф. 739, оп. 1, од. збер. 177, арк. 96 — 121, звор.).

На старожитный клейнот их милостей Окгинских. — Новый ЗавЂт... — Єв’є чи Вільно, 1641. — Тит. арк., звор. (Ундольский, 1871. — № 507; Каратаев, 1883. — № 527; Лукьяненко, 2. — № 93.)

Публікації: Прашковіч М. Беларусская паэзія канца XVI — пачатка XVII ст. //Весці АН БССР — 1964. — № 2, — Серыя громадскіх навук — C 81; Роте № 89, герб № 63. — С. 430 — 431. — Герб № 63 (за мікрофільмом ЛБ).

Подається за першодруком.

На старожитный клейнот ясневельможных их милостей панов Киселов. — Тріодіон. — Львів: Др. Михайла Сльозки, 1642. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 302.) Імовірний автор — Михайло Сльозка.

Публікація: Роте. — № 91. — Герб № 64 (за мікрофільмом РДБ і БАН).

Подається за першодруком.

[На... клей]нот [...Мо]гило[в] [е]пікграмма. — Тріодіон. — Львів: Др. Михайла Сльозки, 1642. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 302.) Імовірний автор: Михайло Сльозка.

Публікація: Роте. — № 94. — Герб № 66 (мікрофільм ДПБ).

Подається за першодруком (прим. ЦНБ АНУ: Кир. 584).

«Валечных богатыров клейнот знаменитый...» [На герб львівського Братства і про місто Львів]. — Часослов полууставный... — Львів: Др. Братства, 1642. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 303.) Імовірний автор — Іван Конотович, друкар.

Публікація: Роте. — № 93, без герба.

Подається за першодруком (зведений текст за дефектними примірниками ДБЛ і ДПБ).

На преславный герб их милостей панов Желиборских. — Желиборський А. Поученіє новосвященному ієреєви... — Львів: Др. Братства, 1642. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 300.) Імовірний автор — Григорій Бутович.

Публікації: Голубев С. Т. Петр Могила... — Т. 2. — С. 206 — 207; Роте — № 92, — Герб № 65 (мікрофільм ДПБ).

Подається за першодруком.

На пресвЂтный клейнот их милостей паиов Могилов епікграмма. — Тріодіон. — Львів; Др. Михайла Сльозки, 1642 — 1643. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 302.) Імовірний автор — Михайло Сльозка.

Публікацій не виявлено.

Подається за першодруком.

На старожитный герб их милостей панов Брозовских епіграмма. Полуустав. — К.: Друкарня лаври, 1643. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 314.) Імовірний автор — Петро Могила.

Публікація: Роте. — № 96. — Герб № 68 (за мікрофільмом примірників ЛБ і ПБ).

Подається за першодруком.

СвЂтом из гроба твоєго Въскресенія...» [На Воскресеніє і Братство]. — Евангеліон. — Львів: Др. Михайла Сльозки, 1644. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 322.) Передмову підписано: «Михаил Сліозка типограф лвов[скій]» і «Братство... Леонидополитана» (арк., 5 ненум., звор.). Між чотиривіршами сім дереворитів. Імовірний автор — Михайло Сльозка.

Публікація: Роте. — № 99. — Без герба (за мікрофільмом РДБ і ДПБ).

Подається за першодруком.

«Воскрес Христос от мертвых, всЂм живот дарова...» [На Воскресіння і на герб львівського Братства. — Октоїх. — Львів: Др. Братства, 1644, — друкар Михайло Сльозка. (Запаско, Ісаєвич. — № 323.) Між першими двома і заключним дистихами дереворит іконостаса з п’ятьма гравюрами. Імовірний автор — Михайло Сльозка.

Публікація: Роте. — № 98. — Герб № 70. (Прим. РДБ, ДПБ, БАН).

Подається за першодруком.

Зблизка и здалека на герб панов БрыгаллЂров. — Рукописна книга Івана Ужевича «Граматіка слов’янська» (Аррас, 1645). Імовірний автор — Іван Ужевич.

Подається за фототипічним виданням: Граматика словянська І. Ужевича. — К., 1970. — С. 5 другої пагінації.

На старожитный клейнот их милостей панов Желиборских. («Желиборских д†косы в купу ся злучили...») — [Могила П., Трофимович-Козловський І.] Собраніє короткои науки о артикулах вЂры. — Львів: Др. Арсенія Желиборського, 1646. — Друкар — Андрій Ско[у]льський. (Запаско, Ісаєвич. — № 350.) Імовірний автор — Андрій Ско[у]льський, друкар.

Публікації: Голубев С. Т. Петр Могила... — Т. 2. — Приложение. — С. 473 — 475; Роте. — № 104. — Герб № 71 (за мікрофільмом ЛБ).

Подається за першодруком.

На старожитний клейнот их милостей панов Желиборских («Пастыря преизбранна высокими цноты...»). — Номоканон. — Львів: Др. Михайла Сльозки, 1646. — Ткт. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 351.) Імовірний автор — Михайло Сльозка.

Публікація: Роте. — № 105. — Герб № 72 (за мікрофільмом БЛ і БАН).

Подається за першодруком.

На старожитный и преславный герб их милостей панов Могилов, господаров землЂ Молдовлахійскои. — Евлогіон, альбо Молитослов, или Требник... Петра Могили, митрополити Кієвского... — К.: Др. лаври, 1646. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 354.)

Публікації: Голубев, К., 1872. — С. 60; Титов, 1916. — С. 374; Тітов, 1924. — С. 374; Роте. — № 106. — Герб № 73.

Подається за першодруком (примірник ЦНБ АНУ: Кир. 745).

На старожитний клейнот ясневельможных, вельможных, высоце урожоных их милостей панов Трызнов епікграмма. — Тріодіон... — К.: Др. лаври, 1648. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 371.)

Публікації: Залесский А. Церковная старина Пирятинского уезда // Киевская старина. — 1889. — Кн. 6. — С. 273 — 274; Титов, 1916. — С. 351; Тітов, 1924 — С. 351.

Подається за першодруком (примірник ЦНБ АНУ: Кир. 64 П).

[На старож]итный герб их милостей панов [Горба]цких епиграмма. — Новый завЂт... — Кутеїн, 1652. (Див.: Строев, 1836 (1), 177; Строев, 1836 (2), 81; Сахароз, т. 1, кн. 2, Спб., 1849. — С. 550; Каратаев, 1883. — С. 684; Родосский, 1891, — С. 226; Миловидов, 1908. — С. 53; Петров, Бирюк, Золотарь, 1958. — С. 194; Лукьяненко, 2. — № 107.)

Публікація: Роте. — № 116. — Герб № 76.

Подається за першодруком (примірник ЦНБ: Кир. 463).

На старожитный и славный герб их милостей панов Желиборских («Клейнот цных Желиборских вкруг Луны зложеный...»). — Апостол. — Львів: Друкарня Михайла Сльозки, 1654. — Тит. арк., звор. Підпис: «Демян Хомян[скій], зицер». (Запаско, Ісаєвич. — № 385.) Імовірні автори — Михайло Сльозка, Дем’ян Хом’янський.

Публікацій не виявлено.

Подається за першодруком (примірник ЦНБ: Кир. 597).

На старожитный клейнот ясневелможного дому их милостей панов Балабанов. — Столп цнот... Сильвестра Косова. — К.: Друкарня лаври, 1658. (Запаско, Ісаєвич. — № 394.)

Публікації: Титов, 1916. — С. 419; Тітов, 1924. — С. 419.

Подається за першодруком.

На старожитный клейнот их милостей панов Желиборских («Врагов церкви, отчизны косы подтынают...»). — Галятовський І. Ключ разумЂнія... — К.; Друкарня лаври, 1659; Львів: Друкарня Михайла Сльозки, 1665. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 395, 420.) Імовірний автор — Йоаникій Галятовський.

Публікації: Голубев, К., 1872. — С. 63 — 64; Галятовський І. Ключ разумЂнія. — К., 1985. — Ч. 53.

Подається за першодруком (примірники ЦНБ: Кир. 608, 2573, 2574).

На старожитный клейнот ясне освецоных ксіонжонт их милостей на ЧетвертнЂ Святополков-Четвертинских. — Галятовський І. Ключ разумЂнія. — Львів: Друкарня Михайла Сльозки, 1663. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — №412.) Імовірні автори — Йоаникій Галятовський, Михайло Сльозка.

Публікацій не виявлено.

Подається за першодруком (примірник ЦНБ АНУ: ПК4848).

На старожитный и славный герб их милостей панов Желиборских («Же мужных ЖелЂборских рука врагов косит...»). — Тріодіон... — Львів: Друкарня Михайла Сльозки, 1664. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 416.) Імовірний автор Михайло Сльозка.

Публікацій не виявлено.

Подається за першодруком (примірник ЦНБ: Кир. 606).

На старожитный герб их милостей панов Могилов. — Галятовський І. Небо новоє... — Львів: Друкарня Михайла Сльозки, 1665. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич № 422, 423.) Імовірні автори — Йоаникій Галятовський, Михайло Сльозка.

Публікація: Галятовський І. Ключ разумЂнія. — К., 1985. — С. 242.

Подається за першодруком (примірник ЦНБ: Кир. 612).

На пресвЂтлый, всему свЂту свЂтящій герб месій правдивого Ісуса Христа, Сина Божія. — Галятовський І. Месіа правдивый... — К.: Друкарня лаври, 1669. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 457.) Імовірний автор — Йоаникій Галятовський.

Публікацій не виявлено.

Подається за першодруком (примірники Вільнюського університету: R 239, ЦНБ: Кир. 49).

«Обыкоша издавна люде именити...» [На герб Лазаря Барановича]. — Тріодіон (Тріодь цвітна). — Чернігів, 1685. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 626.) Імовірний автор — Лаврентій Крщонович.

Публікацій не виявлено.

Подається за першодруком (примірник ЦНБ: Кир. 458).

«О Лва граде, твоя тя слава именуєт...» — Октоїх. — Львів: Друкарня Братства, 1686. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич, № 630.)

Публікацій не виявлено.

Подається за першодруком (примірник ЦНБ: Кир. 619).

«Братству Лвовскому лва и вежу за герб дано...» [На герб львівського Братства]. Вірш виявлено В. П. Адріановою у примірнику Тріоді, друкованої у Львові 1688 р.

Публікація: Перетц, 1911. — С. 109 — 110 (звіт В. П. Адріанової).

Подається за цією публікацією.

«Клейнот домов Шумлянских, вЂдом всему свЂту...» [На герб Шумлянських]. — Псалтир. — Львів: Друкарня при монастирі Святого Юра, 1688. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 644.) Імовірні автори — Василь Ставницький, друкар; Діонисій Сінкевич, ігумен монастиря Святого Юра, автор прозової присвяти.

Подається за першодруком (примірник Вільнюського університету. R 198, з автографом Я. Головацького).

Панегіричні вірші

Ευφόνια веселобрмячаа. — K.: Друкарня лаври, 1633. — 5 ненум. арк. (див.: Запаско, Ісаєвич. — № 235.)

Публікації: Студинський К. Панегірик «Евфоніа веселобрмячаа», посвячений Петрові Могилі в р. 1633 // ЗНТШ. — 1895. — Т. 8 — Кн. 4. — C. l — 14; Tuтов, 1916. — С. 306 — 310; Тітов, 1924. — С. 306 — 310.

Подається за першодруком (примірники ЦДАДА, ДПБ).

Гербы и трены при гробЂ и трунЂ того ж ясне превелебного єго милости господина, отца и пастыра кир Сильвестра Косова, архієпископа, митрополита кієвского, галицкого и всея Россіи, екзархи святЂйшого апостол[c]кого Константінополского трону, з свЂтом раздЂленного, на подЂленне жалю, през музы коллекгіум Кієво-Могилеанского раздЂленыє. — Із кн.: Столп цнот знаменитых в Богу зешлому яснепревелебного єго милости господина отца и пастыра Сильвестра Коссова, архієпископа митрополита Кієвского, галицкого и всея Россіи, екзархи святЂйшого апостол[с]кого Константінополского трону, з свЂтом раздЂленнаго, на подЂлениє жалю, през музы коллекгіум Кієво-Могилеанского раздЂленые: На раздЂленіє Косовіаньских гербов. — К.: Друкарня лаври, 1658. — Зшитки К, Л, Н, О, П, Р, С, Т, У, Ф, X, ю (Запаско, Ісаєвич. — № 394.)

Публікується вперше.

Подається за першодруком (примірники РДБ, ДПБ). Підготовлено за участю Р. П. Радишевського.

Історичні вірші

«Висипався хміль із міха...» — Вірш виписано Ізм. Срезневським у Варшаві із «Сотенной книги козаков после Зборовского мира» і датовано 1648 р.

Публікації: Костомаров Н. И. Исторические монографии и исследования: Т. 11: Богдан Хмельницкий. — Спб., 1870. — Т. 3. С. 303 — 304; Антонович В., Драгоманов М. Исторические песни малорусского народа с объяснениями...: Т. 2; Вып. 1: Песни о борьбе с поляками при Богдане Хмельницком. — К, 1875 — С. 135 — 136.

Подається за публікацією В. Антоновича і М. Драгоманова.

Піснь о пану Миколаю Потоцькім, гетьмані короннім, а о Хмельницькім р[оку] П[анськог]о 1648. — Вірші з «Літописця» Іоахима (Якима) Єрлича; датуються 1648 р.

Публікації: Антонович В., Драгоманов М. Исторические песни малорусского народа с объяснениями... — К., 1875. — Т. 2. — Вып. 1: Песни о борьбе с поляками при Богдане Хмельницком. — С. 137 — 141; Возняк М. Українські пісні й польські вірші з «Літописця» Єрлича // ЗНТШ. — 1931. — Т. 151. — С. 195 — 205.

Вірші ці є, мабуть, фрагментами цілісного твору (декламації?) про перемоги війська, очолюваного Б. Хмельницьким у 1648 р. Можливо, це була одна з тих декламацій, якими студенти Києво-Могилянської колегії вітали в’їзд Б. Хмельницького до Києва.

Подаються за публікацією М. Возняка у кириличній транскрипції.

«Которыє пришли, Хмельницкого абы поймали...». — Вірш із «Літопису» Григорія Грабянки.

Публікація: ДЂйствія презЂлной и от начала поляков крвавшой небывалой брани Богдана Хмелницкого, гетмана Запорожского, с поляки [...], трудом Григорія Грабянки собранная и самобытных старожилов свЂдителстви утвержденная [...]. — К., 1854. — С. 47 — 48.

Віршу передує такий текст літопису (арк. 14 — 14, звор.): «[...] Такожде же и всЂ полководцы полскіє в козаков и татар живота прошаху, и тако побЂдную пЂснь козаки Богу воспЂваше, начаша користи полские брати, татаром же плЂн остался, им же и плЂниша двох гетманов Потоцкого и КалЂновского, Позановского, Одроволского, Балабана, Бед[кг]ановского, Комаровского, Ясколского, Ковалского, Хоментовского, Кгдешинского, БЂдчЂнского, ТимЂнского, Оваговского, Кучковского и иных многих полководцев и капитанов...» (Далі йде вірш.)

Подається за рукописом ЦНБ «Гисторія козацкая, откуда оны произошли, и о войнЂ Хмелницкого з ляхами» (VIII 150 М/50, арк. 14, звор.).

«Домінік скомкой лежить...». — З рукопису середини XVII ст. бібліотеки Музею Чарторийських у Кракові, № 379. — С. 33 (запис латинкою).

Публікація: Франко І. Хмельниччина 1648 — 1649 років у сучасних віршах // ЗНТШ. — 1898. — Т. 23-24. — Кн. З і 4 — С. 21.

Подається за публікацією І. Франка у кириличній транскрипції.

«Зри убо, коль ест храбра и непобЂжденна...» Публікація: Самчевский И. [Передмова до кн.:] ДЂйствія презЂлной и от начала поляков крвавшой небывалой брани Богдана Хмельницкого, гетмана Запорожского, с поляки [...], трудом Григорія Грабянки собранная и самобытных старожилов свЂдителстви утвержденная [...]. — К., 1854. — С. XXVIII.

Подається за публікацією І. Самчевського.

«ПобЂду над ляхами нося УкраинЂ...» — Вірш із «Літопису» Григорія Грабянки (список ЦНБ-VIII 150 М/50 «Гисторія козацкая, откуда оны произошли, а о войнЂ Хмелницкого з ляхами». — Арк. 30, звор.).

Подається за цим рукописом.

«Чтиридесять тисяч Богдан войська споряжаєт...» — З «Реєстру війська Запорізького» 1849 р. («Под щасливим панованням найяснейшого а за помоччю Божою незвитяжоного Яна Казимира, з Божої ласки короля Польського, великого князя Литовського, Руського, Пруського, Мазовецького і Інхляндського а Шведського, Готського, Вандальського, дідичного короля вольності од Його Королевської Милості і Речі Посполитой Войську Запорозькому здавна наданії і тепер апробованії а за регіменту гетьманського через урожоного пана Богдана Хмельницького, гетьмана Войська Його Королевської Милості Запорозького регестра Войська усього перегляду споряжонії року 1649 місяця юлія дня 16»). — Wojewodskie Archiwum Państwowe w Poznaniu. Materiały do historii wojny wyzwoleńczej narodu ukraińskiego w latach 1649 — 1654. Biblioteka Kornicka, sygnatura 1558. Фотокопія зберігається в Центральному державному історичному архіві України (фонд 1230, опис 1, справа 348, арк. 1 — 8). Текст виявлено Н. М. Яковенко.

Публікації: Кільчавський І. Невідомий вірш 1649 року про Богдана Хмельницького // За радянські кадри: Газета Київського університету. — 1954. — 22 квітня — № 9 (277). — С. 3 — 4 (фрагменти): Дзира Я. Диктант для цілого народу // Україна. — 1990. — № 5. — С. 8 — 9.

Подається за фотокопією ЦДІА України у кириличній транскрипції із запису латинкою.

Дума козац[ь]кая о войні з козаками над рікою Стиру[ом] на те нуте: «Ой постил би-м я сім понеділков, ос[ь]мую неділен[ь]ку...». В року 1651. — Списки: 1) На чистому аркуші книжки «De Militia equestri, antiqua et nova a P. Hermanno Hugone», надрукованої близько 1627 — 1630 pp. в Бельгії; 2) У рукописному збірнику ДПБ (Разнояз. О. XVII, № 11 (1650 — 1651 рр.), арк. 21 — 22).

Публікації: 1) Петров А., Житецький П. Die Niederlage Bohdan Chmielnicki’s bei Beresteczko am Flusse Styr 1615, in Gleichzeitiger poetischer Bearbeitung // Archiv für Slavische Philologie. — II. — 287 — 307, 1877. S. 642 — 660 (297 — 307?); Перетц, 1900. — C. 94 — 97.

Подається за обома текстами у кириличній транскрипції, а також у реконструкції М. Возняка за кн.: Возняк М. Старе українське письменство. — Львів, 1922 — С. 392 — 394.

Глаголет Полща о бывшей храбрости и плененіи своєм и о покореніи ко благочестивейшему царю и великому князю Алексію Михайловичу. — Рукописний збірник ДПБ (Q XIV № 25, арк. 16, звор. — 17). До цього та ще кількох віршів у рукописі Q XIV № 25 вгорі сторінки подано два рядки нот.

Публікація: Перетц В. Н. Исторические вирши по рукописи начала XVIII в. // Киевская старина. — 1899. — Кн. 8. — Документы, известия и заметки. — С. 49 — 56.

В. М. Перетц відзначає, що, судячи зі змісту, вірші збірника Q XIV № 25 «належать до епохи польсько-російських війн XVII і XVIII ст.» (с. 49); і далі: «Польщу зображено тут у вигляді матері, яку терзають, ображають її діти. Порівняймо той же прийом у славетному «Триносі» Мелетія Смотрицького [...]. Але, звичайно, «плач» православної церкви-матері з приводу свого занепаду й збідніння та вчинків колишніх її чад — значно поетичніший і багатший на образи, аніж «плач Польщі» в наших віршах» (с. 52).

Подається за рукописом ДПБ.

О горды[х] и гнЂвливы[х] ляха[x], како гордостію хотЂша Росією обладати и православіє в єресь низложити. — Рукописний збірник ДПБ (Q XIV № 25, арк. 73, звор. — 74). Див. примітку до вірша «Глаголет Польща...».

Публікація: Перетц В. Н. Исторические вирши по рукописи начала XVIII в. // Киевская старина. — 1899. — Кн. 8. — Документа, известия и заметки — С. 49 — 56.

Подається за рукописом ДПБ.

«ПЂснь кієвская». — [«Кам’янський Богогласник»], рукопис 1734 р. (ІЛШ, ф. 3, № 4784, — С. 58 — 61); у тексті дати: 1651, 1662 рр. (Опис див.: Франко І. Карпаторуська література XVII — XVIII віків//ЗНТШ. — 1900. — Кн. 6. — С. 126 — 137; Франко І. Карпаторуське письменство XVII — XVIII ст. — Львів, 1900 — С. 126 — 137 — див.: Франко І. Зібр. творів: У 50 т. — К., 1981. — Т. 32. — С. 340 — 341.)

Публікація: Франко І. Там же.

Про цю пісню І. Франко пише: «З якогось книжного джерела, подібного до «Ключа разумЂнія» [Йоаникія Галятовського], пішла [...] пісня, захована в Кам’янськім рукописнім «Богогласнику» з 1734 р. [...]. Хоча зложена твердою церковною мовою, вона варта нашої уваги вже тим, що й досі не перестала служити до церковного вжитку в однім із найдальше на захід висунених закутків нашого краю, не перестала піддержувати там пам’яті про Київ. Текст пісні сильно попсований, декуди майже незрозумілий; топографія неясна; так і видно, що складав пісню хтось, що не мав ясного поняття про місцевість, а користувався тільки книжковими ремінісценціями. Про ті джерела, з яких черпав автор пісні, і про сам факт, що творить її основу, поки що не вмію сказати нічого. Та чи була ся пісня зложена в західних Карпатах, чи ні, в усякім разі вже те, що вона там співалася і співається й досі, в зв’язку з мшанецькою колядкою, де говориться також про Київ, показує, що зацікавлення навіть тодішнім, нібито мертвим та схоластичним письменством, будило і піддержувало серед народу ширші національні інтереси, тямку про далекі центри національного життя, свідомість про його ворогів» (Т. 32. — С. 218). У «Нарисі історії українсько-руської літератури до 1890 року» (Львів, 1910; див.: Франко І. Зібр. творів: У 50 т. — К., 1984. — Т. 41. — С. 249) І. Франко зауважує про цю пісню: «Дивним способом у самих західних окраїнах Галичини збереглася в рукописах із XVIII віку так звана «Київська пісня», властиво духовна вірша, уложена церковною мовою, про чудо ікони матері Божої з Богоявленської церкви в Києві, що сталося в р. 1656» (порівн.: Франко І. Студії над українськими народними піснями. — Пісня київській братській Богородиці // ЗНТШ. — 1910. — Кн. 2; С. 40 — 46, текст с. 41 — 43; див.: Франко І. Зібр. творів: У 50 т. — К., 1986. — Т. 42 — С. 339 — 346).

Подається за рукописом.

«Радосны лузи при густой купинЂ...». — Рукописний збірник ДПБ (Q XIV № 25, арк. 145, звор. — 146). Див. примітку до вірша «Глаголет Польща...».

Публікація: Перетц В. Н. Исторические вирши по рукописи начала XVIII в. // Киевская старина. — 1899. — Кн. 8. — Документы, известия и заметки. — С. 56.

Подається за рукописом ДПБ.

О велицЂй Росіи и о сопротивіи с ляхи и о градЂ КиевЂ. — Рукописний збірник ДПБ (Q XIV № 25, арк. 148, звор. — 149). Див. примітку до вірша «Глаголет Польща...».

Публікація: Перетц В. Н. Исторические вирши по рукописи начала XVIII в. // Киевская старина. — 1899. — Кн. 8. — Документы, известия и заметки. — С. 49 — 56.

Подається за рукописом ДПБ.

«О боже мой милостывій!..» — Рукопис ДПБ із збірки А. Ф. Бичкова; рукопис ЦНБ: Петров (Сем.), № 252 (VIII.І.96) «Parnassus aliis Apollinis Cithara nobis exercitium poёticum in Collegio Kievo-Mohileano traditum et explicatum anno verbi incarnati 1719 in annum 1720, із вправами, 4°, 254 арк. Між вправами переписано «Плач Малої Росії про ляхолюбців» (арк. 246 — 249), з підписом на 250 і 251-му аркушах: «Andreas Herasimowicz» (Петров Н. И. Описание рукописных собраний, находящихся в городе Киеве. — М., 1891. — Вып. 1. — С. 283).

Публікації: Куліш П. «Плач российский». («О Боже мой милостивый...») // Основа. — 1861. — Трав. — С. 46 — 48; Петров Н. Школьный стихотворный опыт в Киевской Академии времен 1719 — 20 гг. // Киевские епархиальные ведомости. — 1865. — № 18 — Отд. 2. — С. 704 — 711; текст на стор. 706 — 709.

У вступі до публікації П. Куліш пише: «Стихотворение под этим названием найдено мною в рукописи, принадлежащей библиотекарю Санкт-Петербургской публичной библиотеки А. Ф. Бычкову, писанной в полулист и оправленной в кожу. Это сборник, составленный в начале XVIII века на польском, латинском и церковнославянском языках. По содержанию статей видно, что он принадлежал какому-то духовному лицу. На предпоследнем листе рукописи (которых всего 29) обозначен 1718 год, в который сделана копия. Затем следует предлагаемое стихотворение. Не решаюсь определить, когда именно оно сочинено, но видно, что относится ко времени колебания Украины между Московским государством и Польшею. Как выражение духа времени, вражды партий и понятий духовенства о Польше и России, оно заслуживает внимания. Подобных сочинений ходило много по рукам [...]. Я сохранил в точности правописание подлинника, так как оно может повести к разным соображениям о месте и времени сочинения этих вирш [...]».

На думку М. І. Петрова, цей твір — «школьное пиитическое упражнение, писанное [в] 1719 — 20 гг. учеником пиитики в Киевской академии Андреем Герасимовичем, как видно из подписей под следующими под сим упражнениями [...]. Оно писано на русском и латинском языках, только латинский текст не дошел до нас в целости» (с. 704). І далі: «Неизвестно, кому принадлежит мысль этого стихотворения, профессору ли пиитики или самому ученику Герасимовичу. Большею частию темы давались профессорами; но иногда дозволялись ученикам стихи и из своего предложения [...]» (С. 705).

Для датування цього твору істотне значення має стаття М. О. Максимовича «О двух стихотворениях: «Плач Малой Россіи» и «Милость Божія» (Киевские епархиальные ведомости. — 1865. — № 22. — Отд. 2. — С. 837 — 842). М. Максимович не погоджується з припущеннями М. І. Петрова: «Таких стихов не сочинить бы в Києве ни ученику, ни учителю пиитики около 1720 года. Герасимович только переписал их в свою тетрадь, с ошибками против стихосложения, чего уж никак бы не случилось, если б он был их сочинителем. Не знаю, каков там латинский перевод этих стихов; если ученический, то можно наверное сказать, что они списаны у Герасимовича, как «тема», для упражнения в переводе на латинский язык» (С. 837).

Наприкінці 10-х — на початку 20-х років XVIII ст., «под конец гетманства Скоропадского», «ляхолюбцев не приметно в Малороссии [...]» (С. 838). «Этот стихотворный «Плач» относится к тому печальному состоянию общественной малороссийской жизни, которое было во время «выговщины», наставшей по смерти Богдана Хмельницкого. Добывший себе гетманство Иван Выговский и с ним согласные старшины — Гуляницкий, Леницкий, Тетеря, Груша и прочие потянули на сторону Польши [...]. К этим-то ляхолюбцам и обращается современный поэт [...]» (С. 840).

На підставі всіх цих міркувань М. Максимович робить цілком вірогідний висновок: «Итак, этот «Плач Малой России» следует отнести к 1658 году. В небольшом ряду стихотворений, писанных в XVII веке на народном языке Малороссии, он занимает почетное место» (С. 840).

Подається за рукописом ЦНБ (Петров (Сем.), № 252 (VIII. І 96), арк. 246 — 249).

Лямент людей побожных, що ся стало в Литовской земли, меновите, хто хощет, прійди й очима своими обач, що ся в мирЂ дЂєт, снать, з волЂ Божои; хто хочет, то ся з нас смЂєт.

Публікація: Южнорусские летописи, открытые и изданные Н. Белозерским. — К., 1856. — Т. 1. — С. 159 — 162.

Подається за публікацією М. М. Білозерського.

«Не день, не два Виговський гетьман...». — Із статті Л. Вшендобильського «Bitwa pod Goltwą roku 1657 — 58» у варшавському альманасі «Bukiet Literacki», виданому Л. Вшендобильським 1851 р. (С. 226 — 229).

Публікація: Щурат В. Пісня про повстаннє Мартина Пушкаря // ЗНТШ. — 1920. — Т. 129. — С. 95 — 105, текст: с. 98 — 100.

Коментуючи пісню, В. Щурат зауважує: «Хто, де, від кого й коли записав пісню, [у статті Л. Вшендобильського] не сказано. Можливо би тільки припускати, що записав її сам видавець альманаху, коли опублікував її від себе, зазначивши се своїм підписом, та що записав її перед 1851 р., коли дозвіл надрукувати альманах [...] має дату 11 (23) лютого 1851 р.» І все ж мовний аналіз запису дає В. Щуратові «основу припускати, що не був ним редактор альманаху Вшендобильський» (С. 97). В. Щурат подає текст, «усунувши [мовні] помилки, пороблені Вшендобильським у польській транскрипції пісні й деякі друкарські, [...] в транскрипції українській, без усякої дальшої зміни [...]» (С. 98). Зміст, будова і стиль пісні, на думку В. Щурата, доводять її безпосереднє споріднення з думами або навіть «що й ся пісня є думою, думою забутою й нереєстрованою досі». І далі: «Зміст, настрій і легка іронія з сатиричним вістрєм зближують сю думу до групи дум із часу Хмельниччини». Щодо датування пісні, то В. Щурат вважає, що «вона могла постати й безпосередньо по оспіванім факті. Припустити пізніше постання її трудно. Коли рукою судьби факт побіди Пушкаря над Виговським був перечеркнутий, не було вже для оспівування його ані настрою, ані моральної спонуки» (с. 105), Подається за публікацією В. Щурата.

«Побудка зпрудка християнским воєм...» — Із рукопису ДПБ (збірка Погодіна, № 1604, арк. 715 — 720).

Публікація: Каган М. Д. Вирши об обороне Чигирина от турок // ТОДРЛ — 1961. — Т. 17. — С. 435 — 444, текст на стор. 441 — 444.

Порівн. польськомовну поему Олександра Бучинського-Яскольда «Czyhyryn» (Новгород-Сіверський, 1678; див.: Летопись событий в Юго-Западной России в XVII-м веке / Составил Самоил Величко, бывший канцелярист Войска Запорожского: 1720: Издана Временною ко.миссиею для разбора древних актов — Киев, 1851. — Т. 2. — С. 409 — 410, 414 — 418, 434 — 438, 438 — 441, 442.

Подається за рукописом ДПБ (збірка Погодіна, № 1604, арк. 715 — 720).

«Послухайте, що з вас живо...». — З рукопису 1690 р., знайденого на Коломийщині, як пише перший його публікатор Жегота Паулі, «горливим дослідником народних старожитностей Мирославом з Городенки». «Хто такий був той Мирослав з Городенки, де він знайшов рукопис, із якого виписано сю віршу, як виглядав рукопис і що сталося з ним потому — нічого сього ми не знаємо» (Франко L Вірша єпископа И. Шумлянського про події 1683 — 1686 рр.), у рукописному співанику з бібліотеки музею Чарторийських у Кракові. Ймовірний автор — Иосиф Шумлянський.

Публікації: 1) Pieśni ludu ruskiego w Galicyi / Zebrał 2egota Pauli. — Львів, 1839. — T. 1. — C. 148 — 154 (запис латинкою); 2) Франко І. Вірша єпископа И. Шумлянського про події 1683 — 1686 рр. // ЗНТШ. — Т. 39. — 1901. — Кн. І. — С. 1 — 5 (кирилична транскрипція публікації Ж. Паулі з елементами реконструкції — виправленнями тексту там, де він, на думку І. Франка, «був попсованим малотямущим копіїстом або навмисне сполонізований»); див. також: Франко І. Зібр. творів: У 50 т. — К., 1982. — Т. 33. — С. 431 — 437, текст на с. 433 — 437; 3) Возняк М. Матеріали до історії пісні і вірші: Тексти і замітки. — Львів, 1913. — С. 20 — 22 (за співаником кінця XVII ст. з бібліотеки Музею Чарторийських).

У літописі Самійла Величка після розповіді про перемогу Яна Собєського під Віднем процитовано вірш Й. Шумлянського: «На той войнЂ ВЂденской был при королю Собеском новій унЂят и похлЂбца лядскій Іосиф Шумянскій, єпископ львовскій, и сему дЂянію тогдашнєму добре присмотрЂвшися, на досаду гетману Самойловичу зложил собою думу, албо пЂснь такую:

Послухайте, послухайте, що єсть живо,

Послухайте, послухайте, що єсть живо:

Яко войсковоє жниво

Нас, молодцов, омилило

И в неславу впровадило!

Жался, Боже, жался, Боже, на гетмана,

Жался, Боже, жался, Боже, на гетмана,

Самойловича Ивана,

Що заказал христіяном,

Пойти против бЂсурманом!

Отож бачиш, отож бачиш, що ся стало,

Отож бачиш, отож бачиш, що ся стало:

И без тебе ся надало,

Короле†и поляком,

Кавалером и юнаком...

и прочая, долго тоєй пЂсни, албо думи...» (Летопись событий в Юго-Западной России в XVII-м веке / Составил Самоил Величко, бывший канцелярист канцелярии Войска Запорожского. — 1720. Издана Временною комиссиею для разбора древних актов. — К., 1851. — С. 536).

Щодо цієї цитати С. Величка І. Франко зауважує: «Величко, як бачимо, не хотів уміщувати її [вірші] цілої в своїй літописі, хоча вміщував у ній немало інших довгих, навіть польських віршів. Що знав її всю, се видно з його згадки про її довготу. Форма, в якій подає куплети Шумлянського, а власне повторювання першого рядка кожного куплета, вказує на те, що Величко, мабуть, чув ту пісню в співанні і списував текст так, як його співали, з повторюваннями, яких вимагала мелодія» (Франко І. Зібр. творів: У 50 т. — Т. 33. — С. 432).

Подається за публікацією М. Возняка із співаника бібліотеки Музею Чарторийських.

ПЂснь о БудинЂ, воєнска. — З підкарпатського співаника И. Сабова. Вірш датується 1686 роком, його було складено відразу після Будинської битви.

Публікація: Панькевич І. Новонайдені старинні світські пісні в підкарпатськім пісеннику И. Сабова // Підкарпатська Русь. — Ужгород. — 1934. — Ч. 1 — 10. — С. 50 — 52.

Подається за публікацією І. Панькевича.

ПЂснь о образЂ Кло[ко]чевском. — Із рукописного співаника, укладеного 1734 р. в селі Кам’янці Спішського комітету в північно-західній Угорщині.

Публікація: Петрушевич А. С. Историческая песнь карпаторусов из 1683 года // Литературный сборник, издаваемый Галицко-русскою матицею. — Львов, 1886 — Вып 2 — С 190 — 198; Франко І. Карпаторуська література XVII — XVIII віків // ЗНТШ. — 1900. — Т. 37, кн. 5. — С. 77 — 80; Франко І. Карпато-руське письменство XVII — XVIII вв. — Львів, 1900. — С. 77 — 80; див. також: Франко І. Зібр. творів: У 50 т. — К., 1981. — Т. 32. — С. 286-289. Подається за публікацією І. Франка.

«Эй, Иване, поповичу-гетмане!...». [Пасквіль на гетьмана Івана Самойловича]. — З літопису Самійла Величка.

Публікація: Летопись событий в Юго-Западной России в XVII веке / Составил Самоил Величко, бывший канцелярист канцелярии Войска Запорожского: 1720. Издано Временною комиссиею для разбора древних актов. — К., 1855. — Т.3. — С. 15 — 17.

Наводячи цей вірш, Самійло Величко пише: «По знятю гетмана Самойловича з гетманства, на котором зоставал лЂт 15 и дней 35, зараз єден нЂкто з ближних єго подручних такія зложил и написал о нем рЂчи, которія здє полагаются [...]» (С. 15). І далі: «Якія рЂчи, аще и негладко суть зложени, обаче ясно в них показуется, якого нраву был Самойлович, и для чого на него старшина и значноє товариство войсковоє вознегодовало і од уряду гетманского низложити потщалися [...]» (С. 17). Івана Самойловича було скинуто з гетьманства у липні 1687 р. Отже, цим роком слід датувати і пасквіль на нього. Подається за літописом.

Сатиричні вірші

«Серед поля широкого церковка стояла...» — ДПБ: Разн. О. XVII, № 11, арк. 64 — 64, звор.

Публікація (латинкою): Перетц В. Н. Малорусские вирши и песни в записях XVI — XVIII вв.//Известия ОРЯС АН. — 1899. — Кн. 3. — С. 895 — 896. Передрук: Роте, II. — С. 457 — 458.

В. М. Перетц датує цей вірш орієнтовно 1647 р., але він може бути давніший — порівн. «Трагедію руську», надруковану в Рахові між 1609 і 1618 рр.; див.: Шевчук В. О., Яременко В. В. «Трагедія руська» — нововідкритий твір української драматургії початку XVII ст. // Українська література XVI — XVIII ст. та інші слов’янські літератури. — К., 1984. — С. 286 — 310.

Подається за публікацією В. М. Перетца у кириличній транскрипції.

АВТОРСЬКІ ВІРШІ

Андрій Скульський

Андрій Скульський — львівський міщанин, друкар. Рік народження не відомий. З власною друкарнею мандрував по Молдавії. Близько 1628 р. повернувся до Львова. В 1638 р. об’єднався з друкарем Михайлом Сльозкою. В 1641 — 1643 рр. був управителем і складачем друкарні Львівського братства. З 1643 р. працював у друкарні львівського православного єпископа Арсенія Желиборського, з 1646 р. в друкарні, яка діяла в Уневі. В 1651 р. був звинувачений у зв’язках з козаками Б. Хмельницького, заарештований і закатований. Автор віршованого діалогу «Вірші з трагодії «Хрістос пасхон» Григоріа Богослова». Йому ж, мабуть, належить кілька геральдичних епіграм.

ВЂршЂ з трагодіи «Христос пасхон» Григоріа Богослова. Першіи в святый Великій Пяток при положен[н]ю плащеницЂ до гробу. Другіє — на пресвЂтлый день воскресеніа Господа нашего Ісуса Христа. — Въ ЛьвовЂ: Въ типокграфіи брацкой при церкви Успеніа пресвятыя богородица року от рождества господа нашего Ісуса Христа 1630, мЂсяца марта, 23. — 36 с. (Запаско, Ісаєвич. — № 206.)

Публікація: Щурат В. Хрістос пасхон: Львівські віршовані діалоги з 1630 р. // ЗНТШ. — 1913. — Т. 117 — 118. — С. 139, 140, 156 — 178.

Подається за публікацією В. Щурата. Першодрук втрачено.

Йоаникій Волкович

Иоаникій Волкович — православний чернець, діяч Львівського братства. Роки народження і смерті не відомі. У 1630 — 1631 рр. священик і проповідник у львівській братській церкві Успіння Богородиці, вчитель школи Львівського братства. Автор декламації «Розмышлян [н] є о муцЂ Христа, спасителя нашего» («Смутныи трены в смутный день страстей Христа, спасителя нашего» і «ВЂршЂ на радостный день воскресенія Христа, спасителя нашего»).

Розмышлян[н]є о муцЂ Христа, спасителя нашего. При тым веселая радость з триумфалного єго воскресеніа. ВЂршами напысаныи през многогрЂш-ного инока Иоаникіа Волковича, проповЂдника слова Божого, и в Льво†при церкви братской Успеніа Пречистыя ДЂвы Маріа, през отрочат отпровованыи. Там же за благословенієм ero милости преподобнЂйшого отца Кир Петра Могилы, воєводича земль молдавских, великого архімандрита кієвопечерского до друку поданым року от рождества Христова 1631. — Львів, друкарня Братства, 1631, 31 арк. (Запаско, Ісаєвич, № 219.)

Публікація: Возняк М. Діалог Йоаникія Волковича з 1631 р. // ЗНТШ — 1920. — Т. 129. — С. 33 — 79.

Подається за першодруком (примірник ЛМУМ і ЛІМ).

Софроній Почаський

Софроній (світське ім’я — Стефан) Почаський — православний чернець, сподвижник Петра Могили. Роки народження і смерті не відомі. В 20-х роках XVII ст. вчився в школі Київського братства і, здається, за кордоном. У 1631 і 1632 рр. учитель лаврської могилянської школи у Києві, згодом учитель і ректор Києво-Могилянської колегії й ігумен київського Братського монастиря. У 1642 р. ігумен Трьохсвятительського монастиря в Яссах, де заснував академію. Автор декламації «Євхаристиріон, албо Вдячность... Петру МогилЂ... од спудеов гимназіум єго милости з школи риторики..»

ΕΥΧΑΡΣΤΗΡΙΟΝ, албо Вдячность ясне превелебнЂйшому в ХристЂ єго милости господину отцу кир Петру МогилЂ, воєводичу земль Молдавских, великому архимандрітови святои великои лавры чудотворной Печерскои Кієвскои, вЂры православнои в церкви святои въсточной промоторови побожному и несмертелнои славы годному оборонци од спудеов гимназіум єго милости з школы реторіки, за гойныи добродЂйства, собЂ и церкви православной, в фундованю школ показаны. При вЂншованю свят хвалебных въскресенія Христова, спасителя миру, повинне а упрейме отданая. В друкарни того ж монастира Печерського Кієвского, року 1632, мЂсяца марта, 29 дня. — Київ: Друкарня лаври, 1632. — 36 с. (Запаско, Ісаєвич — № 228.)

Публікації: Голубев С. Т. История Киевской духовной академии (период домогилянский). — К., 1886. — С. 46 — 64, 65 — 72. — Приложения. — VIII. — С. 46 — 49; Титов, 1916. — Приложения. — С. 291 — 305; Тітов, 1924. — С. 291 — 305.

Подається за першодруком (примірники ЦНБ, ДПБ, БАН. Примірник ДПБ — 37.19.1).

М. Н.

Лямент о прыгодЂ нещасной о зелжывости и мордерст†мешча[н] острозких, що ся им власне прыдало на день урочистаго свята з мертвых восстання пана спасителя нашего в понеделок в процесии идучим под приизд еи милости панеи воєводинои виленскои, которая-то з обох сторон жалованая пригода в тых рытмох нижей достатечне ся окажет през мене, M. H., c пилностю описаных року Божия 1636, мЂсяца июня, дня 14. — У рукописі, що його П. Житецький одержав із Седлецької губернії від «збирача усних і писаних пам’яток української старовини Я. П. Андрієвського» (С. 10). Рукопис зберігається в ЛНБ, шифр: НТШ-85.

Публікація: Житецький П. Острозька трагедія // ЗНТШ. — 1903. — Т. 51. — Кн. 1 — 24. — Текст на с. 11 — 24.

Рукопис цей П. Житецький характеризує таким чином: усі три елементи твору (передмова, лямент і «придаток») «написані на однім зшитку, зложенім із десятьох чверток, одною рукою. На жаль, друга вірша не має кінця; зате вона в порівнянні з першою визначається більшою простотою та ясністю вислову, більшим реалізмом у малюванні деталей. Письмо не зовсім чітке, нагадує скоропись XVI в. Правопись видержана досить добре...» (Житецький П. — С. 10).

Про автора твору можна повторити тільки те, що сказав про нього П. Житецький: «Із передмови до вірш можна бачити, що вони написані тоготаки 1636 р., два місяці по самій кровавій Острозькій драмі. Автор заховав своє ім’я під ініціалами М. Н., але міркуючи по даті «з Ровного, з найубогшей школы», можна думати, що се був її учитель, один із репрезентантів українсько-руської просвіти, що в ній шукав дороги для відродження самостійного життя українського народу. Нема потреби розводитися тут про характер тої просвіти, чужої для католицької Польщі своїми цілями, а близької їй своїм методом і способами. Оця близькість і виявила себе поперед усього в багатьох місцях передмови.

В дусі того воєнного віку автор порівнює працю письменника з подвигом вояка, який «живот свой, яко бы на шанц выставляєт», аби заслужити «несмертелную славу», і думає, що обов’язок письменника лежить у присвяченні своїх праць, «ростропне и мудре написанных, княжатом и монархом» для збільшення й розповсюдження їх слави (і, додамо від себе, задля пробудження їхнього сумління. — Упор.). Хоча він і не вважає себе чоловіком визначним «в науцЂ и довтЂпЂ», та проте, «мудрых наслЂдуючи», присвячує «книжечку» свою київському митрополиту Петрові Могилі, аби виявити йому свою пошану за те, що він полюбив науку, «кохаючы ся в читаню книг потребных». Він згадує про недавній подвиг Петра Могили, який «коштом немалым» розширює в Києві науку. Не маючи іншого дарунку для свого патрона, він просить його прийняти «тыє вЂршики»» (Житецький П. — С. 4 — 5).

Подається за рукописом.

Яків Седовський

Яків Седовський — православний львів’янин, вчився в Падуанському університеті. Роки народження і смерті не відомі. Автор панегіричних віршів «Анатима тис тімис», присвячених «львовскіа земля обивателю» Григорію Кирницькому, який, закінчивши навчання в «преславной АкадеміЂ Павськой», тобто в Падуанському університеті, набув там «совершенный степень» «учителства философичного» «изволенієм и совЂтом всЂх вкупЂ учителей». Вірші ці були видані у Венеції 10 червня 1641 р. друкарнею Марка Гінамма.

ΑΝΑΘΗΜΑ ΤΗΣ ΤΙΜΗΣ добродЂтельми и благочестієм украшенну искуснЂйшему и цЂломудрЂйшому мужу кир Григорію Кірніцкому, в РоссіЂ Львовськіа земля обывателю, егда ученіа своєго трудов достойную мзду в преславной АкадеміЂ Патавськой учительства глаголю философичного изволенієм, и совЂтом всЂх вкупЂ учителей совершенный воспріат степень вкратцЂ отчеським єго діалектом чрез Іакова Седовського списанно. Року от рождества Христова 1641 мЂсяца юніа 10. — В преславном градЂ ВенеціЂ: В типографіЂ Марка Гинамма: Позволенієм старших. — 4 арк.

Публікації: Головацкий Я. Ф. Библиографические находки во Львове // Сб. ОРЯС АН. — Спб., 1873 — Т. 10. — № 7. — С. 21 — 27; Студинський К. Три панегірики XVII віку // ЗНТШ. — 1896. — Т. 12. — Кн. 4. — С. 19 — 22.

Книжка починалася зображенням емблеми Венеціанського грецького братства і чотирирядковою геральдичною епіграмою під ним, підписаною криптонімом «Г. К.» (мабуть, «Григорій Кирницький»).

Подається за публікацією К. Студинського. Першодрук втрачено.

Афанасій Филипович

Афанасій Филипович (між 1592 і 1596 — 1648) — вихованець віленської братської школи. 1627 р. у Вільні постригся в ченці. Жив у Межигірському монастирі. 1632 р. став намісником Дубровського (Добойського) монастиря під Пінськом. Блукав по Русі, збираючи милостиню на побудову нової церкви. Оскаржував утиски на православних перед московським царем. 1640 р. став ігуменом Брестського монастиря. Полемізував з католиками та уніатами. За «чинення галасів» 1646 р. поселений в Києво-Печерській лаврі, зазнав переслідувань, написав мемуарно-полемічний твір під назвою «Діаріуш». 1648 р. за зв’язки з козаками був заарештований польськими властями і 5 вересня розстріляний.

«Даруй покой церкви своєй, Христе-Боже...». — У рукописі «Діаріуша», 1646. — ДІМ, Синодальна збірка, № 856, арк. 148, звор. — 179; ДПБ: Q. XVII. 220, арк. 100 — 185, звор., який «вписан в конец Толковой Псалтыри», що належала Московській Синодальній бібліотеці (історію рукопису див.: Савва, архимандрит. Указатель. — 3-е изд. — С. 162, № 113; Горский, Новоструев. Описание, — Кн. 2. — С. IV — V, 66 — 69).

Публікації: Левицкий О. И. Афанасий Филиппович, игумен брест-литовский, и его деятельность в защиту православия против унии // Университетские известия (Київ). — 1878. — Май. — С. 448 — 449; ППЛ. — І. — Пб., 1878. — С. 107; Коршунов А. Афанасий Филиппович: Жизнь и творчество. — Минск, 1965; вірші див. на с. 141, 143, 157, 178 — 179.

Подається за публікацією ППЛ.

«Дай помощ от печали...» — Там же.

Публікації: ППЛ. — 1. — С. 108; Коршунов А. Афанасий Филипович... — С. 143.

Подається за ППЛ.

По том о волности Божей тыи вЂрши. — Там же.

Публікації: там же.

Подається за ППЛ. — І. — С. 124.

Сумма з псалму. — Там же. — С. 124.

Публікації: там же.

Подається за ППЛ. — 1. — С. 124.

Григорій Бутович

Григорій Бутович (роки народження і смерті не відомі) — вихованець Замойської академії; у 1642 р. видав панегірик «Еводія...», присвячений львівському православному єпископу Арсенію Желиборському; можливо, йому ж належить кількаа анонімних геральдичних епіграм у львівських стародруках.

Ευωδια албо Слодковонный дойзрЂлых в молодом вЂку єго милости господина отца Арсенія Желиборского, з ласки Божеи єпископа лвовского, галиц[кого] и Каменца-Подолского, духовных цнот Запах, през Григорія Бутовича усмакованный а на день урочистый святого великомученика Георгія при щасливом в церкви катедральной лвовской першого акту рочно[го] отправованю самому ж єго милости господину отцу єпископу при унижоном поклонЂ отданный и дедикованный. — В ЛьвовЂ: В друкарни, c позволенєм братским, року 1642 мЂсяца априля 21 дня. — Львів: Друкарня братства, 1642. — 4°. — 10 арк. (див.: Запаско, Ісаєвич. — № 296.)

Публікація: Студинський К. Три панегірики XVII віку // ЗНТШ. — 1896. — Кн. 4 — С. 1 — 32.

Подається за першодруком (примірник ЛДМУМ).

Йоаникій Галятовський

Йоаникій Галятовський (? — 1688) — письменник-полеміст, агіограф, проповідник, гомілет, педагог, громадсько-політичний і церковний діяч. Учився в Києво-Могилянській колегії, викладав у ній, з 1657 р. став її ректором та ігуменом братського Богоявленського монастиря. З 1669 р. до смерті — архімандрит Єлецького монастиря в Чернігові.

Чуда пресвятои Богородици межи сибЂллями, пророчицями поганскими, которыи пред зачатієм еи, за обявленієм Бозским, знали єи и в книгах своих оную писали и людем проповЂдали и выславляли. — З книги: Небо новоє з новыми звЂздами сотворенно, то єст Преблагословенная ДЂва Марія Богородица з чудами своими, за старанєм найменшого слуги своєго недостойного ієромонаха Іоаникія Кгалатовского, ректора и ігум[ена] Брат[ского] Кієв[ского]. — Львів: Друкарня Михайла Сльозки. 1665. — Арк. 1 — 3 (Запаско, Ісаєвич. — № 422.)

Публікація: Галятовський І. Ключ розуміння / Підготувала до видання І. П. Чепіга. — К., 1985. — С. 245 — 248.

Подається за першодруком.

[Вірші про віщування сивілл]. — З книги: Месія правдивий, Ісус Христос, син Божій... от недостойного ієромонаха Іоаникін Галятовского, архимандрыта ЧернЂговского... показаный. — K., друкарня Києво-Печерської лаври, 1669. — Арк. 6 — 10.

Подається за першодруком, примірник Бібліотеки Вільнюського університету, R 239.

Лазар Баранович

Лазар Баранович (1620 — 1693). Учився в Києво-Могилянській колегії та єзуїтських школах Вільна і Каліша; викладав, зокрема, поетику й риторику в Києво-Могилянській колегії. З 1650 р. — її ректор та ігумен братського Богоявленського монастиря. З 1657 р. — чернігівський архієпископ. Впродовж тривалого часу — місцеблюститель київської митрополичої кафедри. Був душею києво-чернігівського гуртка вчених і письменників (Іннокентій Гізель, Иоаникій Галятовський, Антоній Радивиловський, Варлаам Ясинський, Димитрій Туптало, Іван Величковський та ін.). Заснував і утримував друкарню (з 1674 р. у Новгороді-Сіверському, з 1679 — у Чернігові), в якій за його життя було видано близько п’ятидесяти книжок. Автор полемічних трактатів, проповідей, листів, віршів церковнослов’янською, українською і польською мовами.

На єго пресвЂтлаго царскаго величества знаменіє. — Баранович Л. Меч духовный. — К., 1666. — Тит. арк. звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 431).

Подається за першодруком, (примірник ЦНБ: Кир. 38).

На два меча книги сея. — У кн.: Баранович Л. Меч духовный. — К., 1666. — Арк. 15 ненум., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 431.)

Подається за першодруком (примірник ЦНБ — Кир. 38).

Епитафіон. — Епітафія гетьману Івану Брюховецькому (1668 — 1669).

Публікації: Летопись событий в Юго-Западной России в XVIII-м веке / Составил Самоил Величко, бывший канцелярист канцелярии Войска Запорожского: 1720. — Том второй / Издана Временною комиссиею для разбора древних актов. — К., 1851. — С. 164 — 165; Письма преосвященного Лазаря Барановича: С примечаниями: 2-е изд. — Чернигов: В типографии Ильинского монастыря, 1865. — С. 73. Див. також передрук у кн.: Сумцов Ф. К истории южнорусской литературы семнадцатого столетия: Выпуск 1: Лазарь Баранович. — Харьков, 1885. — С. 78.

Подається за рукописом літопису Самійла Величка (ДПБ, збірка М. П. Погодіна, Пог. 2020, т. З, арк. 60 — 60, звор.).

На титлу книги сея и на вся во дверєх єя начертанія со дванадесятъми небесными знаменіями изображенныя. — З книги: Баранович Л. Трубы словес проповЂдных... — К.: Друкарня лаври, 1674. — Арк. 2 — 3 ненум. (Запаско, Ісаєвич. — №№ 518, 519.)

Публікація: Маслов С. 1. Каталог ювілейної виставки українського друкарства. — К., 1925. — С. 28 — 32; Маслов С. Етюди з історії стародруків: 1 — 8. — К., 1925. — С. 28 — 32.

Подається за першодруком.

На єго царскаго пресвЂтлаго величества знаменіє. — З книги: Баранович Л. Трубы словес проповЂдных... К.: Друкарня лаври, 1674. — Арк. 4 ненум., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 518, 519.)

Подається за першодруком.

ВЂрши на Воскресеніє Христово. — Баранович Л. Трубы словес проповЂдных... — К.: Друкарня лаври, 1674. — Арк. 368 — 369. (Запаско, Ісаєвич. — №№ 518, 519.)

Подається за першодруком.

Плач о преставленіи великаго государя Алексея Михайловича. — К.: Друкарня лаври, 1676. — 8°. (3). — 56 арк. (Запаско, Ісаєвич. — № 527).

Подається за першодруком (примірник ДПБ). Підготовлено за участю Р. П. Радишевського.

Іоанн Армашенко

Близько 1657 р. переклав у Новгород-Сіверському монастирі з латинської на українську мову житіє св. Макарія Римлянина (Петров Н. И. О влиянии западноевропейской литературы на древнерусскую // ТКДА. — 1872. — № 5. — С. 49; Шляпкин И. А. Св. Димитрий Ростовский и его время (1651 — 1709 гг.). — Спб., 1891. — С. 83). У 1674 — 1681 рр. — «старший типограф» друкарні Києво-Печерської лаври, причетний до видань «Синопсиса» та інших книжок, схвалених до друку тодішнім архімандритом лаври Інокентієм Гізелем.

На єго царского пресвЂтлаго величества мирноє знаменіе. — У кн.: [Гізель І]. Мир c Богом человЂку. — К., 1669. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 458).

Епіграф: «Миръ многъ любящему законъ Господень» (От Псалма 118).

Подається за примірником ДІБ.

К читателю сего лЂтописца от типографов. — У кн.: Синопсис... — К., 1674. — Арк. 223. Передрук — у вид. 1680 р. (Запаско, Ісаєвич. — № 520, 582).

Подається за першодруком.

Его царского пресвЂтлаго величества россійскому роду. — У кн.: Синопсис.., К., 1680, тит. арк., звор.

Подається за першодруком.

На єго царского пресвЂтлого величества знаменіє. — Минея Общая. — К., 1680. — Тит. арк., звор.

Подається за примірником ЦНБ (Кир. 49).

Вірш пояснює малюнок наступної сторінки. Композиція цього малюнка така: внизу зображення св. Теодора Стратилата на коні; святий разить дракона; від нього тікають вороги; за ним — римські воїни; середину малюнка займає зображення двоголового орла, на грудях якого розп’яття, а по боках — св. Антоній Печерський з хрестом у правій і короною у лівій руці і св. Феодосій Печерський з іконою Успіння Богоматері в руках; вгорі над орлом — зображення Трійці як трьох ангелів. Малюнок містить багато пояснювальних підписів і тлумачиться також у подальшій прозовій присвяті царю Федору Олексійовичу від імені Києво-Печерського архімандрита Інокентія Гізеля та братії лаври.

Варлаам Ясинський

Варлаам Ясинський (? — 1707) навчався в Києво-Могилянській колегії і Краківській академії; в 1669 — 1673 рр. був ігуменом київського Братського монастиря і ректором Києво-Могилянської колегії, потім ігуменом київського Пустинно-Миколаївського монастиря, архімандритом Києво-Печерської лаври, а з 1690 р. київським митрополитом; автор віршів, послань, листів, проповідей, полемічних трактатів.

На автора книги сеи. — З кн.: Галятовський І. Месія правдивый... [українськомовний варіант]. — К. : Друкарня лаври, 1669. — Арк. 10. ненум., звор. (див.: Запаско, Ісаєвич. — № 457).

Підпис: «Варлаам ЯсЂнскій, ректор и игумен Братскій Києвскій».

Подається за першодруком (примірники Вільнюського університету — R 239; ЦНБ — Кир. 43).

Надгробок всечестному отцу Михайлу Лежайскому, архимандритЂ Новгородка-СЂверского, преставшемуся року 1699, мЂсяца іюля дня 16.

Публікація: Летопись событий в Юго-Западной России в XVIII-м веке // Составил Самоил Величко, бывший канцелярист канцелярии Войска Запорожскаго, 1720: Том третій / Издана Временною комиссиею для разбора древних актов. — К., 1853. — С. 543. Перед цим віршем у літописі Самійла Величка зазначено: «Того ж лЂта іюля 16-го знаменитій особа духовній малоросійскій архимандрит Новгородскій отецъ Михаил Лежайскій преставися от жизни сея, которому друг его и по духу брат преосвященній Варлаам Ясинскій, митрополит Кіевскій, таковій нагробок написал и видруковати велЂл».

Подається за рукописом Літопису Самійла Величка (ДПБ, збірка M П Погодіна, Пог, 2020, т. 3, арк. 220 — 220, звор.

Епітафіон зде мощами почивающему в затворЂ блаженнія памяти преосвященному Іосифу Нелюбовичу-Тукалскому, митрополиту кієвскому, галицкому и всея Руси.

Публікація: КЕВ. — 1878. — № 13.

Подається за цією публікацією.

«Ніколае, побЂдЂ тезоименитый...». — Вірш цей включено до подячного послання Варлаама Ясинського царю Федору Олексійовичу за надіслану з царського повеління книгу Симеона Полоцького «ОбЂд душевный», видану в Москві 1681 р.

Публікація: О. Л. [Орест Левицький]. Письмо и стихи Варлаама Ясинского // Киевская старина. — 1890. — Март. — С. 537 — 539.

Подається за публікацією О. Левицького.

О полунощници и утрени. — Рукопис ЦНБ 186/362 С. (Петров (Соф.). — № 186(362). — Арк. 67, звор.). (Підписано криптонімом В. Я. М. К. — [Варлаам Ясинський, митрополит київський].)

Публікації: Перетц В. Н. Украинская антология 1670 — 1680-х годов // Перетц В. Н. Исследования и материалы по истории старинной украинской литературы XVI — XVIII веков: III // Сборник по РЯнС. — Т. 1. — Вып. 3). — Л., 1929. — С. 91 — 92; Величковський І. Твори. — К., 1972, — С. 104.

Подається за рукописом ЦНБ № 186, 362 С (Петров (Соф.). — № 186(362). — Арк. 67, звор.).

Три вЂнца молитвенные. — K. : Друкарня лаври, 1688. — 2°. — [8] арк. (див.: Запаско, Ісаєвич. — № 649). Присвята царям Іванові та Петрові і царівні Софії. Віршовані підписи під зображеннями Іоанна Предтечі, апостола Петра, Софії Премудрості Божої; молитви їм, як патронам цих царів і царівни, об’єднані у три «вінці» (цикли). У присвяті книжки Варлаам Ясинський називає себе автором цих віршів: «...Три вЂнцы молитвенны... понудихся от усердія моєго стіхотворнЂ устроити...» Книжку було призначено для піднесення царям і в тому ж 1688 р. переслано автором до Москви при листі до князя В. В. Голіцина.

Подається за примірником ДПБ.

Симеои Ставницький

Симеон Ставницький — наприкінці 60-х і на початку 70-х років друкар в Уневі.

«Всякаго чина православный читателю...» — Софонович Феодосій. Выклад о церкви. — Унів, 1670. — Арк. 12, звор. — 13 (ненумеровані), після тексту житія св. Володимира. Підпис: Симеон Ставницкій Типограф. (Запаско, Ісаєвич. — № 473.)

Публікація: Перетц В. Н. Исследования и материалы по истории старинной украинской литературы XVI — XVIII веков. — М.; Л., 1962. — С. 157.

Це переробка вірша Герасима Смотрицького із острозької Біблії 1580 — 1581 рр. з переадресуванням «похвали» князю Володимиру Святославичу.

Подається за публікацією В. М. Перетца.

Антоній Радивиловський

Антоній Радивиловський (? — 1688) у 40-х роках XVII ст. вчився в Києво-Могилянській колегії, по закінченні якої постригся в ченці і був архідияконом у Чернігові; з половини 50-х років його діяльність проходила в Києві; з 1671 р. був намісником Києво-Печерської лаври, з 1683 р. — ігуменом київського Пустинно-Микільського монастиря; автор двох великих збірок проповідей — «Огородок Маріи Богородици» 1676 р. та «ВЂнець Христов» 1688 р.; збереглись також первинні рукописні варіанти цих збірників 1671 і 1676 — 1683 рр.

«Христос, иже єст церкви, матки нашей, глава...» — Радивиловський А. Огородок Маріи Богородици... — К. : Друкарня лаври, 1676. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 531.)

Подається за першодруком (примірник ЦНБ — Кир. 692).

Марія. Ям раи. — Радивиловський А. Огородок Маріи Богородици... К. : Друкарня лаври, 1676. — Тит. арк., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 531.)

Подається за першодруком (примірник ЦНБ. — Кир. 692).

«Будь слава Маріи...» — Радивиловський А. Огородок Маріи Богородици... — К. : Друкарня лаври, 1676. — С. 1129 ненум. (Запаско, Ісаєвич. — № 531.)

Подається за першодруком (примірник ЦЦБ — Кир. 692).

О титлЂ книги «ВЂнца Христова» сія да будут прочтенна слова. — Радивиловський А. ВЂнець Христов... К. : Друкарня лаври, 1688. — Арк. 8 ненум., звор. (Запаско, Ісаєвич. — № 645.)

Подається за першодруком (примірник ЦНБ — Кир. 59).

Іван Величковський

Іван Величковський (? — 1707) у 60-х роках XVII ст. вчився і, можливо, вчителював у Києво-Могилянській колегії; у 70-х роках перебував у колі чернігівських сподвижників Лазаря Барановича; з кінця 80-х років був священиком у Полтаві; автор панегіриків, епіграм, фігурних і ліричних віршів. Твори І. Величковського збереглися в рукописах — у так званій «Антології», укладення якої припадає на 70 — 80-ті роки, та авторських книжках «Зегар з полузегарком» (1690) і «Млеко от овцЂ, пастыру належноє» (1691), присвячених Варлаамові Ясинському, поетовому вчителю й патрону. Іван Величковський розробляв як релігійні, так і світські мотиви, як суто християнську, так і житейську тематику, закликав до конкретної реалізації «віри» в «ділах», причому не тільки в християнських доброчинностях, а й у громадсько-політичних та культурно-просвітницьких справах, обстоював — у християнському дусі — ідею рівності всіх людей. У передмові до збірки «Млеко от овцЂ, пастыру належноє» — визначної пам’ятки естетичної і літературознавчої думки другої половини XVII ст. — висловив власне розуміння завдань і обов’язків поета і громадянина. Іван Величковський — теоретик і практик фігурного віршування: збірка «Млеко...» є своєрідним підручником з поетики.

«Аз благ всЂх глубина ДЂвая єдина...». — Антологія. — Арк. 83.

Публікації: Перетц. — С. 98 — 99; Величковський І. — С. 122.

Подається за «Антологією».

[«Со святим Богом добре жити, люде...»]. — Антологія. — Арк. 83.

Публікації: Перетц. — С. 99; Величковський І. — С. 122.

Подається за «Антологією».

«Рыдал бы єси, аще вЂдать бы возможно...». — Антологія. — Арк. 84, звор.

Публікації: Перетц. — С. 101; Величковський І. — С. 124.

Подається за «Антологією».

«Полунощ Христа вяжет, котрый грЂхи мажет...». — Антологія. — Арк. 84, звор.

Публікації: Перетц. — С. 103, Величковський І. — С. 124.

Подається за «Антологією».

«Не жити, єже ясти...»; «Не жити, єже пити....» — Антологія. — Арк. 88, звор. 89.

Публікації: Перетц. — С. 104; Величковський І. — С. 129.

Подається за «Антологією».

Пищущему стихи. — Антологія. — Арк. 91.

Публікації: Перетц. — С. 105; Величковський І. — С. 131.

Подається за «Антологією».

На хмЂль. — Антологія. — Арк 91, звор.

Публікації: Перетц. — С. 105; Величковський І. — С. 132.

Подається за «Антологією».

«Анна пита мя я мати панна...: Марія — Євва. — Антологія. — Арк. 93, звор. — 94.

Публікації: Перетц. — С. 106 — 107; Величковський. — С. 134 — 135.

Подається за «Антологією».

На образ пресвятои Богородици, ветху и некраснЂ начертанну. — Антологія. — Арк. 94.

Публікації: Перетц. — С. 107; Величковський І. — С. 135.

Подається за «Антологією».

«Латвый, трудный, пріємый, острый єст-єсь з себе...». — Антологія. — Арк. 94.

Публікації: Перетц. — С. 107; Величковський І. — С. 135.

Подається за «Антологією».

На образ юноши красящагося, єму же смерть тайно вослЂдуєт. — Антологія. — Арк. 94.

Публікації: Перетц. — С. 107; Величковський 1. — С. 135.

Подається за «Антологією».

На образ старца, держащаго клепсидру. — Антологія. — Арк. 94 — 94, звор.

Публікації: Перетц. — С. 107; Величковський І. — С. 135.

Подається за «Антологією».

Кто на чуждая рад, то и сам уловлен бываєт. — Антологія. — Арк 95 звор.

Публікації: Перетц. — С. 107; Величковський J. — C. 137.

Подається за «Антологією».

«Тяжкая рана тому єст без мЂры...». — Антологія. — Арк. 118 звор.

Публікації: Перетц. — С. 108; Величковський І. — C. 142.

Подається за «Антологією».

«Голуб желчи не маєт, Носком не ображаєт...». — Антологія. — Арк 120.

Публікації: Перетц. — С. 108 — 109; Величковський І. — С. 144.

Подається за «Антологією».

«На лицЂ убруса...». — Антологія. — Арк. 120.

Публікації: Перетц. — С. 109; Величковський І. — С. 145.

Подається за «Антологією».

Не кождій свят и святоша. — Антологія. — Арк. 120 — 120, звор.

Публікації: Перетц. — С. 109; Величковський І. — С. 145.

Подається за «Антологією».

Шевцу убогому стихи. — Антологія. — Арк. 120.

Публікації: Перетц. — С. 109; Величковський І. — С. 145.

Подається за «Антологією».

О сивизнЂ. — Антологія. — Арк. 120, звор.

Публікації: Перетц. — С. 110; Величковський І. — С. 145.

Подається за «Антологією».

О распятіи Христовом и о распятіи Петровом. — Антологія. — Арк 120 звор. — 121.

Публікації: Перетц. — С. 110; Величковський І. — С. 145.

Подається за «Антологією».

Солнце, время. — Антологія. — Арк. 123.

Публікації: Перетц. — С. 110; Величковський І. — С. 148.

Подається за «Антологією».

Трохи, нЂчого, назбит, досить. — Антологія. — Арк. 123.

Публікації: Перетц. — С. 110; Величковський І. — С. 148.

Подається за «Антологією».

«Прошу, край хлЂб мой, з ласки моєя...». — Антологія. — Арк. 123.

Публікації: Перетц. — С. 110; Величковський І. — С. 148.

Подається за «Антологією».

«Земля, аки темница человЂку, се бо...». — Антологія. — Арк. 123.

Публікації: Перетц. — С. 110 — 111; Величковський І. — С. 148.

Подається за «Антологією».

«Кгды плывуть, неровни суть в смаку рЂкам рЂки...». — Антологія — Арк. 123.

Публікації: Перетц. — С. 111; Величковський І. — С. 148.

Подається за «Антологією».

Епіграми англійського латиномовного поета Джона Овена, перекладені Іваном Величковським

Овен (Оуен) Джон (близько 1563 — 1622) — «британський Марціал», популярний в європейській барокковій літературі, зокрема в Німеччині та Польщі, епіграматист. Нам приступне видання його епіграм: Oweni loan. Epigrammatum. — Wrocław, 1705.

На книжку, вЂршами писанную, до чителника. — Антологія. — Арк. 123. (На березі позначка: «Овенус». Цю позначку написано кіновар’ю на березі ліворуч, напроти першого заголовка цієї групи епіграм).

Публікації: Перетц. — С. 111; Величковський І. — С. 149.

Подається за «Антологією».

«Смерть, яко тать, ба, єще и горшая татя...». — Антологія. — Арк. 123, звор.

Публікації: Перетц. — С. 111; Величковський І. — С. 149.

Подається за «Антологією».

«Ошукати, плакати, лгати, носить вЂсти...». — Антологія. — Арк. 123, звор.

Публікації: Перетц. — С. 111, Величковський І. — С. 149.

Подається за «Антологією».

На скупого. — Антологія. — Арк. 123, звор.

Публікації: Перетц. — С. 111; Величковський І. — С. 149.

Подається за «Антологією».

На слугу, двом услугуючого. — Антологія. — Арк. 123, звор.

Публікації: Перетц. — С. 111; Величковський І. — С. 149.

Подається за «Антологією».

«Поп за люди молит, люд за попа мелет...». — Антологія. — Арк. 123, звор.

Публікації: Перетц. — С. 111; Величковський І. — С. 149.

Подається за «Антологією».

До друга. — Антологія. — Арк. 123, звор.

Публікації: Перетц. — С. 112; Величковський І. — С. 149.

Подається за «Антологією».

Стан царский. — Антологія. — Арк. 123, звор.

Публікації: Перетц. — С. 112; Величковський І. — С. 149.

Подається за «Антологією».

Смерть. — Антологія. — Арк. 123, звор.

Публікації: Перетц. — С. 112; Величковський І. — С. 149.

Подається за «Антологією».

На лисого. — Антологія. — Арк. 123, звор.

Публікації: Перетц. — С. 112; Величковський І. — С. 150.

Подається за «Антологією».

Уж, Євва. — Антологія. — Арк. 124.

Публікації: Перетц. — С. 112; Величковський І. — С. 150.

Подається за «Антологією».

О Богу и свЂтЂ. — Антологія. — Арк. 124 (під цією епіграмою пояснено: «во мнозЂ — то єст в шероком»).

Публікації: Перетц. — С. 112; Величковський І. — С. 150.

Подається за «Антологією».

«Магнас, як магнес. Довод такий на то...». — Антологія. — Арк. 124.

Публікації: Перетц. — С. 112; Величковський І. — С. 150.

Подається за «Антологією».

До чителника («Мних ли єси? Чти сія. Мирскій ли? Чти ова...» — Антологія. — Арк. 124.

Публікації: Перетц. — С. 113; Величковський І. — С. 150.

Подається за «Антологією».

На скупого отца. — Антологія, — Арк. 124.

Публікації: Перетц. — С. 113; Величковський 1. — С. 150.

Подається за «Антологією».

До жонатих. — Антологія. — Арк. 124.

Публікації: Перетц. — С. 113; Величковський І. — С. 150.

Подається за «Антологією».

До жонатих. — Антологія. — Арк. 124.

Публікації: Перетц. — С. 113; Величковський І. — С. 150.

Подається за «Антологією».

До чителника («Чтивый сія, если хвалить все, то-сь глупий; але...»). — Антологія. — Арк. 124, звор.

Публікації: Перетц. — С. 113; Величковський І. — С. 151.

Подається за «Антологією».

«Отколь жена именем тим ся називаєт?..». — Антологія. — Арк. 124, звор.

Публікації: Перетц. — С. 113; Величковський. с. 151.

Подається за «Антологією».

НевЂста. — Антологія. — Арк. 124, звор.

Публікації: Перетц. — С. 113; Величковський І. — С. 151.

Подається за «Антологією».

Сердце. — Антологія. — Арк. 124, звор.

Публікації: Перетц. — С. 113; Величковський 1. — С. 151.

Подається за «Антологією».

ТЂло, душа. — Антологія. — Арк. 124, звор.

Публікації: Перетц. — С. 114; Величковський І. — С. 151.

Подається за «Антологією».

О жоноцком розумЂ. — Антологія. — Арк. 124, звор.

Публікації: Перетц. — С. 114; Величковський 1. — С. 151.

Подається за «Антологією».

До Кондрата. — Антологія. — Арк. 125.

Публікації: Перетц. — С. 114; Величковський 1. — С. 151.

Подається за «Антологією».

Слова старого до молодого. — Антологія. — Арк. 125.

Публікації: Перетц. — С. 114; Величковський 1. — С. 151.

Подається за «Антологією».

Адамова вимовка. — Антологія. — Арк. 125.

Публікації: Перетц. — С. 114; Величковський І. — С. 152.

Подається за «Антологією».

Смерть. Натура. — Антологія. — Арк. 125.

Публікації: Перетц. — С. 114; Величковський І. — С. 152.

Подається за «Антологією».

До человЂка, не хотячого умирати. — Антологія. — Арк. 125.

Публікації: Перетц. — С. 114; Величковський І. — С. 152.

Подається за «Антологією».

До когось. — Антологія. — Арк. 125 — 125, звор.

Публікації; Перетц. — С. 115; Величковський. — С. 152.

Подається за «Антологією».

Мудрий, добрий. — Антологія. — Арк. 125, звор.

Публікації: Перетц. — С. 115; Величковський І. — С. 152.

Подається за «Антологією».

День страшнаго суда. — Антологія. — Арк. 125, звор.

Публікації: Перетц. — С. 115; Величковський І. — С. 152.

Подається за «Антологією».

ВЂрш власнои праци моєи, не з Овенуса. ЛЂствыца Іаковля. — Антологія. — Арк. 125, звор.

Публікації: Перетц. — С. 115; Величковський І. — С. 152.

Подається за «Антологією».

ПиворЂзови. — Антологія. — Арк. 125, звор.

Публікації: Перетц. — С. 115; Величковський 1. — С. 152.

Подається за «Антологією».

ОфЂрованню книжечки. — Антологія. — Арк. 125, звор. — 126.

Публікації: Перетц. — С. 115 — 116; Величковський І. — С. 153.

Подається за «Антологією».

О согрЂшающих. — Антологія. — Арк. 126.

Публікації: Перетц. — С. 116; Величковський І. — С. 153.

Подається за «Антологією».

«Буй и немудрий к небесному текуть..,». — Антологія. — Арк. 126, звор.

Публікації: Перетц. — С. 117; Величковський. — С. 153.

Подається за «Антологією».

«Змишляют поетове, иж Дедал, отданій...» — Вірш зберігся у записі Самійла Величка (див. автограф його літопису: ДПБ, фонд Погодіна, № 2020/3. — Арк. 557, звор. — 559).

Вірш цей С. Величко попереджує такою вказівкою: «Єгда и бысть под Полтавою чили в Полта†гетман Самойлович, тогда старый Іоанн Величковский, зат[ь] отца Луки Семіоновича, старого протопопи полтавского, муж благодати Божія и мудрости полній, поднесл єму, гетману, в дар образ патрона єго, преподобного Іоанна Кущника, з приложенієм под ним своєи композитури сицевих вЂршов».

Іван Самойлович був у Полтаві, вирушаючи у Кримський похід, яким завершилося його гетьманування, влітку 1687 р. Цим часом і датується вірш.

Публікація: Летопись событий в Юго-Западной России в XVII-м веке / Составил Самоил Величко, бывший канцелярист канцелярии Войска Запорожского: 1720 / Издана Временною комиссиєю для разбора древних актов. — К., 1853. — Т. 3. — С. 9 — 10; Величковський І. — С. 54 — 55.

Подається за рукописом ДПБ (фонд Погодіна. — № 2020/3. — Арк. 557, звор. — 559). Різночитання із списку Літопису Самійла Величка, який зберігається в ЦНБ під шифром Суд. VIII 154/53 (арк. 550 — 550, звор.) не наводимо як неістотні.

Зегар цЂлый и полузегарик...; Млек[о] от овцы пастыр[у] належноє...

об’єднані в рукописній збірці, яка має назву: «Тут д†книжици вкупЂ увязаны. Єдна, названная «Зегар з полузегарком», офЂрованная року 1690. А другая, названная «Млеко», офЂрованная року 1691». Рукопис зберігається в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка АН України (ф. 20. — Од. збер. № 42).

Публікація: Величковський І. — С. 57 — 86.

Подаються за рукописом.

«В року тысяча шестсот девятдесят пятом...». — Вірш викарбувано на одному із дзвонів полтавської Успенської церкви, так званому «Кизикермені». Оскільки дзвін було відлито 1695 р., в рік битви при Кизикермені (сучасному Бериславі), отже, в час, коли священиком Успенської церкви був І. Величковський, є підстава припускати, що саме він і був автором цієї епіграми. Про дзвін «Кизикермен» і вірші на ньому див.: Стеблин-Каменский С. П. // Русская старина. — 1876. — Окт. — С. 389 — 390; Бутневич В. Е. Колокол «Кизикермен» // Киевская старина. — 1886. — Дек. — С. 747 — 749; Грановский А. Полтавская епархия в ее прошлом (до открытия епархии в 1803 г.) и настоящем: Историко-статистический опыт. — Полтава, 1901. — Вып. 1. — С. 137 — 138. Текст вірша наводиться в усіх трьох джерелах.

За статтею В. Є. Бутневича вірш передруковано у виданні: Величковський І. Твори. — К., 1972. — С. 169 (на 170-й сторінці — зображення дзвона у його сучасному вигляді (Полтавський краєзнавчий музей).

У статті В. Є. Бутневича наводяться відомості, які коментують вірш і додають кілька істотних штрихів до історично-побутової обстановки життя І. Величковського: «В г. Полтаве, на погосте соборной Успенской церкви, вблизи ее колокольни, стоит забытый всеми колокол, составлявший некогда гордость Полтавы по важности соединенных c его отлитием воспоминаний. Как церковь, так и колокольня построены в 1770 г., но колокол гораздо старее и составлял достояние бывшей прежде деревянной того же имени церкви, построенной во 2-й половине XVII ст. Колокол [...] до 1876 г. находился в третьем ярусе [...] колокольни, а в этом году, в начале апреля, был оттуда снят, по причине продольной сверху до низу трещины [...]. По устройству и внешнему виду колокол носит печать старины: форма его продолговатее нынешних колоколов, стенки особенно у криве, несоразмерно толсты, поверхность чисто отделана и блестит более, чем на других колоколах, язык имеет фигуру опрокинутого вверх буракового стержня и несколько искривлен. На наружной поверхности колокола имеются литые изображения успения Божией матери и проч., сверху и снизу он украшен рельефной гирляндой из листьев, а на верхнем венце надпись славянскими литерами: «Року 1695 мЂсяца новемрія 6 дня»; затем на четвертой стороне находится надпись [...; наводиться текст вірша]. Внизу колокола — «ДЂлал Афанасій Петрович». Из этой надписи, между прочим, видно, что колокол вылит из пушек, взятых [...] из крепости Кизикерменской (ныне Берислав, заштатный город Херсонской губернии), c добавлением серебра, которого, по преданию, полагают до 27 пуд., а жертвователь Павел Семенович, полтавский того времени полковник, Герцик, участвовавший вместе c Мазепою во взятии Кизикермена, построивший в Києве церковь на Ближних пещерах в 1700 г. и там же похороненный...» Подається за публікацією В. Є. Бутневича.

Димитрій Туптало

Димитрій Туптало (1651 — 1709) народився в містечку Макарові під Києвом у родині сотника Сави Туптала; світське ім’я Данило; іноді Димитрій іменується Данилом Савичем; у 1662 — 1665 рр. учився в Києво-Могилянській колегії; у 1668 р. постригся в ченці, прийнявши ім’я Димитрія; прославився як церковний оратор, проповідуючи у Чернігові, Вільні, Слуцьку; у 1679 р. оселився в Батурині, де в 1681 — 1682 рр. був ігуменом Максаківського, а згодом Батуринського монастирів; з кінця 1683 р. живе в Києво-Печерській лаврі, де починає укладати корпус житій святих і проповідує; у 1686 р. знову стає ігуменом у Батуринському монастирі; в 1692 р. повертається до Києво-Печерської лаври, керує різними монастирями (глухівським, київським Кирилівським, чернігівським Єлецьким; у 1700 р. призначається митрополитом до Тобольська, але відмовляється від цього сану і стає митрополитом ростовським; визнаний церквою за святого; автор чотиритомної «Книги житій святих» («Четьїх Міней»), «Літопису келейного» — морально-повчального викладу біблійної історії, полемічного антистаровірського трактату «Розиск про розкольницьку бринську віру», збірника легенд про чудеса чернігівської Іллінської ікони Божої Матері «Руно орошенное», численних проповідей та багатьох богословських творів, а також кількох драм і великої кількості віршів і духовних піснеспівів. Чимало з анонімних віршів, які дійшли до нас від XVII — XVIII ст., можна атрибувати як твори Димитрія Туптала на підставі особливостей змісту_: та форми, часу виникнення і розташування у джерелах по сусідству, з текстами, позначеними іменем Димитрія.

Стихи предословныя к господу нашему Ісусу Христу. — Віршові фрагменти з прозового трактату «Размышленіє о страстєх Христовых». — Антологія. — Арк. 46, 47, звор.

Публікації: Перетц. — С. 79; Величковський І. — С. 92, 93.

Подаються за «Антологією».

ВЂнец гла†церковной Ісусу Христу от звЂзд дванадесят, от молитв чрез праздники єго дванадесят. — Антологія. — Арк. 59 — 59, звор.

Публікації: Перетц. — С. 80 — 81; Величковський І. — С. 93 — 94.

Подається за «Антологією».