[Українська Літературна Енциклопедія. — К., 1988. — Т. 1: А-Г. — С. 104-118.]

Попередня     Головна     Наступна

Б

БАБАДЖАН Рамз (справж. — Бабаджанов Рамз Насирович; 2.XII 1921, Ташкент) — узб. рад. поет, драматург, нар. поет Узб. РСР з 1981. Член КПРС з 1951. Закінчив 1944 Ташкент. пед. ін-т. Автор збірок «Золота райдуга» (1949), «Уклін коханню» (1980) та ін., поем «Дорогі друзі» (1948), «Назмі і Тургун» (1953), «Жива вода» (1969; Держ. премія СРСР, 1972), «Діалог» (1973), «Хайям-наме» (1978), «Юсуф і Зулейха» (1981), п’єс «Дядько й племінники», «Цигани», «Листи Зухри». Поезії Б. притаманне філос. осмислення життя, громадян. мотиви в ній поєднуються з інтимними. Переклав ряд віршів Т. Шевченка, М. Бажана. Укр. мовою окремі твори Б. переклав А. Кацнельсон.

Тв.: Укр. перекл. — Прославляю тебе, рідна партіє! В кн.: Сузір’я, в. 10, К., 1976; Рос. перекл. — Избранные произведения, т. 1 — 2. М., 1984.

В. Г. Гримич.

БАБАЄВСЬКИЙ Семен Петрович [24.V (6.VI) 1909, с. Куньє, тепер Ізюмського р-ну Харків. обл.] — рос. рад. письменник. Член КПРС з 1939. Закінчив 1939 Літ. ін-т ім. О. М. Горького (Москва). Автор романів, присвячених життю колг. селянства Кубані і Ставрополля: «Кавалер Золотої Зірки» (кн. 1 — 2, 1947 — 48; Держ. премія СРСР, 1949), «Світло над землею» (кн. 1 — 2, 1949 — 50; Держ. премія СРСР, 1950 і 1951), «Синівський бунт» (1961), «Рідний край» (1964), «Білий світ» (кн. 1 — 2, 1967 — 68), «Сучасники» (1972), «Станиця» (кн. 1 — 2, 1975 — 76), «Привілля» (1980), повістей «Остання», «Сюжет» (обидві — 1982), поеми в прозі «Як жити?» (1984). Критика відзначала, що в деяких творах Б. є елементи ідеалізації дійсності. Укр. мовою окремі твори Б. переклали А. Головко, В. Кривенко, І. Щербина.

Тв.: Собрание сочинений, т. 1 — 5. М., 1979 — 81; Укр. перекл. — Кавалер Золотої Зірки. К., 1949; Світло над землею. К., 1952; Рідний край. К., 1967.

І. Т. Крук.

БАБАНСЬКИЙ Пилип Дмитрович (30.Х 1921, с. Дудникове, тепер Полтавського р-ну Полтав. обл.) — укр. рад. письменник. Член КПРС з 1944. Учасник Великої Вітчизн. війни. Закінчив 1950 Харків. обл. парт. школу. У зб. оповідань «На крутому повороті» (1962), повісті «З днем народження» (1961), «А живим — жити» (1963), «Щастя прийшло навесні» (1966) та ін. зображуються події Великої Вітчизн. війни і сучасне життя робітників, колг. села. Автор книг для дітей: збірок оповідань «Як виріс пиріжок» (1954), «Золотий Жовтень» (1955), «Дідусів портрет» (1959), «Чародій» (1978), «Найважливіша робота» (1981), зб. казок «Ложечка меду» (1968), повістей «Таємниця Толі Стародуба» (1958), «Славна моя Полтава» (1967) та ін. Твори Б. перекладалися рос., білорус., казах., узб., лит., вірм., болг. мовами.

А. М. Дяченко.

БАБЕЛЬ Ісак Еммануїлович [1(13).VII 1894, Одеса — 27.I 1940] — рос. рад. письменник. Закінчив 1911 Одес комерційне уч-ще, навчався в Київ. комерційному ін-ті. Був бійцем 1-ї Кінної Армії. З першими оповіданнями виступив 1913 у київ. журн. «Огни». На поч. 20-х pp. публікувався в одес журналах «Лава», «Силуэты», «Шквал», газетах «Моряк», «Вечерние известия». У зб. оповідань «Кінармія» (1926) в героїко-романтичному дусі відтворив події громадян. війни на Україні, шлях Кінармії Будьонного. Елементи натуралізму в його творах і гротескне зображення стихійного начала в громадян. війні піддавалися критиці у пресі. «Одеські оповідання» (1931) і п’єса «Присмерк» (1928) — з життя євр. бідноти і злочинного світу. Б. належать автобіогр. оповідання — «Історія мого голубника» і «Перше кохання» (обидва — 1925), «У підвалі» та «Пробудження» (обидва — 1931), нариси.

Для Б. характерні орієнтація на контраст і парадокс, широке використання історичних документів, стислість та експресивність оповіді, пройнятої внутрішнім драматизмом і водночас авторською іронією. За його сценаріями на Одес. кінофабриці ВУФКУ поставлено фільми «Сіль» (1925), «Беня Крик» (за мотивами «Одеських оповідань») і «Мандрівні зорі» (за однойм. романом Шолома-Алейхема, обидва — 1927). Працював над сценарієм фільму «Як гартувалася сталь» (за однойм. романом М. Островського) на замовлення О. Довженка (уривок зберігається в музеї Київ. кіностудії худож. фільмів ім. О. П. Довженка). Укр. переклад оповідання «Син Раббі» було надруковано у львів. журн. «Світ» (1927, № 17 — 18). На Україні п’єси Б. «Присмерк», «Кінармія» (інсценізація книги оповідань 1926) ішли в театрах Києва та Одеси. Був незаконно репресований. Реабілітований посмертно.

Тв.: Избранное. М., 1957; Избранное. М., 1966; Избранное. Минск, 1986.

Літ.: Левин Ф. М. И. Бабель. М., 1972; И. Бабель. Воспоминания современников. М., 1972; Зленко Г. ...План і текст Бабеля. «Україна», 1985, № 32; Кальницький М. Бабель у Києві. «Літературна Україна», 1986, 13 листопада.

А. Р. Волков.

БАБИЧ Іван Трохимович (2.VI 1929, м. Осер, Франція) — укр. рад. перекладач, критик. Член КПРС з 1960. Закінчив 1960 Харків. пед. ін-т іноз. мов. Переклав франц. мовою повісті «Біла пляма» В. Козаченка (1976), «Гнівний Стратіон» В. Земляка (1980), «Захар Беркут» І. Франка (1981), романи «Бур’ян» А. Головка (1974), «Циклон» О. Гончара (1977, разом з Ж. Шампенуа), «День для прийдешнього» П. Загребельного (1985), «І один у полі воїн» Ю. Дольд-Михайлика (1987) та ін. твори укр. письменників. Автор статей з питань теорії перекладу.

А. М. Дяченко.

БАБИЧ (Бабичев) Михайло Федорович (p. н. невід. — після 1875, Суми) — укр. драматург, актор і театр. діяч. На власні кошти спорудив приміщення театру в Сумах. Писав драм. твори, присвячені життю тогочас. села, гол. чином комедії. Об’єктом сатир. зображення були представники сільс. верхівки («Чудна комедія, або Не роздивився, з ким перевінчався»), представники місцевого суду («Смішний погляд, або Справа навпаки»), ласі до приданого женихи («Чумак, або Моторна дівчина»). Конфлікти в сел. родині розкрито в драмі «Гусар, або Цікава думка» (1873). Написані в 60 — 70-і pp., п’єси Б. входили до репертуару сумської, харків. та ін. укр. театральних труп.

Літ.: Чугуевец П. М. Ф. Бабичев, автор малороссийских пьес и основатель театра в Сумах. «Южный край», 1882, 23 августа (4 сентября).

П. О. Лобас.

БАБИЧ (Babits) Міхай (26.XI 1883, м. Сексард — 4.VIII 1941, Будапешт) — угор. письменник і перекладач. Закінчив 1905 Будапешт. ун-т. Автор збірок віршів «Листки з Ірідиного вінка» (1909), «Острів і море» (1925), «Боги вмирають, людина живе» (1929) та ін. Поезія Б. досить суперечлива за ідейним змістом, але визначальним у ній є гуманістичне спрямування. Чільне місце посідає антивоєнна тематика (поема «Книга Іони-пророка», 1941, тощо). Б. належать романи «Каліф-лелека» (1916), «Сини смерті» (1927) та ін., зб. оповідань «Різдвяна Мадонна» (1920), літературознавчі праці, зокрема «Історія європейської літератури» (1934). Переклав «Божественну комедію» Данте, трагедії Софокла, деякі твори Е. По, Ш. Бодлера, П. Верлена, вірші середньовічних лат. поетів та ін. Укр. мовою окремі вірші Б. переклали Ю. Шкробинець, Д. Павличко, І. Петровцій.

Тв.: Укр. перекл. — [Вірші]. В кн.: Шкробинець Ю. Угорська арфа. Ужгород, 1970.

Літ.: Мегела І. Шукач гармонії. «Всесвіт», 1983, № 12.

Г. П. Кочур.

БАБИШКІН Олег Кіндратович (4.XI 1918, м. Переяслав, тепер Переяслав-Хмельницький Київ. обл.) — укр. рад. літературознавець і мистецтвознавець, доктор філол. наук з 1963, професор Київ. ун-ту з 1965. Член КПРС з 1944. Учасник Великої Вітчизн. війни. Закінчив 1941 Київ. ун-т. У 1945 — 60 працював в Ін-ті л-ри ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, 1960 — 65 — в УРЕ (зав. редакцією), з 1965 працює в Київ. університеті. Дослідник укр. дожовтневої і рад. л-ри і літ. критики, проблем рад. і зарубіж. кіномистецтва. Ряд праць присвятив життю і творчості Лесі Українки: «Леся Українка в Грузії» (1953), «Леся Українка в боротьбі проти українського буржуазного націоналізму» (1954), «Леся Українка в Криму» (1955), «Драматургія Лесі Українки» (1963), «У мандрівку століть. Слово про Лесю Українку» (1971). Автор книг «Юрій Яновський» (1957), «Михайло Стельмах» (1961), «Ольга Кобилянська» (1963), «Агатангел Кримський» (1967), «Олесь Гончар» (1968), літ.-крит. нарисів про укр. письменників та кінознавчих праць.

Тв.: Боротьба за реалізм в українській літературі кінця XIX — початку XX ст. К., 1961; Володимир Самійленко. К., 1963; Українська література на екрані. К., 1966; Кінематограф сучасного Заходу. К., 1984; Вистояти і перемогти. К., 1985; Кіноспадщина Юрія Яновського. К., 1987.

Ю. С. Бурляй.

БАБІЙ Марія Петрівна (16.I 1949, с. Нижній Струтинь, тепер Рожнятівського р-ну Івано-Франк. обл.) — укр. рад. поетеса. Член КПРС з 1974. Закінчила 1977 Івано-Франк. пед. ін-т. Вчителює. Друкується з 1971. Автор збірок «Польова криниця» (1977) і «Світанкові джерела» (1985), в яких утверджуються патріотизм, добро, людяність, любов. Твори Б. відзначаються пісенністю, поетичною образністю.

О. І. Петровський.

БАБІЙ Олесь (17.III 1897, с. Середня, тепер Калуського р-ну Івано-Франк. обл. — 2.III 1975, Чікаго, США) — укр. письменник і літературознавець у США. В 1924 — 29 у Празі здобув вищу освіту. В 1922 разом з В. Бобинським, Р. Купчинським та Ю. Шкрумеляком організував групу поетів-символістів «Митуса». Б. належать поетичні збірки «Ненависть і любов» (1921), «Поезії» (1923), «Перехрестя» (1930), «За щастя оманою» (1930), «Пожнив’я» (1939), повісті «Перші стежки» (1937), «Дві сестри» (1938), «Останні» (1938), а також дослідження про М. Шашкевича, О. Ю. Федьковича, М. Федюшку (монографія «Микола Федюшка-Євшан», 1930), Б. І. Антонича, В. Шекспіра. З 1930 жив у Словаччині, Німеччині, США. В еміграції створив поеми «Жнива» (1946), «Повстанці» (1956), видав зб. поезій «Світ і людина» (1947).

М. Г. Жулинський.

БАБІЙ Степан Олександрович (28.III 1940, с. Голибіси, тепер с. Мирове Шумського р-ну Терноп. обл.) — укр. рад. поет. Закінчив 1970 Терноп. мед. ін-т. Працює лікарем. Автор збірок «Журавлиний невід» (1972), «Відкриваю себе» (1980), «Музика крил» (1986), «Пізні яблука» (1987). Основні мотиви поезії Б. — роздуми про рідну землю, її істор. минуле і сучасність. Окремі вірші Б. перекладено рос., білорус., тув. мовами.

П. Я. Лещенко.

БАБЛЯК Володимир Самійлович [5 (18).IV 1916, с Великий Жванчик, тепер Дунаєвецького р-ну Хмельн. обл. — 20.XI 1970, Київ. похований у Чернівцях] — укр. рад. письменник. Учасник Великої Вітчизн. війни. Був на журналістській роботі. Друкувався з 1940. Перша книжка — зб. оповідань «З пісень життя» (1958). Новелістика Б. має лірико-психол. характер, відзначається поетичністю. Автор роману-трилогії «Вишневий сад» (кн. 1 — 3, 1958 — 62; інсценізовано під назвою «Червоні маки» Чернів. укр. муз.-драм. театром), в якому відобразив складні сусп. процеси, духовне оновлення людей, зумовлене корінними соціальними перетвореннями в західноукр. селі. У романі «Жванчик» (кн. 1 — 2, 1967 — 71; Київ. кіностудія ім. О. П. Довженка поставила за твором фільм «Новосілля», 1974) показано життя подільського села після Великого Жовтня, воєнне лихоліття.

Тв.: Літопис горбатої ниви. К., 1961; Дорога до любові. К., 1964; Вишневий сад. К., 1976; Рос. перекл. — Вишневый сад. М., 1962; Жванчик. М., 1975.

Літ.: Кундзіч О. Слово і реальний образ («З пісень життя»). «Літературна газета», 1960, 26 лютого; Сивокінь Г. «Маленька бджілка» чи господар долі? Роздуми над трилогією В. Бабляка «Вишневий сад». «Літературна Україна», 1962, 29 травня; Романець О. «Вишневий сад» Володимира Бабляка. В кн.: Бабляк В. Вишневий сад. К., 1966; Косяченко В. Слово про недоспівану любов, В кн.: Бабляк В. Жванчик. Ужгород, 1971.

В. Т. Косяченко.

БАБ’ЯК Петро Григорович (11.VIII 1926, с. Велика Плавуча, тепер Козівського р-ну Терноп. обл.) — укр. рад. літературознавець і бібліограф. Закінчив 1960 Львів. ун-т. Дослідник життя і творчості І. Франка, К. Попович-Боярської, Н. Кобринської, Уляни Кравченко, Ю. Федьковича, Є. Ярошинської, М. Павлика та ін. Підготував і видав ряд бібліогр. покажчиків, у т. ч. — «Петро Козланюк» (1964), «Наталія Кобринська» (1967), «Марко Вовчок» (1969), «Житє і слово» (1968), «Народ» (1970), «Світ» (1970), «Автографи українських і російських письменників» (1976), «Громадський друг», «Дзвін», «Молот» (1978), а також у співавт. — «Олесь Гончар» (1968), «Хлібороб» (1971), «Особисті архівні фонди відділу рукописів» (Львів. наук. б-ки, 1977), «Іванна Блажкевич» (1980), «Марійка Підгірянка» (1981), «Михайло Павлик» (1986).

Г. В. Дем’ян.

БАГАЛІЙ Дмитро Іванович [26.Х (7.XI) 1857, Київ — 9.II 1932, Харків] — укр. рад. історик і громад. діяч, академік АН УРСР з 1919. Закінчив 1880 Харків. ун-т. З 1883 — приват-доцент, з 1887 — професор кафедри рос. історії, 1906 — 10 — ректор Харків. ун-ту. Після Великої Жовтн. соціалістич. революції Б. — один з організаторів укр. рад. науки, очолював Укр. центр. архів, керував н.-д. кафедрою історії України в Харкові, був директором Ін-ту історії укр. культури та Ін-ту Тараса Шевченка. З 1919 очолював істор.-філол. відділ, згодом — член президії АН УРСР. Автор праць з питань вітчизн. історії періодів феодалізму і капіталізму, зокрема досліджень «Нарис історії Харківського університету» (1893 — 1904), «Декабристи на Україні» (1926). Вивчав діяльність Кирило-Мефодіївського т-ва та ін. питання. Значний внесок зробив Б. у висвітлення укр.-рос. екон., політ. і культурних зв’язків, у дослідження історії укр. культури, життя і творчості Г. Сковороди (кн. «Український мандрований філософ Григорій Сковорода», 1926), П. Гулака-Артемовського, Г. Квітки-Основ’яненка, О. Потебні, І. Франка та ін. Займався питаннями шевченкознавства: опубл. праці «Про поему „Сон“. Про поему „Кавказ“» (в кн.: Шевченко Т. «Сон. Кавказ. Дві поеми», 1927), «Т. Шевченко і селяни в переказах і історичній дійсності» (1928), «Т. Г. Шевченко — поет пригноблених мас» (1931). У дожовтневий час Б. при висвітленні істор.-літ. питань виходив з позицій позитивізму. В рад. час багато зробив для становлення істор. науки на основі марксизму-ленінізму.

Літ.: Бойко І. Д. До сторіччя з дня народження видатного українського історика Д. І. Багалія. «Український історичний журнал», 1957, № 2; Гуржій І. О., Петренко В. С. Видатні радянські історики. К., 1969.

Ф. П. Шевченко.

БАГАТОГОЛОССЯ, полілог — ряд реплік, здебільшого поданих у творі без вказівки на те, кому вони належать (в розмові бере одночасно участь багато людей). За допомогою Б. в епіч. і драм. творах передається гомін натовпу, настрій великої групи людей, причому погляди учасників розмови можуть бути одностайні або протилежні. Напр.:

— Чули? Будуть землю ділити.

— Обдарують людей. Минуться злидні.

— Земля вже наша. Скоро почнуть ділити.

— Навіть пани гомонять: оддаймо землю.

— Пани? Не вірте.

(М. Коцюбинський. «Fata morgana»).

В сучас. літературознавстві терміном «багатоголосся» позначають також явище особливого, багатошарового мовлення (автора або читача), в якому звучать відголоси суджень інших персонажів, діалог, полеміка з ними.

Л. С. Дем’янівська.

БАГАТОЗНАЧНІСТЬ, полісемія — здатність слова в процесі розвитку мови переосмислюватися й виступати одночасно в кількох різних значеннях. Кожне з цих значень розкривається в контексті. Б. виникає шляхом переносу назви за схожістю (корінь рослини — корінь зла), за функцією (перо гусяче — перо стальне), за суміжністю (стіл дерев’яний — стіл дієтичний) і є основою для метафор, метонімій, синекдох і каламбурів. Широко застосовується в мові худож. л-ри як експресивний засіб. Найчастіше вживаним прийомом використання Б. є логікоситуативне зіткнення двох значень слова або двох відтінків якогось значення: «Потому вона була в горницях, раз у раз била посуду, а її била пані» (М. Коцюбинський). Особливо відчутний стилістичний ефект дає зіткнення вільного і фразеологічно зв’язаного значень слова: «Троянда білі пелюстки // Ронить на білий папір. // Хто білішого вірша напише?» (І. Драч).

В. А. Чабаненко.

БАГАТОСПОЛУЧНИКОВІСТЬ — див. Полісиндетон.

«БАГАТТЯ» — літ.-худож. альманах, вийшов 1905 в Одесі. Упорядник — І. Липа. Вміщено твори різних за своїм світоглядом письменників Наддніпрян. України кін. 19 — поч. 20 ст. (Панаса Мирного, О. Олеся, Б. Грінченка, М. Вороного, М. Чернявського, Г. Хоткевича, М. Левицького, Л. Яновської, Н. Кибальчич, Дніпрової Чайки та ін.), Галичини й Буковини (І. Франка, О. Кобилянської, О. Маковея, С. Ковалева, П. Карманського та ін.). В альманасі вміщено й твори окремих письменників, які належали до модерністських угруповань (О. Луцький, Б. Лепкий та ін.). Царська цензура заборонила друкувати в «Б.» чимало гостросоціальних творів (вірші Дніпрової Чайки, Б. Грінченка, М. Чернявського та ін.).

Ф. П. Погребенник.

БАГЛЮК Григорій Микитович [23.XII 1904 (5.I 1905), Лозова-Павлівка, тепер у складі м. Брянки Ворошиловгр. обл. — 1.III 1938, Воркута] — укр. і рос. рад. письменник. Член КПРС з 1924. Закінчив 1922 Лисичанське гірничотех. уч-ще. Один з керівників Спілки пролет. письменників Донбасу «Забой» і редактор однойм. журналу (з 1932 — «Літературний Донбас»). Автор віршів, присвячених рад. молоді, соціалістич. перетворенням, літ.-крит. нарисів. У повістях «Горизонт 470» (1929) і «Проект» (1932) показав працю шахтарів у роки першої п’ятирічки, перспективи розвитку Донбасу. Незаконно репресований 1934. Реабілітований 1963.

Тв.: Синий заяц. Донецк, 1966.

В. П. Замковий.

БАГМУТ Іван Адріанович [25.V (7.VI) 1903, с. Бабайківка, тепер Царичанського р-ну Дніпроп. обл. — 20.VIII 1975, Харків] — укр. рад. письменник. Брат Й. А. Багмута. Навчався 1922 — 23 в Харків. с.-г. ін-ті. Учасник Великої Вітчизн. війни. У книгах нарисів «Подорож до Небесних гір» (1930), «Преріями та джунглями Біробіджану» (1931), «Карелія» (1933), «Верхівці засніжених гір» (1935) відобразив життя і побут народів Серед. Азії, населення Далекого Сходу, Карелії, Кольського п-ва, перетворення, що сталися за Рад. влади. Повість «Записки солдата» (1947) — один з перших творів конкретно-реалістич. прози про Велику Вітчизн. війну. Цій темі присвячено також повісті «Подвиг творився так» (1961), «Наш загін „Смерть фашистам!“» (1970). Про складні долі дітей-суворовців, які пережили війну, втратили батьків, — повість «Щасливий день суворовця Криничного» (1948). У книжках дит. оповідань «Шматок пирога» (1957), «Злидні» (1958) змальовано образи дітей дожовтневого села. У повістях «Блакитне плесо» (1959), «Пригоди чорного кота Лапченка, описані ним самим» (1964) і оповіданні «Знак на стіні» (1961) йдеться про виховання підростаючого покоління. Автор лірич. комедії «Степи цвітуть» (1959). Окр. твори Б. перекладено рос., білорус., груз., польс., нім. мовами. Лауреат премії ім. Лесі Українки (1973).

Тв.: Вибрані твори, т. 1 — 2. К., 1983.

Літ.: Заєць І. Іван Багмут. К., 1985.

В. А. Костюченко.

БАГМУТ Йосип Адріанович [4 (17).IV 1905, с. Бабайківка, тепер Царичанського р-ну Дніпроп. сбл. — 26.VIII 1968, м. Боржомі Груз. РСР, похований у Києві] — укр. рад. мовознавець і перекладач, кандидат філол. наук з 1953. Брат І. А. Багмута. Член КПРС з 1946. Навчався 1925 — 29 в Харків. ін-ті нар. освіти. Учасник Великої Вітчизн. війни. У 1950 — 55 і з 1963 працював в Ін-ті мовознавства АН УРСР. Друкувався з 1938. Автор праць з питань укр. і рос. мов, заг. мовознавства, мови і стилю перекладів худож. творів і політ. л-ри. Перекладач худож. і сусп.-політ. л-ри, зокрема творів класиків марксизму-ленінізму. У перекладах Б. укр. мовою вийшли: «Російські казки» М. Горького (1953), роман «Історія мого сучасника» В. Короленка (1954), літ.-критичні, публіцистичні, філософські праці М. Добролюбова, М. Чернишевського та ін.

Тв.: Твори В. І. Леніна на Україні. К., 1960 [у співавт.]; Проблеми перекладу суспільно-політичної літератури українською мовою. К., 1968; Рідне слово. К., 1969 [у співавт.].

Г. О. Бандура.

БАГРАНОВСЬКИЙ Віктор Митрофанович [24.III (6.IV) 1905, м. Катеринослав, тепер Дніпропетровськ — 12.IV 1972, Київ] — рос. рад. письменник, педагог. Закінчив 1935 Моск. ін-т червоної професури. Жив на Україні. Автор романів «Дорога покликання» (1954), «Третього не дано» (1964), повісті «Міф про важкий клас» (1957), присвячених рад. школі, навчанню і вихованню молодого покоління.

БАГРИЦЬКИЙ (справж. прізв. — Дзюбін) Едуард Георгійович [22.X (3.XI) 1895, Одеса — 16.II 1934, Москва] — рос. рад. поет. Учасник громадян. війни на Україні. Вірші 1914 — 17 написані під впливом акмеїзму. В 1915 очолювана Б. група молодих поетів видала в Одесі літ.-худож. зб. «Авто в облаках», в якому відобразилось шукання нових форм художньо-поетич. вираження. Брав участь у випуску агітплакатів ПдРОСТА; 1919 — 24 в одес. газетах («Известия», «Моряк» та ін.) і журналах друкував вірші, в яких передано революц. романтику громадян. війни та соціалістичного оновлення суспільства (ввійшли до збірок «Південний захід», 1928, та ін.). У збірках «Переможці» і «Остання ніч» (обидві — 1932) утверджує безсмертя бійців революції, спадкоємність поколінь. Картини громадянської війни на Україні постають у поемі «Дума про Опанаса» (1926), де в героїко-романтичному дусі оспівано вірність ідеалам революції, показано моральне падіння людини, яка зрадила народну справу. Автор ліричних віршів «Україна» (1922), «Одеса» (1924), «Пісня про Устину» (1925 — 26), радіокомпозиції «Тарас Шевченко» (1933 — 34). Б. вплинув на становлення В. Сосюри як поета, підтримував перші літ. спроби І. Микитенка (поеми «Ніч у монастирі» та «Іван Синиця», написані ними у співавторстві). Перекладав вірші М. Бажана (в кн.: Бажан М. Стихи. М., 1933), В. Сосюри (в кн.: Сосюра В. Избранные стихи в переводах русских поэтов. М., 1930). Укр. мовою твори Б. перекладали М. Бажан («Дума про Опанаса» і «Смерть піонерки»), І. Микитенко («Дума про Опанаса»), Ю. Яновський.

Тв.: Избранное. Одесса, 1949; Стихотворения и поэмы. М., 1984; Укр. перекл. — Смерть піонерки. В кн.: Слава Жовтню. К., 1948.

Літ.: Любарева Е. Эдуард Багрицкий. М., 1964; Эдуард Багрицкий. Воспоминания современников. М., 1973; Крук И. «Дума про Опанаса» Э. Багрицкого. В кн.: Збірник наукових праць, т. 2. Літературознавство. К., 1958; Банковська Н. П. Едуард Багрицький і українська література. «Радянське літературознавство», 1974, № 11; Зленко Г. Д. Одесские тетради. Одесса, 1980; Бажан М. Романтик мандрів і походів. В кн.: Бажан М. Твори, т. 3. К., 1985.

І. Т. Крук.

БАГРИЧ Микола Ілліч (19.XI 1920, с. Макарівка, тепер с. Макарове Золочівського р-ну Харків. обл.) — укр. рад. бібліограф. Член КПРС з 1945. Закінчив 1941 Харків. бібліотечний ін-т. Учасник Великої Вітчизн. війни. Наук.-бібліогр. роботу проводив у Книжковій палаті УРСР ім. Івана Федорова. Автор бібліогр. покажчиків, зокрема бібліографій видань творів Т. Шевченка і В. Сосюри, творів, опублікованих до 100-річчя від дня народження І. Франка, бібліогр. видань з питань культури і видавничої справи.

Тв.: Українська радянська культура за 40 років (1917 — 1957). Бібліографічний покажчик літератури, т. 1 — 2. Х., 1957 — 60 [у співавт.]; Т. Г. Шевченко. Бібліографічний покажчик (1917 — 1963). Х., 1964; Володимир Сосюра. Бібліографічний покажчик. Х., 1966 [у співавт.].

Ф. К. Сарана.

БАГРІЙ Олександр Васильович [11 (23).IV 1891, м. Летичів, тепер смт Хмельн. обл. — 22.VI 1949, Баку] — укр., рос. та азерб. рад. літературознавець, фольклорист, бібліограф і педагог. Закінчив 1912 Київ. ун-т. Учень В. Перетца. Професор Кубанського ін-ту нар. освіти (1919 — 24) та Азерб. ун-ту (Баку, 1925 — 49). Опубл. 1942 «Давньоруське сказання про птахів» і «Київські списки сказання чернеця Храбра про слов’янські письмена». Вивчав пам’ятки давньорус. писемності, рос. драматургію 17 — 18 ст. і поезію 18 ст., тюркомов. фольклор. Автор праць з питань джерелознавства і методології літературознавства.

Головне місце в наук. доробку Б. належить працям з шевченкознавства. Досліджував біографію і світогляд Т. Шевченка, зв’язки його поезії з творами письменників ін. народів, зокрема з рос. л-рою, а також з культурою і л-рою Сходу. Монографія Б. «Т. Г. Шевченко. Оточення. Мотиви творчості. Стиль» (1930) — одна з перших у рад. шевченкознавстві узагальнюючих праць про поета. У дослідженнях «Т. Г. Шевченко в російських перекладах» (1925) і «До рукописної традиції поширення „Кобзаря“ Т. Г. Шевченка» (1927) дав аналіз поетичних перекладів творів Т. Шевченка.

Тв.: Шевченко в литературной обстановке. «Известия Азербайджанского университета. Общественные науки», 1925, т. 2 — 3; Т. Г. Шевченко в русских переводах. Баку, 1925; К рукописной традиции распространения «Кобзаря» Т. Г. Шевченко. Баку, 1927; Т. Г. Шевченко, т. 1 — 2. Х., 1930 — 31.

І. Д. Бажинов.

БАГРЯНА (справж. прізв. — Белчева) Єлисавета (29.IV 1893, Софія) — болг. поетеса, Герой Соц. Праці (1967), Герой НРБ (1983). Закінчила 1916 Софійський ун-т. Збірки «Вічна і свята» (1927), «Зірка моряка» (1932), «Серце людське» (1936) пройняті протестом проти бурж. суспільства, його антигуманної моралі. Цикли віршів «Сейсмограф серця» (1936), «Геркулес XX ст.» (1940) спрямовані проти фашизму. Збірки «П’ять зірок» (1953), «Від берега до берега» (1963), «Контрапункти» (1972), «На березі часу», «Антологія манускрипту» (обидві — 1983) присвячені темі становлення людини соціалістич. світу. Автор творів для дітей. У різноманітній за жанрами поезії Б. (лірична мініатюра, легенда, балада, сонет) тісно поєднуються особисті й громадян., нац. й загальнолюдські ідеї та мотиви. Перекладала рос. (О. Пушкіна, М. Лермонтова, О. Блока, А. Ахматову), польс., серб., чес., рум.,нім., італ., інд. та ін. поезію. В 1951 у складі делегації болг. письменників відвідала Україну. Укр. мовою окремі вірші Б. переклали П. Тичина, Н. Забіла, Д. Білоус, Р. Лубківський, Д. Павличко та ін.

Тв.: Укр. перекл. — [Вірші]. В кн.: Антологія болгарської поезії, т. 2. К., 1974; [Вірші]. В кн.: Слов’янська ліра. К., 1983; [Вірші]. В кн.: Тичина П. Зібрання творів, т. 6. К., 1985; [Вірші]. В кн.: Дорогою братерства. Одеса — Варна, 1985; Рос. перекл. — Сердце человеческое. М., 1959; Стихи. М., 1979.

Літ.: Динеков П. Єлисавета Багряна. В кн.: Сучасні болгарські письменники. К., 1962.

В. О. Захаржевська.

БАГРЯНИЙ Іван (2.Х 1907, с. Куземин, тепер Охтирського р-ну Сум. обл. — 25.VIII 1963, ФРН) — укр. письменник у ФРН. Навчався в Київ. худож. ін-ті. Належав до літ. об’єднання «Марс». Перші твори з’явилися 1926 в журн. «Глобус». Автор зб. віршів «До меж заказаних» (1927), істор. роману у віршах «Скелька» (1929), поем «Монголія» (1927) і «Аве Марія» (1929). У 1932 був репресований; 1945 емігрував, вів за кордоном активну націоналістичну діяльність. В еміграції видав зб. поезій «Золотий бумеранг» (1946), романи «Звіролови» (1944, перевид. 1946 — 47 під назвою «Тигролови»), «Сад Гетсиманський» (1950), «Огненне коло» (1953), п’єси «Морітурі» (1947), «Генерал» (1947), «Розгром» (1948), позначені антирад. спрямуванням.

П. А. Загребельний.

БАДАЛИЧ (Badalić) Йосип (7.VI 1888, с. Деановац, біля м. Чазма, Хорватія — 11.VIII 1985, Загреб) — хорв. літературознавець-славіст, академік Югослов’янської академії наук і мистецтв з 1948. Навчався 1909 — 11 у Загреб., 1911 — 12 — у Берлін. ун-тах. Заснував 1945 кафедру рос. мови і л-ри у Загреб. ун-ті. Досліджував югосл.рос. літ. взаємини. Сприяв розвитку україністики в хорв. славістиці. Автор розвідок «Шевченкова доба і південні слов’яни» (1922) та «Т. Г. Шевченко в хорватській літературі» (1964). Творчості Т. Г. Шевченка присвячено також розділ у кн. «Російсько-хорватські літературні студії» (1972).

Тв.: Рос. перекл. — Шевченко в хорватской литературе. В кн.: Шевченко и мировая культура. М., 1964; Русские писатели в Югославии. М., 1966.

Є. М. Пащенко.

БАДМАЄВ Олексій Балдуйович (16.IX 1924, с. Бага-Ханата, тепер Малодербетівського р-ну Калм. АРСР) — калм. рад. письменник, нар. письменник Калм. АРСР з 1985. Член КПРС з 1960. Учасник Великої Вітчизн. війни. Закінчив 1971 Калм. ун-т (Еліста). Пише калм. і рос. мовами. Романи «Там, за даллю непогоди» (1964), «Зултурган — трава степова» (1976) — про істор. шлях калм. народу, його вірність дружбі з рос. та ін. народами СРСР. Життя сільс. молоді 60-х pp. відтворено в романі «Ріки починаються з джерел» (1969). В романі «Мукебен» (1984) простежується доля наших сучасників, які юнаками пішли на фронт. Повісті: «Ревдольган» (1971), присвячена становленню Рад. влади в Калмикії; «Моя республіка» (1960), «Країна Бумбу» (1981) — про соціалістичні перетворення в Калмикії. Переклав деякі вірші Лесі Українки, уривки з творів М. Стельмаха, роман О. Гончара «Тронка».

Тв.: Рос. перекл. — Там, за далью непогоды. Элиста, 1966; Зултурган — трава степная. М., 1979; Белый курган. Элиста, 1979; Реки начинаются с истоков. М., 1983.

В. П. Скоробогатов.

БАЄВСЬКИЙ Теодосій, Феодосій Васильович (справж. — Пилип Васильович) — укр. поет-панегірист і церк. діяч середини — 2-ї пол. 17 ст. По закінченні Києво-Могилянської колегії викладав у ній. У 50-х pp. 17 ст. був ігуменом Видубицького і Михайлівського монастирів у Києві, архімандритом у Слуцьку (тепер Мін. обл.), коронним намісником київ. митрополії Великого князівства Литовського. Поет кола Петра Могили (див. Київська академія). Писав лат. і польс. мовами панегірики: «Подвійний хороводний танець... на весіллі Януша Радивіла і Марії, господарівни Молдавії, під оплески колегії Могилянської Київської» (1645), «Святого Петра митрополит київський, хрестотворець руський... Петро Могила...» (1645), «Шатро, принесене в Київ Адамом з Брусилова із Свентольдів Киселем і розпростерте колегією Могилянською Київською» (1646).

Літ.: Эйнгорн В. Очерки из истории Малороссии в XVIII в. М., 1899; Тітов Хв. Стара вища освіта в Київській Україні XVI — поч. XIX в. К., 1924; Запаско Я., Ісаєвич Я. Пам’ятки книжкового мистецтва. Каталог стародруків, виданих на Україні, кн. 1. Львів, 1981.

В. О. Шевчук.

БАЖАН Микола Платонович [26.IX (9.Х) 1904, м. Кам’янець-Подільський, тепер Хмельн. обл. — 23.XI 1983, Київ] — укр. рад. поет, держ. і громад. діяч, академік АН УРСР з 1951, засл. діяч науки УРСР з 1966, засл. діяч мистецтв Груз. РСР з 1964, нар. поет Узб. РСР, Герой Соц. Праці (1974). Член КПРС з 1940. У 1923 — 25 навчався у Київ. ін-ті зовн. зносин. Друкувався з 1923. Працював редактором і сценаристом на Одес. кіностудії, редагував журнали «Кіно» (1926 — 29), «Радянська Україна» (1940 — 41). Під час Великої Вітчизн. війни був редактором газ. «За Радянську Україну!», що видавалася для населення тимчасово окупованих областей республіки та партизанів. У 1943 — 48 — заст. Голови Ради Міністрів УРСР, 1953 — 59 — голова Спілки письменників України, 1958 — 83 — гол. ред. Укр. Рад. Енциклопедії. На XVII — XIX і XXI — XXVI з’їздах Компартії України обирався членом її ЦК. Депутат Верховної Ради СРСР 2 — 5-го скликань. Депутат Верх. Ради УРСР 6 — 11-го скликань. У першій зб. віршів Б. «17-ий патруль» (1926) домінує тема громадян. війни; урбаністичні мотиви, романтизовані образи минулого України, інтимна лірика — у зб. «Різьблена тінь» (1927). Пафос соціалістич. творення, зіставлення віків і культур, яке підкреслює істор. велич нової, соціалістич. епохи, визначає спрямування зб. «Будівлі» (1929). На рубежі 20 — 30-х pp. Б., з характерним для нього тяжінням до поетичних узагальнень широкого філос., ідеологічного значення, створює низку невеликих поем, які умовно можна розподілити на дві групи. У першій — «Розмова сердець» (1928), «Гетто в Умані» (1929), «Сліпці» (1929), частково «Гофманова ніч» (1929) — пристрасна, часом внутрішньо драм. полеміка з усіма породженнями бурж. свідомості і культури: індивідуалізмом, роздвоєністю психіки, сусп. пасивністю та ін. У поемах другої групи, що є ніби логічним продовженням першої, — пафос знайденої ясності, ствердження цілісного й оптимістичного світовідчування рад. людини («Число», 1931; «Смерть Гамлета», 1932; «Трилогія пристрасті», 1933; «І сонце таке прозоре», 1934). Видатним досягненням Б. стала поема про С. М. Кірова «Безсмертя» (1935 — 37), в якій автор створив один з кращих у тогочасній рад. поезії образ більшовика-ленінця. Роздуми про діалектичний зв’язок сучасного й минулого, дружбу народів, гуманістичний сенс історії об’єднують цикли «Грузинські поезії», «Узбекистанські поезії», «Бориславські оповідання» (1939 — 40), вірші, що ввійшли до зб. «Ямби» (1940). Відчуттям передгроззя, прагненням підносити мужність і пильність рад. людей в умовах зростаючої воєнної небезпеки сповнені поеми про героїку недавнього минулого й сучасності — «Мати» (1938), «Батьки й сини» (1939).

Високим патріотичним пафосом сповнена поезія Б. в роки Великої Вітчизн. війни. Вірш «Клятва» («Ніколи, ніколи не буде Вкраїна рабою фашистських катів», 1941; увійшов до однойм. збірки, 1942) набув найширшої популярності. Написана в розпал битви на Волзі зб. «Сталінградський зошит» (1943) передає сувору героїку боротьби рад. воїнів. В істор. поемі-фресці «Данило Галицький» (1942) змальовано переможну відсіч східнослов’ян. дружин нім. агресії в XIII ст. (ці твори воєнних років відзначені Держ. премією СРСР, 1946). Визволеному Києву і перспективам його відродження присвячено цикл «Київські етюди» (1945). В зб. «Англійські враження» (1948; Держ. премія СРСР, 1949) — образи похмурої, сповненої суперечностей, дійсності капіталістич. світу. Віршовані новели в кн. «Біля Спаської вежі» (1952) розповідають про дружбу укр. і рос. народів, її вікодавні традиції. Розширення тематич. обріїв і філос. заглибленість осн. поетичних мотивів характерні для віршів з книг «Міцкевич в Одесі» (1957), «Італійські зустрічі» (1961), «Чотири оповідання про надію» (1967), «Уманські спогади» (1972), «Нічні роздуми старого майстра» (1976). Високого звучання набуває в них інтернаціональна тема, ідея боротьби за мир і безпеку народів, роздуми про вічні, буттєві проблеми людини. У пройнятій драматизмом поемі «Політ крізь бурю» (1964; Держ. премія УРСР ім. Т. Г. Шевченка, 1965) знайшла глибоке худож. вирішення тема духовної спадкоємності поколінь, нерозривності долі особистості і Батьківщини.

Медитаційна, овіяна глибоким почуттям, часом інтимно-ніжна лірика — на першому плані в зб. «Карби» (1978; Ленінська премія, 1982) і в віршах останніх років життя («Подзвін конвалії», «Фонтан», «Спалах сузір» та ін.). Цикл «Нічні концерти» (зб. «Карби») — оригінальне втілення у слові вражень від музики М. Леонтовича і Д. Шостаковича, мистецтва Е. Піаф, Е. Віла Лобоса, ін. майстрів.

Б. — поет епічного і епіко-драм. складу. На деяких його ранніх творах відбилися віяння поетики футуризму й експресіонізму. Протягом свого великого творчого життя він пройшов еволюцію — від дещо «аскетичного» революц. романтизму ранніх часів до барвисто-метафоричного, «політонального», за словами П. Тичини, реалістичного письма в часи творчої зрілості. Перу Б. належать численні книжки літ.-крит. і публіцистич. статей, есе, мемуарних нарисів: «О. Довженко. Нарис про митця» (1930), «Сини України в боях за Вітчизну» (1943), «Дружба народів — дружба літератур» (1954), «Наша рідна Москва» (1954), «Люди, книги, дати. Статті про літературу» (1962), «Путі людей» (1969), «Думи і спогади» (1982).

Б. — визначний майстер худож. перекладу. Видатним культурним досягненням став його переклад «Витязя в тигровій шкурі» ПІ. Руставелі (1937; Держ. премія Груз. РСР ім. Ш. Руставелі, 1937), що вважається найкращим з-поміж усіх перекладів поеми. У перекладах Б. зазвучали укр. мовою твори О. Пушкіна, В. Маяковського, поеми «Фархад і Ширін» А. Навої і «Давитіані» Д. Гурамішвілі, лірика груз. поетів, вірші Р. М. Рільке, А. Міцкевича, Ю. Словацького (премія СП СРСР ім. М. С. Тихонова, 1980), а також Й. В. Гете, Й. Х. Ф. Гельдерліна, Г. Гейне, Ц. К. Норвіда, Я. Івашкевича, Р. Тагора, ряду ін. поетів. Твори Б. перекладено багатьма мовами народів СРСР, світу. За участь у створенні «Історії українського мистецтва» (т. 1 — 6, 1966 — 68) Б. удостоєний Держ. премії УРСР (1971). Іл. див. на окремому аркуші, с. 112 — 113.

Тв.: Твори, т. 1 — 4. К., 1974 — 75; Доробок. Вибрані поезії. К., 1979; Твори, т. 1 — 4. К., 1984 — 85; Рос. перекл. — Люди, книги, даты. М., 1968; Избранное. М., 1974; Избранные произведения, т. 1 — 2. М., 1984.

Літ.: Крижанівський С. Микола Бажан. К., 1954; Суровцев Ю. Поэзия Миколы Бажана. М., 1970; Костенко Н. В. Поетика Миколи Бажана. К., 1978; Про Миколу Бажана. К., 1984; Голубєва З. С. Микола Бажан. К., 1984; Новиченко Л. Н. О Миколе Бажане. В кн.: Новиченко Л. Н. Избранные работы, т. 1. М., 1985.

Л. М. Новиченко.

БАЖАНОВ Микола Данилович [7.V (19.IV) 1899, м. Жлобин, тепер Гом. обл. — 13.I 1985, м. Ромни Сум. обл.] — рос. рад. письменник. Жив на Україні. Закінчив 1929 Київ. ін-т нар. г-ва. Учасник Великої Вітчизн. війни. Автор худож.докум. повістей «Рахманінов» (1963) і «Танєєв» (1971).

В. А. Бурбела.

БАЖАНСЬКА-ОЗАРКЕВИЧ Олександра Порфирівна (псевд. — Оксана, Олеся Б.; 30.XII 1866, Львів — 15.VII 1906, Закопане, тепер ПНР, похована у Львові) — укр. письменниця і культур. діячка. Дочка П. І. Бажанського. По закінченні Львів. учител. семінарії працювала в с. Сороках (тепер Сороки-Львівські) та в м. Городку (тепер Львів. обл.). Брала активну участь у жіночому русі, була одним з організаторів муз.-хорового т-ва «Боян» у Львові. Опублікувала новелу «Кіндрат» (про тяжку долю солдата), вірш «Колись було» (альм. «Перший вінок», 1887) і повість «5.V 1891» (журн. «Народ», 1891), присвячені долі жінки-інтелігентки в бурж. суспільстві. Перекладала твори В. Оркана (оповідання «Підвечірок», «Недовірок», «Ясна Поляна», «Над Бердом»). Записані Б.-О. у Сороках прислів’я вмістив І. Франко у своєму виданні «Галицько-руські приповідки» (1901 — 10).

В. Т. Полєк.

БАЖАНСЬКИЙ Іван Миколайович (псевд. — Мужик; 26.II 1863, с. Дорошівці, тепер Заставнівського р-ну Чернів. обл. — 20.V 1933, Вашківці, тепер місто Вижницького р-ну тієї ж обл.) — укр. письменник, педагог. Нар. в сім’ї селянина. Закінчив 1886 учител. семінарію в Чернівцях, учителював у селах Буковини. У 90-х pp. виступив з поетичними і прозовими творами на морально-етичні і пед. теми. Друкувався в буковинських періодичних виданнях і календарях («Буковина», «Руська рада», «Ластівка»). Автор оповідань і нарисів з нар. життя («Мертвецька Єлена», «З моєї подорожі до Сучави», «Яблуня», «Пригода на ярмарку» та ін.), поеми «Пропасть» (1903), у яких писав про тяжку долю трудового люду. Займався фотографуванням, фотоархів Б. містить різноманітний матеріал з побуту буковинського населення, розвитку школи.

Літ.: Романець О. Іван Бажанський. «Жовтень», 1963, № 10.

Ф. П. Погребенник.

БАЖАНСЬКИЙ Порфирій Іванович (24.II 1836, с. Белелуя, тепер Снятинського р-ну Івано-Франк. обл. — 29.XII 1920, Львів) — укр. композитор, музикознавець, письменник і фольклорист. Закінчив 1866 духовну семінарію у Львові, прослухав курс музики у С. Воробкевича і М. Гуневича. Працював учителем музики у Львові (1863 — 71). Був священиком у Сороках (1871 — 1920). Автор мелодрам на істор. та сімейно-побутові теми (з власною музикою до них), часто гостропригодницького змісту — «Параня» (1870), «Олеся» (1878), «Довбуш» (1883), «Марійка — татарська бранка» (1889), що були в репертуарі театру т-ва «Руська бесіда» у 70 — 93-і pp., a також оперет за своїми лібретто переважно з життя селян — «Біла циганка» (1905), «Весілля під свято Купала» (1908), «Болюча трагедія» (1913), «Сиротки», «Глухе село» та ін. Збирав укр. народні пісні з мелодіями й видав 10-ма випусками під назвою «Русько-народні галицькі мелодії» (Львів, 1905 — 12). Цей збірник схвально зустрів І. Франко. Праці Б. з питань муз. фольклору: «Русько-народна поетична і музична ритміка» (1891), «Малоруська народна мелодика» (1892).

Літ.: Левицкий И. Е. Прикарпатска Русь в XIX-м веде в биографиях и портретах ее деятелей, т. 1, в. 3. Львів, 1901; Загайкевич М. Музичне життя Західної України другої половини XIX ст. К., 1960.

П. К. Медведик.

БАЖЕНОВ Василь Миколайович (16.II 1916, с. Капшино, тепер Калязінського р-ну Калінін. обл.) — рос. рад. письменник. Живе на Україні. Закінчив 1939 Моск. пед. ін-т. Учасник Великої Вітчизн. війни. Друкується з 1958. Автор збірок повістей та оповідань «Лісова повість» (1959), «Одолінь-корінь» (1966), «Струмок мого дитинства» (1974), «Лісовий хірург» (1980), «Золотий олень» (1985), присвячених темі збереження природи, її багатств. Роман «Збережи сонце!» (1986) — про події Великої Вітчизн. війни, зародження неофашизму в Зх. Німеччині.

Тв.: Одолень-корень. К., 1986.

В. А. Бурбела.

БАЖЕНОВ Микола Михайлович [6 (18).X 1885, Харків — 18.XII 1962, там же] — укр. рад. мовознавець, літературознавець і педагог, професор Харків. ун-ту з 1959. Закінчив 1909 Харків. ун-т. Викладав у Харків. ін-ті нар. освіти, Харків. пед. ін-ті. Автор лінгв. праць, посібників для вузів, підручників для шкіл з укр. мовою викладання. Займався вивченням функціонування худож. слова у живому звучанні, мистецтва декламації та виразного читання («Виразне читання і культура усної мови», 1949). Автор праць про життя і творчість Г. Квітки-Основ’яненка («Г. Ф. Квітка як натхненник М. Гоголя. До питання про літературний вплив», 1916; «Лист до Лужницького Старця. До питання про авторство Квітки», 1929; «Предки Г. Ф. Квітки — його батьки», 1929).

Тв.: Виразне слово. Теорія, техніка і методика читання. К., 1940; Выразительное чтение. Х., 1960 [у співавт.].

І. Д. Бажинов.

БАЖИНОВ Іван Денисович (12.III 1931, с. Уди, тепер Золочівського р-ну Харків. обл.) — укр. рад. літературознавець і критик, канд. філол. наук з 1964. Закінчив 1954 Харків ун-т. Досліджує історію рос. дожовтневої л-ри, укр.-рос. літ. зв’язки та сучас. літ. процес. Автор монографій «Герой і час» (1965), «Мости дружби» (1967), один з авторів колективних монографій «З досвіду взаємодії радянських літератур» (1970), «Російська література на Україні» (1971), «Взаємозбагачення та зближення літератур народів СРСР» (1977), «Епоха. Людина. Література» (1980), «Історія українсько-російських літературних зв’язків» (т. 1, 1987) та ін.

Т. П. Заморій.

БАЖОВ Павло Петрович [15 (27).I 1879, м. Сисерть, тепер Свердл. обл. — 3.XII 1950, Москва, похований у Свердловську] — рос. рад. письменник. Член КПРС з 1918. Закінчив 1899 Перм. духовну семінарію. Учасник громадян. війни. Книжка «Уральські бувальщини» (1924) відкрила цикл істор. нарисів Б. «За радянську правду» (1926), «Бійці першого призову» (з історії полку Червоних Орлів, 1934) та ін. Вчителюючи на Уралі, збирав фольклор уральських старателів і гірників, який став джерелом його оповідей (об’єднані в кн. «Малахітова шкатулка», 1939; Держ. премія СРСР, 1943). Казкові персонажі в них виступають як втілення краси землі і багатства її надр, хранителі таємниць природи і секретів високої майстерності. «Малахітова шкатулка» доповнювалася новими циклами — «Ключ-камінь» (1942), «Уральські оповіді про Леніна» і «Російські майстри» (1946). Б. належать автобіогр. оповідання для дітей — «Зелена кобилка» (1940) і «Далеке-близьке» (1949). В 1965 за мотивами «Малахітової шкатулки» на сцені Київ. театру опери і балету ім. Т. Г. Шевченка поставлено балет С. Прокоф’єва «Кам’яна квітка». Укр. мовою окремі твори Б. переклали О. Іваненко, Д. Бобир, М. Рубашов.

Тв.: Сочинения, т. 1 — 3. М., 1976; Укр. перекл. — Зелена кобилка. К., 1952; Орлине перо. К., 1953; Срібне копитце. К., 1953; Вибране. К., 1958. Малахітова шкатулка. К., 1979.

Літ.: Скорино Л. Павел Петрович Бажов. М., 1947; Батин М. А. Павел Бажов. Жизнь и творчество. М., 1983; Кузнецова Н. В. Павел Петрович Бажов. Биобиблиографический указатель. Свердловск, 1960.

Л. І. Скорино.

БАЗДИРЄВ Олександр Григорович (4.III 1922, с. Софроново Алт. краю — 24.IV 1975, Донецьк) — рос. рад. письменник, журналіст. Член КПРС з 1952. Закінчив 1957 Літ. ін-т ім. О. М. Горького (Москва). З 1968 жив на Україні. Книги оповідань і повістей «Кінець Нахалівки» (1958), «Біля чужого вогню» (1959), «Якщо ти людина» (1964) та ін. — на моральні теми. Автор оповідань для дітей («Ілько приїхав у Крутояр», 1961, та ін.), докум. нарисів про трудівників Алтаю, Донбасу, захисників Вітчизни в роки Великої Вітчизн. війни (зб. «Твої визволителі, Донбас», 1971).

Тв.: Это и есть жизнь. Барнаул. 1978; Наедине с совестью. Донецк, 1979.

А. І. Плотникова.

БАЗЕН (Bazin) Ерве (справж. — Жан П’єр Mapі Ерве-Базен; 17.IV 1911, м. Анже) — франц. письменник. Закінчив Паризький ун-т (Сорбонну). Учасник Руху Опору. Президент Академії Гонкурів з 1973. Автор поетич. збірок «Лиця» (1934), «Дні» (1947), «Настрої» (1953) та ін., збірок новел «Шлюбне бюро» (1951), «Шапки геть!» (1953). В соціально-сімейній хроніці «Головою об стіну» (1949), трилогії «Сім’я Резо» («Гадюка в кулаці», 1948; «Смерть конячки», 1950; «Крик сови», 1972) викриває бурж. мораль, згубну владу грошей та речей. Обстановку кривавого терору в Чілі після фашист. путчу відтворив у романі «І вогонь пожирає вогонь» (1978). Б. належать роман «Підведись і йди» (1952), психол. романи «Масло в огонь» (1954), «Кого я наважуюсь кохати» (1956), «В ім’я сина» (1960), «Подружнє життя» (1967), зб. нотаток і афоризмів «Буквар» (1984). Лауреат Міжнар. Ленінської премії «За зміцнення миру між народами» (1980). Укр. мовою окремі твори Б. переклали В. Коптілов, Я. Кравець, П. Соколовський, Я. Коваль.

Тв.: Укр. перекл. — Щасливці з острова Розпуки. «Всесвіт», 1981, № 1 — 2; [Вірші]. «Всесвіт», 1983, № 7; І вогонь пожирає вогонь. К., 1983; Нічого не трапляється. «Всесвіт», 1984, № 2; Рос. перекл. — Анатомия одного развода. М., 1979; Змея в кулаке. — Смерть лошадки. — Крик совы. М., 1982; Встань и иди. — Супружеская жизнь. М., 1983; Во что я верю. М., 1984; Счастливцы с острова Отчаяния. М., 1984.

В. Г. Матвіїшин.

БАЗИЛЕВИЧ Мануїл (pp. н. і см. невід.) — укр. поет серед. 18 ст. Навчався в Київ. академії. З 1750 — учитель піїтики Смолен. духовн. семінарії. Між 1752 — 55 написав «Декламацію», побудовану на зразок трагедокомедій Варлаама Лащевського і Георгія Кониського. В творі є запозичення з «Воскресения мертвых» Георгія Кониського. Він має морально-повчальний характер, викриває несправедливий суд, гноблення бідних, розгульне та розпусне життя, пияцтво. Твір написаний старослов’ян. мовою з численними українізмами. До «Декламації» включені дві інтермедії білорус. мовою.

Тв.: Драматическое произведение XVIII в., найденное в рукописях Смоленской духовной семинарии. «Киевская старина», 1897, № 7 — 9 [Приложения]; [Вірші]. В кн : Аполлонова лютня. Київські поети XVII — XVIII ст. К., 1982.

Літ.: Петров Н. Очерки из истории украинской литературы XVII — XVIII в. Киевская искусственная литература XVII — XVIII вв., преимущественно драматическая, К., 1911.

В. О. Шевчук.

БАЗИЛЕВСЬКИЙ Володимир Олександрович (14.VIII 1937, с-ще Павлиш, тепер смт Онуфріївського р-ну Кіровогр. обл.) — укр. рад. письменник. Член КПРС з 1967. Закінчив 1962 Одес. ун-т. Поетич. збірки «Ятрань», «Рівновага» (обидві — 1968), «Гони» (1971), «Поклик простору» (1977), «Допоки музика звучить» (1982), «Світлом єдиним», «Чуття землі небесне» (обидві — 1983), «Труди і дні» (1984) та ін. сповнені лірико-філософських медитацій на вічні теми (людина і природа, життя і смерть, добро і зло тощо), порушують важливі духовні проблеми. Автор докум. повістей «Делегат конгресу» (1975), «Ці довгі суворі зими» (1979), книг нарисів «Земля двох морів» (1978), «Обираю тривогу» (1982). Окремі твори Б. перекладено болг. та угор. мовами.

Тв.: Вибране. К., 1987.

Літ.: Клочек Г. Поезія — труд серця й розуму. «Київ», 1983, № 8.

В. О. Хитрук.

БАЗОЄВ Мурат Михайлович (14.XII 1928, с. Ардон, тепер місто Пн.-Осет. АРСР) — рос. рад. поет. Член КПРС з 1954. Учасник партизанського руху в роки Великої Вітчизняної війни. Закінчив 1950 Батум. морехідне уч-ще, 1964 — Моск. вищу школу профруху. Живе на Україні. Автор збірок «Берег відгукнеться» (1968), «Причали» (1974), «Хитаються палуби» і «Райдуга над морем» (обидві — 1978), «Сіль моря» (1985) та ін. — про нелегку працю трудівників моря. В окремих віршах Б. звучать мотиви осет. фольклору.

А. В. Оберемський.

БАЙДЕБУРА Павло Андрійович [16.II (1.III) 1901, с. Нерубайка, тепер Новоархангельського р-ну Кіровогр. обл. — 26.I 1985, Донецьк] — укр. рад. письменник. Член КПРС з 1926. Закінчив 1930 Харків. комуністич. ун-т. Під час Великої Вітчизн. війни — військ. кореспондент. У збірках оповідань «Вугільні дні» (1933), «На оновленій землі» (1936), «Гобелен» (1940), «Оповідання про друзів» (1950), «Молодий заспів» (1961) та ін. змалював життя і працю шахтарів Донбасу. В романі «Вогонь землі» (1979) відображено життя і побут, соціальні конфлікти кін. 17 — поч. 18 ст. на південно-сх. землях України. Автор збірок оповідань для дітей «Діти шахтарів» (1949), «Як ми шахту будували» (1960), «Були у Леніна» (1969), повісті «Таємниця степового шурфу» (1956) та ін.

Тв.: Вогонь землі. Донецьк, 1981; Рос. перекл. — Искры гнева. М., 1980.

Літ.: Федорчук М. Павло Байдебура. Донецьк, 1963.

М. С. Федорчук.

БАЙЗАКОВ Туменбай (23.IX 1923, с. Бокей, тепер Сузацького р-ну Кирг. РСР) — кирг. рад. поет, перекладач. Член КПРС з 1947. Учасник Великої Вітчизн. війни. Закінчив 1954 Кирг. ун-т (Фрунзе). Автор кількох збірок («Паризат», 1968; «Слід часу», 1972, та ін.), поем. Збирач і пропагандист творчості нар. акина Барпи Алікулова. Опублікував ст. «Великий Кобзар — всенародна гордість» (журн. «Ала-Тоо», 1964, № 3). У його перекладі вийшла «Збірка віршів» М. Рильського (1966).

Тв.: Рос. перекл. — Избранное. Фрунзе, 1983.

Є. К. Озмітель.

БАЙКА — один із різновидів ліро-епічного жанру: невелике, здебільшого віршоване оповідання повчального змісту, героями якого виступають звірі, люди, рослини чи предмети. Б. — цей «вічний жанр» (О. Потебня) — пройшла складний шлях розвитку від антич. моралістичної алегорії до соціально насиченої сатири. Однак, при всій розмаїтості її видозмін, що були зумовлені історично, вона має ряд сталих специфіч. рис, структурних ознак і принципів. Б. — це алегоричне оповідання, з сюжету якого випливає моралістич. висновок. Як зазначав О. Потебня, Б. є одним із засобів пізнання житейських взаємин, характеру людини, всього, що стосується морального боку її життя. В історії світової Б. особливу роль відіграли твори давньогрец. байкаря Езопа — прозові притчі, апологічні алегорії. Спадщина Езопа, як і інд. «Панчатантра» («П’ятикнижжя», 3 ст.), була багатим джерелом тем, мотивів, сюжетів для творів багатьох байкарів, зокрема українських. З творчістю франц. поета Ж. Лафрнтена пов’язаний наступний етап у розвитку світового байкарства. Він порушив умовно-алегоричну традицію, надавши Б. життєвої змістовності, невимушеності, дотепності. На народній основі розвивалась рос. Б. 18 — поч. 19-го ст. (В. Тредіаковський, А. Кантемір, О. Сумароков, М. Херасков, І. Дмитрієв та ін.). Вершиною розвитку рос. Б. є творчість І. Крилова.

Жанр Б. має давню й багату традицію на Україні. Ще в шкільних риториках 17 — 18 ст. Митрофана Довгалевського, Феофана Прокоповича, Георгія Кониського, Тимофія Колісниченка зустрічаються зразки Б. учбового призначення. Б. використовували у своїх «казаннях» Іоаникій Галятовський і Антоній Радивиловський. Знамениті «Басни харковскія» Г. Сковороди (написані 1753 — 85), пройняті гуманістичними тенденціями, започаткували нову літ. Б. У 19 ст. П. Гулак-Артемовський, Л. Боровиковський, Є. Гребінка збагатили цей жанр, наповнивши його новими життєвими реаліями. Найвищого розвитку укр. Б. досягла у творчості Л. Глібова, якого І. Франко назвав поряд з Є. Гребінкою «найкращим українським байкописом». В жанрі байки виступали П. Свєнціцький, М. Старицький, Ю. Федькович, Т. Зіньківський, Олена Пчілка, Я. Жарко. Традиції глібовської Б. продовжували І. Франко, Б. Грінченко, В. Самійленко. В рос. рад. л-рі жанр Б. розвинули Д. Бєдний, С. Михалков. До жанру Б. зверталися укр. рад. письменники В. Блакитний, С. Пилипенко, В. Ярошенко, М. Годованець, С. Воскрекасенко, П. Ключина, А. Косматенко, І. Манжара, П. Сліпчук та ін. З 50-х pp., крім сюжетної віршованої Б., розвиваються такі її різновиди, як прозова Б. (Ф. Кривін, В. Чемерис), Б.-памфлет, Б.-епіграма.

Вид.: Русская басня XVIII — XIX веков. Л., 1977; Классическая басня. М., 1981; Українська дожовтнева байка. К., 1966; Українська радянська байка. К., 1966; Українська байка. К., 1983.

Літ.: Потебня А. А. Из лекций по теории словесности. Басня, пословица, поговорка. Х., 1930; Гаспаров М. Л. Античная литературная басня. М., 1971; Байки в українській літературі XVII — XVIII ст. К., 1963; Косяченко В. Українська радянська байка. К., 1972; Деркач Б. А. Крилов і розвиток жанру байки в українській дожовтневій літературі. К., 1977.

Б. А. Деркач.

БАЙКОВИЙ ВІРШ — різностопний ямб, який уперше стали вживати в байках. Див. Вольний вірш.

БАЙРАМОВ Байрам Салман оглу (7.IV 1918, с. Алімадатли, тепер Агдамського р-ну Аз. РСР) — азерб. рад. письменник, нар. письменник Аз. РСР з 1984. Член КПРС з 1958. Учасник Великої Вітчизн. війни. Закінчив 1950 Азерб. ун-т (Баку). Романи «Розлука» (1956), «Листя» (1958), «Скарб» (1964), «Ненаписана книга» (1969), «Мій брат — робітник» (1973), «Городянка» (1982) та ін. відображають різні грані життя трудящих республіки. Істор. минуле Азербайджану відтворено в романах «Іподром» (1976) та «Караванний шлях» (1985). Автор повістей, оповідань, публіцистич. статей, кіносценаріїв. Укр. мовою окремі твори Б. переклали І. Буше, М. Мірошниченко, О. Петькун.

Тв.: Укр. перекл. — Листя. К., 1966; Рос. перекл. — Клад. М., 1968; Кольцо без камня. М., 1980.

Т. Г. Гусейнов.

БАЙРАМОВ Нури (30.I 1933, с. Мульк-Букри Марийської обл. Туркм. РСР) — туркм. рад. письменник. Член КПРС з 1965. Закінчив 1957 Туркм. ун-т (Ашхабад). Провідна тема творчості Б. — оновлене життя туркм. народу. Автор поетич. збірок «Мелодії Каракумів» (1961), «Синівський борг» (1967), «Диво в пустелі» (1976), «Мій скарб» (1982) та ін. Роман «Степові шляхи» (1981) — про нелегку долю жінок-трудівниць у роки Великої Вітчизн. війни, про людей післявоєнного туркм. села. Відомий також як дит. поет: збірки «Легенда про щастя» (1958), «Кордон Вітчизни» (1971), «Прості поезії» (1985) та ін. Переклав окремі твори Т. Шевченка, М. Сингаївського, Б. Чалого, В. Коротича, книгу «Хлопчик Ох» Г. Бойка та ін. Укр. мовою ряд творів Б. переклали В. Ткаченко й О. Шокало.

Тв.: Укр. перекл. — Мій край. В кн.: Голоси Туркменії. К., 1978; Журавлі. В кн.: Туркменське радянське оповідання. К., 1984.

А. М. Дяченко.

БАЙРАМУКОВА Халімат Башчиївна (15.VIII 1917, аул Хурзук, тепер Карачаївського р-ну Карач.-Черкес, а. о.) — карач. рад. письменниця. Член КПРС з 1963. Учасниця Великої Вітчизн. війни. Закінчила 1963 Літ. ін-т ім. О. М. Горького (Москва). Осн. тема поетич. творів Б. — вільна праця рад. людей, боротьба за мир, життя сучас. горянки: збірки віршів «Колгоспна праця» (1939), «Люблю я життя» (1957), «Улюблені гори» (1959), «Доброта» (1977), «Восьмий день тижня» (1982), «Одержимість» (1983), поема «Заліхат» (1962). Епічні картини з історії рідного народу відтворено в романах «Роки та гори» (1964), «Вранішня зоря» (1970). Морально-етичні проблеми порушено у зб. оповідань «Розповідь жінки» (1965). Тема Великої Вітчизн. війни розкривається в повісті «Вдова пророка» (1972), романі «Мелек» (1981). Автор комедії «Наречена без прізвища» (1980), лібретто першої нац. опери «Останній вигнанець», кн. «Кузня» (1987), до якої увійшли оповідання, п’єси, етюди, есе, щоденники, статті. Укр. мовою окремі твори Б. переклав В. Забаштанський.

Тв.: Укр. перекл. — [Вірші]. В кн.: Теплі скарби. Сімферополь, 1972; Рос. перекл. — Исповедь. М., 1965; Снова в путь. М., 1972; День за днем. М., 1975; Айран. М., 1984; Стихотворения. Черкесск, 1985.

Літ.: Кагиева Н. М. Халимат Байрамукова. Черкесск, 1966.

М. А. Хубієв.

БАЙРОН (Byron) Джордж Ноел Гордон (22.I 1788, Лондон — 19.IV 1824, Міссолунгі, Греція) — англ. поет. Закінчив 1808 Кембрідж. ун-т. Поема «Паломництво Чайльд Гарольда» (ч. 1. — 2, 1812; ч. 3 — 4, 1817 — 18), написана під враженням подорожі по країнах Пд. Європи і Близького Сходу, — один з найвизначніших творів англ. романтизму. Тут виявилися симпатії Б. до нац.-визвольної боротьби поневолених народів, пролунав осуд політичної реакції. Б. брав участь у політ. житті країни, виступив на захист робітників-луддитів. Своє обурення політикою англ. уряду висловлював у сатир. віршах і епіграмах. У 1814 — 15 створив цикл романтич. віршів «Єврейські мелодії». Настрої «світової скорботи», самотності, трагічної безнадії і водночас бунт проти існуючих соціальних відносин виразно виявляються у ліриці 1812 — 18: поемі «Шільйонський в’язень», вірші «Прометей» (обидва твори — 1816), драм. поемі «Манфред» (1817), а також у циклі т. з. східних поем («Гяур», «Абідоська наречена», обидві — 1813, «Корсар», «Лара», обидві — 1814). До цього циклу належить також поема «Мазепа» (1818), в основу якої покладено фрагмент з «Історії Карла XII» Вольтера. У ній конфлікт особистості з суспільством тлумачиться в романт. дусі, поза істор. часом і простором. Свого роду ідейною і художньою полемікою з «Мазепою» Б. була «Полтава» О. Пушкіна.

У 1817 — 23 Б. жив в Італії, брав участь у русі карбонаріїв. Серед творів цього періоду особливе місце належить містерії «Каїн» (1821), пройнятій гуманістичним, антиреліг. і революц. звучанням. Злободенні політ. сатири «Пророцтво Данте» (1819), «Видіння суду» (1822), «Бронзовий вік» (1823) мають реалістич. характер. Незакінч. роман у віршах «Дон Жуан» (1818 — 23) — крит. погляд на сусп.-політ. життя тогочасної Європи, сповнений протестом проти соціальних і нац. утисків, загарбницьких воєн, розбещеності сусп. верхів. Останні місяці життя Б. перебував у Греції, де боровся за визволення країни від тур. ярма. Творчість Б., завдяки поетичній пристрасності, волелюбним ідеям, могутньому протестові проти будь-якої тиранії, відіграла значну роль у формуванні багатьох поетів-романтиків (див. Байронізм). Вона мала певний вплив на розвиток укр. л-ри. Поетом «великим» і «знаменитим» називав Байрона Т. Шевченко. Укр. перекладну байроніану започаткував М. Костомаров віршами з циклу «Єврейські мелодії», які були опубліковані в Харків. альм. «Сніп» (1-й вип., 1841). Окр. твори Б. переклали І. Наумович, О. Кониський, І. Верхратський, О. Навроцький, М. Старицький, Б. Грінченко, Леся Українка та ін. Найвизначнішими є переклади П. Куліша (перша пісня «Дон Жуана», 1891; «Чайльд-Гарольдова мандрівка», 1894, опубл. І. Франко, 1905), П. Грабовського («Шільйонський в’язень», 1894, та ін.), І. Франка («Каїн», 1879; уривок з роману «Дон Жуан» — «Новогрецька пісня», 1885). У 1889 вийшла філос. поема І. Франка «Смерть Каїна», у якій він інтерпретує біблійні образи англ. поета і водночас полемізує з ними (Франків Каїн на відміну від Байронового, який залишається гордим індивідуалістом, виступає в кінці твору як невід’ємна від людської громадськості особистість). У рад. період твори Б. перекладали Є. Тимченко («Каїн»), Д. Загул («Мазепа»), М. Рошківський («Манфред»), Ю. Корецький («Трагедії»), Д. Паламарчук («Лірика»), М. Кабалюк («Шільйонський в’язень» та ін.), С. Голованівський («Дон Жуан»). Творчість Б. досліджували І. Франко (ст. «Лорд Байрон», 1894, та ін.), К. Лукачівський (реферативний огляд творчості поета, 1888), в рад. час — П. Филипович, С. Родзевич, І. Журавська, Д. Кузик, Л. Герасимчук та ін.

Тв.: Укр. перекл. — Чайльд-Гарольдова мандрівка. Львів, 1905; Мазепа. Х. — К., 1929; Манфред. Х. — К., 1931; Трагедії. К., 1939; Лірика. К., 1982; Шільйонський в’язень. «Ранок», 1982, № 8; Каїн. «Всесвіт», 1984, № 3; Дон Жуан. К., 1985; Рос. перекл. — Собрание сочинений, т. 1 — 4. М., 1981.

Літ.: Франко І. Лорд Байрон. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 29. К., 1981; Елистратова А. Байрон. М., 1956; Кузик Д. М. Невідомий переспів Байронового «Прометея». «Українське літературознавство», 1972, в. 16; Кузик Д. М. «Пісня поета» з поеми Байрона «Дон Жуан» у перекладі І. Франка. «Українське літературознавство», 1973, в. 20; Бех П. А. Переводы произведений Байрона на Украине. «Вестннк Киевского университета. Романо-германская филология», 1979, в. 13; Зорівчак Р. П. Британця пісня голосна... Роздуми над рядками українського Байрона. «Україна», 1984, № 22; Герасимчук Л. Радощі та печалі нашої байроніани. «Прапор», 1985, № 11.

Т. К. Якимович, Р. П. Зорівчак.

БАЙРОНІЗМ — суспільно-політичні та ідейноестетичні тенденції, що проявилися в європ. л-рі поч. 19 ст. під впливом творчості і діяльності Дж. Байрона. Вплив Байрона на нац. л-ри був неоднаковим. Так, англ. чартистська поезія засвоїла громадян. пафос його політ. поезії. У Франції для одних письменників були особливо близькі ідеали свободи (В. Гюго), інші творили демонічні образи з їх похмурим почуттям самотності (А. де Віньї). На італ. л-ру великий вплив мала політ. лірика Байрона, тираноборчі мотиви його творчості були характерні для Г. Гейне і Ш. Петефі. А. Міцкевич сприймав передусім дух волелюбності романтичних поем Байрона. Рос. волелюбних поетів вабив образ романтич. героя-бунтаря («Войнаровський» К. Рилєєва, ранні твори М. Лермонтова).

Джерелом багатьох творів європ. романтиків, де виступав байронівський герой, стали укр. легенди і перекази, а також проромантична укр. історіографія (гол. чин. «Історія русів»). Яскравим прикладом зображення легендарних постатей укр. історії в дусі байронічного героя є поеми «Богдан Хмельницький», «Сповідь Наливайка», «Гайдамак» К. Рилєєва. Естетизація природи, втеча від жорстокості і буденності буття — як форма протесту проти дійсності, поза самотності, світова скорбота як вираження змісту внутр. світу особистості, а разом з тим ненастанний пошук гармонії, злиття із світом — ці характерні риси байронічного героя більшою чи меншою мірою наявні в укр. романтизмі 20 — 40-х років 19 ст. Це стосується як ліричних поетичних творів («Море» І. Срезневського, «Човен» Є. Гребінки, цикл «Небо» М. Петренка та ін.), так і епічних творів («Волох», «Палій», «Козак» Л. Боровиковського, «Козак», «Палій» М. Маркевича, поеми «Палій» В. Забіли та «Богдан» Є. Гребінки, «Козак і гулянка» О. Корсуна). Найповніше риси Б. проявилися у рос. віршах Є. Гребінки «Утешение», «Недуг», «Моя месть», де підноситься образ демонічного героя, що живе у царстві духу, недоступному простим смертним і, як лермонтовський демон, кидає звідти виклик усьому світові. Певні риси байронічного героя притаманні образу народного співця, поета («Бандурист» Л. Боровиковського, «Украинский бард» Є. Гребінки, «Бандурист» О. Афанасьєва-Чужбинського, «Бандурист» М. Маркевича, «Співець Митуса» М. Костомарова). В укр. романтичній л-рі домінуючими рисами байроніч. героя є близькість до природи, прагнення свободи народу і особистості.

Літ.: Фракко І. Лорд Байрон. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 29. К., 1981: Жирмунский В. И. Байрон и Пушкин. Л., 1978; Журавська І. Ю. Байрон, Шеллі та інші романтики. В кн.: Журавська І. Ю. Іван Франко і зарубіжні літератури. К., 1961.

В. П. Березинський.

БАКАЛОВ Георгі Іванов (27.XI 1873, м. Стара Загора — 14.VII 1939, Софія) — болг. публіцист, поет, літ. критик, історик, пропагандист марксизму, чл.-кор. АН СРСР з 1932. З 1891 — член Болг. с.-д. партії, з 1920 — член БКП. Під час навчання в Женев. ун-ті (1891 — 93) підтримував зв’язки з Г. В. Плехановим і групою «Визволення праці». Делегат конгресів II Інтернаціоналу (1897, 1904). Опубл. збірки поезій «Вірші революціонера» (1895) і «До свободи» (1902). Перекладав і пропагував праці К. Маркса, Ф. Енгельса, Г. В. Плеханова. В 1925 емігрував до СРСР. У 1932 повернувся до Болгарії. Автор літературозн. праць «Болгарська література і соціалізм» (1911), «Христо Ботев» (1934), «Російські друзі Христо Ботева», «Від Пушкіна до Смирненського» (обидві — 1937), «Сучасна болгарська література» (1938) та ін. Перекладач творів О. Пушкіна, М. Некрасова, М. Чернишевського, М. Горького, В. Маяковського та ін. У 1894 надрукував у своєму перекладі оповідання І. Франка «Як пан собі біди шукав» (скорочено).

Б. належать статті «Пан Ст. Чилингиров і „дух“ Шевченка» (1934), «Шевченко і російська демократія» (1939) та ін. З передмовами Б. в Держнацменвидаві УРСР вийшли болг. мовою збірки віршів М. Марчевського «Бунт» (К., 1930) і К. Кюлявкова «Занесені сокири» (К., 1931), а також роман А. Константинова «Бай Ганьо» (К., 1931) в укр. перекладі. Брав участь у роботі 2-ї Міжнар. конференції революц. письменників (Харків, 1930).

О. В. Шпильова.

БАКАНІДЗЕ Отар Акакійович (27.III 1929, Тбілісі) — груз. рад. літературознавець, доктор філол. наук з 1968, професор, засл. працівник культури УРСР з 1972. Член КПРС з 1955. Закінчив 1952 Тбіліс. ун-т, працює в ньому, з 1975 — зав. кафедрою л-р народів СРСР, літ. взаємозв’язків та художнього перекладу. Автор книжок: «З історії російсько-грузинських літературних взаємин (Г. Успенський і Грузія)» (1962), «Нариси з української літератури» (1965), «Український театр у Тбілісі» (1967), «З грузинсько-українських літературних взаємин» (1968), «Леся Українка» (1971), «Григорій Сковорода» (1972), «Микола Бажан» (1974), «Співець дружби народів» (про М. Рильського, 1975), «Лев Толстой і Грузія» (1978), «Грузинсько-українські літературні і театральні взаємини» (1982), «Нариси з історії української літератури» (1985), «Іван Франко» (1986) та ін. Ряд статей присвятив Т. Шевченкові: «Поет-демократ», «Натхненна ліра» (обидві — 1961), «Спадщина поета-художника» (1964) та ін. Укладач і редактор двомовних збірок творів Г. Сковороди, І. Франка, Лесі Українки, П. Тичини, М. Бажана. Нагороджений Грамотою Президії Верховної Ради УРСР (1969). Лауреат премії імені П. Г. Тичини «Чуття єдиної родини» (1986).

Тв.: Укр. перекл. — Грузинсько-українські літературно-мистецькі взаємини. К., 1985.

О. Н. Мушкудіані.

БАКИРДЖІЄВ Стоян Костов (9.III 1929, м. Пазарджик) — болг. перекладач. Закінчив 1951 юрид. і 1965 філол. ф-ти Софійського ун-ту. Переклав ряд творів О. Пушкіна («Русалка», «Брати-розбійники»), М. Лермонтова («Іспанці»), Ш. Руставелі («Витязь в тигровій шкурі»), М. Емінеску («Келін»), Ж. Б. Мольєра («Тартюф»), В. Гюго («Ернані») та ін. Опубл. у своєму перекладі зб. віршів і поем «Безсонні ночі» Лесі Українки (1961). Б. належать також переклади деяких віршів І. Манжури («На степу і у хаті», «Нечесна», «Лелії», «Перший сніг»), І. Франка («Картка любові», «Чого являєшся мені», пролог до поеми «Мойсей» та ін.), які ввійшли до антології «Українська класична поезія» (Софія, 1959). Один з перекладачів кількох збірників світової поезії, що вийшли в Болгарії в 60 — 70-х pp.

Літ.: Погребенник Ф. П. Дорогами братерства. «Всесвіт», 1978, № 5.

Ф. П. Погребенник.

БАКИХАНОВ Аббаскулі Ага (псевд. — Гудсі; 21.VI 1794, с. Аміраджани, поблизу Баку — 31.V 1847, м. Куба, Азербайджан) — азерб. письменник, учений-просвітитель. У 1826 — 29 брав участь у рос.-Іран, і рос.-тур. війнах. Був знайомий з О. Пушкіним, близький з О. Грибоєдовим, О. Бестужевим (Марлінським), В. Кюхельбекером, М. Ахундовим, Х. Абовяном, О. Чавчавадзе. Писав твори, спрямовані проти феод. гніту, клерикалізму (зб. оповідань «Книга про Аскера», поетична сатира «Звернення до тебрізців»). Вірші Б. об’єднано в кн. «Кюлліят». Автор наук. праць з історії, філософії, л-ри, мови, педагогіки. Історії Пн. Азербайджану з давніх часів до поч. 19 ст. присвячена праця Б. «Райський квітник» (1926). В 1833 подорожував через Україну до Варшави. Був у Києві (його листи до Д. Г. Бібикова зберігаються у відділі рукописів ЦНБ ім. В. І. Вернадського АН УРСР).

М. М. Мірошниченко.

БАККАЛІНСЬКИЙ Арсен Якимович [псевд. і крипт. — А. З., Арсень Б. й ін.; 13 (25).I 1880, с. Вороньків, тепер Бориспільського р-ну Київ. обл. — квітень 1921, там же] — укр. поет. Нар. в сім’ї сільс. дяка. Закінчив 1900 Київ. духовну семінарію, вчителював у Києві. Видав збірку «Молоді поривання» (1903). У творах Б. домінує поетика укр. нар. пісні. На окремих віршах, позначився вплив буржуазно-націоналістич. тенденцій, Б. відомий як організатор самодіяльних. та шкільних хорів, що популяризували нар. пісню. Уклав і видав «Український співаник» (1904). Підтримував творчі контакти з М. Лисенком, К. Стеценком, О. Кошицем.

Ю. В. П’ядик.

БАКЛАНОВ Григорій Якович (11.IX 1923, Воронеж) — рос. рад письменник. Член КПРС з 1942. Учасник Великої Вітчизн. війни. Закінчив 1951 Літ. ін-т ім. О. М. Горького (Москва). Гол. ред. журн. «Знамя» (з 1986). Повісті Б. «Дев’ять днів» («Південніше головного удару», 1958), «П’ядь землі» (1959), «Карпухін» (1966), «Навіки — дев’ятнадцятирічні» (1979; Держ. премія СРСР, 1982), «Мертві сраму не імуть» (1961), роман «Липень 41 року» (1964) становлять разом з творами Ю. Бондарева, В. Бикова, С. Крутиліна, К. Воробйова та ін. новий етап у розвитку теми Великої Вітчизн. війни в рад. л-рі. Моральні пошуки сучасника показав у романі «Друзі» (1975) і повісті «Менший серед братів» (1981). Автор книг нарисів та оповідань «Темп вічної гонитви (Місяць в Америці)» (1972), «День сьогоднішній і день минулий» (1977), «От і скінчилась війна» (1987), кіносценаріїв, п’єс. Для Б. характерні заглиблення у внутр. світ людини, увага до діалектики її душі. Укр. мовою окремі твори Б. переклали Д. Дереч та ін.

Тв.: Собрание сочинений, т. 1 — 4. М., 1983 — 85; Укр. перекл. — П’ядь землі. К., 1983; Навіки — дев’ятнадцятирічні. К., 1985.

Л. І. Шевченко.

БАКОВ Яша (Яким; 9.XII 1906, с. Дюрдьово, побл. м. Новий Сад — 21.X 1974, м. Новий Сад, тепер СФРЮ) — укр. (руський) письменник у Югославії. Закінчив філос. ф-т Белград. ун-ту (1933). Учителював. Учасник нар.-визвольної війни 1941 — 45. Писав вірші, оповідання, а також статті на пед. і мовознавчі теми, брав активну участь у культур.-осв. роботі серед югославських русинів. Оспівував героїзм учасників нар.-визвольної війни (вірші «Гімн руській свободі», «Май», «Руська твердиня»). Перекладав укр. (руською) мовою вірші О. Пушкіна, М. Лермонтова, М. Некрасова. Посмертно видано «Вибрані твори» (1983).

О. В. Мишанич.

БАКУМЕНКО Данило Олександрович (31.XII 1918, с. Деркачі, тепер м. Дергачі Харків. обл.) — укр. рад. письменник. Член КПРС з 1942. Учасник Великої Вітчизн. війни. Закінчив 1946 Харків. ун-т та 1952 Військово-політ. академію ім. В. І. Леніна. Автор поетич. збірок «На щастя Землі» (1953), «Корінь життя» (1955), «Переможці Каспію» (1961), «Земля і зорі» (1963), «Зорецвіт» (1965), «Які в тебе очі» (1967), «Вогнепад» (1973), «Чую серце твоє» (1979), «Небояни» (1987) та ін., роману-хроніки «Живих кличу» (1984). У творах Б. відображено героїку Великої Вітчизн. війни, трудову доблесть і духовну велич рад. людей, дружбу народів. Переклав дилогію «Життя прожити» Є. Ісаєва (1983).

Тв.: Обрії. К., 1968; Обличчям до сонця. К., 1978; Рос. перекл. — Любовь как море. М., 1964; Солнце в строю. М., 1965; Мужество и крылья. М., 1973.

Г. П. Донець.

БАКУНІН Михайло Олександрович [18 (30).V 1814, с. Прямухіно, тепер Кувшиновського р-ну Калінін. обл. — 19.VI (1.VII) 1876, Берн, Швейцарія] — рос. революціонер, теоретик анархізму і народництва, публіцист. Закінчив 1833 юнкерську арт. школу в Петербурзі. Належав до моск. літ.-філос. гуртка М. Станкевича. Учасник революц. подій 1848 — 49 в Європі. На Слов’ян. з’їзді у Празі 1848 запропонував проект всеслов’ ян. собору. Автор «Революційного катехізису» (1865). У 1864 — 65 організував Міжнар. таємне т-во визволення людства. В 1868 вступив до I Інтернаціоналу. Різко розходився з К. Марксом у поглядах на держ. владу і методи революц. боротьби та право нац. груп на автономію, був виключений з Інтернаціоналу. Автор праці «Державність і революція» (1872), яка була настільною книгою рос. народників-бунтарів. У ряді листів, промов, публіцистич. і філос. статей Б. підтримував істор. право укр. народу на вільне самоврядування у рамках федерації слов’ян. народів. Був близький до федералістської програми Кирило-Мефодіївського т-ва. Під час підготовки до польс. повстання 1863 — 64 зблизився з укр. революц. демократом А. Потебнею. Вперше діяльність Б. всебічно висвітлив М. Драгоманов у біогр. нарисі, вміщеному в прокоментованому ним виданні «Листи М. О. Бакуніна до О. І. Герцена і М. П. Огарьова з додатком його памфлетів, біографічним вступом та пояснювальними примітками» (1896), що вийшло в укр. друкарні в Женеві. До творів Б. звертався І. Франко в своїх екон. і політ. працях, а 1912 здійснив наук. публікацію «Основ нової слов’янської політики» Б. (паралельно: в оригіналі — франц. мовою і в своєму перекладі) з коментарем, у якому писав, що Б. «ясно відчув і поставив самостійність і рівноправність кождної слов’янської народності, ... виразно усуваючи всякі привілегії одного народу над іншим» (Зібр. тв., т. 47, с. 416).

Тв.: Избранные сочинения, т. 1 — 5. Пг. — М., 1919 — 21; Собрание сочинений и писем, т. 1 — 4. М., 1934 — 35.

Літ.: Пирумова Н. Бакунин. М., 1970; Графский В. Г. Бакунин. М., 1985.

О. А. Шокало.

БАКУНЦ Аксель [справж. — Тевосян Олександр Степанович; 13 (25).VI 1899, м. Горіс, тепер Вірм. РСР — 18.VII 1937] — вірм. рад. письменник. Член КПРС з 1930. Закінчив 1923 Харків. с.-г. ін-т. У зб. оповідань «Темне міжгір’я» (1927) зобразив життя вірм. селянства. Автор сатир. повісті «Овнатан Марч» (1927), спрямованої проти бурж. націоналістів, зб. новел «Сіяч по чорній ріллі» (1933), зб. нарисів «Дощ» (1935) та кн. «Ліщини братерства» (1936), до якої ввійшли однойм. оповідання і повість «Кіорес». Незавершеними залишилися біогр. роман «Хачатур Абовян» та роман-епопея «Кармракар». Б. писав кіносценарії («Зангезур», 1936, та ін.). Переклав «Тараса Бульбу» М. Гоголя. Укр. мовою окремі твори Б. переклали Є. Дроб’язко, В. Маміконян, А. Манукян. Був незаконно репресований. Реабілітований посмертно.

Тв.: Укр. перекл. — Сіяч по чорній ріллі. «Вітчизна», 1960, № 11; Альпійська фіалка. К., 1973; Рос. перекл. — Повести и рассказы. М., 1962.

Літ.: Агабабян С. Аксель Бакунц. М., 1965.

С. Г. Амірян.

БАЛАБАН Гедеон (світське ім’я — Григорій Маркович; 1530 — 9.II 1607) — укр. культурноосвітній, церк. і політ. діяч. З 1566 — єпископ у Львові, потім у Галичі, Кам’янці-Подільському, з 1576 — знову у Львові. Виступав проти запровадження на Україні григоріанського календаря (1582), проти Брестської унії 1596, осуджував дії польс. королів. властей, спрямовані на посилення гніту укр. населення. Після смерті І. Федорова організував збір коштів для відновлення друкарні Львівського братства (1585 — 86), заснував б-ки, школи і друкарні у Стрятині (поблизу м. Рогатина) та Крилосі (побл. м. Галича; див. Балабанів гурток). Діяльність Б. має суперечливий характер і відбиває його класові позиції: з одного боку, вік сприяв розвитку освітньо-видавничої справи, з другого, — намагався утримати нац. культурно-освітній рух під впливом вищого духівництва.

Літ.: Памятники полемической литературы в Западной Руси, кн. 3. СПБ, 1903.

В. П. Колосова.

БАЛАБАНІВ ГУРТОК — коло укр. культур.осв. діячів 1-ї пол. 17 ст., переважно львів. братчиків, залучених Гедеоном Балабаном до редакційно-видавничої діяльності у родових маєтках Балабанів — Стрятині (побл. м. Рогатина) і Крилосі (побл. м. Галича). Керував видавничою справою стрятинської друкарні її власник — племінник Гедеона Балабана — Ф. Балабан. Редакторську роботу здійснював колишній учитель Львів. братської школи Ф. Касіянович (Касіанді), з ним співробітничали В. Гребеневич і коректор («справщик») Веніамін. Активно працював у Стрятині Памво Беринда. До організації обох друкарень був причетний і інший племінник Гедеона Балабана — унівський ігумен Ісайя Балабан. Дослідники висловлюють припущення, що до балабанівської «редакторської колегії», яка займалася виправленням текстів, входили Гаврило Дорофієвич і Тарасій Земка. Б. г., продовжуючи редакційно-видавничі принципи Острозького літературно-наукового гуртка 2-ї пол. 16 ст. (старанна текстологічна підготовка видань з орієнтацією на грецькі першоджерела, церковнослов’ян. мова), зробив також значний внесок у розвиток худож. оформлення друкованої книги, зокрема, вперше у практиці укр. книгодрукування ввів до тексту фігурні сюжетні гравюри-ілюстрації. Наприкінці першого десятиріччя 17 ст. провідні діячі Б. г. переїхали до Києва й увійшли до Києво-Печерського науково-літературного гуртка, очолюваного Єлисеєм Плетенецьким.

Літ.: Исаевич Я. Д. Преемники первопечатника. М., 1981.

В. П. Колосова.

БАЛАДА (прованс. balada, від ballar — танцювати) — жанр ліро-епічної поезії фантастичного, істор.-героїчного чи соціально-побутового змісту з драматично-напруженим сюжетом, у якому наявні елементи надзвичайного. За жанровими ознаками Б. споріднена з думою, романсом, поемою, віршованим оповіданням. У прованс. л-рі 12 — 13 ст. це була любовна пісня до танцю. В такому значенні вперше назву «балада» вжив прованс. трубадур Пон де Шаптей (1180 — 1228). В 13 — 14 ст. в італ. л-рі (Данте, Ф. Петрарка) Б. відокремлюється від танцю, в 14 — 15 ст. у франц. л-рі виробилась т. з. канонічна Б., що мала постійну кількість строф (три), звертання до певної особи і сталу схему римування — аб, аб, бв, бв та обов’язковий рефрен (балади Ф. Війона). Тільки у 2-й пол. 18 ст. в англ. л-рі термін «балада» набуває того значення, яке закріпилося у творах поетів-романтиків і збереглося до наших днів. Романтична Б. — розповідний жанр, якому притаманні пристрасні характери, незвичайна фабула, часто з елементами трагізму й таємничості, драматично напружена дія, уривчастий діалог, раптова розв’язка. Їй властиве тяжіння до «оссіанічного» пейзажу, фантастики, яскравої метафори. Саме така Б. зародилася у фольклорі європ. народів: у датчан — 12 ст., англійців і шотландців — 13 — 14 ст., у слов’ян — 14 ст. Перші записи англ. Б. збереглися з 13 ст., дат. — з 16 ст., укр. нар. Б. («Дунаю, Дунаю») — з 2-ї пол. 16 ст. В л-рі жанр Б. цього типу почали розробляти європ. поети 2-ї пол. 18 — поч. 19 ст.: Р. Бернс, С. Колрідж, Р. Сауті, Л. Уланд, Й. В. Гете, Ф. Шіллер, А. Міцкевич, В. Жуковський («Людмила»), О. Пушкін («Пісня про віщого Олега»). В укр. л-рі перші спроби опрацювати сюжети нар. Б. належать до поч. 17 ст. («Кулина» невід. автора, надр. 1625). На поч. 19 ст. до романтичної Б. зверталися П. Гулак-Артемовський («Твардовський»), П. Білецький-Носенко («Ївга»), Л. Боровиковський («Маруся»), І. Вагилевич («Жулин і Калина»), М. Костомаров («Пан Шульпіка»), A. Метлинський («Смерть бандуриста»), Т. Шевченко («Причинна», «Русалка»). Романтичну Б. розробляли і поети 2-ї пол. 19 ст. — С. Руданський («Верба»), Ю. Федькович («Рекрут»), Б. Грінченко («Матільда Аграманте») та ін. Тривалий час Б. вважалася жанром віршованої форми, однак ще в 19 ст. Л. Боровиковський писав Б. прозою. Сюжети нар. Б. були джерелом для багатьох укр. поетів, прозаїків («У неділю рано зілля копала» О. Кобилянської), драматургів («Лимерівна» П. Мирного).

Укр. рад. Б. розвинулась на грунті традицій баладної творчості доби романтизму та реалізму. Високохудожні зразки жанру Б. створили П. Тичина («Три сини»), М. Рильський («Бенкет»), B. Сосюра («Комсомолець»), М. Бажан («Балада, про подвиг»), О. Близько («Балада про „Летючого голландця“»), Л. Первомайський («Подвиг»), А. Малишко («Балада про комвзводу»), П. Воронько («Партизанська балада»), Л. Костенко («Балада про дим»), Б. Олійник («Балада про вогонь»), І. Драч («Крила») та ін. Сюжети сучасних укр. балад пов’язані переважно з подіями громадян. і Великої Вітчизн. воєн, героїкою праці. В рос. рад. л-рі жанр Б. успішно розробляли М. Тихонов, Е. Багрицький, О. Твардовський.

Вид.: З глибини (Балади народів світу). К., 1956; Українська балада. К., 1964; Баладні пісні. К., 1969; Балади. К., 1981.

Літ.: Франко 1. «Тополя» Т. Шевченка. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 28. К., 1980; Нудьга Г. Українська балада. К., 1970.

Г. А. Нудьга.

БАЛАЖ (Balázs) Бела (справж. — Герберт Бауер; 4.VIII 1884, м. Сегед — 17.V 1949, Будапешт) — угор. письменник, теоретик кіно. Член Компартії Угорщини з 1931. Писав угор., нім., рос. мовами. Закінчив 1907 Будапешт. ун-т. У 1931 — 45 жив в СРСР. Автор реалістич. романів «На долоні Бога» (1922), «Неможливі люди» (1930), присвячених проблемам інтелігенції, повісті «Карлусь Бруннер» (1937, рос. мовою; 1938 — угор.; укр. перекл. М. Пригари), зб. новел «Дружба» (1942), збірок віршів «Біля вогнища» (1940), «Лети, моє слово» (1944), драм «Моцарт» (1938), «Повернення» (1941) — про трагічну долю художника в бурж. суспільстві, роману «Юність мрійника» (1946), лібретто до опери Б. Бартока «Замок герцога Синя Борода» (1910), кіносценаріїв, ряду праць з теорії кіно («Видима людина», 1924; «Дух кіно», 1929, та ін.).

 В Угор. Нар. Республіці встановлено держ. премію ім. Б. Балажа в галузі кінематографії. В статтях «Люто змагаємося» та «Нові фільми — нове відчуття життя» (обидві — 1933), в кн. «Дух фільму» (1935, розділ «Соціалістичний реалізм») розглянув кінострічки «Іван» і «Земля» О. Довженка. Згадки про фільми О. Довженка є і в його кн. «Кіно. Становлення й суть нового мистецтва» (1968). Обидві книги вийшли в Москві рос. мовою.

Тв.: Укр. перекл. — Карлусь Бруннер. Х., 1939; Рос. перекл. — Дух фильма. М., 1935.

Літ.: Мегела І. Багатогранність обдаровання. «Всесвіт», 1984, № 8.

І. П. Мегела.

БАЛАКА Іван Терентійович [15 (28).III 1907, с. Шевченкове, тепер Пологівського р-ну Запоріз. обл. — 28.Х 1978, Харків] — укр. рад. літературознавець, доктор філол. наук з 1969, професор з 1970. Член КПРС з 1938. Закінчив 1937 Київ. ун-т. У 1945 — 49 викладав у Львів. пед. ін-ті, з 1949 — зав. кафедрою укр. л-ри Харків. ун-ту. Досліджував творчість Т. Шевченка, І. Франка, Марка Вовчка, М. Кропивницького, Б. Грінченка, М. Драгоманова, укр.-рос. літ. взаємини, історію укр. літ. критики, значення революц.-демократичної критики у розвитку укр. л-ри. Автор праць: «Патріотизм у поезії Шевченка» (1939), «М. Драгоманов про російську літературу» (1960) та ін.

Л. Г. Бакова.

БАЛДАНО Намжил Гармайович (20.X 1907, с. Оронгой, тепер Іволгінського р-ну Бурят. АРСР — 1.ІХ 1984, м. Улан-Уде) — бурят. рад. драматург, нар. письменник Бурят. АРСР з 1973. Член КПРС з 1940. Закінчив 1932 Бурят. технікум мистецтв (Улан-Уде). У п’єсах Б. відображено становлення Рад. влади в Бурятії, класову боротьбу на селі, перемогу колгоспного ладу: «Куркуль і підкуркульник» (1930), «Прорив» (1932), «Хто він?» (1933), «Один з багатьох» (1935), «Двоє друзів» (1936), «Бабжа-Барас-батор» (1943), «Полум’я» (1953), «Степовий сокіл» (1971). Автор лібретто опер і балетів («Красуня Ангара», 1957; «Побратими», 1958). Підготував зведений текст бурят. героїч. епосу «Гесер» (1943 — 76). Переклав п’єсу О. Корнійчука «Платон Кречет».

Тв.: Рос. перекл. — Пьесы. М., 1980.

С. Ж. Балданов.

БАЛЕГА Юрій Іванович (22.XII 1928, с. Богаревиця, тепер Іршавського р-ну Закарп. обл.) — укр. рад. літературознавець і критик, канд. філол. наук з 1959. Член КПРС з 1955. Закінчив 1953 Ужгород. ун-т, з 1957 працює в ньому. Досліджує літ. процес на Закарпатті (кн. «Література Закарпаття двадцятих — тридцятих років XX століття», 1962). Автор монографій «Партійність літератури» (1965), «Художні відкриття чи правда факту?» (1969), упорядник збірника творів закарп. поетів-антифашистів «Віщий вогонь» (1974) та зб. вибраних творів Ю. Боршош-Кум’ятського «Червона калина» (1980).

О. В. Мишанич.

БАЛЕЙ Степан (Стефан Максим) Володимирович (4.II 1885, с. Великі Бірки, побл. Тернополя — 13.IX 1952, Варшава) — укр. і польс. психолог. Член Польс. АН. Закінчив 1907 філос. ф-т Львів. ун-ту, в Берліні й Парижі здобув мед. освіту. Доктор філософії і медицини (1911). Вчителював у гімназіях Перемишля, Тернополя, Львова. Читав курс логіки у Львів. таємному ун-ті. З 1927 жив і працював у Польщі: з 1927 — професор, 1928 — 52 — зав. кафедрою дитячої й пед. психології Варшав. ун-ту; 1936 — 51 — директор Варшав. пед. ін-ту спілки вчителів. Автор перших у Галичині підручників з психології укр. мовою. Наук. праці — з питань дитячої, пед. та соціальної психології. Досліджував психологію творчості Т. Шевченка, Ю. Словацького, С. Жеромського («З психології творчості Шевченка», 1916; на цій праці позначився вплив фрейдизму; «Психологічні замітки про виникнення поеми Словацького „В Швейцарії“»; «Творча особистість Жеромського», 1936).

Тв.: З психології творчості Шевченка. Львів, 1916; Трійця в творчості Шевченка. Львів, 1925; Нарис психології. Львів, 1922; Нарис логіки. Львів, 1923.

Літ.: Кирилюк Є. Крізь магічний кристал. «Вітчизна», 1975, № 3.

О. Т. Губко.

БАЛИКА Богдан (Божко) Якович (pp. н. і см. невід.) — автор пам’ятки укр. істор.-мемуарної прози 17 ст. «О Моск†и о Дмитрию, царику московском ложном». Був сином київ. війта. У червні 1612 разом з київ. купцями прибув до Москви, захопленої польсько-шляхет. інтервентами, яких невдовзі обложило рос. нар. ополчення, що піднялося на боротьбу за визволення столиці. У спогадах Б. описує ці події. Розповідь уривається січнем 1613, коли у Москві готувалися обирати нового царя. У мові пам’ятки багато полонізмів.

Тв.: Записки киевского мещанина Божка Балыки о московской осаде 1612 года (Из летописного сборника Ильи Кощаковского). «Киевская старина», 1882, № 7.

О. В. Мишанич.

БАЛИКА Дмитро Андрійович [9 (21).IX 1894, с. Седнів, тепер смт Черніг. обл. — 9.IV 1971, Горький] — укр. і рос. рад. бібліотекознавець і бібліограф, професор з 1927. Закінчив 1912 Черніг. реальне уч-ще, 1916 — Петрогр. політех. ін-т і 1920 — Томський ун-т. З 1921 — на бібліотечній роботі в Києві, 1927 — 30 працював у Книгознавства українському науковому інституті. З 1930 — в Горьківському пед. ін-ті. Осн. праці з бібліотекознавства і бібліографії («Бібліотека і читач на Україні», 1930, та ін.). У 20-х pp. обгрунтував теорію бібліологічної педагогіки. Автор розвідок про б-ки М. Горького і П. Мельникова, кн. «Нижегородские годы семьи Ульяновых» (вид. 1981, у співавт.) та ін.

Літ.: Дмитро Андрійович Балика (1894 — 1971 pp.). «Бібліотекознавство та бібліографія», 1971, в. 10; Библиографический указатель работ проф. Д. Балики, опубликованных им в 1912 — 1942 гг. Горький, 1942.

В. С. Брюховецький.

БАЛКАРОВА Фоусат Гузерівна (5.Х 1932, с. Кішпек, тепер Баксанського р-ну Каб.-Балк. АРСР) — кабард. рад. поетеса, нар. поетеса Каб.-Балк. АРСР з 1982. Член КПРС з 1960. Закінчила 1960 Літ. ін-т ім. О. М. Горького (Москва). Автор книжок віршів і поем «Світанок» (1958), «Гаптую небо» (1967), «Струни сонця» (1969), «Шукаю тебе, батьку» (1975), «На Батьківщині усе каміння — золото» (1982), «Стремено мрії» (1983), «Зорі кришталевий дзвін» (1986) та ін., кількох п’єс. Переклала кабард. мовою вірші Т. Шевченка «І досі сниться: під горою», «Не гріє сонце на чужині», «Ой гляну я, подивлюся», «Та не дай, господи, нікому», «У нашім раї на землі», «По улиці вітер віє» (1964) та ін. Укр. поет А. Бортняк присвятив поетесі вірш «На вечорі Фоусат Балкарової» («Літературна Україна», 1973, 4 грудня). Укр. мовою окремі вірші Б. переклали І. Глинський, Л. Пастушенко, Н. Ткаченко, Н. Гнатюк.

Тв.: Рос. перекл. — Ожидание чуда. Поэмы. М., 1980.

А. М. Дяченко.

Попередня     Головна     Наступна