[Українська Літературна Енциклопедія. — К., 1988. — Т. 1: А-Г. — С. 238-248.]

Попередня     Головна     Наступна

БРЮГГЕН Володимир Олександрович (29.III 1932, Харків) — укр. рад. критик, перекладач. Член КПРС з 1965. Закінчив 1956 Київ. ун-т. Автор книг «Людина творить добро» (1966), «Звичайний хліб мистецтва» (1969), «Земля і люди» (1973), «Близький берег долі» (1981), «Зерно і сходи» (1987) та ін., до яких увійшли огляди сучасного літ. процесу, зокрема поезії, прози, гумористики, літ. критики, а також статті про творчість О. Гончара, П. Загребельного, І. Драча, В. Коротича та ін. Переклав з англ. мови мемуари Л. Хемінгуея «Мій брат Ернест Хемінгуей» (1968), романи «Смерть у шампанському» А. Крісті (1981), «Лис у капкані» Д. Чейза (1985), повість «Помста звідника» Б. Меламуда (1986), з франц. — роман Р. Фалле «Дурник у Парижі» (1979) та ін.

В. О. Дорошенко.

БРЮКНЕР (Brückner) Александер (29.I 1856, Тернопіль — 24.V 1939, Берлін) — польс. славіст, історик культури, член Польс. академії знань з 1888, іноз. чл.-кор. Петерб. АН з 1889 та ін. академій, член НТШ у Львові. Навчався в ун-тах Львова (1872 — 75), Відня, Берліна, Лейпціга. Був професором слов’ян. мов і л-р Берлін. ун-ту (1881 — 1924). Досліджував польс., рос. та ін. слов’ян. л-ри, фольклор. Писав польс. і нім. мовами. Осн. праці: «Нарис історії польської літератури» (т. 1 — 2, 1903), «Історія російської літератури» (1905), «Історія польської культури» (т. 1 — 4, 1930 — 46), «Нарис історії слов’янських літератур і літературних мов» (1929, у співавт. з Т. Лером-Сплавінським). У багатьох дослідженнях розглядав і питання укр. л-ри й культури. Йому належать також праці з мовознавства. Досліджував проблеми польс.-укр. літ. взаємин, творчість представників «української школи» в польській літературі. Підтримував контакти з укр. вченими, зокрема з І. Франком, який написав кілька рецензій на праці Б. Використовував у своїх розвідках укр. фольклорно-етногр. матеріал. У 1903 і 1904 опубл. огляди періодич. видань з етнографії та фольклору, де проаналізував також дослідження І. Франка, В. Гнатюка, В. Шухевича, М. Дикарєва та ін. укр. вчених; автор розвідки «Польсько-українські пісні» (1911).

Літ.: Франко І. Нова історія російської літератури. В кн.: Франко І. Я. Зібрання творів, т. 36. К., 1982.

Ф. П. Погребенник.

БРЮСОВ Валерій Якович [1 (13).XII 1873, Москва — 9.Х 1924, там же] — рос. рад. письменник. Член КПРС з 1920. Закінчив 1899 Моск. ун-т. Творчу діяльність почав під впливом західноєвроп. поетів-символістів (переклади й вірші вміщено у 3 збірках «Російські символісти», 1894 — 95) та збірках Б. «Chefs d’oeuvre» («Шедеври», 1895), «Me eum esse» («Це — я», 1897). У ранніх творах переважають мотиви самотністі, відчуженості. На поч. 900-х pp. став визнаним лідером символізму в Росії. Редагував журн. «Весы». Збірки «Tertia Vigilia» («Третя сторожа», 1900), «Urbi et Orbi» («Місту і світу», 1903) відкрили новий етап у творчості Б. Поет звертався до історії світової культури, міфол. сюжетів і образів. Розробляв урбаністичну тему: вірші «Муляр», «Робота», «Місту (дифірамб)», поема «Замкнені» (1900 — 01, незакінч.), драма «Земля» (1904) та ін. Вершина дореволюц. лірики Б. — зб. «Στέφανος» («Вінок», 1905). Рос.-япон. війна і революція 1905 загострили інтерес поета до сусп.-політ. подій у країні. Він співчував визвольному рухові в Росії, утверджував ідеали свободи, братерства, рівності («До близьких», «До щасливих»), ідею громадян. призначення мист-ва («Кинджал», 1903), проте вбачав у революції лише силу, що руйнує старий світ, — звідси мотиви жертовності, анархічної революційності («Прийдешні гунни»). Неокласичні тенденції Б. виявилися у збірках періоду реакції: «Всі наспіви» (1909), «Дзеркало тіней» (1912), «Сім кольорів райдуги» (1916). Поет прагнув до філос. осмислення історії, людських доль. Виступав і як прозаїк (романи з життя Німеччини 16 ст. — «Вогненний ангел», 1907; з часів Старод. Риму — «Олтар перемоги», 1911 — 12), критик і теоретик л-ри (кн. «Далекі і близькі», 1912). В роки 1-ї світової війни співробітничав з М. Горьким у вид-ві «Парус» і журн. «Летопись», брав участь у підготовці збірників з л-р народів Росії. Після Великої Жовтн. соціалістич. революції активно включився в будівництво нової культури. В його збірках «Останні мрії» (1920), «В такі дні» (1921), «Мить» (1922), «Далі» (1922), «Меа!» («Поспішай!», 1924) переважає політ. лірика. Б. славив будівництво нового світу, В. І. Леніна, героїв революції, інтернац. єдність трудящих («Третя осінь», «До російської революції», «Ленін», «Жовтень 1917 року»), засуджував діячів культури, що стояли осторонь революції (інвектива «Товаришам інтелігентам»). Новаторським було звернення Б. до наук. поезії («Світ N вимірів», «Принцип відносності», «Світ електрона»).

Б. виявляв інтерес до української літератури, готував збірник укр. перекладів для вид-ва «Парус». Переклав ряд творів Т. Шевченка, Лесі Українки, О. Маковея, В. Самійленка. Укр. мовою окремі твори Б. переклали М. Зеров, М. Рильський, Д. Павличко, Б. Олійник, І. Драч, Р. Лубківський, В. Коротич та ін. Творчість Б. досліджували О. Білецький, Ю. Івакін, Г. Кочур, А. Кулінич, Б. Сивоволов та ін.

Тв.: Собрание сочинений, т. 1 — 7. М., 1973 — 75; Укр. перекл. — Елулій, син Елулія. К., 1918; Вибрані поезії. К., 1973.

Літ.: Білецький О. І. Первый исторический роман В. Я. Брюсова. В кн.: Білецький О. І. Зібрання праць, т. 4. К., 1966; Максимов Д. Е. Брюсов. Поэзия и позиция. Л., 1969; Литературное каследство, т. 85. Валерий Брюсов. М., 1976; Кулінич А. В. Поет і громадянин. В кн.: Брюсов В. Вибрані поезії. К., 1973; Сивоволов Б. М. Валерий Брюсов и передовая русская литература его времени. Х., 1985; Сивоволов Б. М. Редактор, перекладач, популяризатор (Брюсов і українська поезія). «Радянське літературознавство», 1973, № 12; КултаєваЛ., Сивоволов Б. Українські переклади віршів В. Брюсова. «Прапор», 1975, № 10; Даниелян Э. С. Библиография В. Я. Брюсова. Ереван, 1976.

С. П. Щолокова.

БРЮХОВЕЦЬКИЙ Вячеслав Степанович (14.VII 1947, м. Дзауджикау, тепер Орджонікідзе Пн.-Осет. АРСР) — укр. рад. літературознавець і критик, доктор філол. наук з 1987. Член КПРС з 1970. Закінчив 1974 Київ. ун-т. З 1980 — наук. співробітник, з 1988 — зав. відділом теорії л-ри Ін-ту л-ри ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР. Автор книжок «Іван Сенченко» (1981), «Силове поле критики» (1984), «Критика в сучасному літературному процесі» (1985), літ.-крит. статей. Наук. інтереси Б. пов’язані з сучас. літ. процесом і з дослідженням особливостей літ.-крит. творчості. У праці «Специфіка і функції літературно-критичної діяльності» (1986) розглядає літературну критику як специфічно-цілісну діяльність на пограниччі літератури, науки і публіцистики. Портрет с. 240.

Г. М. Сивокінь.

БСІСУ Муїн Тауфік (1930, Газа, Палестина — 24.I 1984, Лондон) — араб. палестин. поет, публіцист і громад. діяч. Член Компартії Палестини, з 1982 — член її Політбюро. Учасник палестин. Руху Опору. Закінчив 1956 Каїр. ун-т. Осн. тема творчості Б. — опір сіоніст. загарбникам, боротьба проти імперіалізму, за законні права палестин. народу. Збірки віршів: «Розіп’ята Йорданія» (1957), «Палестина в серці» (1960), «Дерева помирають стоячи» (1966), «Убиті, бійці і п’яниці» (1970). Автор публіцистич. книг «Газа. Опір триває» (1975) та «Палестинські зошити» (1978), кн. вражень «Мій Радянський Союз» (1984), п’єс. Учасник руху солідарності письменників Азії і Африки. Лауреат міжнар. літ. премії «Лотос» (1979), премії ім. М. Турсун-заде. Українською мовою окремі вірші Б. переклали Є. Микитенко та А. Рильський.

Тв.: Укр. перекл. — [Вірші]. «Всесвіт», 1981, № 10; Рос. перекл. — Родина в сердце. М., 1970; Визитная карточка. М., 1974; Стихи на оконном стекле. М., 1980; С Палестиной в сердце. М., 1983; Мой Советский Союз. М., 1984.

Ю. М. Кочубей.

БУАЙЄ (Boyer) Поль Жан (11.III 1864 — 1.X 1949) — франц. славіст. Був професором Колеж де Франс. У 1905 для Школи сх. мов (Сорбонна) видав «Підручник російської мови». 1911 на вечорі в Парижі в зв’язку з 50-річчям з дня смерті Т. Шевченка одержано від Б. листа і внесок на спорудження пам’ятника портові в Києві. В статті «Росія та її народи» (1912) писав про роль Т. Шевченка в розвитку демокр. ідей народів Росії. 1939 в Парижі на вечорі, присвяченому 125-річчю з дня народження Т. Шевченка, виголосив доповідь, в якій підкреслив, що ім’я укр. поета стало символом боротьби проти всякого поневолення, гноблення. Доповідь надруковано у кн. «Бесіди про Шевченка» (Париж, 1939).

М. М. Гресько.

БУАЛО (Буало-Депрео; Boileau-Despreaux) Hiкола (1.XI 1636,Париж — 13.III 1711, там же) — франц. поет і критик, теоретик класицизму, член Франц. академії з 1683. Закінчив 1656 Сорбонну. Літ. діяльність почав лірич. віршами. Писав сатири (9 сатир між 1660 і 1667 і 3 між 1693 — 1705), у яких висміював вади тогочасного суспільства. Автор 9 послань (1669 — 77). В ірої-комічній поемі «Налой» (1674 — 83) викривав церк. кола, їхній побут і звичаї. В головному творі — віршованому трактаті «Мистецтво поетичне» (1674, складається з 4 пісень; укр. перекл. М. Рильського та А. Перепаді) виклав осн. естетичні принципи франц. класицизму. Основа естетики Б. — раціоналізм. Зводячи в абсолют розум, природу й античне мистецтво, він прийшов до необхідності сформулювати закони худож. творчості. Серед правил, висунутих Б., найбільше значення має вимога дотримуватись у драмі закону трьох єдностей: місця, часу, дії. Стверджував об’єктивне відображення дійсності в мистецтві, виступав проти суб’єктивізму й дилетантства, підкреслював велике виховне значення мистецтва. Поетика Б. відіграла важливу роль у розвитку європейської літератури 17 — 18 століть.

Тв.: Укр. перекл. — Мистецтво поетичне. К., 1967; Рос. перекл. — Поэтическое искусство. М., 1957.

Літ.: Савченко С. Класичний театр XVII століття і класицизм. В кн.: Французькі класики XVII століття. К. — Х., 1931; Гольберг М. Буало української» мовою. «Жовтень», 1968, № 8.

БУАЧИДЗЕ Тенгіз Павлович (7.XI 1926, с-ще Сачхере, тепер місто Груз. РСР) — груз. рад. письменник, літературознавець, доктор філол. наук з 1970, професор з 1972. Член КПРС з 1956. Закінчив 1950 Тбіліс. ун-т. Автор зб. оповідань «Чекання» (1966) — про Велику Вітчизн. війну, роману «Дорога в дитинство» (1984), кн. «Мала проза, або Есеїстські нотатки», повісті «Сповідь, або Професор Сордія» (обидві — 1986). Досліджує груз., рос., укр., білорус. л-ри, взаємозв’язки л-р народів СРСР (книжки «Літературні статті», кн. 1 — 2, 1960 — 70; «Життя Кобзаря», 1964; «З історії літературних взаємин. Розвиток східнослов’янських літератур і грузино-російсько-українські літературні взаємини», 1968; «Гоголь, Достоєвський, Толстой», 1973; «Минуле і сучасність. Літературно-критичні статті», 1976, та ін.). Переклав «Слово о полку Ігоревім» (1970), «Повість временних літ» (1973) та ін. пам’ятки Київ. Русі (ввійшли до двотомника «Давня руська література», 1973 — 82).

О. Н. Мушкудіані, О. П. Синиченко.

БУБЕННОВ Михайло Семенович [8 (21).XI 1909, с. Друге Поломошново, тепер Новичихінського р-ну Алт. краю — 3.X 1983, Москва] — рос. рад. письменник. Член КПРС з 1950. Автор повістей «Гримлячий рік» (1932) і «Безсмертя» (1940). В романі «Біла береза» (кн. 1, 1947; Держ. премія СРСР, 1948; кн. 2, 1952) відображено події початку Великої Вітчизн. війни. Роман «Орлиний степ» (1959) — про освоєння цілини. Молоді Сибіру присвятив роман «Бистрина» (1970). Укр. мовою окремі твори Б. переклали В. Минко, О. Кундзіч, М. Шумило.

Тв.: Избранные произведения, т. 1 — 4. М., 1981 — 82; Укр. перекл. — Біла береза. К., 1953; Орлиний степ. К., 1961.

Т. М. Різниченко.

БУБЛІЙ (Бублей) Іван Герасимович (р. н. невід., с. Старі Санжари, тепер с. Решетники Новосанжарського р-ну Полтав. обл. — 1875, там же) — укр. поет. Походив з козацького стану. По закінченні початкової школи працював волосним писарем. Автор зб. віршів «Бандура малоросійського гевала» (1870) та поеми «Веремія малоросійського гевала» (1871). Поема написана у стилі бурлеску, в ній використано багато нар. пісень, прислів’їв, нар. обряди. В окремих епізодах реалістично зображено представників сільс. влади і духівництва. Твір цінний як джерело лексичного і фольклорного матеріалу 2-ї пол. 19 століття.

Літ.: Гомін М. [Ротач П.]. «Веремія» козака Бублея. «Комсомолець Полтавщини», 1970, 3 листопада.

П. П. Ротач.

БУБНІС Вітаутас (9.IX 1932, с. Чюдішкяй, тепер Пренайського р-ну Лит. РСР) — лит. рад. письменник. Член КПРС з 1963. Закінчив 1957 Вільнюс. пед. ін-т. Автор роману-трилогії «Спрагла земля» (1971), «Під літнім небом» (1973, рос. перекл. — «Три дня в августе», 1974) та «Квітування несіяного жита» (1976), де змальовано повоєнне село, побут і працю городян — вихідців з села. Романи «Час долі» (1980), «Запрошення» (1983) та «Осіннє рівнодення» (1986) прославляють сильну духом людину, яка утверджується в боротьбі за свої ідеали. Пише оповідання і повісті (збірки «Сонячного літа», 1960; «Пахучий аїр», 1967; «Травневе безсоння», 1969; «Білий вітер», 1974), п’єси. Укр. мовою окремі твори Б. переклали О. Градаускене та Д. Чередниченко.

Тв.: Укр. перекл. — Спрагла земля. — Під літнім небом. — Квітування несіяного жита. К., 1981; Білий вітер. К., 1982; Час долі. К., 1986; Рос. перекл. — Избранное. М., 1981; Час судьбы. М., 1982.

Літ.: Дзюба І. Рух до власного кореня (Про повісті і романи В. Бубніса). «Дніпро», 1983, № 2.

Г. М. Гримич.

БУВАЛЬЩИНА — 1) У нар. творчості — жанровий різновид неказкової прози, прозові твори, які грунтуються на худож. вимислі, але зображують події як достовірні. Тематика їх здебільшого побутова. Частина Б. пов’язана з марновірними уявленнями, в них розповідається про незвичайні події, зіткнення людини з надприродними істотами (відьма, лісовик, домовик, мавка, вовкулака тощо). Укр. Б. опубліковано в збірниках «Українські народні перекази» П. Куліша (1847), «Малоруські народні перекази та оповідання» М. Драгоманова (1876) та ін. Див. також Билиця. 2) У л-рі — різновид оповідання, в якому зображуються незвичайні події з установкою на достовірність (у творчості О. Стороженка, Остапа Вишні, Д. Білоуса та ін.). 3) Цікава й повчальна подія чи пригода (іноді фольклорного походження). Багато літ. Б. зібрали і опублікували І. Артемчук та Г. Григор’єв (зб. «Цікаві бувальщини», 1966).

О. Ю. Брицина.

БУГАЙКО Тетяна Федорівна [13 (25).VI 1898, Єреван — 25.Х 1972, Київ] — укр. рад. літературознавець, доктор пед. наук з 1957, професор з 1958, засл. вчитель УРСР з 1940. Член КПРС з 1944. Закінчила 1931 Полтав. ін-т соц. виховання і 1935 Ніжин. пед. ін-т. З 1957 — зав. кафедрою методики мови і л-ри Київ. пед. ін-ту. Співавтор праць з методики викладання укр. л-ри: «Українська література в середній школі» (1955), «Майстерність учителя-словесника» (1963), «Навчання і виховання засобами літератури» (1973) та ін., підручників для учнів і студентів («Українська радянська література» для 10-го класу, 1960 — 75), посібників про вивчення в серед. школі творчості Т. Шевченка, М. Коцюбинського, Лесі Українки, П. Грабовського, О. Гончара та ін.

В. С. Брюховецький

БУГОРКОВ Степан Степанович (27.XII 1920, с. Кременки, тепер Горьк. обл.) — рос. рад. письменник. Член КПРС з 1944. Учасник Великої Вітчизн, війни. Закінчив 1950 Караганд. пед. ін-т. Живе на Україні. У поетич. збірках «На передньому краї» (1949), «Мої друзі» (1952), «Голубі відстані» (1970), «Холодна м’ята» (1980), поемах «Олег Кошовий» і «В боротьбі за народну справу» (обидві — 1977), романі «Солдатки» (1979) звеличує героїзм народу в роки Великої Вітчизн. війни, трудові звершення людей, боротьбу за мир.

Тв.: Горячие сердца. [Донецк], 1958; Лесная девушка. М., 1968.

В. М. Грачова.

БУГОСЛАВСЬКИЙ Сергій Олексійович [20.VI (2.VII) 1888, Чернігів — 14.I 1946, Москва] — рос. і укр. рад. літературознавець, музикознавець, композитор, доктор філол. наук. доктор мистецтвознавства, професор. Закінчив у Києві муз. уч-ще Рос. муз. т-ва та 1912 істор.-філол. ф-т Київ. ун-ту; наук. підготовку здобув у семінарі східнослов’ян. філології проф. В. М. Перетца. З 1917 читав курс історії давньої рос. л-ри у Таврійському ун-ті (Сімферополь), а з 1922 у Москві — в Комуністич. ун-ті трудящих Сходу, Вищому літ.-худож. ін-ті ім. В. Я. Брюсова та ун-ті; з 1938 Б. працював в Ін-ті світової л-ри ім. О. М. Горького АН СРСР. Історико-літ. інтереси Б. зосереджувались насамперед у галузі текстологічного вивчення агіографії та літописання періоду Київ. Русі. Ці дослідження підсумовано в докт. дисертації «Давньоруські літературні твори про Бориса і Гліба» та ряді розділів академ. «Історії російської літератури» (т. 1 — 2, 1941 — 45). Автор симфонії з хором «Пушкін», сюїти, романсів, музики до кінофільму «Свято св. Йоргена».

Тв.: Несколько замечаний к теории и практике критики текста. Чернигов, 1913; К вопросу о характере и объеме литературной деятельности преподобного Нестора. «Известия Отделения русского языка и словесности Академии наук», 1914, т. 19, кн. 1,3; К литературной истории «Памяти и похвалы» князю Владимиру. Л., 1925; Україно-руські пам’ятки XI — XVIII вв. про князів Бориса та Гліба (Розвідка та тексти). К., 1928; «Повесть временных лет» (Списки, редакции, первоначальный текст). В кн.: Старинная русская повесть. М. — Л., 1941.

Літ.: Гудзий Н. К. С. А. Бугославский. «Труды Отдела древнерусской литературы», 1948, т. 6.

В. І. Крекотень.

БУДЕННИЙ Василь Йосипович (20.IX 1947, с. Смолин, тепер Черніг. р-ну Черніг. обл.) — укр. рад. поет. Закінчив 1971 Київ. пед. ін-т. У збірках «Дарунки вересня» (1982), «Орбіта зернини» (1985) відтворює будні Рад. Армії, хліборобську працю, мрії і поривання сучас. молодої людини, красу рідного Полісся. Один з авторів колективної зб. поезій «Серце співає» (1979).

В. А. Бурбела.

БУДЗИНОВСЬКИЙ Вячеслав (30.I 1868, с. Баворів, тепер Терноп. р-ну Терноп. обл. — 14.II 1935, Львів] — укр. письменник, історик і публіцист. Вчився у Львів. і Віден. ун-тах. Друкувався з 1888 у журн. «Товариш-». У 1907 був обраний до австр. парламенту, належав до опозиційного крила, викривав реакційну політику австр. монархії щодо укр. народу. В істор.-екон. працях «Панщина, її початок і скасування», «Страйк» (обидві — 1902), «Наші гетьмани» (1907), «Історія України» (1924) та ін. розглядав істор. процес з позицій бурж. об’єктивізму. Був редактором прогресивних видань — журналів «Радикал» (1895), «Громадський голос» (1896 — 97), газ. «Праця» (Чернівці, 1897), де вперше надрукував новели В. Стефаника. У 1897 разом з Д. Лукіяновичем видавав «Універсальну бібліотеку», літ.-осв. журн. «Світ» (вересень 1906 — 07). Писав оповідання на соціально-побут. теми (збірки «Оповідання», 1897; «Як чоловік зійшов на пана», 1897), істор., пригодницькі повісті («Пригоди запорозьких скитальців», 1927; «Осаул Підкови», 1920; «Гримить», 1934; «Козак Шуба», 1937) та ін. Видав збірку істор. пісень і дум із своїми коментарями «Козацькі часи в народній пісні» (1906), на яку відгукнувся критичною рецензією І. Франко. Автор статей і спогадів про Л. Мартовича, В. Стефаника.

Літ.: Франко І. Козацькі часи в народній пісні, з замітками В. Будзиновського. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 37. К., 1982.

Ф. П. Погребенник.

БУДЗИНСЬКИЙ (Budzyński) Вінцентій (1815, Волинь — 5.V 1866, Париж) — польс. письменник і літ. критик. Навчався в гімназії в Любарі (тепер Житом. обл.). Учасник польс. повстання 1830 — 31. Після поранення деякий час жив у Львові. За підпільну діяльність був ув’язнений (1834 — 36) австр. владою. Після звільнення емігрував. Автор повістей (серед яких «Ревуха» — з життя українців), статей про твори польс. письменників на укр. тематику: «Кілька уваг про народну поезію. З приводу нововиданих „Воскресенок“ Томаша Августа Олізаровського» (1846), «Про українську поезію. Северин Гощинський» (1861, франц. мовою), «Українська поезія» (1861).

Р. Я. Пилипчук.

«БУДИЛЬНИК» — сатир. журнал. Виходив 1865 — 71 у Петербурзі; 1873 — 1917 — в Москві (1872 не видавався), спочатку двічі на тиждень, з 1866 — щотижня. Засн. і до 1871 редагував художник-сатирик М. Степанов. Мав демократичне спрямування. Згодом перетворився на ліберально-бурж. видання. У «Б.» вміщено твори поетів-сатириків Д. Минаєва, Л. Пальміна, оповідання, нариси, фейлетони М. Успенського, М. Златовратського, Г. Успенського, Ф. Решетникова та ін. У 1881 — 87 тут друкувався А. Чехов (під різними псевдонімами). Опубл. статті «Полювання в Малоросії» (1867), «Малоросійські коні» (1868) — останні дві за підписом Микола Суницин, «Антон Антонович Хустка і його бесіди» Каски (Я. Громова) та ін. матеріали, пов’язані з Україною. Серед співробітників «Б.» був К. Арабажин (під псевд. Не-я).

І. Д. Бажинов.

БУДИНОК ДИТЯЧОЇ КНИГИ — культур.-осв. установа, створена 1982 при вид-ві «Веселка». Має два кабінети: пропаганди і реклами та критики і вивчення попиту на дитячу книгу. Б. д. к. покликаний сприяти удосконаленню видання і поширенню дитячої книги, вивченню читацьких інтересів. Серед форм і методів роботи Б. д. к. — влаштування виставок дит. творчості, книжок і графіки, виїзних виставок, читацьких конференцій, підготовка науково-методичних бібліографічних рекомендаційних матеріалів, каталогів, буклетів, бюлетенів тощо.

В. А. Костюченко.

БУДИНОК ЛІТЕРАТОРІВ Український республіканський. Функціонує у Києві при Спілці письменників України з 1939. Влаштовує літ. вечори, творчі дискусії, читацькі конференції, зустрічі з громад. діячами, вченими, діячами мист-ва і культури, новаторами пром-сті і с. г., виставки творів літераторів і майстрів мистецтв, перегляди кінофільмів, лекції, відзначає ювілеї. При Б. л. діють творчі комісії СПУ та її Київ. організації, працює б-ка з книжковим фондом понад 120 тис. одиниць зберігання.

В. М. Виноградський.

«БУДИТЕЛІ» (чес. buditel — той, хто пробуджує) — 1) Діячі чес. і словац. нац.-визвольного руху кінця 18 — 1-ї пол. 19 ст., відомого як «чеське відродження», прихильники ліберально-бурж. реформ. Серед них — чеські і словацькі письменники, філологи, історики Й. Добровський, Ф. Палацький, П. Й. Шафарик, В. Ганка, Й. Юнгман, Я. Коллар та ін. Боролися проти денаціоналізаторської політики монархії Габсбургів, за відродження нац. мов, літератур, культури і науки чес. і словац. народів, утвердження просвітительських ідеалів, єднання і дружби всіх слов’ян. народів. Заснували ряд наук. і культур. т-в: «Чеський музей», «Матиця чеська», «Чехословацьке товариство» і періодичних видань: «Časopis Společnosti wlasteneckého museum v Čechách» («Журнал товариства патріотичного музею в Чехії»), «Květy» («Квіти») та ін., збирали і публікували уснопоетичну творчість чес., словац. та ін. слов’ян. народів, видавали підручники з нормативної чес. і словац. мов, досліджували історію л-р. З метою пробудження нац. свідомості і громадської активності народу «Б.» у своїх творах зверталися до патріотичних традицій вітчизн. історії, поетизували героїчне минуле («Краледворський рукопис» і «Зеленогорський рукопис» В. Ганки та Й. Лінди, збірки «Татранська муза з лірою слов’янською» П. Шафарика, «Дочка Слави» Я. Коллара). «Б.» поступово проходили шлях від просвітительського раціоналізму і класицизму до передромантизму і революц. романтизму, брали активну участь у підготовці Слов’ян. з’їзду 1848, а П. Шафарик був одним з керівників Праз. повстання 1848. «Б.» підтримували тісні зв’язки з багатьма діячами культури Росії та України, досліджували рос. й укр. історію, мову, л-ру, фольклор, пропагували ідею «слов’янської взаємності». Діяльність і творчість П. Шафарика, Я. Коллара та ін. високо цінували Т. Шевченко, О. Бодянський, М. Шашкевич, М. Максимович, І. Франко. 2) «Б.» називають також перших діячів болг. нац. відродження 1762 — 1853 Паїсія Хилендарського, Софронія Врачанського, Димитра Попського, Неофіта Бозвелі, Найдена Герова, Добри Чинтулова, Петка Р. Славейкова. 3) Літ.-громад. і реліг.-політ. діячі Закарп. України серед. і 2-ї пол. 19 ст. — О. Духнович, А. Добрянський, О. Павлович, А. Кралицький, О. Митрак, І. Сильвай, Є. Фенцик та ін. Під безпосереднім впливом чехословац. «Б.» й культур. відродження на Зх. Україні, зокрема діяльності «Руської трійці», закарпатські «Б.» проводили значну культур.-осв. роботу. Засновували т-ва («Літературна спілка Пряшівська», 1850 — 56; «Товариство Василя Великого», 1866 — 1902); видавали альманахи, збірники, календарі, газети і журнали («Поздравлєніє русинов», 1853, 1854, 1857; «СвЂт», 1867 — 71; «Новий свЂт», 1871 — 72; «Сова», 1871; «Листок», 1885 — 1903), складали підручники для нар. шкіл, збирали й публікували уснопоетичну творчість, виступали проти латинізації та мадяризації укр. населення. Писали худож., публіцистичні й наук. твори нар. мовою, «язичієм» та мовою, близькою до рос. літ. мови. Закарпатські «Б.» орієнтувалися передусім на рос. культуру і л-ру, підтримували зв’язки з галиц. «москвофілами» і «народовцями», а деякі — з рос. слов’янофілами. У творчості закарпатських «Б.» наявний конгломерат різних літ. напрямів і течій — класицизму, сентименталізму, романтизму, критичного реалізму. Вони зверталися також до патріотичної тематики, підтримували ідею «слов’янської взаємності». Діяльність їхня мала як прогресивне, так і відверто реакційне спрямування (були прибічниками рос. царизму, заперечували необхідність революц. боротьби трудящих). Однак позитивне переважало і спричинювало до інтенсифікації культур. життя краю, до поширення і поглиблення взаємозв’язків з усім слов’янським світом, зокрема з Україною і Росією.

Літ.: Франко І. Літературне відродження Полудневої Русі і Ян Коллар. — Слов’янська взаємність в розумінні Яна Коллара і тепер. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 29. К., 1981; Очерки истории чешской литературы XIX — XX веков. М., 1963; Чешскорусские и словацко-русские литературные отношения (конец XVIII — начало XX в.). М., 1968; Микитась В. Л. О. В. Духнович. Ужгород, 1959; Микитась В. Галузка могутнього дерева. Ужгород, 1971.

В. Л. Микитась.

БУДНИЙ Беняш (р. н. невід. — після 1624) — білорус. письменник-гуманіст. Вчився в Кенігсбер. ун-ті (з 1588). Писав польс. і лат. мовами. Перекладач і коментатор Ціцерона, Плутарха, Дж. Боккаччо. Співавтор латиномовних «Похвальних пісень» (Любеч, 1621) з приводу смерті Януша Радзивілла. Обстоював науку й освіту, викривав людські й сусп. вади, висловлював єретичні з погляду церковників думки. Твори Б. переслідувались і нищились. Гол. книгою Б. є польськомовна зб. апофегм під заголовком «Короткі повісті, що їх називають апофегмами, чотири книги» (Вільно, 1599). У 17 ст. вийшло 10 перевидань; вона поширювалась у рукописах, як в оригіналі, так і в білорус. укр. та рос. переробках; використовувалась східнослов’ян., зокрема укр., письменниками — Іоаникієм Галятовським, Антонієм Радивиловським та ін.

Літ.: Анушкин А. И. «Апофегматы» Беняша Будного. В кн.: Книга. Исследования и материалы, сб. 22. М., 1971; Крекотень В. І. Оповідання Антонія Радивиловського. З історії української новелістики XVII ст. К., 1983.

В. І. Крекотень.

БУДНИЙ Симон (бл. 1530, с. Буди у Мазовії, тепер ПНР — 13.I 1593, с. Вишнево, тепер Воложинського р-ну Мін. обл.) — білорус., і польс. письменник, філософ, історик. Діяч Реформації в Білорусії і Литві (кальвініст, пізніше антитринітарій). У 1562 опубл. у м. Несвіжі «Катехізис» тодішньою білорус. літ. мовою, у передмові до якого виступав за вживання у письменстві Білорусії та України рідної мови. У публіцистичних творах білорус., лат. і польс. мовами, а також у передмовах і коментарях до своїх перекладів Біблії польс. мовою критикував догмати і практику катол. і правосл. церков. Обстоюючи необхідність раціоналістичної критики тексту Біблії, посилався, серед ін. джерел, на видання Івана Федорова та Петра Мстиславця.

Літ.: Подокшин С. А. Скорина и Будный. Минск, 1974.

Я. Д. Ісаевич.

БУДНИЙ Степан Франкович (23.VIII 1933, с. Струсів, тепер Теребовлянського р-ну Терноп. обл. — 22.VI 1958, Тернопіль, похований у Струсові) — укр. рад. поет. Закінчив 1957 Чернів. ун-т. Працював учителем і журналістом. Друкувався в пресі та колективних збірниках. Посмертно видано книги «Людина до сонця йде» (1961) і «Поезії» (1972), які відтворюють героїку бойових і трудових звитяг комсомолу, романтику студ. життя. Виступав також з прозовими творами, літ.-крит. статтями, перекладами. Окремі твори Б. перекладено рос., білорус., молд., удм., польс. мовами. Іменем Б. названо літ.-мист. премію Терноп. обкому ЛКСМУ.

Літ.: Мельничук Б. Вогонь комсомольського серця. «Українське літературознавство», 1975, в. 24.

Б. І. Мельничук.

БУДНИЦЬКА Єва Матвіївна (3.I 1917, Київ) — укр. рад. поетеса. Член КПРС з 1947. Закінчила 1941 Київ. індустр. ін-т. Автор збірок «Вулиця першого кохання» (1962), «Весна чи осінь» (1967), «Кам’яна троянда» (1972), «Спалахи» (1975), «Зелений острів» (1978), «Червень» (1981), «Світлиця» (1983), «Падолист» (1987) та ін. Ряд віршів Б. покладено на музику композиторами О. Сандлером, М. Завалішиною, М. Жербіним та ін. Перекладає твори рос. та евр. письменників.

Тв.: Паморозь. К., 1984; Рос. перекл. — Отзвук. М., 1979.

Т. О. Коломієць.

«БУДНІ» — збірник укр. перекладів творів письменників світової л-ри. Вийшов у Києві 1917. У «Б.» вміщено оповідання А. Чехова («Лихо»), Дж. Чіамполі («Сільська вчителька»), А. Доде («Остання лекція»), Г. Мопассана («Батько Мілон»), М. Конопніцької («Мендель Гданський»), М. Родзевичової («Мотлох»), К.Міксата («Син чи пасинок»), А. Гарборга («Помста»), Й. Лі («Дві матері»), Г. Бетге («Марійко»). Оповідання супроводилися короткими біогр. довідками про письменників.

П. М. Федченко.

«БУДУЧНІСТЬ» — літ.-науковий ілюстрований журнал. Виходив у Львові 1909 — 10 двічі на місяць за редакцією М. Венгжина (липневий номер 1909 виданий Х. О. Алчевською під назвою «Будучина»). В журналі друкувалися вірші та оповідання Х. О. Алчевської, О. Олеся, Н. Кибальчич, Н. Кобринської та ін. письменників, твори «молодомузівців» (див. «Молода муза») М. Яцкова, О. Луцького, С. Твердохліба,

B. Пачовського, літ.-критичні і літературознавчі статті (І. Франка, І. Свєнціцького та ін.), переклади з рос. та ін. л-р (новела «Півбог» C. Сергєєва-Ценського, драм. твір «Смерть Офелії» С. Виспянського тощо). В двох перших номерах «Б.» опубліковано (без згоди автора) оповідання І. Франка «Вугляр», написане ще 1876.

О. І. Дей.

БУДЯК (справж. прізв. — Покос) Юрій Якович (1879, с. Красногірка, тепер Машівського р-ну Полтав. обл. — 23.IX 1942, Київ) — укр. рад. письменник. Вчився в політех. ін-ті. Друкувався з 1895. Автор зб. поезій «Буруни» (1910). В істор. поемах «Невольниця-українка» (1907), «Пан Базалей» (1911), нарисі «Записки вчителя» (1912) висловив протест проти гноблення трудового народу. Після Великого Жовтня входив до Спілки селянських письменників «Плуг». Видав зб. повістей «До великої брами» (1929) та багато творів для дітей (збірки «Лелека здалека», «Загадочки-думочки», обидві — 1928, та ін.). Твори Б. перекладались рос., білорус., та ін. мовами. Незаконно репресований 1935. Реабілітований 1958.

Тв.: Маленьким діткам. Х., 1927; Заблукалий. Х., 1928; Хоробрі музики. К., 1962.

П, М. Довгалюк.

БУЗЕСКУЛ Владислав Петрович [8 (20).III 1858, с. Попівка, тепер Харків. обл. — 1.VI 1931, Харків] — укр. і рос. рад. історик античності, член-кор. Рос. АН з 1910; з 1922 — дійсний член АН СРСР, з 1925 — АН УРСР. Навчався в Харків. ун-ті (1876 — 80), тут захистив 1895 докт. дисертацію і протягом 1885 — 1924 викладав історію. Автор фундаментальних праць з історії Старод. Греції, найвідоміша з яких — «Вступ до історії Греції» тричі видавалася рос. мовою (1903, 1904, 1915) і удостоєна премії Рос. АН. В останні роки життя багато займався проблемами історіографії; видав два томи праці «Загальна історія та її представники в Росії в XIX й початку XX століття» (1929 — 31), третій том, присвячений історії візантології та славістики в Росії, лишився в рукописі. Грунтовною є літературознавча розвідка Б. «До якої пори року належать пригоди Чичикова в 1 т. „Мертвих душ“» (1909).

Літ.: Синяговський Г. П. В. П. Бузескул. «Український історичний журнал», 1958, № 4; Каптерев С. Хронологический указатель трудов В. П. Бузескула. «Вестник древней истории», 1946, № 4.

Ю. А. Ісіченко.

БУЗУК Петро Опанасович [2 (14).VII 1891, с. Тернівка, тепер Слободзейського р-ну Молд. РСР — 7.Х 1943] — білорус. та укр. рад. мовознавець, доктор філол. наук з 1924, професор з 1925. Закінчив 1916 Новорос. ун-т (Одеса). У 1931 — 33 був директором Ін-ту мовознавства АН БРСР. Автор праць з заг. мовознавства та історії праслов’ян. мови, діалектології, лінгв. географії, білорус. та укр. літ. мов («Нарис історії доісторичної епохи слов’янської фонетики», 1927, та ін.). Б. належить ряд праць з історії й діалектології укр. мови, її взаємозв’язків з білорус., молд. та ін. мовами («Взаємовідносини між українською та білоруською мовами», 1926; «Українські етимології», 1926 — 29; «Кілька уваг до питання про молдавсько-українські зносини», 1926; «Нарис історії української мови», 1927; «Про мову найдавнішої української євангелії», 1927; «Нарис лінгвістичної географії Білорусії», 1928; «Діалектологічний нарис Полтавщини», 1929, тощо). Досліджував мову і стиль білорус. та укр. письменників («Мова і правопис в творах Г. С. Сковороди», 1923; «Пам’яті Франка», «Основні особливості мови Ц. Гартного», «Мова і правопис творів Якуба Коласа», всі — 1926, та ін.). У ст. «Про білорусько-українське літературне побратимство» (1928) писав, зокрема, про вплив творчості Т. Шевченка на білорус. л-ру. Під псевдонімом П. Росич публікував вірші й оповідання.

Літ.: Булахов М. Г. Бузук Петр Афанасьевич. В кн.: Булахов М. Г. Восточнославянские языковеды, т. 2. Минск, 1977.

А. П. Могила.

БУЗЬКО Дмитро Іванович (1890, Новомиргород, тепер місто Кіровогр. обл. — 19.IV 1943) — укр. рад. письменник. Вчився в Одес. духовній семінарії, закінчив 1915 сільськогосп. ф-т Копенг. ун-ту. За участь у підпільних революц. гуртках 1907 був засуджений на каторгу, яка була замінена поселенням у Сибіру. В 1912 Б. втік за кордон, після Лютневої революції 1917 повернувся на батьківщину. Літ. діяльність почав 1923. Належав до літ. орг-ції «Нова генерація». Перший твір — повість «Лісовий звір» (1924, екранізована за сценарієм автора) — про боротьбу з бандитизмом. Перебування в підпіллі, на засланні дало матеріал для ряду творів Б.: кіноповісті «Про що розповіла ротаційка» (1929), повісті «За гратами», оповідання «Хто він?», зб. оповідань «На світанку» (всі — 1930), кн. «З таєжного краю» (1931). Подолання націоналістич. настроїв серед інтелігенції відображено в романі «Чайка» (1929). Автор роману «Голяндія» (1930) — про перший колгосп на Київщині, повістей «Домни» (1932) — на виробничу тему, «Нащадки хоробрих» (1933) — про перші кроки колективізації в Абхазії, пригодницької повісті для юнацтва «Ядвіга і Малка — поліські партизанки» (1936), нарисів. Праці науковців присвячено роман «Кришталевий край» (1936). Співавтор сценаріїв фільмів «Макдональд» (1924), «Тарас Шевченко» (1926) та ін. Незаконно репресований 1937. Реабілітований 1957.

Тв.: Смерть Івана Матвійовича. Х., 1926; Вибрані твори. К., 1971; Домни. К., 1974; Рос. перекл. — Хрустальный край. Х., 1935.

Літ.: Крижанівський С. Від «Лісового звіра» до «Кришталевого краю». В кн.: Бузько Д. І. На світанку. К., 1964.

С. А. Крижанівський.

БУЙЛО Констанція [справж. — Калечиць Констанція Антонівна; 30. XII 1898 (11.I 1899), Ошмянщина, тепер Грод. обл. — 1.VI 1986, Москва] — білорус. рад. поетеса. Закінчила 1914 вчител. курси у Вільні. Автор збірок «Світання» (1950), «На оновленій землі» (1961), «Травень» (1965), «Рідному краєві» (1973), п’єс «Квітка папороті» (1914), «Нинішні і давніші» (1914, пост. 1921) та ін. творів. Ряд віршів покладено на музику. Укр. мовою окремі поезії Б. переклали В. Сосюра, В. Забаштанський, Л. Забашта.

Тв.: Укр. перекл. — [Вірші]. В кн.: Білоруська радянська поезія. Антологія, т. 1. К., 1971; Білорусь. В кн.: Лісова колиска. К., 1979; Рос. перекл. — У лесного озера. М., 1958; Утро в лесу. М., 1958.

Б. Й. Чайковський.

БУКВАР — початковий посібник для навчання грамоти. Назви для книжок цього виду на Україні довго не були усталеними, в 16 — 19 ст. їх називали також «азбуками», «абетками», «граматиками» («граматками»). Вважають, що термін «буквар» увів М. Смотрицький. Першим друкованим підручником у сх. слов’ян була складена Іваном Федоровим і видана ним 1574 у Львові «Азбука» (до нас дійшов лише один примірник, який знайдено в Римі 1927; зберігається в б-ці Гарвард. ун-ту, США; факсимільне видання здійснено в Києві 1964 і 1974). Тут уміщено матеріал для вивчення послідовності літер і поєднання їх у слова, а також слов’янорус. тексти для початкового читання. Друге вид. «Азбуки» Федоров здійснив 1578 в Острозі (відомо два його примірники, один зберігається в Королівській б-ці в Копенгагені; другий — у б-ці м. Готи в НДР, факсимільне видання здійснено в Москві 1983). У своїх букварях Іван Федоров надрукував азбучну молитву, сентенції з Біблії на теми виховання. У Б. 1578 він опубл. твір чорноризця Храбра «О письменехъ» — про те, як було створено слов’ян. азбуку. Слов’янорус. Б. були також «Наука ку читаню» Л. Зизанія (Вільна, 1596), буквар В. Бурцова (М., 1634) тощо. В серед. 19 ст. надруковано укр. Б. — П. Куліша, К. Шейковського, М. Гатцука, О. Строніна, Т. Шевченка, І. Деркачова та ін. У багатьох з них, зокрема в «Букваре южнорусском», 1861, Т. Шевченка, подано високохудож. укр. фольклор. матеріал. За рад. часу на Україні видано ряд укр. Б. (Л. П. Деполович і Н. О. Гов’ядовської, Б. С. Саженюка і М. Т. Саженюк та ін.). З 1978 грамоти в школі навчають за букварем Н. Ф. Скрипченко і М. С. Вашуленка.

М.А. Жовтобрюх.

БУКІНІСТИЧНА КНИГА (від франц. bouquiniste — торговець старими книгами) — стара книга, що була у вжитку, але за своїм змістом або полігр. і худож. оформленням має цінність для бібліофіла, колекціонера, спеціаліста і є об’єктом спеціалізованої книжкової торгівлі. Різновидом Б. к. є антикварна книга — видання, що вийшли друком до серед. 19 ст. і збереглися у порівняно незначній кількості примірників. Серед таких видань особливу цінність мають першодруки — т. з. інкунабули, палеотипи та ін. рідкісні видання, а також книги, що відзначаються високим полігр. і худож. оформленням. До антикварних належать, зокрема, давньослов’ян. книги, прижиттєві і ранні видання класиків, старовинні альманахи та журнали, нар. лубочні книги (див. Лубочна література) та ін. Найзначніші з таких видань у наш час перевидаються (фотолітографічним, факсимільним та ін. способами; див. Факсимільне видання). Торгівля Б. к. в нашій країні відома з кінця 17 ст. Першим каталогом Б. к. в Росії був «Каталог антикварной библиотеки книгопродавца Е. Я. Федорова, приобретенной после бывшего министра Д. П. Трощинского» (К., 1874).

Літ.: Шилов Ф. Записки старого книжника. М.,1965; Смирнов-Сокольский Н. П. Рассказы о книгах. М., 1983.

Л. І. Гольденберг.

БУКОВ Єміліан Несторович [26.VII (8.VIII) 1909, м. Кілія, тепер Одес. обл. — 17.X 1984, Кишинів] — молд. рад. письменник і громад. діяч, нар. письменник Молд. РСР з 1982, Герой Соц. Праці (1979). Член КПРС з 1950. Закінчив 1936 Бухарест. ун-т. Учасник революц. руху в Румунії. Ранні твори пройняті пафосом революц. боротьби. В рад. час відображав соціалістич. перетворення в житті республіки, дружбу народів, їхню боротьбу за мир. Збірки віршів: «Я бачу тебе, Молдавіє» (1942), «Весна на Дністрі» (1944), «Дні сьогоднішні, дні прийдешні» (1965), «Мій В’єтнам» (1966), «Дерево життя» (1974), «Червоне листя» (1979); поеми «Моя країна» (1947), «Часи і люди» (1961); роман у віршах «Місто Реут» (1956); збірки оповідань «Іскри серця» (1965), «Дзеркало» (1978); зб. «П’єси» (1960); романи «Ростуть поверхи» (1952), «Останній тин» (1962), «Магістраль» (1969). Автор творів для дітей (казка у віршах «Андрієш», 1946, та ін.). Укр. тематика звучить у поемі «Мости дружби» (1954), циклах віршів про Київ. оповіданні «Братська могила» (про Татарбунарське повстання). Т. Шевченкові присвятив ряд віршів, поему «Шевченко на Дунаї» (1965), статті. Переклав деякі твори Т. Шевченка (вірш «І виріс я на чужині» та ін.), М. Рильського. Укр. мовою поезії Б. перекладали В. Сосюра, П. Тичина, В. Баранов, Б. Шлапак.

Тв.: Укр. перекл. — [Вірші]. В кн.: Молдавія. К., 1953; Андрієш. К., 1954; [Вірші]. В кн.: Сузір’я, в. 8. К., 1974; [Вірші]. В кн.: Молдавська радянська поезія. К., 1975; Рос. перекл. — Собрание сочинений, т. 1 — 3. М., 1983; Стихотворения. М., 1972; Строки огиенных лет, Кишинев, 1975; Утренний человек. Стихи, поэмы. М., 1985.

Літ.: Чиботару С. Емилиан Буков. Кишинев, 1959.

С. В. Семчинський.

«БУКОВИНА» — газета. Виходила в Чернівцях 1885 — 1909. Редакторами в різний час були Ю. Федькович, П. Кирчів, С. Дашкевич, О. Маковей, М. Турбацький та ін. У сусп.-політ. питаннях загалом дотримувалась ліберально-бурж. поглядів. У питаннях л-ри і мист-ва відстоювала реалізм і народність, орієнтувалася на письменників демокр. напряму. «Б.» друкувала твори Ю. Федьковича, С. Воробкевича, Є. Ярошинської, О. Маковея, С. Яричевського, О. Кобилянської, В. Щурата та багатьох ін. Популяризувала творчість Т. Шевченка, Марка Вовчка, Л. Глібова, С. Руданського, Д. Мордовця, А. Кримського, Лесі Українки, П. Грабовського. Тут вміщувалися переклади творів О. Пушкіна, М. Лермонтова, М. Некрасова, А. Чехова, Л. Толстого, В. Короленка, М. Горького, Г. Мопассана, Марка Твена, Р. Бернса, Е. Золя та ін. письменників. Літ.-наукові додатки до «Б.» — два випуски зб. «Зерна», тижневик «Неділя» (1895).

Літ..: Погребенник Ф. П. Юрій Федькович і газета «Буковина». «Радянське літературознавство», 1966, № 4.

Ф. П. Погребенник.

«БУКОВИНСКАЯ ЗОРЯ» — літ.-худож. та наук. журнал, що виходив щотижня з 2.II по 12.VI 1870 в Чернівцях; редактор — філолог, публіцист і поет І. Глібовицький. «Б. з.» виражала в цілому інтереси й погляди реакційної, «москвофільських (див. «Москвофіли») настроєної частини укр. інтелігенції Буковини; друкувалася переважно «язичієм». Літ.-худож. і наук. матеріал «Б. з.» (вірші, оповідання, істор., фольклорно-етногр. та ін.) мав здебільшого дидактичний і розважальний характер. Певну художньо-пізнавальну або наук. цінність становили твори С. Воробкевича, фольклорно-етногр. публікації Г. Купчанка (гол. чин. праця «Весілля руське на Буковині») та ін.

М. І. Юрійчук.

«БУКОВИНСЬКИЙ АЛЬМАНАХ» — літ.-худож. альманах. Виданий 1885 товариством укр. студентів «Союз» при Чернів. ун-ті з нагоди 10-річчя його існування. Має дві частини: «Поезія» і «Проза». Містить твори письменників Галичини, Буковини і Наддніпрянської України: Ю. Федьковича (повість «Лелії могила, або Довбушів скарб»), С. Воробкевича (поема «Тимош Хмельницький»), К. Устияновича (оповідання «Межи добрими людьми»), вірші П. Куліша, О. Кониського. У виданні вміщено також твори О. Поповича, В. Масляка, Т. Блонського, І. Пасічинського, наук. розвідку К. Ганкевича «Естетичне значення і символіка барв». У публікаціях «Б. а.» виявились як демократичні, так і ліберально-бурж. тенденції. В альманасі певною мірою відбилися прагнення до культур. єднання розмежованих тоді укр. земель.

Ф. П. Погребенник.

БУКОВИНСЬКИЙ ГОВІР — див. Покутсько-буковинський говір.

«БУКОВИНСЬКИЙ КАЛЕНДАР» — популярне ілюстроване видання т-ва «Руська бесіда». Видавався щороку 1874 — 1918 (1874 — 1916 — у Чернівцях, з 1917 — у Відні; до 1884 друкувався «язичієм», з 1885 — укр. мовою). Мав у цілому помірковано-ліберальне спрямування, в останні роки деякою мірою виражав націоналістичні тенденції. Редактором більшості випусків «Б. к.» був О. Попович. Крім календарних даних, «Б. к.» вміщував наук. та літ. матеріал: наук.-популярні статті з різних галузей знань, у т. ч. літературознавчі, фольклорно-етногр., істор. і педагогічні (І. Франка, С. Воробкевича, Г. Купчанка, О. Поповича та ін.), твори багатьох укр. письменників 19 — поч. 20 ст. (Т. Шевченка, С. Руданського, І. Франка, Є. Ярошинської, О. Кобилянської, Лесі Українки, Ю. Федьковича, Б. Грінченка, П. Грабовського, С. Воробкевича, О. Маковея, О. Олеся, С. Яричевського, Д. Макогона та ін.), переклади та переспіви творів Л. Толстого, В. Гаршина, П. Ж. Беранже та ін.

М. І. Юрійчук.

БУКОЛІКА, буколічна поезія (від грец. βουκολικός — пастуший) — один з жанрів олександрійської поезії. Є літ. трансформацією фольклор. джерела — пастуших пісень. Осн. форма Б. — поетичне змагання закоханих пастухів: пісняоповідь або пісенний діалог, в якому відтворена психологія пристрасті, тонко нюансовані відтінки почуття, майстерно змальовані реалістич. деталі в загалом умовному і завжди спокійному південному пейзажі. Розмір Б. — дактилічний гекзаметр, що на відміну від гекзаметра епосу мав т. з. буколічну цезуру (після 4-ї стопи) і спондей (у 5-й). Батьківщиною Б. вважається Сіцілія, а творцем жанру — грец. поет Феокріт із Сіракуз. Послідовники Феокріта Мосх Сіракузький, Біон Смирнський (2 ст. до н. е.) зосередились переважно на любовній тематиці, наблизивши Б. до анакреонтичної поезії. В рим. поезії Феокріта наслідував Вергілій («Буколіки», 42 — 38 до н. е.), який збагатив Б. введенням фрагментів істор. реальності. Ідеалізація предмета кохання була розвинута в грец. романі («Дафніс і Хлоя» Лонга), рим. елегії (Катулл, Овідій), а також стала грунтом для середньовічного культу Прекрасної Дами та для наступних його інтерпретацій у новітній європ. л-рі.

В українській поезії Б. не набула поширення. Певний відгомін буколічних мотивів є у віршах Г. Сковороди («О селянський любий, милий мій покою...» та ін).

Вид.: Феокрит, Мосх, Бион. В кн.: Александрийская поэзия. М., 1972.

О. Є.-Я. Пахльовська.

БУЛАВИЦЬКА Марія Василівна (29.VIII 1908, м. Умань, тепер Черкас. обл. — 7.XII 1982, Київ) — укр. рад. бібліограф. Закінчила 1937 Київ. ун-т. З 1938 працювала в ЦНБ АН УРСР. Автор бібліогр. покажчиків, зокрема бібліографій видань творів Лесі Українки, Панаса Мирного, Т. Шевченка, М. Коцюбинського та ін. Їй належать статті про творчість окремих письменників (Анрі Барбюса, Жорж Занд та ін.).

Тв.: Прогресивні письменники світу в боротьбі за мир. Бібліографічний покажчик. К., 1953; Леся Українка. Бібліографічний покажчик. К., 1956; Украинская литература. Дооктябрьский период. Рекомендательный указатель. М., 1957 [у співавт.].

Ф. К. Сарана.

БУЛАЄНКО Володимир Дмитрович (8.VI 1918, с. Сорокодуби, тепер Кремлівського р-ну Хмельн. обл. — 19.VIII 1944, м. Бауска Латв. РСР) — укр. рад. поет. У 1938 — 41 навчався в Дніпроп. ун-ті. З перших днів Великої Вітчизн. війни — на фронті. Загинув у бою. У віршах, вміщених у зб. «Поезії» (опубл. 1958), відтворив героїзм рад. людей у роки війни. Портрет с. 245.

Тв.: Поезії. К., 1974; Рос. перекл. — Стихотворения. 1937 — 1944. М., 1973.

Літ.: Моргаєнко П. Живий у пам’яті. В кн.: Вінок слави, т. 2, К., 1970.

О. Я. Ющенко.

БУЛАТ Тамара Павлівна (3.II 1933, Запоріжжя) — укр. рад. музикознавець-фольклорист, доктор мистецтвознавства з 1981. Закінчила 1956 Київ. консерваторію. З 1962 працює в ІМФЕ АН УРСР. Автор праць про взаємозв’язки поезії й музики в творчості укр. композиторів («М. Рильський і музика», 1969, у співавт.; «Творча праця М. Лисенка над Шевченковою поемою „Гайдамаки“ і задум опери», 1973), про літ. і фольклорні жанри [«Пісні звитяги (з історії революційної пісні на Україні)», 1968; «Основні тенденції розвитку масової пісні», 1979] тощо. Упорядкувала збірники: «Зоре моя вечірняя. Українські романси» (1982) і «Українські класичні романси» (1983). Один з упорядників мистецтвознавчої спадщини М. Рильського (М. Рильський. «Зібрання творів», т. 15, 1986).

Тв.: Микола Лисенко. К., 1973; Український романс. К., 1979; Яків Степовий. К., 1980.

О. А. Правдюк.

БУЛАТОВИЧ Микола Євгенович (1909, Київщина — 1939) — укр. рад. поет. Друкувався з 1927 у журналах «Глобус», «Нова громада». Автор збірок поезій «Скажу по правді» (1932), «Книга тривог» (1934), присвячених актуальним темам свого часу. Деякі вірші Б. («Гартовані бійці», «Марш жовтневих демонстрантів») покладено на музику (композитор М. Тіц та ін.). Незаконно репресований 1937. Реабілітований 1957.

Тв.: Скажу по правді. Х., 1932.

Літ.: Гельфандбейн Г. Микола Булатович. «Літературна критика». 1936, № 2.

Ф. Т. Кириченко.

БУЛАХ Григорій Іванович (10.IV 1938, с. Піски, тепер Лохвицького р-ну Полтав. обл.) — укр. рад. письменник, засл. артист УРСР з 1977. Закінчив 1965 Київ. ін-т театр. мист-ва. З 1965 працює в Київ. філармонії, виступає з худож. читанням. Автор зб. поезій «Світанкова зоря» (1979). У зб. «Злива» (1982; повість «Харитонові сосни» та оповідання) розкривається світ переживань людей, що пройшли крізь жорстокі випробування війни.

Літ.: Павличко Д. До пізнання високого вогню. В кн.: Булах Г. І. Світанкова зоря. К., 1979.

В. В. Громова.

БУЛАХОВСЬКА Юлія Леонідівна (8.XII 1930, Харків) — укр. рад. літературознавець, доктор філол. наук з 1986. Дочка Л. А. Булаховського. Закінчила 1952 Київ. ун-т. З 1956 працює в Ін-ті л-ри ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР. У колі наук. інтересів Б. — польс. поезія 20 ст., рос.-польс. і укр.-польс. літ. взаємини, проблеми худож. перекладу, взаємодія л-ри, музики, образотворчого мист-ва. Автор монографій: «Поезія Юліана Тувіма» (1960), «Прогресивна польська поезія (1940 — 1955) в її зв’язках з російською та українською літературами» (1964), «Проблематика польської сатири 30 — 50-х років XX ст. (поезія і художня проза)» (1968), «Творчість Леопольда Стаффа і стильові пошуки польської поезії 1-ї половини XX ст.» (1970), «Спадкоємність і новаторство сучасної польської поезії» (1979), «Типологія польсько-російсько-українських літературних явищ 50 — 70-х років XX ст.» (1982). Нагороджена медаллю «За заслуги перед польською культурою».

В. П. Вєдіна.

БУЛАХОВСЬКИЙ Леонід Арсенійович [2 (14).IV 1888, Харків — 4.IV 1961, Київ] — український рад. мовознавець, академік АН УРСР з 1939, чл.-кор. АН СРСР з 1946, засл. діяч науки УРСР з 1941. Закінчив 1910 Харків. ун-т. Професор Перм. (з 1917), Харків. (з 1921), Моск. (з 1943) ун-тів. У 1944 — 61 був директором Ін-ту мовознавства АН УРСР, 1946 — 60 одночасно завідував кафедрою слов’ян. філології Київ. ун-ту. Автор праць з рос. та укр. мовознавства, славістики (зокрема слов’ян. акцентології), етимології, стилістики, заг. мовознавства, методики викладання мов тощо: «Український літературний наголос» (1947), «З історичних коментаріїв до української мови» (1946 — 52), «Вступ до мовознавства» (ч. 2, 1953), «Нариси з загального мовознавства» (1955), «Питання походження української мови» (1956) та ін. Реконструював найдавнішу слов’ян. акцентологічну систему, пояснив факти з історії наголосу в деяких слов’ян. мовах. Досліджував фонетичні, морфологічні й лексичні риси давньорус. пам’яток 12 — 14 ст. Зробив значний внесок в укр. лексикографію, працював над упорядкуванням укр. правопису. Створив підручники для вузів: «Курс російської літературної мови» (1935), «Історичний коментар до російської літературної мови» (1936). У праці «Російська літературна мова першої половини XIX ст.» (т. 1 — 2, 1941 — 48) розглянув роль В. Жуковського, О. Пушкіна, М. Гоголя та ін. у становленні рос. літ. мови. Автор статей про «Слово о полку Ігоревім», мову О. Пушкіна, Т. Шевченка, М. Рильського («Мовні засоби інтимізації в поезії Тараса Шевченка», 1942; «Російські поеми Т. Шевченка та їх місце в системі поетичної мови першої половини XIX століття», 1944; «Максим Рильський — поет-патріот»,1946). Відп. ред. і один з авторів «Курсу сучасної української літературної мови» (т. 1 — 2, 1951).

Тв.: Вибрані праці, т. 1 — 5. К., 1975 — 83.

Літ.: Білодід І. К. Леонід Арсенійович Булаховський. К., 1968; Лукінова Т. Б. До видання наукової спадщини академіка АН УРСР Л. А. Булаховського. «Вісник АН УРСР». 1970, № 9.

В. М. Русанівський.

БУЛВЕР-ЛІТТОН (Bulwer-Lytton) Едуард Джордж (25.V 1803, Лондон — 18.I 1873, Торкі) — англ. письменник. Закінчив 1825 Кембрідж. ун-т. У романі «Пелем, або Пригоди джентльмена» (1828) Б.-Л. піддав критиці бурж. мораль. В романах «Кекстони» (1849), «Мій роман» (1851 — 52) відтворив життя провінц. поміщицької Англії. Роман «Кенелм Чіллінглі, його пригоди і погляди на життя» (1873) — про трагічну долю людини в буржуазному суспільстві, був виданий за ініціативою М. Горького в серії «История молодого человека 19 в.» (М., 1932). Автор істор. романів «Останні дні Помпеї» (1834), «Рієнці, останній з римських трибунів» (1835), істор. драм «Герцогиня де ля Вальєр» (1836), «Рішельє» (1839). Писав також пригодницькі («Поль Кліффорд», 1830; «Юджін Арам», 1832) і фантастичні романи («Дивна історія», 1862; «Майбутня раса», 1871). Укр. мовою повість Б.-Л. «Несамовитий дім» вийшла 1929 у Львові у перекл. Б. Полянича.

Тв.: Рос. перекл. — Пелэм, или Приключения джентльмена. М., 1958; Пьесы. М., 1960; Последние дни Помпеи. М., 1965; Кенелм Чиллингли, его приключения и взгляды на жизнь. М., 1985.

Д. С. Яхонтова.

БУЛГАКОВ Михайло Опанасович [3 (15).V 1891, Київ — 10.III 1940, Москва] — рос. рад. письменник. Закінчив 1916 мед. ф-т Київ. ун-ту. Літ. діяльність почав 1921. Сатиричні оповідання й фейлетони Б. увійшли до збірок «Оповідання» і «Трактат про житло» (обидві — 1926). Соціальні катаклізми, крах старого сусп. ладу, трагічна доля людей, що у вихорі революції та громадян. війни втратили ідейно-соціальні орієнтири, — осн. мотив роману «Біла гвардія» (1925 — 27), п’єси «Втеча» (пост. 1957) та ін. Фантастично-сатир. повісті «Дияволіада» (1925), «Собаче серце» (1925, опубл. 1987), «Фатальні яйця» (1925), «Багряний острів» (1924, однойм. п’єса пост. 1928), комедія «Зойчина квартира» (пост. 1926) спрямовані проти негативних явищ періоду непу. Взаємини митця і суспільства є центральними в істор. п’єсах «Кабала святенників» («Мольєр», 1936, пост. 1943) та «Останні дні» («Пушкін», 1937), «Театральному романі» (1936 — 37, опубл. 1965, незакінч.). У романі «Майстер і Маргарита» (1928 — 40, опубл. 1966 — 67), в якому реалізм поєднується з фантастикою і сатиричним гротеском, Б. порушує одвічні проблеми добра і зла, соціального призначення мистецтва і ролі художника в житті суспільства. Творчість письменника, органічно пов’язана з традиціями рос. класики, передусім М. Гоголя, М. Салтикова-Щедріна, Ф. Достоєвського, збагатила рад. л-ру новими темами, образами й мотивами.

Значне місце у творах посідають укр. теми й образи. Роман «Біла гвардія» і створена на його основі п’єса «Дні Турбіних» (пост. 1926) побудовані на матеріалі істор. подій, що відбувалися в Києві під час Великої Жовтн. соціалістич. революції і громадян. війни. Б. використав деякі положення філос. учення Г. Сковороди (теорію «трьох світів» і думку про те, що справжнє щастя людини полягає в пошуках внутр. спокою, гармонії душі). Автор оповідання «Незвичайні пригоди лікаря» (1921), дія якого відбувається в Києві, та ліричного нарису «Київ місто» (1923). П’єси Б. («Дні Турбіних», «Останні дні» та ін.) йшли в театрах Києва, ін. міст України. У 1987 Київ. драм. театр ім. І. Франка здійснив виставу п’єси М. Рощина «Майстер і Маргарита» (перекл. Б. Олійника) за однойменним романом М. Булгакова.

Тв.: Избранное. М., 1988; Избранная проза. М., 1983; Белая гвардия. — Мастер и Маргарита. М., 1984; Самоцветный быт. М., 1985; Рассказы и фельетоны. Пьесы. М., 1986; Романы. М., 1987.

Літ.: Чудакова М. О. Архив М. А. Булгакова. «Записки отдела рукописей Государственной библиотеки им. Ленина», 1976, в. 37; Яновская Л. Творческий путь Михаила Булгакова. М., 1983; Галинская И. Л. Загадки известных книг. М., 1986.

І. Д. Бажинов.

БУЛГАРІН Фадей Венедиктович [24.VI (5.VII) 1789, Мін. губ. — 1(13). IX 1859, побл. Дерпта, тепер Тарту] — рос. журналіст і письменник. Видавав (разом з М. Гречем) журн. «Сын отечества», газету «Северная пчела» та ін. Політ. погляди Б. відзначалися крайньою реакційністю. Виступав проти прогресивних рос. і укр. письменників, укр. культури. Автор повчальних романів «Іван Вижигін» (1829, критично оцінений Г. Квіткою-Основ’яненком) і «Петро Іванович Вижигін» (1831) та псевдоісторичних — «Дмитрій Самозванець» (1830) і «Мазепа» (1834). Залишив «Спогади» (1846 — 49). На вечорах у петерб. літератора О. Струговщикова з Б. зустрічався Т. Шевченко, згадка про один з романів Б. є в Шевченковій повісті «Близнецы».

М. Л. Ковсан.

БУЛИГА Олексій Федорович (16.VII 1938, с. Великі Пріцьки Кагарлицького р-ну Київ. обл. — 28.II 1966, Київ) — укр. рад. поет. Закінчив 1961 Київ. політех. ін-т. Працював 1961 — 66 в Ін-ті електрозварювання ім. Є. О. Патона АН УРСР. З 1960 виступав з віршами у пресі. Поезії Б. (зб. «Скресіння», 1967) властиві гостре відчуття сучасності, романтична піднесеність, життєлюбність, задушевність. Поряд з інтимно-ліричними мотивами (вірші «Любов», «Ірця» та ін.) у творах Б. звучать мужньо-трагічні, породжені тяжкою недугою поета (вірш «Ріка моєї юності»).

Тв.: [Вірші]. В кн.: Поезія, в. 1. К., 1973.

Літ.: Симоненко П. Романтик нової снаги. «Вітчизна», 1967, № 10.

Р. І. Доценко.

БУЛИЧ Сергій Костянтинович [27.VIII (8.IX) 1859, Казань — 1921, Петроград] — рос. мовознавець і історик музики. Закінчив 1882 Казан. ун-т, пізніше навчався в Петерб. консерваторії. Професор Петерб. ун-ту з 1908, ректор Вищих жіночих курсів у Петербурзі з 1910. Праці з рос. та слов’ян. мовознавства, фонетики, історії східнослов’ян. мовознавства; з них основна — «Нарис історії мовознавства в Росії, т. 1 (XIII ст. — 1825 р.)» (1904), де подано великий історіогр. матеріал, зокрема з укр. мовознавства. Автор статті «Малоруське наріччя» (1896) в «Енциклопедичному словнику» Ф. Брокгауза та І. Єфрона. Б. належать також статті з муз. етнографії, про рос. композиторів О. Варламова, М. Балакирєва, М. Глинку, про зв’язок л-ри й музики (роль музики в творчості О. Грибоєдова, О. Пушкіна, М. Лермонтова і значення їхньої творчості для розвитку рос. муз. культури).

О. І. Білодід.

БУЛИЧОВА Ангеліна Олександрівна [13 (26).XII 1916, с. Бісерть, тепер Нижньосергінського р-ну Свердл. обл.] — рос. рад. письменниця. Член КПРС з 1945. Закінчила 1941 Моск. ін-т історії, філософії й л-ри. Живе на Україні. Збірки «Червоний парус» (1963), «Добрі вірші» (1969), «Якою землю бачу я» (1971), «Квітневі багаття» (1975), «Фіалки в січні» (1977), «Золото листопаду» (1983) та ін. позначені щирістю і свіжістю почуттів. Автор повістей («Сурмачі з вулиці Сонячної», 1974; зб. «Брат з іншого дому», 1982), нарисів і оповідань (зб. «Шукаю весну», 1968) — про призначення людини, її місце в суспільстві. Публіцистич. пафос в творах Б. поєднується з ліричними інтонаціями.

Тв.: Баллады и поэмы. Льзов, 1984; Алый парус. К., 1987; Укр. перекл. — Тече річка Солокія. К., 1963.

БУЛСТАД, Болстад (Bolstad) Ейвін (1.II 1905, Варде — 22.III 1979) — норв. письменник. Член Компартії Норвегії. Закінчив комерційну гімназію в Бергені. Автор соціально-критичних романів «Спекулянт», «Червона бегонія» (обидва — 1947), п’єс «Патріот» (1938), «Заповіт старого Вінкеля» (1949). В циклі романів «Танго смерті» (1967), «Апасіоната» (1968), «Юрун» (1969), «Чорна меса» (1970) показав занепад бурж. культури. У збірках новел «Глузливий добродій з острова Тоска» (1955), «Без маски» (1961), «Оповідання й притчі» (1966), «Булстад розповідає» (1971) реалістично змальовано життя простих людей Норвегії. Укр. мовою окремі твори Б. переклала О. Сенюк.

Тв.: Укр. перекл. — Мала жінка. — Без медалі. В кн.: Сучасна норвезька новела. К., 1975; Рос. перекл. — Спекулянт. М., 1948; Без маски. Л., 1961; Красная бегония. М., 1964; Доброе солнце. М., 1970.

Є. О. Попович.

БУЛЬБА Альгерд (справж. — Чиж Вітовт; pp. н. і см. невід.) — білорус. критик і публіцист поч. 20 ст. В 1910 — 11 у газ. «Наша ніва» друкував літ.-крит. статті, а також рецензії на збірки «Гусляр» Янки Купали, «Пісні-жалі» Якуба Коласа та ін. Автор алегоричних оповідань, статей про білорус. музику і театр, нар. ремесла. Виявляв інтерес до укр. л-ри. В газ. «Наша ніва» опубл., зокрема, некролог про Б. Грінченка (1910), ст. «Пам’яті Тараса Шевченка» (1911).

Е. М. Мартинова.

БУМІ-ПАПА (Μπούμη Παπα) Ріта (27.XI 1906, о. Сірос — 8.IX 1984, Афіни) — грец. поетеса і перекладачка. Навчалася в Париз. ун-ті. Автор збірок «Пісні кохання» (1930), «Афіни» (1945), «Троянда зустрічі» (1960), «Урожай квітів у пустелі» (1962), повістей «Морган, скляний принц» (1972), «Хрісо» (1984) та ін. Збірки віршів «Тисяча розстріляних дівчат» (1963) та «Чарівна сопілка» (1965) — про Рух Опору в Греції, учасницею якого була й сама Б.-П. В березні 1961 в газ. Компартії Греції «Αυγή» («Світанок») опублікувала ст. «Тарас Шевченко». Для видання «Творів» Т. Шевченка (Афіни, 1964) переклала вірші «Садок вишневий коло хати» і «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами!». В 1964 разом з Я. Ріцосом, Е. Алексіу та ін. перекладачами брала участь у вечорі пам’яті Т. Шевченка в Афінах. Перекладала твори рос. (М. Шолохов, О. Блок, С. Єсенін, А. Ахматова, Б. Пастернак) та ін. письменників. Підготувала і видала у своєму перекладі «Антологію всесвітньої поезії» (1953) та «Антологію негритянських поетів» (1972). Укр. мовою окремі вірші Б.-П. переклали Ю. Микитенко та ін.

Тв.: Укр. перекл. — Україна. «Всесвіт», 1982, № 12; Біженець на снігу. В кн.: Вітрила. К., 1983; Рос. перекл. — Солнце на ладони. М., 1966.

Літ.: Микитенко Ю. Пасіонарія Еллади «Всесвіт», 1982, № 12.

Т. М. Чернишова.

Попередня     Головна     Наступна