Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


[Українська Літературна Енциклопедія. — К., 1988. — Т. 1: А-Г. — С. 384-399.]

Попередня     Головна     Наступна





ГАМАН Віктор Пантелійович (30.Х 1937, с. Ков’яги Валківського р-ну Харків. обл.) — укр. рад. письменник, канд. філос. наук з 1975. Член КПРС з 1960. Закінчив 1960 Київ. ун-т. У збірках повістей та оповідань «Сонцестояння» (1964), «Колодязь» (1972), «Молоде літо» (1979), докум. повісті «Село на шляху» (1983) відображено гостроту і складність процесу утвердження високої духовності в рад. суспільстві, зокрема серед молоді. Проблемам екології, вибору життєвої позиції людини, покликання сучас. науки присвячено романи «Заповідні верховіття» (1982), «Катрановий мед» (1987). Автор повісті-есе «Отчий поріг Петра Панча» (1985), нарисів про земляків — діячів л-ри (В. Минка, В. Кочевського, В. Войцеховича) і мист-ва (М. Дерегуса, М. Манойла) та ін. Окремі оповідання Г. перекладено груз. мовою.

В. О. Хитрук.


ГАМАРРА (Gamarra) П’єр (10.VII 1919, Тулуза) — франц. письменник. Член ФКП з 1943. За освітою вчитель. У часи окупації Франції видавав разом з А. Вюрмсером підпільну газ. «Le patriote sud-ouest» («Південно-західний патріот», 1942 — 44) в Тулузі. Збірки віршів «Спроба затаврувати» (1944), «Пісня Арраської фортеці» (1951) — про героїку Руху Опору. В романах «Вогняний дім» (1948), «Опівнічні півні» (1949) змалював долю молодих людей з народу. Гол. герої романів «Діти чорного хліба» (1950), «Бузок Сен-Лазара», «Жінка і ріка» (обидва — 1951), «Розалі Брусс» (1953), зб. оповідань «Людські руки» (1953) — селяни, робітники, службовці, об’єднані ідеєю боротьби за мир, за соціальні права. Гострі соціально-політичні, світоглядні проблеми порушені в романах «Учитель» (1955), «Дружина Сімона» (1961), «Аллахові сади» (1961). Істор. трилогія «Тулузькі таємниці» (1967), «Золото і кров» (1970), «72 сонця» (1975) присвячена революц. рухові 60-х pp. 19 ст. і Паризькій комуні. Написав фантаст. повість «Соло» (1964), ряд книг для дітей і юнацтва. Автор публіцистич. і літ.-критичних книг: «Віктор Гюго» (1974), «Мої книги для всіх» (1980). Неодноразово відвідував Рад. Союз, 1957 був у Києві. Нагороджений рад. орденом «Знак Пошани» (1967). Укр. мовою твори Г. перекладали Т. Воронович, Р. Терещенко, В. Пащенко, А. Жаловський, Г. Філіпчук та ін.

Тв.: Укр. перекл. — Людські руки. «Вітчизна», 1951, № 1; Анжель Лассаль. «Радянська жінка», 1951, № 11; Учитель. К., 1958; Троянда Карпат. К., 1958; Матір божа з гвоздикою. «Всесвіт», 1958, № 2; Гонкурівську премію присуджено вбивці. К., 1966; Соло. «Всесвіт», 1968, № 2; Капітан Весна. К., 1971; Тулузькі таємниці. К., 1972; 72 сонця. К., 1976; Пісня тієї, що чекає. «Всесвіт», 1980, № 5; Вогняний дім. К., 1981; Посмішка Одетти. «Ранок», 1985, № 7; Рос. перекл. — Дети нищеты. М., 1954; Пиренейская рапсодия. М., 1965; Читая и перечитывая. М., 1985.

Літ.: Пащенко В. І. Французький письменник-комуніст П’єр Гамарра. К., 1977; П’єр Гамарра: реалізм і міфи. «Всесвіт». 1987, № 5.

В. І. Пащенко.


ГАМЗАТОВ Расул Гамзатович (8.IX 1923, с. Цада, тепер Хунзахського р-ну) — авар. рад. поет, громад. діяч, нар. поет Даг. АРСР з 1959, Герой Соц. Праці (1974). Член КПРС з 1944. Син Г. Цадаси. Закінчив 1950 Літ. ін-т ім. О. М. Горького (Москва). Депутат Верх. Ради СРСР 6 — 12-го скликань, член Рад. к-ту солідарності країн Азії та Африки. Тематика творів — життя Дагестану, дружба рад. народів, любов, високе покликання поета. У поезіях часів Великої Вітчизн. війни (зб. «Полум’яна любов і пекуча ненависть», 1943) звеличував героїзм захисників Батьківщини. Наступні книги «Відголоски війни» (1945), «Пісні гір» (1949), «Рік мого народження» (1950; Держ. премія СРСР, 1952), «Дагестанська весна» (1955), «Високі зорі» (1962; Ленінська премія, 1963), поеми «Розмова з батьком» (1953). «Горянка» (1958) характеризуються широким діапазоном тем і мотивів, громадян. пристрастю, тонким ліричним почуттям, нац. колоритом. У збірках «В горах моє серце» (1959), «Письмена» (1963), «Мулатка» (1966), «Вірші і поеми» (1974), «Книга кохання» (1975), «Сказання» (1976), «Острів жінок» (1980), «Двадцятий вік» (1983), лірич. повісті «Мій Дагестан» (1967 — 71), поемах «Остання ціна» (1976), «Бережіть матерів» (1978) порушуються важливі соціальні та морально-етичні проблеми формування нової людини соціалістич. суспільства. Автор книжок для дітей, літ.-критичних статей, оглядів, перекладач з рос. л-ри. Укр. мовою окремі твори Г. переклали П. Тичина, А. Малишко, Д. Павличко, Б. Олійник, Д. Бобир, О. Новицький, П. Засенко, В. Коломієць, В. Підпалий, П. Осадчук, В. Мордань, А. Таран, М. Шумило.

Тв.: Укр. перекл. — Високі зорі. К., 1968; Мій Дагестан. К., 1978; Сонети, вірші. К., 1979; Пісні гір. К., 1986; Рос. перекл. — Соорание сочинений, т. 1 — 5. М., 1980 — 82; Колесо жизни. М., 1987.

Літ.: Антопольский Л. Б. У очага поэзии. М., 1972; Дементьев В. Расул Гамзатов, Жизнь и творчество. М., 1984.

С. А. Крижанівський.


ГАМСАХУРДІА Константіне Симонович [3(15).V 1891, с-ще Абаша, тепер місто — 17.VII 1975, Тбілісі] — груз. рад. письменник, академік АН Груз. РСР з 1944. Закінчив 1919 Берлін. ун-т. Ранні твори — новели, вірші, есе, роман «Посмішка Діоніса» (1925) — позначені декадент. мотивами. В романі «Украдений місяць» (кн. 1 — 3, 1935 — 36) відображено події періоду колективізації. Істор. роман «Правиця великого майстра» (1939) розкриває життя Грузії кінця 11 ст., у тетралогії «Давид Будівник» (т. 1 — 4, 1942 — 62) змальовано боротьбу груз. народу на рубежі 11 — 12 ст. за визволення батьківщини від іноз. загарбників, за об’єднання груз. князівств у єдину централізовану державу. Роман «Цвітіння лози» (1956) розповідає про життя колг. села. Автор біогр. роману «Роман життя Гете» (1934), худож. нарисів, літ.-крит. статей, досліджень про творчість груз., рос., західноєвроп. письменників. Переклав «Божественну комедію» Данте, «Страждання молодого Вертера» Й. В. Гете та ін. Україні присвятив кн. «Українська Феміда» (1931), написав статтю про Т. Шевченка «Нескорений лицар» (1964). Укр. мовою окремі твори Г. переклали О. Пархомовська, З. Самійленкова, О. Синиченко, О. Мушкудіані. Портрет та ілюстрація с. 386.

Тв.: Укр. перекл. — Вкрадений місяць. «Радянська література», 1936. № 4 — 7: Безсмертя. К., 1968; Правиця великого майстра. К., 1971; Рос. перекл. — Собрание сочинений, т. 1 — 8. Тбилиси, 1972 — 81.

Літ.: Жгенти Б. Константинэ Гамсахурдиа. Тбилиси, 1968; Сигуа С. И. Миф и логика. Структура прозы Константинэ Гамсахурдиа. Тбилиси, 1984.

Л. В. Грицик.


ГАМСУН (Hamsun; справж. прізв. — Педерсен) Кнут (4.VIII 1859, м. Лом — 19.II 1952, м. Норгольм) — норв. письменник. Замолоду багато мандрував, змінив ряд професій. Писати літ. твори почав з 1877. У психологічних романах «Голод» (1890), «Містерії» (1892), «Пан» (1894), «Вікторія» (1898) відбиті складні суперечності бурж. суспільства. Критика капіталізму в творах Г. поєднується з ідеалізацією патріарх. життя норв. селянина (автобіогр. трилогія — «Під осінніми зорями», 1906; «Мандрівник грає під сурдинку», 1909; «Остання радість», 1912; роман «Соки землі», 1917). Крайній індивідуалізм, антидемократизм Г. виявився у драм. трилогії «Біля брами царства» (1895), «Гра життя» (1896), «Вечірня зоря» (1898), пройнятій песимізмом і містикою. В трилогії «Бродяги» (1927), «Август» (1930), «Життя йде» (1933) переважають мотиви самотності і безпорадності людини у капіталістич. суспільстві. Вороже ставлення до революц., соціальних змін привело Г. на бік політ. реакції. В роки гітлерівської окупації Норвегії співробітничав з фашистами. Визнанням вини перед батьківщиною стала кн. спогадів «На зарослих стежках» (1949). Лауреат Нобелівської премії (1920). Укр. мовою окремі твори Г. переклали О. Жолоб, М. Катренко, М. Зеров, Ф. Федорців, В. Гладка і К. Корякіна.

Тв.: Укр. перекл. — Мандрівні Дні. Х. — К., 1926; Голод. — Пан. — Вікторія. Х., 1928; Бродяги. Х., 1928; Вибрані твори, т. 2. Містерії. Х. — К., 1930; Рос. перекл. — Избранные произведения, т. 1 — 2. М., 1970.

Літ.: Сучков Б. Кнут Гамсун. В кн.: Сучков Б. Лики времени, т. 2. М., 1976.

Є. І. Нечепорук.


ГАН Олена Андріївна [псевд. — Зенеїда Р-ва; 11 (23).І 1814, Ржищів, тепер Кагарлицького р-ну Київ. обл. — 24.VI (6.VII) 1842, Одесаі — рос. письменниця. В 1837 — 42 у журналах «Библиотека для чтения» та «Отечественные записки» надруковано значною мірою автобіогр. повісті Г. «Ідеал», «Медальйон», «Суд світу», «Теофанія Аббіаджіо» та ін. В. Бєлінський, І. Тургенєв вбачали осн. пафос її творів в енергійному протесті проти приниження і безправ’я жінки. В окремих повістях («Номерована ложа», 1840) є мотиви з укр. життя. На Україні Г. зустрічалася з О. Пушкіним, В. Бенедиктовим, М. Надеждіним, А. Подолинським. В 1837 на Кавказі познайомилася з С. Кривцовим (листувалася з ним) та ін. засланими декабристами, про що розповіла в «Спогадах Желєзноводська» (1837). Творчість Г. досліджував О. Білецький.

Тв.: Номерованная ложа. К., 1909.

Літ.: Білецький О. Тургенєв и русские писательницы 1830 — 1860-х годов. В кн.: Білецький О. Зібрання праць, т. 4. К., 1966; Фатов Н. Библиографические материалы для изучения жизни и творчества Е.А.Ган. «Известия отделения русского языка и словесности Академии наук», 1914, т. 19, кн. 2.

Г. Д. Зленко, С. А. Кривошапова.


ГАНДЗЮРА Петро Полікарпович (27.XII 1924, с. Михайлівка, тепер Кам’янського р-ну Черкас. обл.) — укр. рад. письменник. Член КПРС з 1951. Учасник Великої Вітчизн. війни. Закінчив 1955 Київ. ун-т. Друкується з 1948. Автор романів «Назустріч бурі» (1958), «Розгнівана земля» (1960), «Похмура осінь» (1962), «Багряні ночі» (1964), «Партизанський кур’єр» (1972), присвячених боротьбі рад. підпільників і партизанів проти нім.-фашистських загарбників. Роман «Маленька Марі» (1986) — про участь рад. людей у Русі Опору в Бельгії, боротьбу за мир у наші дні, У докум. оповіді «Законодавці поля» (1963), романі «Поле не спить» (1978) відтворено сьогоденне життя сільських трудівників та інтелігенції, їхній духовний світ.

Тв.: Рос. перекл. — Разгневанная земля. М., 1971.

І. М. Давидова.


ГАНДКЕ (Handke) Петер (6.XII 1942, м. Гріффен) — австр. письменник. Навчався 1961 — 63 в ун-ті Граца. Певний час жив у ФРН. Автор антироману «Шершні» (1966) та антидрами «Наруга над публікою» (1966). Був прихильником авангардист. театру (п’єси «Самозвинувачення», «Пророцтво», обидві — 1966). На п’єсах «Каспар» (1968) і «Верхи через Боденське озеро» (1971) позначився вплив Ф. Кафки та формалістич. мовних теорій. Зріла творчість Г. характеризується зверненням до соціально-крит. проблем. В оповіданні «Страх воротаря при одинадцятиметровому штрафному ударі» (1970) і однойм. сценарії (1972) показано крайню самотність і відчуженість індивіда в бурж. суспільстві. В повістях «Короткий лист перед довгим прощанням», «Небажане горе» (обидві — 1972) Г. тяжіє до реалістич. манери письма. Г. належать також романи «Коробейник» (1967), «Пора щирого почуття» (1975), «Письменник у другій половині дня» (1987), зб. «Німецькі вірші» (1969), есе «Література — романтична» (1967) та ін. Укр. мовою роман «Жінка-лівша» Г. переклав О. Логвиненко («Всесвіт», 1980, № 2).

Тв.: Рос. перекл. — Повести. М., 1980.

Літ.: Затонський Д. Петер Хандке і реалізм. В кн.: Затонський Д. Минуле, сучасне, майбутнє. К., 1982.

Б. М. Гавришків.


ГАНЕ (Gane) Тамара (19.III 1909, м. Болград, тепер Одес. обл.) — рум. літературознавець і перекладачка. Закінч. 1934 Ясський ун-т. Працювала в посольстві Рум. Нар. Республіки в Москві (1949). У 1951 — 69 — професор кафедри історії рос. і рад. л-ри ф-ту славістики Бухарест. ун-ту. Досліджує рум.-рос. і рум.-рад. літ. взаємини. Автор передмови до бібліогр. довідника «Російська і радянська література румунською мовою» (1959), дослідження про творчість О. Твардовського (1960), монографії «Лермонтов» (1963). В перекладі Г. і з її передмовами опубл. твори Д. Фонвізіна, Ф. Достоєвського, В. Маяковського та ін. Г. належать розвідки про Т. Шевченка «Великий революційно-демократичний поет, борець за народну справу» [журн. «Viaţa românească» («Румунське життя»), 1951, № 3] і «Сторіччя Тараса Шевченка» [«Gazeta literara» («Літературна газета»), 10.III 1961] та статті про І. Франка «Видатний драматург» [газ. «Veac nou» («Новий вік», 17.VIII 1956, № 33)] і «Заповідь борця-революціонера» [журн. «Teatrul» («Театр», 1956, № 3)].

О. С. Романець.


ГАНЕЙЗЕР Євген Адольфович [псевд. — Хома Брут, Е. Ган; 24.XII 1861 (5.I 1862), м. Бендери, тепер Молд. РСР — 1.Х 1938, Москва) — рос. і укр. письменник, журналіст. Закінчив 1877 уч-ще землеробства і садівництва в Умані, Львів. ун-т. Слухав лекції у Вищій школі соціальних наук у Парижі (1901 — 02). Літ. діяльність розпочав 1880. Автор прозових і драм. творів з життя селян та інтелігенції, написаних рос. і укр. мовами (драм. жарт на дві дії «Заклята криниця», 1884; оповідання «Перевірка нестатків», 1905, й «Свято злодіїв», 1909), худож.-публіцистич. нарису «Броненосець „Потёмкин“», статей, спогадів. Перекладав з польс. мови (зокрема, твори Б. Пруса). Г. був у дружніх стосунках з В. Короленком, Г. Успенським, листувався з М. Коцюбинським.

Ф. П. Погребенник.


ГАНИЧЕВ Валерій Миколайович (3.VIII 1933, ст. Пестово Ленінгр. обл.) — рос. рад. публіцист, критик, перекладач, доктор істор. наук з 1978. Член КПРС з 1956. Закінчив 1956 Київ. ун-т. Гол. ред. «Роман-газеты». Автор нарисів про відповідальність молодих за культур. спадщину, критичних статей про творчість М. Шолохова, В. Бєлова, В. Чивіліхіна (книги «Спадкоємці», 1977; «В ім’я нащадків», 1982, тощо). Худож. хроніка «Рос непереможний» (1985) — з історії освоєння Причорномор’я. Істор.-біогр. повість «Тульський енциклопедист» (1986) присвятив ученому й письменнику А. Т. Болотову. Переклав роман П. Автомонова «Каштани на спомин» (1984).

Є. Г. Мірошниченко.


ГАНКА (Hanka) Вацлав (10.VI 1791, Горжіневес — 12.I 1861, Прага) — чес. філолог, поет, громад. діяч. Учився в Праз. (з 1809) і Віден. (1813 — 14) ун-тах. З 1848 викладав у Праз. ун-ті старослов’ян. і рос. мови. Зб. «Дванадцять пісень» (1815) написав за мотивами слов’ян. фольклору. Разом з Й. Ліндою опублікував збірки патріотичних поем і віршів «Краледворський рукопис» (1817) і «Зеленогорський рукопис» (або «Суд Любуші», 1818), видавши їх за пам’ятки середньовічної чес. епічної поезії. Ці рукописи мали значний вплив на розвиток чес. л-ри, формування нац. свідомості чехів. У 80-х pp. 19 ст. було доведено, що вони є містифікацією. Г. сприяв зміцненню культур. контактів чехів з ін. слов’ян. народами. Переклав і видав «Слово о полку Ігоревім». Перекладав укр. нар. пісні. Написав рецензію на п’єсу І. Котляревського «Наталка Полтавка» і некролог «Малоруський поет І. Котляревський». Цікавився творчістю Т. Шевченка. В архіві Г. знайдено списки 4 віршів укр. поета. Т. Шевченко згадав Г. у посланні «І мертвим, і живим...». Укр. мовою «Краледворський рукопис» переклали І. Срезневський, М. Шашкевич, І. Вагилевич, С. Руданський, І. Верхратський, І. Франко; кілька віршів Г. переклав П. Грабовський.

Тв.: Укр. перекл. — [Вірші]. В кн.: Грабовський П. Твори, т. 1 — 2. К., 1964; Рукопись Короледворська. В кн.: Франко 1. Зібрання творів, т. 10. К., 1977.

Літ.: Пушкаревич К. О. Королеводвірський рукопис в українських перекладах. В кн.: Науковий збірник Ленінградського товариства дослідників української історії, письменства та мови, т. 2. К., 1929; Шашкевич М., Вагилевич І., Головацький Я. Твори. К., 1982.

А. Р. Волков.


ГАНСОН (Hansson) Ула (12.XI 1860, м. Генсінге — 26.Х 1925, м. Бююкдере, Туреччина) — швед. письменник. Писав швед. і нім. мовами. Закінчив 1882 Лундський ун-т. Автор поетич. збірок «Вірші» (1884), «Ноктюрн» (1885), «Пісні молодого Офега» (1892), «Поезії віршем і прозою» (1901), «На вівтар вітчизни» (1908), романів «Пані Естер Брус» (1893), «Подорож додому» (1894), «Садиба» (1910), збірок новел «Жінки буденного дня» (1891), «Шлях до життя» (1896). У ранніх творах Г. звучать антибурж. мотиви. В пізніших — переважають індивідуалістичні настрої. Критичні праці спрямовані проти натуралізму («Матеріалізм у художній літературі», 1892). Укр. мовою перекладено новели «Гортанка», «Душогуб» («Літературно-науковий вістник», 1906, кн. 3, перекл. М. Мочульського) та «Новеля» («Українська хата», 1911, №5 — 6).

Г. П. Кочур.


ГАНСЬКА ЛІТЕРАТУРА — л-ра народів Гани. Виникла (в осн. — англ. мовою) в кін. 19 — на поч. 20 ст. Тривалий час єдиною формою писемної творчості в країні була журналістика (статті й книги А. Ахума, Е. Самсона, А. Аджайє, К. Хейфорда, Р. Є. Г. Арматту та ін.). З серед. 20 ст. з’являються твори мовами народів фанті, еве, га, адангме, ашанті, хауса тощо, Епічні поеми «Народ фанті» та «Звичаї фанті» Г. Р. Аккуа, збірки поезій Р. Є. Г. Арматту «Між лісом і морем» (1951) і «Таємні думки негра» (1953), вірші Е. Аму, К. А. Акрофі та ін., п’єси Дж. Х. Нкетіа, романи «Третя жінка» Дж. Б. Данква і «П’ята лагуна» та «Сторінки історії Анао» К. Фіаву відіграли велику роль у пробудженні нац. самосвідомості народів Гани. Здійснюються переклади світової л-ри (творів В. Шекспіра, М. Сервантеса, Б. Шоу, Ч. Діккенса, Дж. Голсуорсі, Л. Толстого). Після проголошення незалежності країни (1957) Г. л. збагатилася новою соціально-політичною тематикою (ліквідація наслідків колоніалізму, боротьба з неоколоніалізмом, будівництво нового життя та ін.). Письменники активно звертаються до нар. традицій, фольклору. З серед. 60-х pp. інтенсивно розвивається жанр роману («Вузька стежка» Ф. Селормі, 1966; «Шибеники» К. Дуоду, 1967; «Прекрасні ще не народились», 1968; «Уламки», 1970; «Цілителі», 1979 — А. К. Арми, та ін.). Найвідоміші поети: М. Дей-Ананг, Е. Т. Сатерленд, Дж. А. Окай, К. Брю, Дж. Авунор-Вільямс. Укр. мовою окремі вірші Дж. Авунора-Вільямса, К. Брю, М. Дей-Ананга, Дж. А. Окая, Ф. Паркса перекл. І. Драч, Д. Павличко, В. Кухалашвілі, В. Ткаченко та ін.

Літ.: Фольклор и литература народов Африки. М., 1970; Современные литературы Африки. Северная и Западная Африка. М., 1973; Развитие жанров в современных литературах Африки. М., 1983.

С. І. Ткаченко.


ГАНТЕР (Hunter) Александр Джердін (27.II 1868, м. Лейт, пров. Онтаріо — 25.VIII 1940, м. Тюлон, пров. Манітоба) — канад. англомовний перекладач. Закінчив 1891 ун-т у Торонто. З 1902 працював як лікар і місіонер серед укр. іммігрантів у Тюлоні. Зацікавившись життям і творчістю Т. Шевченка, вивчив укр. мову. Переклав 23 твори поета («Чернець», «Гамалія», «Тарасова ніч», «Наймичка», «Кавказ», «І мертвим, і живим...», «Заповіт» тощо), видав їх окремою збіркою під назвою «Кобзар України» (1922; факсимільне видання — 1961, Вінніпег — Нью-Йорк), де вмістив також біогр. відомості про Т. Шевченка. Крім віршів «Минають дні, минають ночі», «Сонце заходить, гори чорніють» і «Заповіт», усі інші англ. мовою перекладено вперше. Г. — автор книжки «Приємна пригода» (1929) — про життя укр. іммігрантів у Манітобі, статей про Т. Шевченка в англомовній пресі («Тарас Шевченко — Роберт Бернс України», 1930). Опублікував 1931 у своєму перекладі уривки з повісті «Маруся» Марка Вовчка (під заголовком «Гість степів»). Високу оцінку перекладам Г. дав І. Кулик у ст. «Шевченко в Канаді» (1928).

Р. П. Зорівчак.


ГАНУЛЯК Григорій Григорович [псевд. — Гр. Марусин, Гр. Цукорник, Гр. Солодкович, Гринько Зозуля, Грицько Мамалига; 1.III 1883, с. Синява (над р. Віслоком), тепер ПНР — 29.VIII 1945, м. Санок, тепер Жешувського воєводства, ПНР] — укр. письменник і видавець. Закінчив 1903 гімназію у Саноці. Першу новелу «Я ся не бою» надрукував лемківською говіркою 1903. Ранні вірші Г. вміщені у закарп. журналах «Наука» і «Неділя». З 1908 жив у Львові, видавав газ. для дітей «Віночок», газ. «Лемко», твори укр. та зарубіжних класиків, поштові листівки з портретами укр. письменників. Писав оповідання, новели, п’єси для нар. театрів, що увійшли до збірок «Щасливий чоловік» (1908), «Хлопський син» (1910), «Соперники» (1911), «Панасова Настуня» (1921). Після возз’єднання Зх. України з УРСР працював в Оргкомітеті рад. письменників; 1940 прийнятий до СПУ. Опублікував зб. оповідань «За горами, за ріками» (1941), в якій реалістично відображено життя лемків у буржуазній Польщі та в еміграції, а також нове в праці й побуті селян після визволення.

Тв.: За горами, за ріками. К., 1941.

Літ.: Красовський І. Григорій Гануляк. «Жовтень». 1982, № 10; Микитась В. Григорій Гануляк. В кн.: Микитась В. З ночі пробивалися. Ужгород, 1977.

І. Д. Красовський.


ГАНУЩИН Степан Степанович (7.XI 1924, с. Порач, тепер Спішськонововеського округу Східно-Словацької обл.) — укр. письменник у Чехословаччині. Закінчив 1953 мед. ф-т Кошіцького ун-ту. Працює лікарем. Пише оповідання, друкується в журн. «Дукля». Осн. тема — боротьба укр. населення Чехословаччини проти нім.-фашист. окупантів, сучас. життя і праця українців ЧССР. Автор збірок «Високі сходи» (1974), «Оповідання» (1981).

І. Д. Красовський.


ГАПЛОЛОГІЯ (від грец. ’απλός — простий і λόγος — слово) — спрощення звукового складу слова внаслідок дисимілятивного випадіння одного з двох сусідніх (рідше — не сусідніх) однакових або близьких за звучанням складів. Іноді Г. відбиває процес істор. розвитку звукової структури слова [напр., «трагікомедія» — з «трагікокомедія», «березіль» (чи «березоль») — з «березозіль» («березозоль»)]. В усному мовленні, переважно діалектному та розмовно-просторічному, Г. може спричинюватися його швидким темпом або законом економії артикуляторної енергії (напр., «Конович» — з «Кононович», «сьодні» — з «сьогодні»). У худож. л-рі Г. використовується для надання мові твору чи мовленню персонажа говірково-просторічного або розмовного відтінку (напр., «У хаті на мент заніміло», А. Головко).

О. Д. Пономарів.


ГАПРІНДАШВІЛІ Валеріан Іванович [21.XII 1888 (2.I 1889), Кутаїсі — 31.I 1941, Тбілісі] — груз. рад. поет. Закінчив 1914 Моск. ун-т. Один із засновників групи груз. символістів «Голубі роги», пізніше відійшов від символізму. У віршах рад. часу відобразив соціалістичне будівництво («Жовтневі рядки», 1932; «Моя країна», 1935), революц. події («Паризька комуна», 1925; «Героїчній Іспанії», 1936). Автор праць з питань теорії л-ри. Присвятив Т. Шевченку статтю «Великий поет братнього народу» (1936), вірші «Перед портретом Шевченка», «До Тараса Шевченка» (обидва — 1939). Переклав «Інтернаціонал» Е. Потьє, окремі вірші Й. В. Гете, О. Пушкіна, М. Лермонтова, М. Некрасова, В. Брюсова. О. Блока, В. Маяковського, Т. Шевченка («Мені однаково чи буду», «За сонцем хмаронька или ве», «І Архімед, і Галілей», «Якось-то йдучи уночі»), М. Бажана («Папороть») та ін. Укр. мовою окремі твори Г. переклали М. Бажан, Л. Дмитерко та ін.

Тв.: Укр. перекл. — [Вірші]. В кн.: Поезія грузинського народу. Антологія, т. 2. К., 1961; Тарас Шевченко. В кн.: Вінок великому Кобзареві. К., 1961; Рос. перекл. — Стихи. Тбилиси, 1967.

О. П. Синиченко.


ГАПТАР Максим Лукич (21.I 1919, с. Орловець, тепер Городищенського р-ну Черкаської обл. — 2.IX 1988, Черкаси, похований у с. Орловець) — укр. радянський поет. Член КПРС з 1975. Навчався 1937 — 39 в Київському фармацевтичному інституті (не закінчив через тяжке захворювання очей). Друкувався з 1961. Автор збірок «Світло» (1972), «Неспокій» (1977), «На ясен день» (1982). У поезії Г. розкриваються краса рідної землі, творча праця людини як основа її повнокровного, щасливого життя. Окремі вірші Г. перекладено рос. мовою.

Тв.: Осінні птахи. К., 1988.

Літ.: Первомайський Л. Світло. В кн.: Гаптар М. Світло. К., 1972; Сингаївський М. Ріка його життя. «Вітчизна», 1980, № 10; Тарнашинська Л. «Не збайдужію словом...», «Вітчизна». 1983, № 4.

М. Ф. Пономаренка.


ГАРАЇ (Garai) Габор (27.I 1929, Будапешт 16.IX 1987, там же) — угор. поет і перекладач. Член УСРП з 1957, член її ЦК з 1970. Закінчив 1960 Будапештський університет. Автор поетичних збірок «Насичені дні» (1956), «Пісні в ім’я одужання» (1958), «Кінець літа» (1965), «Малі дива» (1968), «Довір’я» (1977), «Загишшя і знову вітер» (1978) та ін. Характерними особливостями поезії Г. є її громадян. звучання, інтелектуально-філос. та морально-етичне осмислення соціальних проблем. Перекладач творів Б. Брехта, P. M. Рільке, В. Маяковського. Переклав окремі твори І. Котляревського, І. Кулика, М. Йогансена, В. Коротича (вміщені в антології «Українські поети», 1971). Укр. мовою окремі поезії Г. переклали Ю. Шкробинець, І. Мегела, П. Іванов.

Тв.: Укр. перекл. — [Вірші]. В кн.: Шкробинець Ю. Ужгородська арфа. Ужгород, 1970; [Вірші]. «Всесвіт», 1980, № 4; Рос. перекл. — В моем сне звезды. М., 1970; Мир — мой дом. М., 1981.

Літ.: Мегела І. Габор Гараї. «Всесвіт», 1980, № 4.

І. П. Мегела.


ГАРАСИМОВИЧ (Harasymowicz) Єжи (24.VII 1933, м. Пулави) — польс. поет. Автор збірок «Дива» (1956), «Повернення в країну ніжності» (1957), «Під осінь» (1962), «Польські пасторалі» (1966), «Польські мадонни» (1969), «Гербарій» (1972), «Польська веранда» (1973), «Часи барокко» (1975), «Полювання з соколом» (1977) та ін. Творче обличчя Г. визначають багата уява, символізація предметів навколишньої дійсності, анімістичне одухотворення сил і явищ природи, інтерес до фольклорної спадщини, епохи середньовіччя і барокко в польс. культурі, історії й сучасності Лемківщини. Укр. мовою окремі вірші Г. переклали Д. Павличко, І. Глинський, Л. Череватенко та ін.

Тв.: Укр. перекл. — [Вірші]. «Дніпро», 1965, № 4; Зимовий спомин. «Дніпро», 1977, № 4; [Вірші]. «Всесвіт», 1977, № 4; Будування лісу. «Вітчизна». 1977, № 4; [Вірші]. В кн.: Антологія польської поезії, т. 2. К., 1979; [Вірші]. «Київ», 1985, № 6.

Літ.: Булаховська Ю. Л. Із спостережень над поезією Є. Герасимовича і С. Грохов’яка. «Слов’янське літературознавство і фольклористика», 1976, в. 11.

В. П. Вєдіна.


ГАРАСИМЧУК Михайло Олексійович (1895, с. Більче-Золоте, тепер Борщівського р-ну Терноп. обл. — 1983, Канада) — укр. письменник і громад. діяч у Канаді. В 1912 виїхав туди на заробітки. Член Укр. с.-д. партії Канади з 1917. Тоді ж почав друкувати кореспонденції і вірші в газ. «Робочий народ». У 1928 вийшла зб. оповідань «Відгомін». Був постійним кореспондентом газ. «Українське життя».


ГАРБОРГ (Garborg) Арне Евенсен (25.I 1851, Тіме — 14.I 1924, Аскер) — норв. письменник. Учасник дрібнобурж. культурницького руху «Молода Норвегія», боровся за нац. мову (лансмол) й культуру (ст. «Наша національна суперечка», 1911).Сприяв розвиткові реалізму, розквіту соціально-психол. роману в норв. л-рі. В романах «Селяни-студенти» (1883), «Чоловічий світ» (1886), «Втомлені люди» (1891) зображено класове розшарування селянства, піддано критиці бурж. дійсність. Пізніше в його прозі з’явилися містичні настрої, патріархальні ілюзії («Загублений батько», 1899). Автор циклу віршів «Дівчина з гір» (1895), есе «Лев Толстой» (1911). Переклав «Одіссею» Гомера (1918). Оповідання «Загублений батько» укр. мовою переклав В. Стефаник. У текст цього твору І. Франко вписав свій переклад пісні Г. «Тут я спочину від бурі й борні...» (опубл. у журн. «Літературно-науковий вістник», 1902, кн. 3).

Тв.: Укр. перекл. — Помста. К., 1908; Тут я спочину від бурі й борні... В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 12. К., 1978; Рос. перекл. — Полное собрание сочинений, т. 1 — 7. М., 1911 — 12.

Є. І. Нечепорук.


ГАРДІ (Hardy) Томас (2.VI 1840, Аппер-Бокгемптон, графство Дорсетшір — 11.I 1928, Макс-Гейт, побл. м. Дорчестера) — англ. письменник. Вивчав 1856 — 62 архітектуру в Дорчестері. Автор 14 романів, які поділяються на три цикли: «романи характерів і середовища» (основний цикл), «романи винахідливі й експериментальні» га «романтичні історії й фантазії». В романах «Під деревом зеленим» (1872) та «Далеко від шаленої юрби» (1874) Г. протиставляє патріарх. побут селян аморальності буржуа. Критичною оцінкою сучасності, соціально-психол. глибиною позначені романи «Мер Кестербріджа» (1886), «Жителі лісів» (1887), «Тесс із роду д’Ербервіллів» (1891). У романі «Джуд Непомітний» (1896) зображено тяжку долю талановитої людини з народу в бурж. суспільстві. Писав поезії (збірки «Уессекські вірші», 1898; «Пізня і рання лірика», 1922, та ін.). В епічній драмі «Династи» (ч. 1 — 3, 1903 — 08) засудив загарбницькі наполеонівські війни. Окремі твори Г. переклали Є. Крижевич, І. Понежа, О. Мокровольський, М. Венгренівська, Б. Кузяк, В. Діброва, В. Ружицький, П. Зернецький.

Тв.: Укр. перекл. — Фатальна помилка церковних музикантів. «Людина і світ», 1973, № 10; Троє незнайомців. К., 1978; [Вірші]. В кн.: Передчуття. К., 1979; Рос. перекл. — [Сочинения]. т. 1 — 8. М., 1969 — 73.

Літ.: Смикалова Л. А. Англійське село в романах Т. Гарді. Львів, 1959; Урнов М. В. Томас Гарди. М., 1969; Парчевская Б. М. Томас Харди. Биобиблиографический указатель. М., 1982.

Д. С. Яхонтова.


ГАРДІ-КОВАЧЕВИЧ Ірина (17.ІХ 1944, с. Руський Крстур, Воєводина, тепер СФРЮ) — укр. (руська) поетеса в Югославії. Закінчила ун-т у м. Нови Сад. Працює у вид-ві «Руске слово» (Нови Сад). Пише для дітей. Автор збірок «На дланї заренко» («На долоні зеренце», 1969), «Тисяч радосци» (1976), «Безмена ява» (1980), «Бависка» («Ігри», 1984).


ГАРДІНЕР (Gardiner) Санрей (24.VIII 1927) — англ. філолог-славіст, перекладачка. Закінчила Лондон. ун-т. Викладає рос. мову в Манчестер. ун-ті. Автор праць з перекладознавства, зокрема про історію перекладацької справи в Росії 17 ст. Під впливом статей М. Добролюбова зацікавилася творчістю Т. Шевченка, переклала 1956 його поезії «Пророк» та «Ісаія. Глава 35».

Р. П. Зорівчак.


ГАРІН М., Гарін-Михайловський (справж. прізв. — Михайловський) Микола Георгійович 18 (20).II 1852, Петербург — 27.XI (10.XII) 1906, там же] — рос. письменник, активний діяч демокр. руху. Навчався 1863 — 71 у Рішельєвській гімназії в Одесі. Закінчив 1878 Петерб. ін-т шляхів сполучення. Працював на будівництв: залізничних і шосейних доріг (зокрема на Україні).

В перших нарисах циклу «Декілька років на селі» (1892) відбилося розчарування Г. в народницьких ідеалах. Він показав, як під тиском капіталістич. форм господарювання руйнуються традиційні устої сел. життя. Найвизначніший худож. твір — автобіогр. тетралогія, до якої ввійшли повість «Дитинство Тьоми» (1892), «Гімназисти» (1893), «Студенти» (1895), «Інженери» (опубл. 1907). Автор простежує етапи духовного становлення гол. героя в умовах бурхливого розвитку капіталізму, утвердження бурж. відносин і зародження пролет. визвольного руху. У багатьох нарисах Г. правдиво показав життя пригноблених народів дореволюц. Росії. Його творам притаманний глибокий гуманізм, віра в соціальне оновлення людства, в широкі можливості технічного прогресу. Г. матеріально підтримував партію більшовиків. Був активним співробітником вид-ва М. Горького «Знание», марксистських видань. Життя і творчість Г. значною мірою пов’язані з Україною, де минули його дитячі та юнацькі роки. У повістях «Дитинство Тьоми», «Гімназисти», в нарисі «Картинки Волині» (1897) він поетично змалював укр. природу, реалістично відобразив життя трудового народу, передової інтелігенції. Ю. Смолич свідчив про вплив Г. на його автобіогр. трилогію — «Дитинство», «Наші тайни», «Вісімнадцятилітні». Укр. мовою окремі твори Г. переклали В. Бєлова, О. Жолдак, Г. Симонова та ін.

Тв.: Полное собрание сочинений, т. 1 — 8. Пг., 1916; Собрание сочинений, т. 1 — 5. М., 1957 — 58; Сочинения. М., 1986; Укр. перекл. — Вибрані твори. К., 1956.

Літ.: Миронов Г. М. Поэт нетерпеливого созидания. М., 1965; Н. Г. Гарин-Михайловский в воспоминаниях современников. Новосибирск, 1983; Юдина И. М. Н. Г. Гарин-Михайловский. Л., 1969; Крук И. Т. Писатель, строитель, патриот. В кн.: Гарин-Михайловский Н. Г. Детство Темы. Гимназисты. К., 1983.

М. Л. Гомон.


ГАРІН Федір Захарович [26.IX (9.Х) 1914, м. Шяуляй, тепер Лит. РСР] — укр. рад. поет. У 1935 — 41 навчався б Київ. ун-ті. Закінчив 1958 Вищі літ. курси при Літ. ін-ті ім. О. М. Горького (Москва). Друкується з 1937. Перша зб. — «Україна метаться» (1944), наступні — «Над Ворсклою» (1953), «Моя Полтавщина» (1960), «Вірний тобі» (1965). Кн. «Троянди і метал» (1967) — поетич. репортаж про трудові звершення робітників Полтавщини. Тема братерства рад. народів розкривається в книгах віршів «Подив» (1968), «Клич» (1971), «Усе починалося з тебе» (1974), «І знову в дорогу» (1979). Відомий і як перекладач творів К. Хетагурова, Я. Райніса, М. Джаліля, П. Глєбки, К. Кулієва та ін. Окремі твори Г. перекладено рос., болг. та нім. мовами. Вірш Г. «Я б так хотів» композитор Л. Лядова поклала на музику.

Тв.: Вибране. Х., 1984; Червові сполохи. Х., 1988; Рос. перекл. — Моя Полтавщина. М., 1960: Белые крыши. М., 1973.

Літ.: Усенко П. Світле — поруч. «Літературна Україна», 1966, 17 травня; Моторний О. Здатність дивуватися. «Прапор», 1967, № 7; Карпенко М. Усе почалося з любові... В кн.: Гарін Ф. Вибране. Х., 1984.

С. А. Крижанівський.


ГАРКНЕСС (Harkness) Маргарет (псевд. — Джон Ло; pp. н. і см. невідомі) — англ. письменниця 19 ст. Брала участь у соціалістич. русі 80-х pp. Повість «Міська дівчина» (1887, про долю молодої швачки) схвально оцінена Ф. Енгельсом — за правдивість зображених характерів, водночас він відзначив обмеженість уявлень Г. про робітничий клас. У повістях «Безробітний» (1888), «Капітан Лоуб» (1889), «Манчестерська швачка» (1890) відбилися бурж.-філантроп. погляди Г.

Тв.: Рос. перекл. — Городская девушка. М., 1960.

Літ.: Енгельс Ф. Маргарет Гаркнесс. В кн.: Маркс К. і Енгельс Ф. Твори, т. 37. К., 1967.

Т. В. Яхонтова.


ГАРМАТІЙ Лука Васильович (30.Х 1866, с. Лучка, тепер Терноп. р-ну Терноп. обл. — 31.Х 1924, с. Могильниця, тепер у складі м. Теребовлі тієї ж обл.) — укр. фольклорист, етнограф, культур. діяч. Нар. в сел. сім’ї. Закінчив 1887 учител. семінарію в Тернополі. Вчителював у селах Поділля і Гуцульщини. За прогрес. погляди переслідувався владою. Був членом етногр. комісії Наукового товариства імені Шевченка. Підтримував дружні стосунки з І. Франком, М. Коцюбинським, Г. Хоткевичєм, В. Гнатюком. Ф Вовком, В. Шухевичем. Чимало фольклорно-етногр. записів Г. опублікували в своїх працях В. Гнатюк і В. Шухевич. Зібрані ним гуцульські мистецькі вироби і речі побуту зберігаються в музеях Ленінграда, Львова, Коломиї. Написав спогади про М. Коцюбинського, якому, зокрема, допоміг у збиранні етногр. матеріалу для повісті «Тіні забутих предків».

Тв.: [Спогади]. В кн.: Спогади про М. Коцюбинського. К., 1962.

Літ.: Гнатюк В. Лука Гарматій і його спомини про М. Коцюбинського. «Учитель», 1925; Сахро М. Дослідник культури гуцулів. «Народна творчість та етнографія», 1969. № 6: Арсенич П. Етнографічна діяльність на Гуцульщині народних учителів на початку XX століття. В кн.: Культура та побут населення Українських Карпат. Ужгород, 1972.

П. І. Арсенич.


ГАРМАТЮК Анатолій Панасович (псевд. — Г. Анатолюк; 14.I 1936, с. Мигалівці Барського р-ну Вінн. обл.) — укр. рад. поет. Член КПРС з 1978. Закінчив 1958 Київ. політех. ін-т і 1969 Донец. ун-т. Виступає в жанрах байки, гуморески, фейлетона. Автор гумористич. збірок «Проти шерсті» (1963), «Лисяча наука» (1966), «Інтелігентна Киця» (1969), «Лев у Зайця» (1971), «Нетипові типи» (1977), «Вундеркінь» (1984; премія ім. С. І. Олійника, 1985), «Веселий залп» (1985), «Дебати й результати» (1987) та ін. Окремі твори Г. перекладено рос., білорус., груз., балк., болг. та ін. мовами.

Літ.: Косяченко В. На майдані жанрових видозмін. В кн.: Українська радянська байка. К., 1972.

П. К. Медведик.


ГАРМОНІЯ (грец. ‘αρμονία — зв’язок, стрункість, злагодженість) — співмірність частин, взаємопов’язаність різних компонентів цілого, впорядкованість предметів і явищ. Антична естетика сформулювала такі ознаки Г., як внутр. єдність частин (Геракліт), єдність протилежностей (Арістотель), Платон у діалозі «Тімей» надав поняттю «гармонія» соціального і етичного значення. Епоха Відродження висунула ідеал гармонійно розвиненої особистості. На противагу ідеалістичній естетиці, яка сутність Г. вбачає у наперед заданих вічних і незмінних законах, марксистсько-ленінська естетика розглядає Г. як одну з найістотніших ознак прекрасного, що відбиває гармонійні моменти розвитку реальної дійсності, як відображення в мист-ві єдності протилежностей. У худож. л-рі Г. становить співвідношення ідеалу з життям, розв’язання суперечності, коли «конфлікт чуття», «страсть, буря, бій» «при кінці сплива в гармонію любові» (Франко І. Зібр. тв., т. 1. К., 1976, с. 174), композиційна стрункість і т. д.

Літ.: Лосев А. Ф. История античной эстетики. М., 1979; Шестаков В. П. Гармония как эстетическая категория. М., 1973.

М. М. Ільницький.


ГАРНЕТ (Garnett) Констанс (19.XII 1862, Брайтон — 18.XII 1946, Лондон) — англ. перекладачка. Навчалася в Кембрідж. ун-ті. На поч. 90-х pp. була зв’язана з колами рос. еміграції в Лондоні, зокрема з С. Степняком-Кравчинським, В. Засулич, В. Фігнер. У 1894 і 1904 приїжджала в Росію, відвідала Л. Толстого і В. Короленка. Г. переклала зібрання творів І. Тургенєва (1894 — 99), Ф. Достоєвського (1912 — 16), А. Чехова (1916 — 22), М. Гоголя (1922 — 28), мемуари «Минуле і думи» О. Герцена (1924 — 27), ряд творів Л. Толстого — усього понад 70 томів. Переклади Г. відзначаються високим професійним рівнем, мали великий вплив на розвиток перекладацької справи в Англії.

О. В. Зернецька.


ГАРСІА ЛОРКА (García Lorca) Федеріко (5.VI 1898, с. Фуенте Вакерос, побл. Гранади — 19.VIII 1936, с. Віснар, побл. Гранади) — ісп. поет і драматург. Закінчив 1919 Гранад. ун-т, 1922 вивчав право в Мадрід. ун-ті, був слухачем Вільного ун-ту (Мадрід). Співробітничав в антифашист. журн. «Octubre» («Жовтень»), був членом Асоціації друзів СРСР, Спілки антифашист. інтелігенції. Заарештований у серпні 1936 і таємно розстріляний фашистами. Вже перші збірки Г. Л. «Книга віршів» (1921) і «Пісні» (1921 — 24, опубл. 1927) — сповнені протесту проти бездуховності бурж. суспільства. Нескореність народу Андалусії у боротьбі за кращу долю оспівується у поетич. збірках «Канте хондо» (1921 — 22, опубл. 1931), «Циганський романсеро» (1924 — 27, опубл. 1928, доповнено 1929), героїко-романтичній драмі «Маріана Пінеда» (1925, опубл. і пост. 1927, — про патріотку Гранади, страчену 1831 за участь в антиабсолютистській змові). Перебування в США і на Кубі (1929 — 30) посилили антибурж. спрямованість творчості Г. Л. У циклі віршів «Поет у Нью-Йорку» (1929 — 30, вид. посмертно 1940) засуджуються расова дискримінація, нелюдські умови життя в капіталістичному місті. Симпатії до трудового народу виявилися в поемі «Плач за Ігнасіо Санчесом Мехіасом» (1935), зб. віршів «Тамаритянський диван» (1936). У 1931 — 33 Г. Л. очолював пересувний студ. театр «Ла Баррака», який став «театром соціальної дії». Поєднання реалістич. деталей з алегорією і символікою, художня виразність образів простих людей, романтично піднесене зображення людських пристрастей притаманні драм. творам Г. Л. — п’єсі «Чарівна чоботарка» (1930), трагедіям «Криваве весілля» (1933), «Йєрма» (1934), п’єсі «Донья Росіта, дівиця, або Мова квітів» (пост. 1935), драмі «Дім Бернарди Альби» (1936, опубл. і пост. 1945). На Україні перші переклади творів Г. Л. з’явилися у 30-х pp. («Романс про іспанську жандармерію», перекл. М. Іванова). Пізніше їх перекладали Л. Первомайський, Д. Павличко, І. Драч, М. Ільницький, Ю. Покальчук, В. Харитонов, В. Колодій, П. Марусик, Л. Олевський, М. Москаленко, О. Пахльовська та ін. Лірика Г. Л. у перекладі М. Лукаша була вперше видана на Україні 1969 у серії «Перлини світової лірики». До образу Г. Л. зверталися укр. поети Д. Павличко, І. Драч, Б. Олійник, Л. Забашта, П. Дорошко та ін. П’єса Г. Л. «Дім Бернарди Альби», а також вистава «Канте хондо» (за мотивами однойм. збірки) йшли у театрах Києва, Кіровограда, Ворошиловграда та ін.

Тв.: Укр. перекл. — [Вірші]. «Жовтень», 1964, № 12; [Вірші]. «Всесвіт», 1967. № 6; Лірика. К., 1969; [Вірші]. «Всесвіт», 1973, № 6; Думки про мистецтво. К., 1975; [Вірші]. В кн.: Ільницький М. Мозаїка доріг. Львів, 1980; [Вірші]. В кн.: Колодій В. Поезії. Львів, 1982; [Вірші]. В кн.: Коломієць В. Світень. К., 1982; [Вірші]. В кн.: Світовий сонет. К., 1983; Триптих. В кн.: Колодій В. Братерство. Львів, 1985; Маріана Пінеда. «Всесвіт», 1985, № 12; Сонет. В кн.: Гущак І. Журавлі над обелісками. Львів, 1986; Рос. перекл. — Избранные произведения, т. 1 — 2. М., 1986; Лирика. Кемерово, 1987.

Літ.: Воронович Т. Федеріко Гарсіа Лорка. «Всесвіт», 1961, № 8; Полторацький О. Людина і творець. «Жовтень», 1964, № 12; Осповат Л. С. Гарсиа Лорка. М., 1965; Кочур Г. Лорка в нових перекладах. «Всесвіт», 1967, № 6; Драч 1. До таємниці Федеріко Гарсіа Лорки. «Літературна Україна», 1968, 23 січня; Мойсєєв І. Поетика Лорки. «Всесвіт», 1976. № 12; Пахльовська О. Муза іспанських руїн. «Всесвіт», 1985, № 12; Тичина П. [На вбивство Ф. Гарсіа-Лорки]. В кн.: Тичина П. Зібрання творів, т. 8, кн. 1. К., 1986; Гибсон Я. Гранада 1936 г. Убийство Федерико Гарсиа Лорки. М., 1986; Брагинская Э. В. Федерико Гарсиа Лорка. Биобиблиографический указатель. М., 1971.

В. С. Харитонов.


ГАРСІА МАРКЕС (García Márquez) Габрієль (6.III 1928, м. Аракатака) — колумб. письменник, громад. діяч. Вчився 1946 — 48 на юрид. ф-ті ун-ту в Боготі, займався журналістикою. Провідними у творчості Г. М. є мотиви самотності, відчуженості людей у бурж. суспільстві — повісті «Опале листя» (1955), «Полковникові ніхто не пише» (1958), романи «Лиха година» (1962), «Хроніка вбивства, про яке всі знали заздалегідь» (1981), «Кохання під час чуми» (1985), зб. оповідань «Похорон Великої Мами» (1962) та ін. Найголовніші твори Г. М. — романи «Сто років самотності» (1967) і «Осінь патріарха» (1975). У першому з них у метафоричній, асоціативно-символічній формі відтворена історія Колумбії і всієї Лат. Америки 19 — 20 ст. з її складностями і соціальними суперечностями; у другому — порушено гостру для латиноамер. л-ри тему боротьби проти диктатор. режимів, створено узагальнений гротескно-сатиричний образ диктатора-тирана. Більшість творів Г. М. написана в дусі т. з. магічного реалізму. Письменник широко використовує міфологічну народну образність, що увібрала в себе елементи індіанського, негр., ісп. фольклору. Неодноразово відвідував СРСР (1957, 1979, 1987), Кубу, ін. країни. Враження від поїздок лягли в основу багатьох його публіцистич. нарисів і репортажів. Лауреат Нобелівської премії (1982). Укр. мовою окремі твори Г. М. переклали С. Жолоб, В. Шовкун, М. Жердинівська, С. Борщевський та ін.

Тв.: Укр. перекл. — [Твори]. «Всесвіт», 1972, № 3; Стариган із крилами. «Всесвіт», 1976, № 2; Осінь патріарха. «Всесвіт», 1978, № 1 — 3; Як це починалося. «Всесвіт», 1979, № 1; Блискавична операція в Манагуа. «Всесвіт», 1979, № 5; Неймовірна та сумна історія про невинну Ерендіру та її бездушну бабуню. «Вітчизна», 1980, № 3; Хроніка вбивства, про яке всі знали заздалегідь. «Всесвіт», 1981, № 11; Блакаман, добрий продавець чудес. «Людина і світ», 1984, № 5; Розповідь моряка, котрий зазнав корабельної аварії... «Вітчизна», 1985, № 7; Рос. перекл. — Осень патриарха. М., 1978; Сто лет одиночества. — Полковнику никто не пишет. М., 1986.

Літ.: Варгас Льоса М. Дивний світ — Макондо. «Всесвіт», 1971, № 12; Покальчук Ю. Сучасна латиноамериканська проза, К., 1978; Затонський Д. Ще один Габрієль Гарсіа Маркес. «Всесвіт», 1978, № 1; Луке Муньйос Е. Митець, громадянин, людина. «Всесвіт», 1985, № 3; Прилипко О. Про художню систему прози Габріеля Гарсіа Маркеса. «Радянське літературознавство», 1985, № 12; Земсков В. Габриэль Гарсиа Маркес. М., 1986.

С. Ю. Борщевський.


ГАРТ (Harte) Френсіс Брет (Брет Гарт; 25.VIII 1836, м. Олбані, штат Нью-Йорк — 5.V 1902, Лондон) — амер. письменник. Був золотошукачем, журналістом. Широке визнання принесли Г. оповідання «Щастя ревучого табору» (1868), «Вигнанці з Покер-Флету» (1869), в яких відтворено життя й побут каліфорнійських золотошукачів (пізніше увійшли до циклу «Каліфорнійські оповідання», 1857 — 71). В оповіданнях «Ван-Лі — Язичник» (1874), «Троє бродяг із Трінідаду» (бл. 1901) виступав проти расизму. Автор істор. повісті «Тенкфул Блоссом» (1877, про війну за незалежність у Пн. Америці 1775 — 83) і роману «Кларенс» (1895, про громадян. війну в США 1861 — 65). Писав гострі пародії на письменників — романтиків і сентименталістів (зб. «Романи в найкоротшому викладі», 1867), вірші (зб. «Східні і західні вірші», 1871). Укр. мовою окремі твори Г. переклали І. Франко, М. Кочеровський, М. Харенко, Е. Хоменко.

Тв.: Укр. перекл. — Степовий найда. К., 1958; Наївна горянка. К., 1959; Меліса. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 25. К., 1980; Сільвестрів малюк. В кн.: Книга пригод. К., 1983; Рос. перекл. — Собрание сочинений, т. 1 — 6. М., 1966.

Літ.: Лидский Ю. Писатель-реалист Брет Гарт. К., 1961.

Ю. Я. Лідський.


ГАРТ (Hart) Юліус (9.IV 1859, м. Мюнстер — 7.VII 1930, Берлін) — нім. письменник, історик л-ри, критик, перекладач. Навчався в Берлін. ун-ті. Прихильник натуралістич. напряму в мистецтві, орієнтувався на матеріалістич. філософію Л. Фейербаха, теорію пролет. руху, нові природознавчі вчення (Ч. Дарвін, Е. Геккель). Разом з братом — письменником Генріхом Гартом (1855 — 1906) — видавав літ.-художні журнали «Deutsche Dichtung» («Німецька поезія»), «Deutsche Monatsblätter» («Німецький щомісячний журнал»). Автор драм, віршів, новел, кн. «Революція естетики» (1908). В «Історії світової літератури» (1894 — 96), подаючи огляд розвитку слов’ян. л-р, стисло схарактеризував деякі явища і постаті з історії укр. л-ри, зокрема Т. Шевченка. Г. підкреслив, що укр. поет заслуговує всесвіт. визнання, що в його творах звучить голос пригнобленого народу.

Я. М. Погребенник.


«ГАРТ» — Спілка пролетарських письменників України. Засн. 1923. Очолював В. Блакитний, членами були К. Гордієнко, І. Дніпровський, О. Довженко, О. Досвітній. М. Йогансен, О. Копиленко, Г. Коцюба, І. Микитенко, В. Поліщук, І. Сенченко, В. Сосюра, П. Тичина, М. Хвильовий та ін. Обстоював позиції пролет. л-ри. Склад Спілки був неоднорідний, що й призвело 1925 до розпаду її центру в Харкові. Однак філії «Г.» в Києві. Одесі, Дніпропетровську продовжували діяти. Частина кол. «гартівців» на чолі з М. Хвильовим утворила 1925 ВАПЛІТЕ, а ін. учасники «Г.» в кін. 1927 — Всеукраїнську спілку пролетарських письменників (ВУСПП). В цілому «Г.» зіграв позитивну роль в ідейнотворчому згуртуванні письменників України. В США і Канаді під такою назвою діяло об’єднання укр. пролет. письменників — «заокеанський „Г.“» (1924 — 27), до якого входили М. Андрійчук, Мирослав Ірчан, І. Кулик, Л. Піонтек, М. Тарновський, М. Шатульський, В. Шопінський.

Літ.: Блакитний В. Без маніфесту. В кн.: Блакитний В. Твори, т. 2. К., 1958; Тростянецький А.А. Шляхом боротьби та шукань, К., 1968; Кузякіна Н. Микола Куліш у «Гарті», Урбіно і Вапліте. «Літературна Україна». 1988. 4, 11, 25 лютого і 3 березня.

С. А. Крижанівський.


«ГАРТ» — альманах Спілки пролет. письменників «Гарт», виданий 1924 в Харкові. Тут вміщено вірші М. Йогансена, П. Тичини, О. Коржа, В. Сосюри, поеми «Пацанок» В. Поліщука та «Оленка» Гео Коляди, новели й оповідання — «Я» М. Хвильового, «Біля гудків» Г. Коцюби, «Федерація» О. Копиленка, «Людське» В. Еллана (Блакитного), І. Дніпровського, К. Гордієнка та ін., статті «Література минулого і Жовтень» В. Коряка та «Без маніфесту» В. Блакитного, статут Спілки. Вміщено портрети роботи О. Довженка (М. Йогансена, П. Тичини, В. Поліщука, І. Дніпровського, В. Сосюри), колективне фото членів «Гарту», а також список членів Спілки. Іл. див. на окремому аркуші до ст. Альманах, С. 256 — 257.

С. А. Крижанівський.


«ГАРТ» — видавниче кооперативне т-во Спілки пролет. письменників «Гарт», яке діяло 1923 — 24 в Харкові. Випустило книжки поезій «1871 рік» В. Сосюри, «Одужання» І. Кулика, «Капітан Шредер» В. Поліщука, драм. діалоги «Неп» В. Еллана (Блакитного), колективний збірник «Штурма;. (твори Гео Коляди, І. Сенченка, О. Копиленка). У липні 1924 за постановою ЦК КП(б)У «Г.» разом з кількома ін. невеликими вид-вами об’єднано у вид-во масової л-ри «Червоний шлях». Під маркою «Г.» 1927 в Одесі філія спілки «Гарт» (існувала до 1927) видала дві книжки — зб. поезій «Не-абстракти» та фантастичну повість «Кінець» В. Гадзінського.

В. А. Бурбела, С. А. Крижанівський.


«ГАРТ» — літ.-худож. і критичний журнал, орган Всеукраїнської спілки пролетарських письменників (ВУСПП). Виходив щомісяця у Харкові 1927 — 32. Проголошував спадкоємний зв’язок нової літ. орг-ції та її видання з ідейно-естетичною платформою Спілки пролет. письменників «Гарт». Тут опубліковано роман «Перешихтовка» І. Кириленка, повісті «Тракторобуд» Н. Забіли, «Артіль» К. Гордієнка, «Інтеграл» І. Ле, «Весна над морем» Ю. Шовкопляса, вірші й поеми C. Голованівського, Г. Косяченка, Л. Первомайського, В. Сосюри, п’єси «Диктатура», «Кадри», «Справа честі» І. Микитенка, «Невідомі солдати» Л. Первомайського, критичні статті М. Доленга, В. Коряка, Б. Коваленка, С. Щупака та ін., твори молодих авторів К. Герасименка, І. Калянника, А. Копштейна, Д. Надіїна, І. Муратова, В. Собка. Журнал відстоював принципи партійності, народності, підтримував настанови Комуністичної партії на консолідацію літ. сил, але водночас відбивав і помилкові позиції раппівсько-вусппівського керівництва: претензії на панівне місце в літ. процесі, зверхнє ставлення до письменників, що не належали до ВУСППу, вульгарно-соціологічні тенденції в критиці.

С. А. Крижанівський.


«ГАРТ» — вид-во Всеукраїнської спілки пролетарських письменників (ВУСПП). У 1927 — 28 твори членів ВУСПП виходили під маркою «Видання ВУСПП» (оповідання «Брати» І. Микитенка, 1927; зб. оповідань «Шахтарське» А. Клоччя, 1928, та ін.). «Г.» розгорнув свою діяльність 1930 — 33. Були видані «Повість наймита» К. Гордієнка (1930), новела «Fronte unico» C. Голованівського (1931), п’єси І. Микитенка «Кадри» («Світіть нам, зорі», 1932) та «Справа честі» (1932), оповідання «Муха Макар та його помилка» П. Панча (1932), «Протест» П. Байдебури (1933) та ін. Вид-во популяризувало також твори зарубіж. революц. письменників: оповідання «Солдат революції» Ф. Вайскопфа (1930), роман «Село за туманами» Мате Залки (1931), поема «Червоний фронт» Л. Арагона (1932). У 1933 «Г.» припинив свою діяльність.

В. А. Бурбела, С. А. Крижанівський.


«ГАРТ» — легальне політ. і літ. видання ЦК КПЗУ. Виходив 1933 у Львові (з квітня — газета, з травня — журнал), мав додаток «Літературний гарт». Перший номер був присвячений 50-річчю з дня смерті К. Маркса. В «Г.» друкувалися твори західноукр. пролет. письменників, зокрема О. Гаврилюка, П. Козланюка, К. Пелехатого. Висвітлювалися питання літ. і мист. життя, екон. і політ. становище трудящих, зростання революц.-визвольної боротьби на західноукр. землях, викривалася злочинна діяльність укр. бурж. націоналістів тощо. Видання сприяло консолідації лівих сил у боротьбі проти наступу фашизму. 22 жовтня був заборонений поліцією.

М. І. Дубина.


ГАРТЛ (Hartl) Антонін (11.XII 1885, Куновіце — 19.II 1944, Прага) — чес. літературознавець, перекладач. Закінчив 1911 Праз. ун-т. Досліджував укр. л-ру Закарпаття, її зв’язки з чеською. Переклав та упорядкував першу чес. антологію укр. л-ри Закарпаття «Привітання русинів» (1936); публікував у періодиці свої переклади творів В. Гренджі-Донського, А. Патруса-Карпатського, Л. Дем’яна, Ф. Потушняка, Ю. Боршоша-Кум’ятського та ін. закарп. письменників.

Л. Бабота.


ГАРТНИЙ Цішка [справж. — Жилунович Дмитро Федорович; 23.Х (4.XI) 1887, містечко Копиль, тепер смт Мін. обл. — 11.IV 1937, Могильов] — білорус. рад. письменник і громад. діяч, академік АН БРСР з 1928. Член КПРС з 1918. Очолював Рад. уряд Білорусії (1919). Перший вірш опубл. у газ. «Наша ніва» (1909), там же друкувались оповідання Г., близькі за жанром до поезій у прозі. Перша кн. «Пісні» (1913) засвідчила революц.-демокр. позиції автора. В оповіданнях «За волю» (1918), «Завчасно» (1920) змальовано образ комуніста. Книги віршів «Пісні праці й боротьби» (1922), «Торжество» (1925) — про завоювання Жовтня. У збірках оповідань «Тріски на хвилях» (1924), «Присади» (1927), романі «Соки цілини» (ч. 1 — 3, 1914 — 29) уперше в білорус. л-рі відображено героїку громадян. війни, складність формування нової людини. Будівництву нового життя на селі присвячені повість «Зелений шум» (1931), роман «Перегуди» (1935). Виступив і як літ. критик (зб. «Вершини і низини», 1928). Автор п’єс «Хвилі життя» (1918), «Соціалістка» (1924), «Дві сили» (1926) та ін.

У 1928 Г. відвідав Україну, виступав у Харкові з доповіддю про білорус. л-ру. Українською мовою окремі твори Г. переклали І. Кулик, С. Пилипенко, В. Поліщук, О. Сорока, Ю. Петренко та ін. Був незаконно репресований. Реабілітований посмертно.

Тв.: Укр. перекл. — Червоноармієць. — Панкел. — Липа. Х., 1928; [Твори]. В кн.: Нова Білорусь. Х., 1929; Тріски на хвилях. Х., 1930; Господар. Х. — К., 1932; [Вірші]. В кн.: Білоруська радянська поезія. Антологія, т. 1. К., 1971; Рос. перекл. — Хозяин. М. — Л., 1962.

Л. З. Мороз.


ГАРУН Алесь (справж. — Прушинський Олександр Володимирович; 11.III 1887, Мінськ — 20.VII 1920, Краків) — білорус. письменник. Закінчив 1902 ремісниче уч-ще у Мінську. За революц. діяльність 1907 був висланий на каторгу до Сибіру. На засланні писав вірші, сповнені віри в світле майбутнє білорус. народу. Повернувся на батьківщину після Лютневої революції 1917. Автор поетич. кн. «Материнський дар» (1918, до неї ввійшли вірші 1907 — 14), п’єс для дітей (зб. «Живі казки», 1920), оповідань. У ліриці Г. переважають патріотичні і громадянські мотиви, використовуються фольклорні матеріали. Один з своїх віршів («За тисячі верст від батьківського краю...») присвятив Т. Г. Шевченку. Укр. мовою окремі твори Г. переклали П. Стебницький, П. Голота та ін.

Тв.: [Вірші]. В кн.: Дыямэнты беларускаго прыгожага пісьменства. К., 1919; Укр. перекл. — Перший сніг. «Маяк», 1913, № 30; Пісня-дзвін. В кн.: Нова Білорусь. Х., 1929.

Літ.: Рагойша В. Судьба поэта. «Литературная газета», 1987, 8 апреля.

В. П. Рагойша.


ГАРЦМАН Матвій Давидович [16(29).Х 1909, м. Бердичів, тепер Житом. обл. — 15.XII 1943] — євр. рад. поет. Закінчив 1934 Моск. пед. ін-т. Учасник Великої Вітчизн. війни. Загинув на фронті. Друкувався з 1926. Автор збірок «Ми найсильніші» (1929), «Моя друга молодість» (1931), «Ми — сини» (1932), «Добридень, Вітчизно!» (1935), «Я люблю тебе, життя» (1937), «Золоті смолоскипи» (1939) та ін. Для творів Г. характерне поєднання мотивів патріотич. і любовної лірики. Перекладав О. Пушкіна, Т. Шевченка, І. Франка. Укр. мовою окремі твори Г. переклали В. Сосюра, А. Малишко, М. Зісман, А. Кацнельсон та ін.

Тв.: Укр. перекл. — Поезії та балади. Х., 1940; Поезії, К., 1966; Пісні та балади. К., 1967; Рос. перекл. — Я люблю тебя, жизнь! М., 1957.

Літ.: Усенко П. Поезії Матвія Гарцмана. В кн.: Гарцман М. Поезії. К., 1955.

А. І. Кацнельсон.


ГАРШИН Всеволод Михайлович [2(14).II 1855, Приємна Долина, тепер с. Переїзне Артемівського р-ну Донец. обл. — 24.III (5.IV) 1888, Петербург] — рос. письменник. Навчався 1874 — 77 в Петерб. гірничому ін-ті. В 1877 пішов добровольцем на російсько-турецьку війну, був поранений під Аясларом (тепер с. Светлен, Болгарія). В 1880 переніс тяжке психічне захворювання. Покінчив життя самогубством. Оповідання «Чотири дні» (1877) започаткувало цикл його антивоєнних творів (опубл. в «Отечественных записках»). Одна з осн. тем творчості Г. — пробудження в інтелігенції самосвідомості, почуття особистої відповідальності за зло, що коїться в світі (оповідання «Випадок» і «Художники», обидва — 1879; «Attalea princeps», 1880, та ін.). Захоплений ідеєю знищення світового зла, поклав її а основу новели «Червона квітка» (1883) та ін. Твори Г. сповнені великої любові до людей, рішимості боротися за їхнє світле майбутнє. Лаконізм розповіді в Г. поєднується з глибинним соціально-психол. аналізом і ліризмом, широтою філос. осмислення світу, людської природи. Тривалий час жив у Херсоні (тут написав сатир. казку «Те, чого не було», 1882), Старобільську, Харкові, бував у Миколаєві і Києві, у Криму. Старобільські враження відбилися в нарисі «Дійсна історія Енського земського зібрання» (1876) й оповіданнях «Ніч» (1880), «Ведмеді» (1893). В 1878 в газ. «Харьковские губернские ведомости» Г. опубл. статтю про Г. Квітку-Основ’яненка. Творчістю Г. цікавилася Леся Українка, що, зокрема, відбилося в її оповіданні «Метелик». Укр. мовою окремі його твори переклали І. Франко, П. Грабовський, О. Маковей, О. Копиленко, І. Сенченко, М. Шумило, М. Пригара, О. Гордон, О. Гончар та ін. В 1985 в с. Переїзному відкрито меморіальний музей письменника. У Болгарії в с. Светлен Г. встановлено пам’ятник.

Тв.: Полное собрание сочинений, т. 3. Письма. М. — Л., 1934; Рассказы. Л., 1986; Красный цветок. К., 1986; Укр. перекл. — З війська. Львів, 1905; Чотири дні. К., 1918: Твори. Х., 1935; Твори. К., 1955.

Літ.: Бялый Г. А. Всеволод Михайлович Гаршин. Л., 1969; Даниленко И. К. Гаршин и Коцюбинский. В кн.: Проблемы метода и стиля. Челябинск, 1976; Гомон М. Л. «Метелик» Лесі Українки і «Attalea princeps» В. М. Гаршина. «Українське літературознавство», 1972, в. 16; Шутенко В. В. Украина в жизни и творчестве Вс. Гаршина. «Вісник Київського університету. Серія філології», 1973, № 15; Современники о В. М. Гаршине. Саратов, 1977; Московкіна І. І. із спостережень над поетикою В. М. Гаршина. «Радянське літературознавство», 1980, № 10; Латынина Л. Н. Всеволод Гаршин. Творчество и судьба. М., 1986; Порудоминский В. И. Грустный солдат, или Жизнь Всеволода Гаршина. М., 1987.

І. І. Московкіна.


ГАСАНЗАДЕ Наріман Алімамед огли (18.II 1931, с. Пойлу, тепер Казахського р-ну Аз. РСР) — азерб. рад. письменник і літературознавець. Член КПРС з 1954. Закінчив 1953 Кіровабад. пед. ін-т, 1961 — Літ. ін-т ім. О. М. Горького (Москва). Автор поетич. збірок «Я з вами» (1961), «Очі й долі» (1984) та ін., повісті «Хліб тітоньки Набат» (1962), епіко-драм. поеми «Наріман» (1968, про відомого революціонера, держ. діяча і вченого Н. Наріманова), п’єси «Нехай знає увесь Схід» (1982). Опублікував ряд праць про азерб.-укр. літ. зв’язки, творчість Т. Шевченка, якому присвятив вірш «Ти встав над світом». Редактор видань поезій Т. Шевченка азерб. мовою, автор передмов до них. Дослідження «Незабутні дні» (1965) — про висвітлення в творах азерб. і укр. письменників спільної боротьби проти фашист. загарбників. Окремі твори Г. переклали Є. Будницька, В. Забаштанський, М. Ігнатенко та ін.

Тв.: Укр. перекл. — [Вірші]. В кн.: Мій Азербайджан К., 1979; Що чекає на мене? В кн.: Голоси Азербайджану. К., І 980; Рос. перекл. — Великий Кобзарь. «Литературный Азербайджан», 1964, № 1; Братья по оружию. Из истории литературных связей Азербайджана и Украины. 1941 — 1945 гг. «Литературный Азербайджан», 1964, № 4; Глаза и судьбы. Баку. 1984.

Ф. К. Сарана.


ГАСКАР (Gascar; справж. прізв. — Фурньє) П’єр (13.III 1916, Париж) — франц. письменник, журналіст. Учасник 2-ї світової війни, в’язень гітлер. концтабору (с. Рава-Руська, нині Львів. обл.). Після визволення Рад. Армією повернувся до Парижа. У романі «Меблі» (1949), збірках новел «Закрите обличчя» (1951), «Звірі» (1953), «Жінки» (1954), повісті «Час мерців» (1953), романі «Втікач» (1961) показав ганебне обличчя війни, фашизму. Романи «Зерно» (1955), «Вулична трава» (1956) — про нужденне життя трудящих. Під враженням від подорожі 1955 — 57 по країнах Азії, Пн. Африки і Європи за дорученням Всесв. асоціації охорони здоров’я створив публіцистичні книги «Відкриття Китаю» (1955), «Подорож до живих» (1958), роман «Коралові рифи» (1958), зб. оповідань «Сонячні країни» (1960). У романі «Вогняні барани» (1963) викрив злочинні дії франц. фашистів. Ліричні спогади про дитинство — основа повістей «Найкраща в житті» (1964) і «Чари» (1965). Автор публіцистич. книг «Авто» (1968), «Химери» (1969), «Ковчег», «Арка» (обидві — 1971), докум. кн. «Історія французьких полонених у Німеччині. 1939 — 45» (1967), автобіогр. кн. «В людському лісі» (1977), літературознавчих праць «Рембо і Комуна» (1972), «Жерар де Нерваль і його час» (1981) та ін.

Тв.: Рос. перекл. — Путешествие к живым. М., 1960; Зерно. М., 1965.

Літ.: Евнина Е. Пьер Гаскар. В кн.: Евнина Е. Современный французский роман. 1940 — 1960. М., 1962.

В. І. Пащенко.


ГАСКЕЛЛ (Gaskell) Елізабет (29.IX 1810, Лондон — 12.XI 1865, Галіборн, графство Гемпшір) — англ. письменниця. Навчалась 1826 — 28 у приватній школі у Стратфорді-на-Ейвоні. У романі «Мері Бартон. Повість з манчестерського життя» (1848) зображ. тяжке становище робітників, їх участь у чартистському русі. В романі «Північ і Південь» (1855) відбилися бурж. ілюзії Г. про можливість примирення класів у капіталістич. суспільстві. У романах «Кренфорд», «Руф» (обидва — 1853), «Коханці Ольвії» (1863), «Жінки і дочки» (1866, незакінч.) порушено сімейно-побутову проблематику. Автор книги «Життя Шарлотти Бронте» (1857). Творчість Г. високо оцінював К. Маркс.

Тв.: Рос. перекл. — Мери Бартон. М., 1963; Крэнфорд. М., 1973.

Літ.: Маркс К. Англійська буржуазія. В кн.: Маркс К. і Енгельс Ф. Твори, т. 10. К., 1962; Ремизов Б. Б. Элизабет Гаскелл. К., 1974.

Т. В. Яхонтова.


ГАСКО Мечислав Едмундович (27.I 1907, Луцьк) — укр. рад. письменник, літературознавець. Член КПРС з 1929. Учасник революц. підпілля на окупованій білополяками Волині. В 1925 виїхав до Рад. України. Закінчив 1929 Харків. ін-т нар. г-ва. Друкується з 1926. Був членом літ. орг-ції «Західна Україна». Збірки віршів «Обабіч кордону» (1930), «Шлю вам свій привіт» (1931), «Поезії» (1958), «Ланки життя» (1967) та ін. — про рад. дійсність, братерство народів. В книгах «Про що розповідають малюнки Тараса Шевченка» (1970), «У колі Шевченкових та Гоголевих друзів» (1980), у багатьох статтях досліджує маловідомі сторінки життя і творчості Т. Шевченка і М. Гоголя, змальовує образи письменників як поборників дружби укр. і рос. народів. Деякі гіпотези Г. викликали полеміку серед дослідників творчості Т. Шевченка. Перекладає твори польс. і англ. письменників.

Тв.: Ланки життя. Вибране. К., 1967; Рос. перекл. — Звенья жизни. М., 1971.

Літ.: Усенко П. Про Мечислава Гаска. в кн.: Гаско М. Поезії. К., 1958.

Ф. К. Сарана.


ГАСТЄВ Олексій Капітонович [26.ІХ (8.Х) 1882, м. Суздаль, тепер Владим. обл. — 1941] — рос. рад. учений, громад. діяч. Член КПРС з 1931. Брав участь у революц. русі в Росії. Навчався в Моск. учительському ін-ті (виключений за революц. діяльність) та у Вищій школі соціальних наук у Парижі. Організатор (1920) і керівник (до 1938) Центр. ін-ту праці у Москві. Один із зачинателів наук. організації праці (НОП), автор робіт з цієї галузі знання. Популярною була збірка віршів у прозі Г. «Поезія робітничого удару» (1918). Романтичній поезії Г. властива гіперболізована образність, яскрава мета форичність. Поезія Г. своїм пафосом перегукується з віршами В. Еллана, І. Кулика, ін. укр. поетів 20-х pp. Публіцистичні книги: «Як треба працювати» (1921), «Юність, іди!» (1923), «Повстання культури» (1923) та ін. Вірш Г. «Ми ростемо з заліза» переклав М. Щербак (1925). Репресований. Реабілітований посмертно.

Тв.: Поэзия рабочего удара. М., 1971; Как надо работать. М., 1972.

Т. М. Різниченко.


ГАТОВ Олександр Борисович [14(26).XI 1899, Харків — 12.IX 1972, Москва] — рос. рад. поет, перекладач. Автор кількох збірок, перша з яких — «Барельєфи з воску» — вийшла 1918 в Харкові. Виступав зі статтями в журн. «Голос друку». У його перекладі опубліковані поема Т. Г. Шевченка «Царі», драм. поема «Камінний господар» Лесі Українки, вірші І. Франка «Думи, діти мої», «Я буду жити, бо я хочу жити!», окремі твори М. Рильського, П. Тичини. За ред. Г. та С. Пилипенка 1924 в Харкові видано «Антологию украинской поэзии в русских переводах». В 1929 у Москві вийшла зб. перекладів Г. «З українських поетів», рецензію на яку написав М. Степняк («Червоний шлях», 1930, № 3).

Тв.: Яблони в горах. Алма-Ата, 1958; Влюбленным всей земли. М., 1966; Любви приметы. Новые стихи. М., 1968.

Ф. П. Погребенник.


ГАТЦУК Микола Олексійович (псевд. — М. Глек, М. Куций та ін.; pp. н. і см. невід.) — укр. фольклорист, мовознавець і письменник 2-ї пол. 19 ст. Видав збірники «Ужинок рідного поля» (1857), в якому вміщено укр. пісні, думи, приказки і прислів’я, та «Дев’ять струн української бандури» (1863), де подано укр. пісні з нотами. Займався питаннями укр. правопису, в статті «Про правописи, заявлені українськими письменниками з 1834 року по 1861 р.» («Основа», 1862, № 7) охарактеризував системи укр. правопису, що їх розробили М. Максимович, Л. Боровиковський, А. Метлинський, П. Куліш та ін. Написав один з перших укр. букварів — «Українська абетка» (1861), де серед ін. матеріалів уміщено укр. думи про Хвеська Ганжу Андибера, про смерть козака-бандуриста, про бідну вдову, про сестру та брата, укр. прислів’я, примовки, колядки тощо. Автор драми «Оксана» (1907), позначеної впливом укр. нар. пісень.

О. Ю. Брицина.


ГАТЦУК Олексій Олексійович [2(14). XII 1832, Одеса — 23.Х (4.XI) 1891, Москва] — рос. та укр. журналіст і археолог. Закінчив 1857 Моск. ун-т. У 1859 — 61 викладав рос. словесність у Рішельєвському ліцеї (Одеса); співробітничав у газетах «Одесский вестник» і «Московские ведомости», в якій опубл. «Новости малороссийской литературы» (1859). Обстоював доцільність вивчення укр. мови, популяризував укр. л-ру. Надрукував в «Основі» (1862, кн. 5, 7) критичні розвідки про окремі українські книги. Переїхавши 1861 до Москви, публікував статті та популярні книги з питань археології; видавав «Крестный календарь» (з 1866) і «Газету А. Гатцука» (1875 — 90). Підтримував дружні стосунки з О. Бодянським, Д. Мордовцем, П. Кулішем та ін.

Тв.: Старина русской земли, кн. 1. Слово о старине назапамятной. М., 1886.

Літ.: Савченко Ф. Співробітництво П. Куліша з Олексою Гатцуком. В кн.: П. О. Куліш. Матеріали і розвідки, ч. 1. Львів, 1929.

Р. С. Міщук.


ГАУПТМАН (Hauptmann) Гергарт (15.XI 1862, м. Оберзальцбрунн — 6.VI 1946, м. Агнетендорф) — нім. письменник. Навчався 1882 в Ієнському ун-ті, 1884 в Академії мистецтв у Дрездені. У 80-х pp. почав друкувати вірші. В соціальних драмах, позначених впливом натуралізму, — «Перед сходом сонця» (1889; укр. перекл. 1908, 1912), «Самотні» (1891), «Боброва шуба» (1893), «Ганнуся» (1894; укр. перекл. 1899, 1918), «Візник Геншель» (1898; укр. перекл. 1899, 1900, 1908), «Роза Бернд» (1903), «Пацюки» (1911) та ін. викривав бурж. лад, показував безправ’я народу. Найвідоміша п’єса «Ткачі» (1892; укр. перекл. 1898, 1922) — про повстання сілезького пролетаріату 1844. Автор символістських п’єс-казок «Затоплений дзвін» (1896; укр. перекл. 1916, 1918), «Бідний Генріх» (1902) та ін. Після 1-ї світової війни створив романи на істор. та міфол. теми «Єретик із Соани» (1918), «Острів Великої матері» (1924) та ін., соціально-крит. драми «Доротея Ангерман» (1925), «Перед заходом сонця» (1932; укр. перекл. 1956). У драм. тетралогії «Атріди» (1941 — 46, вид. 1949) на сюжет грец. міфа та ряді ін. творів відбився протест Г. проти фашист. диктатури. У 1945 письменник був обраний почесним головою Культурбунду. Лауреат Нобелівської премії (1912).

Г. присвятили статті І. Франко (1898), Леся Українка (1901), яка 1899 переклала п’єсу «Ткачі», Г. Цеглинський, Ю. Кміт, М. Яцків. З 1898 драми Г. перекладали М. Павлик, А. Крушельницький, Б. Грінченко, Ф. Федорців, М. Голубець, у рад. час — С. Тобілевич, М. Вороний, О. Бублик-Гордон, Ю. Назаренко та ін. Про Г. писали укр. рад. дослідники С. Родзевич, О. Хоміцький. У 1910 — 20 у театрах Галичини ставились п’єси «Візник Геншель», «Ганнуся», в Одесі — «Візник Геншель» (1904). З 1919 до нашого часу в театрах України ставляться «Ткачі», «Візник Геншель», «Затоплений дзвін», «Ганнуся», «Ельга», «Перед заходом сонця» та ін. п’єси.

Тв.: Укр. перекл. — Вибрані твори, т. 1 — 2. Х. — К., 1930 — 33; Рос. перекл. — Полное собрание сочинений, т. 1 — 13. М., 1910 — 12: Пьесы, т. 1 — 2. М., 1959.

Літ.: Франко І. Я. Гергарт Гауптман, його життя і твори. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 31. К., 1981; Франко І. Ткачі. Драма Гауптмана. в кн.: Літературна спадщина, т. 1, Іван Франко, в. 1. К., 1956; Українка Леся. Новейшая общественная драма. В кв.: Українка Леся. Зібрання творів, т. 8. К., 1977; Сильман Т. И. Герхарт Гауптман. Л. — М., 1958: Українка Леся. «Міхаель Крамер». Остання драма Гергарта Гауптмана. «Всесвіт». 1976, № 3; Міханько Г. Перші переклади з Гауптмана на Україні. «Всесвіт», 1984, № 6; Волгина А. А. Герхарт Гауптман. Библиографический указатель русских переводов и критической литературы на русском языке (1891-1983). М., 1983.

Н. М. Матузова.


ГАУФ (Hauff) Вільгельм (29.XI 1802, Штутгарт — 18.XI 1827, там же) — нім. письменник-романтик. Навчався 1820 — 25 у вищій семінарії в Тюбінгені. Доктор філософії з 1825. Автор зб. «Військові й солдатські пісні» (1824), пародійного роману «Людина з Місяця» (1825), кн. гумористично-сатир. нарисів «Уривки з мемуарів сатани» (1825 — 26), істор. роману «Ліхтенштейн» (1826). Новели Г. «Жебрачка з Мосту мистецтв», «Портрет імператора», «Співачка» та ін. — віха в розвитку нім. прози від романтизму до реалізму. Найцінніше в спадщині Г. — «Альманах казок...» (кн. 1 — 3, 1826 — 28), у яких використано мотиви нім. фольклору й тематику араб. казок. 1911 і 1913 у Києві вийшли дві книжки «Казок» Г. в перекладі О. Олеся з ілюстраціями І. Бурячка. Казку «Маленький Мук» переклав О. Словенко.

Тв.: Укр. перекл. — Маленький Мук. К., 1957; Рос. перекл. — Сказки. М., 1977: Сказки. Л., 1979.


ГАФЕЗ [справж. — Гаглойти Федір Захарович; 29.VIII (11.IX) 1913, Баку — 12.VIII 1983, м. Цхінвалі, Пд.-Осет. а. о.] — осет. рад. письменник. Член КПРС з 1939. Закінчив 1940 Пд.Осет. пед. ін-т (м. Цхінвалі). Учасник Великої Вітчизн. війни. Вірші воєнних років увійшли до зб. «Житія миле» (1948). Автор поетич. збірок «Мир» (1952), «Рідне вогнище» (1959), поем «Амінат» (1949), «Дубовий гай» (1956), «На крилах мрії» (1968), збірок оповідань і повістей «Лампочка Дзадже» (1961) і «Коханий мій» (1971), роману «Добрий день, люди!» (1966). Не раз бував на Україні, присвятив їй вірші «Чому тебе люблю», «Україні», «Дніпро». До образу Т. Шевченка звернувся у віршах «Тарасові Шевченку», «Кобзареві», «На Чернечій горі». Нарис «У Києві. Із зошита письменника» (1954) — про осет.-укр. літ. зв’язки повоєнного часу. Переклав 22 вірші Т. Шевченка — «Заповіт», «Буває, в неволі іноді згадаю», «І золотої й дорогої» та ін. Упорядкував збірки осет. перекладів творів Т. Шевченка (1954) та І. Франка (1956), написав до них передмови. Переклав окремі твори П. Тичини, В. Сосюри, А. Малишка, О. Гончара. Підтримував дружні зв’язки з П. Тичиною та ін. укр. рад. письменниками. Журн. «Фідіуаг» («Провісник», 1954, № 1, 3) надрукував у перекл. Г. твори Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, П. Тичини, М. Рильського, М. Бажана, О. Гончара, І. Ле, П. Козланюка, С. Олійника, М. Нагнибіди, П. Воронька, а також матеріали про 300-річчя возз’єднання України з Росією, зібрані письменником під час поїздки на Україну 1953. Укр. мовою деякі твори Г. переклали М. Лещенко, В. Бойченко, В. Нарушевич та ін.

Тв.: Укр. перекл. — [Вірші]. В кн.: Сузір’я, в. 3. К., 1969; [Вірші]. В кн.: Високий обрій. Одеса, 1974; [Вірші]. В кн.: Голоси гір та степів. Одеса, 1987; Рос. перекл. — Добрый день, люди! М., 1971; В краю родном. М., 1974.

Літ.: Луценко І. А. Гафез і Тичина. «Радянське літературознавство», 1977, № 6.

І. А. Луценко.


ГАФІЗ (Хафіз, Хофіз, Гафез, Гафіз Шіразі; справж. — Ходжі Мохаммад Шамседдін; 1300 чи бл. 1325, Шіраз — 1380 або 1389, 1390, там же) — перс. і тадж. поет. Був високоосвіченою людиною. Творча спадщина Г. складається переважно з газелей, у яких оспівується краса людини, її високі почуття, чарівність природи, розвінчується лицемірство, ницість служителів культу і можновладців. Газелі Г. стали нар. піснями, а його псевд. «Гафіз» (тобто людина, яка знає напам’ять Коран) — заг. назвою, що означає «народний співець». Поезія Г. зросла на грунті прогресивних для того часу ідей, він належав до крайньо лівого, пантеїстич. напряму в суфізмі. В Європі творчість Г. стала відомою з 18 ст. Вперше укр. мовою перекладати поезію Г. з оригіналу почав А. Кримський. Переклади трьох поезій і статтю «Дещиця про Гафіза. Три його пісні» він надіслав І. Франкові, нкий опублікував вірші в журн. «Житє і слово» (1895, № 3). Стаття не була надрукована (збереглася в архіві І. Франка). А. Кримський підкреслив два осн. мотиви творчості Г.: уславлення радощів життя і протест проти всього, що його спотворює, а також наголосив на духовній близькості Г. і Т. Шевченка. У кн. «Пальмове гілля» (ч. 3, 1922) А. Кримський вмістив переклади 48 газелей з вступним словом. До монографії «Хафіз та його пісні» (К., 1924) він включив «Антологію з Гафізового „Дивана“», де 17 укр. та 20 рос. перекладів зробив сам, а 65 рос. перекладів належать його учням. Твори Г. перекладав також В. Мисик.

Тв.: Укр. перекл. — Лірика. К., 1971; [Вірші]. В кн.: Кримський А. Твори, т. 1. К., 1972; [Вірші]. «Дніпро», 1986, № 10; Рос. перекл. — Лирика. Уфа, 1973; Сто семнадцать газелей. М., 1981; Газели. М., 1984.

Літ.: Кримський А. Ю. Хафіз та його пісні. В кн.: Кримський А. Ю. Твори, т. 4. К., 1973.

О. А. Щокало.


ГАФУР ГУЛЯМ [справж. — Гулямов Гафур Гулямович; 27.IV (10. V) 1903, Ташкент — 10.VII 1966, там же] — узб. рад. письменник, академік АН Узб. РСР з 1943, нар. поет Узб. РСР з 1963. Член КПРС з 1946. Один із засновників узб. рад. л-ри і реформатор узб. віршування. Будівництво нового соціалістич. життя, класова боротьба і захист Вітчизни, праця бавовнярів і подвиги бійців Великої Вітчизн. війни — гол. мотиви поетич. книжок «Живі пісні» (1932), «Кукан» (1934), «Нагорода» (1940), «Помщуся» (1942), «Іду зі Сходу» (1943; Держ. премія СРСР, 1946), «Матері», «Пісня світання» (обидві — 1949), «Рукопис слави» (1950), «Москва — твердиня миру» (1951), «Свято в Янгі-Єрі» (1957), «Ленін і Схід» (1961) та ін. Тонким ліриком, глибоким психологом, людиною, залюбленою в життя, постає поет у кн. «Підсумок», за яку 1970 (посм.) Г. присуджено Ленінську премію. Автор гумористич. повісті «Халамидник» (перший варіант опубл. 1937, остаточний — 1964), повістей «Нетай», «Воскреслий труп», «Ядгар», літературознавчих досліджень життя і творчості Навої, Мукімі, Фурката, статей про сучасний літ. процес, узб.-рос. та узб.-укр. літ. взаємини. Автор передмови до «Кобзаря» Т. Шевченка (1939) і редактор «Кобзаря» (Ташкент, 1954) узб. мовою. Переклав окремі твори О. Пушкіна, М. Лермонтова, О. Грибоєдова, Т. Шевченка, Ш. Руставелі, О. Некрасова, М. Горького, В. Маяковського, Б. Лавреньова, В. Шекспіра, Бомарше, Й. Бехера, Пабло Неруди та ін. Укр. мовою окремі твори Г. Г. переклали В. Гримич, В. Забаштанський, С. Тельнюк, Ю. Коваль та ін.

Тв.: Укр. перекл. — Сироті з України. В кн.: Україні. К., 1945; [Вірші]. В кн.: Зі Сходу на Захід. К., 1947; Халамидник. К., 1972; Клятва. «Жовтень», 1974, № 1; Воїнам. В кн.: Сузір’я, в. 9. К., 1975; Все твоє. «Жовтень», 1982, № 12; Рос. перекл. — Избранные произведения, т. 1 — 5. Ташкент, 1971 — 75; Стихотворения и поэмы. Л., 1983; Итог. Стихи последних лет. М., 1983.

Літ.: Ле Иван. О поэте и друге. В кн.: Гафур Г. Стики. М., 1971; Акбаров А. Гафур Гулям. Ташкент, 1974.

В. Г. Гримич.


ГАФУРІ Мажит (Габдулмажит) Нурганійович [20.VII (1.VIII) 1880, с. Єлем-Караново, тепер Гафурійського р-ну Башк. АРСР — 28.Х 1934, Уфа] — башк. і татар. рад. поет, нар. поет Башк. АРСР з 1923. Основоположник башк. рад. л-ри. Літ. діяльність почав татар. мовою. У ранніх творах відображав безрадісне життя рідного народу (зб. «Сибірська залізниця», 1904). Після революції 1905 осн. мотиви поезії Г. — протест проти соціальної нерівності (зб. «Любов до нації», 1907). Вітав Велику Жовтн. соціалістичну революцію (збірка «Червоний прапор», 1917), соціалістичні перетворення (поема «Робітник», 1921), закликав зміцнювати дружбу рад. народів. Автор повістей «Чорнолиці» (1927), «Сходини життя» (1930), автобіогр. повісті «На золотих копальнях поета» (1931). Писав п’єси, байки, твори для дітей, виступав як публіцист. Укр. мовою окремі твори Г. переклали П. Тичина, В. Сосюра, С. Литвин. В. Малишко та ін.

Тв.: Укр. перекл. — Чорнолиці. К., 1963; Вибрані поезії. К., 1955; [Вірші]. В кн.: Тичина П. Твори, т. 4. К., 1962; Бідняки. В кн.: Оповідання письменників автономних республік, областей, національних округів та країв РРФСР, в. 1. К., 1976; Поезії. К., 1980; Рос. перекл. — Избранное. Уфа, 1955; Ступени жизни. М., 1958; Повести. М., 1981.

Літ.: Тичина П. Патріотизм у творчості Мажита Гафурі. К., 1955; Вядро Ш. «Слово любові і шани». «Літературна Україна», 1970. 7 серпня; Рамазанов Г. Мажит Гафури. М., 1980.


ГАФУРОВ Абуталіб Гафурович (21.XI 1882, аул Шуні, тепер Даг. АРСР — 14.V 1975, Махачкала) — лакський рад. поет, нар. поет Дагестану з 1939. З юних років виконував свої та нар. пісні в супроводі чонгура і балабана. У Велику Вітчизн. війну виїздив на фронт з піснями («За Батьківщину», 1942; «Голос Дагестану», 1943). Автор збірок «Новий світ» (1934), «Рідні гори» (1948), «Світлий шлях» (1952), «Добре слово» (1960), «Нові сходинки» (1965), «Друге життя» (1970), «Абуталіб сказав...» (1975) та ін. У віршах і поемах оспівував’оновлене життя рідного краю. Написав пісні про В. І. Леніна, Т. Шевченка, М. Горького, кн. «Оповідання про імена» (1968). Окремі вірші Г. переклав П. Тичина. Портрет с. 398.

Тв.: Укр. перекл. — [Вірші]. В кн.: Тичина П. Зібрання творів, т. 5, кн. 1. К., 1986; Рос. перекл. — Абуталиб сказал... ML, 1977.

Літ.: Абуталиб Гафуров — народный поэт Дагестана. Сборник статей. Махачкала, 1984.

І. М. Давидова.


ГАЦАК Віктор Михайлович (2.VI 1933, с. Липкани, тепер смт Бричанського р-ну Молд. РСР) — молд. і рос. рад. фольклорист, доктор філол. наук з 1976. Член КПРС з 1967. Закінчив 1955 Кишинів. ун-т. З 1969 завідує сектором фольклористики Ін-ту світової л-ри ім. О. М. Горького АН СРСР, з 1980 — голова Наук. ради з фольклору АН СРСР. Автор праць з питань історії нар. епосу, фольклор. зв’язків, еволюції уснопоетич. традиції («Українські думи про Молдову», 1961; «Східнороманський героїчний епос», 1967; «Молдавсько-російсько-українські інтерференції в казці», 1971; «Невідомий молдавський переклад української думи», 1981; «Фольклорна спадщина народів СРСР — надбання нової соціальної й інтернаціональної спільності», 1984, та ін.).

Тв.: Фольклор и молдавско-русско-украинские исторические связи. М., 1975.

О. І. Дей, О. С. Романець.


ГАЧЕЧИЛАДЗЕ Гіві Ражденович [23.VII (5.VIII) 1914, Тбілісі — 9.II 1974, там же] — груз. рад. літературознавець, перекладач, доктор філол. наук з 1961, професор з 1962. Член КПРС з 1967. Закінчив 1936 Тбіліс. університет. Автор досліджень: «Питання теорії художнього перекладу. Проблеми реалістичного перекладу» (1959), «Вступ до теорії художнього перекладу» (1966), «Від Шекспіра до Голсуорсі» (1967) та ін. Переклав сонети і ряд п’єс В. Шекспіра (за редакцією Г. вийшло шеститомне груз. видання творів англ. класика), англ. нар. балади, деякі твори Дж. Г. Байрона, П. Б. Шеллі, Дж. Кітса, Р. Бернса, Г. Лонгфелло, Й. В. Гете, О. Пушкіна, М. Лермонтова, Ф. Тютчева, В. Маяковського, О. Блока, В. Брюсова. Г. — перекладач творів Т. Шевченка («Дівичії ночі»), І. Франка («Думка в тюрмі», «Не знаю, що мене до тебе тягне», «Не боюсь я ні бога, ні біса»), Лесі Українки («Поворіт»).

Тв.: Рос. перекл. — Художественный перевод и литературные взаимосвязи. М., 1980.

О. Н. Мушкудіані.


ГАЧЕЧИЛАДЗЕ Давид Олексійович [6(19).XI 1902, с. Гореша, тепер Орджонікідзевського р-ну — 24.VIII 1974, Тбілісі] — груз. рад. поет, драматург, перекладач. Навчався в Тбіліс. університеті. У 20-х роках був членом групи футуристів-лефівців. Автор кількох поетич. збірок, трагедій «Бахтріоні» (за однойм. поемою Важі Пшавели), «Амірані», в яких відображено героїчне минуле груз. народу, та дитячих книжок «Азбука безпеки» (1949), «У брехні короткі ноги» (1957), «Дурний вовк» (1964). Перекладав твори Софокла, П. Кальдерона, М. Лермонтова, К. Чапека, Н. Хікмета. Г. належать переклади творів Т. Шевченка (поеми «Іван Підкова», «Сон», вірші «Мені тринадцятий минало», «І виріс я на чужині», «Якби ви знали, паничі» та ін.), І. Франка (окремі вірші з циклів «Галицькі образки», «Поклони», «В пленері», «Нові співомовки»), Лесі Українки (10 віршів з циклів «Невільничі пісні» та «Кримські відгуки»). Укр. мовою окремі вірші Г. переклали М. Бажан, І. Нехода, Є. Фомін.

Тв.: Укр. перекл. — [Вірші]. В кн.: Поезія грузинського народу. Антологія, т. 2. К., 1961.

Р. Ш. Чилачава.


ГАШЕК (Hašek) Ярослав (30.IV 1883, Прага — 3.I 1923, Ліпніце) — чес. письменник. Закінчив 1902 комерційне уч-ще. До 1915 опублікував бл. тисячі гуморесок, фейлетонів, нарисів: збірки «Бравий вояк Швейк та інші дивовижні історії», «Турботи пана Тенкрата» (обидві — 1912), «Моя торгівля собаками та інші гуморески» (1915) тощо. Мобілізований під час 1-ї світової війни до австр. армії, Г. добровільно здався в рос. полон (1915). З червня 1916 по лютий 1918 перебував на Україні, в Києві. Написав тут понад 30 творів, які друкував у газ. «Čechoslovan» («Чехослов’янин», виходила чес. мовою у Києві) і вид-ві «Slovanské vydavatelstvi» («Слов’янське видавництво»). Серед них — повість «Бравий вояк Швейк у полоні» (1917), ряд сатиричних оповідань. Твори київ. періоду пройняті ідеєю визволення чеського і словацького народів від австро-угорського поневолення.

Переїхавши до Москви (1918), Г. вступає до Чехословац. комуністичної секції РКП(б). Протягом 1918 — 20 займав відповідальні пости в 5-й Червоній Армії, що боролася проти контрреволюції на Сх. фронті. У 1920 повернувся на батьківщину, співробітничав у центр. органі КПЧ «Rudé pravo» («Червоне право»). В ряді фейлетонів і памфлетів (рос. і чес. мовами) виступив на захист ідеалів комунізму і соціалістич. революції. Видав гумористич. збірки «Дві дюжини оповідань» (1920), «Троє з акулою та інші повчальні випадки» (1921), «Мирна конференція та інші гуморески» (1922) та ін. Вершина творчості Г. — сатир. антивоєнний роман «Пригоди бравого вояка Швейка» (1921 — 23, незакінч.), перший варіант якого створений і виданий чес. мовою у Києві. Тавруючи мілітаризм тодішньої Австро-Угорщини, письменник викриває реакційну сутність усіх її інституцій — поліції і жандармерії, школи і церкви, права і преси. Вістря сатири Г. спрямоване також проти шовінізму й лицемірної бурж. філантропії. Образ Швейка у світовій л-рі стоїть поряд з іменами Санчо Панси і Тіля Уленшпігеля. В творах Г. представлена й укр. тематика, зокрема в романі «Пригоди бравого вояка Швейка», оповіданні «Клятий русин», віршах, написаних у Києві. Протягом 1930 — 83 на Україні вийшло десять видань «Пригод бравого вояка Швейка». Образом Швейка навіяні і деякі памфлети укр. письменників і публіцистів («Швейк на Кавказі» П. Козланюка, 1943, тощо). Вистави за романом ішли у театрах України, зокрема в Київ. драм. театрі ім. І. Франка (1928, поновлено 1955), Львів. драм. театрі ім. М. К. Заньковецької. У Києві на фасаді готелю «Театральний», в якому жив і працював 1916 — 18 Г., встановлено меморіальну дошку. Укр. мовою окремі твори Г. переклали Остап Вишня, С. Масляк, Г. Пашко, Ю. Лісняк, О. Лєнік, О. Паламарчук та ін.

Тв.: Укр. перекл. — Жертва лотереї. К., 1952; Гумористичні оповідання, К., 1956; Пригоди бравого вояка Швейка. К., 1970; Твори, т. 1 — 2. К., 1983; Хресний хід. К., 1983; Недільний додаток. «Вітчизна», 1983, № 9; [Твори]. В кн.: Веселий ярмарок, в. 4. К., 1986; Рос. перекл. — Собрание сочинений, т. 1 — 6. М., 1983 — 85.

Літ.: Шевчук В. І. Ярослав Гашек. К., 1965; Горжени З. Ярослав Гашек — журналист. М., 1983; Лозинський І. Ярослав Гашек на Україні. «Жовтень», 1983, № 4; Пытлик Р. Швейк завоевывает мир. М., 1983; Антонов С. И. Красный чех (Ярослав Гашек в России). Казань, 1985; Токсина И. В., Курант И. Л., Глазкова Н. Л. Ярослав Гашек. Библиографический указатель... М., 1983.

В. І. Шевчук.


ГАШОКОВ Хусін Ханахович (2.VII 1913, аул Хабез, тепер Карач.-Черкес. а.о. Ставр. краю — 25.II 1983, Черкеськ, похований в аулі Кош-Хабль того ж краю) — черкес. рад. письменник, основоположник черкес. рад. поезії. Член КПРС з 1939. Учасник Великої Вітчизн. війни. Писав черкес. і рос. мовами. Головна тема творчості Г. — щаслива доля сучас. горця. Осн. твори черкес. мовою: збірки «Вірші та пісні» (1940), «Вірші та поеми» (1953), «Голос серця» (1955), «Весна» (1958), «Хто я без тебе, Батьківщино?» (1983); рос. мовою: «Світання в горах» (1952), «Сонце над аулами» (1957), «Радістю повниться серце» (1960), «Серце співає» (1977) та ін. Автор трилогії «Батько і син» (кн. 1 — 3, 1959 — 68) — епічного твору про минуле та сьогоднішнє життя черкесів. Укр. мовою окремі твори Г. переклав В. Бойченко.

Тв.: Свет в горах. Черкесск, 1952; Солнце над аулами. Черкесск, 1957; Радостью полнится сердце. Ставрополь, 1960; Укр. перекл. — Світання в горах. В кн.: Теплі скарби. Сімферополь, 1972.

Літ.: Бекизова Л. А. Черкесский поэт Хусин Гашоков. Черкесск, 1962.

М. А. Хубієв.


ГВАНЬЇНІ (Guagnini; іноді — Гвагнін, Гвагвін) Алессандро (1534 чи 1538, Верона — 1614, Краків) — польс. хроніст. Італієць за походженням. З 1561 жив у Польщі. Подорожував по території Польщі, Литви, Білорусії, України. Осн. твір — «Хроніка Європейської Сарматії» (кн. 1 — 10, 1578), у третій книзі якої («Хроніка Руської землі») йдеться про землі, міста, замки й фортеці Київщини, Волині, Поділля, Галичини, подано генеалогію укр. княжих родів, наведено герби й штандарти окремих істор. областей і міст. Висловлював прогресивні для свого часу погляди на укр. козацтво, визнавав справедливість його боротьби проти турків і татар, польс. шляхти. Про вплив «Хроніки...» на укр. історіографію 17 — 18 ст. свідчать Київський та Густинський літописи, твори Захарії Копистенського, Феодосія Сафоновича, Г. Грабянки та ін.

Літ.: Ковальский Н. П. Известия по истории и географии Украины XVI века в «Хронике Сарматии Европейской» Александра Гваньини. В кн.: Некоторые проблемы отечественной историографии и источниковедения. Днепропетровск, 1972.

О. Є.-Я. Пахльовська.










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.