Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


[Українська Літературна Енциклопедія. — К., 1995. — Т. 3: К-Н. — С. 41-58.]

Попередня     Головна     Наступна





КРАВЧЕНКО Анатолій Іванович (19.IV 1937, м. Єнакієве Донец. обл.) — укр. і рос. письменник, перекладач. Закін. 1968 Літ. ін-т ім. О. М. Горького (Москва). Працював на шахті, в пресі, вид-ві «Донбас». 1974 — 84 — гол. ред. журн. «Донбас», з 1984 — голова правління Донец. орг-ції СПУ, з 1991 — секретар Ради СПУ. Перші твори (вірші) опубл. 1957. Автор поет. збірок «Перед сходженням» (1962), «Сто кроків до сонця» (1966), «Дні» (1972), «Шостий океан» (1977), «Донецька горобина» (1982), «Камінь-луна» (1984), «Любити і вірити» (1988), «Незакінчене побачення» (1989) та ін. Видав зб. повістей та оповідань «Юнак у червоному» (1991), кн. перекладів з зарубіж. поезії («Блискавки і гвоздики», 1983), зб. худож.-докум. нарисів «Відчуття часу» (1986). Окр. вірші К., перекладено болг., грец., нім., польс., монг. та ін. мовами.

Літ.: Кацнельсон А. Начало биографии. «Радуга», 1963, № 10; Молдавский Д. Гражданское звучание стиха. «Звезда», 1983, № 11; Лазоренко А. «К планете сердцем прикипаю...». «Донбас», 1985, № 3; Гордасевич Г. Хто приходить на зміну. «Прапор», 1985, № 9.

Л. М. Скирда.


КРАВЧЕНКО Василь Григорович [псевд. — Тавричанин, Корсак, Могила; 25.IV(8.V) 1862, м. Бердянськ — 20.III 1945, Ростов-на-Дону] — укр. етнограф і письменник. Зак. 1880 Феодос. учит. ін-т. Один із засновників Т-ва дослідників Волині, його етногр. секції. В 1920 — 34 очолював етногр. відділ Волин. н.-д. музею (Житомир). Публікував фольклор.-етногр. матеріали в журналах «Киевская старина», «Літературно-науковий вістник», газ. «Волинь», «Громадська думка», «Село», зб. «Этногр. материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях» Б. Грінченка. Автор праць: «Народна фантазія» (1898), «Весілля в селі Курозванах (Острозького повіту)» (1902), «Етнографічні матеріали, зібрані Васильом Кравченком на Україні, а більшістю — в межах Волині» (1920), «Звичаї в селі Забрідді Житомирського повіту на Волині» (1920), «Народні оповідання й казки» (1923) та ін. Автор зб. оповідань і нарисів «Буденне життя» (1902), в яких реаліст. відобразив побут різних верств укр. суспільства 2-ї пол. 19 ст. Архів К. зберіг. в ІМФЕ АН України.

Тв.: Про чумакування. В кн.: Україна. Наука і культура, в. 25. К., 1991.

Літ.: Дмитрук Н. К. 45 років етнографічної діяльності В. Г. Кравченка. «Народна творчість та етнографія», 1990, № 3; Малюк М. Василь Кравченко. Спроба життєпису. В кн.: Україна. Наука і культура, в. 25. К., 1991.

А. М. Поповський.


КРАВЧЕНКО Євген Сергійович [12(25).XII 1907, с. Володимирівка, тепер Доманівського р-ну Микол. обл. — 28.VI 1975, Київ] — укр. письменник. Закін. 1933 Одес. ін-т соц. виховання. Учасник Вел. Вітчизн. війни. Вчителював, викладав укр. л-ру в Одес. пед. ін-ті. У 1958 — 60 був відп. редактором газ. «Культура і життя». Автор п’єс «Любов» (1939), «Під червоною калиною» (1954), «Солдатська поема» (1961), «Весняні грози» (1963), «На даному етапі» (1965), збірок оповідань і гуморесок «Мої сучасники» (1954), «Бувальщина» (1961), «На крилах дитинства» (1969), повісті «На світанні» (1967) та ін. У своїх творах К. славив захисників Батьківщини у Вел. Вітчизн. війні, засобами сатири і гумору (здебільшого на матеріалі сільс. життя) викривав негативні явища. Виступав також як театр. і літературний критик.

Тв.: Наші добрі люди. К., 1975; П’єси. К., 1978; От колись було... К., 1987; Рос. перекл. — Максимальный минимум. М., 1976.

Літ.: Забаштанський В. Доброта і людяність. «Дніпро», 1977, № 12.

Г. Г. Єжелов.


КРАВЧЕНКО Єфрем Єфремович (20.VI 1924, с. Дмитрушки, тепер Уманського р-ну Черкас. обл.) — укр. бібліограф і бібліотекознавець. Закін. 1954 Львів. ун-т. 1951 — 86 працював у ЛНБ ім. В. Стефаника АН України. Автор бібліогр. покажчиків «Панас Мирний» (1964), «Володимир Зенонович Гжицький» (1965), «Павло Григорович Тичина», «Лесь Мартович» (обидва — 1966); співавтор — «Ольга Кобилянська» (1953), «Марко Черемшина» (1955, 1962), «Іван Франко» (1956), «М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький» (1962), «Тимофій Бордуляк», «Т. Шевченко. Бібліографія літератури про життя і творчість. 1839 — 1959. Т. 2» (обидва — 1963), «Вільям Шекспір» (1964), «Олесь Гончар» (1968) та ін. Досліджував окр. питання життя і творчості М. Шашкевича, Т. Шевченка, І. Франка, О. Маковея, Л. Мартовича, В. Гнатюка та ін.

П. Г. Баб’як.


КРАВЧЕНКО Ігор Євгенович (9.IV 1947, Київ) — укр. письменник, критик. Син Є. С. Кравченка. Закін. 1970 Одес. ун-т. Працював у редакціях газ. «Літературна Україна», журн. «Вітчизна», вид-ві «Радянський письменник» (з 1991 — «Український письменник»). Автор повісті «Солдатський острів» (1975), роману «Вічний мир» (1980). Опубл. збірку худож.-докум. есе «Чигир-трава» (1981), зб. повістей «Коралові краплі після дощу» (1986), роман «Переселенці» (1988). Герої творів К. напружено шукають свого місця в житті, їм властивий моральний максималізм. Збірки літ.-крит. статей «Іти верхів’ям» (1981), «Погляд у майбутнє» (1986) присвяч. проблемам взаємодії л-ри, мист-ва і науки, темі моралі в літературі.

Тв.: Рос. перекл. — Солдатский остров. М., 1977.

Літ.: Панченко В. Мистецтво життєтворення. «Прапор», 1982, № 6; Панченко В. Де заховане «золоте руно»? В кн.: Панченко В. Віч-на-віч з епохою. К., 1987.

В. А. Канкан.


КРАВЧЕНКО Михайло Степанович (27.XII 1858, містечко Сорочинці, тепер с. Великі Сорочинці Миргородського району Полтавської області — 22.IV 1917, там же) — український кобзар. Осліп у 15-річному віці. Учень кобзарів С. Яшного та Ф. Холодного. Один з видатних носіїв традицій кобзар. мист-ва. Виступав 1902 на Археол. з’їзді в Харкові, того ж року на кустарній виставці в Петербурзі. У репертуарі К. були нар. думи («Втеча трьох братів з города Азова», «Три брати самарські», «Невольники на турецькій каторзі», «Плач невольників», «Бідна вдова і три сини», «Маруся Богуславка»); істор. («Про Саву Чалого»), сатир. («Дворянка», «Чечітка» та ін.), жартівливі і танцювальні пісні, псалми. Створив про повстання селян Сорочинців 1905 (учасником якого був) думи: «Про сорочинські події 1905 року» (записав О. Сластіон) і «Чорна неділя в Сорочинцях» (записав В. Короленко). Склав (за участю Т. Пархоменка й П. Древченка) думу «Як на славній Україні кобзарі-лірники проживали» — про безправне становище кобзарів і лірників, переслідуваних поліцією. Думи від К. записували 1903 Є. Линьова [на фонограф; записи зберіг. в Ін-ті рос. л-ри Рос. АН (Пушкінський дім)], 1904 — кобзар В. Шевченко (записи зберіг. в ІМФЕ АН України); 1908 з К. зустрічався і записував від нього думи Ф. Колесса (подав у своїй кн. «Мелодії українських народних дум», 1910). В репертуарі К. були пісні на слова Т. Шевченка та про самого поета. Брав участь у Шевченківському, концерті в Києві 1911. М. Рильський присвятив К. вірш «Кравченко у Короленка». Відомо п’ять портретів К., виконаних О. Сластіоном. Його учнями були кобзарі Ф. Кушнерик, П. Гузь, Н. Чумак.

Літ.: Сластионов А. Г. Кобзарь Михаил Кравченко и его думы. К., 1902; Кирдан Б. П. Варьирование кобзарем М. Кравченко думы «Бедная вдова и три сына». В кн.: Текстологическое изучение эпоса. М., 1971; Кирдан Б., Омельченко А. Народні співці-музиканти на Україні. К., 1980; Лавров Ф. І. Кобзарі. К., 1980.

О. А. Правдюк.


КРАВЧЕНКО Уляна (справж. — Шнайдер Юлія Юліївна; 18.IV 1860, містечко Миколаїв, тепер місто Львів. обл. — 31.III 1947, м. Перемишль, тепер Польща) — укр. письменниця. Нар. у сім’ї повіт. урядовця. Закін. 1881 Львів. учит. семінарію. Вчителювала в селах Львівщини (Бібрка, Руденки побл. м. Лопатина) й Дрогобиччини (Долішній Лужок, Сільце), у Львові (1884 — 85). З 1920 жила в Перемишлі. Брала діяльну участь у жін. емансипаційному русі Галичини. Друкуватись почала 1881 в журн. «Зоря» (оповідання «Калитка», вірші). Публікувалася також в альманахах «Перший вінок», «Вік», «За красою», журналах «Житє і слово», «Дзвінок», «Літературно-науковий вістник», «Жіноча доля» та ін. У літ. біографії К. важливу роль відіграв І. Франко. Завдяки йому з’явилася друком більшість творів письменниці. Прихильно відгукувався І. Франко про її громад.-культур. діяльність, високо оцінив перші поезії та оповідання. К. належать поет. книжки «Prima vera» (1885, перша в Галичині збірка, написана жінкою-українкою), «На новий шлях» (1891, обидві відредаговані І. Франком), «В житті є щось» (1929), «Для неї — все!» (1931); кілька збірок віршів для дітей і юнацтва — «Проліски», «В дорогу» (обидві — 1921), «Лебедина пісня» (1924), «Шелести нам, барвіночку» (1932). У поет. творах письменниці переважають соціальні мотиви, нац.-визвольні ідеї («Україні», «Молодим», «Гнобителям», «Наш стяг», «Чом ворожнеча в вас», цикл «Думки»), характерною є тема розкріпачення жінки («Вагання», «На світі сонце, воля, радість, рух», «Жінко, невольнице звичаїв темна», «Минув той час, коли тягар життя»). Із захопленням писала вона про революц. боротьбу І. Франка і його однодумців (цикли віршів «Титани» та «Миронові»). К. — майстер інтимної та пейзажної лірики («Любиш чи не любиш», «Моє кохання», «По ясному небі тихенько пливуть...», цикл «В Бескидах»). Окр. вірші 20 — 30-х pp. пройняті містичним настроєм.

Залишила помітний слід у прозі. 1887 вийшла збірка нарисів автобіогр. характеру «Спогади вчительки», де розповідалося, зокрема, про занедбаний стан нар. освіти в Галичині. Зб. «Замість біографії» (1934) містить афоризми, лаконічні роздуми-нотатки про спостережене в природі й суспільстві, малюнки з натури, міркування про людське життя тощо. Прозові мініатюри насичені глибоким ліризмом, щирою любов’ю до народу, бажанням полегшити долю гноблених людей. Написала спогади про І. Франка («Велика дружба», 1940; «Щирий друг і вчитель», 1941). Листування письменниці з І. Франком упродовж 1883. — 1915 містить цінний істор.-літ. матеріал. 1969 у Миколаєві, 1972 у Бібрці на Львівщині відкрито літ.-мемор. музеї письменниці.

Тв.: Вибрані поезії, К., 1941; Вибране. Львів, 1956; Вибрані твори. К., 1958; Тридцять українських поетес. К., 1968; [Вірші]. В кн.: Антологія української поезії, т. 3. К., 1984.

Літ.: Лукіянович Д..Я. Листи І. Франка до Уляни Кравченко. В кн.: Іван Франко. Статті і матеріали, зб. 5. Львів, 1956; Каспрук А. А. Уляна Кравченко. В кн.: Кравченко У. Вибрані твори. К., 1958; Жук Н. Й. Уляна Кравченко. «Література в школі», 1960, № 2; Огриза Г. Зігріта Франковою увагою «Жовтень», 1988, № 8; Царик Я., Шалайський В. Талановита вихованка Каменяра. «Дзвін», 1990, № 4.

Л. І. Міщенко.


КРАВЧЕНКО Федір Тихонович [псевд. — Теодор Орисіо; 26.II (11.III) 1906, м. Кам’янка, тепер Черкас. обл. — 31.V 1985, Москва] — укр. і рос. письменник. Закін. 1938 ВДІК (Москва). Член «Плугу». На поч. 30-х pp. очолював літ. об’єднання у Полтаві. До війни видав зб. «Літературні пародії, шаржі, епіграми», книжки повістей та оповідань «Барикади на селі», «Хліб» та ін. Повісті «На дорогах України» (1941) та «Сім’я Наливайків» (1945, укр. переклад З. Біленка) — про неприйняття народом вступу австро-нім. військ в Україну, боротьбу проти нім.-фашист. загарбників під час Вел. Вітчизн. війни. Автор повістей «Любиме місто» (1949), «В старій Дубровці» (1952), «Побратими» (1966), роману «Отаманові дуби» (1956), п’єс «Жарке літо» (1948), «Одного разу ввечері» (1953) та ін., в яких відобразив життя й працю молоді, порушив актуальні моральні проблеми. Казку «Тополя» (1946), ліричну мініатюру «Дві могили» (1966), оповідання «Тарасова мандрівка» (1966) та повість «Любов і гнів» (1970) присвятив Т. Шевченку.

Тв.: Джерела не замулити. К., 1966; Клумба з колючками. К., 1976; В ім’я людини. К., 1978; Укр. перекл. — Сім’я Наливайків. К., 1963.

Н. М. Шудря.


КРАВЧЕНКО-КРЮКОВСЬКИЙ (справж прізв. — Кравченко) Іван Григорович (грудень 1826, м. Лохвиця, тепер Полтав. обл. — липень 1885, там же) — укр. кобзар. Змалку наймитував у панів, тоді ж осліп. Дорослим навчився грати на бандурі. В репертуарі К.-К. було 12 укр. нар. дум («Три брати азовські», «Олексій Попович», «Федір Безродний, Бездольний», «Сокіл і соколя», «Самійло Кішка», «Про козака Голоту», «Про Правду і Неправду» та ін.). Виконавська майстерність К.-К. відзначалася багатством супроводу на бандурі (мала 28 струн) й глибокою виразністю співу. Був пан-майстром (керівником) кобзарсько-лірницької орг-ції, добре знав і беріг її звичаї та церемонії. Думи й пісні від К.-К. записували 1876 П. Мартинович та О. Сластіон, 1882 — В. Горленко. П. Мартинович намалював його портрет.

Літ.: Горленко В. Бандурист Иван Крюковский, «Киевская старина», 1882, т. 4; Українські записи Порфирія Мартиновича. К., 1906; Кирдан Б. П. Д. Мартынович и собирание дум. В кн.: Текстологическое изучение эпоса М., 1971; Лавров Ф. Кобзарі. К., 1980.

М. Л. Полотай.


КРАВЧИНСЬКИЙ Сергій Михайлович [літ. псевд. — Степняк; 1(13).VII 1851, с. Новий Стародуб, тепер Петрівського р-ну Кіровогр. обл. — 11 (23).XII 1895, Лондоні — рос. письменник, революціонер-народник. Дитинство К. минуло на Херсонщині. Навчався спочатку у військових закладах в Орлі, Москві, Петербурзі, 1871 — 73 — в Лісовому ін-ті (Петербург). Викладав у феєрверкській школі Харків. військ. округу. Революц. діяльність почав 1871. 1874 був арештований, утік і виїхав за кордон. Учасник революц. руху в Герцеговині (1875) та Італії (1877). Член таємної орг-ції народників «Земля і воля». 1878, перебуваючи в Петербурзі, вбив шефа жандармів. Емігрував. За кордоном брав участь у міжнар. робіт. русі, організував у Лондоні англ. «Товариство друзів російської свободи» (1890). Для розповсюдження в Росії революц. л-ри засн. «Фонд вільної російської преси» (1891), видав кілька заборонених творів В. Короленка. Автор романів «Андрій Кожухов» («Шлях нігіліста», 1889), «Штундист Павло Руденко» (1894, незакін.), повісті «Будиночок на Волзі» (1889), в яких розповів про боротьбу рос. революц. народництва. Писав істор.-публіцист. твори (книги «Підпільна Росія», 1881 — 82; «Росія під владою царів», т. 1 — 2, 1885; «Цар-бовдур і цар-чапля», 1895, та ін.), пропагандистські казки («Казка про копійку», 1874), нариси. К. знав і любив поезію Т. Шевченка. Перебуваючи в еміграції, популяризував його твори. Листувався з М. Драгомановим. Особисто був знайомий з Ф. Енгельсом, Г. Плехановим, М. Павликом. Безпосередньо під впливом і за допомогою К. англ. письменниця Е. Л. Войнич переклала кілька поезій Кобзаря (кн. «Шість ліричних віршів Тараса Шевченка», перекл. з укр., 1911). Художню біографію К. написали М. Олійник (роман «Пролог», 1978) та М. Дальцева («Щасливий Кит. Повість про Сергія Степняка-Кравчинського», 1979). Окр. твори письменника переклали М. Видиш, Р. Каруцяк.

Тв.: Собрание сочинений, ч. 1 — 7. Пг., 1917 — 19; Сочинения, т. 1 — 2. М., 1958; Сочинения, т. 1 — 2. М., 1987; Укр. перекл. — Андрій Кожухов. — Будиночок на Волзі. — Підпільна Росія. К., 1979.

Літ.: Франко І. Сергій Кравчинський (Степняк). В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 30. К., 1981; Маевская Т. П. Слово и подвиг. Жизнь и творчество С. М. Степняка-Кравчинского. К., 1968; Таратута Е. С. М. Степняк-Кравчинский — революционер и писатель. М., 1973; Маєвська Т. П. С. М. Степняк-Кравчинський. К., 1976.

Т. П. Маєвська.


КРАВЧУК Василь Іванович (8.VI 1929, с. Кіндратки, тепер Ізяславського р-ну Хмельн. обл.) — укр. поет-гуморист, засл. працівник культури України з 1985. Закін. 1956 Рівн. пед. ін-т. 1959 — 89 працював директором Ізяславської дит. муз. школи. Автор збірок гуморесок, сатир. мініатюр, байок «Павук і муха» (1979), «За власним бажанням» (1985), «Номенклатурна лічилка», «Не такі вже ми й старі» (обидві — 1988), «Ціна любові» (1990), збірок віршів для дітей «Золотиста нитка в’ється» (1985), «Квокче квочка в холодочку» (1989), «Йшов грибочок на горбочок» (1992), ряду нарисів і оповідань у періодиці. Окр. твори К. перекл. рос., білорус., болг. мовами.

Літ.: Сочивець І. Василеві Кравчуку — 60. «Літературна Україна», 1989, 17 серпня.

І. В. Зуб.


КРАВЧУК Микола Іванович (13.VIII 1929, с. Ситківці, тепер с. Голодьки Тетіївського р-ну Київ. обл.) — укр. письменник. Закін. 1956 Київ. пед. ін-т. Учителював. Автор збірок новел «Криниця під вікном» (1969), «Гіркий цвіт полину» (1972), «На нове літо» (1977), «Незаймана вода» (1982), «Прожити в любові» (1986). Новели К. часто близькі до поезії в прозі, відзначаються глибоким проникненням письменника в психологію людини. Окр. твори К. перекладено рос., болг., чес., словац., серболуж., угор. мовами. За зб. «Криниця під вікном» (1982) удостоєний премії ім. Ю. І. Яновського (1983). Портрет с. 43.

Тв.: Рос. перекл. — Горький цвет полыни. М., 1978; Нетронутая вода. М., 1991.

Літ.: Мельник В. Люди серед людей. «Вітчизна», 1978, № 7; Шевчук В. З криниці добра. «Літературна Україна», 1983, 27 січня; Тарнашинська Л. При місячному світлі. «Літературна Україна», 1988, 14 квітня; Гуцало Є. По неділях — понеділки. «Українська мова і література в школі», 1989, № 1; Шевчук В. Книга життя Миколи Кравчука. «Літературна Україна», 1989, 24 серпня.

В. О. Хитрук.


КРАВЧУК Петро Ількович (6.VII 1911, с. Стоянів, тепер Радехівського р-ну Львів. обл.) — укр. письменник, публіцист, літературознавець, громад. діяч у Канаді. 1930 емігрував до Канади, співробітничав в укр. орг-ціях: «Українському Робітничо-Фермерському домі», Робіт. запомоговому т-ві, Лізі комуністичної молоді, Т-ві допомоги визв. рухові на Зх. Україні. В 1940 — 42 за революц. діяльність був ув’язнений. З 1942 — співредактор газ. «Українське життя». Протягом багатьох років — один з керівників Т-ва об’єднаних укр. канадців (ТОУК); ред. газ. «Життя і слово», з 1978 — голова крайового виконкому ТОУК. Автор опубл. у Канаді і Україні публіцист. статей з питань історії укр. трудової еміграції, розвитку культури в Україні. Книги і брошури: «600 днів на Україні» (1950), «П’ятдесят років служіння народу» (1957), «На новій землі» (1958), «За вашу і нашу свободу» (1976), «На трьох континентах» (1977), «З рідним народом» (1979), «Українці в Канаді» (1981), «Великий трудолюб» (1983), «Наш вклад у перемогу» (1985), «Мої друзі і знайомі» (1986) та ін. Досліджував творчість Т. Шевченка, І. Франка, В. Стефаника, О. Кобилянської, Мирослава Ірчана та ін. укр. письменників. Опубл., зокрема, розвідку «Шевченко в Канаді» 1961, ан.гл. мовою). Разом з М. Скрипник переклав англ. мовою кн. «Гуманізм Шевченка і наша сучасність» Є. Шабліовського (1971). За кн. «Від Петра I до Суслова» (1993) та велику працю по збереженню єднання українців удостоєний 1993 премії ім. В. Винниченка.

Тв.: Українська література в Канаді. К., 1964; Листи з Канади. К., 1976; Українці в канадській літературі. К., 1990; Одна зустріч і тривале листування. «Літературна Україна», 1991, 19 липня.

Літ.: Цьох Й. Сповідь його душі. «Жовтень», 1987, № 4.

С. Ю. Лазебник.


КРАВЧУК Петро Федорович (12.V 1942, с. Зрайки Володарського р-ну Київ. обл.) — укр. письменник. Закін. 1967 Київ. ун-т. Працює у книговид. галузі. Автор збірок повістей і оповідань «Прийди до моря» (1981), «Критична межа» (1985), зб. нарисів «Окриленість» (1982), книжок для дітей «Баклан» (1982) і «Скеля над затокою» (1984). Роман «Спроба самозахисту», вміщений в однойм. книзі (1991) разом з повістю «Критична межа», присвячений проблемам екології і ліквідації ядерної зброї.

Літ.: Гижа О. Романтика й мужність. «Літературна Україна», 1982, 21 жовтня; Дорошенко Б. Співмірність. «Друг читача», 1986, 16 січня.

В. А. Бурбела.


КРАЄВСЬКИЙ Андрій Олександрович [5(17).II 1810, Москва — 8(20).VIII 1889, м. Павловськ, тепер Ленінгр. обл.] — рос. журналіст, видавець. Закін. 1828 Моск. ун-т. Редагував газети «Литературное прибавление к „Русскому инвалиду“» (1837 — 39), «Литературная газета» (1840, 1844 — 45), «Санкт-Петербургские ведомости» (1852 — 62). Відомий гол. чин. як видавець і ред. журн. «Отечественные записки» (1839 — 67). В 1840 — 42 тут опубл. рецензії В. Бєлінського на «Кобзар» і поему «Гайдамаки» Т. Шевченка. Редагував також газ. «Голос» (1863 — 84). Автор істор. кн. «Цар Борис Федорович Годунов» (1836), публіцист. статей тощо. К. як член к-ту Товариства для допомоги нужденним літераторам і вченим клопотався про викуп з кріпацтва Шевченкових братів і сестри.

Літ.: Орлов В. Н. Молодой Краевский. В кн.: Орлов В. Н. Пути и судьбы. Л., 1971.

І. В. Разуменко.


КРАЄЗНАВСТВО ЛІТЕРАТУРНЕ — один з видів краєзнавства й особлива галузь літературознавства, що займається вивченням літ. процесу у певному регіоні, місцевості (краї, області, районі, місті, селі). Предметом дослідження є діяльність місцевих письменників, літ. об’єднань, гуртків, а також перебування в регіоні вітчизн. і зарубіж. письменників, відображення краю в худож. л-рі. При цьому зв’язки письменників з місцевістю досліджуються комплексно і за біогр. даними, тематикою творчості, прототипами образів-персонажів, описом подій, що там відбувалися, картинами побуту й природи, передачею місцевого колориту тощо. Матеріали цих досліджень використовуються в працях з історії л-ри, музейній роботі, при спорудженні пам’ятників письменникам, встановленні мемор. дошок, присвоєнні імен письменників підприємствам і орг-ціям, найменуванні вулиць, створенні туристських путівників, у лекційній роботі та ін. К. л. опирається на вивірені факти, компетентність дослідника і цим близьке до наук. літературознавства. Робота краєзнавців по виявленню і вивченню архівів місцевих письменників, їхніх б-к, листів, фотознімків тощо єднає К. л. з джерелознавством та книгознавством. Зв’язане воно й з бібліографією літературною.

К. л. в Україні почало розвиватися з виникненням преси. Певну роль у цьому відіграли журнали «Киевская старина», «Народ», «По морю и суше», «Рідний край», «Южные записки» та ін. В 19 — на поч. 20 ст. відомими діячами в галузі К. л. були Д. Бантиш-Каменський, О. Бодянський, С. Пономарьов, М. Максимович, К. Зеленецький, М. Комаров, Л. Мацієвич, В. Модзалевський, В. Бучневич, І. Павловський, О. Левицький, М. Сумцов, Л. Чижиков, О. Де-Рибас та ін. Частково цією роботою займалися Рос. геогр. т-во, Одес. т-во історії і старожитностей та ін. В 20 — 30-х pp. 20 ст. роботу по згуртуванню сил дослідників-аматорів здійснював журн. «Краєзнавство». Їхні матеріали публікувалися також у журналах «Україна», «Бібліологічні вісті», «Записки історично-філологічного відділу ВУА Н» тощо. Розгром кращої частини укр. наук. і творчої інтелігенції, вчинений за сталінщини, призвів до занепаду К. л. Воно почало відроджуватися лише в кін. 50-х pp. і незабаром набуло масового характеру. Його центрами стали ун-ти, пед. ін-ти, б-ки, редакції газет і журналів, музеї, будинки культури. 1959 до каталогів обласних б-к уведено розділ: «Літературне життя. Область у художній літературі. Фольклор». Велика увага приділяється К. л. в школі: діють літ. музеї і кутки (О. Маковея в Заліщиках на Тернопільщині, Ю. Дольда-Михайлика в с. Бутенки і В. Симоненка в с. Біївцях на Полтавщині та ін.); проводяться зустрічі з письменниками-земляками, екскурсії по літ. місцях; виготовляються альбоми, літ. карти. Піонерами цієї роботи в школі були педагоги В. Сухомлинський, К. Ходосов. К. л. займаються окр. вчені, викладачі філол. ф-тів ун-тів та пед. ін-тів, учителі-словесники серед. шкіл. Краєзнавці виявляють нові матеріали, вводять їх у наук. обіг. У 60 — 80-х pp. активно займалися дослідженням літ. історії окр. областей і районів України Я. Кривко (Глухів), М. Пономаренко (Золотоноша), Г. Зленко (Одеса), І. Шаповал, В. Рогов (Дніпропетровськ), М. Смоленчук (Кіровоград), Ф. Максименко (Львів), В. Півторадні (Житомир), С. Білокінь, М. Петровський, Ф. Погребенник, Л. Хінкулов (Київ), В. Полєк (Івано-Франківськ), В. Радовський, Я. Штернберг (Ужгород), О. Романець, К. Демочко (Чернівці), Г. Гельфандбейн, І. Лосієвський, І. Марченко (Харків), Г. Петров, П. Сапухін (Суми), Є. Волошко, К. Спасенко (Донецьк), В. Замковий (Артемівськ), В. Бабенко, З. Борсук, П. Ротач (Полтава), Є. Мірошниченко, В. Орел (Миколаїв), П. Дегтярьов (Сімферополь), М. Шалата (Дрогобич), Г. Дем’ян (Львів), І. Олійник (с. Чорнухи Полтавська область), П. Медведик (Тернопільська обл.), Ф. Кириченко (Київська обл.), В. Мацько (Хмельницька обл.) та ін. Крім статей, публікацій, ведення літ. календарів у місц. пресі, краєзнавці підготували низку біобібліогр. словників, рекомендац. покажчиків, метод. посібників, плакатів про творчість письменників Буковини (І. Співак), Сумщини (Я. Кривко), Черкащини (М. Пономаренко) та ін. областей. Опубліковано: покажчики «Письменники Дніпропетровщини» Є. Добришевської (1958), «Письменники Буковини початку XX століття» (1958, упорядники Ф. Погребенник та О. Романець), «Літературна Чернігівщина» О. Замошника і М. Дасюка (1960), «Письменники Одещини» Л. Смичок (1989), зб. «Цвіт культури розвивається (Літературне життя Буковини за роки Радянської влади)» (1961), «Літературна Буковина» (автори О. Губар та ін., 1966), матеріали П. Ротача до словника «Літературна Полтавщина» («Архіви України», 1965 — 71), В. Полєка — до словника «Літературно-мистецька і наукова Івано-Франківщина» («Архіви України», 1969 — 70), зб. нарисів П. Дегтярьова і Р. Вуля «Біля літературної карти Криму» (1965), «Літературно-мистецька Вінниччина» (1969), «Шляхами Івана Франка на Україні» (1982), путівник С. Реп’яха «Літературні музеї Чернігівщини» (1983) тощо. Одес. наук. б-ка ім. О. М. Горького видає бібліогр. серії «Письменники Одеси» й «Літературна Одеса». Праці з літ. краєзнавства допомагають краще вивчити літ. процес в Україні, служать пропаганді творчості письменників, естетичному вихованню людей.

Літ.: Пиксанов Н. К. Областные культурные гнезда. Историко-краеведческий семинар. М. — Л., 1928; Ходосов К. О. Літературно-творчий гурток у школі. К., 1963; Пасічник Є. А. Літературне краєзнавство в школі. К., 1965; Травушкин Н. С. Литературное краеведение в системе литературоведческих наук. В кн.: Научные доклады литературоведов Поволжья. Астрахань, 1967; Дорошенко О. А. Організація літературно-краєзнавчої роботи. «Українська мова і література в школі», 1969; № 3; Поліщук В. М., Дуб Р. Й. Літературне краєзлавство в школі. «Українська мова і література в школі», 1970, № 7; Литературная Харьковщина (Методические рекомендации по лит. краеведгнию в школе). Х., 1972; Лит. краеведение в школе. М., 1976; Півторадні В. Літ. слідопит — дослідник чи аматор? «Жовтень», 1983, № 8; Козюра В. М. Літературне краєзнавство у сільській школі. «Українська мова і література в школі», 1983, № 10; Куприяновский П. В. Проблемы регионального изучения литературы. «Русская литература», 1984, № 1; Милонов Н. А. Литературное краеведение. М., 1985.

В. М. Лесин, П. П. Ротач, Г. Д. Зленко.


«КРАЛЕДВОРСЬКИЙ РУКОПИС» («Rukopis Kralovédvorský») — збірка патріот. поем і пісень, стилізованих під середньовічну чес. епічну поезію. Нібито знайдений 16.IX 1817 філологом і поетом В. Ганкою в підвалі церковної вежі у м. Двур Кралове (звідси назва). Складається з 12 пергаментних аркушів і 2 окр. смужок, містить 14 віршов. творів (1261 рядок), що представлені як 25 — 28-й розділи 3-ї книги, тобто як частина великого рукопису. Вид. 1819 В. Ганкою та Й. Ліндою. Як і «Зеленогорський рукопис», «К. р.» тривалий час вважали ориг. твором. Неавтентичність «К. р.» було доведено лише у 80-х pp. 19 ст. 1878 на це звернув увагу львівський учений А. Петрушевич, який надр. серію статей у газ. «Слово». Збірка відіграла значну роль у становленні чес. культури, сприяла нац. відродженню. «К. р.» привернув увагу багатьох укр. письменників. Першими почали його перекладати М. Шашкевич та І. Вагилевич. У 1830 — 40 М. Шашкевич переклав повний текст «К. p.», але за життя надр. лише 4 ліричні поезії в альм. «Русалка Дністровая» (1837; повний переклад знайдено в архіві І. Срезневського і опубл. лише 1912 у кн. «Писання» М. Шашкевича). І. Вагилевич переклав (бойківським діалектом) частину рукопису (опубл. 1838). На поч. 50-х pp. «K. р.» переповів віршем Д. Мордовець. 1856 в газ. «Зоря галицька» вміщено розвідку «Короледворська рукопись» (№ 10, 18), 5 епіч. пісень і віршів у перекл. М. Онуфрієвича (Маркела Попеля). 1860 повний переклад «К. р» завершив С. Руданський (уривки опубл. 1899; грунтовне «Переднє слово од редактора» до перекладу подав А. Кримський). Повністю «К. р.» надр. 1910 у посм. виданні творів С. Руданського. Ще під час навчання в гімназії зацікавився рукописом І. Франко, 1873 він повністю переклав, його, написав передмову «Дещо про „Рукопись Короледворську“». Перше повне видання «К. р.» укр. мовою в перекладі І. Верхратського вийшло 1879 у Львові. В різний час окр. твори з «К. р.» перекладали також І. Срезневський, М. Костомаров, А. Метлинський (А. Могила), О. Корсун та ін.

Вид.: Укр. перекл. — Рукопись Короледворська. Зборник старочеських епічних і ліричних пісень. Львів, 1879; Рукопись Короледворська. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 10. К., 1977; «Краледвірський рукопис» і «Суд Любушин». В кн.: Шашкевич М., Вагилевич І., Головацький Я. Твори. К., 1982.

Літ.: Кримський А. Ю. Переднє слово. — Переднє слово од редактора. В кн.: Руданський С. Твори, т. 5. Львів, 1899; Короледворська рукопись в перекладі Маркіяна Шашкевича. «Записки Наукового товариства імені Шевченка», 1905, т. 68, кн. 6; Пушкаревич К. Королеводвірський рукопис в українських перекладах. «Науковий збірник Ленінградського товариства дослідників української історії, письменства та мови», 1929, в. 2; Возняк М. У століття «Зорі» Маркіяна Шашкевича (1834 — 1934). Львів, 1935; Франко І. Дещо про «Рукопись Короледворську». В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 10. К., 1977; Українська література в загальнослов’янському і світовому літературному контексті, т. 1. К., 1987.

В. К. Митник.


КРАЛИЦЬКИЙ Анатолій Федорович (псевд. — Аскольд, Фома Фомич, Іван Нодь, Васильович, Лаборчан та ін.; 12.II 1834, с. Вишні Чабини, Сх. Словаччина — 30.I 1894, м. Мукачів, тепер Закарп. обл.) — укр. письменник, педагог, культур. діяч. Закін. 1856 Ужгород. духовну семінарію. Працював учителем історії церкви і канонічного права у Марія-Повчанській монастир. школі, з 1869 — ігумен Мукачів. монастиря. За поглядами — слов’янофіл, у мовному питанні стояв на позиціях «будителів». Виступав у львів. (газ. «Зоря галицька», журнали «Галичанин», «Житє і слово», «Бесіда» та ін.), ужгор. (газети «СвЂт», «Новый свЂт»), петерб. («Славянский сборник»), віден. (журнали «Вестник», «Отечественный сборник») пресі. Збирав і публікував пам’ятки давньої писемності, етногр. та фольклор. матеріали. Друкував істор. нариси і численні кореспонденції під рубрикою «З Угорської Русі» у газетах «Слово» та «СвЂт». Автор соціально-побут. і сентим.-романт. оповідань «Пастир в полонинах» (1860), «Не ходи, Грицю, на вечорниці» (1865), «Сільський учитель» (1869), «Піявиця» (1869), «Екзекутор» (1892). Звертався до істор. теми: оповідання «Князь Лаборець» (1863), «Пугачов» (1865), «Прометей» (1868), «Югославські амазонки» (1891). Прозу К. прихильно оцінював І. Франко (Франко І. Зібр. тв., т. 41. К., 1984, с. 313). К. належать біобібліогр. нариси про Максима Грека, А. Коцака, М. Балудянського, О. Духновича, І. Срезневського, І. Крилова, Д. Григоровича, І. Аксакова, А. Майкова, Я. Краля, П. Й. Шафарика, С. Ваянського та ін. письменників. Був знайомий і листувався з М. Драгомановим, І. Франком і В. Гнатюком, надсилав їм фольклор. та етногр. матеріали.

Тв.: Вибрані твори. Братіслава — Пряшів, 1984; На Верховині. Ужгород, 1984.

Літ.: Микитась В. Л. Галузка могутнього дерева. Ужгород, 1971; Голенда й. Анатолій Кралицький. В кн.: Кралицький А. Ф. Вибрані твори, Братіслава — Пряшів, 1984.

В. Л. Микитась.


КРАЛЬ (Kráľ) Франьо (9.III 1903, м. Бартон, шт. Огайо, США — 3.I 1955, Братислава) — словац. письменник, держ. діяч. Закін. 1925 учит. ін-т у м. Спішська Нова Вес. Автор поет. збірок «Чорна фарба на палітрі» (1930), «Балтика» (1931), «Поштові листівки» (1936), «З ночі до світанку» (1945, своєрідний щоденник часів фашист. навали і Словац. нац. повстання 1944), «Весняним шляхом» (1952). Романи К. «Тернистий шлях» (1934), «Зустріч» (1937, опубл. 1945) відбивають революц. колізії часу. В романі-репортажі «Буде, як не було» (1950) показано повоєнну дійсність, сусп. зміни на словац. землі. Для дітей та юнацтва написав збірки оповідань «Яно» (1930), «Діти Ченкової» (1934). Окр. твори К. переклали Л. Первомайський, М. Гаско, Б. Данек.

Тв.: Укр. перекл. — Буде, як не було. К., 1956; [Вірші]. В кн.: Словацька поезія. Антологія. К., 1964; Рос. перекл. — Тернистий путь. М., 1953.

Г. М. Сиваченко.


КРАЛЬ (Kráľ) Янко (24.IV 1822, м. Ліптовський Мікулаш — 23.V 1876, м. Злате Моравце) — словац. поет. З 1842 вивчав право у Братисл. ліцеї, з 1845 — у Пешті. Працював адвокатом. Учасник революц. подій 1848, організатор сел. руху. Писав чес., згодом словац. мовами. Розробляв фольклор. жанри (балади, думи, пісні). До визначних зразків словац. романтизму належать балади К. «Зачарована дівиця у Вагу і дивний Янко», «Моя пісня», «Пісня без мене» (усі — 1844). У творах К., пройнятих ідеями нар. революції, постає образ селянина-бунтаря, борця проти соціального гноблення (епіч. цикл «Випадки з Яношиком», 1844 — 48). Філос.-лірич. цикл «Драма всесвіту» (1844 — 45) уславлює поборників свободи, утверджує віру в перемогу добра над злом. У віршах «До народів», «До слов’ян» та ін. виступив з критикою панславізму та рос. царизму, закликав слов’ян. народи до братерства і співпраці. Записував укр. нар. пісні (не опубл.). Переважну більшість творів К. надр. в 20 ст. Окр. твори К. переклали М. Рильський, А. Малишко, Р. Лубківський, М. Пригара та ін.

Тв.: Укр. перекл. — [Вірші]. В кн.: Словацька поезія. Антологія. К., 1964; [Вірші]. В кн.: Слов’янська ліра. К., 1983; Рос. перекл. — Моя песня. М., 1957; [Вірші]. В кн.: Словацкая поэзия XIX — XX вв. М., 1964.

Літ.: Богданова И. А. Янко Краль. В кн.: История словацкой литературы. М., 1970.

Г. М. Сиваченко.


КРАМАРЕНКО Борис Олексійович [26.XII 1905 (8.I 1906), станиця Челбаська, тепер Каневського р-ну Краснодар. краю — 23.II 1944, с. Уржин, тепер с. Смушкине Красноперекопського р-ну Респ-ки Крим] — укр. письменник. Писав також рос. мовою. Учасник громадян. і Вел. Вітчизн. війн (загинув на фронті). Закін. 1926 укр. відділення Кубан. робітфаку (Краснодар) і 1935 Азово-Чорноморський будівельний інститут (м. Ростов-на-Дону). Член Української секції Краснодарської асоціації пролетарських письменників. Автор документальної повісті «Посол Дурноселовки» (1931), повісті «Шляхи-дороги» (1938), роману «Плавні» (1940), істор.-етногр. нарису «Станиця Челбаська» (1940), в яких показано події перших пореволюц. років на Кубані. Рукопис істор. роману «В степах Кубанських» (продовження роману «Плавні») втрачений під час війни (уривки з нього друкувались у військ. періодиці). За мотивами роману «Плавні» Т. Чеботаревська і М. Куликівський 1967 створили однойм. героїко-романт. драму (пост. 1967 на сцені Краснодар. драм. театру).

Літ.: Шишман С. Борис Крамаренко. Литературный портрет. «Кубань», 1960, № 1; Никулин М. Борис Крамаренко. В кн.: Крамаренко Б. Пути-дороги. — Плавни. Ростов-на-Дону, 1960; Канашкин В. Борис Крамаренко и его книги. В кн.: Крамаренко Б. Плавни. Краснодар, 1987.

І. Г. Федоренко.


КРАНЕЦЬ (Kranjec) Мишко (15.ІХ 1908, Велика Плана, побл. м. Лендави — 7.VI 1983, Любляна) — словен. письменник, публіцист, член Словен. академії наук і мист-в з 1954. Навч. у Люблян. ун-ті. Співробітничав у демокр. пресі. Під час 2-ї світ. війни учасник Руху Опору в Словенії. Визначний представник т. з. соціального реалізму в словен. л-рі. Провідна тема творчості — історія життя селян Прекмур’я: повісті «Наймити» (1932), «Передмістя» (1933), романи «Вісь життя» (1935), «Залісся прокидається» (1936), «Капітанови» (1938), «Повість про добрих людей» (1940). У трилогії «Повісті про владу» (1950 — 56) подано розгорнуту панораму словен. повоєнного села. Боротьбу словен. партизанів проти нім.фашист. окупантів відобразив у перших 2-х книгах тетралогії «За світлими обріями» (незакін., 1960 — 63). Революц. події 1918 в центрі романів «Молодість у болотах» (1962), «Червоногвардієць» (т. 1 — 3, 1964 — 67), «Дядьки мені розповідали» (1974, автобіогр.) та ін. Автор збірок новел «Південні вітри» (1937), «Натюрморти і пейзажі» (1945), «Я їх любив» (1953), «Місяць живе на Бладовиці» (1958), «Анкета маленької людини» (1974) тощо.

Тв.: Рос. перекл. — Я их любил. М., 1965; Лиственницы над долиной. В кн.: Кранец М. Лиственницы над долиной. — Петрч И. В деревне. — Зупанчич Б. Поминки. М., 1977.

Л. Д. Канцедал.


КРАНІХФЕЛЬД Володимир Павлович (1865, Пінськ — 16.V 1918, Москва) — рос. літ. критик, публіцист. Учасник народницького руху, в 90-і pp. поділяв погляди «легальних марксистів». З 1904 працював у журн. «Мир божий» (пізніше — «Современный мир»). Автор статей про М. Некрасова, Л. Толстого, Г. Успенського, О. Купріна, Ф. Сологуба та ін. рос. письменників. Вивчав життя і творчість Т. Шевченка. В кількох статтях і нарисі «Т. Шевченко — співець України і Запоріжжя. 1814 — 1861» (1901, перевид. 1911 і 1914) з демокр. позицій висвітлив роль поета у визв. русі укр. народу. Написав рецензію на рос. переклад «Кобзаря» (СПБ, 1911; надр. в журн. «Современный мир», 1911, № 3). Публікації К., присвячені Т. Шевченку, позитивно оцінені тогочас. укр. критикою (журнали «Киевская старина», 1901, т. 73, № 5; «Літературно-науковий вістник», 1901, т. 15, № 7; «Світло», 1914, № 6).

Тв.: В мире идей и образов, т. 1 — 3, СПБ, 1911 — 17.

Н. М. Нагорна.


КРАНЬЧЕВИЧ (Kranjčević) Сильвіє Страхимир (17.II 1865, м. Сень, Хорватія — 29.Х 1908, м. Сараєво) — хорв. поет, критик. Вивчав 1883 теологію в колегії «Германо-гунгарікум» (Рим), закін. 1886 річні пед. курси в Загребі; вчителював у містах Мостарі, Ливні, Сараєві. Один з провідних поетів 19 ст., борець за нац. і культур. відродження Хорватії (патріот. вірші «Хорватії», «Народові», «Хорватській матері»). Його твори сповнені філос. роздумів про долю народу, протесту проти насильства і соціальної несправедливості (збірки «Гризоти», 1902; «Поезії», 1908). Залишив також довершені зразки інтимної та філос. лірики; писав прозу, літ.-крит. статті. Редагував (разом з К. Херманом) журн. «Nada» («Надія», 1895 — 1903), в якому надр. ст. «Тарас Григорович Шевченко» М. Поповича (1895, № 21 — 24), поезії Т. Шевченка в перекл. А. Харамбашича (1899, № 9 — 12). Дав високу оцінку творам Марка Вовчка (ст. «Гуманістична думка в російському романі», «Nada», 1901, № 2). Окр. твори К. перегукуються з поезіями Т. Шевченка [поема «Астрея» К. — з поемою «Сон» («У всякого своя доля»); вірш «Пісня мого щастя» К. — з шевченківськими «Не завидуй багатому» і «Буває, іноді старий»]. Вірш К. «На бойовищі» перекл. Р. Лубківський (зб. «Слов’янська ліра», К., 1983).

Тв.: Рос. перекл. — [Вірші] В кн.: Поэты Югославии XIX — XX вв. М., 1964.

Літ.: Ющук І. П. Т. Г. Шевченко і С. С. Краньчевич. (До питання про поширення поезії Т. Г. Шевченка в Югославії 80 — 90-х років XIX ст.). В кн.: Міжслов’янські літературні взаємини, в. 3. К., 1963; Рудяков П. М. Українсько-хорватські літературні взаємини в XIX — XX ст. К., 1987.

В. Г. Гримич.


КРАПИВА Кіндрат Кіндратович [справж. прізв. — Атрахович; 22.II (5.Ш) 1896, с. Низок, тепер Узденського р-ну Мін. обл. — 7.I 1991, Мінськ] — білорус. письменник, мовознавець, нар. письменник БРСР з 1956, академік з 1950 і віце-президент (з 1956) АН БРСР, Герой Соц. Праці (1975). Учасник 1-ї світ. війни. У 1920 — 23 служив у Черв. Армії. Закін. 1930 Білорус. ун-т (Мінськ). Учасник рад.-фін. 1939 — 40 та Вел. Вітчизн. війн. Віршовані фейлетони, байки К. ввійшли до збірок «Остюки», «Крапива» (обидві — 1925), «Байки» (1927) та ін. В сатиричних оповіданнях і гуморесках (збірки «Оповідання», 1926; «Люди-сусіди», 1928; «Живі явища», 1930), романі «Медведичі» (кн. 1, 1932) відобразив життя доколгоспного білорус. села. З 30-х pp. пише переважно драми і комедії: «Кінець дружби» (1934), «Партизани» (1937), «Хто сміється останнім» (1939; Держ. премія СРСР, 1941), «Випробування вогнем» (1943), «Мила людина» (1945), «З народом» (1948), «Співають жайворонки» (1950; Держ. премія СРСР, 1951), «Люди і дияволи» (1958), «Брама невмирущості» (1973), «На вістрі» (1982, пост. 1983 під назвою «Плутані стежки») та ін. В роки Вел. Вітчизн. війни створив зразки бойової публіцистики, гострої політ. сатири в жанрах фейлетона, памфлета, епіграми (зб. «Сміх і гнів», 1946). За участь у підготовці циклу праць з білоруської лінгвогеографії відзначений Держ. премією СРСР (1971). Був ред. «Білорусько-російського словника» (1962). У перекладі К. опубл. ряд творів О. Пушкіна, М. Гоголя, 1. Крилова, О. Островського, А. Чехова,

B. Шекспіра, А. Міцкевича, Я. Гашека та ін. Переклав поеми «Великий льох», «Наймичка», послання «І мертвим, і живим...» Т. Шевченка, кілька гуморесок Остапа Вишні. Окр. твори К. переклали С. Пилипенко, Д. Білоус, Г. Вігурська, C. Воскрекасенко, В. Лагода, А. Лисенко, Ю. Назаренко, П. Нечай, В. Юхимович, М. Яровий. П’єси К. «Хто сміється останнім», «Співають жайворонки», «Ворота безсмертя» пост. в театрах України. Нагород. Почес. Грамотою Президії Верх. Ради України (1957). Портрет с. 44.

Тв.: Укр. перекл. — Кропивині байки. Х., 1928; Кінець дружби. Х., 1936; З народом. К., 1950; Співають жайворонки. К., 1951; Хто сміється останнім. К., 1953; Брама невмирущості. К., 1974; Рос. перекл. — Драмы и комедии. М., 1975; Колючий строй. Минск. 1989.

Літ.: Казека Я. Кондрат Крапива. М., 1967; Матусовский Н. Уроки мастера. «Неман», 1986, № 3.

В. Я. Буран.


КРАПИВНИКОВ Леонід Іванович (1920, Київ — 1942, побл. Одеси) — рос. поет. Навч. у Київ. політех. ін-ті, Єйському вищому військ. авіаучилищі (Краснодар. край). Вірші К. — спогади про дитинство, юність, про нелегку службу пілотів — видані збіркою «Повернення» (опубл. 1972).

Тв.: Возвращение. К., 1984.

Літ.: Вышеславский Л. Сильные крылья. В кн.: Крапивников Л. И. Возвращение. К., 1972.

В. А. Бурбела.


КРАСИЛЬНИКОВ Геннадій Дмитрович (7.VII 1928, с. Алнаші, тепер Алнаського р-ну — 11.IV 1975, Іжевськ) — удм. письменник. Закін. 1957 Літ. ін-т ім. О. М. Горького (Москва). Писав рос. та удм. мовами. Автор збірок оповідань «Звичайний день» (1953), «Оповідання» (1955), «Добре ім’я» (1961) і «Зелене намисто» (1975), повістей «Старий дім» (1956) і «Залишаюся з тобою» (1960), романів «Пустоцвіт» (1962) і «Початок року» (1965) — про духовне зростання молоді, боротьбу з пережитками. Окр. твори К. переклали А. Сенкевич, Б. Попель.

Тв.: Укр. перекл. — Старий дім. К., 1961; «Наречена», К., 1969; Рос. перекл. — Зеленые бусы. М., 1975; Избранное. М., 1977; Олексан Кабышев. — Начало года. Ижевск, 1988.

Літ.: Богомолова З. О творчестве Геннадия Красильникова. Ижевск, 1962; Власенко А. Геннадий Красильников. М., 1981; Г. Д. Красильников — писатель и человек. Ижевск, 1982.

Ф. К. Єрмаков.


КРАСИЦЬКИЙ Дмитро Филимонович [псевд. — Катренко; 25.Х (7.XI) 1901, с. Зелена Діброва, тепер Звенигородського р-ну Черкас. обл. — 8.I 1989, Київ] — укр. письменник, літературознавець. Правнук К. Г. Шевченко — сестри Т. Шевченка. Закін. 1922 Київ. ін-т нар. освіти і 1926 Комуніст. ун-т (Москва). Учасник Вел. Вітчизн. війни. 1943 — 46 — декан істор. ф-ту Дніпроп. унту, директор Дніпроп. істор. музею ім. Д. І. Яворницького, 1946 — 51 — директор Києво-Печерського істор.-культур. заповідника, 1951 — 53 — директор літ.-мемор. Будинку-музею Т. Г. Шевченка, 1953 — 61 — заст. директора Київ. музею Т. Г. Шевченка. Друкувати вірші почав 1918 у газ. «Звенигородщина» та журналах «Червоні квіти», «Червоний шлях». Написав цикл біогр. повістей, оповідань і нарисів про Т. Шевченка: книжки «Дитинство Тараса», «Тарасова земля» (обидві — 1959), «Дітям про Шевченка» (1960), «Юність Тараса» (1961, 1967), «Роздуми над словом Тараса Шевченка» (1963), «Тарас — художник» (1973), «Тарасові світанки» (1979), «І оживе добра слава. Розповіді про Шевченка» (1986) та ін. Опубл. низку статей з шевченкознавства. Брав участь в упорядкуванні збірників «Смерть і похорон Т. Г. Шевченка» (1961), «Великий Кобзар у пам’яті народній» (1961). Автор дослідження «„Заповіт“ Т. Г. Шевченка мовами народів світу» (1956), співавтор книжок «Т. Г. Шевченко — борець проти релігії» (1956), «Шляхами великого Кобзаря» (1964) та ін. Окр. твори К. перекладено рос. мовою.

Літ.: Ярмиш Г. Два імені. В кн.: Ярмиш Г. Вірю в людину. К., 1972; Письменник і пропагандист. «Людина і світ», 1986, №11.

В. О. Судак.


КРАСІВСЬКИЙ Зиновій Михайлович (12.XI 1929, с. Витвиця, тепер Долинського р-ну Івано-Франк. обл. — 20.IX 1991, смт Моршин Стрийської міськради Львів. обл.) — укр. поет, громад. діяч. Закін. 1962 Львів. ун-т. З 1964 був членом Укр. нац. фронту (написав програмний документ «Тактика УНФ»), з кін. 70-х pp. брав участь у діяльності Укр. Гельсінської спілки. Був репресований, відбув у тюрмах, таборах, псих. лікарнях-в’язницях, на засланні 26 років. Автор зб. «Невольницькі плачі» (1984, Лондон), ряд віршів опубл. в пресі України. Низку поезій присвятив видатним істор. постатям («Іван Гус», «Наливайко», «Мазепа», «Калнишевський»), осмислюючи їх у контексті актуальних проблем сучасності. Залишилися в рукописах поет. збірки «На сполох», «Литаври», «Месник» (усі написані у 50 — 60-і pp.), поема «Тріумф Сатани» (кін. 60-х — поч. 70-х pp.), істор. роман «Байда». Творчість К. пройнята пекучим болем за недолю України, непримиренністю до будь-якої форми рабства, відразою до духовного сервілізму, поет. обстоює самовідданість і непохитність у нац.-визв. боротьбі (поема «Тренос України» та ін.).

Тв.: [Вірші]. «За вільну Україну», 1991, 24 вересня; [Вірші]. «Літературна Україна», 1992, 6 лютого.

Літ.: Гнатюк І. Розіпнутий біль. «Літературна Україна», 1992, 6 лютого.

Р. І. Доценко.


КРАСІНСЬКИЙ (Krasiński) Генрик (15.VII 1804, с. Лясковичі, тепер Шумилинського р-ну Вітеб. обл., Білорусь — 16.IX 1876, Лондон) — англ. письменник. Походив з польс. шляхти. В дитинстві жив на Поділлі. Учасник польс. повстання 1830 — 31, після поразки якого емігрував до Франції, 1837 оселився в Англії. Автор зб. нарисів «Козаки України» (1848), яка, попри декотрі фактичні помилки, має певне пізнавальне значення; до нарису «Опис України» поряд з міркуваннями про укр. фольклор К. включив ноти кількох укр. нар. пісень. В істор. драмі «Гонта» (1848) створив порівняно привабливий образ одного з ватажків Коліївщини, хоч загалом події гайдамаччини зобразив тенденційно, з шляхетських позицій.

Літ.: Брик І. Коліївщина в англійській мові. В кн.: Ювілейний збірник на пошану академіка Михайла Сергійовича Грушевського. Частина історико-літературна. К., 1928.

Р. П. Зорівчак.


КРАСІНСЬКИЙ (Krasiński) Зигмунт (19.II 1812, Париж — 23.II 1859, там же; похов. у Польщі) — польс. письменник. Навч. 1827 — 29 у Варшав. і 1830 Женев. ун-тах. Писав польс. і франц. мовами. У філос. драмах «Небожественна комедія» (1835) та «Іридіон» (1836), створених під впливом польс. повстання 1830 — 31 і наростання революц. боротьби в Європі, стверджував істор. неминучість загибелі старого світу, водночас заперечував насильне усунення соціальної несправедливості. Автор інтим. й філос. лірики, якій притаманна досконалість поет. форми. Творчість К. позначена впливом нім. ідеаліст. філософії, містицизму, суб’єктивізму, консерват. поглядами письменника на сусп.-політ. питання. В 40-х pp. перейшов до відвертого захисту феод. устоїв, аристократії та дискредитації революц. ідеалів. Поема-«видіння» «Перед світанком» (1843) та цикл «Псалми майбутнього» (1845 — 48) зазнали гострої критики Ю. Словацького. В 20-х pp. бував в Україні, зокрема в Дунаївцях на Поділлі. Твори К. знав Т. Шевченко, деякі — напам’ять. І. Франко відносив К. до великих майстрів польс. поезії. Окр. вірші К. переклав В. Коптілов.

Тв.: Укр. перекл. — [Вірші]. В кн.: Антологія польської поезії, т. 1. К., 1979; Рос. перекл. — Небожественная комедия. М., 1902.

Р. Ф. Кирчів.


КРАСІЦЬКИЙ (Krasicki) Ігнаци (3.II 1735, с. Дубецько, тепер Перемишльського воєвод., Польща — 14.III 1801, Берлін, похов. у Польщі) — польс. письменник, діяч культури польс. Просвітительства. Навч. 1743 — 50 у Львів. колегії єзуїтів і 1751 — 54 — у Варшав. духов. семінарії. Брав активну участь у сусп. житті, відзначався вільнодумними, раціоналіст. поглядами. Ірої-комічними поемами «Мишоїда» (1775) і «Монахомахія» (1778, опубл. анонімно) висміяв шляхетські забобони й традиції феод. Польщі, лицемірство і розпусне життя катол. монахів. У вірш. циклі «Сатири» (1779; доп. вид. 1784), «Байках та приповістках» (1779, укр. перекл. М. Годованця), «Нових байках» (вид. 1802) порушував злободенні соціальні проблеми. К. — автор істор. поеми «Хотинська війна» (1780), де описав також участь укр. козаків у битві. Започаткував новий польс. роман побут.-дидакт. характеру («Пригоди Миколая Досвядчинського...», 1776; «Пан Підстолій», кн. 1 — 3, 1778 — 1803, та ін.), створив «Збірник найпотрібніших відомостей» (т. 1 — 2, 1781 — 83) — перше польс. енциклопед. видання; написав трактат у віршах «Про віршування і віршувальників» (вид. 1803). Творчість К. позначена гуманіст. ідеями, вірою в можливість організації суспільства на засадах справедливого врегулювання соціальних відносин шляхом освіти й виховання. Справила вплив на розвиток української літературної байки, зокрема на творчість П. Гулака-Артемовського і Л. Боровиковського.

Тв.: Укр. перекл. — Байки та приповістки. К., 1970; [Байки]. В кн.: Антологія польської поезії, т. І. К., 1979; Рос. перекл. — Избранные произведения. М., 1951. Літ.: Булаховская Ю. Л., Липатов А. В. Игнаций Красицкий. В кн.: История польской литературы, т. 1. М., 1968.

Р. Ф. Кирчів.


КРАСКО (Krasko) Іван (справж. — Ян Ботто; 12.VII 1876, с. Луковіште, тепер Серед.-Словац. обл. — 3.III 1958, м. П’єштяни) — словац. поет. Закін. 1905 Вище тех. уч-ще в Празі. Представник т. з. словацького модерну. Перша книжка — зб. «Nox et solitudo» («Ніч і самотність», 1909). Зб. «Поезії» (1912) написана в алегор.-символіст, дусі; мотиви суму і розпачу, породжені роздумами поета про безправність людини у бурж. суспільстві, поєднуються в ній із закликом до боротьби за соціальне і нац. визволення (вірші «Шахтарі», «Батькове поле», «Раб»). Вірші К., тісно пов’язані з нац. поет. традицією, значною мірою вплинули на розвиток словац. лірики 20 ст. К. належать також прозові «портретні студії» — «Наші» (1907), автобіогр. кн. «Лист до мертвого» (1911). У 30-х pp. займався переважно етногр.-краєзнавчою діяльністю. Окр. поезії К. переклали М. Рильський, І. Вирган, Г. Коваленко.

Тв.: Укр. перекл. — [Вірші]. В кн.: Словацька поезія. К., 1964; Рос. перекл. — [Вірші]. В кн.: Словацкая поэзия XIX — XX вв. М., 1964; [Вірші]. В кн.: Голоса поэтов. М., 1965; [Вірші]. В кн.: Поэзия социалистических стран Европы. М., 1976.

Г. М. Сиваченко.


«КРАСНАЯ НОВЬ» — літ.-худож. і наук.-публіцист. журнал. Виходив у Москві 1921 — 42 спочатку раз на два місяці, згодом — щомісяця. Активну участь в організації видання взяв М. Горький, який очолив літ.-худож. відділ. Відп. ред. був О. Воронський (до 1927). Провідне місце в журналі займала проза. Опубл. оповідання циклу «Кінармія» та «Одеські оповідання» І. Бабеля, повість «Віринея» Л. Сейфулліної, романи «Цемент» Ф. Гладкова, «Кощеїв ланцюг» М. Пришвіна, повісті й оповідання В. Катаєва, А. Платонова, А. Гайдара, А. Макаренка, вірші В. Маяковського, С. Єсеніна, Е. Багрицького та ін. Вміщено переклад прозових і віршових творів І. Франка («Ліси і пасовиська», «Вівчар», «Цигани», «Журавлі», «У долині село лежить»), новел В. Стефаника («Діточа пригода», «Синя книжечка», «Злодій», «Ангел», «Кленові листки», «Озимина», «У корчмі»), роману «Майстер корабля» та уривків з роману «Чотири шаблі» Ю. Яновського, оповідання «Мамо, вмирайте!» Петра Панча, публіцист. статей «Голуби миру» І. Микитенка і «Вбивці дітей» В. Василевської, поезій Т. Шевченка, Лесі Українки, П. Тичини, М. Бажана, Л. Первомайського. Укр. фольклор був представлений нар. піснями західноукр. краю. Друкувалися рецензії на твори укр. авторів та ін. До 125-річчя від дня народження Т. Шевченка з’явилися низка матеріалів про його творчість, присвячені Кобзареві вірші російських поетів. Останній номер «К. н.» вийшов у серпні 1942.

Літ.: Кузнецов М. М. «Красная новь». В кн.: Очерки истории русской советской журналистики. 1917 — 1932. М., 1966.

Н. Ф. Остапенко.


КРАСНЕ ПИСЬМЕНСТВО художня л-ра. Див. Література.


КРАСНИЙ Саша [справж. — Брянський Олександр Давидович; 16(28).IX 1882, Севастополь — 2.III 1995, Москва] — рос. письменник. Навч. 1922 в Моск. ін-ті кінематографії. Учасник громадян. та Вел. Вітчизн. воєн. Працював у пресі, театрах. Автор поет. збірок «Якби...» (1912), «Синя блуза» (1923) та ін., пісенників «Під гармошку» (1928, у співавт.), «Пісенник до перевиборів Рад» (1929). К. належать п’єси «Чому і з якого приводу Дуня Челнокова не потрапила в завком?», «Геть чайові!», «Жива газета» (всі — 1926, ост. — у співавт.), кілька інсценівок, роман «Червоногвардійці» (1957, неопубл.) та ін. Окр. поезії К. переклав В. Сосюра.

Тв.: Контрасты. М., 1990; Укр. перекл. — Наш паровоз. В кн.: Зорі назустріч. К., 1982.

Літ.: Скороходова Е. Левый марш. «Комсомольская правда», 1988, 15 октября.

В. П. Мацько.


КРАСНОВ-АСЛІ Василь Іванович [6(18).І 1900, с. Кібеккаси, тепер Буїнського р-ну Татарстану — 19.Х 1978, Чебоксари] — чувас. письменник. Закін. 1929 Комуніст. ун-т і 1936 Ін-т черв. професури (обидва — Москва). Працював на шахтах Донбасу (1913 — 17). Осн. твори — романи «В гору» (1931) і «Невгасиме вогнище» (1964), де відтв. процес колективізації чувас. села, та трилогія «У вогні» (кн. 1 — 3, 1932 — 71) — про революційні події 1917 року і громадянську війну, нелегке життя шахтарів Донбасу. К. належать також повість-хроніка «Боротьба з білими» (1929, про громадян. війну), книжки спогадів «Розгром бунту Муравйова» (1957) і «Так ми виросли» (1961), роман «Моя школа» (1963). Оповідання «Марна надія» переклав Б. Антоненко-Давидович. Незаконно репресований 1937, реабілітований 1956.

Тв.: Укр. перекл. — Марна надія. В кн.: Весняний вітер. К., 1961; Рос. перекл. — В огне, кн. 1 — 3. Чебоксари, 1962.

П. М. Чичканов.


«КРАСНОЕ СЛОВО» — літ.-худож. та громад.політ. журнал. Виходив 1927 — 32 в Харкові. Див. «Радуга».


КРАСОВСЬКИЙ Андрій Ілліч (псевд. — Андрій Грім.; 2.XII 1904, с. Рожнів, тепер Косівського р-ну Івано-Франк. обл. — 22.VIII 1942) — укр. письменник-селянин. Освіту здобув самотужки. Писати почав у 20-х pp. Належав до літ. групи «Горно». Співробітничав у журналах «Вікна», «Нові шляхи», газ. «Громадський голос» та ін. У кращих творах — циклах віршів «На крилах екстази», «Я не сам» (обидва — 1929), поемі «Сон галицького села» (1927), оповіданнях «Поневолена краса» і «Не відкупився» (обидва — 1927) та ін. — відобразив тяжке життя західноукр. трудящих в умовах польс. гніту, наростання революц. руху. Доля ост. творів (повісті «Маленькі люди з крилатими душами» і роману «Герой Гуцульщини») невідома. Листувався з В. Стефаником, І. Крушельницьким, підтримував творчі взаємини з Д. Осічним та І. Михайлюком. 1939 незаконно репресований, реабілітований посмертно.

Літ.: Погребенник Ф. П. Два листи до Стефаника. «Прикарпатська правда», 1966, 3 вересня; Погребенник Ф. П. «Малоземельний селянин і пролетарський письменник». «Радянська Гуцульщина» [Косів], 1966, 24 грудня.

Ф. П. Погребенник.


КРАСОВСЬКИЙ Афанасій Степанович (1.V 1911, с. Васильєво на Смоленщині — 23.IV 1983, Севастополь) — рос. поет. Закін. 1936 Моск. худож.-пед. уч-ще. Служив на кораблях Чорномор. флоту. В роки Вел. Вітчизн. війни був військ. кореспондентом. Тема моря, флоту, подвигу чорноморців провідна в творчості К. — збірки «З морських широт» (1956), «Здрастуй, море!» (1958), «Вірші, пісні» (1961), «Матроська вірність» (1972) та ін. Поезії збірок «Відкритий океан» (1968), «Зорі океану» (1974), «Вітер з океану» (1977) відбивають враження К. від його плавання в Атлант. та Інд. океанах. Автор віршованих п’єс «Весна в тільняшці», «Я лечу до зірок», «Севастопольський хлопчик», «Скарби фрегата». Писав і для дітей («Морські казки», 1958). Перекладав твори І. Неходи, Б. Степанюка та ін.

Тв.: Весна на рейде. К., 1980; Корабельная сторона. Симферополь, 1980; Морские сонеты. Симферополь, 1986.

Літ.: Дегтярьов П. З морських широт. «Літературна Україна», 1971, 30 квітня; Флеров Н. Морские сонеты. «Литературная Россия», 1986, 25 июля.

П. А. Дегтярьов.


КРАСОВСЬКИЙ Іван Дмитрович (22.Х 1927, с. Дошно Сяноцького пов., тепер Кросненського воєвод., Польща) — укр. етнограф, літературознавець і культур.-громад. діяч, член НТШ у Львові з 1990. Закін. 1944 учит. семінарію у м. Криниці (нобл. Нового Санча). 1945 переселився з рідних земель на тер. України. Закін. 1958 Львів. ун-т. 1958 — 69 — ст. наук. співробітник Львів. істор. музею, 1969 — 87 — зав. наук. відділом Львів. музею нар. архітектури та побуту, один з організаторів і керівників т-ва «Лемківщина» (1988). З 1990 очолює створену при НТШ (Львів) наук. групу по вивченню історії й культури лемків. Автор багатьох (понад 500) статей про матеріальну культуру, мист. й л-ру лемків, опубл. 1956 — 92 у газ. «Наше слово», журналах «Народна творчість та етнографія», «Жовтень» (тепер «Дзвін»), «Дукля» і «Дружно вперед», «Нова думка» та ін. Серед осн. публікацій — «Лемківщина в творчості Івана Франка», «Лемківські народні колядки (з рукописного фонду І. Вагилевича)» (обидві — 1966), розвідки про творчість Б. І. Антонича «Поет і публіцист» (у зб. «Весни розспіваної князь», 1989), Г. Гануляка, В. Хиляка. Праця К. «Матеріальна культура лемків» вміщена у 2-му томі зб. «Лемківщина» (Нью-Йорк — Торонто — Париж — Сідней, 1988). Видав дослідження «Прізвища галицьких лемків XVIII ст.» (1992), підготував до друку «Енциклопедію. Лемківщини» (ще не опубл.). Написав 1966 цикл оповідань про ватажка лемків-опришків Андрія Савку, істор. кіноповість «Андрій Савка» («Дукля», 1984, № 1 — 2). Відредагував укр. літ. мовою повісті В. Хиляка «Шибеничний верх» (1968) і «Руська доля» (1972).

Тв.: Провідники літературної Лемківщини другої половини XIX — першої половини XX століть. В кн.: Український календар на 1973 р. Варшава, 1973.

Літ.: Хомик В. Перший радянський дослідник історії та культури лемків. В кн.: Український календар на 1987 р. Варшава, 1987.

Р. П. Головин.


КРАСЮК Микола Ігорович (8.VIII 1943, м. Вільшана, нині Черкас. обл.) — укр. поет. Зак. 1967 Львів. ун-т. Автор збірок «Людяність» (1963), «Поклик» (1967), «Паралелі і меридіани» (1968), «Зустрічі» (1974), «Вирок» (1979), «Дума про світло» (1989). Пише драм. поеми («Поштова скринька до запитання», 1985, та ін.). Ряд поезій К. перекладено лит. мовою.

Літ.: Косів М. Необхідність бути собою. «Літературна Україна», 1968, 30 серпня; Царик О., Пшеничний М. «Бог завжди трьохликий». «Людина і світ», 1980, № 8.

В. В. Громова.


КРАСЮК Петро Харитонович (1.I 1924, с. Трахтемирів, тепер Канівського р-ну Черкас. обл.) — укр. поет. Закін. 1958 Рівн. пед. ін-т. Учителював. Автор збірок сатир. та гумор. творів «Байки та гуморески» (1957), «Яке коріння, таке й насіння» (1963), «Премійований Кіт» (1964), «Виграш — програшем» (1966), «Поголений Їжак» (1969), «Сміття і Мітла» (1971), «Пасивний Бобер» (1973), «Ворона на естраді» (1976), «Непідкупний Ведмідь» (1977), «Обережний Півень» (1983), «Хід конем» (1989). Опубл. сатир. поему-казку «Скандал у пеклі» (1964). Написав спогади про П. Тичину, Остапа Вишню, П. Козланюка, П. Усенка, М. Годованця, М. Стельмаха, С. Олійника. Для творчої манери К. характерними є зв’язок з фольклором, своєрідність композиції твору тощо. Чимало висловів (з байок) К. звучать афористично. Окремі твори К. перекладено рос., білоруською, тувинською, польською, болгарською мовами.

Літ.: Ковінька О. Весела штука — гумор... «Літературна Україна», 1971, 30 листопада; Годованець М. Нелегкі дороги гумориста. «Дніпро», 1973, № 2; Крижанівський С. Не ювілейне. «Вітчизна», 1974, № 1; Лещенко П. З ниви байкарства. «Вітчизна», 1978, № 8.

П. Я. Лещенко.


КРАТ Павло Георгійович [псевд. — Розвій-Поле Павло, Терненко П., отець Проколупін; 28.IX (10.Х) 1882, м. Лубни, за ін. даними — с. Красна Лука, тепер Гадяцького р-ну Полтав. обл. — 2.XII 1952, м. Едмонтон, за ін. даними — Торонто, Канада] — укр. поет і громад.-культур. діяч. Навч. 1905 — 07 у Львів. ун-ті. Один з організаторів Укр. с.-д. спілки (УСДС), що входила до РСДРП. З 1907 — у Канаді, де став членом Федерації укр. соціал демократів (з 1914 — УСДП). Один із засновників і видавців газет «Червоний прапор» (1907 — 08), «Робочий народ» (1914 — 16), «Робітниче слово» й «Кадило» (1913 — 18). Після 1917 відійшов від громад.політ. руху. Був пресвітеріанським священиком. З 1918 — діяч євангелічної церкви, 1923 — 38 брав участь у заснуванні євангелічно-реформат. церкви на Зх. Україні, видавав і редагував журн. «Віра та знаття» (1922, Торонто). Автор збірок «Петербурзька неділя» (1905), «Робітничі пісні» (1911), «Візита Червоної дружини» (1912) і «За землю і волю» (1914 або 1915), поеми «Січинський в неволі» (1908). К. належать переклади і переробки «Інтернаціоналу» Ежена Потьє (1909), «Жалібного маршу» В. Архангельського («Ви жертвою в бою нерівнім лягли», 1907), оповідання «Степанова доля» (за М. Конопніцькою, 1904) тощо. Написав передмову до перекладеної Ф. Лайвсей збірки «Пісні України з русинськими поемами» (Лондон — Париж — Торонто — Нью-Йорк, 1916), в якій у поет. формі подав історію укр. пісні в контексті укр. історії. Автор статей «Послідніє хожденіє Бога по землі» (1915), «Українська стародавність» (вид. 1958).

Тв.: Жалібний марш. — Годі терпіти, годі стогнати. В кн.: Пісні та романси українських поетів, т. 2. К., 1956; Демонстрація. В кн.: Поети пошевченківської доби. К., 1961.

Літ.: Погребенник Ф. Наша дума, наша пісня. К., 1991.

В. Т. Полєк.


«КРАТКАЯ ЛЕТОПИСЬ МАЛЫЯ РОССИИ С 1506 ПО 1776 ГОД...» — укр. літопис, складений і вид. 1777 у Петербурзі істориком і письменником В. Г. Рубаном. В основу його покладено «Короткий опис Малоросії». Відтворює викладені «Коротким описом Малоросії» події з історії України по 1734, зберігаючи його козацько-старшинську соціальну і політ. спрямованість, діловий стиль та живу, просту мову. В ориг. частині, авторство якої належить В. Рубану, подається стисла хроніка істор. подій, що відбувалися в Лівобережній Україні 1735 — 76. До складу літопису входять опис системи управління, яке встановилося на Лівобережній Україні після остаточної ліквідації гетьманства і запровадження 1764 Другої Малоросійської колегії («Изъявление настоящего правления Малыя России»), а також списки гетьманів, генеральної старшини, козацьких полковників, церк. православних ієрархів, царських урядовців, які діяли в Україні з 1654. Разом з характеристикою адмін.-політ. поділу, органів правління та судових, фінансових і військових установ, тут стисло повідомляється про станові групи — духовенство, шляхту, козаків, міщан і посполитих (селян). Перелік прізвищ вищої козацької старшини, єпископів та ін. супроводжується деякими біогр. даними й оцінками. Автором опису системи управління України та списків гетьманів, урядовців тощо був дипломат князь О. Безбородько (син генерального судді A. Безбородька). Як додаток до свого видання B. Рубан включив «Землеописания Малыя России...», статистичні дані 1764 про заг. кількість населення в кожному з десяти полків Лівобережної України, кількість (по сотнях) виборних козаків, підпомічників і посполитих та опис міст, містечок, торгів і ярмарків у них, церков і монастирів, річок, зазначивши у передмові, що ці відомості передані йому з України. У кінці книги подано алфавітний геогр. покажчик.

Вид.: Краткая лЂтопись Малыя Россіи с 1506 по 1776 годъ с изъявленіем настоящего образа тамошнего правлення. СПБ, 1777.

О. М. Апанович.


КРАТКАЯ ЛИТЕРАТУРНАЯ ЭНЦИКЛОПЕДИЯ (КЛЭ) — довідково-тлумачне-видання. Випущене 1962 — 78 (т. 1 — 8, т. 9 — додатковий) вид-вом «Советская энциклопедия». Гол. ред. — О. Сурков. Містить понад 12 тис. статей з історії літератур народів світу, про літ. орг-ції, вид-ва, журнали, газети, альманахи, з питань теорії л-ри, естетики тощо. Значне місце відведено статтям-персоналіям, у т. ч. про відомих укр. письменників — від найдавнішого періоду до нашого часу. У ст. «Українська література» дається характеристика етапів її істор. розвитку, аналіз міжліт. зв’язків і впливів. Опубл. також статті про укр. літ. оргції, період. видання; ст. «Українська мова» тощо. Серед авторів — укр. письменники і літературознавці: М. Гудзій, Є. Кирилюк, П. Волинський, О. Засенко, О. Бабишкін, Л. Коваленко, С. Крижанівський та ін.

В. Г. Пугач.


КРАТОХВІЛ (Kratochvil) Ярослав (17.I 1885, с. Тучапи, побл. м. Вишкова, Пд.-Моравська обл. — 20.III 1945, м. Терезін, Серед.-Чес. обл.) — чес. письменник. Закін. 1906 сільськогосп. ін-т у м. Галле (Німеччина). Учасник 1-ї світ. війни, 1914 потрапив у рос. полон. З 1916 був у складі чехословац. корпусу в Росії. 1920 повернувся на батьківщину, брав участь у створенні Т-ва екон. і культурного зближення з новою Росією (1924), редагував журн. «Nové Rusko» («Нова Росія», 1927 — 29). Учасник 2-го Міжнар. конгресу письменників на захист миру й культури (1937, Валенсія — Мадрид — Париж). В роки нім.-фашист. окупації 1939 — 45 — активний діяч праз. підпілля, арештований гестапо в січні 1945, закатований у концтаборі. В істор. хроніці «Шлях революції» (1922) К. розповів про дії чехословац. корпусу в Росії. Роман «Джерела» (т. 1 — 2, 1934; т. 3, незаверш., вид. 1956) в епічному плані зображує Росію напередодні жовтневих подій 1917. Автор публіцистичних творів: ст. «Росія і Чехословаччина у світовій революції» (1928), кн. «Барселона — Валенсія — Мадрид» (1937). 1924, 1927, 1931, 1936 приїжджав до СРСР, був в Україні. Враження від поїздок відбилися у серії нарисів «З дороги в Росію» (1924), «Радянське село» (1931), «Школа в Радянському Союзі» (1932) та ін.

Тв.: Рос. перекл. — Деревня. М., 1961; Истоки. М., 1969.

Літ.: Медовников О. М. Радянська Україна в публіцистиці Ярослава Кратохвіла 20-х років. «Проблеми слов’янознавства», 1980, № 21.

О. М. Медовников.


КРАУС (Krauss) Фрідріх (7.Х 1869, м. Пожега, тепер Славонська Пожега, Хорватія — 30.V 1938) — нім. етнограф, фольклорист. Закін. Віден. ун-т. 1889 — 98 працював ред. журн. «Urquellen» («Першоджерела»). Автор праць про фольклор, побут і звичаї різних народів світу, зокрема слов’ян («Славістичні народознавчі дослідження», 1908, та ін.). Дослідник фольклору й етнографії пд. слов’ян («Легенди і казки південних слов’ян», 1883 — 84; «Побут і звичаї південних слов’ян», 1885; «Тисяча легенд і казок південних слов’ян», 1914). Цікавився укр. етнографією й фольклором. У. своєму огляді «Етнографія в 1897 — 1907 роках» дав аналіз праць з укр. фольклору С. Рокосовської, А. Яворського, Е. Маєвського, І. Полівки та ін. У період. виданні «Антропофітея» (1904 — 13) публікував фольклорно-етногр. матеріали укр. учених В. Гнатюка, П. Тарасевського та ін. Фольклорист. діяльність К. позитивно оцінив І. Франко у ст. «Sagen und Marchen der Südslaven in ihrem verhältnis zu den Sagen und Märchen der übrigen indogermanishen Völkergruppen, von Dr. Friedrich S. Krauss» (див. Франко І. Зібр. тв., т. 26. К., 1980, С. 285 — 287).

Л. К. Вахніна.


КРАХМАЛЬОВА Ніна Варфоломіївна (4.III 1926, м. Дебальцеве, тепер Донец. обл.) — рос. письменниця. Закін. 1964 Вищі літ. курси при Літ. ін-ті ім. О. М. Горького (Москва). Працювала в пресі. Живе в Україні. Збірки повістей і оповідань — «Пізня весна» (1958), «Вітер синіх висот» (1961), «Ранковий сніг» (1966), «Щасливий» (1974) — присвячені шахтарям, залізничникам, металургам. Романи «Формула життя» (1979), «Одкровення благополучної людини» (1983), «Двоє» (1986) засвідчують інтерес письменниці до морально-етич. проблем. Автор докум. кн. «Єнакіївський металургійний завод» (1973).

Літ.: Буркатов Б. Верность теме. «Советская Украина», 1960, № 11; Гордасевич Г. Как быть счастливым. «Донбас», 1974, № 6; Волошко Е. Формула ее жизни. «Вечерний Донецк», 1986, 7 марта.

М. І. Зайцев.


КРАЧКОВСЬКИЙ Ігнатій Юліанович [4(16).III 1883, Вільно, тепер Вільнюс — 24.I 1951, Ленінград] — рос. арабіст, академік Рос. АН з 1921, член ряду зарубіж. академій. Один з основоположників рад. арабістики. Закін. 1905 Петерб. ун-т. Професор Петрогр. ун-ту з 1918. Автор праць з питань араб. л-ри, культури, історії, мов народів Сходу тощо. Досліджував рос.-араб. зв’язки — книги «Над арабськими рукописами» (1945; вид. 3-є, виправлене, 1948; Держ. премія СРСР, 1951; вид. 4-е, 1965), «Нариси з історії російської арабістики» (1950) та ін. К. належать праці про л-ру й культуру Ефіопії. Опубл. тексти й переклади багатьох пам’яток араб. л-ри. Переклав рос. мовою зі своїми коментарями Коран (вид. 1963). Виявляв інтерес до білорус. і укр. науки та культури, написав розвідки про пам’ятки старобілорус. мови, про грамоту Антіохійського патріарха львів. пастві 1586, описав подорож Павла Халебського (Алеппського), вивчав араб. рукописи, виявлені на тер. України («Звіт про поїздку до Києва влітку 1925 p.», 1925, та ін.).

Тв.: Избранные сочинения, т. 1 — 6. М. — Л., 1955 — 60.

В. С. Рибалкін.


КРАШАНИЦЯ Анатолій Федорович [псевд. — А. Крижаний; 17(30).IV 1905, с. Люботин, тепер місто Харків. обл. — 7.XI 1984, Рівне] — укр. письменник, журналіст. Закін. Валківське реальне уч-ще (Харківщина). 1922 — 23 — секретар Валк. повіт, комітету комсомолу, працював 1923 — 24 в Харків. губкомі і ЦК ЛКСМУ, 1925 — 65 — у пресі. Друкувався з 1921 — в газетах «Вісті», «Селянська правда», журналах «Шляхи мистецтва», «Червоні квіти», «Зоря» та ін. Належав до спілки сел. письменників «Плуг», Всеукраїнської спілки пролетарських письменників, літ. орг-ції «Молодняк». Був фундатором «Асоціації юнацьких пролетарських письменників» (Харків). Автор зб. віршів «В бризках вогняних» (1922), повістей «Сьомий номер» (1931), «На крилах часу» (1978), ряду літ.-крит. статей, спогадів про В. Блакитного, В. Сосюру, П. Усенка, Г. Епіка, О. Довженка, Л. Первомайського, М. Дубовика та ін.

Літ.: Півторадні В. Українська література перших років революції (1917 — 1923 pp.). К., 1968.

І. М. Лисенко.


КРАШЕВСЬКИЙ (Kraszewski) Юзеф Ігнацій (28.VII 1812, Варшава — 19.III 1887, Женева, похов. у Кракові) — польс. письменник. Навч. 1829 — 30 у Віденському (тепер Вільнюський) ун-ті. 1830 за участь у таємному патріот. гуртку арештований цар. властями, з в’язниці вийшов 1832; напередодні польс. повстання 1863 висланий з Варшави, жив у Дрездені. Понад 20 років прожив в Україні (в селах Волині та Житомирі). 1856 — 59 очолював Житом. театр. Виступав з віршами, драмами, оповіданнями, нарисами, літ.-крит. і публіцист. статтями, дослідженнями з теорії та історії л-ри, історії, краєзнавства й археології. Займався журналістикою, видавав у Вільно літ.-наук. жури. «Athenaeum» (1841 — 51), де опубл. чимало українознавч. матеріалів. У кращих романах на істор., сусп.-побут. і політ. теми («Два світи», 1856; «Графиня Козель», 1874, «Брюль», 1875; «Прадавня легенда»; «З Семилітньої війни», т. 1 — 2, обидва — 1876) відобразив розклад шляхет.-аристокр. середовища, провінц. побут., створив образи представників різних сусп. верств. На основі спостережень і вражень з життя укр. села написав цикл т. з. народних (селянських) повістей: «Історія Савки» (1842), «Уляна» (1843), «Остап Бондарчук» (1847), «Ярина» (1850), «Хата за селом» (1854 — 55), «Єрмола» (1856), «Історія кілочка в тину» (1860). Укр. матеріал містять і нариси «Спогади з Волині, Полісся і Литви» (1840), повість «Король і бондарівна» (1875) та ін. За повістю «Хата за селом» здійснено ряд переробок для укр. театру (зокрема, «Циганка Аза» М. Старицького). Творчістю К. цікавився Т. Шевченко, її реаліст. характер відзначав І. Франко. Окр. твори К. переклали В. Струтинський, П. Погребна, В. Іванисенко.

Тв.: Укр. перекл. — Хата за селом. К., 1967; Повісті. К., 1979; Епістолярій. «Всесвіт», 1988, № 1; Рос. перекл. — Собрание сочинений, кн. 1 — 52. СПБ, 1915; Повести. М., 1956; Остап Бондарчук. М., 1961; Графиня Козель. М., 1971; Брюль. М., 1980; Дневник Серафины. М., 1987.

Літ.: Воровський В. В. Йосиф Ігнатій Крашевський. В кн.: Воровський В. В. Літературно-критичні статті. К., 1957; Горский И. К. Польский исторический роман и проблема историзма. М., 1963; Козак С. Біля джерел польського українофільства. «Всесвіт», 1967, № 6; Кирчів Р. Ф. Юзеф Крашевський і Україна. «Радянське літературознавство», 1968, № 8; Ведіна В. «Прадавня легенда» і її автор. В кн.: Крашевський Ю. 1. Прадавня легенда. К., 1989.

Р. Ф. Кирчів.


КРГОУН (Krhoun) Мечислав (6.I 1907, м. Теребовля, тепер Терноп. обл. — 12.VII 1982, Брно) — чес. літературознавець-славіст, перекладач. Закін. 1932 ун-т у Брно; з 1952 читав у ньому курс слов’ян. л-р. Досліджував зв’язки чес. та словац. л-р з укр. та білорус., укр. л-ру в Чехо-Словаччині. Автор статей і розвідок «Українське літературознавство 1945 — 1960» (1962), «Образ Довбуша в поезії Юрія Федьковича» (1965), «Перші переклади К. Рилєєва на чеських землях» (1966). Осн. праця К. — монографія «Поетична творчість Юрія Федьковича» (1973), у якій автор, спираючись на студії укр. вчених (І. Франка, О. Маковея та ін.), власні творчі пошуки, грунтовно висвітлив процес зростання укр. поета, розкрив самобутність його худож. манери. Монографія К. — єдине дослідження творчості Ю. Федьковича за межами України. Написав розвідку про внесок чес. критика і поета Я. Затлоукала у вивчення Закарпаття (ст. «Ярослав Затлоукал та Закарпатська Україна», 1967; укр. мовою опубл. у зб. «Жовтень і українська література», Пряшів, 1968). Переклав низку поезій Лесі Українки, повість «Кров’ю святою» П. Клименка (1975).

Літ.: Погребенник Ф. Чеська монографія про Юрія Федьковича. «Всесвіт», 1976, № 4; Гуць Г. Є. Юрій Федькович і західноєвропейська література. К., 1985.

Л. Бабота, Ф. П. Погребенник.


КРЕВЕ (справж. прізв. — Міцкявічюс) Вінцас [7(19).Х 1882, с. Субартоніс, тепер Варенський р-н, Литва — 7.VII 1954, м. Спрінгфілд, шт. Пенсільванія, США] — лит. письменник, держ. діяч. Навч. з 1904 у Львів. ун-ті, закін. 1909 Київ. ун-т. 1908 у Львові одержав ступінь доктора філософії, 1913 в Києві — ступінь магістра з порівняльного мовознавства. 1922 — 40 — професор Каунаського, 1941 — 43 — Вільнюського ун-тів. 1939 — 40 був головою Товариства литовських письменників, 1936 — ред. журн. «Література», 1940 — міністром іноз. справ Нар. уряду Литви. 1941 — президент АН Литви. 1944 року емігрував, жив у США. Перші твори писав польс. мовою, з 1909 — лит., деякі — російською. Автор зб. легенд «Перекази Дайнавської старовини» (1912), істор. драм «Шарунас» (1910 — 11), «Скиргайла» (1922, рос. мовою). «Смерть Міндовга» (1935), в яких, використовуючи фольклор. мотиви, романт. поетику, змалював героїч. минуле лит. народу, його волелюбні прагнення. У зб. оповідань «Під солом’яною стріхою» (ч. 1 — 2, 1921 — 22), повісті «Чарівник» (1939), побутово-психол. драмі «Зять» (1922) реаліст. відтворив побут і звичаї лит. села, зв’язок людини з природою. Звертався до бібл. мотивів [зб. «Східні казки», 1930; незакін. повість «Сини небес і землі» (ч. 1 — 2, 1949)]. Зібрав і видав кілька збірок лит. фольклору.

Тв.: Рос. перекл. — Колдун. М., 1963; Предания Дайнавской старины. М., 1973.

Б. С. Масьонене.


КРЕЙН (Crane) Стівен (1.XI 1871, м. Ньюарк, шт. Нью Джерсі — 5.VI 1900, м. Баденвайлер, Німеччина) — амер. письменник, журналіст. Навч. у Сіракузькому ун-ті (шт. Нью-Йорк), який залишив 1891. У 90-х pp. був військ. кореспондентом. Твори К. протистояли тогочасній літ. тенденції до ідеалізації дійсності, письменник реаліст. змалював траг. наслідки війн, злиденну долю дітей у нетрях капіталіст. міста (повісті «Меггі, дівчина з вулиці», 1893; «Мати Джорджа», 1896; новела «Смерть і дитина», 1898). У пацифіст. повісті «Червоний знак доблесті» (1895) К. простежує психологію солдата на війні. Філос. забарвлення мають вірші збірок «Чорні вершники» (1896), «Війна доброти» (1899). Написав автобіогр. кн. «Віломвілльські оповідання» (1900). Худож. манері К. притаманний насичений внутр. монолог; у його творах реаліст. тенденції поєднуються з елементами натуралізму та імпресіонізму.

Тв.: Рос. перекл. — Алый знак доблести. — Рассказы. М. — Л., 1962.

Літ.: Васильевская О. В. Творчество Стивена Крейна (1871 — 1900). М., 1967; Денисова Т. Н. Современный американский роман. К., 1976.

Т. В. Січковська.


КРЕЙЦВАЛЬД Фрідріх Рейнгольд [14(26).XII 1803, Йиепере, побл. м. Раквере — 13 (25).VIII 1882, Тарту] — ест. письменник, просвітитель, фольклорист. Основоположник ест. нац. л-ри. Закін. 1833 Дерпт. (тепер Тартуський) ун-т. До 1877 працював лікарем. Автор збірок віршів «Таволга» (1861), «Пісні вируського співця» (1865) та ін., сатир. повістей і оповідань «Хитрий Лис» (1848 — 51), «Простаки» (1857). На основі переказів про окр. події, використовуючи нар. пісні, уклав нац. епос «Калевіпоег» (вид. 1857 — 61). Записав і вид. «Старовинні естонські народні казки» (1866), майже 30 років видавав «Корисний календар естонського народу», в якому друкувалися його праці з питань медицини, історії, землеробства тощо. Перекладав з нім. л-ри. Окр. твори К. переклали П. Грабовський (три уривки з епосу «Калевіпоег», вірш «Воля»), Є. Тимченко, А. Ряппо (епос «Калевіпоег») та ін.

Тв.: Укр. перекл. — Калевіпоег. К., 1981; Рос. перекл. Старинные эстонские народные сказки. Таллин, 1969; Калевипоэг. Таллин, 1986.

Літ.: Ф. Р. Крейцвальд в портретах и иллюстрациях. Таллин, 1953; Завгородній О. Книга про естонського Прометея. В кн.: Калевіпоег. К., 1975; Нірк Е. Естонський нац. епос Калевіпоег. В кн.: Калевіпоег. К., 1981.

О. С. Завгородній.


КРЕК (Krek) Янез Евангеліст (псевд. — Іван Совран, Остап Запорожець; 17.XI 1865, с. Светі Грегор, побл. м. Рибниці — 8.Х 1917, м. Шентянж) — словен. соціолог, літератор, політ. діяч. Був катол. священиком, професором теології і філософії Люблян. семінарії. У Словенії став на чолі сусп. руху — т. з. християнського соціалізму. Поборник екон. реформ на селі; політ., екон. і культ, єдності слов’ян. Писав соціальні оповідання (зб. «Чорний буквар селянської науки», 1895). Добре знав укр. мову, фольклор і л-ру, захоплювався творчістю Т. Шевченка. Виступав на Шевченківських вечорах у Відні, про що було згадано у львів. журн. «Зоря» (1897, ч. 10). Популяризував укр. нар. творчість серед молоді. Любов до укр. слова прищепив поетам Й. Абраму, О. Жупанчичу, Й. Мурну, А. Ер’явцю, А. Мерхару та ін., давав їм читати в оригіналі укр. пісні та думи, Шевченкові вірші. Й. Абрам присвятив К. свій переклад словен. мовою «Кобзаря» Т. Шевченка. Оповідання «Боже благословеніє» перекл. Ілько Кузів (Коломия, 1900).

Літ.: Вервес Г. Д. В інтернаціональних літературних зв’язках. Питання контексту. К., 1983.

Л. Д. Канцедал.


КРЕКОТЕНЬ Володимир Іванович (1.IV 1929, Київ — 29.VII 1995, там же) — укр. літературознавець, доктор філол. наук з 1992. Закінчив 1955 Київ. університет. З 1958 працював в Ін-ті л-ри ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Автор монографій «Байки в українській літературі XVII — XVIII ст.» (1963), «Оповідання Антонія Радивиловського. З історії української новелістики XVII ст.» (1983), статей про укр. л-ру — давню та 19 ст. Один з авторів «Історії української літератури» у 8 томах (т. 1, 1967), «Історії української літератури» у 2 томах (т. 1, 1987), «Історії всесвітньої літератури» (т. 4, 1987). Упорядник і ред. кількох томів Зібрання творів І. Я. Франка у 50 томах, зб. «Українська література XVII ст.» (1987). Упорядкував кн. «Твори» Івана Величковського (1972), збірки «Українська поезія. Кінець XVI — початок XVII ст.» (1978, обидві — разом з В. Колосовою), «Українська поезія. Середина XVII ст.» (1992, разом з М. Сулимою). Переклав сучас. укр. мовою ряд творів давніх укр. письменників.

М. М. Сулима.


КРЕМЕНЕЦЬКА ГРАМАТИКА, «Грамматіки или писменница языка словенскаго...» — пам’ятка староукр. філології. Надр. 1638 у м. Кременці (тепер Терноп. обл.). Авторство К. г. приписують єпископові луцькому і Острозькому Афанасію Пузині. Можливо, до неї мав причетність ієродиякон Давид Андреєвич. Складена на основі «Грамматики словенської» Мелетія Смотрицького. Але автор К. г. заперечував його теорію метрич. системи віршування, яка грунтувалася на грец. версифікації (чергування довгих і коротких складів), і пропонував писати силабічні вірші, дотримуючись однакової кількості складів у віршових рядках і кінцевої рими (як у тогочасних польсь. поетів).

В. В. Німчук.


КРЕМІНЬ Дмитро Дмитрович (21.VIII 1953, с. Суха Іршавського р-ну Закарп. обл.) — укр. поет, перекладач. Закін. 1975 Ужгор. ун-т. Автор збірок «Травнева арка» (1978), «Південне сяйво» (1982), «Танок вогню» (1983), «Бурштиновий журавель» (1987), «Шлях по зорях» (1990). Ліриці К. властиве гостре відчуття сучасності, прагнення філос. заглибитись у явища життя. Перекладає з рос. (Б. Пастернака), груз. (Л. Надарейшвілі, М. Циклаурі), осет. (С. Міндіашвілі, В. Ікаева) та ін. л-р. Виступає також як публіцист. Окр. твори К. перекладено рос., груз., осет., чечен., болг. мовами.

Літ.: Гей В. Пісня журавлиних крил. «Друг читача», 1987, 15 жовтня.

Г. Г. Єжелов.


КРЕСЕСКУ (Красюк) Віктор (псевд. — Штефан Басеребяну; 16.Х 1850, Кишинів — 1917 або 1919, Румунія) — молд. і рум. письменник. Навч. 1872 — 73 в Одес. ун-ті. Брав участь у революц. русі. З 1881 оселився в Румунії. Належав до літераторів, що гуртувалися навколо революц.демокр. журн. «Контемпоранул». У зб. «Нариси і оповідання» (1893), романі «Єврей» (1897) засуджував соціальний гніт, відобразив траг. долю селянства, критикував духівництво. Життя задунайських українців відтв. у циклі оповідань «У рибалок дельти Дунаю» (1887). К. перекладав окремі твори М. Гоголя, М. Салтикова-Щедріна та ін.

Тв.: Рос. перекл. — Побег из семинарии. Кишинев, 1965.

О. С. Романець.


КРЕСТОВСЬКИЙ В. (1824 — 1889) — рос. письменниця. Див. Хвощинська Надія Дмитрівна.


КРЕСТОВСЬКИЙ Всеволод Володимирович [11 (23).II 1840, с. Мала Березайка, тепер с. Мала Березянка Таращанського р-ну Київ. обл. — 18 (30).І 1895, Варшава] — рос. письменник і журналіст. Навч. 1856 — 58 у Петерб. ун-ті. У деяких віршах, надр. у петерб. журналах 50-х pp., виявляв демокр. тенденції. 1892 — 95 редагував газ. «Варшавский дневник». Роман «Петербурзькі нетрі» (1864 — 66), опубл. у журн. «Отечественные записки», багатий на описи побуту міських низів, хоча й позбавлений психологічної глибини та соціальних узагальнень. У середині 60-х років К. опублікував «антинігілістичну» дилогію «Кривавий пуф» (романи «Панургове стадо», 1869, і «Дві сили», 1874), де з монарх. позицій оцінював рос. та укр. революц.-демокр. рухи, Т. Шевченка. Переклав для «Кобзаря Тараса Шевченко в переводе русских поэтов» за ред. М. Гербеля (СПБ, 1860) балади «Причинна» і «Утоплена». Переклади К. відзначаються шаблонною стилізацією під літ. моду.

М. М. Павлюк.


КРЕТИК — див. Амфімакр.


КРЕФТ (Kreft) Братко (11.II 1905, м. Марибор) — словен. письменник, літературознавець, член Словенської академії наук і мистецтв з 1961, почес. доктор Київ. ун-ту з 1983. Вивчав славістику у Віден. і Люблян. ун-тах. 1957 — 60 був професором рос. л-ри Люблян. ун-ту. В автобіогр. романі «Людина серед черепів» (1929) показав вплив революц. подій 1917 року на словен. молодь. В істор. драмах «Цельські графи» (пост. 1932, вид. 1955), «Людці» (пост. 1935, вид. 1948), «Великий бунт» (вид. 1937, пост. 1946), «Крайнські комедіанти» (1940, вид. 1946) на широкому соціальному тлі К. зображує зростання патріот. почуттів словен. народу на різних істор. етапах. Драма «Балада про поручика і Марютку» (пост. 1959, вид. 1960) ств. за мотивами оповідання «Сорок перший» Б. Лавреньова. Автор статей про творчість Ф. Достоєвського, М. Горького, О. Блока та ін. (кн. «Портрети», 1956). Популяризує укр. л-ру в Словенії. Опубл. ст. «Тарас Шевченко» у словен. тижневику «Naši razgledì» («Наші огляди», 1961, 25 березня); варіант статті надр. белгр. тижневик «Književne novine» («Літературна газета», 1961, 17 квітня). Перебуваючи у Києві, К. опубл. ст. «За дружбу!» («Літературна газета», 1958, 17 жовтня), де писав про популярність укр. поета в Словенії, про словен.-укр. літ. взаємини. Його ст. «Тургенєв і Марко Вовчок» опубл. у зб. «Наука і культура. Україна». (К., 1984).

Літ.: Бершадська М. А. Роман Братко Крефта «Людина серед черепів». «Слов’янське літературознавство і фольклористика», 1968, в. 4.

В. Г. Гримич.


КРЕХІВСЬКИЙ АПОСТОЛ — визначна пам’ятка укр. рукописної писемності, ств. у 2-й пол. 16 ст. (після 1563), ймовірно, на Волині. Є творчим перекладом на тогочасну укр. літ. мову апостольських діянь та послань з польс. протестантського видання Біблії М. Радзивілла (Брест, 1563). Використано й ін. тексти: польс. (Новий Завіт, 1556; друкар і ймовірний ред. М. Шарфенбергер; Біблія у перекл. або під ред. Я. Леополіти, 1561); церковнослов’янські («Книга Деяния и посълания апостольская зовемая Апостол» Франциска Скорини, 1525, та ін.) та грецький. Крім традиц. змісту (діяння й послання апостолів, упорядковані в послідовності церк. відправ). К. А. включає рідкісний апокриф. твір «Послання апостола Павла до лаодикійців» (відомий з 2 ст.; можливо, перекладений з чес. джерела). Численні тлумачення змісту перекладачем та читацькі примітки текстол. характеру відображають форми народнорозмовної мови. У 17 — 19 ст. К. А. зберігався у Крехівській бібліотеці, нині — у ЛНБ ім. В. Стефаника АН України.

Літ.: Огіенко І. Українська літературна мова XVI ст. і український Крехівський Апостол, т. 1 — 2. Варшава, 1930.

М. Б. Боянівська.


КРЖИЖАНОВСЬКИЙ Сигізмунд Домінікович [30.I (11.II) 1887, Київ — 28.XII 1950, Москва] — рос. письменник, літературознавець, мистецтвознавець, перекладач. Закін. 1913 юрид. ф-т Київ. ун-ту, прослухавши паралельно курс з класич. філології. 1912 — 13 поглиблював знання з філософії в Зх. Європі. З 1914 працював у Києві — пом. присяжного повіреного, потім викладав у Київ. консерваторії, Муз.-драм. ін-ті ім. М. В. Лисенка та ін. 1922 переїхав до Москви. Автор т. з. химерних — філос., сатир., лірико-фантаст. творів, які були несуголосними л-рі соціалістич. реалізму. Жодна з підготовлених до друку збірок не була опублікована, кн. оповідань «Збирач щілин» заборонена цензурою. За життя К. надр. повість «Штемпель: Москва» (1925) і кілька оповідань. Тільки наприкінці 80-х pp. видані повісті «Чужа тема», «Спомин про майбутнє», оповідання-перестороги «Жовте вугілля», «Квадратурин», «Тридцять срібляників», «Вікно», «Прикутий Прометеєм», «Книжкова закладка» та ін. В них у гротеск. формі показано абсурдність і бездуховність тоталітар. суспільства. Писав також п’єси: ексцентричні, істор. характеру — комедія «Піп та поручик», трагіфарс «Той третій» (за мотивами поеми «Єгипетські ночі» О. Пушкіна), сатир. комедія «Писана торба», драми «Суворов» та «Корабельна слобідка». Буфонада «Людина, що була четвергом» пост. 1923 реж. О. Таїровим у Моск. Камер. театрі (того ж року знята з репертуару). За сценаріями К. пост. фільм «Свято святого Йоргена» (1930) та мультфільм «Новий Гулівер» (1935). К. належать дослідження з історії театру і драматургії («Кроки Фальстафа», 1934; «Поетика шекспірівських хронік», 1936), статті про творчість В. Шекспіра, Б. Шоу, О. Островського, А. Чехова, Е. По та істор.-театр. розвідка «Поетика заголовків» (1931). Перекладав твори А. Міцкевича, С. Жеромського, Ю. Тувіма та ін. польс. письменників.

Літ.: Перельмутер В. «Трактат о том, как невыгодно быть талантливым». В кн.: Кржижановский С. Д. Воспоминания о будущем. М., 1989.

Н. М. Нагорна.


КРИВАНЧИКОВ Микола Григорович (22.XII 1926, м. Бєднодем’яновськ, тепер Пенз. обл. — 19.II 1978, Севастополь) — рос. поет. Закін. 1949 Військово-морське авіаційне уч-ще, 1957 — Військово-політ. академію (Москва). Автор збірок «Пілоти» (1950), «Орлиний край» (1953), «Вірші про небо і море» (1955), «Зірки над хвилями» (1959), «До сонця» (1963), «Шторм і штиль» (1968), «Голос корабельного гудка» (1973), «Від полюса до полюса» (1976), «П’ята пелюстка бузку» (1978) та ін. Севастополю, в якому прожив більшу частину життя, присвятив «Севастопольську поему» (1964), віршовану п’єсу «Севастопольська пісня» (1961, пост. в Севастоп. рос. драм. театрі ім. А. В. Луначарського).

Тв.: Путь в высоту. Симферополь, 1986.

Літ.: Милявский А. Певец неба и моря. «Советский Крым», 1986, 18 мая.

П. А. Дегтярьов.


«КРИВБАС» — літ.-худож. ілюстрований щомісячник. Вид. 1931 — 33 у Кривому Розі. Спочатку був органом Криворізької орг-ції Всеукраїнської спілки пролетарських письменників (ВУСПП), з 1932 — оргбюро ВУСПП, 1933 — Оргкомітету Спілки рад. письменників України. Ред. — М. Олійник, з 1932 — Л. Юхвід. У «К.» друкувалися переважно твори місцевих літераторів: В. Шаблія, М. Олійника, О. Гуреїва, Д. Ткача; М. Хазана, П. Ногіна, Л. Юхвіда, Т. Духовного та ін. Тут опубл. також вірші, проза, крит. статті П. Біди, О. Досвітнього, І. Калянника, Г. Майфета, І. Микитенка, С. Олійника, В. Чигирина та ін.

Літ.: Духовний Т. Т. До літературної географії Дніпропетровщини. «Радянське літературознавство», 1971, № 2.

Т. Т. Духовний.


КРИВДА Григорій Феодосійович (17.VIII 1923, с. Середівка, тепер Згурівського р-ну Київ. обл.) — укр. письменник. Навч. 1943 — 46 в Київ. залізн. технікумі, 1946 — 48 — в Ташк. пед. ін-ті. Працював на залізниці, з 1956 — в пресі, вид-ві «Донбас». Автор поет. збірок «Весняна повінь» (1952), «Любисток» (1956), «Донецькі будні» (1958), «Гомін землі» (1961), «Совість іде по землі» (1967), «Чистоводиця» (1969), «За відрогами літ» (1977), «Зимові краплі» (1982), «До рідного дому» (1989) та ін. Виступає і з прозовими творами (збірки новел «Орисині жайвори», 1960; «Сільський лікар» і «Люди добрі», обидві — 1961; збірки повістей і новел «Не чужа мати», 1963, та «Дума про матір», 1980). Провідні мотиви — гармонія людини і природи, духовність суспільства, дружба народів. Окр. твори К. перекладено рос., білорус., молд., лит., болг., польс., казах. мовами.

Тв.: Лірика, гумор, сатира. Донецьк, 1964; Щедрий світ. Донецьк, 1972; Любисток. К., 1983.

Літ.: Масенко Т. Весняні мотиви молодого поета. «Вітчизна», 1953, № 3; Клоччя А. Барви веселки, «Вітчизна», 1960, № 8; Федорчук Н. Жизнь и открытие души. В кн.: Донбасс: писатель и время. Донецк, 1979.

М. С. Федорчук.


КРИВЕНКО Євген Іванович (3.II 1912, Варшава — 21.II 1960, Київ) — рос. письменник. Закін. 1931 Полтав. технікум транспорт. буд-ва. Учасник Великої Вітчизняної війни. Автор збірок віршів і поем «Дорога хоробрих» (1948), «Завтра вранці» (1950), «Чудовий Дніпро» (1952), «Мрії збуваються» (1953), «Йду до тебе» (1956), «Радість моя, Україно» (1957), «Станція Мрія» (1961), збірок повістей «Золотий камінь», «Там, де була тиша» (обидві — 1960).

Н. М. Шудря.


КРИВИЙ ЯМБ — див. Холіямб.


КРИВІН Фелікс Давидович (11.VI 1928, м. Маріуполь Донец. обл.) — рос. письменник. Закін. 1951 Київ. пед. ін-т. Живе в Україні. Був на пед., журналіст., видавничій роботі. Автор збірок повістей, оповідань, казок, віршів «Навколо капусти» (1960), «В країні речей» (1961), «Кишенькова школа» (1962), «Калейдоскоп» (1965), «Божественні історії» (1966), «Вчені казки» (1967), «Несерйозні архімеди» (1971), «Гіацинтові острови» (1978), «Принцеса Граматика, або Нащадки древнього глагола» (1981), «Мільйон років до любові», «Винахідник вічності» (обидві — 1985), «Хвіст пави» (1988) та ін., в яких, звертаючись до засобів гумору, іронії, порушує морально-етичні проблеми. Враження К. від закорд. поїздок відбилися в публіцистично-гумор. есе «Країна Андорра» (1989), «В містечку Парижé» (1990) та ін. У перекладі К. вийшло перше видання вибраних творів Л. Глібова рос. мовою (1977), опубл. ряд віршів С. Пушика, П. Скунця, Б. Мельничука, В. Фольварочного, В. Панченка та ін. Окр. твори К. перекл. багатьма мовами світу; укр. мовою друкувалися в періодиці (журнали «Перець», «Барвінок», газети «Радянська Україна», «Літературна Україна», «Молода гвардія» та ін.) у перекладі С. Олійника, Ю. Кругляка, П. Скунця, Б. Чалого, М. Пригари та ін.

Тв.: Полусказки. Ужгород, 1964; Прабабушка наша Вселенная. М., 1978; Круги на песке. Ужгород, 1983.

Літ.: Ленч Л. Юмор пытливой мысли. В кн.: Кривин Ф. Принцесса Грамматика, или Потомки древнего глагола. Ужгород, 1981; Скунць П. Досвід поетичного світу. «Літературна Україна», 1984, 12 липня; Скунць П. Закон збереження таланту. «Літературна Україна», 1988, 30 червня; Мкртчян А. С. Кажущаяся простота. «Радуга», 1990, № 7.

В. С. Поп.


КРИВОРІВНЯ — село Верховинського р-ну Івано-Франк. обл., місце праці й відпочинку багатьох укр. письменників. У минулому — один з центрів опришківського руху. З кін. 90-х pp. 19 ст. до К. приїжджають митці з Галичини, Буковини й Наддніпрян. України. Тривалий час тут жили і писали на теми з гуцул. життя І. Франко (оповідання «Терен у нозі»), М. Коцюбинський (повість «Тіні забутих предків»), Г. Хоткевич (повість «Камінна душа»), А. Крушельницький (роман «Рубають ліс») та ін. З К. пов’язані наук. і літ. діяльність В. Гнатюка, Лесі Українки, М. Козоріса, Д. Лукіяновича. Тут народився укр. публіцист Й. Бурачинський, жив О. Волинський, з родинами яких І. Франко був у приятельських стосунках. М. Грушевський побудував тут оселю, де кожного літа бували відомі діячі української культури. Гуцул. фольклор, зібраний, зокрема, в Криворівні, використав польс. письменник С. Вінценз у романі «На високій полонині». 1953 в К. відкрито літ.-мемор. музей І. Франка. У різний час у К. бували Ю. Федькович, М. Драгоманов, О. Маковей, В. Стефаник, О. Олесь, О. Кобилянська, Н. Кобринська, К. Станіславський, В. Немирович-Данченко, І. Труш, К. Квітка, М. Стельмах, А. Малишко, П. Воронько, Д. Павличко, Л. Забашта та багато ін. письменників і митців, які присвятили свої твори Криворівні, минулому і сучасному Гуцульщини.

Літ.: Денисюк І. О. Іван Франко в Криворівні. Львів, 1962.

Ф. П. Погребенник.


КРИЖАНИЧ (Križanić) Юрій (бл. 1617 або 1618, містечко Обрх, побл. м. Біхача — 12.IX 1683, побл. Відня) — хорв. публіцист, учений, письменник. Закін. 1636 гімназію в Загребі. Вивчав філософію в Граці (1638), теологію — в Болоньї (1638 — 40), Римі (1641 — 42). З 1642 — доктор теології. Багато подорожував. Поборник ідеї слов’ян. єдності, відводив Моск. д-ві гол. роль в об’єднанні слов’ян для оборони від осман. навали. 1647 відвідав Москву, 1659 через Україну виїхав до Москви вдруге, але з невід, причин був засланий в Тобольськ (1661 — 76). Після звільнення, по дорозі на батьківщину, зупинився у Вільні (1678), де працював над «Історією Сибіру» (1680). 1681 прибув до Варшави. Приєднавшись до війська Яна Собеського, загинув під час визволення Відня від осман. облоги. Володів енциклопед. знаннями. Автор праць і трактатів з філософії, історії, політ. економії, теології, мовознавства, музикознавства тощо («Про боже провидіння», 1666 — 67; «Тлумачення історичних пророцтв», 1674; «Спростування Соловецької чолобитної», 1675, та ін.), більшість з них опубл. лише у 19 ст. У кн. «Політика, або Бесіди про правління» (1663 — 66) критикував рос. дійсність, виклав своє бачення шляхів і можливостей екон., політ., військ. розвитку в Росії. Писав створеною ним же «мовою» (суміш хорв., церковнослов’ян. та рос. мов). Підтримував контакти з українцями в Римі; вивчав староукр. мову. Був знайомий з граматикою Мелетія Смотрицького, досвід якого використав у працях: «Тлумачення письма слов’янського» (1661), «Граматичний виклад руської мови» (1666). Писав вірші. Інтерес до укр. культури, фольклору відбився в його «Думі по-хорватськи» (1652), де К. представляв себе Орфеєм з кобзою в руках. Свої враження від перебування в Україні передав в «Описі подорожі від Львова до Москви. Літа 1659» (1659), де вміщено цінні відомості про укр. мову, етнографію тощо. К. висловив щире співчуття укр. народові у його боротьбі за незалежність. Зупинившись 1659 у Ніжині, підтримав ідею укр.-рос. союзу, що висловив у «Промові до черкас в особі черкаса написану» та «Усмотреніє о царском величеству» (обидві — 1659), подавши у цих грамотах зразки живої укр. мови. Високо оцінював діяльність Петра Могили, Лазаря Барановича, Інокентія Гізеля, Мелетія Смотрицького та ін., виявляв інтерес до давньої історії Києва, життя України. Про це згадується у його працях тобольського періоду, які було знайдено і опубл. у 19 ст. Творчістю Кцікавилися О. Бодянський, П. Куліш. Постать К. змальована у кн. «Фастів. Роман-хроніка 1680 — 1710» В. Чередниченко (1971).

Тв.: Рос. перекл. — Собрание сочинений, в. 1 — 3. М., 1891 — 92; Политика. М., 1965.

Літ.: Пащенко Е. «Политика» Ю. Крижанича как произведение литературы барокко. «Советское славяноведение», 1983, № 5; Пащенко Є. Юрій Крижанич і Україна. «Всесвіт», 1983, № 9; Пушкарев Л. Н. Юрий Крижанич. М., 1984.

Є. М. Пащенко.


КРИЖАНІВСЬКИЙ Андрій Степанович (2.I 1936, Харків — 29. XI 1989, Москва, похов. у Києві) — укр. письменник. Син С. А. Крижанівського. Закін. 1959 Київ. ун-т і 1983 Вищі літ. курси при Літ. ін-ті ім. О. М. Горького (Москва). Працював на Укр. радіо, в редакціях журналів «Ранок», «Україна», 1984 — 89 у журн. «Вітчизна». Автор збірок сатири та гумору «Лідер опозиції» (1968), «Крижана усмішка (1972), «Бабця з Копенгагена» (1974), «Гномо сапіенс» (1977), «Телефонна пригода», «Хто спалив Карфаген?» (обидві — 1980), «Стрибок з Парнасу» (1982), «Томагавки і макогони» (1990) та ін. За збірки сатири і гумору «Інтерв’ю з колоритним дідом» (1983), «Концерт для скріпки з реєстром» (1985) і «Художественный свист» (1987) удостоєний премії ім. Остапа Вишні (1989). В гуморесках, фейлетонах, сатир. сценках, мініатюрах висміюються бюрократизм, байдужість, безкультур’я, бездуховність тощо. К. притаманні гострота спостережень і оцінок, лаконізм, парадоксальність вислову, ситуацій. Окр. твори перекл. рос. мовою.

Тв.: Рос. перекл. — Художественный свист. М., 1987.

Літ.: Брюховецький В. Про мед і дьоготь. «Літературна Україна», 1983, 8 грудня; Пригорницький Ю. «Концерт для скріпки з реєстром». «Літературна Україна», 1985, 14 листопада.

І. В. Зуб.


КРИЖАНІВСЬКИЙ Степан Андрійович [26.XII 1910 (8.I 1911), містечко Новий Буг, тепер місто Микол. обл.] — укр. поет, літературознавець і критик, перекладач, доктор філол. наук з 1962, професор з 1963. Закін. 1933 Харків. ін-т профес. освіти. Учасник Вел. Вітчизн. війни. 1940 — 87 працював в Ін-ті л-ри ім. Т. Г. Шевченка АН України (1949 — 73 — зав. відділом, 1973 — 75 — зав. сектором, 1976 — 87 — наук. консультант). Був членом літ. орг-ції «Молодняк». Автор збірок віршів «Енергія» (1930), «Країна майстрів» (1932), «Дні, дороги, друзі» (1934), «Повноліття» (1935), «Південь» (1937), «Золоті ключі» (1938), «Калиновий міст» (1940), «Гори і долини» (1946), «Ще не вечір» (1961), «Вічнозелене дерево життя» (1967), «Формула щастя» (1970), «Виднокруг» (1980), «Літопис» (1991) та ін. В поет. доробку К. — вірші і поеми, сонети, байки і притчі, віршовані оповідання і балади, жарти й приповідки. Для лірики К. характерні свіже відтворення“ людських почуттів, медитативні й розмовні інтонації. На деякі вірші К. композиторами П. Козицьким, П. Майбородою, С. Козаком створено пісні. Опубл. ряд праць з питань теорії л-ри, про творчість укр. письменників (літ.-крит. портрети «Василь Стефаник», 1946; «Микола Бажан», 1954; «Максим Рильський», 1960; «Василь Чумак», 1991). Один з авторів «Історії української літератури» у 2 томах (1954 — 57), «Історії української радянської літератури» (1964), «Історії української літератури» у 8 томах (1967 — 71) та ін., ред. та упорядник багатьох збірників поезій і літ.-крит. праць. За статті «В житті моїм до всього маю діло...», «Уроки Павла Тичини» (обидві — 1979) удостоєний 1980 Респ. премії в галузі літ.-худож. критики (з 1986 — ім. О. І. Білецького). Переклав окр. твори О. Пушкіна, М. Некрасова, М. Горького, В. Маяковського, М. Тихонова, Янки Купали, Якуба Коласа, Пятруся Бровки та ін. Деякі твори К. перекладено рос., білорус., болг., польс., чес. та ін. мовами.

Тв.: Художні відкриття. К., 1965; Художні відкриття і літературний процес. К., 1979; Ми пізнавали неповторний час. К., 1986. Рос. перекл. — Андрей Малышко. К., 1951; Максим Рыльский. М., 1956; Свидетели живые. М., 1962.

Літ.: Нудьга Г. Поет і літературознавець. «Прапор», 1961, № 1; Білоус Д. У вічнозеленому саду поезії. В кн.: Крижанівський С. Берізка. К., 1971; Левада О. Співець окриленого покоління. В кн.: Крижанівський С. Хвала життю. К., 1981; Логвиненко М. Степанові Крижанівському — 80. «Літературна Україна», 1991, 10 січня.

В. Л. Микитась.


КРИЖЕВИЧ Євген Дмитрович (10.V 1937, с. Катеринівка Будьоннів. р-ну Примор. краю, Росія — 20.XI 1985, Київ) — укр. поет, перекладач. Закін. 1963 Львів. ун-т. Автор збірок «Журавлі над містом» (1979) і «Шлях додому» (1983). Переклав з англ. мови окр. твори Дж. Ф. Купера (романи «Піонери, або Біля витоків Саскуеханни», 1980, і «Прерія», 1982), К. Марло (драма «Трагічна історія доктора Фауста», 1979), Т. Гарді, Р. Стівенсона, П. Б. Шеллі, В. Г. Драммонда, Р. Фроста, У. Лоуенфелса.

Літ.: Антофійчук В. Два крила пісні. «Літературна Україна», 1980, 4 липня.

В. П. Мацько.


КРИКУНЕНКО Віталій Григорович (9.V 1951, с. Косівщина Сум. р-ну Сум. обл.) — укр. поет. Закін. 1971 Сум. пед. ін-т, 1977 — Вищу комс. школу (Москва). Працював у пресі, в правлінні СП СРСР, з 1992 — радник з питань культури та освіти посольства України в Російській Федерації. Опубл. збірки «Місячний провулок» (1985), «Сонячний годинник» (1990). Один з авторів колект. збірок «Добридень!» (1972) і «Золотий гомін» (1991). Переклав укр. мовою роман «Після бурі» С. Залигіна (1989), рос. мовою — поему «Розстріляне безсмертя» В. Сосюри, окр. твори Ю. Опільського, О. Турянського. Виступає з публіцист. і літ.-крит. статтями, зокрема з проблем розвитку укр. л-ри 20 — 30-х pp. у сх. діаспорі.

Тв.: Рос. перекл. — Мадонны моего края. М., 1990.

В. Г. Пугач.


КРИЛАТІ СЛОВА — широко вживані стійкі словосполучення й слова, які влучно передають суть явища. За походженням — це вислови видатних істор. осіб, цитати з творів письменників різних епох і народів, вислови з антич. міфології й л-ри, з церк.-реліг. джерел, з історії Старод. світу й Серед. віків тощо. Напр.: «Прийшов, побачив, переміг» (Юлій Цезар), «Всякому городу нрав і права» (Г. Сковорода), «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь» (Т. Шевченко). До К. с. відносять і назви істор. та міфол. подій, які набули переносного значення («Канни», «Содом і Гоморра»), імена істор., міфол. і літ. персонажів (Ціцерон, Колумб, Обломов, Мавка) та ін. Деякі К. с. є цитатами з якихось джерел (напр., «потьомкінські села» — з мемуарів 18 ст.). Вислів «крилате слово» вжив ще Гомер. Як термін усталився після появи 1864 кн. «Крилаті слова» нім. ученого Г. Бюхмана. К. с. втрачають зв’язок з першоджерелами і переосмислюються відповідно до соціально-істор. дійсності. Склад К. с. будь-якої мови історично змінний, проте в ній існує й певне стійке ядро.

К. с. укр. мови пов’язані з фольклором, антич. л-рою, реліг. джерелами, творами укр., рос., західноєвроп. письменників. Вони відображають зв’язки укр. народу з ін. народами світу. У свою чергу, К. с. з укр. мови входять у фразеологічний фонд ін. мов. К. с. — об’єкт вивчення фразеології.

Вид.: Коптілов В. У світі крилатих слів. К., 1968; Коваль А. П., Коптілов В. В. Крилаті вислови в українській літ. мові. К., 1975; Ашукин Н. С., Ашукина М. Г. Крылатые слова. Литературные цитати. Образные выражения. М., 1988.

А. П. Коваль.


КРИЛОВ Іван Андрійович [2 (43).II 1769 (за ін. даними — 1768), Москва — 9(21).XI 1844, Петербург] — рос. письменник-байкар, член Петерб. АН з 1841. Освіту здобув самотужки. Видавав журнали «Почта духов» (1789), «Зритель» (1792), «Санкт-Петербургский Меркурий» (1793), в яких викривав самодерж. деспотизм (сатир. памфлети та фейлетони, у т. ч. «Похвальна промова моєму дідусеві» і сатир. повість «Каїб»). Дебютував комічною оперою «Кофейниця» (1783, опубл. 1869). Автор трагедій «Клеопатра», «Філомела» (1786, опубл. 1793), комедій «Скажена сім’я» (1786, опубл. 1793), «Письменник у передпокої» (1786, опубл. 1793), «Пустуни» (1788, опубл. 1793), антимонарх. п’єси «Трумф» (бл. 1800, опубл. 1859), комедій «Модна крамниця» (1806, опубл. 1807), «Наука дочкам» (1807), в яких викривав аморальність дворянства, його французоманію. Світ. славу К. принесли байки, в яких виявився його самобутній талант письменника-сатирика. З прогрес. просвіт. позицій він засуджував насильство і сваволю поміщиків, беззаконня і продажність у держ. установах, висловлював гуманне ставлення до людини праці. Байки, написані під час Вітчизн. війни 1812 («Вовк на псарні», «Поділ», «Щука і Кіт» та ін.), пройняті патріот. настроями. Творчість К. відзначається демократизмом, симпатією до трудящих, вона відіграла важливу роль у становленні реалізму в рос. л-рі.

Твори К. ще за його життя стали широко відомі в Україні. Комедія «Трумф» розповсюджувалася у списках, один з них 1813 зробив І. Котляревський, перша аматорська постановка її відбулася у с. Козацькому на Черкащині, де 1798 — 1801 жив К. Сатир. комедії К. вплинули на драм. творчість Г. Квітки-Основ’яненка. Т. Шевченко називав К. «великим поетом», не раз згадував про нього у щоденнику, листах, на прохання В. Жуковського виконав акварельну копію з портрета К. роботи К. Брюллова. І. Франко підкреслював видатний талант, високу худож. майстерність, відзначав живучість традицій К. у творчості укр. письменників, особливо Л. Глібова. 1838 Є. Гребінка написав вірш «Лавровий листок», присвячений К. Байки К. перекладали, творчо обробляли П. Білецький-Носенко, П. Гулак-Артемовський, Л. Боровиковський, Є. Гребінка, Л. Глібов, В. Александров, Б. Грінченко, Олена Пчілка, Я. Жарко та ін. Вперше байки К. укр. мовою видано 1853 (перекл. О. Мазюкевича). 1874 байки К. видані укр. мовою у Києві окр. збіркою в перекл. М. Старицького. Їх перекладали також М. Рильський, П. Тичина, М. Терещенко, С. Крижанівський та ін.

Тв.: Полное собрание сочинений, т. 1 — 3. М., 1945 — 46; Басни. М., 1983; Сочинения, т. 1 — 2. М., 1984; Избранное. М., 1986; Укр. перекл. — Байки. К., 1950; Байки. К., 1979; [Твори]. В кн.: Українська байка. К., 1983.

Літ.: Степанов Н. Л. И. А. Крылов. Жизнь и творчество. М., 1958; Деркач Б. А. Крилов і розвиток жанру байки в українській дожовтневій літературі. К., 1977; И. А. Крылов в воспоминаниях современников. М., 1982; Гордин М. А. Жизнь Ивана Крылова. М., 1985.

Б. А. Деркач.


КРИЛОВ Олексій Гаврилович [2(15).XII 1913, м. Могильов — 1.Х 1991, Дніпропетровськ] — рос. поет-сатирик. Закін. 1941 Дніпроп. металург. ін-т. Учасник Вел. Вітчизн. війни. Жив в Україні. Був директором вид-ва «Промінь» (1959 — 64). Автор книжок для дітей «Як лікували півня» (1955), «Хоробрий заєць» (1956), «Кіт Василь» (1964), «Річечка» (1968). Для театру ляльок написав віршовану п’єсу «Казка-загадка про хлопчика Тарасика і золотий ключик» (у співавт. з Ф. Залатою, 1970).

Ф. М. Білецький.


КРИЛОСЬКЕ ЄВАНГЕЛІЄ 1144 — пам’ятка старослов’ян. мови давньоруської редакції. Див. Галицьке євангеліє 1144.










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.