Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня     Головна     Наступна





ПРО ЧАСТИНИ МОВИ

Про прикметники

Відміни іменників

Відміна І іменників з закінченням на

Відміна II

Відміна III

Відміна IV

Про порівняння

Про несталі відмінки іменників

Про займенник

Коротка примітка до відмінювання дієслова

Про відмінювання дієслів

Про двоїну

Єдина відміна дієслів у їх послідовності

Загальна форма відмінюваних дієслів

Про утворення минулого часу від інфінітива і навпаки

Добір дієслів з різними закінченнями

[Основні закінчення дієслів]

Про стан дієслів

Про дієприкметники

Додаток

Про прислівник

Прислівники місця

Прислівники часу

Про прийменники

Про сполучники

Про вигуки




Слов’яни, як і латини, мають вісім частин мови.






ПРО ПРИКМЕТНИКИ


Прикметники у слов’ян мають три закінчення. Чоловічі закінчуються на ый або ий, як-от: нεбεсный, сло(д)кїи — небесний; солодкий; жіночі — на á або а’А́, як-от: сли́чна або сли́чнаА — гарна; середні ж закінчуються на оε’нεбє́сноε’ — небесне, слó˘дкоε’ — солодке [8б].




Прикметники чоловічого роду


Відмінювання


Називний — ый | ий нεбє́сный | слодкїи

Родовий — ого нεбє́сного | сло(д)кого

Давальний — омү нεбє́сномү

Знахідний — ого нεбє́сногò

Кличний — ый | ий нεбεсный | сло(д)кїи

Орудний — ымъ | і имъ нεбє́сный | сло(д)кимъ



Множина


Називний — ыѝ | иѝ нεбє́сныѝ | слодкїѝ

Родовий — ыхъ | ихъ нεбє́сны(х) | сло(д)кихъ

Давальний — ымъ| имъ нεбє́снымъ | слодкїмъ

Знахідний — ыхъ | ихъ нεбє́сныхъ | слодкихъ

Кличний — ыѝ | иѝ нεбє́сныѝ | слодкиѝ

Орудний — ыми | ими нεбє́снымѝ | слòдкїмѝ




Приклади чоловічого роду:


зац˘ный — славетний; ’ıáс˘ный — ясний, лáтвый — легкий; послóуш˘ный — слухняний, пристойный — відповідний; хи́т˘рый — хитрий, высóкїи — високий; низ˘кий — низький, оучóный — вчений; пы́ш˘ный — пишний тощо [9а].

Коли б ти спитав, яка різниця між називним однини і множини чоловічого роду, а також між родовим і давальним однини жіночого роду, то я відповідаю: у цій справі треба звертатися до літери и, яка має різні наголоси — то в множині як окремий склад, то, скорочуючись, — у називному однини. Дивись про це в коментарії до літер.

Прикметники середнього роду в однині ти маєш змінювати так, як і прикметники чоловічого роду, за винятком називного, знахідного і кличного, які закінчуються на оε, як-от: нεбεсноε’ — небесне, тεлεсноε’ — тілесне. Вони подібні один до одного відповідно до того правила латинів, у яких три відмінки середнього роду — називний, знахідний і кличний — подібні.

Ти побачиш, що прикметників з двома [9б] закінченнями, як наприклад brevis, і з одним, як наприклад faelix, у слов’ян немає, а лише з трьома, як-от: нεбεсныи, нεбε(с)наА, нεбεсноε так, як у латинів: bonus, bona, bonum.





Приклади:


паньскїи — панський, бозскїи — божий, зεмъскїи — земний, пεкεлны(и) — пекельний, золотый — золотий, срεбрный — срібний, жεлεзный — залізний тощо.

А щоб можна було легко відмінювати всі прикметники, то, відмінюючи їх, зважай на приголосну, яка безпосередньо передує голосним у таких закінченнях: ый, аА, оε. Цю приголосну зберігай у закінченнях усіх інших відмінків, і тоді легко буде щось додати [10а] або відкинути. Прикладом хай буде [прикметник] нεбεсный, з якого ти бачиш, що приголосна и передує голосним у закінченні, тобто ый. Та ж приголосна зберігається в усіх відмінках.

Є деякі іменники загальні чоловічого роду з закінченням на ыи і жіночого — на аА або а, а також дуже мало іменників середнього роду — на оε, які маєш відмінювати на зразок прикметників. Наприклад: краичий — той, що ріже хліб для столу владаря, подскарбии — скарбник, братоваА братова жінка, сыноваА — синова жінка, мостовоε’ — мито за переїзд мостом, налεзноε — знахідне або подарунок за якусь знайдену річ, торговоε — мито за продані речі тощо.

Прикметники чоловічого роду на ъ, жіночого на а і середнього на о, що утворилися з власних і загальних іменників, як-от: Стεфановъ, Стεфа [10б] — нова, Стεфáново, що їх вимовляєш ніби Stephaneus, Stephanea Stephaneum, а воεводинъ, в’оεводина, в’оεвóдино — як palatineus, palatinea, palatineum, ніби кажеш: належний палатинові [воєводі]. Сюди ж належать прикметники святої слов’янської мови, як-от: блажεнъ — блаженний, благословεнъ — благословенний, возлюблεнъ — улюблений.






ВІДМІНИ ІМЕННИКІВ



ВІДМІНА І ІМЕННИКІВ З ЗАКІНЧЕННЯМ НА


Однина

Називний — а староста

Родовий — ы і и старосты

Давальний — ε старосте

Знахідний — ү старостү

Кличний — о старосто

Орудний — ою старостою + старостε [11а]


Множина

Називний — ы і й старосткі

Родовий — ъ і овъ, старостъ

Давальний — омъ і амъ старостомъ

Знахідний — овъ і ы старостовъ

Кличний — ы і овε старосты

Орудний — ами + ахъ, старостами, старо(с)тахъ





Приклади:


воε’вóда — палатин [воєвода], монáрха — монарх, вымóвъца — красномовець, злочи́нца — злочинець, похлє́ьца — підлесник, мáтка — мати тощо.

Ти уважно маєш стежити, щоб в іменниках, які закінчуються на голосну а з такими попередніми двома приголосними: нна, мка, тка, пка, ска, шка, рка, як-то: пáнна — дівчина, шáпка — шапка, крє́ска — знак, влóшка — італійка, ıащóрка — ящірка і деякі інші — ставити між цими двома приголосними в родовому і знахідному множини [11б] голосну е, як-от: панεнъ, а не пáннъ — дівчат, матεкъ, а не мáткъ, заради милозвучності.

Зроби виняток для всіх [іменників] загальних чоловічого роду, а також для [іменників] загальних тієї і другої статі спільного роду, які вилучають голосну ε і, крім того, родовий множини утворюють подвійно, як-от: старостъ і старóстовъ — начальників, злочинцъ і злочи́нцовъ — злочинців.

Але імена жіночого роду мають одну форму родового відмінка множини, як-от: пáнεнъ, а не панє́новъ, матεкъ, а не матє́ковъ.

Іменники жіночого роду загальні, утворені від іменників чоловічого роду, як-от: братовáА — братова жінка, синоваА — синова жінка — не належать до цієї відміни, і ти будеш відмінювати їх подібно до прикметників жіночого роду.

Вважатимеш за постійне правило [12а], що іменники цієї відміни з закінченням на ка тільки в давальному відмінку однини відкидають приголосну к, приймаючи замість неї іншу приголосну — ц. Наприклад, звлока — зволікання має в давальному однини звлоцε, а матка буде мáтцε тощо.






ВІДМІНА II


Іменники чоловічого роду з закінченням на ъ і середнього — на о відмінюються так:




Однина


Називний — ъ

Родовий — а

Давальний — ү

Знахідний — а

Кличний — ε, ъ

Орудний — омъ

пáнъ

пáна

пáнү

пáна

пáнε

пáномъ

о бозство


о бозство


о бозство




Множина


Називний — ы, овε і и

Родовий — овъ

Давальний — омъ

Знахідний — овъ, ы

Кличний — овε, ы

Орудний — ами

паны

панóвъ

панóмъ

панóвъ і паны

пановε паны

панами + ахъ

а тεлАтка

окъ тεлА́токъ

тεлА́ткомъ [12б]

а тεлАтка

тεлАтка

>тεлАтками





Приклади на ъ:


збáнъ — амфора, станъ — стан, богъ — бог, дүхъ — дух, сынъ — син, берεгъ — край.





Приклади на о:


хлописко — товстий чоловік, кїиско — великий кий, мεчиско — великий меч тεлıатко — телятко, хлопАтко — хлоп’ятко, козлıатко — козенятко.

Іменники, що закінчуються на хъ, жъ і къ, кличний відмінок однини утворюють на ү, як-от: страхъ — страх — страхү, стрóжъ — сторож — строжү, ракъ рак — раки. Проте вони в орудному відмінку мають і часто вживану форму: страхъ, ракъ, строжъ.

Іменники цієї відміни, що закінчуються на ъ, у знахідному відмінку обох чисел мають таке ж закінчення, яке б вони мали, означаючи неживі предмети [13а], наприклад, називний: сыръ — сир, лЂсъ — ліс, сыры — сири, лЂсы — ліси. Так і ножъ — ніж, топоръ — сокира, воръ — мішок, дворъ — двір тощо.

Іменники з закінченням на εцъ у кличному відмінку однини, замість ц, приймають іншу приголосну — ч, як-от: ’ώтεцъ — отець, кравεцъ — кравець, күпεцъ — купець, ω(т)чε, кравъчε, күпчε.

Такі два іменники: око — око, үхо — вухо, у множині мають ’óчи, үши, і ти їх відмінюватимеш у множині як [іменники] жіночого роду з закінченням на ь.

Добре запам’ятай, що іменники, які закінчуються на εсъ, εнъ, εцъ, εлъ, εкъ, ’ώкъ, як-от: ’ώвεсъ — овес, блазεнъ — блазень, ’ώтεцъ — батько, початокъ — початок, козεлεкъ — козеня, козεлъ — козел, втрачають у родовому і послідовно в усіх інших відмінках голосну о і е, як-от: козεелъ, у родовому [13б], козла, а не козεла, початокъ — початок — початка, не початока, бүбεнъ — бубен — бүбна, бεзъ — бузок — бза тощо.

Виняток зроби [для іменників]: рокъ — рік, смокъ — дракон, проро(къ) — пророк, отрокъ — хлоп’я, жарлокъ — ненажера, стокъ — стік бруду, чловεкъ — людина, потокъ — потік, мрокъ — морок, які зберігають згадані вище голосні в непрямих відмінках, як-от: рока, пророка, смока, чловεка. Всього іншого навчить досвід. [Іменники] жіночого роду такі, як моцъ — міць, мочъ — сеча, процъ — праща, оброжъ — ошийник мисливських собак, рεчъ — річ, сεчъ — січа, матεръ — мати, млεчъ — риб’ячі нутрощі, подібні до густого молока, кровъ — кров, бровъ — брова, конεвъ — коновка, панεвъ — мідниця, крыновъ — полумисок, сюди не належать, а відносяться до відміни [іменників] жіночого роду, що закінчуються на ъ.

Гідне пошани ім’я Христóсъ у родовому відмінку вимовляй — Христа, Ісус [14а].

Як пізнати іменники, що закінчуються на ъ і ь, в польському позначенні?

У польському читанні іменники, що закінчуються на ъ, ти пізнаєш лише з останньої приголосної, не позначеної будь-яким наголосом, наприклад: chłop — чоловік, dąb — дуб, rąk рак, prorok — пророк.

[Іменники], що закінчуються на ь, теж [пізнаєш з останньої приголосної, позначеної м’яким наголосом, як-от: boiazń — боязнь, przyiazń — приязнь, przÿiaciel — приятель, kowal — ремісник.






ВІДМІНА III


Іменники чоловічого роду, що закінчуються на k і й коротке, а також середнього роду на ε і ıа відмінюються так:



Однина

Називний — ь камεнь | й гүлтай | ε збавεнε | А тεлА

Родовий — А камεнА | гүлтаА | збавεнА | тεлАтА

Давальний — ю камεню | тощо [14б]

Знахідний — б і А камεнА | гүлтáА | ε збавεнε | А тεлА

Кличний — ю камεню | гүлтаю | ε зб: | А тεлА

Орудний — εмъ камεнε(м) | гүлтаε(м) | збавεнε(м) | тεлАтε(м)


Множина

Називний — и і ε камεни і камεнε | А малεвáнА а тεлАта

Родовий — εвъ камεнεвъ

Давальний — εмъ камεнεмъ | а тεлıата

Знахідний — εвъ і ε камεнεвъ і камεнε | А малεванА

Кличний — и і ε камεни і камεнε’ | А малεванА | а тεлАта

Орудний — Ами камεнАми тощо




Приклади:


киѝ — кий, Дүнай — Дунай, дεнь — день, пεнь — пень, ω(д)күпεнε — викуп, милосεрдїε — милосердя, дитА — немовля, щεнА — щеня.

Такі іменники: пεнь, дεнь, пытεль — сито, үчεнь — учень, стычεнь — назва місяця, noлεть — бриль, пыпεть — пипоть, ωгεнь — вогонь, приходεнь — приходень, кнафεль — задня частина взуття, фикгεль — хитрощі, вАзεнь — в’язень — в родовому та в усіх інших відмінках обох чисел [15а] — непрямих [відмінках] — втрачають голосну ’ε, як-от: дεнь — день, днА, а не дεнА, так пεнь — пнА тощо.

Виняток зробиш [для слів]: рεмεнь — ремінь, корεнь — корінь, пεрстεнь — перстень, грεбεнь — гребінь, кмεнь — камінь, крεмє́нь — кремінь, хмεль — хміль, цεль — мета. Вони зберігають вже зазначену голосну, як-от: рεмεнь рεмεнА, а не рεмнА, хмεль — хмεлА тощо.

Зверни пильну увагу на іменники середнього роду зменшувальні з закінченням на А, що в родовому відмінку одержують склад тА, як-от: тεлА тεлАтА; гүсА — гуся — гүсАтА, поросА поросАтА; щεнА — щеня — щεнАтА тощо.

Візьми до уваги, що іменник имА в родовому відмінку утворює имεнА, а не имАти.

Іменники жіночого роду з закінченням на А, такі, як күхнА — кухня, лазнА — лазня, стайнА — стайня, воловнА — воловня, належать не до цієї, а до наступної відміни іменників жіночого роду [15б|, що закінчуються на ь.

Іменники середнього роду на оε, як-от; мостовоε — мито за переїзд через міст, налε(з)ноε — подарунок за знайдену річ — не належать до цієї відміни, але відмінюються як прикметники середнього роду.






ВІДМІНА IV


Іменники жіночого роду на ь і А відмінюються так:


Однина

Називний — ь пЂснь | А лазнА — лазня

Родовий — и пЂсни | лазни

Давальний — и пЂсни | лазни

Знахідний — ь пЂснь | ю лазню

Кличний — ь пЂснь | А лазнА

Орудний — εю пЂснεю | лазнεю


Множина

Називний — и пЂсни | лазни

Родовий — εи пЂснεй | лазнεй

Давальний — εмъ пЂснεмъ | лазнεмъ

Знахідний — ѝ пЂсни | лáзню

Кличний — и пЂсни | лазни

Орудний — Ами пЂснАми | лазнАми + ахъ [16а]




Приклади:


сталь — сталь, вЂсть — чутка, приповЂ́сть — прислів’я, чεсть — честь, напасть — напасть, слабость — слабість, күхнА — кухня, ’ώвча(p)нА — овчарня, пророкїнА — пророчиця, господынА — господиня, күзнА тощо.

Іменники з закінченням на А знахідний відмінок однини завжди утворюють на ю, як-от: лазню тощо. До цієї відміни належать імена жіночого роду, що закінчуються на ъ, як-от: моцъ — міць, пЂчъ — піч, тваръ — твар тощо.

Сюди можна віднести ’óчы — очі, үшы — уші, які проте в однині від» мінюються за другою відміною, як-от: ’ώко — око, үхо — ухо.






ПРО ПОРІВНЯННЯ


Порівняння у слов’ян, як і в латинів, подвійне, тобто правильне і неправильне.

Ступенів порівняння також 3: звичайний, вищий і найвищий [16б].



Зразок ступенювання


Рід чоловічий

Жіночий

Середній

Звичайний на — ый або ий Вищий на — ший

Найвищий на — най-ший

а або аА

ша або шаА

наи-шаА

на — оε

на — шоε’

на — най-шоε’


Правильне порівняння утворює найвищий ступінь з вищого тільки за допомогою попереднього складу най, як-от: зацный, зацнεйший, найзацнεйший.




Приклади:


тεмный — темний, ıасный — ясний, хитрый — хитрий, слодкїй — солодкий, горкїй — гіркий, грүбый — густий.

Ти звернеш увагу на те, що (прикметники) звичайного ступеня з закінченням на ный, рый і лый, як от: зацный — визначний, мүдрый — мудрий, смаглый — смаглий, — у вищому ступені порівняння замінюють ы на іншу голосну ε або Ђ заради милозвучності, як-от: зацный зацнεйший або зацнЂйший [17а].

Звичайний ступінь порівняння з закінченням на кий у вищому ступені втрачає приголосну к, як-от: слодкийслодший, а не сло(д)кший.




Таблиця правильного ступенювання


Зв. Ч. зáцный — визначний Ж. зацнаА С. зацноε’

Вищ. зацнεйшїй зацнεйшаА зацнεйшоε’

Найвищ. найзацнεйший найзацнεйшаА найзацнεйшоε’

Ч. слодкїй — солодкий Ж слодкаА С. слодкоε’

слодший слодшаА наисло(д)шоε’

найслодшый наислодшаА наислодшоε




Таблиця неправильного ступенювання


добрый — добрий, лЂпший — ліпший, наилЂпший — найліпший, злый — поганий, горший — гірший, найгорший, вεликїй — великий, болший — більший, найболший.

Також, переважно у поляків, вимовляється: вεликий, вεнкши(й), на(й)вεнкший.

Система неправильного ступенювання прикметників у слов’ян та ж сама, що і в латинів, тобто вищий ступінь порівняння збігається із звичайним у значенні, але-ж у звучанні від нього [17б] відрізняється.

Ти старанно відмітиш, що звичайний ступінь порівняння з закінченням на окий, як-от: глүбокїйглүбшый — глибокий, втрачає дві літери — о і к — у вищому ступені.






ПРО НЕСТАЛІ ВІДМІНКИ ІМЕННИКІВ


У слов’янській мові є деякі несталі відмінки [іменників]. Вони не належать до жодного з відомих 6 відмінків. Ніколи самостійно не вживаючись у мові (бо, зрозуміло, ні звучання, ні значення самі по собі не надали б їм цієї сталості), ці відмінки набувають свого повного значення з такими прийменниками: при — при, на — на, над, в — в, на, як-от: наώбЂди — на обіді, при панахъ — перед панами, при людεхъ — перед людьми, в жεлεзи — в залізі.

Потім доведеться згадати, що несталі відмінки властиві тільки іменникам, а щодо прикметників, то несталі відмінки в них можливі тільки з попередніми [18а] прийменниками в орудному відмінку однини і в родовому відмінку множини, як-от: ˘в зацнымъ — в почеснім, ˘в зацныхъ — в почесних, при добрымъ — при добрім, і цього про відміни іменників і прикметників досить.






ПРО ЗАЙМЕННИК


Я — займенник першої особи — відмінюється так:


Однина

Називний ’ıа — я

Давальний мнε, мнЂ, ми

Знахідний мнε, мεнε, мА

Орудний мною

/

Множина

Називний мы — ми

Родовий насъ — нас

Давальний нáмъ — нам

Знахідний нáсъ — нас

Орудний нáми — нами [18б]




Займенник ти відмінюється так:


Однина

Називний ты — ти

Давальний тобε, тобЂ

Знахідний тεбε у святій [мові] тА

Кличний ты

Орудний тобою

/

Множина

Називний вы — ви

Родовий васъ

Давальний вамъ

Знахідний васъ

Кличний вы

Орудний вами




Займенник себе відмінюється так:


Давальний собЂ, собε

Знахідний сεбε

Орудний собóю Множина відсутня [19а].




Присвійні займенники, що походять з первинних зазначених вище займенників, а також багато інших (з них ми наводимо тільки називні і родові відмінки), ти будеш відмінювати як прикметники.





Займенник мій, моя, моє


Називний мои, моА, моε

Родовий моε’го, моεѝ, моε’го




Займенник твій, твоя, твоє


Називний твой, твоА, твоε

Родовий твоε’го, твоεѝ, твоε’го




Займенник свій, своя, своє


Називний свой, своА, своε

Родовий своε’го і свого, своεѝ, своε’го




Займенник наш, наша, наше


Називний нашъ і нашый; наша, нашаА; нáшоε і нашε

Родовий нашого, нашεѝ, нашого




Займенник ваш, ваша, ваше [19б]


Називний

Родовий

вашъ і вашыйй

вашо/ε/го

ваша і вашаА

вашо/ε/й

вашоε і вашε

вашого




Займенник він, той, цей, вона, та тощо


Називний Родовий

той того

таА і та тоѝ і тоεѝ

тоε і то того




Займенник той, та, те


Називний Родовий

’ώнъ і ’ώный ’ώного

’ώна і ’ώнаА ’ώноѝ

’ώноε і ’ώно ’ώного




Займенник той самий, та сама


Називний Родовий

ωвъ і ’ώвый ’ώвого

’ώва і ’ώваА ’ώвоѝ

’ώво і ’ώвоε’ ’ώвого




Займенник відносний який, яка, яке


Називний которы(и) і котрый | котораА | котороε

Родовий которого |котороѝ |которого




Займенник питальний або неозначений із своїми складовими [частинами]


Називний кто — хто і хто [20а]

Родовий кого — кого

Давальний комү — кому

Знахідний кого — кого і що

Орудний кимъ — ким




Займенник який би не був, хто б не був


Називний ктоколвεкъ — який би не був

Родовий когоколвεкъ

Давальний комуколвεкъ

Знахідний когоколвεкъ

Орудний кимъколвεкъ




Займенник що


Називний що і што — що

Родовий чого — чого

Давальний чомү і чεмү

Знахідний чого і що

Орудний чимъ [20б]




Займенник що б не було


Називний щоколвεкъ

Родовий чогоколвεкъ

Давальний чомүколвεкъ

Знахідний чого і щоко(л)вεкъ

Орудний чимъколвεкъ




Займенник хтось і щось


Називний ктось | Називний щось і штось

Родовий когось | Родовий чогось.




Займенник який і яке


Називний ıакїй, ıакаА, ıакоε’

Родовий ıакого, ıакоѝ, ıакого




Займенник ніхто або жоден


Називний жадεнъ, жаднаА, жадноε’

Родовий жадного, жадноѝ жадного [21а]



Сполучаються також займенники з такими частками: жεжъ і означають тоді «той самий» або «той же».


Називний тойжε, таАжъ, тоεжъ

Родовий тогожъ, тоѝжъ, тогожъ





Примітка


Словотвір займенників у слов’ян багатший, ніж у латинів, бо латини утворюють від первісних займенників тільки такі присвійні, як від ego → meus, від tu → tuus; sui → suus.

Слов’яни від них, крім того, виводять інші присвійні займенники, як-от: від свой — свій — свойскїй, ніби suanus, а від твой — твій — твойскїй, ніби tuanus, також від мой мойскїи, ніби meanus і від нашъ — наш — наскїи, ніби nostranus тощо.

Цей займенник в однині стягнений [21б].

То — те, що відноситься до третьої особи і походить від [займенника] ωнъ — той, який має [форму] ώного в родовому і знахідному однини, зручно поєднується тільки з дієсловами, як-от: взıалъ то — взяв те; забилъ то — вбив те, — але без прийменників. Якби ти, наприклад, хотів сказати «від того», то ти не скажеш ω(т) то, a ω(т) ’ώного.

Далі, стягнене ’ѝхъ — їх, що походить від ’ώныхъ, вживається при дієсловах однаково з прийменниками і без них, як-от: взАлъ ихъ — взяв їх і ω(т) ихъ — від них.

Два стягнені [займенники] нихъ і нεго, що походять від ’ωныхъ — їх і ’ώного — його, вживаються з прийменниками, як-от: ω(т) нихъ — від них, при нихъ — при них.

Часто вживається стягнений займенник нь [22а] всіх родів з прийменниками по, на, в, не вживаючись без них, як-от: мЂрү нань — заміряюсь на нього; үповаю нань — надіюсь на нього, маю за злε нань — досадую на нього тощо.

Займенник то іноді означає те саме, що й [сполучник] і. А це буває, звичайно, при роздільному вимовлянні, як-от: коли б ти хотів сказати й те й інше, то використовуй то то, то ’ώво, де перше то означає те саме, що й і. Подібно і в такому [виразі]: то нато, то на ’ώво поглεдаεть — і на це і на те поглядає, або і сюди і туди дивиться; бЂгáεть то самъ, то тамъ — бігає то тут, то там. Але це більше стосується до синтаксису, аніж до звичайного розгляду займенника, про що, тимчасом, уже досить сказано [22б].






КОРОТКА ПРИМІТКА ДО ВІДМІНЮВАННЯ ДІЄСЛОВА


У слов’янській мові система відмінювання дієслів так побудована, що вона має, крім двоїни, наявної в ній в усіх майже часах, як і в грецькій мові, також іншу систему роду, позначену (а саме в минулому — перфекті і плюсквамперфекті), як і в євреїв, окремими закінченнями. Всі інші часи, зокрема теперішній і майбутній дійсного способу, а також наказовий спосіб, мають одне закінчення для всіх родів. Все це стане яснішим далі, із схем відмінювання дієслів [23а].






ПРО ВІДМІНЮВАННЯ ДІЄСЛІВ


Дієслово є відмінюється так:

Спосіб дійсний, час теперішній ’ıá εстεмъ, ты ε’стεсь, ’ώнъ ε’сть або ıамъ εсть, тысь ε’сть, ’ώнъ εсть.

Двоїна: εстεства або ε’стεхва, εстεста.

Множина: мы εстεсмы, вы ε’стεстε, ωныи сүть.

Минулий час — в імперфекті, перфекті і плюсквамперфекті — той же самий і передається трьома родами, а саме: чоловічим, жіночим і середнім, які розрізняються, як і в євреїв, трьома окремими закінченнями.



У чоловічому роді


Однина: ıа былεмъ і ıамъ былъ — я був, ты былεсь і тысь бы(л), ω(н) бы(л).

Двоїна: был’áхва — ми двоє були, былиста або быласта.

Множина: былисмы, былистε, были.



У жіночому роді


Быламъ — я (жінка) була, былась, была.

Двоїна та ж сама для кожного роду.

Множина: былысмы, былыстε, былы [23б].



У середньому роді


Однина: быломъ, былосъ, было.

Двоїна і множина ті ж, що і в жіночому роді.

Майбутній час в усіх родах той самий.

Однина: ’ıá бүдү — я буду, ты будεшъ, ωнъ бүдεть.

Двоїна: мы бүдεва, вы бүдεта, 3-ї особи немає.

Множина: мы бүдεмо, вы бү́дεтε, ωни бүдүть.



Теперішній і майбутній час наказового способу один для всіх родів.


Однина: ты бүдь — ти будь, ωнъ або ωна нεха(й) бүдε(т).

Двоїна: мы бүдва, вы бүдта, 3-ї особи немає.

Множина: мы бүдмы, вы будтε, ωни нεха(й) бүдү(т).




Минулий час — імперфект, перфект і плюсквамперфект [для чоловіч. роду].


Однина: нεха(й) бы(х) бы(л) — нехай би я був, нεха(й) бысь былъ, нεха(й) бы былъ.

Двоїна: нεха(и) быхва была, нεха(й) быста была.

Множина: нεха(и) бысмы были, нεха(и) быстε были, нεха(и) бы были.

Жіночий рід на ла, середній рід на ло. Двоїна у них спільна, як вище [було сказано].

Бажального способу — теперішній час, імперфект і майбутній час [для чоловічого роду] — однина: бода(и) быхъ былъ — бодай би я був, бода(и) бысь бы(л), бода(и) бы бы(л) [24а].

Двоїна: бода(и) быхва была, бода(и) быста была, 3-ї особи немає.

Множина: бода(и) бысмы были, бода(и) быстε были, бода(и) бы были.

Жіночий рід — на ла, середній — на ло, як раніше.




Минулий час: плюсквамперфект


У чоловічому роді

Однина: былъ бы(х) былъ — був би, бы(л) бысь бы(л), былъ бы былъ.

Двоїна: была быхва была, была бы(с) та бы́ла.

Множина: были быхмы были | были быстε бы́ли, были бы были.

Жіночий рід — на ла, середній рід — на ло, як раніше.

Зверни увагу, що в цьому минулому часі — у плюсквамперфекті бажального способу — немає місця часткам, які звичайно вживаються в інших часах бажального способу, як-от: бода(и) быхъ — бодай би і подібне.




Імперфект, перфект і плюсквамперфект умовного способу


Однина: кгды быхъ былъ, кгды бы(с) бы(л), кгды бы былъ.

Двоїна: кгды быхва была, кгды быста была.

Множина: кгды бысмы были, кгды быстε были, кгды быстε были [24б].

Жіночий рід — на ла, середній — на ло.

Теперішній і майбутній час утворюється тільки від дійсного способу за допомогою частки кгды — коли, як-от: кгды ε’стεмъ тощо.

Інфінітив в усіх часах бы́ти або быть — бути в теперішньому, минулому і майбутньому.

Дієприкметник самостійний — бүдү (ніби для буття). Дієприкметник теперішнього часу має три роди, як і прикметник: бүдүчий — той, що є, бүдүчаА — та, що є, бүдүчоε — те, що є.






ПРО ДВОЇНУ


Двоїною свята слов’янська мова дуже часто користується, як-от: бЂхо†або бЂховε — ми двоє були, быста — ви двоє були. Також польська [мова], як-от: былахва і быласва — ми двоє були, былáста — ви двоє були. Третьої особи двоїни немає, хоч дехто визнає її. Але краще вважати її відсутньою, бо вона не відрізнялася б від [форми] жіночого роду в однині. Тобто, коли говорити про двох у третій особі: ’ώна была (як дехто каже), то це означає те саме — вона була [25а].






ЄДИНА ВІДМІНА ДІЄСЛІВ У ЇХ ПОСЛІДОВНОСТІ


Теперішній час дійсного способу у всіх родах


Однина: панүю — паную, панү(ε/и)шъ панү(ε/и)ть.

Двоїна: панү(ε/и)ва — ми двоє пануємо, панү(ε/и)та.

Множина: панү(ε/и)мо, панү(ε/и)тε, панү(ю/ү/А)ть.




Минулий час: імперфект, перфект, плюсквамперфект


У чоловічому роді


Однина: панов(а/и/ү)алεмъ, панов(а/и/ү)лεсь, панов(а/и/ү)лъ.

Двоїна: панов(а/и/ү)лахва, панов(а/и/ү)ласта, 3-ї особи немає.

Множина: панов(а/и/ү)лихмы, панов(а/и/ү)листε, панов(а/и/ү)ли.



У жіночому роді


Однина: панов(а/и/ү)ламъ, панов(а/и/ү)лась, панов(а/и/ү)ла.

Двоїна та ж сама, що і в чоловічому роді.

Множина: панов(а/и/ү)лыхмы, панов(а/и/ү)лыстε, панов(а/и/ү)лы, але така множина більш властива польській мові. В інших мовах множина чоловічого роду виступає у всіх родах.



У середньому роді


Однина: панов(а/и/ү)ломъ, панов(а/и/ү)лось, панов(а/и/ү)ло.

Двоїна і множина ті ж самі [25б].

Майбутній дійсного способу в усіх родах той самий, бо він постає з майбутнього часу дієслова є і з інфінітива іншого дієслова.


Однина: бүдү панов(а/и/ү)ти — буду панувати, бүдεшъ пановати, бүдε(т) пановатн.

Двоїна: бүдεва панов(а/и/ү)ти, бүдεта пановати.

Множина: бүдεмъ пановати, бүдεтε пановатн, бүдүть пановáти.




Теперішній час наказового способу в усіх родах


Однина: панүй — наказуй або пануй нεхай панүεтъ.

Двоїна: панүйва, панү́йта.

Множина: панүимы, панүйтε, нεхай панүють.




Минулий час: перфект, плюсквамперфект.


У чоловічому роді


нεхай - частка накозова

/

Однина: быхъ панов(а/и/ү)лъ, бысь панов(а/и/ү)лъ, бы панов(а/и/ү)лъ — нехай би я панував.

Двоїна: быхва панов(а/и/ү)ла, быста панов(а/и/ү)ла.

Множина: бысмы пановали, быстε пановали, бы пановали.




У жіночому роді


Однина: нεхай быхъ панов(а/и/ү)ла, бысь пановала, бы пановала.

Двоїна і множина спільні [26а].



У середньому роді


Однина: нεхай быхъ пановало, бысь пановало, бы пановало.

Двоїна і множина спільні, якщо у множині жіночий і середній рід не приймають в кінці голосної ы замість и, утворюючи з пановáли форму пановáлы, чого особливо додержуються поляки.

Майбутній час наказового способу той же, що і дійсного, лише з додатком наказової частки нεхай — хай буде.




Теперішній час, імперфект, перфект і майбутній бажального способу


бодай {

Однина: быхъ пановалъ, бысь пановáлъ, бы пановáлъ.

Двоїна: быхва пановáла, быста пановáла, 3-ї особи немає.

Множина: быхмы пановали, бысте пановали, бы пановали.


У жіночому роді


бодай | Однина: быхъ пановала, бысь пановала, бы пановала.



Двоїна і множина спільні.



У середньому роді


бодай | Однина: быхъ пановало, бысь пановало, бы пановало.



Двоїна і множина спільні.




Минулий час. Плюсквамперфект [26б]


У чоловічому роді


Однина: быхъ былъ пановалъ, бысь бы(л) пановалъ, бы былъ панова(л).

бодай { Двоїна: быхва была пановала, быста была пановала.

Множина: бысмы были пановали, быстε были пановали, бы были пановали.



У жіночому роді

бода(й) { Однина: быхъ была пановала, бысь была пановала, бы была пановала.



Двоїна і множина спільні.



В середньому роді


бодай | Однина: быхъ было пановало, бы(сь) было пановало, бы было пановало.



Двоїна і множина спільні.



Зверни увагу на те, що в цьому минулому часі, у плюсквамперфекті, має місце допоміжний минулий час від дієслова є, а саме: былъ, была, было, поєднаний з дієсловом пановала. Це спостереження стосується також до всіх інших дієслів у цьому часі.

Майбутній час збігається з теперішнім. Умовний спосіб у всьому подібний до бажального за винятком того, що замість бодай — бодай ставиться прислівник кгды — коли.

Майбутній час [умовного способу] твориться від дійсного способу за допомогою згаданого прислівника кгды — коли [27а].

Теперішній час інфінітива пановати або пановáть — панувати.

Дієприкметник всякого роду або самостійний панүючи — пануючий.

Дієприкметник другий, що постав із попереднього самостійного за допомогою голосної короткої й, сприймається як прикметник завдяки трьом закінченням, як-от: панүючий, панүючаА, панүючоε — пануючий, пануюча, пануюче.

Герундій — пановáнА. З такого герундія постійно утворюється іменник середнього роду з заміною ıа на голосну є, як-от: панованε’ — панування, а також минулий час дієприкметника пасивного стану, про що далі буде краще з’ясовано, але з цього дієслова, як відкладного, він утворитися не може.

І таким чином, за цим зразком дієвідмінювання всі інші дієслова, належать вони до активних чи до пасивних, до середніх, чи до середньо-пасивних, дуже легко відмінюватимуться [27б].

Я раджу зробити два спостереження. Перше: щодо форми відмінюваних дієслів, тобто щодо особових кінцевих складів в усіх способах і часах. Друге: зверни увагу на висновки про минулий час з інфінітива або навпаки. Те і друге я тут відразу ж і пропоную.






ЗАГАЛЬНА ФОРМА ВІДМІНЮВАНИХ ДІЄСЛІВ


Перша особа дійсного способу [закінчується] на у або ю.

Друга — на ишъ або εшъ.

Третя — на итъ або εтъ.

Минулий час. Перша особа — на лεмъ або лεхъ.

Друга — на лεсь. Третя — на лъ.

Наказовий спосіб — на й коротке і ѝ довге, як-от: панүй — пануй, пишѝ — пиши. Утворюється наказовий спосіб також — на ъ і на ь, як-от: бүдь — будь, εжъ — їж, ε’дь — їдь, але остання [форма] буває рідше [28а].

Утворюється ж наказовий спосіб від другої особи дійсного способу через заміну εшъ на голосну й або ишъ на ѝ складову. На й коротке [наказовий спосіб] завжди закінчується тоді, коли перед кінцевою голосною першої особи дійсного способу має місце інша голосна, як-от: панүю панүεшъ, отже, кажи панүй. Якщо ж перед кінцевою голосною першої особи стоїть приголосна, то наказовий спосіб творитиметься за допомогою ѝ складового, як-от: пишү пишεшъ пишѝ — пиши.

Майбутній час дійсного способу твориться з майбутнього часу дієслова є та з інфінітива якого-небудь іншого дієслова. Наприклад, бүдү пановати звучить: ero dominari, тобто dominabor. Так, бүдү писати звучить: ero scribere. Говорять також напишү. Ця [форма] складена з прийменника на і пишү, але такий майбутній час, що сполучається з прийменниками, більш відомий в ужитку, аніж в науці.

Проте додам, що в доборі дієслів кожному [дієслову] забезпечено окремий майбутній час [286], якщо він властивий [цьому дієслову].

Інфінітив закінчується на и або ь, як-от: пановати або пановать — панувати; просити або просить — просити, сεчи — різати, з попередньою будь-якою приголосною, як це видно з наведених прикладів.

Герундій на нА, як-от: писáнА — [для] писання; панованА — [для] панування. З цього герундія легко утворюються дієприкметники минулого часу пасивного стану з заміною голосної А на ъ, а, о або ый, аА, оε, як-от: писанъ і писаный, писана і писанаА, писано і писаноε — писаний, писана, писане. Якщо ж замість А додаси ε’, то виникне іменник середнього роду, як-от: писанε’ — писання, читанε’ — читання.

Дієприкметник самостійний з закінченням на чи, яке завжди потрібно додавати до першої особи дійсного способу, як-от: панүю з доданим закінченням чи утворює панүючи — пануючий [29aJ.

Дієприкметник з трьома закінченнями дуже легко буде утворити від самостійного, додавши й стягнене і аА, оε’, як-от: панүючи з доданою й утворює панүючий, панүючаА, панүючоε подібно до τύπτών, τύπτүσα, τ’ύπτών у греків.

І цей спосіб відмінювання і творення для всіх дієслів найвідповідніший. Адже пасивні дієслова, середні та деякі відкладні додають, звичайно, склад сА до основних [своїх] закінчень, як-от: дивүюсА — дивуюся, үмываюсА — вмиваюся, або мию себе, крεщүсА — хрещуся, боюсА — боюся тощо, де склад сА вказує на додержання дієсловами їхнього значення, а не дієвідміни, бо в кожнім способі, особі, числі, часі цей склад сА лишається незмінним.

Рід розрізняється тільки в минулому часі [29б]. А саме у чоловічому роді скажеш лεмъ або лεхъ, як-от: пановалεмъ і пановалεхъ, у жіночому ламъ або лахъ, як-от: пановаламъ або пановалахъ, середній рід має ломъ або лохъ, як-от: пановаломъ або пановалохъ.

Всі інші часи додержуються одного закінчення для всіх родів.






ПРО УТВОРЕННЯ МИНУЛОГО ЧАСУ ВІД ІНФІНІТИВА І НАВПАКИ


Якщо інфінітив закінчується на ати, як-от: знати — знати, то минулий час одержує закінчення алεмъ, як-от: зналεмъ, і навпаки, якщо минулий час закінчується на алεмъ, то інфінітив — на ати, як це ясно і з такого прикладу: илεмъ, ити: чинилεмъ чинити — робити. Якщо ж у [30а] минулому часі закінчення Ђлεмъ, то в інфінітиві — Ђти, як-от: сεдЂлεмъ — сεдЂти — сидіти.

Отже, щодо виявлення чи дослідження, як [утворюється] минулий час від інфінітива або навпаки, то нічого іншого не доведеться взяти до уваги, крім двох голосних а та и при утворенні першої і другої форм, а саме: кожна з цих голосних передує складові ти в інфінітиві і складові лεмъ в минулому часі. З наведених прикладів усе це можна зрозуміти. Щоб було ясніше, додаю, що, наприклад, читати — читати переходить у минулому часі в читалεмъ — читав, носити — носилεмъ — носив, де, як бачиш, обидві зазначені голосні залишаються і в інфінітиві, і в минулому часі. Зрозуміло, що це нехибне правило про утворення минулих часів та інфінітивів повинне добре закріпитися в пам’яті.

Інша справа з неправильними дієсловами, коли попередня голосна в інфінітиві і в минулому часі не однакова, як-от: дієслово идү — іду має в мину [30б] лому часі шεдлεмъ, а в інфінітиві ити тощо.

Отже, коли приділити при відмінюванні належну увагу неправильним дієсловам, що відступають від цього правила, то їхня властивість усвідомлюється дуже легко.

Нарешті, щодо зміни приголосних у другій особі однини дійсного способу, то [тут] в найбільшій мірі допоможе добір дієслів, зроблений заради цього, а решту дасть практика.






ДОБІР ДІЄСЛІВ З РІЗНИМИ ЗАКІНЧЕННЯМИ


У цьому доборі дієслів я буду дотримуватися такої послідовності:

По-перше, на основі певного закінчення дієслова, спільного для багатьох подібних дієслів при утворенні ними другої особи, минулого часу та інфінітива, формулюю загальне відносно них правило.

По-друге, я відокремлюю всі [дієслова], що, маючи те ж саме закінчення [31а], відступають від загального правила.

Нарешті, щоб тому, хто вивчає, було легше усвідомити властивості дієслів, я запроваджую точний розподіл основних форм дієслова, а саме: визначаю другу особу, встановлюю минулий і майбутній час, якщо дієслово неправильне (бо щодо правильних дієслів, то діятиме загальне правило), наказовий спосіб, інфінітив, герундій і дієприкметник самостійний. Добре це усвідомивши, все інше (що від них походить) легко буде засвоїти. Але вчителеві потрібно пильнувати, щоб досягти при цьому найбільшої користі для учнів. Далі йдуть основні закінчення дієслів.





аю


Друга особа закінчується на εшъ, минулий час — на алε(м), інфінітив — на ати, герундій — на анА, як-от: спεваю — співаю, спεваεшъ, спεвалεмъ, спεвати, спεванА. Майбутній час і дієприкметник творяться відповідно до своїх правил [31б].



Приклади:


читаю — читаю, колатаю — б’ю, сподεваюсА — сподіваюся, знаю — знаю, даваю — даю.

Окремо розглянеш дієслово маю маю, друга особа якого правильна, але форма минулого часу мЂлεмъ, інфінітив — мЂти, герундій — мЂнА.

Також дієслово краю, яке в минулому часі має краıалεмъ; інфінітив — краıати — краяти.

Також үмираю. Минулий час үмарлεмъ, якщо це дієслово доконане. Якщо ж його значення починальне, то кажи: үмиралεмъ — умирав, герундій — үмирáнА, майбутній час має үмрү, друга особа якого закінчується на εшъ. Але дієслово крою в майбутньому часі дає үкрою, друга особа якого ишъ, як-от: үкроишъ.

Дієприкметник твориться за загальним правилом. Проте дієслово даю, утворюючи минулий час за загальним правилом, у майбутньому часі здебільшого має: дамъ — дам, даси [32а] або дашъ — даси, дасть або да’ — дасть. У множині дамо — дамо, дастε — дастє, дадүть — дадуть.





Аю


Друга особа закінчується на εшъ, минулий час — на илεмъ, інфінітив — на ити, якщо це дієслова доконані; а якщо починальні, то в минулому часі закінчення буде Алεмъ, в інфінітиві — Ати, в герундії, в обох випадках, закінчення однакове — εнА, як-от: позволАю, позвóлАεшъ, позволАлεмъ і позволилεмъ, позволАти і позволити, позволє́нА.

Майбутній час позволю, а друга [особа] ишъ. Дієприкметник твориться за загальним правилом.



Приклади:


’ώбалАю — руйную, причинАю — додаю, причинАюсА — входжу, дозволıаюсА — сваволю, ’ώбалıаюсА — занепадаю, збавлıаю — визволяю, стрεлıаю — стріляю.

Окремо розглянь дієслова многократні, які в 2-й [особі] збігаються з первинними, але закінчуються на Алεмъ у минулому часі і на Ати в інфінітиві, [причому] в майбутньому часі завжди зникає голосна А 1-ї особи дійсного способу, як-от: позволıаю — позволю тощо.

Дієприкметник твориться за загальним правилом [32б].





үю і юю


[Дієслова], що закінчуються на үю і юю, другу [особу теперішнього часу] дійсного способу утворюють на εшъ, минулий час — на овалεмъ, інфінітив — на овати, герундій — на ованА, як-от: милү — люблю, милүε’шъ, миловалεмъ, миловати, милован‛А. Що ж до воюю — воюεшъ, то в минулому часі заради милозвучності о іноді переходить в ε, як-от: воε’валεмъ, хоч непогано сказати і воіовалεмъ, воεвати і воіовати, воεванА і воіован‛А.

Майбутній час і дієприкметник творяться за своїми правилами.



Приклади:


триүмфүю — тріумфую, празнүю — освячую, прожнү́ю — відпочиваю, виншүю — поздоровляю, чεстүю — частую, панүю — паную, полюю — полюю, күпүю — купую, клюю — дзьобом зерна збираю, що властиве птахам.

Окремо розглянь [дієслово] щүю — гоню здобич собаками, друга особа якого щүεшъ, але ми[33а]нулий час щвалεмъ, інфінітив — щвáти, герундій — щвáнА. Те ж [дієслово] чүю — чую [2-а особа від нього] — чүεшъ, минулий час — чүлεмъ, інфінітив чүти тощо.

Майбутній час, наказовий спосіб і дієприкметник творяться за своїми загальними правилами.





ию і ыю


[Дієслова], що закінчуються на ию або ыю, у другій особі мають εшъ, у минулому часі — илεмъ або ылε(м), інфінітив — ити або ыти, герундій — итА або ытА, як-от: шию (sartio — шию) — шиεшъ, шилεмъ — шити шитА. Також выю — вию, выε’шъ, вылεмъ.

Приклади: вию — звиваю [в’ю], выю — вию; пїю — п’ю. Окремо розглянь дієслово клию [клею]; правильне в другій особі, яке в минулому часі має форму клиилεмъ, в інфінітиві — клиити, у герундії — клиε’нА. Також дієслово лию, правильне в другій особі, має [таку] особливість: [в минулому часі] — лАлεмъ і лилεмъ; інфінітив — лити і лАти [33б]. Від дієслова лию утворюються складні дієслова, на взірець многократних, як-от: виливаю — виливаю, проливаю — проливаю, доливаю — доливаю, і утворюють минулий час та інші [форми] подвійно: по-перше, за допомогою аю, яке дає — алεмъ, а решту форм — відповідно до основної їх послідовності в утворенні.

Майбутній час, наказовий спосіб і дієприкметник [творяться] за загальними правилами. Проте в майбутньому часі — найуживаніша [форма]: вылию, пролию тощо.





Ђю


Породжує другу особу — на εшъ, минулий час — на Ђлεмъ, інфінітив — на Ђти, герундій — на ЂнА, як-от: мдлЂю — млію, мдлЂεшъ, мдлЂлεмъ, мдлЂти, мдлЂнА. Приклади: совЂю — нагадую поведінкою сову, молодЂю або млодЂю — молодію, твεрдЂю — твердію, мıакчЂю та інші починальні [дієслова], що мають подібні закінчення.

Окремо розглянь [дієслова] сЂю — сію і вЂю — провітрюю, які у другій особі закінчуються також на εшъ, [34а], але минулий час — Алεмъ, інфінітив — Ати, герундій — АнА. Майбутній час, наказовий спосіб і дієприкметник творяться за своїми загальними правилами. Проте майбутній час здебільшого утворюється з прийменниками, як-от: зсовЂю, змолодЂю, зεмдлЂю, насЂю тощо.





ою


Друга особа [таких дієслів закінчується] на оишъ, минулий час — на оилεмъ, інфінітив — оити, герундій — оεнА, як-от: гою — гою рану, гоишъ, го’илεмъ, го’ити, гоε’нА.

Приклади: гною — гною, кою — заспокоюю, крою — розриваю, двою — подвоюю, трою — потроюю.

Потрібно окремо розглянути [дієслово]: стою — стою, 2-а особа якого — ишъ, минулий час — стоАлεмъ, інфінітив — стоАти, герундій — сто’А́на. Також пою — співаю, в другій особі утворює поεшъ, минулий час — пЂлεмъ, інфінітив — пъ́ти. Герундія краще не утворювати, якщо не хочеш використати [цю форму] від дієслова спЂваю з тим же значенням, але [34б] з іншим закінченням, як-от: спЂвáнА — співання. Дієслово боюсА — боюся також у другій особі має закінчення εшъ, у минулому часі — боАлεмъсА, в інфінітиві — боıáтисА.

Майбутній час, наказовий спосіб і дієприкметник творяться за своїми загальними правилами.

[Дієслово] гою, проте, утворює майбутній час звичайно з прийменником: згóю; [ — ] так і: крою үкрою — розріжу, коюүкою — заспокою, також: гною має згною — згною.





бү


Породжує бεшъ, минулий час — блεмъ, інфінітив — бти або замість б — частіше с, тобто сти, герундій — бεнА, як-от: грεбү — гребу, гребεшъ, грεблεмъ, грεбє́нА, грεбти і грεсти. Так і скүбү — скубу пір’я або обскубую.

Майбутній час, наказовий спосіб і дієприкметник творяться за загальними правилами. [Дієслово] скүбү, проте, має, крім того, звичайно, майбутній час — ’ώскүбү [35а].





кү


Друга особа переходить в чεшъ із зміною к на ч, минулий час клεмъ, інфінітив, втративши кү, закінчується на чи, герундій — на чεнА, як-от: сεкү — січу, сεчεшъ, сεклεмъ, сεчи, сεчεнА.

Приклади: влεкү — волочу, пεкү — печу, рεкү — здається, краще звучить як майбутній час, ніж теперішній, проте в значенні «кажу» може бути й теперішнім.

Майбутній час, наказовий спосіб і дієприкметник творяться за загальним правилом: проте пεкү і сεкү в майбутньому часі мають: з˘пεкү — буду пекти, з˘сεкү — буду сікти тощо.





лю і ню


Друга особа ишъ, минулий час — илεмъ, інфінітив — ити, герундій — εнА, як-от: смолю — мащу смолою — смóлишъ, смолилεмъ, смолити, смолє́нА. Майбутній час і наказовий спосіб [творяться] за своїми загальними правилами. Проте смолю в майбутньому часі має засмолю [35б].


Виняток у дієприкметнику

Ти помітиш, що [дієслова], які перед л мають іншу приголосну, втрачають л і дістають закінчення Ачи з попередньою [приголосною]. Цей виняток стосується також і утворення герундія, як-от: від люблю — форма дієприкметника любАчи, а не люблячи, а також герундій — любεнА, а не люблεнА. Теж при вонплю кажи вонтпАчи, а не вонтплıачи, герундій — вонтпεнА, а не вонтплεнА з тієї ж причини.

Дієслова, що закінчуються на лю без попередньої якоїсь приголосної, замість кінцевого ю, додають закінчення Ачи. Наприклад, хвалю — хвалю має дієприкметник хвалАчи.


Виняток у мину лому часі

Окремо розглянеш такі дієслова. Від стεлю 2-а особа стεлεшъ, минулий час — слалεмъ, інфінітив — слати, герундій — сланА. Також від дієслова шлю — шлю друга [особа] — шлεшъ, минулий час слалεмъ і послалεмъ, інфінітив слáти, герундій — сланА. Дієприкметник, наказовий спосіб і майбутній час [цих дієслів] творяться за своїми загальними правилами. Проте від стелю форма майбутнього часу постелю — постелю [36а], також від шлю пошлю — пошлю.

Від колю — 2-а особа — колεшъ — колеш, минулий час — кололεмъ, інфінітив — колоти, герундій — подвійний: колεнА і колотА.

Теж від мεлю — мелю; 2-а особа мεлεшъ, минулий час — мололεмъ, інфінітив — молóти, герундій — мεлεнА і молотА.

Також і полю — погані трави викорінюю — має: полεшъ, пололεмъ, полоти, полотА і полεнА.

Майбутній час, наказовий спосіб і дієприкметник творяться за своїми загальними правилами.

Проте мεлю в майбутньому часі має, крім того, форму з˘мεлю.





шү


У другій особі вимагає [закінчення] сишъ, в минулому часі — силεмъ, в інфінітиві — сити, в герундії — шεнА, у дієприкметнику — сАчи, як-от: прошү — прошу; просишъ, просилεмъ, просити, прошεнА, просАчи [36б].

Приклади: кошү — косою стинаю, голошү — проголошую, вишү — вишу.

Але такі дієслова, як грεшү — грішу, страшү — страшу, смεшү — сміх викликаю, плошү — відганяю і деякі інші, зберігають приголосну ш у другій особі однини і в усіх інших [формах]. Наприклад, від дієслова смεшү друга особа — смεшишъ, минулий час — смεшилεмъ, інфінітив — смεшити, дієприкметник — шачи смεшачи. Майбутній час і наказовий спосіб творяться за загальним правилом.

Відхиляються також деякі [дієслова], як-от: брεшү — гавкаю і крεшү, що в другій особі закінчуються на εшъ. Але в минулому часі від [дієслова] брεшү кажи: брεхалεмъ, інфінітив — брεхати, герундій — брεхáнА. Майбутній час, наказовий спосіб і дієприкметник [творяться] за загальним правилом. [Дієслово] крεшү — викрешую вогонь, в минулому часі утворює форму крεсалεмъ, і інфінітиві — крεсати, у герундії — крεсанА.

Майбутній час, наказовий спосіб і дієприкметник [творяться] за загальним правилом. Проте крεшү в майбутньому часі має звичайно форму викрεшү — викрешу [37а].





гү


У другій особі дасть — жεшъ з заміною г на ж; в минулому часі г знову з’являється. Отже, кажи глεмъ, і інфінітиві — гти або чи, в герундії — г зникає — жεнА, наприклад: стрыгү — стрижу — стрыжεшъ, стрыглεмъ, стрыгти або стрычи, стрыжє́нА.

Майбутній час, наказовий спосіб і дієприкметник творяться за своїми загальними правилами. Проте в майбутньому часі легко, як складна форма, утворюється ’ώстрыгү.

Приклади: могү — можу, стεрεгү — сторожу.

Окремо розглянеш форму бεгү — біжу, яка в другій особі набуває — жишъ, як-от: бεжишъ, в усіх інших формах має початкове закінчення. Правда, дієслів з цим закінченням не так багато.





дү


Друга особа — дεшъ, минулий час — длεмъ, інфінітив з утратою дсти, герундій — дεнА, наприклад, бодү — колю, бодεшъ, бодлεмъ, бодє́нА. Майбутній час, наказовий спосіб і дієприкметник творяться за своїми загальними правилами [37б].

Приклади: кладү — кладу, прАдү — пряду, вεдү — веду, гүдү — реву.

Окремо розглянеш [дієслово] Ђдү, друга особа якого Ђдεшъ, але минулий час — Ђхалεмъ, інфінітив — Ђхати, герундій — ЂхáнА. Також [дієслово] идү — іду, друга особа якого — идεшъ, але минулий час — ишолεмъ або шεдлεмъ, інфінітив — ити.

Майбутній час, наказовий спосіб і дієприкметник полюбляють загальні правила. Проте майбутній час від Ђдүпоεдү, а також: идупойдү. Те ж від дієслова кладу положү, 2-а особа якого — жишъ тощо.





жү


Деякі дієслова мають у другій особі — дишъ, у минулому часі — дилεмъ, в інфінітиві — дити, в герундії — жεнА, дієприкметник — дАчи, як-от: важү — підбурюю до бою або до гніву, вадишъ, вадилε(м) [38а], вадити, важεнА, вáдıачи.

Приклади: сεжү — сиджу, глεжү — гляджу, смεржү — смерджу, кажү — каджу ладаном, хожү — ходжу, вожү — воджу, εжджү — їжджу на коні, глажү — гладжу, ражү — даю пораду, ражүсА — вдаюся до когось за порадою, сажү — розміщаю або сиджу, блүжү — блуджу, хложү — холоджу, рожү — роджу тощо.

Майбутній час і наказовий спосіб творяться за своїми загальними правилами. Майбутній час, проте, в межах цих правил здебільшого утворюється як складний, наприклад, [від] важү кажи: зважү, ражү поражү, сажү посажү, блүжү зблүжү тощо.

Крім того, деякі [дієслова] мають у другій особі зишъ, у минулому часі — зилεмъ, в інфінітиві — зити, в герундії — жє́нА, у дієприкметнику — зАчи, як-от: лажү — лазишъ, лазилεмъ, лáзити, лажεнА, лазАчи. Наказовий спосіб передай через лазь — повзай. Майбутній [час] твориться за своїм правилом (38б). Деякі [дієслова] у другій особі мають жишъ, у минулому часі — жалεмъ, в інфінітиві — жати, у дієприкметнику — жачи, у герундії — жанА, як-от: дεржү — держу, дεржишъ, дεржалεмъ, дεржáти, дεржанА, дεржачи. Так і лεжү — лежу, дрыжү — дрижу тощо. Проте [дієслова] пражү — сушу, смáжү — теж сушу, важү — важу, крүжү — ходжу навколо — в минулому часі дають жилεмъ, в інфінітиві — жити, в герундії — жεнА.

Дієприкметник, змінивши ү на а заради милозвучності, твориться за загальним правилом, майбутній час — теж за своїм загальним правилом. Проте [дієслова] смажү і важү мають звичайно складні форми: үсмажү

усмажу і з˘важү — зважу. Форми наказового способу в цих [дієсловах] закінчуються на ъ, як-от: важъ, смажъ, пражъ.

Але [дієслова], що в минулому часі мають жалεмъ, наказовий [39а] спосіб творитимуть за загальним правилом.

Нарешті, друга особа деяких дієслів закінчується на жεшъ, минулий час — на залεмъ, інфінітив — на зати, герундій — на занА; як-от: вАжү — в’яжу, вıáжεшъ, вıазалεмъ, вıазáти, вıазанА. Майбутній час, наказовий спосіб і дієприкметник творяться за загальним правилом. Проте мажү в наказовому способі утворює форму мажъ — маж, рЂжү рЂжъ. Приклади такі: кажү — оповідаю, ржү — іржу, рЂжү — краю, від яких майбутній час здебільшого твориться як складний, наприклад: рЂжү — зарЂжү, якщо означатиме «[в жертву] зарізати», вАжү — звıажү, кажү — зкажү — оповідатиму тощо.





зү


У другій особі має зεшъ, минулий час — злεмъ, інфінітив — зти, герундій — зεнА, як-от: лЂзү — повзу, лЂзлεмъ, лЂзти, лъ́зεнА. У наказовому способі кажи лЂзь [39б].

Приклади: грызү — гризу, гризеш, вεзү — везу, форма наказового способу яких утворюється за загальним правилом. Проте майбутній час постає в складній формі, як-от: грызү згрызү, вεзү повεзү, лЂзү — полЂзү.





нү


Друга особа — нεшъ, минулий час — нүлεмъ, інфінітив — нүти, герундій — нεнА, як-от: плынү плынεшъ, плынүлεмъ, плынүти, плынεнА.

Майбутній час, наказовий спосіб і дієприкметник творяться за загальними правилами.

Приклади: слынү — славлюся, брнү або брынү — іду водою, минү — швидко біжу.

Окремо розглянеш жнү — жну, яке має другу особу — жнεшъ, минулий час — жалεмъ, інфінітив — жати, герундій — жатА. Теж дієслово клεнү, форма другої особи якого клεнεшъ [40а], минулий час — клАлεмъ, інфінітив — клıáсти, герундій — клАтА. Майбутній час, наказовий спосіб і дієприкметник [творяться] за загальними правилами.





рү — різне


Деякі [дієслова] утворюють другу особу εшъ, минулий час — з утратою голосної εралεмъ, інфінітив — рати, герундій — ранА, як-от: бεрү — беру, бεрεшъ, бралεмъ, брати, бранА, так і пεрү — перу, сεрү [caco], дεрү — деру, ’ώрү — орю, жрү — жеру, вимовляється і жεрү. Майбутній час, наказовий спосіб і дієприкметник творяться за загальними

правилами. Проте [дієслово] бεрү в майбутньому часі звичайно утворює форму възмү — візьму і ’ώзмү. Деякі [дієслова] утворюють другу особу на ишъ, минулий час — илεмъ, інфінітив — ити, герундій — εнА, як-от: варү — варю, варишъ, варилεмъ, варити [40б], варεнА. Сюди ж відносяться творү — творю, вЂрү — вірю, мЂрү — міряю, говорү — розмовляю, сварүсА — сварюся, корү — принижую, корүсА — принижуюся, горү — горю, морү — смерть спричиняю.

Наказовий спосіб і майбутній час творяться відповідно до загального правила.

Отож морү вимовлятимеш звичайно үморү, горү зropү, варү зварү, вЂрү үвЂрү, корүсА покорүсА. Дієприкметник твориться звичайним способом, змінивши тільки ү на а, очевидно, заради милозвучності, як-от: вЂрү вЂрачи, а не вЂрүчи.

У деяких дієсловах друга особа теж закінчується на εшъ, минулий час — на ролεмъ, інфінітив — на роти, герундій — ротА, як-от: порү — розриваю, порεшъ, поролεмъ, пороти, так і форма борү — я готуюся до бою, але ці нечисленні дієслова належать до тих, що утворюють минулий час подібним способом.

Майбутній час, наказовий спосіб і дієприкметник виникають за своїми загальними правилами. Проте борү в майбутньому часі звичайно полюбляє форму зборү або поборү [41а].

Далі, трү породжує другу особу трεшъ — треш, минулий час — тарлεмъ, інфінітив — тарти, герундій — тартА. Майбутній час, наказовий спосіб, дієприкметник творяться за загальними правилами. Проте в майбутньому часі трү вимовлятимеш як зεтрү — зітру.

Дієслово ж прү — заперечую — в другій особі утворює прεшъ, у минулому часі — прЂлεмъ, в інфінітиві — прЂти, в герундії — прЂнА. Майбутній час, наказовий спосіб і дієприкметник творяться за загальними правилами. Проте в майбутньому часі звичайно кажуть запрү.





сү


Друга особа — сεшъ, минулий час — слεмъ, інфінітив — сти, герундій — сεнА, як-от: нεсү — несу, нεсεшъ, нεслεмъ, нεсти, герундій — нεсεнА. Майбутній час, наказовий спосіб і дієприкметник творяться за своїми загальними правилами. Але в майбутньому часі [від форми] нεсү найчастіше вимовляй понεсү — понесу [41б]. Приклади: трıасү — трясу, пасү — пасу.





чү — змінюється


Друга [особа] деяких дієслів [закінчується] на чишъ, минулий час — на чилε(м), інфінітив — на чити, герундій — на чεнА, як-от: бачү бачишъ, бачилεмъ, бачити, бачεнА.

Сюди належать: рачү — пригощаю, сочү — шукаю, влочү — волочу, лεчү — лікую, түчү — вгодовую, рүчү — ручуся, мочү — зволожую.

Майбутній час, наказовий спосіб і дієприкметник творяться за своїми загальними правилами. Але [від] рачү, бачү в наказовому способі ти скажеш рачъ, бачъ.

Інші ж [дієслова] в другій особі закінчуються на чишъ, минулий час — на чалεмъ, інфінітив — на чати, герундій — чанА, як-от: крычү — крычишъ, крычалεмъ, крычати, крычан‛А. Сюди належать: гүчү — реву, молчү — мовчу [42а]; рычү — ричу, клεчү — стою навколішки, бεчү — мукаю, ворчү — бурчу, сквεрчү — скрегочу як сорока.

Майбутній час і наказовий спосіб творяться відповідно до своїх правил, так само і дієприкметник, але заради милозвучності, з заміною ү на а.

У деяких [дієсловах] друга [особа] закінчується на тишъ, минулий час — на тилεмъ, інфінітив — на тити, герундій — на цεнА або чεнА. Закінчення дієприкметника на тАчи відступає від загального [правила]. як-от: плачү́ — плачý — платишъ, платилεмъ, платити, плацεнА і плачεнА, платАчи.

Майбутній час і наказовий спосіб творяться за загальними [правилами]. Однак злочү в майбутньому часі має позлочү, також плачү заплачү — заплачу, свεчү засвεчү — світитиму.

У деяких [дієсловах] друга особа закінчується також на чешъ, минулий час — на калεмъ, інфінітив — кати, герундій — канА, як-от: скачү — скачу, скачεшъ, скакалεмъ, скакати, скаканА. Сюди ж належать: квачү — кричу як грак, крачү — крячу.

Але хлεпчү — лижу, мεчү — мечу, шεпчү — шепчу [42б], рεгочү — базікаю, свεргочү — свергочу, свεркочү — щебечу, свεргочү — те ж саме, клεкочү — клекочу, сковичү — як собака, скавчу. Майбутній час, наказовий спосіб і дієприкметник утворюються за загальними правилами.

Окремо розглянь хочү — хочу і нεхочү — не хочу, які в другій особі мають чεшъ, як-от: хочεшъ, минулий же час — хотЂлεмъ, інфінітив — хотЂти, герундій — хотЂный, але менш уживаний; дієприкметник — хотАчи. У майбутньому часі, крім [форми], утворюваної за загальним правилом, вживаються звичайно [форми] зхочү — схочу у наказовому способі, поза загальним правилом: хоти, нεха(й) хочε(т), хотЂмо — ми хотіли б, хтЂтε або хотЂтε, нεхай хочүть або хотАть.





тү


Друга особа — тεшъ, минулий час — тлεмъ, інфінітив — сти, герундій — тεнА, як-от: плεтү — плету — плεтεшъ, плεтлεмъ, плεтε’нА, плεсти. Сюди належать: мεтү — мету, гнεтү — гнічу тощо [43а].

Майбутній час, наказовий спосіб і дієприкметник творяться за загальними правилами. Але плεтү в майбутньому часі має үплεтү, а мεтү үмεтү тощо.





щү


Друга особа деяких дієслів — стишъ, минулий час — стилεмъ, інфінітив — стити, герундій — щεнА, як-от: крεщү — хрещу, крεстишъ, крεстилεмъ, крεстити, крεщεнА. Дієприкметник, відступаючи від загального правила, [закінчується] на стАчи, як-от: крεстıачи. Сюди ж належать [дієслова]: мощү — роблю міст, гүщү — згущую, гощү — гостюю, пощү — пощу тощо. Майбутній час і наказовий спосіб творяться за загальним правилом; однак крεщү в майбутньому часі дає [форму] ’ώкрεщү, мощү теж помощү.

Але деякі [з дієслів] утворюють другу особу на щишъ, минулий час — на щалεмъ, інфінітив — на щати, герундій — щанА, як-от: вεрεщү або врεщү — верещу, вεрεщишъ, вεрεщалεмъ, вεрεщáти, вεрεщанА. Сюди належать трεщү — тріщу, пищү — пищу. Майбутній час і наказовий спосіб творяться за загальними правилами, а також дієприкметник [43б] — із зміною ү на а заради милозвучності, як-от: трεщачи, вεрεщачи, пищачи тощо.

Окремо розглянеш плεщү і клεщү — плескаю руками — плεщεшъ; минулий час — плεскáлεмъ, інфінітив — плεскáти, герундій — плεсканА.

Майбутній час, наказовий спосіб і дієприкметник творяться за своїми загальними правилами. Отже, сказаного вистачило б для ознайомлення з властивостями дієслів. Проте, здається, на закінчення не зайвим буде зупинитися на невеликій різниці, що має місце в 1-й особі дієслів [теперішнього часу] дійсного способу, в перфекті і в інфінітиві дієслів у поляків, богемів, русинів, моравів і кроатів.

Поляки першу особу дійсного способу завжди передають через ę, позначене хвостиком, як-от: piszę — пишу, русини в цьому ж випадку вживають үпишү, як і в святій слов’янській [мові], богеми, морави і кроати, — и, як-от: пиши.

Минулий час у поляків з русинами однаковий [44а], наприклад: писалεлмъ. Проте деякі русини трохи по-іншому вимовляють: писавъε’мъ і писавεмъ, а богеми і морави — псалсεмъ і писалсεмъ. Далі, свята мова слов’янська минулий час передає через ахъ, як-от: писахъ — написав, читахъ — прочитав, глаголáхъ — сказав.

Інфінітив у поляків закінчується на ać, uć, eć, ić, як-от: pisać, czuć stszeć, bić. У русинів, як і в богемів, моравів та в усіх інших народів — на ати, үти, ити і т. ін., як-от: писати, чүти, роби́ти. Ця ж сама форма властива і святій слов’янській мові, як-от: дεрзати — наважуватися, глаголати — говорити тощо.

Поляки утворюють дієприкметник на ąc, як-от: czytając; богеми і морави та ін. — на ци, як-от: читаици, пишици. У герундії всі [дієслова] закінчуються на А, як-от: писанА, читáнА. Але свята [слов’янська мова] передає иА, як: читанїа, писанїа, крεщεнїа, избавлεнїа, і такі герундії скоріше належать до іменників. Отже, при утворенні пасивних форм минулого часу [44б] ми їх поставили в дієвідмінах замість герундіїв.







ПРО СТАН ДІЄСЛІВ


Виходячи з латинської мови, ти дізнаєшся про стан кожного дієслова, бо якщо латинське [дієслово] буде [в стані] активному, пасивному, середньому або відкладному, то й слов’янською мовою ти його віднесеш до того ж самого стану, як-от: ваблю — ваблю — до активного і ваблıасА — ваблюся — до пасивного, також достигаю — досягаю — до відкладного; бεгү — біжу — до середнього стану тощо.

Пасивні [форми] з активних творяться за допомогою складу сА, як-от; крεщү — хрещу, але крεщүсА — хрещуся. Так майже і в латинських [дієсловах], коли вони додають or до активних [форм], щоб стати пасивними.

Різниця між пасивним [станом] і відкладним полягає в тому, що і в латинів, а саме: з відкладного не можна утворити активного стану, як-от; дивүıасА, тобто miror не вимовляється як дивүю, тобто miro. Далі [в синтаксисі] вживання і будова пасивних дієслів [45а] краще з’ясують їх властивості. Безособові [дієслова], як і в латинів, творяться в третій особі, властивості їхні теж розкриваються в синтаксисі.







ПРО ДІЄПРИКМЕТНИКИ


Слов’янська мова не знає дієприкметників на dus i rus, але вона їх добре передає в описовій формі. Наприклад, коли я хотів би висловитись: scribendae, sunt epistolae, то ти скажи: потрεба писати листы, тобто opus est scribere literas.

Пасивні дієприкметники минулого часу творяться так: писанА — для писання, замінивши А на склад ый, аА, оε, утворює [форму] писаный, писанаА, писаноε — писаний, писана, писане. Але про неї досить сказано в загальному огляді дієвідмінювання. Залишається сказати дещо в додатку про будову дієслів [45б].







ДОДАТОК

Різне про будову дієслів


Усвідомивши значення дієслова і прийменника при сполученні дієслів з прийменниками, тобі легко буде зрозуміти мету такого сполучення.

Ця мета стає ясною, наприклад, з латинських [дієслів]. Дієслово іасіо у латинів сполучається з різними прийменниками, а саме: adijcio, reijcio, subijcio, inijcio, proijcio, obijcio тощо, де ad означає «додаток», re — «відділення», sub — «піддавання», in — «положення над» тощо.

Так і в слов’ян, дієслово даю у сполученні з прийменниками набуває різного значення відповідно до значення прийменників.

Наприклад додаю або придаю означає «додаю» [addo], надъдаю — даю понад [do supra], ω(т)даю — віддаю [reddo] [46a].

Дієслово падаю — падаю теж сполучається з багатьма прийменниками, як-от нападаю — нападаю на кого-небудь, припадаю — припадаю, допалдю — досягаю або прикочуюсь, ω(т)падаю — відпадаю, ’ώпадаю — обпадаю, западаю — западаю, пропадаю — пропадаю, выпадаю — вибігаю, по(д)падаю — падаю під, үпадаю — падаю.

Отже, в твоєму розпорядженні є така група прийменників: про, прε, при, по, на, надъ, ωбъ, ωдъ, ’ώ, до, роз˘, в˘, з˘, за, зε, ү, вы.

Хоч роль і значення кожного з них стали б чіткішими при вживанні, і особливо коли вони сполучаються з дієсловами, проте краще тобі усвідомити їх справжню природу, [виходячи] з [їх] значення. Я вважаю, що цієї настанови слід буде додержуватися і щодо сполучення дієслів з прислівниками.

До речі, щоб краще зрозуміти роль [46б] зазначених вище прийменників при дієсловах, з якими вони сполучаються, слід розглянути декілька значень [прийменників] не окремо від дієслів, а на основі порівняння дієслів з ними оскільки вони утворюють одне значення разом з дієсловами. Наприклад, прийменник до вказує на закінчення і досягнення чого-небудь, як-от: доставаю — досягаю, допиваю — до кінця п’ю, дороблıáю — закінчую або доводжу справу до кінця тощо.

’Ώ і ’ώбъ означають те ж саме, що й навколо, і сполучаються з дієсловами тоді, коли яка-небудь річ має значення «послідовно або до кінця вести чи витримувати», як-от: ’ώблεгаю мЂсто — облягаю місто, ’ώпадають квЂтки — опадають квітки, ’ώпалилосε дεрεво — дерево обпалилося; ’ώбходити — обходити.

Ωдъ — означає те саме, що й латинські прийменники re і ab, як-от: ω(д)писалъ ми — вкисав мені, ω(д)далилъ ω(т) мεнε — віддалив від мене тощо.

На вказує на достаток чогось, як-от: насЂ́Ати [47а] — багато сіяти, наε’датисА — досить їсти, наскакатис’А — досить скакати, начиталсε — досить читав.

Подъ часто вказує на початок, як-от: подпилъ — трохи сп’янів.

Прε означає те ж, що й через, як-от: прεбилъ — перебив, прεскочилъ — перескочив, а також над, як-от: прεходить наүкою εдинъ дрүгого — один одного наукою перевершує, прεвитАжилъ — переміг.

При означає до [при], як-от: придаю — додаю, припүщаю — припускаю, прилүчаю — прилучаю.

Poз означає те ж, що й невідокремлюваний прийменник [префікс] роз, як-от: розсεваю — розсіваю, розрываю — розриваю.

В означає в, як-от: вписати — вписати [47б].

Вы означає з, як-от: выбити — витрусити, выгнати — вигнати, выстүпити — виступити. Іноді, проте, цей прийменник вы вказує на доконаність пасивного або активного [стану] чого-небудь, як-от: вытрвати — витримати; выпити — випити.

З означає від і з, як-от: зводити — зводити, також злүпити — зчистити.

За означає за, як-от: заростáεть — обводиться, закриваεть — закриває, забиваεть — убиває.

Отож про природу простих і складних дієслів сказано досить [48а].







ПРО ПРИСЛІВНИК


Прислівники на ε утворюються переважно з прикметників, як-от: від зацный — визначний — зацнε — визначно, добрый — добрий, добрε — добре, від злыйзлε — погано тощо.

Дуже багато [прислівників] твориться також на о, як-от: від трүдный — трудний — походить трүдно — трудно, прүдкый — прудкий — прүдко — прудко. Серед прислівників з закінченням о деякі у слов’ян одним словом виражають стільки, що латинська мова потребувала б для цього багатослівного пояснення, наприклад: соболно означає: соболевими шкурками оздоблено; слүжно, що означає: в супроводі багатьох слуг; конно означає: багатьма кіньми оточений.

Деякі [прислівники], виникнувши з відмінкової форми, сполучаються з прийменником з˘ — з, як-от: з˘ застолА — з тієї частини столу; з˘ зарεчА — з другого берега річки: з˘далεка — здалека, з˘высока — звисока; з˘глүбока — зглибока [48б]. Потрібно пам’ятати, що прислівники завжди закінчуються на ү, коли їх утворено з прикметників на означення приналежності до якогось народу, як-от: по-французькому — пофранцүскү; по-німецькому — понεмεцкү. Також [прислівники], що стосуються до обов’язків людей або вдачі тварин, як-от: попанскү — за панським звичаєм, похлопъскү — за селянським звичаєм, погүлтайскү — за гультяйським звичаєм. Очевидно, такі прислівники утворюються з часткою по від прикметника з закінченням на ү, як-от: від прикметника нεмεцкий понεмεцкү тощо.







ПРИСЛІВНИКИ МІСЦЯ



На місці


Гдε — де, гдεколвεкъ — де б то не було, всюды — всюди, лεдагдε — де б не було, внүтръ — всередині, близко — близько, иагорЂ — зверху, надолε — долі, тосамъ, тотамъ — то тут, то там тощо [49а].



З місця


Ω(т) тоидъ або ω(т) түлА і ω(т) сεлА — звідти, відсіль, зтамътүль і зтамътондъ і з’ώво(н)дъ — звідти, звεрхү — зверху; здолү — знизу тощо.



До місця


Самъ — сюди, тамъ — туди, гдε або докондъ — куди, прεчъ — далі, вспакъ — назад, догоры — вгору, надолъ — вниз, направо — направо, налεво — наліво, кү і на, натва(р) — схильно, взнакъ — навзнак.



По місцю


Түды — туди, сюды — сюди, ’ώвды — туди, та(м)түды, тамтεнды — ось туди.







ПРИСЛІВНИКИ ЧАСУ


Тεразъ, днεсь, тεпεръ, допюро — сьогодні, тепер, нεдавно — досить довго, давно — довго, вты(м) — між тим, рáно — вранці, вεчоръ і позно — увечері, ранюхно — [49б] дуже рано, завшε — завжди, завжды — завжди, никгды — ніколи, мало, малючко, нахви́лю — мало не; поки і покүль — поки, поты — поти, илε — наскільки, кгдысь і давно — колись, нεдавно — щойно, прε(д)тымъ — перед тим, ютро — завтра, назаютръ — поютрε — на другий день, то тогды, то ω вεнгды — іноді: скоро або внεтъ — відразу, ажъ — аж, εщε — ще, досыть — досить.



На означення числа


Разъ — раз, два рáзы і двакро(т) — двічі, три paзы — тричі або три рази тощо. Вεлεкротъ — скільки раз, тылэкро(т) — стільки раз, частокроть — дуже часто, рЂдко — рідко. Співвідносні [слова] такі: илε — скільки, тилε — стільки, зась, тεжъ і повторε, зновү — знову або також [50а].

Для ствердження: такъ, и’ώвшεмъ — так, заправды, поправдε — справді, истε і заистε — дійсно, правε — ясно, и’ώвшε(м) — авжеж, бεзпохибнε, нε’ώмы(л)нε — непомильно.

Для заперечення: нε — не; ани і ни — ані, ні; намнεй, бынамнε(и) — менш за все, жаднымъ способомъ — жодним способом, жадною мЂрою — жодною мірою, никако, ниıáко, ’ώвшεки — аж ніяк.

Для вказування ’ώто — ото, ’ώво — ось, атоли — однак, ’ώволи і ’ώполи — проте.

На означення бажання ’ώвы і бодай — коли б, бодай.

Слова спонукальні: нүжъ, нүжε — ну ж, ну ж до діла, нүжъ εдно, нүжъ ти(л)ко — ну ж, до діла.

На ознаку послідовності: заты(м), потымъ, напотымъ — зараз, по, похвили, напохвилокъ — трохи потім, про(д)кεмъ — спочатку, задкомъ — наприкінці, конεчнε — конечне; взаεмъ — взаємно, ктомү — аж досі [50б].

На ознаку питання: чεмү, длıачого — чому, аза, азажъ, за, зали — невже, чεмүтакъ — чому так, чεмүнε — чому ні, ’ıáко то — а саме.

На ознаку подібності: ’ıáко — яким способом, ’ıáкобы — нібито, бы або такъ ıако — як ніби, ркомо, ’ıáкбыто — ніби, такъжε, ’ώвакъ — як до, ровнε — рівно, всεзаε’дно — те ж саме, иначεй — інакше, нεиначεй — не інакше.

На означення якості: добрε — добре, злε — погано, сε(р)дεчнε’ — палко, прүдко — прудко, лацно — легко, трүдно — трудно, горко — гірко, сло(д)ко — солодко, срокчо і сродзε — дуже, εднако — одноманітно, двоıако — двояко, сторако — сто раз тощо.

На означення кількості: вεлε, і много, і сила — багато, мало, нεвεлε, күсокъ — мало, назбыть — надмірно [51а].

На ознаку вагання: скать і подобно — може, εсли — коли, чили і зали — або, правдали — чи правда, такли — чи так, такъжε — також.

На ознаку з’єднування, як-от: сполү, сполεмъ і посполү і заεдно, також ’óразъ означають: разом; громадою — громадою, полкомъ — полком, гүрмомъ — гуртом.

На ознаку відокремлення: поεдинкомъ, роздεлнε, з’ώсобна — поодинці, роздільно або зосібно, иначεй — інакше, надвоε — надвоє, розмайтε, розки(ш)нε — різноманітно, тылко — тільки, тыло — аби тільки, былε — принаймні, былε тылε — хоч стільки або хоч тільки.

На ознаку вибору: рачεй — краще, ’ώвшεмъ — авжеж, и’ώвшεмъ — так, мало того.

На ознаку заборони: нεхай, нε, нεхъ — ні.

На ознаку події: збЂды, зприпадъкү, зтрафүнкү — випадково або несподівано [51б].

На ознаку порівняння, як-от: пεнкнε — гарно, пεнкнεй — краще, найпεнкнεй — найкраще, барзо — дуже, барзεй — дужче, найба(р)зεй — найдужче, просто — просто, совито — удвоє більше, близко — близько, ближεй — ближче, найближεй — найближче.

На ознаку здрібнення: смачно — смачно, сма(ч)июхно — смачненько, смачнюсεнεчко. Так: дробно, дробнюхно, дробнюсεнεчко — дрібно, мало — мало, мнЂй — менше, наймнЂй — найменше, вεлε — багато, вεнцεй — більше, найвεнцεй — найбільше, добрε — добре, лεпεй — ліпше, найлεпεй — найліпше, злε — погано, горεй — гірше, найгорεй — найгірше.

Прислівники співвідносні: имъ, тымъ — щоб тим, для того, илε, тылε — скільки раз, стільки раз.

У прислівниках, що постали з найвищого ступеня, ми користуємося частками що або цо і ıако або ıакъ, які означають «що, як»: ıакъ найлεпий — якнайкраще [52а].







ПРО ПРИЙМЕННИКИ


Прийменників у слов’ян може бути стільки, скільки і в латинів, але їхні властивості щодо сполучення слів дуже різні. Адже деякі з них у латинів полюбляють знахідний відмінок, а слов’яни вживають їх з давальним або з родовим.

Підпорядковані родовому відмінку: до — до, ү — коло, при, з той страны — з тієї країни, з ’ώной страны — з цієї країни, ’ώколо — навколо; за — за, за кролА, подлε, вεдлε, вεдлүгъ, подлүгъ — біля, мимо — поза, близко, подлε — близько, бεзъ, ’ώкромъ, прочъ, ’ώпрочъ, кромε, які всі мають те саме значення, а саме: бεз — крім; длıа — поруч, внаслідок, потай — потай, прεзъ, чεрεзъ — через, ’ώд або ’ώт — від, з˘ — з [52б];

Супроводять давальний відмінок: кү, к˘ — до, противко, противъ, напротивъ — напроти;

потребують знахідного і орудного відмінка на означення руху аба покою: за — після і за; на — на, в: подъ — під; мεжи — між; надъ — над; прεдъ, ’ώбъ;

сприяють несталим відмінкам: при — при, по — після, в˘ — в, як-от: в панε і в панах і ’ώ про;

керують орудним відмінком: прεдъ — перед, с˘ i з˘ з;

полюбляють знахідний відмінок: по і за — по, за, на — на, в, подъ — під, мεжи — між, надъ — над, прεдъ — перед [53а].

Будеш пам’ятати, що два прийменники — з˘ і в˘ — заради милозвучності іноді приймають до себе голосну о, як-от: зо всεми — з усіма, во всихъ — в усіх. Далі, прийменники надъ і прεдъ кінцеву голосну ъ змінюють на іншу — о, як-от: прεдо мною — переді мною, надо мною — наді мною.







ПРО СПОЛУЧНИКИ


Як і в латинів, сполучники бувають подвійні, прості і складні. Прості — це, наприклад, звлаща — тим більше, бо — бо, кгды — коли, и і а — і, εсли — якщо, тεды — тим-то, вεнцъ — отож. Складні: ани — зовсім ні, ні, або, албо — або, любътεжъ — або теж, притымъ — при цьому, ıако — хоч, нижли.

Сполучники для порівняння предметів, як-от: вино лЂпшоε нижли пиво, нимъ — перш аніж, скоро — чим скоріш, притымъ — при тому, крім того, любо і албо, хотА — хоч [53б], абовЂмъ — бо, понεважъ — тому що, бо, вжды — принаймні, лεчъ, алε — але, ачко(л)вεкъ — хоч, прεто ижъ, ижε — бо, и’ώвъшεмъ — чому ні, ’ώвшεмъ.







ПРО ВИГУКИ


Використання вигуків для виявлення різного душевного стану властиве слов’янській, як іншим мовам, наприклад, на означення радощів: гойда, гойбрε, гоцъ — йо; суму; ахъ, ωхъ, ’ώ — ах, о; нεстεитыжъ — горе; сміху: ха-ха-ха, го-го-го; докору: агай, галА, тфү; мовчання, як-от: цытъ; схвалення, як-от: то, то, то; цього, сказаного, зокрема, про кожну частину мови, вистачить [54а].













СИНТАКСИС

[Прикметники й іменники]

[Приклади іменників]

Зауваження, що їх потрібно зробити до займенників

Синтаксис дієслів

Додаток

Конструкція дієслова в пасивному стані

Про конструкцію [із знахідним] ціни

Конструкція з дієсловами середнього стану

Про орудний самостійний

Про час

Синтаксис [назв] місцевостей

Про числівники

Конструкція з інфінітивом

Конструкція з герундієм

Про дієприкметники

Про безособові дієслова

Про прислівник

Конструкція ступенів порівняння прикметників

Керування прийменників

Слов’янські числові знаки

Епіграма на книгу

[Гімни і молитви]














Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.