Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи
СИНТАКСИС
Зауваження, що їх потрібно зробити до займенників
Конструкція дієслова в пасивному стані
Про конструкцію [із знахідним] ціни
Конструкція з дієсловами середнього стану
Конструкція ступенів порівняння прикметників
Прикметники із своїми іменниками узгоджуються в тому ж самому роді, числі та відмінку, як-от: всεмогүчий богъ — всемогущий бог, цнота милаА — доброчинність мила, чловεкъ үчоний — людина вчена.
Два або більше іменників, що стосуються того ж предмета, стоять у тому ж відмінку, як-от: Їсүсъ Христосъ ’ώ(т)күпитεль — Ісус Христос-визволитель. Кроль Давы(д) пророк — правитель Давид-пророк.
Відносні [займенники] узгоджуються з своїм попереднім [іменником] у роді і числі, як-от: мЂлεмъ сокола который качки хижо ловилъ — я мав сокола, який качок швидко хапав.
Якщо в реченні є два іменники, з яких один підпорядкований другому, то підпорядкований стоятиме в родовому відмінку, як-от: здоровость тЂла — здоров’я тіла [54б]; слепота ’ώчεй — сліпота очей, сүптεлность довтипү — витонченість розуму.
Однак, коли між двома іменниками має місце приналежність, то один із них, як це найчастіше буває у слов’ян, переходить у прикметник, як-от: корона кролεвъскаА — діадема правителева, а не корона кролА, якщо ти не хотів би додати до іменника в родовому відмінку прикметника, наприклад: корона кролА пεръского — корона правителя Персії.
А тому слід знати, або сказати б краще, слід запам’ятати, що в слов’янській мові прикметники творяться від власних і загальних назв по-різному, як-от: від Павεлъ — Павловъ, [як] від Paulo — Pauleus, від Стεфанъ — Стεфáновъ, [як] від Stephano — Stephaneus, від гεтманъ — гεтманский, [як] від Dux — Ducalis. Отже, постає така конструкція, наприклад: Ziber Pauli — це не книга Павла, а книга Павлова; також Equus ducis — конь гεтманскїй, а не конь гεтмана тощо [55а].
Дуже багато іменників і прикметників керують родовим відмінком на ознаку схвалення або осуду, як-от: по(л)ный цнóты — повний доброчинності, годный заплаты — гідний нагороди, пилный набожεнства — той, що пильнує побожності, винεнъ смεрти — винен у смерті, прожεнъ добрыхъ үчинковъ — нездатний до добрих учинків.
Приклади іменників: чловεкъ вεликого розүмү — людина великого розуму, волъ вεликихъ роговъ — віл з великими рогами, птá(к) вдıáчного голосү — птах з приємним голосом.
З родовим відмінком сполучаються ще такі [слова]: трεба — треба або є потреба, шкода — [немає потреби] [* Умовний переклад пропущеного в оригіналі латинського виразу (очевидно — non opus est).] або не слід, тεскно — досадно. Вони у латинів передаються тільки за допомогою дієслів, як-от: шкода хлЂба лεнивомү — non opus est pane pigro; трεба цноты до нεба — opus est virtute ad caelum; тεскно пана бεз грошεй — taedet dominum sine pecunia.
Прикметники на означення виміру вимагають знахідного [55б] відмінка з прийменником на, як-от: долгоε полε на двε милε — поле завширшки на дві милі.
Проте вищі ступені порівняння, породжені прикметником на означення виміру, вимагають орудного відмінка, як-от: ширший каба(т) двεма локтАми — ширший нагрудник на два локті, але добре скажеш [про це] і в знахідному відмінку, наприклад: широкий на два локти — два локті завширшки.
Прикметники [на означення] подібності або неподібності, користі або втрати сполучаються з давальним відмінком, як-от: подобный сынъ ω(т)цү — син схожий на батька, слүга панү послүшный и пожитεчный — слуга панові слухняний і корисний, страшный сүдъ божый грЂшномү — страшний суд божий грішному, милостивый ε’сть богъ милүючимъ и боАчи(м)сА ’ώного — милостивий бог до тих, хто любить і боїться його.
Іменники [на означення] народності мають при собі орудний відмінок без прийменника, як-от: нεмεцъ родомъ — ні[56а]мець родом, влохъ штүкою — італієць мистецтвом, кгрє́чинъ здрадою — грек зрадою.
Дуже багато загальних іменників вимагають переважно орудного відмінка на ознаку похвали або осуду, як-от: панъ повагою — пан повагою, калεка достаткомъ — убогий достатком. Це те, що у слов’ян сентенційно передається: анимүшъ панскій, интрáта блазεнскаА — тобто дух дорівнює Крезові, а йдеться про Кодра убогого; Гεркүлεсъ силою — Геркулес силою, забойца үмысломъ — розбійник душею.
ЗАУВАЖЕННЯ, ЩО ЇХ ПОТРІБНО ЗРОБИТИ ДО ЗАЙМЕННИКІВ
Займенник свой — свій, своА — своя, своε’ — своє у латинів відноситься тільки до третьої особи, а в слов’ян вдало сполучається з усіма особами — ıа маю своεго пана — я маю свого пана [56б]. Ты маεшъ своε’го ’ώ(т)ца — ти маєш свого батька, ωнъ покорнымъ ε’сть своεмү стáршомү — він покірний своєму старшому.
Те ж саме стосується і первинного займенника собЂ і сεбε — собі і себе, як-от: ’ıá бүдү собЂ ’ώрати — я собі буду орати, замість мені буду орати, ты собЂ сЂεшъ — ти собі (замість тобі) сіεш, ’ώни собЂ жнүть — вони собі жнуть, вы сεбε вымовлıаε’тε — ви виправдуєте себе.
СИНТАКСИС ДІЄСЛІВ
Особові дієслова визначають називний відмінок явно чи приховано, як-от: ’ıá спεваю — я співаю або молюся — молюсА, ты пишε(ш) — ти пишеш, ωнъ танцү́є́ть — він танцює.
Більшість активних дієслів сполучається із знахідним відмінком [іменників], як-от: ’ώблεглъ мЂсто — він обліг місто, забилъ звЂра стрεлεцъ — стрілець забив звіра [57а].
Крім того, деяка, і до того ж переважаюча, частина активних дієслів вживається з родовим відмінком частинним. Частинним же я називаю такий відмінок, який виражає частину речі, а не річ, дану в цілому, власну або позичену, як наприклад: дай ми хлЂба — Da mihi panis (дай мені хліба), тобто: panem — хліб. Правильно також висловлюються: далъ ми хлЂбъ — він дав мені хліб, але тоді дано кому-небудь цілий хліб, а не частину і цей знахідний відмінок при активному дієслові стосується до попереднього правила. Родовий частинний має місце в таких виразах: үкроилъ ми сүкна — він відкраяв мені сукна. Думай про частину [у виразі]: коштовалεмъ вина, потравы — я покуштував вина, страви [потрави], тобто частину цілого. У французькій мові це правило також застосовується дуже широко, наприклад: дай ми хлЂба передається через Donne (!) moua du paen тощо [57б].
Активні дієслова, які в латинів керують двома знахідними відмінками, а саме особи і речі, як наприклад: doceo te grammaticam, у слов’ян вимагають родового відмінка речі, як-от: үчү тεбε кграмматыки — вчу тебе граматики. В той час як у латинів активні дієслова зберігають знахідний речі з давальним особи, як-от: Do tibi panem [даю тобі хліб], то у слов’ян цей знахідний переходить у родовий, як-от: даю тобЂ хлЂба — даю тобі хліба.
ДОДАТОК
Мимохідь корисно довідатись, що більшість дієслів, з яких частину вже розглянено, полюбляють родовий відмінок, а все інше залежить від практики письмової і усної мови. Це дієслова: броню — бороню, стεрεгү — стережу, жычү — зичу, үживаю, заживаю — користуюся, үчү — вчу, литүюсА — жалію, жалүю — жалую, хиблю — помиляюся, боюсА — боюся, пожычаю — позичаю, жадаю — жадаю, виншүю — віншую, слүхаю — слухаю, навыкаю, привыкаю — звикаю, потрεбүю — потребую тощо [58а].
Але два первинні займенники: ıа — я і ты — ти — при таких дієсловах ставляться не в родовому, а в знахідному відмінку, як наприклад: жадаε(т) мεнε мати — бажає мене мати, чεкаεть мεнε товарышъ — чекає мене товариш.
Також більшість дієслів, сполучених з такими прийменниками: ω(д), до, надъ, по, подъ, прε, при, ү, за, з — супроводяться родовим відмінком, як-от: ω(т) стүпити цноты — відступитися від доброчесності, ω(т) мовилъ үчинности — він відмовив у послузі.
Матимеш на увазі таке дієслово: ’ώ(д)мовлıаю. Якщо це дієслово означає «відмовляю», то воно вживається з родовим відмінком, якщо ж [це дієслово] означає «відхиляю» або «заманюю», то вживається із знахідним відмінком, наприклад: ’ώ(д)мовилъ паннү, хлопца, слүгү — він відхилив, якщо не зманив дівчину, хлопця, слугу і ω(т)мовилъ кроль брата посломъ — правитель відмовив послам у своєму братові, достүпилъ живота вЂчного — досяг життя вічного [58б]; доста(л) славы — дістав слави, від доставаю, дочεкалъ годины — дочекався години й інші [дієслова], сполучені з до.
Навыкаю — звикаю, навыкнүлъ набожεнства — призвичаєний до побожності. Сюди відносяться нахилıаю — нахиляю, нароблıаю — звичайно роблю, напиваюсА. Виняток становить написалъ, що полюбляє знахідний відмінок, як-от: написа(л) книгү — він написав книгу.
На(д)аваю — даю понад, наддалъ грошε(й) — він більше дав грошей, надъставилъ хрыбта — підставив спину.
Поправıаю — поправляю, поправи(л) малıаръ ’ώбраза — поправив маляр образ, позволıаю — відступаю, позволилъ мεшканА — він відступив помешкання.
Виняток зроби для поживаю, що має подвійний сенс. У значенні «перемагаю» потребує знахідного відмінка, як-от: поживаю нεприıатεлА — перемагаю ворога, у значенні «користуюся, живлюся, маю насолоду» знову вертається до родового відмінка частинного, як-от: поживаю хлЂба тощо.
Подъпираю — підпираю, подъпарлъ домү [59а] — він підпер дім. ПодъпїАю — напиваюсь. Подъпилъ вина — він напився вина.
Прεставаю — перестаю. Прεстати злости — відійти від розпусти. Декілька дієслів з прийменником прε, замість родового відмінка, частіше керують знахідним, як-от: прεжити дεнь — пережити день, прεплынүти рεкү — переплисти ріку, прεскочити конА — перескочити через коня тощо.
Пристрычи волосовъ — зробити коротшим волосся. Прибываεть вεсεлıа — безособовий вираз: прибуває веселощів, також говорять: прибываε(т) компанїи — прибуває товариства.
үливáю пива — наливаю пива, үймүю плıацү — вкорочую площу, үхожү злости — уникаю розпусти.
збываю фрасүнкү — збуваюся клопоту, збавлıаю бЂды кого — визволяю з біди кого.
замешкиваю ’ωбЂда — затримую обід, занεдбалεмъ наүки — занедбав науку, заживáю роскоши — зазнаю насолоди тощо [59б]. Деякі дієслова активного стану вимагають орудного відмінка речі без прийменника, як-от: владаю мЂстомъ, воискомъ — керую містом, військом, кεрүю дышлεмъ, конми, возомъ — правлю дишлем, кіньми, возом, бракүεть хлЂбомъ — нехтує хлібом, мысливεцъ вабить птака мıасомъ — мисливець вабить птаха м’ясом.
КОНСТРУКЦІЯ ДІЄСЛОВА В ПАСИВНОМУ СТАНІ
Більшість дієслів в пасивному стані керують орудним відмінком якості і знаряддя без прийменника, як наприклад: үчεрнилъсА чεрни́ломъ — він почорнився чорнилом, або краще: почорнив себе чорнилом, приω(з)доби(л)сА цнотою — він наділений доброчинністю, забилъсА ножεмъ — він забитий або забив себе ножем. Але ця конструкція має місце, коли хтось завдає страждання собі самому, якщо ж [це страждання] завдає інший, то [такий] зворот слід передати активним зворотом, а саме, коли б я хотів сказати «я вбитий тобою», то я скажу: ты сь мє́нε заби(л), тобто «ти мене вбив» [60а].
Свята ж мова слов’янська, як і латинська, звичайно знає пасивну конструкцію з прийменником від (а або ав), як-от: Христосъ крεстисА ω(т) І’ωанна во Іεрдáни — Христос хрещений є Іоанном в Іордані.
ПРО КОНСТРУКЦІЮ [ІЗ ЗНАХІДНИМ] ЦІНИ
Знахідний відмінок ціни або обміну з прийменником за (pro) — за приєднується до дієслів, як-от: күпилεмъ конА за дεсεть злотыхъ — я купив коня за десять флоринів, продалъ сүкню за пАть золотыхъ — він продав сукно за п’ять флоринів, фрымарчи(л) конА за вола — він виміняв коня за вола тощо.
КОНСТРУКЦІЯ З ДІЄСЛОВАМИ СЕРЕДНЬОГО СТАНУ
Дієслово εстεмъ — я є — входить у слов’ян до різноманітних конструкцій: по-перше, з називним відмінком, як-от: чловεкъ εсть смεртεлноε створε’нε [60б] — людина є смертне створіння;
по-друге, з орудним відмінком, як-от: Генрикъ чεтвεртыи εсть кролεмъ в Франциѝ — Генріх четвертий є правителем Франції;
по-третє, з родовим хвали або осуду, як-от: чловεкъ εсть доброго сүмнεнА — людина добросовісна, гεтманъ ε(ст) анимүшү вεликого — вождь великодушний, хлопεцъ выхованА — хлопець погано вихований;
по-четверте, те ж саме дієслово ε’стεмъ, якщо воно вживається замість дієслова «бути одягненим», то дістає при собі орудний відмінок з прийменником в˘ — в, як-от: панъ εсть в˘ собóлıахъ, в˘ злотоглови, в˘ шапцЂ, в˘ ботахъ — пан у соболевих шкурках, у парчі, в шапці, в черевиках.
Іноді смисл ховається в мові, як-от: нε долго тои роскоши — домислюється [61а] бүде або бы̀ло. Це означає: цієї насолоди небагато буде або було.
Дієслово стаю, або ставаю, або зоставаю — стаю вживається з орудним без прийменника, як-от: стаю кролεмъ або зоставаю кролεмъ — стаю правителем, зосталъ гεтмáномъ — він став правителем.
ПРО ОРУДНИЙ САМОСТІЙНИЙ
Орудний самостійний у слов’янській мові твориться майже від усіх дієслів, завжди закінчується на ши, як-от: скакавъши, писавъши — і постає з інфінітива шляхом заміни складу ти на въши, як-от: писати — писати — писавъши — писаним. Якщо орудний самостійний походить від активного дієслова, то він керує відмінком [іменника залежного від] цього ж дієслова, наприклад: юдашъ продавъши христа повЂсилъ сε — Іуда продав[61б]ши Христа, сам повісився. Утворившись же від дієслів пасивних [дієприкметник самостійний] зберігає пасивну конструкцію, а постаючи від дієслів неперехідних, сприймає їхнє керування, наприклад, у пасивній [формі]: үбравшысА в хεндонгиѝ шаты пошолъ до костεла — убравшись в чепурні шати, він увійшов до храму; в неперехідній [формі]: танцовавъши, шεрмовавъши пошолъ додомү — коли потанцював, пофехтував — чи то сказати б: після танцю і фехтування він пішов додому, үпивъшисА пошолъ спати — напившися, він пішов спати.
ПРО ЧАС
Час передається з родовим і орудним відмінками, як-от: того часү і тимъ часомъ — того часу і тим часом; того днА і тимъ днεмъ [62а] — того дня; той годины і тоεю годи́ною — тієї години; того рокү і тымъ рокомъ — того року.
[Час] передається також за допомогою прийменника в˘ (in), як-от: в той часъ — в той час.
А коли хотілося б висловитись про тривалість щодо якоїсь речі або особи, наприклад: за правління Людовика, за панування Цезаря, за сприятливої погоди, за ясної днини тощо, то ми користуємось орудним відмінком з прийменником за (sub), як-от: за цεсара Нерона христіАнε были прεнаслЂдовани — за панування або за життя Нерона християн було переслідувано, за погоды пожалъ жито — за погоди він пожав жито.
Коли б трапилось що-небудь у минулому або майбутньому, то це, наприклад, латинською мовою так би передавалося: Fuit his diebus disputatio або Erit hoc anno caritas annonae. Ці два часові звороти [62б] слов’янською мовою можна передати двояко: по-перше, без прийменника, як і латинською мовою: тыми днАми была диспүтациА — цими днями був диспут; по-друге, те ж саме передається з прийменниками по, за, в, як-от: по тыи дни і за тыхъ дний і в тыхъ днАхъ была або бүдεть диспүтациА, тобто цими днями був або буде диспут.
СИНТАКСИС [НАЗВ] МІСЦЕВОСТЕЙ
Власні назви міст, сіл, держав, провінцій завжди треба передавати з прийменниками і тоді, коли позначається спокійний стан на місці і коли відбувається рух до місця, з місця, через місце, як-от: кроль εсть в Парыжү — правитель знаходиться в Парижі; күпцы εдүть до Парыжа [63а] — купці прибувають до Парижа; прислано ми листъ з Парижа — мені прислано лист із Парижа.
Проте рух через місцевість у деяких назвах місцевості виражається орудним відмінком без прийменника. Сюди належать такі, наприклад, іменники, як полε — поле, үлица — вулиця, рынокъ — ринок, гора — гора, долина або долъ — долина, або низьке місце, рεка — ріка, морε — море, лЂсъ — ліс тощо, як-от: шлисмы горою, долиною, лЂсомъ тощо — йшли ми горою, долиною, лісом, жεнгловалихмы морεмъ, рεкою — плили ми морем, рікою тощо. Ці назви, проте, добре передаються і з прийменником через — прεзъ, як-от: плывү презъ Дүнай і Дүнаεмъ — пливу Дунаєм тощо [63б].
Слід зауважити, що деякі назви держав не можна точно передати слов’янською мовою одним словом, як наприклад: Italia, Germania, Turcia, Francia, або Gallia, Ungaria, Scithia тощо. Отож, замість них, ставляться у множині назви самих жителів, і коли б тобі захотілось вислсвитись discessit per Ungariam [він вибув через Угорщину], то ти повинен сказати: поεхалъ прεзъ вεнигры, тобто через угорців, прεзъ влохи, тобто через італійців тощо, або висловитися описово, наприклад: прεзъ влоскүю зεмлю — через землю італійську, угорську тощо.
Деякі [назви] зручно передавати одниною жіночого роду, як-от: Францїа, Москва, Полща — Польща, Анкглїа, Хина, Індїа, Іанонїа, Калıабрїа, Пεрсїа, Каталонїа, Гол(л)андїа тощо.
ПРО ЧИСЛІВНИКИ
Слов’яни ведуть рахунок предметів в межах до числа п’ять у називному відмінку, а починаючи з п’яти [64а] в усьому подальшому рахунку обчислюваний предмет ставиться в родовому відмінку. Наприклад, εдинъ волъ — один віл, два волы — два воли, три козлы, чтыри гроши — чотири гроші, але починаючи від п’яти і далі має місце родовий предмета, як-от: пАть воловъ, а не пАть волы (5 boves), шεсть жолнЂровъ — 6 солдатів, а не шεсть жо(л)нЂрε тощо.
Порядкові числівники, як і в латинів, виражаються прикметниковою формою, як-от: пεрший — перший, вторый або дрүгий — другий, трεтий — третій тощо.
Питальних порядкових [числівників], подібних до латинських quotus, quota , quotum, немає, але замість них користуються відносними займенниками: котóрый, котораА, котороε — qui, quae, quod. Тому, бажаючи сказати: quotus habet pomum, ти скажи: котóрый маεть ıабко, тобто: qui або quis habet pomum тощо [64б].
У власне розділовому значенні [числівники] вживаються тільки описово з прийменником по, як-от: подва, потры, почтыры — по два, по три, по чотири, де, очевидно, просте число сполучається з прийменником по.
З числом сполучається також [займенник] ихъ — їх в родовому відмінку множини, до якого додається безособове дієслово з закінченням середнього роду на ло, як-от: пАть ихъ приεхало — п’ять їх прибуло, дεсАть ихъ үтεкло — десять їх утекло, сто ихъ полεгло — сто їх загинуло.
КОНСТРУКЦІЯ З ІНФІНІТИВОМ
Інфінітив найчастіше сполучається [як у латинів], з особовим дієсловом, як-от: хочү тобЂ ıалмүжнү дати — хочу тобі милостиню дати, пристоить цнотливε жити — годиться добре жити [65а].
Інфінітивом користуються також замість майбутнього часу дійсного способу, як-от: писати ’ώномү листъ — писати йому листа, тобто він напише листа, быти тобЂ в Парижү — бути тобі в Парижі, тобто ти будеш у Парижі.
Іноді, у висловленнях [про те], що якийсь факт перебільшують, уживається інфінітив, коли особове дієслово пропущене або невиразне, як-от: скоро з ложка Панъ встанεть, то εсти, то пити, то скакати тощо — ледве-но з ліжка пан встане, то він уже — то пити, то фехтувати. Тут домислюється «починає» або «має звичку».
КОНСТРУКЦІЯ З ГЕРУНДІЄМ
Конструкція з герундієм передається не через герундій, а з допомогою дієприкметника самостійного. А саме, коли б я хотів висловитися «Jocando vulneravit me», то скажу: жартүючи ранилъ мεнε тощо [65б].
ПРО ДІЄПРИКМЕТНИКИ
Дієприкметники керують тими ж відмінками, що й дієслова, від яких вони походять, як-от: малюючи ’ώбразъ — малюючи образ тощо, пишүчи листы повεдалъ гисторїю — пишучи листи, він розповів історію.
Не маючи дієприкметників на rus, слов’янська мова потребує описового звороту з [формою] майбутнього часу дійсного способу та із сполучником що — жε або ижъ, як-от: сподεваюсА ижъ ми за мою працү нагородишъ — сподіваюся, що ти мене за мою працю нагородиш, тобто spero te mihi pro meo labore compensaturum, вЂмъ ижъ богъ грЂшныхъ бүдε(т) карати — знаю, що бог грішників буде карати, тобто Deum peccatores puniturum [66a].
ПРО БЕЗОСОБОВІ ДІЄСЛОВА
Безособові дієслова на о, що виникли з дієприкметника минулого часу пасивного стану, керують знахідним відмінком, як-от: стАто мεчε(м) свiатүю Εкатεри́нү — стято мечем святую Катерину, причому стАто походить від стАтый — стятий, написáно листъ — написано лист означає те саме, що «лист (є) написаний».
Інша справа також з [безособовими дієсловами[ на ло, що походять від третьої особи минулого часу дійсного способу, або краще [сказати], від третьої особи середнього роду: вони вживаються з родовим відмінком множини, як-от: приε’хало дεсА(т) жолнЂровъ — прибуло десять солдатів, тобто прибули десять солдатів, үмεрло килка людε(й) — умерло кілька людей, тобто умерли кілька людей тощо.
Звороти тεскно ми — обридло мені, жаль ми — жаль мені, встыдъ ми — стидно мені вимагають [при собі], крім давального, ще й родового відмінка, як-от: тεскно ми үбозтва — обридло мені убозтво, жаль ми үбогого — жаль мені убогого [66б]. [Безособові форми] з давальним відмінком: пристоить — подобає, годитсА — можна [годиться], налεжить — належить, трıафıаεтсА, придаεтсА — трапляється, здаε(т)сА — здається, волно — можна, пригожаεтсА — виходить, як-от: пристои(т) чловεкү цнотливε жити — подобає людині чесно жити, налεжить панү вЂдати ’ώ чεлıади — належить панові знати про слуг.
Проте дуже багато латинських безособових [форм] слов’яни передають описово, наприклад, вистачає виражають через прислівник досыть — досить, стидно мені — через всты(д) ми — сором мені. Замість [безособової форми] ясно користуються інфінітивом знати, як-от: знати з планε(т) ıакий бүдε(т) рокъ пришлый.
Нεмашъ — немає вимагає родового відмінка, як-от: нεмашъ пана вдомү — немає пана вдома, нεмашъ грошε(й) в мЂшкү — немає грошей у мішку [67а].
ПРО ПРИСЛІВНИК
Прислівники сполучаються з родовим відмінком — много або вεлε — багато, троха і трошка — мало, досыть — досить, назаютръ — післязавтра, як-от: вεлε людей, грошεй тощо — багато людей, грошей тощо, досыть үрóды, хи́жости, наү́ки, смЂ́лости — досить вроди, спритності, науки, сміливості, назаютръ божого нарожεнА — на другий день народження божого.
Таким же чином [сполучаються] ступені порівняння [прислівників], як-от: далεко — далеко, далεй — далі, на(й)далεй — найдалі і близко, ближεй, на(й)ближεй — близько, ближче, найближче, як-от: новый мостъ нεдалεко кролεвъскихъ палацовъ — новий міст недалеко від королівських палаців, слонцε далε(й) мЂсεца — сонце далі, ніж місяць. Сюди ж належить [форма] вышεй, нижεй — вище, нижче, длүжεй — довше, ширεй — ширше та інші [67б].
КОНСТРУКЦІЯ СТУПЕНІВ ПОРІВНЯННЯ ПРИКМЕТНИКІВ
Вищий ступінь порівняння прикметників [вживається] з родовим відмінком [іменника] або з прийменником між чи над, як-от: пεсъ прүдший кота — пес прудший за кота або павъ пεнкнЂйший надъ павү — павич кращий за свою самичку, лεвъ сдожший межи звεратами — лев між звірами лютіший.
Найвищий ступінь порівняння має при собі родовий відмінок множини з прийменником з˘ — з: наичистшаА з людεй матка божаА — найчистіша з людей мати божа.
КЕРУВАННЯ ПРИЙМЕННИКІВ
Прийменники із своїми відмінками вживаються так: идү до пана — іду до господаря, богъ εсть в нεбЂ — бог є в небі, и на зεмли — і на землі. Отже, властиві їм відмінки ти знайдеш при частинах [68а] мови, де кожен [прийменник] відноситься до свого відмінка.
Проте можливі відхилення. Деякі прийменники, подібні значенням, розрізняються щодо відмінків, як-от: до і кү або к — до до. Адже до керує родовим відмінком, а кү або к вимагає давального, як-от: до бога — до бога, ку б(о)гү — до бога.
У подібному стані знаходяться два прийменники ү і при в значенні «у» (apud). [А саме], ү вживається тільки з родовим відмінком, а при — з давальним, наприклад: за цнотү εсть нагорода ү б(о)га — за доброчесність — у бога нагорода, добрε εсть свεтымъ при богү — добре святим у бога.
Далі, ү — у при займенниках ’ıá, ты, ωнъ — я, ти, він сполучається із знахідним відмінком, як-от: при’ıáтεль бы(л) ү мεнε на ’ώбЂди — приятель був у мене на обіді, вεлε εсть үтεбε гостεй — багато в тебе гостей [68б].
Якщо прεдъ означає coram [в присутності] і ante [перед] і сполучається з дієсловами активного або середнього стану на означення нерухомості, то [цей прийменник] тоді керує орудним відмінком, як-от: слүги стоАть прε(д) паномъ — слуги стоять в присутності пана; схолıáстици читáють, лεкцію прεдъ ’ώбЂдомъ — учителі читають лекцію перед обідом.
При деяких же дієсловах руху ставиться знахідний відмінок, як-от: пришолъ слүга прεдъ пана — з’явився слуга перед паном.
Якщо ж прεдъ означає те, що й prae, propter [через, внаслідок], то він сполучається з орудним відмінком, як-от: нε мóглεмъ прεдъ хоробою до тεвε приεхати — не міг через хворобу до тебе прибути.
За в значенні pro [за] сполучає із знахідним відмінком, як-от: штүка за штүкү — мистецтво за мистецтво, ласка за ласкү — ласка за ласку; милость за милость — любов за любов [69а]. Але за, означаючи «по той бік», сполучається з орудним відмінком, при дієсловах на означення спокою, як-от: войско стоить за рЂкою — військо стоїть за рікою, гости сεдıать за столомъ — гості сидять за столом. При дієсловах же на означення руху [прийменник за] ставиться із знахідним відмінком, як-от: εхалъ жεкглıаръ за морε — поплив моряк за море, скочилъ хлопъ за конА — перескочив чоловік через коня.
[Прийменник] в — в, на означення «в місці», полюбляє орудний відмінок, а на означення «в місце» — знахідний: идү в˘ мЂсто — іду в місто і идү в мЂсти — іду по місту, Сарбона εсть в˘Парижу — Сорбона знаходиться в Парижі. Сюди належать [прийменники]: мεжи — між, подъ — під, надъ — над.
По, в залежності від значення, вживається в різних конструкціях, а саме: в значенні «по» або «за», він вживається із знахідним відмінком, як-от: үпалъ в ıамү по пасъ — він упав в яму по пояс [69б]; поεхалъ до Риму по благословεнство — він прибув до Риму по благословення, пошолъ на рыно(к) по хлЂбъ — він прибув на ринок по хліб.
[Прийменник] по в значенні «ex [з, від]» супроводиться давальним відмінком, як-от: сынъ вεликий скарбы взıа(л) по ω(т)цү — син великі скарби взяв по батькові.
Давальний відмінок має місце і тоді, коли по означає «post (по)», як-от: пришолъ по ’ώбЂдованю — він прийшов по обіді, в часъ лыжка по вεчεри — ложка по вечері — це прислів’я.
З прийменниками можливі також і несталі відмінки, як-от: по ’ώбЂди — по обіді, при жεлЂзи — при залізі, при шапцЂ — при шапці.
Сказаного про синтаксис досить, і хай це буде для більшої слави бога, благословенної діви Марії, а також і на честь усіх святих. Амінь [70а].
СЛОВ’ЯНСЬКІ ЧИСЛОВІ ЗНАКИ
і так далі, додаючи до кожного позначку, як-от:
тощо.
ЕПІГРАМА НА КНИГУ
В рідній країні, о книго, такою ніколи не знана,
Мову слов’янську містиш ти на своїх сторінках.
Але як утвір пера, в Лютеції явлений світу,
Мати Сорбонна тебе горне до лона свого.
Щедро живила її молоком священним Паллада
І оточила навкруг хором красунь-піерід.
Тим-то не вельми цінуй мене, книго, спорудника твого,
А щонайбільш поважай матір — підпору твою.
Іван Ужевич слов’янин,
святої теології студент
Hymnus qui sub elevationem corporis christi Domini canitur1
1 Гімн, що співається під час вшестя тїла Христа божого.
ВидЂхомъ свЂ́εтъ исти́нный, и, приАхомъ
дүхъ нεбεсный, обрЂтóхомъ вЂрү истиннүю
нεраздεлимой свАтой тройци (покланА́ε’мъсА) табо насъ спасла εсть
Hymnus B. virg. M quem coronidis loco salpissime canunt2
2 Гімн благословенної діви Марії, який на закінчення найчастіше співають.
достойно εсть ıако воистиннү
блажити тА
богородицε, присно блажεннүю
и прεнεпорочнүю и матεръ бога
нашεго
чεстнЂйшүю хεрүвимъ, и славнЂйшүю воистиннү
сεрафимъ, бεз истлεнїıа бога слова рожшүю сүщүю
богорóдицү тА вεличаεмъ
