Попередня     Головна     Наступна

ЧАСТИНА ДЕВ’ЯТА

І РІК ДЕВ’ЯТИЙ

СПОКІЙНОГО ДЛЯ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО Й УКРАЇНИ

І БУРХЛИВОГО ТА ВЕЛЬМИ БУНТІВЛИВОГО

ДЛЯ ПОЛЬЩІ ЖИТТЯ

У ній описується про образи й розорення, завдані полякам шведами; про відірвання від Польщі Пруссів; про польську конфедерацію на шведа за свої вольності; про Густавове прагнення здобути Польську Корону і про його велике нещастя, а для Чернецького успіх; про штурм та здобуття поляками Варшави у Бітемберга з постановленими умовами; про відіслання після того Вітемберга до Замостя; про нестатки польського війська і про генеральну баталію двох королів та перемогу шведів.

РОЗДІЛ І

Про образи й розорення, завдані Польщі шведами в порушення трактату, і про заколот за те поляків проти шведів; про марнотне здобуття шведами Ченстохова; про підкорення шведами собі Пруссів із постановленими умовами і про те, що Гданськ їм не піддався; про виправу під Малборк Штеїмбока і про рушення шведів від Пруссів на Україну, щоб там приборкати польський заколот.

Року від створення світу 7164-го, а від утілення в світі сина божого господа Христа 1656-го зима пройшла зі щедрими снігами й морозами. В цей час почала була зменшувати свої добродійства і шведська фортуна, яка так розквітла була минулого року. Про це, можливо, мені й не належало б писати, але все-таки коротко поширю своє писання (найбільше з Твардовського), бо та історія про шведів та поляків постала, як раніше казав, через Хмельницького, хоч у ній Хмельницький мало й згадується.

Так у ту зиму король Густав прочув у Кракові, що багато ворожої до нього польської шляхти з численним своїм майном зібралося в Ченстоховський монастир ⁴⁷², і виправив, щоб здобути його, своїх генералів Врешовця і Миллієра ⁴⁷³ зі значним військом. Вони прибули туди і, пробавившись в штурмах та військових справунках вісім тижнів, стратили, нічого не досягши, ледве не половину свого війська. З ганьбою вони вернули назад ⁴⁷⁴, бо монастир з невеликою кількістю войовників, що там були ⁴⁷⁵, оборонила й не допустила взяти й розорити ту свою Ченстоховську оселю сама пресвята діва Богородиця, яка там чудодіяла. В цей час поляки терпіли лиху годину, адже шведи грабували їхні двори й комори, на поляків накладувано важкі кватирні простої, чинено на шляхах та гостинцях розбої, тяжко й невинно кривджено купецьких людей та й інших, і так чинило не лише рядове товариство, але й офіцери та самі генерали; кажучи, що шукають заколотників, вони задовольняли себе як хто хотів крайнім розором і знищенням грабованої шляхти, яка тільки й жила відкупами. А хто хоч трохи на те розкривав рота, того, як заколотника, обертали внівеч і спалювали разом з оселею.

Король же Густав, побачивши зусібіч у Малій та Великій Польщі заколот поляків проти себе і зміну своєї фортуни, удався від Кракова зі значною частиною свого війська і з посольським кварціальним військом на чолі з коронним хоружим Конецпольським і князем Дмитром Вишневецьким на Торунь до Пруссів ⁴⁷⁶, щоб відірвати те Прусське князівство від Корони Польської і приєднати у союз до себе. Прусський князь, або брандебурзький курфюрст ⁴⁷⁷, прочувши про той шведський марш на себе, з’єднав своє прусське військо із військом гданським та військами інших тамтешніх воєводств і вийшов був проти шведів на кордон ⁴⁷⁸, однак шведи і згадані кварціальні поляки переконали його схилитися до миру зі шведами на таких умовах ⁴⁷⁹:

1. Щоб князівство Прусське належало відтоді не Короні Польській, а Шведській і від неї мало приймати потвердження ленної ⁴⁸⁰ присяги та хоругви — і це доти, доки пануватиме династія Густавого дому;

2. Щоб ніколи не давало жодних трибутів ⁴⁸¹ і не належало більше до двірських королівських судів, а щоб курфюрст був у Пруссах вільний та свобідний князь;

3. Усім водним митом щоб ділитися поміж себе навпіл;

4. Частина шведського гарнізону має бути в прусських портах на Мемлю й Пиляві;

5. Прусси мають навіки зректися союзу й дружби з Олендерами ⁴⁸²;

6. За прусські кошти й шкоди, покладені для військових виправ у допомогу шведському королеві, король дасть у винагороду йому, пруссакові, Вармінську біскупію ⁴⁸³;

7. Нарешті шведи мають ставати разом і допомагати пруссакам своїми військами тепер і завше проти всіх ворогів.

Отакий трактат постановили шведи й прусський князь у столичнім прусськім місті Кролевці. Шведи відізвалися також листом і до Гданська, прагнучи через трактат приєднати до себе і його, але з Гданська учинили таку відповідь, що коли він, шведський король, цілком знесе з польського королівства короля Казимира, а сам буде вибраний вільними голосами і коронований на Польське королівство, тоді і Гданськ схилить перед ним свою голову,— і це вони скажуть навіть зараз, коли інші міста й замки шведському королеві поклонилися. Такою гданською відповіддю король Густав вельми розгнівався і рушив із військом до Малборка, бажаючи взяти його и осадити своїми людьми, але до нього дійшли звістки з України ⁴⁸⁴, що сенатори й коронні гетьмани ледве не з усією шляхтою і народом зрадили свою присягу на вірність йому і почали бунт та заколот проти нього. Отож він зараз-таки виправив під Малборк генерала Штеїмбока ⁴⁸⁵, а сам із найвиборнішим військом спішно рушив на Україну, прагнучи приборкати учинений проти нього вищезгаданий заколот.

РОЗДІЛ II

Про польську конфедерацію під Тишовцями на шведа; про розіслання конфедератських універсалів у Польщу і звідомлення королеві Казимирові про ту конфедерацію; про марнотну Казимирову виправу посла до хана, щоб той приборкав Хмельницького, і про те, як король Казимир прибув з-за кордону у Ланцут до конфедератів; про коронного маршалка Любомирського, який один час жив із польською короною у Венграх; про потвердження королівською присягою тої конфедерації і про розіслання в усю Польщу королівських універсалів, які відпускали відступницьку вину поляків та закликали їх до своєї спілки.

Коронні гетьмани з військом, яке було при них, і з численною шляхтою побачили, що шведи обходяться з ними не за пактами, постановленими в Усті й Кракові, з’їхалися під Тишовцями ⁴⁸⁶, де склали на шведів конфедерацію, присягнувши покласти один за одного свої голови, повернути відняту шведами свою старожитню зольність, не покидати конфедератського з’єднання і не упоминатися заслуг, доки не закінчиться почата ними війна проти шведів. Уклавши цю конфедерацію і затвердивши її присягами, вони сповістили про це свого короля і запросили його до себе ⁴⁸⁷; крім того, закликали до себе через послані в Польщу універсали своїх братів, польську шляхту, і пообіцяли й прирекли, що за відступництво від свого пана, польського короля, вони дістануть прощення. До того ж закликав своїми особливими універсалами, розсіяними по всій Польщі, й Андрій Ліщинський, гнєзнинський примас і архібіскуп, заохочуючи Річ Посполиту рятувати занепалу Польську вітчизну і давні її вольності.

Польський король Ян-Казимир перебував тоді в своєму Опольському князівстві ⁴⁸⁸ далеко за польськими кордонами. Він одержав листа від польських конфедератів зі звісткою про їхнє з’єднання на шведа та про відновлену до нього приязнь і, прагнучи не мати жодної перепони в своєму замислі від козаків, відразу виправив свого посла до кримського хана ⁴⁸⁹ з проханням, щоб той рушив із ордами на Хмельницького і спробував приборкати його й прихилити поколишньому в королівське підданство ⁴⁹⁰. Прийнявши це посольство, а воно було не без подарунків, хан рушив із ордами на Хмельницького ⁴⁹¹, наблизившись до Чигрина, дав знати про себе Хмельницькому, запропонувавши йому в умову, щоб той, як колись, упокорився польському королеві, разом із ним, ханом, допоміг йому проти шведа і тим заслужив прощення за свій переступ.

На цю ханську пропозицію Хмельницький мало дбав, бо мав готові козацькі війська, і відправив ханського посла ні з чим. Хан був, либонь, зневажений цим, однак, пам’ятаючи одне те, що сказав був Хмельницький через відкуплених татар (що має з козацькими військами навідати його в Криму), а друге, знаючи, що біля Хмельницького стоїть приготоване козацьке військо, не зважився чинити йому жодної шкоди. А король Ян-Казимир, відправивши до хана свого посла ⁴⁹², сам рушив зі згаданого свого князівства до Польщі і, прибувши до Ланцута, застав тут конфедератське військо з коронними гетьманами ⁴⁹³; друга значна партія польського війська (як вище сказано) на чолі з коронним хоружим Конецпольським, з князем Вишневецьким та Немиричем була в Пруссах при шведському королі. Прибуття короля до Ланцута сконфедероване військо зустріло з приємністю, та й королеві те військо було корисне навзаєм. Тут уже був з п’ятитисячним своїм загоном і коронний маршалок Любомирський ⁴⁹⁴, що вивіз був із собою до Венгрів за Карпатські гори (ще перед нашестям на Краків шведів) польську корону і перебував там із нею аж до часу конфедерації. Польський король Ян-Казимир, з’єднавшись із сконфедерованим військом у названім уже Ланцуті і схваливши тут конфедерацію та потвердивши її повторно присягою, зараз розіслав у всю Польщу свої королівські універсали, відпускаючи ними гріх відступництва всієї Річі Посполитої від себе і закликаючи її, як колись, до союзу з собою, що було завдяки цим універсалам цілком справлене.

РОЗДІЛ III

Про Густавове бажання придушити польський заколот і про його повернення до Пруссів для готування до виборів; про шведів у Малій Польщі і про те, як їх бив Чернецький; про повторне Густавове рушення разом з Конецпольським із Пруссів на приборкання малопольських бунтів; про Конецпольського, який зламав присягу шведові і вибив його кінноту; про Густавове прибуття до Варшави і про розіслання своїх суворих універсалів, щоб його війська перестали чинити кривди полякам; про розгром Чернецького під Голубовом; про марнотне Густавове пробуття під Замостям і про подальше нещасливе змагання його та його військ з Чернецьким; про Густавів відхід від Замостя до Вісли під натиском поляків; про те, як він окопався у розвиллі між Саном і Віслою; про його розпорядження звідтіля своїм генералам, щоб ті прибували йому на порятунок; про розпорядження короля Казимира Чернецькому, щоб той не допустив тих Густавових генералів допомогти йому.

Король Густав, як вище описувалося, либонь, рушив був з військом із Пруссів в Україну, щоб приборкати польський заколот, що виник проти нього. Однак він роздивився, що йому потрібніше утвердитися польським королем, ніж приборкувати лядські бунти, і завернув з усім військом у Прусси та й почав готуватися до варшавського вибрання, щоб стати вибраним і коронованим королем. Коли ж шведський канцлер Оксенштерн звідомив його з Варшави, що в Малій Польщі кварціальні війська разом з іншими сконфедерувалися на нього і почали під проводом Чернецького громити й забивати шведське військо по зимових кватирях, він дуже тим уразився і прийняв пораду своїх шведів та коронного хоружого Конецпольського відкласти на певний час своє вибрання і швидко йти на Україну приборкувати бунти, що там саме починалися. За тією ж порадою сам король Густав із найвиборнішим військом та легшими гарматами ⁴⁹⁰ рушив просто до Варшави, а коронного хоружого Конецпольського з Дмитром Вишневецьким та польським кварціальним військом зі своєю, приданою до нього, кавалерією виправив іншим шляхом, згідно до його, Конецпольського, бажання і ради, на Тикоцин у Малу Польщу приборкувати ті бунти. Цей Конецпольський узяв, либонь, від шведського короля подарунків на сто тисяч і забезпечив своє військо королівською платою. Він обіцявся королеві вірно послужити для присмирення тих бунтів, однак зламав свою присягу шведові ⁴⁹⁶ (святобливо, як пише Твардовський) задля підупалої своєї вітчизни і, вчинивши якийсь незлад із шведською кавалерією, що була при ньому, вирубав її всю дощенту, ще не дійшовши Тикоцина, та й з’єднався з конфедератами. Король же, прибувши до Варшави ⁴⁹⁷ і знову діставши звістку, що Чернецький зі своїм військом зносить шведські війська і залоги, відразу виправив на нього значний свій роз’їзд, а сам пішов слідцем. Він натрапив на Чернецького під Голубовом і, вдаривши на нього, розпорошив без значної з обабіч шкоди ⁴⁹⁸ — поранили тоді тяжко королівського брата ⁴⁹⁹. Від Голубова король рушив до Любліна і трохи спочив тут, але йому приносили все частіші звідомлення про бунти в усій Польщі, які підіймалися проти нього. Через це він, прагнучи приподобитися полякам і зменшити їхню лютість, зараз-таки розіслав у всі міста свої універсали, застерігаючи ними пильно й суворо своє військо і загрожуючи смертною карою, щоб не чинили польським обивателям по кватирях жодних і анінайменших кривд та утисків.

Розіславши ці універсали і доручивши доглядати й карати свавільне військо своєму військовому комісарові Вессерману, сам король Густав рушив від Любліна на Красний Став до Замостя. Прибувши сюди і побачивши тамтешню міську фортецю (там зачинився зі своїм військом і був готовий до воєнної відсічі шведському королеві тамтешній дідич ординат Замойський) ⁵⁰⁰, король послав туди трубача з таким своїм королівським словом, щоб той самохітно схилився перед ним, бачивши силу й успіхи його (Густава) війська, адже йому підлягають їхні коронні столиці — Краків та Варшава; він же не бажає руйнувати красне й міцне місто Замостя і розорювати його своїми шведськими військами, і хай будуть вони певні тої його королівської ласки, що він зволить лишити їх при всіх давніх правах і свободах без змін. У відповідь на це ⁵⁰¹ від замостських стін і на повітання шведів посипалася значна й густа стрілянина — король зустрів тут чималу перешкоду в своїх намірах швидко закоролювати у Великій та Малій Польщі і прихилити під свою руку міцні міста Львів та Кам’янець-Подільський. Бувши отак посоромлений, король Густав відступив від Замостя ⁵⁰².

Тим часом Чернецький, набравши після свого розгрому під Голубовом великі війська ⁵⁰³, почав налягати зусібіч на шведа й уривати його, прагнучи завернути в голодний край до Львова. Але шведи й так уже відчували в своєму війську голод та скруту ⁵⁰⁴, застереглися і пішли не до Львова, а до Ярослава, де край був пожиточніший. Там, під Ярославом, вони стали в обоз, і король зараз виправив значний роз’їзд, прагнучи довідатися через нього, де,

власне, обертається нині польський король.

Але тільки-но той роз’їзд віддалився на милю від свого обозу, Чернецький відразу вибухнув на нього зі своїм військом із криївки і розгромив до решти, пригнавшись за вцілілими до самого генерального шведського обозу ⁵⁰⁵. Він посіяв страх і замішання в самому королівському обозі, який стояв тоді над річкою Саном, і урвав та пошарпав частину королівських возів зі сріблом та іншими покоєвими речами. Тоді ж Чернецький довідався від шведських «язиків» про генерала Дугласа, якого шведи виправили в роз’їзд під Премишль ⁵⁰⁶, і заразтаки рушив на нього, але той, зачувши про Чернецького, поспіхом повернув назад до королівського обозу і, не шукавши мостів через Сан, поспішив через розпарений сонцем лід, на якому втрапив у чималу шкоду, позатоплювавши тяжарі та людей ⁵⁰⁷. А в іншому місці, у Мостиськах, два роз’їзди, виправлені зі Служевським, пригощали шведів не менш щасливо, і де тільки лучалося, скрізь шведи зазнавали від поляків цілковитої поразки.

Король шведський побачив, що йому геть нещаститься і що біля нього та й далі польські війська весь час помножуються, здепресував і з соромом та поспіхом рушив від Ярослава до Преворська, шукаючи доброго й найпростішого шляху до Пруссів. /Він покидав у дорозі не лише важкі гармати та мортири, але й хворих та поранених. У тому його марші невтомно набігав на нього зусібіч і скуб Чернецький, шкодячи його війську і ставлячи чималі в усьому перепони. На другому місці, під Венгровом, кривоприсяжник і віроломний шведський зрадник коронний хоружий Конецпольський, з’єднавшись із Сапігою, розгромив графа Магнуса. На третьому місці, в Руднику, несподівано напав зі своїм військом на шведів і завдав їм неабиякої шкоди Дмитро Вишневецький, який ледве не загарбав до своїх рук і самого короля ⁵⁰⁸. Король, бачачи своє лихо і не маючи нізвідкіля допомоги, поспішив якнайшвидше до мосту, що був на Віслі нижче Сендомира, але Чернецький випередив його і приспів до Сендомира з військом, де хоч і сам потерпів не менший ущербок, однак вирубав передню сторожу шведів, розірвав і зіпсував королеві згаданий уже міст, який були для нього зробили.

Король прийшов до Вісли і, не маючи мосту перейти річку, вишикувався був проти поляків на генеральну баталію, однак поляки не захотіли вступати в бій, лише увірвався до шведів із роз’їздом Шембек, який дістав від приготованого війська зустрічний удар.

Шведи, які з п’ятнадцяти тисяч начислювали ледве половину війська ⁵⁰⁹, дуже затурбувалися, що не лишаться цілі, і рушили звідтіля з королем уночі на те місце, де з’єднується з Віслою Сан, а в тім розвиллі, добрім до оборони, справно окопалися. Король Густав одразу виправив до своїх генералів Вітемберга, Миллієра, Штеїмбока та Дугласа розпорядження, щоб вони швидко приспішили до нього на допомогу. Польське й литовське військо обсіло в згаданому розвиллі шведів і мало намір докінчити його там. А від короля Яна-Казимира учинено було розпорядження до Чернецького, щоб той ішов зі значною частиною свого війська за Віслу і не допустив названих вище шведських генералів зі своїми військами прийти на допомогу своєму обложеному королеві ¹⁵¹⁰. В цю дорогу рушило з Чернецьким багато й невказаного війська, а також возова голота.

РОЗДІЛ IV

Про пильних великопольських інспекторів; про змагання із ними підляського воєводи; про оборону й руйнування міста Лешни; про здобуття у шведів Косцян і про розгромлений Вессерманів роз’їзд, виправлений на відсіч до Косцян; про щасливе воєнне змагання Чернецького та інших польських вождів зі шведами і про відсіч їм від Дугласа.

Шведи, опанувавши всю Велику Польщу, були, либонь, пильні інспектори над поляками, не даючи їм анітрохи підвести голову. Однак Петро Опалінський, воєвода підляський, увійшовши від Шльонська з малою жменею війська у Велику Польщу, заохотив був і стягнув до себе з усієї цієї Польщі безліч шляхти, з якою почав скрізь щасливо гостити і громити ненависних своїх дозорців — шведів. Він дійшов і до міста Лешна ⁵¹¹, де була шведська передня сторожа, а коли послав вимогу дати йому гармат, пороху й людей, то лешняни на шведську пораду не тільки нічого того їм не дали, але й разом зі шведами вийшли проти нього за місто на бій. У цьому бою обидві сторони зазнали значного ущербку, а шведи були переважені й загнані разом з міщанами до міста. Наступив тоді вже вечір, і пан підляський воєвода відступив через те з військом від Лешна до Осічної на ночівлю. Лешнинські міщани, побачивши в ту ніч свій злий учинок і засумнівавшись, що збережуться цілі, лишили всі свої маєтки й багатства та, кинувши безборонне місто на волю вояків, утекли самі з жінками й дітьми геть із міста. Навколишні ж селяни, зійшовшись із випадковою челяддю, ввійшли у відчинене місто і повидирали та забрали всі маєтки й багатства, що були в найскритніших земляних схронах тамтешніх жителів-утікачів; нарешті вони запалили й місто, на превеликий жаль навколишніх мешканців, які на це дивилися.

Підляський воєвода, побачивши, як палає у вогні Лешна, рушив звідтіля до Косцян, де також був шведський гарнізон, а прибувши туди і не змігши схилити місто до згоди, зібрав багато навколишніх селян і звелів їм іти на штурм міста. Ті ж, посмакувавши лешнинської здобичі і сподіваючись на те саме й у Косцянах, потислися наосліп до штурму міста, але двічі були відбиті з великим ущербком для себе, та й порозбігалися по домівках, залишивши перед замкнутим містом саму шляхту. Комісара шведського війська Вессермана, що стояв у Познані, було звідомлено про ту облогу Косцян, він виправив на відсіч її півтори тисячі доброї кавалерії на чолі з двома комендантами. Провідавши про це, поляки пішли від Косцян їм назустріч і, зійшовшись із ними на певному місці, розбили їх ущент так, що з півтори тисячі шведів утекло до Познані заледве п’ятдесят.

Після цієї перемоги, коли шведи, які замкнулися в Косцянах, втратили вже надію з’єднатися зі своїми і хотіли схилитися до трактату, до польського війська, що було біля Косцян, прийшов, згідно з королівським розпорядженням, лист від Чернецького, який закликав поляків на з’єднання з собою; сам-бо Чернецький рушив був від Устя Нового, де тоді також перебували шведи, в напрямі до Варшави ⁵¹². Під Коженицями він несподівано зіткнувся з партією шведського війська і розгромив його вщент, так що не зберігся й жоден «язик», який зміг би донести звістку про цю поразку своїм принципалам. Після того розгрому шведів Чернецький посунув зі своїм жовнірством від Кожениць, а під Варкою ⁵¹³ напав на чотиритисячний загін доброго шведського війська, яке було зібране з численних фортець та гарнізонів і йшло під командою Збади Мархіона ⁵¹⁴, їх він також зніс до ноги, лише сам Мархіон з малим числом вояків утік до Черська. Розгромивши Мархіона, Чернецький потяг із велетенським своїм військом до Торуня й Варшави, але там не бавився й рушив до самого маркграфства, де Бігдош, польський вождь, привітав був шведів, що розклалися по заставах та залогах, обминувши лише Пакосць і Знінь; тоді ж на той гук лейб-гвардію шведського короля вирубав Хлібовський.

При таких успіхах Чернецький намірився податися за шведами в Приморську країну, однак дістав королевого листа прибути до Варшави — король послав цього листа не через що інше, як через те, щоб безкарне жовнірство Чернецького більше не розорювало й не знищувало того, що лишилося ще по домівках, коморах та шляхетських фільварках. Про такі дії Чернецького взнав генерал Дуглас, який був у Пруссах. Він рушив проти нього з усім своїм військом та гарматами, надибав його під Клецьком і дуже прилякав, осоромивши його. Через той страх Чернецький знову написав до Косцян, закликаючи тамтешніх вояків до з’єднання, а свого короля переконував поспішити під Варшаву забезпечитися від Дугласового наступу.

РОЗДІЛ V

Про вихід з польської облоги шведського короля і про його втечу до Пруссів; про з’єднання польських військ під Варшавою і про розіслання королівських універсалів, які оголошували амністію відступництву поляків; про нещасливий роз’’ізд Чернецького під Дугласове військо; про розор шведами Куяв і про вирубання польської піхоти на чолі з Бігдошем; про повторну, щільнішу облогу Варшави; про лічбу там польського війська; про послання трубача до обложенців і про Вітембергову затятість; про штурм Варшави і про відбиття його; про послання до руських арсеналів по великі гармати і про тривогу під Варшавою від Дугласа; про польські війська, які вийшли від Варшави проти Дугласа і повернулися назад; про Дугласа, який стояв під Новим Двором; про польські наскоки на нього і його на поляків; про зламання варшавських мурів із руських гармат та мортир і про відпущення з облоги Дугласової дружини з іншими шведськими панями.

Королеві шведському фортуна таки послужила, щоб він вийшов із облоги зі згаданого окопу поміж Саном та Віслою. Коли Чернецький відійшов у Велику Польщу з більшою частиною війська для описаної вище воєнної боротьби зі шведами, відійшли на свій бік оборонятися проти московського й козацького наступу і литовські війська ⁵¹⁵,— лишилися облягати шведів лише з’єднання поближчих воєводств та кварціальне військо ⁵¹⁶. Тим часом прибули на допомогу шведському королеві війська з Кракова ⁵¹⁷ та інших міст, і він зараз-таки з великим поспіхом переправився через Віслу ⁵¹⁸ і потяг, утікаючи, до Варшави й Пруссів на Торунь — Варшаву він уміцнив добрим гарнізоном. Лядські ж війська з Чернецьким та інші їхні загони нападали на шведського короля, який утікав до Пруссів, зусібіч, легко щипали і рвали, як пси вовка, шарпали на всіляких вигідних місцях та на переправах, але відкритої баталії не давали. Через такі дії поляки, приписуючи (згодом) самі собі в цьому глупство, випустили шведського короля зі згаданої пагубної облоги (в розвиллі річок Сану та Вісли) до Пруссів.

Після відбуття шведського короля до Торуня польський король Ян-Казимир зараз прибув із військом до Варшави й обложив ⁵¹⁹ її, розіславши до інших своїх вождів розпорядження, щоб вони приспішили до нього звідусіль із партіями свого жовнірства під Варшаву, аби вибити звідтіля шведський гарнізон, що там замкнувся. Завдяки цьому розпорядженню польське військо прибуло зі своїх воєнних промислів на генеральне з’єднання під Варшаву і повітало там короля, ласкавого їхнього пана, який дарував їм гріх зради та відступництва. Після цього повітання король знову, як досі у Ланцуті, видав свої універсали, ласкаво закликаючи до себе всіх (і тих, що залишилися ще при шведах) поляків і оголошуючи їм від себе за відступництво вічну амністію.

Тим часом Чернецький знову виправився зі значною частиною свого війська у роз’їзд на Дугласа ⁵²⁰ і врятував від смертельної небезпеки польського вождя Ваєра, однак сам двічі дістав у різних місцях від шведського генерала Дугласа відсіч та поразку ⁵²¹. Роздратовані ним шведи розорили Куяви і вирубали там упень великопольську піхоту на чолі з Бігдошем. Потім король польський, звідомившись, що у Варшаві замкнувся найчільніший шведський генерал Вітемберг разом з іншими знаменитими особами та жінками, обложив Варшаву ще тісніше і обклав та заступив усі дороги, що ведуть до неї, а також Вісляні береги, щоб не допустити у Варшаву живності,— сам король мав там при собі зібраного війська близько ста тисяч. Про короля шведського носилися тоді всілякі чутки, одні, що він у Варшаві, другі, що в Туруні, треті, що в Єлблонгу, четверті — в Пруссах, а п’яті твердили, що він мертвий. Король польський, обтяживши якийсь час тією облогою варшавських обложенців, послав до Вітемберга трубача, пропонуючи йому без взаємного кровопролиття і щоб не псувати варшавських мурів здатися самохітно. Вітемберг на це учинив таку відповідь, що він як служив вірно до сивих літ своєму панові, так готовий позначити ту вірність своєю кров’ю. Після того король польський наказав розпочати великий штурм на варшавські мури, в який кинулося осліп з тим, що мали лише під рукою безліч охітників. Однак були вони значно пощерблені густою стріляниною обложенців із мурів і відкотилися назад до свого обозу.

Побачивши це, король послав, щоб легше здобути фортецю, швидких гінців до руських арсеналів, аби взяти з них ломових гармат та мортир. Тим часом під Варшаву до короля принесли звістку, що генерал Дуглас зі шведським королевичем та з іншими шведськими вельможами, зі значним шведським, прусським та іншим навербованим військом тягне вслід за Чернецьким на відсіч варшавських обложенців, від чого у польському війську під Варшавою почалася чимала тривога. Однак за королівським розпорядженням більше шістдесяти тисяч найвиборнішого польського війська було послано зі своїми вождями на Дугласа ⁵²² — воно, відійшовши недалеко від Варшави, стало і стояло три дні, ушиковане й готове до бою. Але, не дочекавшись Дугласа, повернуло назад у свій обоз, де нерушно стояв із гетьманами король. Дуглас же, прочувши про таку силу й готовність до бою польського війська, утримався й окопався під Новим Двором, де з’єднується з Віслою Буг. Коли ж зі згаданих руських гарнізонів припроваджено було гармати й мортири, поляки почали кріпко палити з них на варшавські мури й палати, ламаючи їх. і псуючи оборону, яку шведи героїчно витримували протягом двох тижнів ⁵²³.

Дуглас, стоячи в окопах під Новим Двором і чуючи варшавські громи, не лише не смів рушити звідтіля на відсіч варшавських обложенців, але й сам не менше потерпав від капостей польських наскоків, особливо від Шембека, який однієї ночі прокрався через ліси до шведського обозу, зайняв і вигнав півтори тисячі коней. Водночас наскоки під лядський обоз бували нешкідливі, а якось один роз’їзд у п’ятдесят рейтарів відважно увігнався, щоб схопити «язика», в самий лядський обоз, але заплатив за ту відвагу власною смертю — жоден із них не вийшов назад. Тим часом Дуглас намагався через кореспонденцію шведського королевича визволити з варшавської облоги (чи турунської) свою дружину й сестру ⁵²⁴. Вони разом з іншими панями з наказу польського короля, який керувався кавалерською цнотою, в ознайменування його схильності до любові й миру зі шведами, були до Дугласа легко відпущені.

РОЗДІЛ VI

Про те, що поляки дуже повільно здобували Варшаву, і про вальний штурм, під час якого було зламано одну браму, через яку вони втислися до Варшави; про Вітембергового трубача, який висловив бажання миру; про королівську на те раду і про схильність до трактату з Вітембергом; про вислання польського комісара; про Вітембергове хитрування щодо трактату і про крайній на нього польський штурм; про його прохання милосердя; про погамування війська від штурму; про схилення Вітемберга на запропоновані йому польським королем умови і про невдоволення війська на своїх панів за те, що стримували їх від штурму; про нагадки слуг за королівську обітницю щодо їхніх трудів і про гвалтовне пограбування ними варшавських крамниць.

Варшава здобувалася дуже повільно, без успіху аж дев’ять тижнів. В обозі вже починався був голод, та й деякі воєводства стали відпрошуватися від короля додому, посилаючись на те, що їхні житла розорено. Отож король Казимир зажадав від своїх сенаторів та вождів поради, що чинити далі. Було уважено, що, не проливши крові і добре не запотивши чола, Варшави не взяти, через те розголошено було через трубу по всьому польському обозові про генеральний штурм на Варшаву ⁵²⁵. Переночувавши, пішли наосліп великою юрбою під варшавські стіни та брами геть усі обозові слуги та челядь, кожен зі значком свого повіту і керівниками, хто як міг, зі зброєю, а хто з сокирою. Вони обвалили з фундаменту одну браму, посприяли їм у цьому й жерла гармат, і хоч шведські обложенці багатьох їх побили й затримали, однак вони, незважаючи ні на що, з ґвалтом і превеликими вбивствами ввалилися до Варшави і примусили шведів позачинятися в замкові, по дворах і кляшторах варшавських — однак цей їхній схов був неміцний.

Вітемберг, побачивши, що Варшаву взято і що йому важко вціліти у Варшавському замкові, вислав до польського короля трубача ⁵²⁸, просячи милості й трактату. Король почав радитися, що тут учинити: чи добувати замок штурмом, чи закінчити цю війну трактатом, бо коли завершити все штурмом, то превелика юрба охітників і воєнних слуг не лише оголить від усіх королівських скарбів та оздоб замок, але й розорить, і все злупить у кляшторах, костелах, шляхетських та міщанських будинках і в крамницях. Стали отож на тому, щоб учинити трактат, для чого виставили зобидвабіч комісарів, але при умові, щоб вони не бавилися більше двох дзигарових годин. Із польського боку був комісаром підканцелярій Требіцький ⁵²⁷, а зі шведського якийсь Форгель ⁵²⁸. Коли минули ті дві години ⁵²⁹, трактат не був закінчений — з ним навмисне зволікали зі шведського боку, сподіваючись, що їм тим часом прийде на допомогу Дуглас. Отож військо, погамоване на певний час від військового чину, знову почало своє діло і, вже не слухаючи своїх начальників, стало шанцюватися під замкові стіни. Побачивши це, Вітемберг вдруге послав до польського короля, просячи в нього для трактату чотири години. Король був на це, як на хитрування та глум, розгніваний і зараз-таки звелів дати з жерла великої гармати гасло військові на останній приступ. Почувши це гасло, військо відразу ввійшло своєю силою в місто і кинулося штурмувати замок. Перестрашений цим Вітемберг попросив лише одну годину строку ⁵³⁰, що було польським королем уволене, а польське військо було від штурму погамоване. Тим часом та година й закінчувалася, приносячи Вітембергові чи швидкий кінець, чи життя. Коли ж та година минула, польське військо знову зашуміло про штурм і, наче вихор та блискавки, загриміло зусібіч на замок. Побачивши свою кончину, Вітемберг не захотів (як декларував у першій своїй відповіді до польського короля) позначити своєю кров’ю там, у Варшаві, численні свої вірні служби своєму панові, але відізвався через трубача до польського короля з проханням милосердя та ласки, пристаючи на всі умови, які йому будуть запропоновані. Після цієї відозви польському війську звеліли відразу припинити штурм і відступити, але воно, бувши близько своєї здобичі, почало вельми нарікати на своїх панів, що ті жалують шведів, а воно проливало свою кров, здобуваючи місто, тоді як пани їхні на те лише дивилися. І тільки під обітницями та запевненнями польного гетьмана, що його труд відзначиться королівською ласкою й нагородою ⁵³¹, воно було від штурму утримане й погамоване, а на ранок повернене назад.

Пункти, постановлені в Варшаві, були такі:

1. Арфед граф Вітемберг, вождь Корони Шведської і найвищий маршалок, разом із ним військовий президент Оксенстерн Віцерей, також Кантернштейн та інші знамениті особи шведського гарнізону, які були у Варшавському замкові, зі своїми жовнірами всі вийдуть із міста, вільно відпущені, і підуть, куди забажають ⁵³². Це стосується лише шведів, поляки ж, віддавши свою зброю, залишаться при ласці польського короля. Іншим іноземцям вільно буде служити якому захочуть королеві. Всі заразом вийдуть із Варшавського замку із трьох мурованих брам та з усіх кляшторів і будуть припроваджені через польське військо до двору Осолінського, а звідтіля підуть за місто своїм ладом, з розвинутими прапорами, з бубнами і засвіченими при мушкетах запалками. Але хто з них має у Варшаві свої господи, то може забаритися там якнайбільше три дні, а потім аби зразу із них виїхав. У дорозі, чи землею, чи водою захочуть іти, будуть проваджені до Торуня двома польськими хоругвами;

2. Всі гармати залишаться у Варшаві.

3. Хворих та поранених виправлять Віслою туди ж, разом з тілами мертвих шведів, тільки аби не було під тим приводом якоїсь зради чи ошуканства.

4. Король не забороняє шведським обложенцям вивозити власні речі, вози й коні, але що набране в Польщі зі шляхетських домів, з кляшторів та костелів і з віДкупів у золотій і грубілій монеті, також клейноди й посвячені церковні посудини, келихи, ліхтарі — те все має лишитись у Варшаві, для цього будуть призначені комісари. Всі вийдуть лише зі своїми тлумаками, взявши найлегші власні речі і дрібні гроші на потреби із тих, що мають при собі,— король визначить скільки кому, зважаючи на особи.

5. При такій же волі й свободі залишаться всі білі голови ⁵³³ зі своїми уборами та скарбами.

6. Вітемберг має зобов’язатися, що будуть навзаєм віддані своїм чоловікам усі польські матрони, забрані в тій війні під шведський арешт ⁵³⁴.

7. Канцелярські записи і двірські метрики хай будуть непорушно залишені у Варшавському замкові.

8. Щоб при відході із замку та з міста Варшави не учинилася місту жодна руїна через усілякі виготовки та ховані міни.

9. Нарешті, Вітемберг має поручитися за себе і за інших своїх старшин, а також за весь гарнізон, що ні він сам, і ніхто інший із них не здійме руки на польського короля і всі вони зараз не служитимуть шведському королеві, аж доки не вийде місяць їхнього кватирювання.

Цей трактат, який склали в тодішню ніч, було постановлено неодмінно підписати зобидвабіч. А тільки почало на світ благословлятися, зараз-таки велика сила слуг та військових джур стала перед королівським палацом на варшавському передмісті і почала кричати та впоминатися вчорашньої обітниці віддячити покладений у здобутті Варшави труд та відвагу. А коли їх почали відволікати та гаяти час, вони одноголосно гукнули: «Гей, гей! Чого маємо чекати й оглядатися на непевну королівську обітницю?!» — і кинулися на базари та вірменські крамниці, і все, що там було з коштовних пермських, шамських та арабських товарів, до решти розшарпали і спустошили зі страшним ґвалтом за одну годину, і розбіглися безвісно світ за очі. Король за це змушений був упевнити потерпілих надією, що винагородить їх.

РОЗДІЛ VII

Про королівську раду, що вчинити з Вітембергом, який здався; про прохання великополян не відпускати Вітемберга; про затримання Вітемберга і про відіслання його до Замостя; про знудження польського війська, голод та хвороби і про те, як воно роз’їжджалося по домівках; про шведського генерала Дугласа і про польського короля, який їздив під його військо; про генеральну битву обох королів і про поразку польського короля; про втрату ним гармат, обозу й частини війська; про шведський марш на Львів; про великий страх у Польщі; про повернення шведів від Радомля назад до Варшави та Пруссів; про розквартирування там війська на зимовий постій; про те, як було розбито в Гадяцькому полку свавільних донців.

Після здобуття, завдяки описаним угорі діям, Варшави ⁵³⁵ король польський радився зі своїми сенаторами й вождями, що вчинити з Вітембергом та іншими шведами, які здалися у Варшаві: чи відпускати їх відразу згідно з трактатом, чи затримати на певний час. Порадили тоді затримати їх, щоб відпущений зараз Вітемберг не поставив своїми порадами на ноги свого пана, шведського короля, до подальших військових замислів на поляків. Окрім того, численна великопольська шляхта, що прибула зі своїх воєводств під Варшаву, ретельно просила не відпускати Вітемберга, а тримати в закладі, доки буде розшукано з-під шведського арешту їхніх жінок і віддано їм, а також міські та земські книги, що поверне їм давні їхні вольності, які були без відома дрібної шляхти пошкоджені Устенським трактатом через нього, Вітемберга. А коли було б інакше, то шляхта не стерпить, щоб не вчинити по дорозі над ними, шведами, воєнної розправи. Вчинили тоді так, як радили сенатори й бажали великополяни. Шведські жовніри рядові з молодшими своїми офіцерами були під польським конвоєм відпущені додому, а генерал Вітемберг з тридцятьма значнішими персонами ⁵³⁶ затриманий і на певний час відісланий до Замостя ⁵³⁷.

У польському війську, що стояло під Варшавою, не лише почався великий голод, але й пішла, завдяки довгому дев’ятитижневому стоянню на одному місці, густа смертоносна пошесть. З цієї причини, та ще й багато хто мав розорені шведами домівки, поляки почали відпрошуватися з війська, а не одержавши дозволу, почали самовільно, таємно й увіч, спершу купами з-під своїх хоругов, а тоді полками роз’їжджатися і таким чином змалили при королі Казимирові число свого війська під Варшавою. Шведський генерал Дуглас, либонь, також пізнавав голод в окопах своїх із військом під Новим Двором ⁵³⁸, бо довго там стояв, однак чекав до себе пана свого з помічним шведським та прусським військом. Зі свого боку, польський король із кількома тисячами варшавського жовнірства рушив збоку під Дугласа, прагнучи побачити через Віслу, у якому становищі той перебуває і як би його там атакувати. Дуглас помітив це і послав йому через Віслу з гармат належний привіт, після чого король знову повернувся до Варшави. Невзабарі після того, як прибули з Криму в допомогу польському королеві татари ⁵³⁹, приспів до Дугласа на з’єднання разом із брандебурзьким князем і тридцятьма тисячами війська й шведський король. Він з’єднався з Дугласом, і шведи рушили від Нового Двору проти польського короля. Так само і король польський рушив проти нього зі своїм військом та гарматами. У цьому марші вони зійшлися десь поміж лісів та дібров і вступили в генеральну баталію ⁵⁴⁰. В цій битві, у превеликім вогню і збройних громах, сильно й немало бився й сам шведський король. Якийсь польський жовнір потрутив його з коня, і він нахилився та й ледве не впав, однак його підтримав і допоміг вирівнятися Брандебуржець ⁵⁴¹.

І першого, і другого дня шведський король здобув перемогу, так що польський король зі своїми й татарськими військами не встояв перед шведами, лишив свій обоз із гарматами та частиною піхоти, а з іншим кінним та піхотним військом відійшов до Окуньова, затопивши у Віслі під час переправи на зіпсованім мосту чимало возів та свого війська, і замалим ледве не втратив на тій переправі і своїх гетьманів. А король шведський прибув до спустошеної й оголеної Варшави і знов осадив її своїм гарнізоном. Потім він послав допомогу своїм людям до Кракова ⁵⁴², а сам із військом рушив аж до Львова, наповнивши всю Польщу безмірним, подібним до пилявського, страхом, розсіявши ще й такі чутки, що польський обоз узято, а короля розгромлено вщент ⁵⁴³.

Але в Радомлі він дістав звістку, що польські війська знову з’єднуються на нього ⁵⁴⁴, і, прагнучи оминути нещастя, яке мав раніше, повернув від Радомля до Варшави, а прибувши туди, злупив її через крайню свою озлобу ⁵⁴⁵ і, забравши свій гарнізон, рушив поспіхом до Пруссів, а наблизившись до Піса, Дрвенця і Нарева, поділився з Брандебуржцем становиськами для зимівлі військ і роздав їх ⁵⁴⁶.

Того ж літа донці, яких відпустив додому Хмельницький з того боку Дніпра, йдучи через Малу Росію, причинили без жодної поваги й шани сільським і міським людям численні розори, образи, грабунки й побої. Коли ж вони з’явилися з цією наругою і грубощами у Гадяцькому полку, то намісник тодішній гадяцький Тиміш ⁵⁴⁷, вислухавши плачі й численні скарги людей Гадяцького полку, зараз-таки взяв із собою до трьохсот добрих козаків і, нагнавши тих свавільних донців у Гадяцькому ж полку біля села Подолок, усіх їх розгромив і розбив ущент.

Попередня     Головна     Наступна