Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


Попередня     Головна     Наступна





РОЗДІЛ ШОСТИЙ


Про намір Брюховецького йти на Тетерю; про зимування його в Каневі; про Тетерину втечу з Корсуня у Польщу; про взяття Корсуня й Тетериної старшини Гамалією; про марнотне здобуття Брюховецьким Білої Церкви; про його повернення звідтіль у Гадяче і про виїзд його з полковниками на Москву; про з’їзд у Чигрині тогобічної старшини і про наречення там гетьманом Дорошенка; тут-таки королівське убезпечення, дане ігуменові Макошинського монастиря.


152 Такий намір мав Брюховецький і в минулому році, про що свідчить і Величковий виклад.

153 Це було 3 квітня (за ст. ст.).

154 Були в тому війську й росіяни, всього півтори тисячі.

155 Тетері не було в Корсуні. 4 квітня (за ст. ст.) його військо розбив ущент полковник Дрозд (Дрозденко). Після того, захопивши знаки гетьманської влади, гетьманські скарби, архів, майно, козацькі гармати й амуніцію, Тетеря втік до Польщі. Він утік із Брацлава.

156 Інші дані: залога була перебита.

Року від створення Адама 7173, а від утілення господнього 1665. Коли цьогобічні полковники з’їхалися на Водохрещу в Гадяче до гетьмана Івана Брюховецького з належним йому святковим різдвяним привітанням, то він, чесно приймаючи їх у себе кілька днів і гуляючи з ними, відкрив їм свій намір скинути гетьмана Тетерю з тогобічного гетьманства 152. Він радився з ними, полковниками, як би найкраще тут учинити і стати єдиним малоросійським гетьманом по обидва боки Дніпра під владою російського государя Олексія Михайловича, а оскільки ураджено було брати Тетерю до рук чи вигнати його геть із тогобічної України війною, то Брюховецький, розпускаючи полковників з Гадячого додому, наказав їм пильно прибиратись у воєнний похід з усім товариством своїх полків і зараз-таки, вийшовши з домів, стягатися до Переяславля. Він і сам, промешкавши в Гадячому зо два тижні і належно прибравшись до походу, рушив до Переяславля, а прибувши туди і з’єднавшись з усіма своїми полками, пішов до Канева. Перебравшись через Дніпро по льоду, він тут-таки, в Каневі, і зимував з усім військом. Дочекавшись весни, відразу по великодніх святах, саме на проводи 153, виправив під Корсунь здобувати гетьмана Тетерю й поляків, що були при ньому, лубенського полковника Григорія Гамалію, вручивши йому під реимент половину свого війська 154. Але гетьман Тетеря, провідавши про такий намір Брюховецького і вигадавши, що йому треба в якійсь нагальній потребі до короля Казимира, забрав із собою гетьманські клейноди, що належать гетьманській особі, і від’їхав з Корсуня до Польщі 155, доручивши своїй генеральній старшині все військове порядкування та охорону міста Корсуня. А щоб краще оборонити його, лишив при них у Корсуні польські хоругви, що прийшли сюди з ним, Тетерею, із Чигрина.

Гамалія, прийшовши з військом до Корсуня, либонь, без великої праці здобув його, однак полякам, що зачинилися в Корсунському замкові (про яких і йшлося найбільше), нічого не зміг учинити, та й не зашкодив їм 156. Він забрав із Корсуня Тетерину старшину: генерального обозного Носача, суддю Креховецького та Улізка — і припровадив їх у Канів до Брюховецького, вчинивши немалі шкоди й бідства тамтешнім корсунським жителям. Коли Гамалія

157 Під Білою Церквою Брюховецький вщент розбив Яблуновського, що заступив померлого Чернецького, але міста не взяв, на нього пішов С. Опара. (Див. приміт. 159)

158 Відійшов до села Мотовилівки під Києвом, де став табором.

159 Не Децика, а С. Опари. Децик — овруцький полковник, який стояв у Мотовилівці з Поліським полком і підтримував Брюховецького, потім перейшов на Лівобережжя. С. Опара — самозваний гетьман, він з’єднався з татарами і пішов під Білу Церкву на Брюховецького.

160 Усе військо не було розпущене. В Каневі залишилися Ніжинський, Прилуцький і Зіньківський полки на чолі з переяславським полковником Єрмолаєнком.

161 На це був царський укрз.

162 3 Брюховецьким поїхали три духовні особи, генеральна старшина: обозний І. Цісарський, суддя П. Забіла, писарі С. Гречаний і 3. Шийкевич, осавули В. Щербак, В. Федієнко і П. Константинович, бунчужний Ю. Шпаківський, хорунжий М. Яковенко, полковники ніжинський М. Гвинтовка, лубенський Г. Гамалія і київський В. Дворецький. Були з ними 79 чоловік іншої старшини, депутати від міст, 296 козаків та співаків, 21 міщанин, 106 челядників. Всього 535 чоловік.

163 Брюховецький прибув у Москву 11 вересня (за ст. ст.) 1665 р.

164 П. Дорошенко був спершу прилуцьким, а тоді черкаським полковником. За Тетері був генеральним осавулом.

165 Спершу П. Дорошенка нарекли гетьманом татари, вони ж примушували і козаків визнати його гетьманом. Добувши у Брацлаві суперника Дрозда, П. Дорошенко підкорив своїй владі все Правобережжя. Дані про раду в Чигрині подає тільки С. Величко, і перевірити їх змоги нема.

відійшов од Корсуня, поляки відразу вийшли з Корсунського замку до Білої Церкви. А Брюховецький, попустивши віжки свого щастя більше, невзабарі рушив із Канева з усім своїм військом під Білу Церкву добувати поляків, що в ній лишилися. Тут він немало ужив праці, однак, нічого бажаного не досягши, відступив назад 157 і знову, перебравшись біля Канева через Дніпро і розпустивши своє військо по домівках, прибув до Гадячого у свою резиденцію 158.

Під Білою Церквою Брюховецький не досяг нічого через зраду в своєму війську якогось Децика 159 і через незичливість до себе всього свого війська.

Розпускаючи військо 160 по своїх домівках, Брюховецький ознайомив полковників про свій намір 161 їхати до пресвітлого монарха в царське місто Москву і хотів, щоб і вони, полковники, поїхали з ним у ту ж дорогу,— вони йому в цьому не відмовили. Переживши тоді місяць червень у Гадячому, Брюховецький відразу рушив до Глухова і, промешкавши там до Першої Пречистої, дочекався прибуття до себе деяких своїх полковників з певним товариством 162. Після свята тої ж Першої Пречистої він, Брюховецький, відразу рушив з полковниками і виборнішим товариством свого рейменту з Глухова на Москву. Прибувши туди 163, був милостиво прийнятий і, чимало забарившись у Москві, одружився там, про що далі буде висловлено просторіше.

А тогобічні полковники й інша старшина, побачивши, що їхній гетьман Тетеря до них не повертається і не знати де подівся, поїхавши до Польщі, а козацький гетьман Брюховецький від’їхав на Москву, застереглися, щоб той не привіз їм якогось несмачного гостинця, і з’їхалися на Покрову в Чигрин, де учинили раду і нарекли на ній гетьманом Петра Дорошенка, тодішнього черкаського полковника 164, вручивши йому в нагляд до подальшого рішення правління і всі гетьманські тогобічні військові та цивільні справи 165. А цілковите потвердження його, Дорошенка, на тому гетьманстві відклали вони до вального майбутнього різдвянського чи водохрещенського з’їзду в Чигрині.

Того ж року дано від короля Яна-Казимира отцю Вікторові Боблецевичу, ігуменові Макошинського монастиря, універсальне

166 Йдеться про В. Бублицевича — діяльного агента польського короля, належав до прихильного Польщі православного духовенства. Був ігуменом, доки не вигнано польських військ, пізніше знову — за Брюховецького. Потім сліди за ним губляться.

167 Подано в перекладі з польської мови.

168 Святомиколаївський пустинно-луговий Макошинський монастир розташований був біля Десни, на правому боці, за п’ять верств від Соснівки і за чотири верстви від с. Макошине, від якого й узяв назву. Заснував його А. Кисіль. Бублицевичу король видав три грамоти підряд. Одна від 13 січня, друга від 16 березня, а третя вже ця, подана С. Величком.

169 Киселівським монастир названо через його засновника А. Киселя.

убезпечення на підтвердження монастирських добр і на висвідчення йому королівської ласки — і то за виказ деяких українських секретів та намірів під час королівського маршу до Глухова 166. Це убезпечення, либонь, мало тут потрібне, але покладене як взірець і щоб виявити чернечу хитрість, за що висвідчувалася королівська панська ласка,— хай читальник ретельно все роздивиться. Вона в собі має таке 167:




Ян-Казимир, з божої ласки король польський, великий князь литовський, руський, прусський, мазовецький, інфлянтський, жмудський, смоленський, чернігівський, а шведський, готський і вандальський дідичний король.


Ознаймовуємо теперішнім нашим листом, кому про те належить знати, всім узагалі і кожному зокрема. Поміж особливих властивостей і прикмет щасливо пануючих монархів є та найчудовіша відрада, з якою вони винагороджують заслуги вірних і зичливих собі підданих, а особливо тих, хто, не шкодуючи нітрохи власного здоров’я і жертвуючи своїми добрами за достоїнство нашого маєстату та за цілість держав, вручених нам в управління від Бога, самохітно наближаються до нашого боку, виявляють усі секрети, замислені на нас і добро Річі Посполитої, і отак вчасно роблять нас готовими й обережними супроти хованих і таємних передзавзять. Саме минулого року, коли ми вступили в тамті краї нашою особою із силою нашою і військ цілої Річі Посполитої на придушення українського заколоту, а також проти віроломного ворога московитянина, ми взнали вірність, цноти, щирість і зичливість побожного Віктора Боблечевича, ігумена Макошинського монастиря. Він нам це самохітно виказав з немалим ущербком свого здоров’я і зі значною втратою свого майна, відкриваючи секрети і всілякі підступи непогамованих заколотників та ворогів наших. Тому в нагороду такої постійної вірності й зичливості (давши йому раніше привілей на залишення при Макошинському монастирі 168 відказних добр та на володіння ними і ствердивши лист найяснішого, блаженної пам’яті брата і попередника нашого Владислава IV, даний благочестивим ченцям Киселівського монастиря 169 на певні добра, в тому листі названі) ми умислили убезпечити й завірити його нинішнім нашим листом, як завіряємо, що згадані раніше права й привілеї, тобто лист на збереження і утвердження добр, писаний у таборі під Новими Млинами, 13 січня минулого 1664 року, будуть при сприянні нашої влади визнані і затверджені за конституцією на майбутньому, коли Бог дасть, сеймі за обопільним дозволом усіх станів Річі Посполитої. На що для ліпшої вірогідності цей лист, підписаний рукою нашою, наказуємо ствердити коронною печаткою. Даний у Варшаві, 31 березня 1665 року, у сімнадцятий рік нашого королювання у Польщі та Швеції.


Ян-Казимир, король

М. П.


Франціск Пражмовський, єпископ луцький,

управитель коронної канцелярії.


Убезпечення, дане побожному Вікторові Боблечевичу, ігуменові Макошинського монастиря, щодо всіх прав, які служать тому монастиреві, буде за конституцією затверджене й закріплене майбутнім сеймом».










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.