Попередня     Головна     Наступна

МЛЕК[О],

ОТ ОВЦЬÌ ПÁСТЫР[У]

НАЛÉЖНОЄ,

áбо трýды поети́цкіє во честь

преблагословеннои дЂвы Маріи составлéнныє,

áбо знáменіє служéбничой поволности

ясне в богу преосвящéнному

єгò милости господину отцу Варлаáму Ясинскому,

правослáвному архієпископу,

митрополи́тЂ Кієвскому, Гáлицкому и всея̀ Рóссіи,

офЂровáнные.

Р

ó

к

у

А̃з млéком питáла

Х̃риста в лЂ́тєх мáла,

Ч̃истаго младенца

А̃ твáрєм первéнца. |арк.13зв.|

[Вірші на герб митрополита В. Яcинcького]

Млéчная на небесєх от звЂ́зд єст дорóга,

[Ч]áю и сія звЂздьì от того ж звЂ́зд слóга.

Бо просто як. и стрЂлà до [неба ся] мáют

И лýнными рогáми там [ся возвы]шáют.

A прéто млéчным звЂздáм Мл[еко ся п]ринóсит,

З млéчными, чáю, Млéко належне ся знóсит.

Бо млéко — Primitiuum ¹

Млéчный — Deriuatiuum ². |арк.14.|

¹ primitiuum (лат.) — перше, первісне, початкове, первинне.

² deriuatiuum (лат.) — похідне; те, що випливає з чогось; вторинне.

* * *

... якóвыє поважнЂ́йшыє, звлáща от прóповЂдій слóва божого, прекладáти трýды, в котóрых господу поспЂшествýющу, и́ле зможность пóдлого умà моє́го позволя́єт, си́ми чáсы не мнЂ́й труждáюся. А то ли абьì и тáя прóшлых лЂ́т мои́х прáца в тЂ́ни забвéнія не зоставáла, умьíслилем оную до превысокóго святьíни вáшея подáти розсýдку, тоє́и бýдучи надЂ́и, иж от лáски преосвященства вáшего не бýдет отрыновéнна, принáмнЂй з тьíх мЂ́р, же во честь и слáву слáвнои владычици нашеи богородици и присно дЂвы Маріи составленная, котóрои слáва єст и самáго царя слáвы слава. Слáвитъся бо вЂ́м сын в [матерЂ] и мáти в сынЂ. |арк.14зв.|

Якнайнижей тéды недостóйную главу̀ мою̀ под стопьì нóг преосвященства вáшего святителских схили́вши, покóрне прошу̀, извóль, милостивый добродЂю́, тую млéчную млоденческую прáцу мою̀ ласкáве приня́ти, не ради пóдлости моє́и, але рáди превысóкои гóдности мáтерє ветхаго деньми, нáс дЂ́ля младенчествовáти изволи́вшаго и от сóсец деви́ческих ссáти МЛÉКО не возгнувшáвшагося. [I Кор., IX, стих 7]

Приймѝ, дóбрый пáстиру, от овцьì тебЂ́ налéжноє МЛÉКО, належноє мóвлю, ктò бо вЂ̀м пасéт стáдо и от млéка стáда не яст? Приймѝ знáменіє, слу[жебни́]чеи поволности моєи . A мнЂ̀ бл[агословл]я́ющую свою̀ |арк.15.| во составлéніє и поважнЂйшых священнических трýдов архієрéйскую прострѝ десни́цу, котóрую сердцем и устьì якнайчáстЂй лобизáти прагну.

Преосвященства вашего, моєго милостивого пана, пáстыра и добродЂ́я, всегдáшный всЂх благ зычли́вый богомóлец и низкій слугà Іоáнн Величкóвскій в грЂхѝ.

* * *

[Усырѝ] ся, яко млéко

сердце их.

Псалом CXVIII ¹, (70).

¹ У рукопису — 117.

Котóрых усырѝся сердце, яко млéко,

Далéко сердце моє̀ от тых єст, далéко. |арк.15зв.|

Отложше вся́кую злобу̀ и вся́кую лесть, и лицемЂ́ріє, и зáвисть, и вся̀ клеветьì, аки новорождéнніи млоденцы, словéсноє, не лéстноє МЛÉКО возлюбЂ́те, да о нéм возрастетè, во спасеніє.

I Петр., II, стих 1 и стих 2.

Рáдуйся, зéмле обЂтовáнная,

Рáдуйся, из нея́ же течéт мéд и МЛÉ[КО].

Акаф[ист], ікос 6. |арк.16.|

ПРЕДМÓВА

ДО ЧИТÉЛНИКА

Уважáючи я, иж мнóгіи нáродове, звлáща в наýках обфитуючіє, мнóго мáют не тьíлко ораторских, але и поетицких, чýдне a мистéрне, природным их язьíком, от высóких рáзумов составленных трудолю́бій, котóрыми и сáми ся тЂ́шат, и потóмков своих дóвцЂпы острят, я, яко истиный сын Малороссійскои отчизны нашеи, болЂ́ючи на то сердцем, иж в Мáлой нашой Рóссіи до си́х чáс таковых нЂ от кóго тьíпом вьíданых не оглядáю трýдов, з горли́вости моє́и ку милой отчи́знЂ, призвáвши бога и божію мáтку и [святых], умьíслилем, иле зможность подлого [довцЂ]пу моє́го позволя́ла, нЂзкотóрыє значнЂйшыє штýки поети́цкіє рýским язьíком вьíразити, не з якого языка на рускій оныє переводячи, але влáсною прáцею моє́ю нóво на подобенство інородных |арк.16зв.| составля́ючи, a нЂкотóрыє и цЂ́ле русскіє спóсобы вынайдýючи, котóрыє и иншым язьíком анЂ ся могýт вьíразити.

Найдовáлем теж в штýчках інозéмных мнóгіє оздóбныє и мистéрніє штýчки, але не на слáву божію, тьíлко на мáрныє сегòсвЂ́тныє жáрты выданыє, з котóрых я, тьíлко спóсоб взя́вши, ложи́лем трýд не ку якóму, не дай боже, тщеслáвію, але щегýлне ку слá†бога слáвы и слáвнои владычици нашеи богородици и присно дЂвы Маріи а на оздóбу отчи́зни нашеи и утЂ́ху малороссійским сином єи́, звлáща до читáня охóчым и любомудрым.

Упевня́ю теж ласкáвого [читат]еля, иж єслѝ сіѝ вЂ́ршы моЂ́ скоро [про]йдет, не уважáючи, що ся в кождом за штýчка замыкáєт, мáло, |арк.17.| áбо жáдного не отнесéт пожи́тку. Леч єслѝ над кóждым вЂ́ршиком тáк ся мнóго забáвит, аж пóки зрозумЂ́єт, що ся в нем за штýчка замыкаєт, велце ся в них закохáєт. Гды ж тýт жáдных прóстых (котóрых и простакѝ складáти могýт) не мáш вЂ́ршов, тьíлко штýчки поети́цкіє, котóрыє лю́бо сýть корóткіє, малéнкіє, але вели́кую компонýючым их задают трудность и долгого, поки ся злóжат, потребýют часу. Суть з них нЂкотóрыє, яко то рак лЂтерáльный и вЂ́рш чворогранистый, котóрыє и за мЂсяць лéдво ся злóжат. Хтó [спробу]єт, пéвне ми то признаєт. А прéто, ласка[вый ч]итéлнику, єслѝ з ни́х хóчеш отнестѝ утЂ́ху, дóлго поймуй их, |арк.17зв.| и єсли бы ся котóрая штýчка здáла бьíти до поймовáня притрудною, слýшная рЂ́ч, єдного и дрýгого призвáвши, спóлне ся домышля́ти. Гды ж всЂ̀ всè мóжем, а єди́н всегò знáти не мóжет, крóмЂ всемогýщаго бога, котóрый як дал мнЂ̀ охóчо в том попрацовати, тáк и любвЂ̀ твоє́й да подáст охóчо читáти и поймовáти. В недостойных молитвах мои́х горя́чо о тóє всемогýщую єгò пóмощ благáю.

ЛюбвЂ̀ твоє́й всЂ́х благ желáтель и бого[молец] Іоáнн В[еличков]скій, недостóйный з презвитеров. |арк.18.|

ЕХО

єст вЂ́рш, в котóром якобы нЂ́коє ехо,

то єст одзóв,

до кождого стихóв концà д†силля́бы,

з конéчных же лЂтéр уформовáные,

отзывáютъся.

— Чтò плáчеши, Адáме: земнаго ли края?

— Рáя.

— Чему̀ в óнь не внійдеши, бои́ш ли ся брáны?

— Рáны.

— Не м[ожеши] ли внійти внýтр єгò побЂдно?

— БЂ́дно.

— Илѝ возбранéн тебЂ̀ вход єст херуви́ми?

— Ими.

— Откýду дЂєт ти ся сицевáя досáда?

— C сáда. |арк.18зв.|

— Ктó тѝ в сáдЂ снЂдь смертну подадè от дрéва?

— Єва.

— Ктó же Єву в том прелстѝ, змій ли вертоградскій?

— Адскій.

— То сЂ́єши слезáми не без виньì пóле?

— Óле.

— ОтсéлЂ вся̀ бýдеши со трýдом стяжати?

— Жáти.

— ОтсéлЂ тебè, чáю, смерть возмет ко гробу?

— Óбу.

— То смерти ужè є́сте во вЂ́ки предáни?

— Áни.

— Откýду же жи́знь пáки начнетè взымати?

— Мáти.

— Мати, чáю, отрóдит вáс, [як смерть] Христова?

— [Ó]ва.

— Плóдом ли пречистыя матере ожи́сте?

— И́сте.

— О бы и нáс спасл тот плóд дЂвыя утрóбы!

— Ó бы. |арк.19.|

PAK

ЛЂТЕРÁЛНЫЙ

єст вЂ́рш, котóрого лЂтéры,

и вспáк читáючися, тóй же тéкст выражáют.

Менè рáди на рáдость богом міру дáнна

Анна во дáр бо имя ми обрадовáнна,

Анна дáр и мнЂ сЂн ми́ра дáнна,

Анна ми мáти и та ми мáнна,

Анна пита мя я мáти пáнна.

Знай вся́к, аз в небЂ єсм чиста ни́ва,

A вЂдай там я мáти a дЂва.

Знай о [нас в] небЂ, чистая ни́во,

[О вЂдай] тáмо мати a дЂ́во.

ТебЂ̀ силной все небо отверзéся сáмо,

О мáти вели́кая аки лев и тáмо.

Аки лев и тамо о мáти вели́ка

Аки Лóт о мати и тамо толи́ка

Лот — з святых чи́на, ты — з святЂйшых. ли́ка. |арк.19зв.|

Марія в небЂ и по смерти жи́ва,

А вЂ́дай тамо то мáти a дЂ́ва.

Або так:

A вЂдай там єст се мáти a дЂ́ва.

Аще бы и под мóрем мóгл лю́д пребывати

И тамо вЂдом Ісус ім, о дЂ́зво мати.

От грóба Климентіа мóщно то познáти.

ВЂдай, читáтелю, иж грóб святого Климентія, пáпы римскаго, бьíл на днЂ мóря. А кождого рóку во пáмять єгò мóре уступовáло, гдè правовЂ́рній при грóбЂ єгò слáвили Іисуса, ди́внаго во святых свои́х.

И сè назáд читá[ти]:

И ТÁМ ІСУС І [МАТ]И. |арк.20.|

РÁК

СЛÓВНЫЙ

єст вЂ́рш, котóрого не лЂтéры,

áле словà вспáк читáютъся.

Высó[ко дЂ]ва єст вознесéнна,

[Гл]убóко я́ко бя́ше смирéнна. |арк.20зв.|

РÁК

ПРЕКОСЛÓВНЫЙ

єст вЂ́рш,

котóрого словà, вспáк читáючися,

проти́вный текст выражают.

ЧВÓРОГРАНИ́СТЫЙ

єст вЂ́рш,

в котóром тáк вздлýж,

я́ко и вши́р єдéн же тéкст выражáєтъся.

Mapiє	Ты	Єдина	Мати	Богу	Сыну
Ты	паче	всЂх	вышнему	возлюбленна	вьíну
Єди́на	всЂх	надеждо	твóрцу	ты	предстáни
Мати	вышнему	творцу	стáны	присно	зá ны
Богу	[возлюбленна]	ты	присно	дЂво	зЂло
Сыну	[в]ыну	предстáни	зá ны	зЂ́ло	смЂ́ло |арк.21зв.|

ЗГОЖÁЮЧІЙСЯ

єст вЂ́рш,

в котóром обЂ стрóки

средных слóв згóдне заживáют.

	Марія	без		та		в рай	вóдит.
Єст			грЂхà		души
	Арія	полн		той		в ад	свóдит
	Lupus			nutritus			perdit
Est		in syluis			e[t	vitam]
	Canis			uenatur			[an]seruat 2.

¹ Це латинський текст попереднього двовірша.

² Вовк в лісах годується — і життя втрачає. Пес в лісах полює — й життя зберігає (лат.).

|арк.22.|

ПОРЯ́ДНЫЙ

НЕПОРЯ́ДОК

єст вЂ́рш склáдне помЂ́шаного поря́дку,

котóрый як ся мáєт винайдовати,

ни́жей указано єст.

Отец, сын, утЂшител, дщер, матер, невЂсту,

избрà, возлюбѝ, снискà, крáсну, благу, чисту.

Тýт такій поря́док мáєт бьíти:

От[ец дщ]ер избрà крáсну,

Сын матер возлюбѝ благу,

УтЂшител невЂ́сту снискà чисту. |арк.22зв.|

ЄДИНОГЛÁСНЫЙ

єст вЂрш,

в котóром кóждая си́лляба

єдиною̀ глáсною лЂтерою замыкаєтъся,

именно сею̀: О.

СлОвО плОтОнОснО

МнОгО плОдОнОснО.

Мнóго плóда бог слóво [в рай пр]инóсит,

Вся̀ тЂ́м бьíша, вся̀ даєт, че[сомо] кто просит |арк.23.|

ЄДИНОПАДЕЖНЫЙ

єст вЂрш,

на єдину̀ кадéнцЂю конча[ю]чійся,

в котóром всЂ̀ стишкѝ

в єдно сéє имя̀ АННА впадáют.

Роди, избранна

[пречистую, Анна],

В cno[tach пр]остр анна,

Порока странна,

Сладкая манна,

Чистая панна,

Яко нам данна,

Богу осáнна.

Та кóрень сéй купи́нЂ предлóженно Áнну,

Я́ко сíя израстѝ пречистую́ панну. |арк.23зв.|

АЗБУЧНЫЙ

єст вЂрш, котóрый кождоє слóво

от азбучных лЂтéр поря́дком азбучным зачинáєг.

Нè полóжены теж в не[м] ъ, ы, ь, Ђ,

бо то лЂтéры конéчныє, а не початкóвыє.

Над то не полóжены сут и тыє: ξ, φ, θ,

бо то лЂ[тé]ры грецкіє, а не рýскіє.

Тут мóва пресятои богородици

Аз Благ ВсЂх Глуби́на

ДЂвая Єди́на

Живóт Зачáх Званным

Ісуса Избрáнным,

Котóрый Людéй Мнóю

На ОбЂд Поко[ю]

Рáйска Собирáєт,

Tунє ОУщедря́єт.

А тут мóва наша ко Христу

Умне ФенЂкс Христе,

Отче Царю Чисте,

Шествýй Щедротáми,

Матерє Молбáми. |арк.24.|

АКРОСТИХІС

єст вЂрш, котóрый краєгранéсієм,

то єст початкóвыми лЂтéрами,

имя̀ сіє МÁРІЯ изображáєт.

А до тогò и лЂтеры,

яко то M, A, P и прочіи,

що значáт, прóзвиском выражáєт.

МыслЂ́те, мьíсль имЂйте, но нé мощно знáти,

Аз, дЂ́ва, кáко могóх господа зачáти.

Рцѝ тóкмо со вЂ́рою, вся́к христіяни́не,

Іже вся свЂдый, боже, ты вЂ́си єди́не,

Аз, чиста єди́на, дЂва ношý сына.

Так[овый] вЂ́рш не мóжет зложити́ся ри́мским язьíком, бо у ни́х лЂтéры не выражáют слóв. |арк.24зв.|

АКРÓСТИХИС

ВТÓРЫЙ,

тáк же краєгранéсієм

тоє ж пречéстноє имя̀ МАРІЯ выражáючый,

тьíлько пéршыє мóвы

в лЂтерах числóм замыкáючій,

яко то: M̃ значи́т «четыридеся́т»,

А̃ — «єдéн», P̃ — «стò» и проч.

М̃. денми зéмлю одожди́вый

А̃. тойжде, Маріє, бог сын твой правдивый.

Р̃. имат овéц, причтѝ к тЂм и мя̀, єди́ну,

І̃. деЂв со мудрыми предста[в свому] сыну.

Я, лю́бо и не в числЂ́, бо без числà грéшный,

Обáче числà святых да не бýду внЂ́шный. |арк.25.|

АКРÓСТИХІС

ТРÉТЫЙ,

в котором не преднЂми лЂтéрами

выражáється тоє имя МАРІЯ,

як у вьíшшых, але встя́ж в обох строках.

РаздЂля́єтся те ж имя̀ на силлябы,

а по кóждой силлябЂ починáєтся мóва

подóбною силля́бою прешедшей силля́бЂ,

я́кобы кождая силля́ба,

що значи́т, толкýєтся.

М[а — м]ати блага, РІ — ри́за дрáга, Я — яже нас крыєт,

Ма — мáлодушных, РІ — ризонужных, Я — як рýно грЂєт. |арк.25зв.|

АКРÓСТИХІС

ЧЕТВЕРТЫЙ,

прежнему подóбный,

вздлýж пречестноє и́мя

МÁРІЯ выражáючій,

котóрого лЂтéры,

в тóм именѝ [МÁРІЯ] знайдýючіися,

до обох стрóк налéжат.

TABLE

áрія з оди́ла cyca дáме

М А Р І А

нЂ з ггели áдуйся [чти] [в]рааме. |арк.26.|

ЖАРТÓВНЫЙ

єст вЂрш,

котóрый, гды читáєтся, як вЂ́рш идéт,

жáрты тьíлко стрóит.

Лéч гды в нем кождое слóвко пéршои строкѝ

з словáми другóи, проти́вко стоячыми,

злучáти бýдеш, зáраз іншый сéнс,

правди́вый, укáжет.

Остáв молитву, дЂ́вство растлѝ, злых чти́, дрýже,

ЛЂ́ность любѝ, сохраняй злóсть, лáй дóбрых дýже.

Возненавижд трезвенных, пя́ниц люби́ зЂло,

Гóрдых почитай, злослов смиренных всецЂ́зло.

Сіи вЂрши не о пресвятой богородици, тьíлко для штýчки поети́цкои тýт ся положи́ли. |арк.26зв.|

ПРОГРАММА

АНАГРÁММА

ЕПИГРÁММА

Прогрáмма єст тóє, з чогò мóжет ся зложи́ти анагрáмма.

Анагрáмма є̀ст тóє, щó ся злóжит з прогрáммати.

Епигрáмма зас єст вЂрш, замыкáючый в собЂ анагрáмма, злóженоє з программáти.

Наприклад, тут программа єст

имя́ сéє — МÁРІЯ,

анагрáмма — ЯМ РАЇ,

епигрáмма — послЂ[дуючій]

вЂ́рш со прóчіи[ми].

В каждом теж епигрáммати выражаєтся анагрáмма для снаднЂ́йшого познáня червóними лЂтéрами. |арк.27.|

1

МАРІЯ ¹

ЯМ РАІ

Которьíи з рая вьíгнаны, не дбайте,

ЯМ РАІ Мáрія, ко мнЂ̀ утЂкайте.

¹ У рукопису «а».

2

МАРІЯ

РАЯ МИ

Маріа єст надежда РАЯ, МИ єди́на,

Сія ми рай обрЂсти упрóсит у сына.

3

МÁРІЯ

РÁЯМИ

Р[АЯМИ] Маріино імя̀ насажденно,

Т[о]є над всЂ рóскоши рáя возлюбленно.

Аще бым мóгл Марію, рáй мысленный, зрЂ́ти

И тмáми тем РÁЯМІ готов бым гордЂти. |арк.27зв.|

4

МАРІЯ

ІМ РАЯ

Іже мя наслЂдýют в цнóтах и в звычáю,

Аз, Марія, усердно ІМ РÁЯ спрія́ю.

5

МАРІЯ

РАІ MЯ

Рáйскую Євва мáла зрЂ окрáсу.

РАІ МЯ держится всегдáшнєго часу.

6

МАРІЯ

Я MÁI. P̃

Май мьсяць в квЂтках звьíкл обфитовати,

Я MAI обфи́тшыи, Р̃ [раз в благодати].

7

МАРІЯ

А Я PІМ

Христос єст главà церквЂ, А Я є́см РІМ, знайте,

В сем Ри́мЂ бьíти главу церкве позволяйте. |арк.28.|

8

МАРІЯ

А Я МІР

НЂсть ми́ра в кóстєх моих, мовит ли котóрый,

БЂжѝ к нам, сын мой, ми́р єст, А и Я МІР втóрый.

9

МАРІЯ

Я M І P А, то єcт покóю

Бы бьíл Янус храм ми́ра — ложная бЂ вЂ́ра,

Я храм не ложно єстем превЂчнаго МІРА.

10

МАРІЯ

Я МІРА, то єст свЂ́та

Я избрáнная єсм прежде сложéнія МІРА,

Т[ому в мірЂ] моєй хвáлЂ не знайдетс[я! мЂ́ра.

11

МАРІЯ

Я МІРА, то єст олЂйку

Гды я не лишáюся и в имени МІРА,

Іж єсм мудрая дЂва, ктò єст недовЂра. |арк.28зв.|

12

МАРІЯ

Я РАМІ

И образом человЂк Христос обрЂтéся,

Зáчым слýшне Я РÁМІ дЂва наречéся,

Зáне я́коже РÁМІ óбраз окружáют,

Си́це ложеснà єя Христа обыймáют.

13

МАРІЯ

Я МАРІ

Сня́та з креста мéртваго аз царя над цари

Єгдá на руках держах, былà то Я МАРІ.

Лéч не общыє мáры, бо моя̀ утрóба,

Люб з моих мáр бьíл в грóбЂ, єднак встал от грóба.

14

МАРІЯ

Я МАР. І.

Яко мати животà Я МÁР І не знáю,

И по смерти єсм жи́ва, сію пЂ́снь спЂвáю.

15

МАРІЯ

ІМ ЯРА

Их же ни мздá вЂчных благ, ни мýк вЂчных кáра

До цнóт не побужáют, Марія ІМ ЯРА. |арк.29.|

16

МАРІЯ

Я P A M I

ГрЂ́шному то Марія ЯРА МІ єст, чаю,

Но и грЂшный ¹ в милости не отчаєвáю,

Благаго бо вЂ́м царя благая и мати

ВЂ́сть праведных люби́ти, a грЂ́шных спасати.

¹ У рукопису — «грЂрЂшный».

17

МАРІЯ

А ІM ЯP

Благ благим сын твой будет, Маріє, на сýдЂ,

А ІМ ЯР, іже злáя дЂ́ют, пойдут в стýдЂ.

18

МАРІЯ

А ЯP МІ

Ах, снат, ЯР МІ, грЂ́шному, єст сын твой, госпоже,

Лéч гнЂ́в той твоя̀ молба укроти́ти мóже.

19

МАРІЯ

PAMІЯ

М[аріи образ видя] вся̀ чиста и свята,

[Аже РАМ]ІЯ єя в блещáніи злáта.

20

МАРІЯ

А ІМЯ P̃

Марія дЂвЂи імя, А ІМЯ прекрáсно,

Не P̃ рáз, лéч без числá пáче солнца ясно. |арк.29зв.|

21

МАРІЯ

ІМЯ PА

Не дáрмо тýт РА силля́ба зостáла,

ІМЯ РАдости абьì презначáла.

22

МАРІЯ

І MЯ PA

Імя̀ рáдости твоє̀ єст, царице,

І МЯ РÁдости наполни́, дЂвице.

23

Мáрія именем сѝ Я IM PA вЂщáєт.

През РА силля́бу, чáю, сія презнáчаєт.

Іже в радость оскудны, Я ІМ РАдость мнóга,

А іже в разýм, Я ІМ [РАзум], мати бога.

Рáдуйся, мнóгих [в]

рáзумЂ просвЂщаю[щая]

Акаф., Ікос. 9. |арк.30.|

24

марія

М̃ арІа

Бы богородицею не былà Марія,

Не докáжет, хóч бьì глáв мЂл M̃ (сóрок) АРІА.

25

МАРІЯ

APIAM ¹

Аріям, Нестóріям поги́бель готóва,

Не исповЂдáющым матЂр бога слóва.

АлбовЂ́м гдьì Марія АРІАМ вЂщáєт,

Иж АРІАМ отмсти́тель бог єст, презначаєт.

¹ У рукопису — «МАРІАМ».

26

МАРІЯ

І ЯРМА

[Марія не] лишѝся І ЯРМà Христова,

Яко рабà господня на слýжбу готóва. |арк.30зв.|

МНОГÓПРЕМЂНИ́ТЕЛНЫИ

єст вЂ́рш,

котóрый ки́лка десят рáзый

перемЂня́тися мóжет, яко ни́жей обáчиш.

У римля́н називáєтъся тот вЂ́рш ПРОТЕУС

Яко ни́ву ря́сно плóды украшáют,

Тáко дЂву красно рóды ублажáют.

Ни́ву ря́сно плóды украшáют яко,

ДЂву крáсно роды ублажáют тáко.

Ря́сно плóды украшáют яко ни́ву.

Крáсно рóды ублажáют тако дЂву.

Плóды украшáют яко ни́ву ря́сно,

Рóды ублажáют тáко дЂву крáсно.

Украшáют яко ни́ву [рясно плó]ды,

Ублажáют тáко д[Ђву красно род]ы.

Яко плóды ря́сно ни́ву [украшают],

Тáко рóды крáсно дЂву ублажáют. |арк.31.|

Ни́ву украшáют ря́сно плóды яко,

ДЂву ублажáют крáсно рóды тáко.

Ря́сно яко плóды украшáют ни́ву.

Крáсно тáко рóды ублажáют дЂву.

Плóды яко ни́ву украшáют ря́сно,

Рóды тáко дЂву ублажáют красно.

Украшáют яко ря́сно ни́ву плóды,

Ублажáют тáко крáсно дЂву рóды.

Такóвым спóсобом сéй вЂ́рш и дáлей мóжет ся перемЂня́ти до ки́лка деся́т рáзый, вóлно кому̀ досвЂ́дчити. А з менè тепéр дóсыт, же сп[óс]об намени́лем. |арк.31зв.|

ЛЯБИРИНТ 1

я i p a M a p і я

і p a M c M a p і

р а М с у с М а р

а М с у с у с М а

M c y c І c y c M

а М с у с у с М а

p a M c y c M а р

i p a M c M a p i

я i p a M a p і я

Сей лавири́нт починáєтъся от срéднеи лЂтéры, а кончи́тъся на рогáх.

|арк.32.| ЛЯБИРИ́НТ 2

І с у c M c у с І

с у с М а М с у с

у с М а р а М с у

c M a p i p a M c

M a p і я і p a M

c M a p i p a M c

у с М а р а М с у

с у с М а М с у с

І c y c M c y c І

Сей лявири[н]θ починáєтъся от чотырох рогóв, а кончи́т ся впосрóдку.

ЛЯБИРИНТ 3

М с у с І с у с М

а М с у с у с М а

р а М с у с М а р

і p a M c M a p і

я і p a M a p і я

і p a M c M a p і

р а М с у с М а р

а М с у с у с М а

М с у с І с у с М

Сей лавиринθ починáєтъся зверху̀ и зни́зу, а кончи́тъся по боках.

ЛЯБИРИ́НТ 4

M a p і я і p a M

с М а р і р а М с

у с М а р а М с у

с у с М а М с у с

І c y c M c у с І

с у с М а М с у с

у с М а р а М с у

с М а р і р а М с

M a p і я і p a M

Се[й лави]ринθ починаєтъся на бокáх, а кончи́тся на верху̀ и на низу̀ |арк.32зв.|

[СТОЛП]

В сем столпЂ выражаютъся вЂ́ршы

от двóх силляб аж до тринáдцяти.

2. ДЂво,

ди́во

3. всей земли́!

Пріємлѝ

4. сію хвáлу,

лю́бо мáлу,

5. прáцы моє́я

во чéсть твоє̀я

6. слáвы составленну,

тебЂ освящéнну.

7. Юже рáб твóй принесè

не от мудра словесè,

8. но от сердца чиста, прáва,

Занè твоя̀ прáва слáва.

9. Достóйно тя никтóже мóжет

восхвали́ти, вся́к [не возможет].

10. Твоя бо слáва вьíшш[е всЂх земных]

И над небесных благопри[ємных]

11. Жи́телей умы, пéрвая по бозЂ

Присно блажи́ма в рóдЂ вЂ́рных мнóзЂ.

12. Ты єсѝ стóлп слáвы, пречистая дЂво,

ДивнЂ́йшеє міру над сéдм ди́вов ди́во.

13. Сéдм ди́вов погибóша, твоє́я, о [мати],

Стóлп крЂ́пости вовЂ́ки будет преб[ывати). |арк.33.|

ПРЕСЂКАЕМЫЙ

єст вЂ́рш,

который єднѝ іменà пресЂ́кши,

другіє іменà посрéдЂ их вомЂщаєт.

МногАя Із не СУщых Создá сеи твоРéнІА

ДаДЂм ХеРувИмСкую ТОму пЂСнь хВАлéніа.

[МАю] Ми́ру дÁТИ Радость І соДЂлоВàти слАдость.

ОСТАТНЯЯ ШТУЧКА

Ісуса Христа ВЕЛИЧаймО, яКО Ввес єст СлАдКІЙ, зНаймо

Із несОздАННа отца восіявый чисте

ВЕЛИЧаю з матКОю тя, ВсеСладКІЙ Христе.

АВТОР ДО ЧИТЕЛНИКА

НАстрОЙ навспак цинобру. Єсли угадаєш,

ГоршИЙ Кто з Сих? ВОлК? ЧИ ЛЕВ?

То мене познаєш.

Конец штучкам п[оетицким],

составленным во честь божія матер[Ђ]

без конца.

Попередня     Головна     Наступна