Головна    




З Енциклопедії Українознавства — II.


Волошин Августин (17. 3. 1874—1946), провідний культ. і гром.-політ. діяч Закарпаття, гр.-кат. свящ., 1924 іменований папським шамбеляном. Нар. в Колечичині на Закарпатті. Студіював у богословській семінарії в Ужгороді, на теологічному фак. і високій пед. школі в Будапешті. З 1900 проф. учительської семінарії в Ужгороді, в 1917—38 її директор. Під його керівництвом виховувалися учительські кадри, які внесли багато до нац. відродження Закарпаття.

З кін. 90-их pp. В. брав активну участь у культ. і вид. житті; публікував підручники, редаґував і видавав єдину укр. газету в Угорщині «Наука» (1897—1918), згодом «Свобода» (1920—38). 1907 випустив угор. мовою «Практичну граматику малоруської мови» (нагороджену Академією Наук у Будапешті), в якій обстоював живу нар. мову та мовну спільність усіх українців. У 1918—20 В. відіграв визначну ролю в політ. самовизначенні Закарпаття як чл.-засновник Руської Нар. Ради в Ужгороді, а потім гол. Руської (Укр.) Центр. Нар. Ради. 1920 іменований чл. тимчасового автономного управління Підкарп. Руси. Разом з ін. діячами Закарпаття В. заснував Христ. Нар. Партію, від якої був обраний послом до чехо-словацького парляменту (1925—29), В. очолював ряд культ. і госп. установ краю: Педагогічне Т-во Підкарп. Руси, Підкарп. Банк й ін.; організатор Учительської Громади, почесний гол. т-ва «Просвіта» в Ужгороді. В подіях держ. орг-ції Карп. України (1938—39) В. став центр. постаттю: 26. 10. 1938 през. ЧСР іменував його прем’єром автономного карп.-укр. уряду. Сойм Карп. України 15. 3. 1939 обрав В. през. незалежної держави. Після окупації Закарпаття угорцями В. перебував на еміграції в Празі, присвятивши себе наук. і пед. діяльності; проф. УВУ. В травні 1945 був арештований і вивезений до СССР, де помер у невідомих точно обставинах.

В. написав для початкових і сер. шкіл ряд підручників — граматики, фізики, хемії (співавтор М. Велигорський), читанки, курс педагогіки для семінарій «Пед. психологія» (1920), «Педагогіка і дидактика» (1920), «Коротка історія педагогіки» (1921), «Логіка» (1935), «Методика» й ін. В Празі В. написав у кількох тт. заг. «Нарис педагогіки». З ін. публікацій відомі: «О письменнім язиці Підкарп. Руси» (1921), «Спомини» (1923), «Дві політ. розмови» (1923). В., виступав також як літератор під псевд. А. Верховинського, написав побутові драми: «Маруся Верховинка» (1931), «Без Бога ні до порога» (1935).

Всебічна діяльність В. і його великі заслуги у всіх ділянках життя дали підставу до того, що його ще за життя названо «батьком» укр. відродження на Закарпатті.


В. Маркусь











Головна    


Етимологія та історія української мови ua_etymology:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.