Попередня     Головна     Наступна

Авґустин ВОЛОШИН

ПРОМОВА ПОСЛА А. ВОЛОШИНА

дня 7. VII. 1929 на з ‘їзді руської молоді

Дорогі браття!

Прийміть мою сердечну подяку за ваш теплий, щирий привіт.

Праві вчора вернувся я додому з Праги, де позавчора, т. є. на свято св. Вацлава одбулася тріумфальна маніфестація Чсл. Орла, при участі католиків із Англії, Франції, Бельгії, Польщі, Югославії, Австрії й пр. Тота імпозантна маніфестація визвала на вулицю цілу Прагу, довгі ряди Орлів — за 2 з четв. години держав похід, — облечених в орловських уніформах або національних одежах, вітали із обох боків вулиць тисячі і тисячі людей. В тій Празі, котра була до сих пор представльована, як невірна, гуситська й сокольська, позавчора в’єдно радовалася з католицькими і щиро народовецькими Орлами, котрі й в тім прекраснім поході викрикували своє "вірую", свої ідеї, котрі і в маніфесті заявили, що "вірні зістанеме Церкві, вірні зістанеме своєму народу".

А коли на Стадіоні виступили тисячі і тисячі молодих, сильних, здорових "орлів і орлиць", повних життєвої сили і дисциплінованості, їх прекрасно виконані вправи були символами їх високих ідей, їх глибокого поклона св. Вацлаву, їх відданості к Церкві і народу, к президенту, їх реліґійну і народну солідарність.

І коли перед тою високою культурою достойно поклонилася і заграниця, видів я в тих торжествах результат довгої культурної праці, видів я велику народну силу свідомої чеської католицької молоді, і видів прекрасний примір для нас, для нашої молоді.

Дорогі браття! Ваш днешній похід і сесі ваші ювілейні збори — то значать, що і ви хочете орґанізоватися і працювати для своєї Церкви і для своєго народа.

Вже і виджу тоту кращу будучність, на зустріч котрої поведете ви, як будучі вожді народа, і причислите його к другим культурним народам.

В сім вашім першім з’їзді виджу я найкращий успіх нашого першого свободного десятиліття, перві благородні плоди споєння нашої країнки з Чсл. Республікою.

Ібо звідаю вас, чи були би можливі такі збори за часів передвоєнних? Куда ся туляла тоді наша руська правда?

Тисячна товпа молодих свідомих русинів, готових працювати для своєго народа, є красним доказом того, що після перевороту дійсно прийшла давно ожидана весна, що засвітило і на нас сонечко свободи і наша народна нива вже приносить перві свої цвіти, ваше юнацьке одушевлення.

Ся радісна обставина викликує в нас обов’язок щирої і синовної вдячності к нашій отчизні, к нашій милій республіці, а особливо к тому славному мужові, котрий ще в первих роках світової війни думав на нас і трудився для нас, поки не забезпечив нашу свободу, і котрий своєю мудростію і ідейностію є певним репрезентантом демократичного устройства нашої республіки, то є: славному президенту нашому, Т. Г. Масарику.

Хто лише гляне на мапу і мало роздумає, сейчас признає правду, що і ми, русини Підкарпаття, з Чсл. республікою стоїмо і з нею падемо!

Наша повна лояльність к нашій милій республіці не лиш не виключає, але і требує нашу національну повинність розвивання нашої культури по завітам Духновича, висказавшого, що браття наші за Карпатами не чужі, але рідні браття, один народ.

При тім ваш днешній з’їзд, начатий торжественною св. Службою в нашім катедральнім храмі, є для мене зарукою того, що ви серйозно, можу сказати — свято хочете начати вашу народну працю, що ви далеко стоїте від тих погубних ідей, які під плащом народної відданності підходять к вам, але котрі підготовили би нашому народу гірше рабство, як яким було кріпацтво. Тота страшна реакція, яка підбила наш нарід на Україні, сягає своїми аґентами і до сердець нашої молоді, хотіла би вирвати із ваших молодих душ найдорожчий скарб людської духовності, цемент здорового народного життя, то є св. віру, без котрої нема горожанських чеснот, нема людських ідеалів. Ваш нинішний з’їзд є голосним доказом того, що ви підете по приміру конструктивної праці.

Молодь нашого народа дуже гарно одповіла на провокації більшовиків своєю богослужбою і своїм походом під прапором синьо-жовтим і сесим задокументована, що осуджує утопію сухого, мертвого інтернаціоналізму, червоного більшовизму, в болоті котрого чекає і наш народ певну гибель, прото придержуєтеся ви к нашому прадідному, віками посвяченому, після перевороту Ц. Радою принятому і нашими америцькими браттями в знак нашого народного символа дарованому синьо-жовтому прапору і боретеся проти тих, котрі коли то було найпотребніше, залишають сесь прапор і глядають якісь нові інші прапори.

Але ся ваша борьба не є і не буде борьбою фізичних сил, але борьбою ідейною, борьбою культурною, освідомлюючою, бо, окрім немногих фанатиків або заплачених аґентів, большенство противників нашого народного прапора із причини браку знання самого себе і своєї історії, із браку народної свідомості є в противнім таборі.

Кождий народ має свою вроджену культурну спадщину, свій народний геній, свою індивідуаліту і лиш на основі тої індивідуаліти може творити культуру і причинитися до вселюдської культури.

Хто тоже із основ нашої культури хоче вирвати побожність і рідну мову, тот не розуміє душі народу, тот не хоче підняти нас, але хоче запрягти наш народ в службу чужих інтересів.

Націоналізм без віри і без народних ідеалів, се не націоналізм, але деструктивна робота, проти котрої кождий чесний чоловік має боротися.

Єще одно питання позвольте мні!

Ци знаєте, про що були за мадярських часів найгірше зденаціоналізовані ми, русини? Лиш мадяре тому винні? Та чому могли краще оборонятися проти денаціоналізації наші браття словаки, серби і румуни?

Прото бо у других народів вожді їх їмилися до розвивання народної культури, ширили культуру в язиці ріднім, змагалися углегшити способи писання, а у нас надія на поміч могучої Росії всунула орієнтацію зближення до вел. русского язика. Не свободно нам за се осуджовати предків наших, бо, повторяю, що тоту ошибочну, неприродну орієнтацію викликала надія на поміч із сторони Росії, котра сям-там і підперла тоту орієнтацію і так у нас ідея державності русскої закрила, задавила саму національну правду. Фактом і то в історії нашій дуже смутним

фактом є, що наслідком великорусскої єрієнтащі підупала література, підупали школи, народ утратив інтеліґенцію і сам остався без лектури, бо коли не було вел.-русских середніх шкіл, не виховалися ні писателі ні читателі для велико-русскої літератури.

Є то голосним моментом для всіх наших культурних працівників.

Ваш з’їзд, дорогі браття, є нам ґаранцією того, що наша будуча інтеліґенція піде новим, природним шляхом, і то шляхом питомої рідної культури.

Історія першого десятиліття доказала, що народ купує і читає лиш тоті новинки і книги, які писані в його материнськім язиці.

Хто проти сього у всіх культурних народів загально признаного принципа виступає, тот сам народ нищить, бо підкопує головне условіє його екзистенції.

Як всягди на світі побідив народний напрям, так і у нас лиш там поширилася руська книга, зазвеніла руська пісня і заговорила до сердець народна сцена, де культурна праця була ведена природним принципом признання прав материнського язика.

А де працівники культури держалися до утопії панського літературного язика, там читальні осталися лиш паперовими огнищами культури — єсли не зичали від "Просвіти" п’єс народним язиком писаних, — а інтеліґенція осталася панською в тім давнім значінню слова, що уживала не наш рідний язик.

Але і наші читальні лиш там могли хвалитися дійсним культурним успіхом, де були щирі працівники, де духовник або учитель-народовець знав заскіпити в серця членів любов до своєї книги і новинки і охоту до праці, для культури.

Вже суть, слава Богу, і у нас свідомі селяни, що самі ведуть читальню, кооперативу, самі жертвують на престол народної культури.

От і туй явилися вони, в рядах ваших, чуються молодшими, коли вашою одушевленостію розпаляться до нової дальшої праці.

На потребу народної праці хочу особливо викликати увагу вашу.

Не доста лиш одушевлятися, не доста битися в груди, що "Я русин був, єсьм і буду", — але потрібно розвивати своє знання, щоби понести скарби науки всім браттям нашим, орґанізувати себе, щоби’сьте могли зорґанізувати і нарід.

Радісно видів я щиру охоту наших студентів празьких, що в минувших феріях ймилися до освітної праці, що виступали на сцені з нашими драмами, з нашою красною піснею і нашими народними танцями. Вони вже почали розносити світло народного генія; була то прекрасна і хосенна робота, але був то ще лиш початок. Наша Підкарп. Русь повинна мати найменше десять таких ґруп, якою є наш студентський "Союз" в Празі, тоді би могли запалити світло народної свідомості в кождім і найменшім руськім селі.

Із прикладу других народів знаєте, що "в ріднім слові живе нація" і прото передовсім розвивання знаня своєго рідного язика, його літератури і історії повинно бути вашою повинностію.

Тота література криє в собі премудрості народного ґенія, вказівки до народної праці.

У нас нема язикових спорів, бо тото питання розв’язала у нас матка природа, розв’язала перша пісня матері над колискою, розв’язала творча сила народа, яка проявляється в співанках, пословицях, казках і оповіданнях народних.

Не потрібні нам ні релиґійні, ні партійні спори, наша історія, наша Кирило-Методіївська традиція піддала нас материнській охороні одної Церкви, котра і сохраняла нас в найтяжчих часах гнета і котра й витворила в нас одну щиронародну орієнтацію.

Але потрібна нам, передовсім, щира народна культурна праця!

До тої праці кличу я вас всіх присутніх і тих, що не могли сюда прийти.

В тій праці прийде даколи і терпіти та й боротися!

Бо не забудьте, що в демократичнім устройстві громадянства таку саму свободу має, як я, і мій противник.

Ваша чиста молода душа, наповнена ідеями, озолочена почуттям свіжої народної свідомості, нелегко зносить, коли вороги брутально нападають, уражають вас, вашу віру, вашу мову, вашу літературу, ваші звичаї... Але як кожда духовна енерґія, так і ваше щире патріотичне почуття лиш тоді є оправдане, єсли видержить тот іспит своєї зрілості.

А єсли ви своє народне почуття проявляєте не порожними криками, але щирою працею для своєго народа, тоді примусите

і найлютіших ворогів, аби честовали і признали ваші заслуги і сим і зробите собі такий щит, який легко відіб’є всі пакості ідейних або плачених ворогів.

Хто за правду бореться, тот не побоїться ворогів.

Не забудьме, що вже минули часи кріпацтва, часи народного пригноблення, вже не можуть сильніші міра сего угнетати слабших!

В світовій війні не прото протекло так много людської крові, щоби силою кулака могли задавити свободу рідного слова, свободу культури.

Але права свободи може собі требовати лиш позитивна культурна праця!

Народна нива чекає вас. Туй є наш народний дім, народний музей, нар. бібліотека, театр, хори, читальні, новинки народні, товариства — всі-всі зовуть вас до праці.

Прото, коли ще раз дякую вам за ваш щирий привіт, прошу вас, питайте любов вашу до народу так, оби она була діяльною, творчою силою нашої народної культури.

Не дайтеся віддалити ніякою силою від головних условій нашої екзистенції, а то є од нашої віри і обряда, як складів найдавнішої і найблагороднішої часті нашої культури, і од народного язика, як одинокого можливого посередника культури.

Будьте всегда добрими христіянами і добрими русинами народовцями!

ПРОМОВА ПОСЛА А. ВОЛОШИНА ДНЯ 7. VII. 1929 НА З’ЇЗДІ РУСЬКОЇ МОЛОДІ. Вперше надруковано в газ. "Свобода". — Ужгород, 1929. — 18 липня. — Ч. 29. — С. 2; 25 липня. — Ч. 30. — С. 2—3.

Подається за першодруком.

Перший з’їзд молоді Закарпаття відбувся 7 липня 1929 р. В рішеннях з’їзду було записано: "Проголошуємо всьому культурному світові, що ми, підкарпатські русини, є частиною великого українського народу і що наша мова та наша література була, є і буде та сама, що наших братів з того боку Карпат. Проголошуємо, що всякі стремління, щоб нас змоскалізувати або сфабрикувати з нас якесь окремішнє плем’я і тим відірвати нас від матірнього пня, будемо всіми силами поборювати і взиваємо всіх, щоб назву "русин-українець" все і всюди вживали" (Див.: Твори Василя Ґренджі-Донського). — Т. IX; Публіцистика. — Вашінґтон, 1989. — С. 75.

Попередня     Головна     Наступна