Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня     Головна     Наступна





Авґустин ВОЛОШИН

ВСІМ РУСИНАМ ДОБРОЇ ВОЛІ


В перших днях [теперішнього] місяця був в Празі, де з п. др. Ю. Бращайком, головою т-ва "Просвіти", предложив правительству просьбу товариства про видання ґарантії для одержання дешевої позички на наш ужгородський народний дім. В міністерстві фінансів знайшли ми репрезентантів другого культурного товариства П. Русі, "О-ва им. Духновича" панів сенатора др. Е. Бачинського, посла В. Щерецького і діловедучого др. Ст. Фенцика.

Аудієнція наша у дотичних референтів слідовала одразу по аудієнції панів з О-ва ім. Духновича.

Вже на початку нашої розмови запитує один із референтів:

— Панове, скажіть нам, яка є різниця між вашими двома культурними товариствами, бо пани з товариства ім. Духновича таким самим язиком говорять, як ви!

Той пан референт є чоловік дуже інтеліґентний і добродушний.

На подане питання тяжко було нам відповісти, бо та різниця між нашими двома культурними напрямами не є ще ясно і тут між нами дома опреділена.

Ми відповіли, що напрям О-ва Духновича називає сам себе русским (великоруським), публікації свої видає по-русски (великоруськи), а напрям "Просвіти" називається народнім, а ще конкретніше українським.

— Але прецінь пани з "О-ва Духновича" не говорили поруськи (великоруськи) але тим самим русинським (українським) язиком як ви! — зауважує другий референт.

Ми на то відповіли, що дійсно у нас на П. Русі не є діалекту близького до великоруського язика і що всі наші говори суть говорами малоруського (українського) язика, і що наша інтеліґенція як і ті пани з О-ва Духновича, говорять лиш по народному, хіба лиш той наш інтеліґент говорить язиком Пушкіна, котрий в полоні в Россії научився так говорити. Правильно по-великоруськи говорять тут у нас лиш емігранти руссофіли з Росії або з Галичини (Буковини). Особливо ті пани і розширили тут у нас зневагу проти нашого "хохлацького" "хлопського" народного язика супроти панського язика Москви і Петроґрада і та частина нашої інтеліґенції, котра придержується т. зв. великоруського напряму, стремить до об’єднання москалів і українців культурою великоруською.

— Добре, добре, але та культурна конфедерація є лиш дальшою цілею, односиться лиш до інтеліґенції а ваші культурні товариства передовсім простий народ мають культурно підносити, а то може робитися в язиці народнім, додав п. референт, і запитав: а ваше товариство не бажає собі, щоби інтеліґенція засвоїла і знання язика Пушкіна.

Я на то, відповідно правді, сказав, що напрям народний ніколи не був противником ширення знання великоруського язика, а то доказуємо фактом, що під впливом нашого культурного напрямку був заведений язик великоруський в наші середні школи, як обов’язковий предмет вищих клас.

— Та панове — сказав старійший п. референт — як вижу, не є між вами так великої різниці, щоби ви не могли спільно, або хоч паралельно працювати для піднесення культури вашого народу.

І я вповні признав рацію тої об’єктивної примітки і тепер тут заявляю, що з нашої сторони не є жодної перешкоди в ділі братерського порозуміння, так само, як ту співпрацю ми вже здійснили в двох економічних інституціях наших в "Підк. Банку" і в "Друж. Союзі" (правда тут політика знову розбила угоду).

Ненависть між двома культурними напрямами була штучно роздута, а то головно з політичних цілей, а можемо додати, що з цілей ворожих, направлених проти нас.

Не стану тут аналізувати, для чого ненавидить наш народний напрям напр. газета "Подк. Гласі" або преса мадярських шовіністів, примічаю лиш то, що коли з трьох боків б’ють нас, дуже нерозумно, щоб і ми самі взаємно ослабляли себе.

Гляньмо тепер на близші цілі, а дальшу культурну конфедерацію лишім на дальші часи.

Культурна праця в читальнях, народних театрах, хорах, в школах може бути основана лиш на народнім напрямі.

Особливо родичі шкільних дітей мають тут говорити в інтересі здорового напряму початкової культури. І я думаю, що ні один батько, ні одна мати не буде собі бажати, щоби дитину мучили в школі язиком, яким говорять лиш в краях од нас на тисячі кілометрів далеко лежачих.

Коли вже перейшла наша молодь через ступені нижчого і середнього шкільництва, коли знає нашу і мову нашої республіки, вже у вищих роках середньої школи най познакомиться і з язиком і літературою росіян, як язиком будучої слов’янської конфедерації, до якої має стреміти кожний слов’янський народ у своїм власнім інтересі.

Як у розговорі з панами реферантами Міністерства фінансів примітив п. др. Ю. Бращайко, між жовтими народами Азії такий язик є язиком дипломації, так тим більше причини є на то, аби слов’янські народи вибрали собі спільним язиком слов’янського народу.

Але то є музикою будучності, а нинішня доба ставить нам інші, близші повинности: взаємне порозуміння, взаємну працю, взаємну оборону проти спільних ворогів, які зневажають, нищать нас.

В тій самообороні можемо рахувати на поміч щирих братів наших з тих чехів, котрі, як ті панове референти, дивляться об’єктивно і прихильно на наші правдиві культурні змагання.

Оба наші культурні напрями повинні глядати не те, що розбиває нас, не слухати тих, котрі з особистих рахунків або в службах чужих інтересів розбивають нас, але іти по приказам любві!








ВСІМ РУСИНАМ ДОБРОЇ ВОЛІ. Вперше надруковано в газ. "Свобода". — Ужгород, 1934. — ч. 33. — 25 жовтня. Подається за першодруком.







Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.