Опитування про фонему Е на сайті Ізборник  


Попередня     Головна     Наступна





Авґустин ВОЛОШИН

ЗАСІЮВАННЯ Й РОЗВИТОК Т-ВА ПРОСВІТА

З реферату виголошеного на Всепросвітянському з "їзді в Ужгороді дня 17.X.1937


Вже Олександер Духнович заложив р. 1850 в Пряшові товариство для видавання книжок для народу і в перших двох роках видав 9 книжок. Та правительство не затвердило статутів товариства і так дальша праця припинилася. В р. 1864 основали єпископ Пряшівський Йосиф Ґаґанець і єпископ Мукачівський Василь Попович "Літературне общество св. Василія Великого". Перші загальні збори общества відбулися р. 1865 вже по смерти Духновича. Що нарід наш дійсно й тоді тужив за таким огнищем народної освіти, доказує факт, що до того т-ва вступило 500 членів.

Це благородне змагання наших предків не довело до бажаних успіхів. Одушевлення скоро підупало, й діяльність товариства застрягла. Т-во видало пару книжок, а в році 1867 начало видавати новинку "СвЂть", але число передплатників вже кінцем першого року впало із 410 на половину, бо читачі не розуміли мови цеї новинки. В 1-му числі 1868 року пише один з передплатників: "Роздумував я над причиною упадку нашої новинки, позвідав і других. Тепер вже можу сказати думку свою і думку публіки. Першою причиною упадку "СвЂта" є його мова. "СвЂть" редагують в незрозумілій мові. Дописувачі вибирають собі слова і вирази зі словаря, а не уживають нашої говореної мови..., а словаря нема, який би толкував по-малдярськи значіння руських слів. Публіка потребує, щоб писали по-нашому без цифрованих слів, без москальських виразів. Шкода щороку 4 форінти жертвувати на те, чого не розуміємо". (Др. Бонкало).

Управа цього товариства і далі придержувалася москалізації нашої письменної мови. Не хотіла вернутися до здорової основи Михайла Лучкая, котрий з своєю граматикою з р. 1830 вносив здорові народні форми до письменної мови й котрий подав здорові основи і нашим браттям за Карпатами до розвивання нашої говореної мови. "СвЂть" і дальше писав поросійськи, сям-там замінивши тяжкі слова і вирази російські словами і виразами церковно-слав’янськими.

Внаслідок того новинка "СвЂть" виходила з великими жертвами товариства лише до р. 1871. За сим слідував "Новый СвЂть", а потім "Карпат", але і цей не хотів понизитися до "мови пастухів" і животів лиш з поміччю державної субвенції.

Можна сказати, що общество вже в р. 1870 цілком заспало і проявляло свою діяльність лише видаванням календарів. Письменники наші писали до галицьких ґазет, як на прим. Павлович, до галицької "Зорі", "Слова", Кралицький до львівської "Бесіди", Евген Фенцик до львівського "Слова" і т. д.

"Великоруський напрям в літературі, — пише д-р Бонкало, — скінчився повним фіяском. Люди не розуміли великоруських творів і тому не читали їх. Нарід ще й від школи відвертався, бо там дітям давали учебники, писані в мові церковнослав’янськійруській або великоруській". Наслідки того подає ось так: "В році 1900 між русинами було 86% неграмотних... Інтеліґенція, не маючи своїх, читала лише мадярські літературні твори, а многі і говорити забули по-руськи". (Др. Бонкало, 58).

Лиш під кінець XIX століття за часів блаженної пам’яти єпископа Юлія Фірцака, щирого батька свого народа, ініціятора перших кооператив, дочекалися під кінець і ми свого святонька, коли в році 1897 обновили общество Св. Василія Великого і то в напрямі народовецькім. Сам Євген Фенцик, що в додатку до свого "Листка" писав по народному, на перших загальних зборах обновленого товариства вимагав видавання новинки для селян, писаної по народньому. Так почала виходити "Наука", редаґована в першім році Ю. Чучкою, потім Др. Василем Гаджеґою, а від року 1902 мною. "Наука" змагалася бути новинкою народною. Проти того напряму ніхто не виступав, ще й Адольф Добрянський, присилаючи передплату, бажав мені, як редакторові, щороку повного успіху.

Коли ми купили собі друкарню і начали видавати азбуки, читанки, брошури, скоро накинулися на нас і на єпископа Фірцака атаки шовіністичної мадярської преси з Будапешта і Ужгорода. За новинарськими нападами слідувало слідство, проведене урядниками міністерства внутрішніх справ, потім приказано мені змінити статути, затверджені ще року 1864 владою

Баха і т. д. Коли на загальних зборах явився з приказу влади і урядник поліції і коли нові статути затвердив уряд лиш з услів’єм повної поліцейної контролі діяльности товариства, рішили ми року 1900 змінити форму товариства на торговельне товариство "Унія".

Видавничу діяльність могло продовжити товариство "Унія", але щирої народно-освітньої праці не могло виконувати...

Із-за Карпат приходили і до нас книжочки культурних товариств, і нарід полюбив їх. Часто писали мені селяне, особливо з Верховини, домагаючися основання такого культурного центру, який мали русини в Галичині —"Просвіту", а румуни — "Астру".

За мадярських часів основання такого товариства було зв’язане з великими перешкодами, бо не було закона про такого рода товариства. Сумно, дуже темно було у нас тому 20 літ, коли здавалося, що ніколи не проясниться краща днина. Світло Просвіти зайшло за чорні хмари, що їх ворожий нам вітер наслав. Нашої народности, як би і не було. Вже і писали про нас, як про-греко-католицьких мадярів, а в послідних роках війни не лише зі школи, але вже і з церкви виганяли наш церковно-слав’янський язик Народна пісня, народне слово остало лише в людях, в селян. Лиш під солом’яною стріхою.

Коли по перевороті завіяв вітер свободи, за перше наше завдання уважали ми оснувати товариство, яке би видавало популярні книжки для народу і розширяло би нашу культуру та національну свідомість.

Перша порада відбулася у мене (в канцелярії), в якій брали участь др. Юлій Бращайко, Яцько Остапчук, др. Николай Долинай, др. Стефан Фенцик, оба Стрипські та інші.

Перша відозва скликала загальні збори на 29 апріля 1920 року. Але тут знов замішалася до культурної справи політика. Як кожне добре діло має своїх ворогів, так і наша Просвіта не обійшлася без них вже перед самими уродинами.

Нарід, що зібрався на перші загальні збори рано по 8-ій годині, явився в катедральнім храмі на Службі Божій і потім рушився до жупанату, де мали відбутися збори.

То і використали темні духи, вороги нашого народного відродження, ведені галицькими русофілами, що хотіли в нас обновити русофільство общества Василія Великого, а підперті урядом адміністратора Брейхи, проти которого народовці вели політичну боротьбу. Вони наняли около 20 напоєних людей, які під час Служби Божої заняли перші місця в залі жупанату і коли лиш зачав говорити др. Юлій Бращайко в імени орґанізаторів товариства, скоро накинулися на нього наємники, перебивали бесіду, кричали, свистали, ще й крісла поламали. На кінець командант військової управи приказав розпустити збори. Політичні і культурні противники наші спішили заявити свою побіду до Праги, але саме тим зрадили себе в Празі, що до розбиття зборів приготовлялися, бо одною годиною скорше заслали телеґраму про розпущення зборів, як воно в дійсності сталося і військовими урядами предложено було.

Та марні були їх труди. Не вбили живого слова.

Ми скликали на день 9 мая 1920 нові збори і тоді вже були ми обережніші, але і уряди не сміли так одверто підпирати галицьких москвофілів. І тоді вже ми заосновали нашу "Просвіту". Віджив старий дуб, пустив нові віти, здорові і сильні.

Вже в році 1920 начато основувати читальні по селах. Перші були читальні в Перечині, Лалові, Руській Мокрій, Косівській Поляні і т. д. Нарід одушевленно горнувся до свого товариства. Число читалень скоро росло. Так, що вже в році 1923 було 4 філії і 80 читалень "Просвіти", які числили вище 4 000 членів.

Само собою розуміється, що і русофіли не спали. В своїх ґазетах критикували нас, вихвалювали великоруську літературу, висміювали деякі вирази народні і т. д.

Союзників найшли русофіли в мадярських і мадяронських ворогах нашого народного відродження. Сильно, аж ненависно, нападали на "Просвіту" і взагалі на народовців. Мадярські та мадяронські новинки обвинувачували нас в іреденті, а тому повірили і деякі чеські новинки, які також помагали нашим неприятелям в нищенню популярности наших чисто культурних змагань.

Ще русофіли і не орґанізувалися в товариство, культурний референт шкільного реферату п. Кирило Коханий вже зачав основувати руські читальні і в брошурі про "съЂздь народопросвЂтительних сотрудниковь" дня 28. IX. 1922 виказує вже 70 таких читалень. Нарід спочатку не орієнтувався і в надії підпори шкільного реферату основував таку читальню. Кромі того, пан Коханий до виказу своїх читалень причисляв і деякі читальні "Просвіти", як на прим, читальні в Золотареві, в Волівці, Ворочеві, Грабівниці, Скотарськім, Требушанах, Барбові і т. д.

Тота урядова, можна сказати політична, неприхильність до читалень "Просвіти" ще збільшилася від року 1924, коли губернатором Підкарпатської Руси став Антін Бескид. Ще перед його приходом основали москвофіли 22. III. 1923 року москвофільське культурне товариство "Общество им. Александра Духновича", которому передано потім і читальні Коханого.

Зачалася дальша боротьба проти "Просвіти", головним гаслом якої було обвинувачення нашого напрямку з одного боку в іреденті (Подкарпатські Гласи), з другого боку як стремління до чехізації (мадяронські псевдорусофіли).

Якими способами боролися поодинокі чинники общественників проти "Просвіти" доказує факт, що випущено друком протоколи для розв’язування читалень "Просвіти" і розіслано агентам з інструкціями дурити людей, що "Просвіта" зліквідована властею і що "Общество Духновича" має право перебрати весь маєток читалень "Просвіти".

Такі протоколи дала напечатати головна управа общества Духновича за підписом секретаря д-ра Стефана Фенцика.

Та мимо всього того число орґанізацій "Просвіти" з кожним роком росло. З часом і прихильність урядів до общественників підупала, бо сам покійний президент краєвий А. Розсипал сконстатував, що в театральних виставах говорять і співають общественники по народному, співають українські пісні, танцюють наші коломийки, а великоруські книги лежать не розрізані на полицях бібліотек читалень общества Духновича. В році 1930 було в "Просвіті":


1930 філій 5 читалень 171 членів 10 570

1931 -"- 5 -"- 109 -"- 7240

1932 -"- 6 -"- 168 -"- 14200

1933 -"- 8 -"- 205 -"- 15000

1934 -"- 8 -"- 219 -"- 16200


В році 1935 було вже 10 філій 235 читалень з 16 500 членами. Театральних гуртків при читальнях "Просвіти" було 135, хорів, — 94, спортивних кружків — 44, оркестрів — 12. Книжок у всіх орґанізаціях "Просвіти" було того року 32 000 прим., вартість майна читалень виказувала суму Кч. 320 815. Бібліотека централі числить 7 000 книжок. Народних домів вибудувано до року 1935 централею в Ужгороді і 5 народних домів по селах.

Товариство видало 150 книжочок для народу в кількости поверх 450 000 примірників. Календарі 50 000 примірників та популярний діточий журнал "Пчілка" в кількости 300 000 примірників. Всього вартости понад 2 міліони корон чсл.

Кромі читалень "Просвіта" зорґанізувала перший Руський театр, який їздив по цілому Підкарпатті та давав вистави і причинився до створення місцевих театральних гуртків, а сам дав вище 1200 вистав.

Кожний об’єктивний громадянин мусить признати, що наша "Просвіта" за 18 літ свого існування виконала велику культурну працю. Особливо в перших роках по перевороті, коли іншого подібного товариства не було, виконувала "Просвіта" 90% позашкільної освітньої праці та спричинилася в дуже великій мірі до поширення національної свідомости, до усунення рабського духа, до усунення чужого духа та до піднесення морального, культурного і господарського рівня нашого народу.

Будучність є в Божих руках. Та багато залежить і від нас самих, від нашої охоти до культурної праці. Пружиною тої охоти має бути любов до всього, що наше, що нам рідне. Як з любовію візьмемося всі до культурної праці, проженемо мраки тьми і ненависти та засяє на нас ясне сонечко гармонійного народного життя!









ЗАСНУВАННЯ Й РОЗВИТОК Т-ВА "ПРОСВІТ А". З реферату, виголошеного на Всепросвітянському з’їзді в Ужгороді дня 17.Х.1937. Вперше надруковано в календарі "Просвіта" на рік 1938 — Ужгород, 1938. — С. 67—72.

Подається за першодруком.









Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.