Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи
Много, много наших верховинок служить в городах П. Руси і східної Словаччини у чужих панів. Незавидна є доля бути служницею панів, часто гордих, неморальних. Але що ж робити!
Така то судьба у бідного, що радується, єсли заробить на хліб насущний.
І наша Анця попала в дім одного пана, якого дідо був колись Русином, але отець і він уже цілком помадярщилися і дома говорили вже лише по-мадярськи. Вже лиш прізвисько "Скалицький" згадовало їх руське походження.
Анця щось розуміла по-мадярськи, бо ходила до школи ще перед війною, але зате найрадше і найліпше говорила по-руськи.
Перед війною панство і чути не хотіло о руській бесіді, і тоді много мучилася наша Анцька. Коли хибно заговорила по-мадярськи, висмівали її, а як по-руськи висловилася, прозивали її мову "буковим язиком".
Але прийшов кінець світової війни. Часи змінилися. Панство Скалицьких скоро натягло на себе маску Русинів. Пан Скалицький, як полонений в Росії, навчився по-московськи, і, по перевороті вернувшися додому, стався одним із загоріліших крикунів автономії Русинів.
Але такий учений пан, кінчивши гімназію і університет, ачей не буде говорити язиком служниць — язиком Анці!
Як же ж тепер? З ким має він говорити по-панськи? По-московськи народ не розуміє його!
І почав він брататися з еміґрантами з Росії та з русофілами Галичини і Буковини.
Однако бесіда п. Скалицького ніяк не виходила на чисте. Все чути у нього мадярський наголос та концепт.
Анця лиш дивиться, чому пан так чудно говорить:
— Анна, за еті денґі купіш хлєба. Как?
— Так, прошу пана, за тоті гроши куплю 2 кґ. хліба.
— А за 20 корон прінєсі ципльонок. Ну? Что дєлаєш ґрімаси? Не панімайош?
— Не розумію вас, пане. Говоріть по-руськи.
— Ти простая! Не знайош по-літєратурно ґаваріть!
— Але пане, ще все не знаю, скільки літрів і з чого маю купити.
— Ти глупая Руская! Література то не літер! Купиш ципльонок!
— Не говоріть до мене по-панськи, волієте сказати по-мадярськи, коли не знаєте по нашому.
— Харашо... jó jó, vegyél egy pár csirkét.
— А вже розумію, та куря по-панськи литиратуртура, чи що...?
— Не так, але по-літературному курча зовеся ципльонок.
— Ніколи я не буду курча так звати! Ніколи не привикну до того твердого язика, бо той панський язик нам чужий.
Раз до пана Скальницького приходять два пани.
Анця створила двері, і один пан зазвідався її:
— Ґаспадіна іскайом.
— Я не ґаздиня, я проста служниця.
— Нє панімайот, — каже один другому. — Ґаспадін Скалицький дома?
— Пана не є дома, але скажіть, панове, як ви говорите? Наш пан вже казав мені, але я забула.
— Как? Па-рускі!
— Ні, панове, щось інше казав пан, літер... чи що.
— Па-літєратурному, па-рускі!
— Так, так якось. А де тим язиком говорять люде?
— Ну, в Масквє, в Пйотєрбурґе, в Расіє.
— Ци не маскалі ви, панове?
— Ми русскіє!
— А коли ви русскіє, то як говорю я?
— Ви ґаварітє па-хахлицкі, па-українські.
— Та лиш тепер знаю, що русин — то українець а русскій — то москаль.
Між тим приходить пан Скалицький і впроваджує панів русских до хати.
Дзвонить. Анцька входить. Скалицький до неї:
— Прінєсі папіроси за 5 Кч і спічкі за 1 Кч.
— Не розумію, що хочете. Не говоріть по-московськи, а по-українськи.
— Ти ґлупая! Українцев нєт і бить не может! Адінє русскій народ! Українец пусть ґаваріть па-русскі!
— Але, пане, я лиш так знаю говорити, як мати навчила. Та чому би я училася чужої мови?
— Нє ссорись! Hazzál 5 Kč-ért cigerettát es l Kč-ért gyufát.
— То вже розумію. Але то по нашому циґарки та сірники. Чому ви перебираєте мову тих панів, що їх примандрувало сюди по 10—15 в наші міста? Най вони учаться по-нашому!
— Ти єще таво нє панімайош!
— Та вже то розумію, що ті пани хотіли би накинути на нас свій язик. Але того не буде, бо учитися можна лише на своїй мові. Єсли ми будемо жити в Москві, там научимося по-московськи, але тут, вдома, будемо говорити вже лиш по свойому.
Так Анцька скорше освідомилася, ніж сам учений, пан Скалицький.
АНЦЬКА ОСВІДОМИЛАСЯ. — Вперше надруковано в "Народному ілюстрованому календарі "Просвіти" на переступний рік 1932. — Ужгород, 1931. — с. 56—58. Оповідання підписане криптонімом: А. В.
Подається за першодруком.