Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня     Головна     Наступна





Авґустин ВОЛОШИН

АНЦЬКА ОСВІДОМИЛАСЯ


Много, много наших верховинок служить в городах П. Руси і східної Словаччини у чужих панів. Незавидна є доля бути служницею панів, часто гордих, неморальних. Але що ж робити!

Така то судьба у бідного, що радується, єсли заробить на хліб насущний.

І наша Анця попала в дім одного пана, якого дідо був колись Русином, але отець і він уже цілком помадярщилися і дома говорили вже лише по-мадярськи. Вже лиш прізвисько "Скалицький" згадовало їх руське походження.

Анця щось розуміла по-мадярськи, бо ходила до школи ще перед війною, але зате найрадше і найліпше говорила по-руськи.

Перед війною панство і чути не хотіло о руській бесіді, і тоді много мучилася наша Анцька. Коли хибно заговорила по-мадярськи, висмівали її, а як по-руськи висловилася, прозивали її мову "буковим язиком".

Але прийшов кінець світової війни. Часи змінилися. Панство Скалицьких скоро натягло на себе маску Русинів. Пан Скалицький, як полонений в Росії, навчився по-московськи, і, по перевороті вернувшися додому, стався одним із загоріліших крикунів автономії Русинів.

Але такий учений пан, кінчивши гімназію і університет, ачей не буде говорити язиком служниць — язиком Анці!

Як же ж тепер? З ким має він говорити по-панськи? По-московськи народ не розуміє його!

І почав він брататися з еміґрантами з Росії та з русофілами Галичини і Буковини.

Однако бесіда п. Скалицького ніяк не виходила на чисте. Все чути у нього мадярський наголос та концепт.

Анця лиш дивиться, чому пан так чудно говорить:

— Анна, за еті денґі купіш хлєба. Как?

— Так, прошу пана, за тоті гроши куплю 2 кґ. хліба.

— А за 20 корон прінєсі ципльонок. Ну? Что дєлаєш ґрімаси? Не панімайош?

— Не розумію вас, пане. Говоріть по-руськи.

— Ти простая! Не знайош по-літєратурно ґаваріть!

— Але пане, ще все не знаю, скільки літрів і з чого маю купити.

— Ти глупая Руская! Література то не літер! Купиш ципльонок!

— Не говоріть до мене по-панськи, волієте сказати по-мадярськи, коли не знаєте по нашому.

— Харашо... jó jó, vegyél egy pár csirkét.

— А вже розумію, та куря по-панськи литиратуртура, чи що...?

— Не так, але по-літературному курча зовеся ципльонок.

— Ніколи я не буду курча так звати! Ніколи не привикну до того твердого язика, бо той панський язик нам чужий.

Раз до пана Скальницького приходять два пани.

Анця створила двері, і один пан зазвідався її:

— Ґаспадіна іскайом.

— Я не ґаздиня, я проста служниця.

— Нє панімайот, — каже один другому. — Ґаспадін Скалицький дома?

— Пана не є дома, але скажіть, панове, як ви говорите? Наш пан вже казав мені, але я забула.

— Как? Па-рускі!

— Ні, панове, щось інше казав пан, літер... чи що.

— Па-літєратурному, па-рускі!

— Так, так якось. А де тим язиком говорять люде?

— Ну, в Масквє, в Пйотєрбурґе, в Расіє.

— Ци не маскалі ви, панове?

— Ми русскіє!

— А коли ви русскіє, то як говорю я?

— Ви ґаварітє па-хахлицкі, па-українські.

— Та лиш тепер знаю, що русин — то українець а русскій — то москаль.

Між тим приходить пан Скалицький і впроваджує панів русских до хати.

Дзвонить. Анцька входить. Скалицький до неї:

— Прінєсі папіроси за 5 Кч і спічкі за 1 Кч.

— Не розумію, що хочете. Не говоріть по-московськи, а по-українськи.

— Ти ґлупая! Українцев нєт і бить не может! Адінє русскій народ! Українец пусть ґаваріть па-русскі!

— Але, пане, я лиш так знаю говорити, як мати навчила. Та чому би я училася чужої мови?

— Нє ссорись! Hazzál 5 Kč-ért cigerettát es l Kč-ért gyufát.

— То вже розумію. Але то по нашому циґарки та сірники. Чому ви перебираєте мову тих панів, що їх примандрувало сюди по 10—15 в наші міста? Най вони учаться по-нашому!

— Ти єще таво нє панімайош!

— Та вже то розумію, що ті пани хотіли би накинути на нас свій язик. Але того не буде, бо учитися можна лише на своїй мові. Єсли ми будемо жити в Москві, там научимося по-московськи, але тут, вдома, будемо говорити вже лиш по свойому.

Так Анцька скорше освідомилася, ніж сам учений, пан Скалицький.








АНЦЬКА ОСВІДОМИЛАСЯ. — Вперше надруковано в "Народному ілюстрованому календарі "Просвіти" на переступний рік 1932. — Ужгород, 1931. — с. 56—58. Оповідання підписане криптонімом: А. В.

Подається за першодруком.







Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.