[Майкл Уолцер. Про толерантність. — Х., 2003. — С. 129-138.]

Попередня     Головна     Наступна

ПОСИЛАННЯ

Вступ. Як треба писати про толерантність

1. Я висвітлював цей підхід критично у своїй статті «A Critique of Philosophical Conversation», Michael Kelly, ed., Hermeneutics and Critical Theory in Ethics and Politics (Cambridge, Mass.: MIT Press, 1990), pp. 182-96. Див. також Georgia Warnke’s «Reply», pp. 197-203 у тому ж збірнику, де частково захищається теорія Юргена Хабермаса (Jurgen Habermas).

2. Томас Скенлон (Thomas Scanlon) пояснює, чому подібні висловлювання мають значення в статті «Contractualism and Utilitarianism», Amarya Sen and Bernard Williams, eds., Utilitarianism and Beyond (Cambridge: Cambridge University Press, 1982), особливо p. 116.

3. Stuart Hampshire, Morality and Conflict (Cambridge, Mass.: Harvard University Press, 1983), pp. 146-48.

4. Напевне, корисно буде назвати тут деяких авторів, які зробили свій внесок до дискусії, яка надихнула мене на цю книгу: John Higham, Strangers in the Land: Patterns of American Nativism 1860-1925, 2d ed. (New Brunswick, N.J.: Rutgers University Press, 1988); Orlando Patterson, Ethnic Chauvinism: The Reactionary Impulse (New York: Stein and Day, 1977); Stephen Steinberg, The Ethnic Myth: Race, Ethnicity, and Class in /130/ America (Boston: Beacon, 1981); Arthur M. Schlesinger, Jr., The Disuniting of America (New York: Norton, 1992); David Hollinger Postethnic America (New York: Basic Books, 1995); Todd Gitlin, The Twilight of Common Dreams (New York: Henry Holt, 1995); and Charles Taylor, Multiciilturalism and «the Politics of Recognition» (Princeton, N.J.: Princeton University Press, 1994). Тейлор — мій найближчий сусід у цьому питанні, а його захист «крайнього розмаїття» в Канаді став відправною точкою для мого власного судження про Сполучені Штати Америки.

Розділ 1. Стосунки між людьми і політичні устрої

1. Joseph Raz, «Multiculturalism: A Liberal Perspective», Dissent (winter 1994): 67-79.

2. Це виснаження і благорозумність, що випливає з нього, найкраще проілюстровані французького політикою XVI віку: короткий опис у монографії Quentin Skinner, The Foundations of Modern Political Thought, vol. 2: The Age of Reformation (Cambridge: Cambridge University Press, 1978), pp. 249-54.

3. Чимало філософів обмежили б толерантність лише цим значенням; ця точка зору відповідає дещо іншому слововживанню і має на собі печатку неприхильності, що звичайно приписується практиці толерантності. Проте така інтерпретація зовсім випускає з уваги ентузіазм багатьох найраннішніх прибічників толерантності. Див. David Heyd, ed.. Toleration: An Elusive Virtue (Princeton, N.J.: Princeton University Press, 1996), особливо його вступ і вступну статтю Бернарда Уільямса (Bernard Williams).

4. Історичний опис що ґрунтується на цих поглядах, див. у монографії Wilbur K. Jordan, The Development of Religious Toleration in England, 4 vols. (Cambridge: Cambridge University Press, 1932-40). /131/

Розділ 2. П’ять режимів толерантності

1. Найранішим прикладом того, що згодом стало академічною дисципліною антропологією, є праці імперських чиновників: див., наприклад, опис життя й діяльності римського провінційного адміністратора Таціта у вступі до монографії Moses Hadas, The Complete Works of Tacitus (New York: Modern Library, 1942).

2. Насправді, імперський космополітизм відтворювався і в набагато менших містах, регіональних центрах, таких, як Ruschuk (Ruse), портове місто на Дунаї в Болгарії, де виріс Еліас Канетті (Elias Canetti). Під владою Оттоманської імперії Рушук став мультикультурним містом, спільним місцем проживання болгар, євреїв, греків, албанців, вірмен і циган. Див. Elias Canetti, The Tongue Set Free, trans. Joachim Neugroschel (New York: Farrar, Straus and Giroux, 1979).

3. Тут я покладаюсь в основному на P. M. Fraser, Ptolomaіс Alexandria, 3 vols. (Oxford: Oxford University Press, 1972), особливо vol. 1, chap. 2, а также Victor Tcherikover, Hellenistic Civilization and the Jews, trans. S. Applebaum (New York: Atheneum, 1979), особливо pt. 2, chap. 2.

4. Див. історичний опис у книзі Benjamin Braude and Bernard Lewis, eds. Christians and Jews in the Ottoman Empire: the Functioning of a Plural Society, vol. 1: The Central Lands (New York: Holmes and Meier, 1982), див. теоретичний опис системи мілетів як «корисне нагадування про те, що особисті права — це не єдиний спосіб забезпечити релігійний плюралізм» у статті Will Kymlicka, «Two Models of Pluralism and Tolerance», Toleration: An Elusive Virtue, pp. 81-105.

5. Детальніше про це див. мою дискусію з Давидом Любаном (David Luban) у збірнику Charles Beitz, Marshall Cohen, Thomas Scanlon, and A. John Simmons, eds. International Ethics (Princeton, N.J.: Princeton University Press, 1985), pp.165-243. /132/

6. Ці приклади нетолерантності, що нагадують збройне втручання, підказані мені Джоном Роулсом (John Rawls).

7. Див. Arend Lijphart, Democracy in Plural Societies: A Comparative Exploration (New Haven: Yale University Press, 1977).

8. Про німецьких євреїв, прототип національної меншини, див. Н. І. Bach, The German Jew: A Synthesis of Judaism and Western Civilization, 1730-1930 (Oxford: Oxford University Press, 1984), а також Donald L. Niewyk, The Jews in Weimar Germany (Baton Rouge: Louisiana State University Press, 1980).

9. Цей аргумент, який наводить Уілл Кімліка (Will Kymlicka) у своїй книзі Multicultural Citizenship (New York: Oxford University Press, 1995), він вживає його до підкорених меншин, подібних аборигенним спільнотам у Новому світі. Він застосовує цей аргумент у принципі до будь-якої здавна існуючої, територіально обмеженої меншини, але не до груп іммігрантів — причини цього в інтерпретації Кімліка я викладаю в наступному розділі.

10. Ця й попередня цитата взяті з монографії Patrick Thornberry, International Law and the Rights of Minorities (Oxford: Oxford University Press, 1991); див. опис цих угод на pp. 132-37.

11. Моїм головним прикладом є тут Сполучені Штати Америки, а Джон Хайем (John Higham) є моїм головним гідом із питання політики американської імміграції: див.. Strangers in the Land, а также Send These to Me: Jews and Other Immigrants in Urban America (New York: Atheneum, 1975). Я також звертався до статей і ессе збірника Stephan Thernstrom, ed.. Harvard Encyclopedia of American Ethnic Groups (Cambridge, Mass.: Harvard University Press, 1980), і до мого опису американського плюралізму. What It Means to Be an American (New York: Marsilio, 1992). а також, звичайно, до мого власного досвіду, пов’язаного з цим плюралізмом.

12. Цими прикладами я зобов’язаний Кліффорду Гіртцю (Clifford Geertz). /133/

Глава 3. Складні випадки

1. Див. William Rogers Brubaker, ed. Immigration and the Politics of Citizenship in Europe and North America (Lanham, Md.: University Press of America [for the German Marshall Fund], 1989), p. 7.

2. Насправді тут дещо заплутаніша історія, ніж може здатися з цього короткого резюме. Відмінний детальний виклад міститься в монографії Roger Brubaker, Citizenship and Nationhood in France and Germany (Cambridge, Mass.: Harvard University Press, 1992).

3. Аналіз цієї дискусії міститься в статті Gary Kates, «Jews into Frenchmen: Nationality and Representation in Revolutionary France», Social Research 56 (spring 1989): 229.

4. Jean-Paul Sartr, Anti-Semite and Jew, trans. George J. Becker, preface by Michael Waltzer (New York: Schocken, 1995), pp. 56-57.

5. Проте термін «francisation» фігурує в нинішніх дискусіях у Квебеку.

6. Корисна інформація про ці конфлікти наведена в книзі Dan Horowitz and Moshe Lissak, Trouble in Utopia: The Overburdened Polity of Israel (Albany: State University of New York Press, 1989).

7. Alex Weingrod, «Palestinian Israelis?,» Dissent (summer 1996): 108-10.

8. James Tully, Strange Multiplicity: Constitutionalism in an Age of Diversity (Cambridge: Cambridge University Press, 1995), pp. 145-46. Таллі робить відмінний аналіз дилем, із якими стикається толерантність у Канаді, мимохідь захищаючи права мешканців Квебека і особливо аборигенів. Більш ліберальну і ліпшу за все поправку, що відповідає моїй точці зору, можна знайти у Kymlicka, Multicultural Citizenship.

9. Див. наступний збірник про канадську політику: Charles Taylor, Reconciling the Solitudees: Essays on Canadian Federalism /134/ and Nationalism, ed. Guy Laforest (Montreal: McGill-Queens University Press, 1993).

10. Martin Holland, European Integration: From Community to Union (London: Pinter Publishers, 1994), p. 156. Також див. обговорення «нових соціальних прав у Європі» в монографії Maurice Roche, Rethinking Citizenship: Welfare, Ideology and Change in Modern Society (Cambridge: Polity Press, 1992), chap. 8.

Розділ 4. Практичні проблеми

1. Див. також Stephen L. Carter, The Culture of Disbelief (New York: Basic Books, 1993), p. 96: «мова толерантності — це мова сили».

2. Див. класичний роман Ralph Ellison, Invisible Man (New York: Random House, 1952).

3. Читачі, можливо, захочуть ознайомитися із ще одним конкретним соціологічним дослідженням: Marc Galanter, Competing Equalities: Law and the Backward Classes in India (Berkeley: University of California Press, 1984). Індійський варіант «урівноважуючої дискримінації» був вигаданий спеціально для того, щоби подолати одвічний режим стигматизму й нетолерантності, і Галантер вважає, що зусилля, спрямоване на створення класу цивільних службовців із касти «недоторканих», лише трохи просунуло Індію до цієї мети.

4. Sir Percival Griffiths, The British Impact on India (London: MacDonald, 1952), pp. 222, 224.

5. Я тут використовую Bronwyn Winter, «Women, the Law, and Cultural relativism in France: the Case of Excision», Signs 19 (summer 1994), pp. 939-74.

6. Цитата (джерело зазначене раніше, р. 951) із начерку петиції, зробленого Мартіною Лефевр (Martine Lefeuvre) і надрукованого 1989 року під егідою Mouvement Anti-Utilitariste dans les Science Sociales (MAUSS). Я дещо підкорегував переклад. /135/

7. Джерело зазначене вище, р. 957.

8. Я мушу ще раз підкреслити, що моя аргументація спрямована не на вимогу вважати цю практику протизаконною, а лише на вимогу певної форми втручання з боку держави. Уїнтер підкреслює значення зусиль, спрямованих на реорганізацію процесів культурного відтворення: освіту для дорослих, медичну допомогу тощо (джерело зазначене вище, pp. 966-72). Див. також інше дослідження, де автор доходить схожого висновку: Raphael Cohen-Almagor, «Female Circumcision and Murder for Family Honor Among Minorities in Israel», Kirsten E. Schuize, Martin Stokes, and Colm Campbell, Nationalism, Minorities and Diasporas: Identities and Rights in the Middle East (London: I. B. Tauris, 1996), pp. 171-87.

9. Див. новаторську аргументацію в статті Anna Elisabetta Galleoti, «Citizenship and Equality: The Place for Toleration», Political Theory 21 (Nov. 1993): 585-605. Я взяв багато для себе корисного з бесід із професором Галлеоті щодо проблеми толерантності в сучасній Європі.

10. Переконливу аргументацію (можливо, навіть надто сильну) проти цього компромісного устрою див. у монографії Ian Shapiro, Democracy’s Place (Ithaca, N. Y.: Cornell University Press, 1996), chap. 6: «Democratic Authonomy and Religious Freedom: A Critique of Wisconsin v. Yoder» (написану в співавторстві з Ричардом Арнесоном — Richard Arneson), а також Amy Gutmann, «Civil Education and Social Diversity», Ethics 105 (Apr. 1995): 557-79.

11. Див. колекцію законодавчих текстів, промов і трактатів у Lillian Schlissel, ed., Conscience in America (New York: E. P. Dutton, 1968).

12. Переконливий і спрямований опис вимог освіти для ліберальної демократії див. у монографії Amy Gutmann, Democratic Education (Princeton, N. J.: Princeton University Press, 1987). /136/

13. The Social Contract, bk. 4, chap. 8; застосування цього терміна до сучасних узаконених державою звичаїв див. у праці Robert Bellah, The Broken Covenant: American Civil Religion in Time of Trial (New York: Seabury, 1975).

14. Відмінний від моєї позиції погляд на фундаменталістське заперечення проти ліберального утворення див. у статті Norni Maya Stolzenberg, «’He Drew a Circle That Shut Me Out’: Assimilation, Indoctrination, and the Paradox of Liberal Education», Harvard Law Review 106(1993): 581-667. Цей парадокс досить реальний, і в водночас батьки, тобто фундаменталістські християни, про яких Столценберг пише з такою симпатією, мабуть, перебільшують вплив державних шкіл на своїх дітей. Проте свідомий протест з боку цих батьків і їхніх дітей може бути припустимим у ліберальному суспільстві: див. рецензію Санфорда Левінсона (Sanford Levinson) на книгу Stephen Carter, Culture of Disbelief в журналі Michigan Law Review 92, no. 6 (May 1994): 1873-92.

15. Проголошення Дня праці державним святом у США дає цікавий приклад того, що можна і чого не можна робити. Перше травня було святом лейбористського руху, а також різних партій і сект, із ним пов’язаних; він мав специфічне й обмежене політичне значення, яке, імовірно, і зробило його неприйнятним для утвердження в національному масштабі. Нова назва й нова дата цього свята відкрили шлях для неспецифічного і неідеологічного свята не стільки робітничого руху, скільки самих працюючих людей.

16. Пор. з аргументацією на підтримку більш радикальних обмежень: «відміна толерантності перед дією, на стадії усного, друкованого й знакового спілкування» («Repressive Tolerance», in Robert Paul WoltY, Barrington Moore, Jr., and Herbert Marcuse, A Critique of Pure Tolerance [Boston: Beacon, 1965], p. 109), Аргументація Маркьюза виходить із його надмірної упевненості у своїй здатності впізнавати «сили емансипації», і, отже, відмовляти в толерантності лише ворогам цих сил. /137/

Розділ 5. Толерантність в епоху модерну і постмодерну

1. Відома заява Сартра про те, що антисемізм — це саме те, що формує єврейську ідентичність, можна повторити щодо багатьох інших національних меншин, але його навряд чи сприймуть окремі члени цих общин (особливо найвідданіших із них), які надають великого значення своїй історії і культурі і вважають, що це й є те, що сприяє індивідуальній ідентифікації. Див. мою передмову до Anti-Semite and Jew.

2. Це — висловлювання героя епічної поеми Роберта Фроста (Robert Frost) «Mending Wall» (The Poems of Robert Frost [New York: Modern Library, 1946], pp. 35-36). Сам поет не повністю його схвалює.

3. Julia Kristeva, Nations Without Nationalism, trans. Leon S. Roudiez (New ork: Columbia University Press, 1993), p. 21 і passim. Також див. Kristeva, Strangers to Ourselves, trans. Leo S. Roudiez (New York: Columbia University Press, 1991).

4. Kristeva, Nations Without Nationalism, pp. 35-43.

Епілог. Розміркування про американський мультикультуралізм

1. (New York: Knopf, 1963).

2. Ірвін Хоу (Irvine Howe) стверджує те саме стосовно лівих політичних асоціацій у своїй книзі Socialism and America (San Diego: Harcourt Brace Jovanovich, 1985), де він описує, як войовничі соціалісти стають організаторами спілок і чиновниками, а потім посуваються на вигідні позиції в кампаніях Демократичної Партії на локальному й національному рівні. Ця точка зору на соціалізм як «підготовчу школу» для панівних партій і рухів не лестить соціалістам, говорить Хоу. Сходження на вершину — це, насправді, завжди болючий процес. Див. опис цього процесу pp. 78-81, 141. /138/

3. Ця аргументація Роберта Путнама (Robert Putnam) міститься на багатьох сторінках рукопису, досі не виданого у формі книги. Я чув суперечки деяких критиків про те, що справді існують асоціації, кількість яких нині зростає в США — організації різного напряму, які надають різні сервіси своїм членам (як, наприклад, Американська Асоціація пенсіонерів), терапевтичні групи (наприклад, Анонімні Алкоголіки), віртуальні організації в Інтернеті тощо. Проте не зрозуміло, чи здатні ці групи забезпечити подібну освіту своїм членам і дисципліну, необхідну для спільної роботи, які існують у партіях, рухах і церквах, про котрі Путнам писав із самого початку. Див. його «Bowling Alone: America’s Declining Social Capital», Journal of Democracy 6 (Jan. 1995): 65-78.

4. Більшість інформації, що міститься у цьому списку, взято з U. S. Bureau of the Census, Statistical Abstract of the United States: 1994, 114th ed. (Washington D. C, 1994); див. також Andrew Hacker, U/S: A Statistical Portaitvf the American People (New York: Viking, 1983).

5. Це деяке перебільшення аргументації, що міститься в праці Arthur M. Schlesinger, The Dissuniting of America (New York: Norton, 1992), але не тієї, що з’явилася в наступних його публікаціях — по радіо чи на телебаченні, в передовицях газет і журналів тощо.

6. A. D. Lindsay, The Modern Democratic State, vol. 1 (2-й том не друкувався) (London: Oxford University Press, 1943), chap. 5.

7. Див. John Kenneth Galbraith, American Capitalism: The Concept of Countervailing Power (Boston: Houghton Mifflin, 1952), and Richard B. Freeman and James L. Medoff, What Do Unions Do? (New York: Basic Books, 1984).

8. Gabriel A. Almond and Sidney Verba, The Civic Culture: Political Attitudes and Democracy in Five Nations (Princetown, N. J.: Princeton University Press, 1963), особливо chap. 10.

9. Див. аргументацію в книзі Gutmann, Democratic Education.

Попередня     Головна     Наступна