Попередня     Головна     Наступна         Примітки





ПОПЕРЕДНІ ЗАУВАЖЕННЯ ДО «ЗБІРНИКА ПРАЦЬ З СОЦІОЛОГІЇ РЕЛІГІЇ» *



Сучасна людина, дитя європейської культури, неминуче і з цілковитою на те підставою розглядає загальноісторичні проблеми насамперед під таким кутом зору: внаслідок якого сплетіння обставин сталося, що якраз на Заході, і лише тут, виникли такі явища культури, котрі розвивались — принаймні як ми схильні це уявити — у напрямку, що має універсальне значення і вплив.



* Див.: Weber M. Gesammelte Aufsäfze zur Religionssoziologie. Bd. I. J.C.B., Mohr (Paul Siebeck) Tübingen. 1963. S. 1 — 16.



Лише на Заході існує «наука» на тому рівні розвитку, що його ми сьогодні вважаємо за «загальнозначимий». Емпіричні знання, розмірковування про проблеми життя і світобудови, глибока філософська, а також теологічна життєва мудрість, знання і спостереження виняткової витонченості — все це існувало і в інших місцях, насамперед в Індії, Китаї, Вавилоні, Египті (хоча повний розвиток систематичної теології мав місце лише у християнстві, яке зазнало впливу еллінізму — якщо не брати до уваги певних попередніх спроб, котрі мали місце в ісламі та деяких індійських сектах). Однак ні вавилонська, ані будь-яка інша культура не знають математичного обґрунтування астрономії, яке вперше запровадили лише елліни (тим більше гідним подиву є рівень саме вавилонських знань про небесні світила. В індійській геометрії не було раціонального «доведення» — це також витвір еллінського духу, так само як і механіка та фізика. Індійське природознавство, де емпіричні спостереження досягли небачено високого рівня, ще не знало ні раціонального експерименту (перші спроби його з’явилися в античності, а в цілому це здобуток Ренесансу), ні сучасних лабораторій, внаслідок чого в індійській медицині, високорозвиненій з емпіричного і технічного погляду, відсутня біологічна і, насамперед, біохімічна основа. \20\ Жодна культура, крім західної, не знає раціональної хімії. Високорозвинена китайська історіографія не мала властивої Фукідідові прагматичності. Макіавеллі мав своїх попередників в Індії. Та в жодному зі вчень про державу, що склалися в країнах Азії, немає ні систематики, що дорівнювала б арістотелівській, ані раціональних понять взагалі. Незважаючи на все те, що було зроблено в галузі права в Індії (школа Міманса), незважаючи на обширні кодифікації, створені головним чином у Передній Азії, і на збірники звичаєвого права, що з’явилися в Індії та деяких інших країнах, тут ніде нема того, що зветься раціональною теорією права, немає строгих юридичних схем і логічних форм, типових для римського права і для всієї правової науки Заходу, яка виникла на його основі. Феномен типу канонічного права також відомий лише на Заході.

Те ж саме і в мистецтві. Музичний слух у інших народів був, можливо, ще тоншим, аніж сьогодні у нас; в усякому разі, не менш тонким. Поліфонія різних типів набула поширення в усьому світі; поєднання багатьох інструментів і ведення верхньої мелодійної лінії відомі скрізь. Усі наші раціонально розраховані інтервали також відомі не лише на Заході. Але раціональна гармонійна музика — як контрапункт, так і акордово-гармонійна фактура, — оформлення звукового матеріалу на базі трьох головних тризвучань і гармонійної терції; наш хроматизм і енгармонізм, які з часів Ренесансу набули гармонійного раціонального обґрунтування (яке заступило попередні просторові аналогії), наш оркестр зі струнним квартетом як його ядром і організацією ансамблю духових інструментів, генерал-бас, наше нотне письмо (запровадження якого уможливило компонування і розучування сучасних музичних творів, тобто зробило можливим їх існування у часі), наші сонати, симфонії, опери (хоча програмна музика, тембр, альтерація звуку і хроматизм як виразні засоби музики, були відомі у різних народів) та головні інструменти для їх виконання: орган, фортепіано, скрипка — усе це існувало лише на Заході.

Стрільчаста арка як декоративний елемент також була відома багатьом народам Азії і античного світу; ймовірно, що на Сході знали також і стрільчасте хрестове склепіння. Проте раціонального застосування готичного склепіння як засобу розподілу маси і перекриття будь-яких просторових форм і насамперед як конструк\21\тивного принципу монументальних будівель та основи стилю, що включає скульптуру і живопис як декоративні елементи, — такого застосування, винайденого у середні віки, не трапляється більше ніде. Також ніде, крім Заходу — хоча технічні засади цього запозичені зі Сходу, — немає вирішення проблеми шатра, як немає і того різновиду «класичної» раціоналізації мистецтва в цілому — зокрема в мистецтві живопису завдяки раціональному застосуванню лінійної та повітряної перспективи, — який був створений у нас Відродженням. Книгодрукування існувало в Китаї. Проте друкована література — як призначена лише для друку — можлива лише з часу появи друкарського верстата; насамперед преса, періодика, виникла тільки на Заході. Найрізноманітніші вищі учбові заклади, серед них і формально схожі на наші університети чи академії, також існували у різних народів (Китай, мусульманські країни). Однак раціональна і систематична наукова діяльність як професія, освічені фахівці у тому специфічному сучасному розумінні, яке передбачає їх провідне становище в культурі, відомі лише на Заході. Мова йде насамперед про спеціалістів-чиновників як опору сучасної держави і сучасної західної економіки. В інших культурах спостерігаються лише початкові форми цього явища, але ніде воно не набуло такого конструктивного значення для соціального порядку, як на Заході. Звичайно «чиновник», навіть чиновник-фахівець у певній галузі — це явище, здавна відоме в різних культурах. Проте такої абсолютної залежності усього існування, такого підпорядкування усіх політичних, технічних і господарських передумов нашого життя організації професійно підготовлених чиновників, такого перетворення технічно, комерційно і насамперед юридично освічених державних чиновників на носіїв найважливіших функцій повсякденного життя не знала, крім сучасного Заходу, жодна країна і жодна епоха. Станова організація політичних і соціальних груп досить поширена. Однак станово організована держава — «rex et regnum» [* Король і королівство (латин.)] у західному розумінні — відома лише Заходові. І, нарешті, парламенти з «народними представниками», що періодично обираються, з демагогією і пануванням партійних лідерів як «міністрів», що підзвітні парламенту, виниклі лише на Заході (хоча «пар\22\тії» як організації, спрямовані на захоплення політичної влади і зміцнення політичного впливу, були, безумовно, відомі всьому світові). Взагалі держава як політичний інститут з раціонально розробленою «конституцією», раціонально обґрунтованим правом і орієнтованим на раціонально визначені засади і «закони» правлінням спеціалістів-чиновників у саме такому істотному для неї співвідношенні специфічних ознак відома лише Заходу, хоча певні паростки усього цього були і в інших місцях. Те саме відбувається і з найвирішальнішою силою нашого сучасного життя — капіталізмом. «Жадоба наживи», «прагнення набувати», гонитва за вигодою у найбільш можливому обсязі самі по собі не мають нічого спільного з капіталізмом. Таке прагнення було й лишається серед кельнерів, лікарів, візників, художників, кокоток, корумпованих чиновників, солдатів, розбійників, хрестоносців, відвідувачів гральних будинків, жебраків; можна з повним на те правом сказати, що воно притаманне all sorts and conditions of men [* Людям будь-якого сорту і стану (англ.)] усіх часів і всіх народів і виникає скрізь, де для цього була і є будь-яка об’єктивна можливість. Від подібних наївних уявлень про капіталізм слід раз і назавжди відмовитися з перших кроків вивчення історії культури. Нестримна пожадливість жодною мірою не ідентична капіталізмові, тим більше його «духові». Капіталізм якраз може ідентифікуватися з намаганням приборкати чи принаймні раціонально регламентувати це ірраціональне прагнення. Йому притаманний потяг до наживи, однак у рамках постійно діючого раціонально організованого капіталістичного підприємства, він прагне безперервно відтворювати капітал, мати прибуток — тобто вимагає рентабельності. Таким він має бути. В рамках капіталістичної системи господарства підприємство, не орієнтоване на рентабельність, неминуче приречене на занепад. Спробуймо дати цьому більш точне визначення, ніж це звичайно робиться. «Капіталістичною» ми будемо тут називати насамперед таку господарську діяльність, яка ґрунтується на очікуванні прибутку шляхом використання можливостей обміну, тобто на (формально) мирному придбанні. Добування прибутку насильницьким (як формально, так і по суті) шляхом підпорядковане своїм власним законам, і було б недоцільно (хоча цього й не \23\ можна нікому заборонити) підводити його під одну категорію з діяльністю, що, в кінцевому рахунку, орієнтована на можливість отримання прибутку шляхом обміну (1). Там, де капіталістичне отримання прибутку набирає раціонального спрямування, там відповідна діяльність орієнтована на облік капіталу. Це значить, що вона спрямована на планомірне використання матеріальних засобів і особистих зусиль для отримання прибутку таким чином, щоб вирахуваний у балансі кінцевий прибуток окремого підприємства у його товарно-грошовому виразі (або, коли мова йде про постійно діюче підприємство, балансова вартість матеріальних благ у їх грошовій формі, яка періодично вираховується) перевищував би «капітал», тобто балансову вартість використовуваних підприємством матеріальних засобів (у тривало діючому підприємстві перевищував би постійно). При цьому байдуже, чи мова йде про товари in natura, що даються у вигляді коменди роз’їзному купцеві (прибуток у цьому випадку може знайти вираз в нових товарах in natura, придбаних внаслідок торгових операцій), чи про промислові підприємства, чиї складові частини у вигляді будівель, машин, капіталу, сировини, напівфабрикатів і готових продуктів являють собою вимоги, що вимагають певних зобов’язань. Вирішальним для всіх цих типів отримання прибутку виступає те, що тут наявний облік капіталу у грошовій формі — чи то у вигляді сучасної бухгалтерської звітності, чи то у якійсь більш простій і поверховій формі. Перша стадія підприємницької діяльності пов’язана із складанням початкового балансу; усяка наступна дія — з калькуляцією, контролем і перевіркою доцільності; завершальна стадія — з підведенням остаточного балансу і вирахуванням прибутку. Торгова угода типу коменди передбачає, що усі її учасники насамперед визначають грошовий обсяг товарів, які передаються (якщо вона ще не набула грошового виразу). Завершальна стадія такої угоди пов’язана з оцінкою наявних товарів, на основі чого визначається доля прибутку чи збитку окремих учасників. При раціональному веденні справ в основі кожної дії торговця, що отримав коменду, лежить калькуляція. Точний розрахунок і оцінка можуть бути відсутніми — тобто рахують і оцінюють приблизно — і сьогодні на капіталістичних підприємствах там, де немає в цьому потреби. Однак у цьо\24\му випадку йдеться лише про міру раціональності капіталістичного підприємства.

Для визначення поняття капіталізму важливим є лише одне: наявність фактичної орієнтації господарської діяльності на співставлення прибутків і видатків у грошовому вираженні, в якій би примітивній формі це не здійснювалось. У цьому розумінні «капіталізм» і «капіталістичне» підприємство, у тому числі з достатнім рівнем раціоналізації обліку капіталу, були, наскільки про це можна судити за історичними джерелами, в усіх культурних країнах земної кулі. В історії Китаю, Індії, Вавилону, Єгипту, античної Греції і Риму та середніх віків ці явища відомі не менш, аніж в історії нового часу. Існували не лише повністю ізольовані приватні підприємства, але й господарства, котрі передбачали постійне створення нових капіталістичних приватних підприємств, а також постійні «промисли» — хоча якраз торгівля протягом тривалого часу не мала характеру тривалого підприємства, а по суті була серією окремих торгових угод; лише поступово в окремий галузях тут утворився той внутрішній взаємозв’язок, який характерний для діяльності великих торговців. Очевидно в усякому разі, що капіталістичні підприємства і капіталістичні підприємці, чия діяльність носить не тимчасовий, а довготривалий характер, — це явище досить давнє і повсюдно поширене.

Та лише на Заході капіталізм набув такого значення і, що особливо важливо, таких різновидів, форм і напрямків, яких раніше не знали ніде. В усьому світі існували торговці, великі і дрібні, місцеві і прибулі здалеку, здійснювались різноманітні кредитні операції, діяли банки з досить різноманітними функціями, що в деяких випадках були по суті близькими до функцій західних банків XVI ст., морський кредит, коменда та схожі на неї угоди і асоціації, у тому числі і підприємницького типу — все це було досить поширеним. Повсюдно там, де державні інстанції мали потребу у фінансуванні, з’являвся заємодавець — так було у Вавилоні, Елладі, Індії, Китаї, Римі. Його послугами користувались насамперед для фінансування воєн і морського піратства, всілякого роду поставок і будівництв; він виступав як колонізатор при освоєнні заморських країн, як плантатор-рабовласник або плантатор, що експлуатує (прямо або приховано) працю робітників, отримував на відкуп домени, \25\ посади і насамперед податки, фінансував виборчу кампанію партійних лідерів і кондотьєрів, щоб ті вели громадянські війни, і нарешті, виступав як «спекулянт» у всіляких грошових операціях. Такий тип підприємців: капіталістичні авантюристи — відомий усьому світові. їх шанси на успіх — коли не рахувати торгівлю, кредити, банківські операції — як правило або мали чисто ірраціонально-спекулятивний характер, або ж були орієнтовані на збагачення шляхом насильства, насамперед шляхом добування здобичі; ця здобич могла добуватися як прямо в ході військових дій, так і шляхом фіскальним, через постійну експлуатацію тих, кого завоювали. Капіталізм грюндерів, великих спекулянтів, колонізаторів і сучасних фінансистів зберігає ряд таких рис на Заході і в сьогоднішній мирний час. Однак насамперед вони притаманні капіталізмові, орієнтованому на війну. Не чужі такі риси і окремим — саме окремим — різновидам великої міжнародної торгівлі минулого та сучасності. Проте Заходу, починаючи з нового часу, відомий поряд з цим зовсім інший і до того раніше ніде не знаний різновид капіталізму: раціонально-капіталістична організація (формально) вільної праці. В інших місцях існували лише окремі передумови такої організації. Так певного рівня раціоналізації досягла організація невільної праці лише на плантаціях та, в досить незначній мірі, в античних ергастеріях, ще менше — у феодальних маєтках і майстернях та, на зорі нової доби, у домашньому ремеслі, де працювали кріпаки та залежні від феодалів люди. Стосовно вільної праці, то за межами Заходу ми лише в окремих випадках знаємо «домашню промисловість» у власному розумінні цього слова; повсюдне ж застосування праці найманих робітників не лише не привело тут до виникнення мануфактур, але навіть не мало своїм наслідком створення раціональної організації навчання ремеслу, як це було у середньовічних цехах на Заході. Виняток складають лише нечисленні і досить специфічні підприємства в рамках державних монополій, досить відмінних від сучасних підприємств. Однак орієнтована на ринок товарів, а не на політичну боротьбу чи ірраціональну спекуляцію організація виробництва — це не єдина особливість західного капіталізму. Сучасна раціональна організація капіталістичного виробництва була б неможливою без ще двох важливих елементів: без відділення підприємства від \26\ домашнього господарства, яке є домінуючою рисою сучасного господарського життя, і без тісно пов’язаної з цим раціональної бухгалтерської звітності. Відділення місця виробництва і продажу товарів від місця проживання виробників також повсюдно поширене (досить згадати східний базар чи античний ергастерій). Капіталістичні асоціації з калькуляцією в рамках окремого підприємства також створювались у ряді країн Сходу і античного світу. Однак у порівнянні з автономією сучасних промислових підприємств це лише зачатки, насамперед тому, що тут повністю відсутні (або лише ледве помітні) внутрішні засоби цієї автономії: раціональна бухгалтерська звітність і юридично оформлене розмежування між капіталом підприємства та особистим майном підприємця (2). Загальна тенденція розвитку тут вела до того, що ремісничі підприємства виникали в рамках домашніх господарств («ойкосів») великих правителів або землевласників, і ця тенденція, як показав уже Родбертус, незважаючи на деяку поверхову схожість із західним розвитком, носить зовсім інший, навіть протилежний характер.

Однак свого сьогоднішнього значення усі ці особливості західного капіталізму остаточно набули лише завдяки їх зв’язку з капіталістичною організацією праці. Це стосується і того явища, яке називають «комерціалізацією»: появи ринку цінних паперів і біржі, яка раціоналізувала спекуляцію. Адже без капіталістично-раціональної організації праці усі ці риси капіталізму, включаючи і тенденцію до комерціалізації, не лише не набули б свого сучасного значення, а й взагалі були б неможливі. Насамперед мова йде про їх значення для формування соціальної структури та вплив на всі пов’язані із цим специфічні проблеми сучасного Заходу. Точна калькуляція — основа всього іншого — можлива лише на ґрунті вільної праці. Оскільки ж ніде, крім Заходу, не було раціональної організації праці, остільки (і тому) ніде за його межами не знають і раціонального соціалізму. Безумовно, що так само, як у всьому світі, знали про міське господарство, продовольчу політику правителів, раціонування, регульоване господарство, протекціонізм і теорії laissez-faire (у Китаї), так само відомі були і комуністичні та соціалістичні господарства найрізноманітніших форм: комунізм, що ґрунтувався на сімейних, релігійних або мілітарних засадах; державно-\27\соцїаліетичні (в Єгипті), монополістично-картельні організації та організації споживачів різного типу. Однак так само як поняття «бюргер» не існувало ніде, окрім Заходу, а поняття «буржуазія» ніде, окрім сучасного Заходу, — незважаючи на те, що повсюди колись існували привілеї для міських ринків, цехи, гільдії та інші юридично узаконені відмінності міста від села, які могли набирати досить різноманітних форм, — ніде за винятком Заходу не існувало «пролетаріату» як класу — і це мусило бути так, оскільки відсутня була раціональна організація вільної праці у формі підприємства. Здавна і повсюди мали місце найрізноманітніші форми «класової боротьби» між кредиторами і боржниками, землевласниками і безземельними селянами, залежними людьми і орендаторами, представниками торговельних кіл і споживачами чи землевласниками. Проте навіть та боротьба, яка велась у середні віки на Заході між ремісниками і перекупниками, в інших регіонах існувала лише в зародковому стані. Зрештою, за межами Заходу відсутня типово сучасна протилежність між великими промисловцями і вільними найманими робітниками. І саме тому ніде, окрім Заходу, не могла скластися проблематика, характерна для сучасного соціалізму. Таким чином, головною проблемою всесвітньої історії культури у чисто економічному її аспекті для нас виступає не капіталістична діяльність як така, котра у процесі свого становлення може набирати найрізноманітніших форм типу капіталізму — авантюристичного, торгового, орієнтованого на війну, політику, управління і пов’язані з ним можливості наживи. Нас цікавить насамперед виникнення буржуазного промислового капіталізму із його раціональною організацією вільної праці. Або, якщо взяти в культурно-історичному аспекті: виникнення західної буржуазії в усій її своєрідності, яка, безумовно, тісно пов’язана з капіталістичною організацією праці, однак не просто ідентична останній. «Бюргери» як стан існували і до виникнення специфічно західного капіталізму. Проте, звичайно, лише на Заході. Очевидно, що специфічно сучасний західний капіталізм тісно пов’язаний із розвитком і можливостями техніки. Сьогодні його раціональність великою мірою зумовлена можливостями поракування технічно вирішальних факторів, що створює підставу для точної калькуляції. А це, \28\ у свою чергу, означає, що раціональність такого роду пов’язана із специфікою західної науки, насамперед точного природознавства з його математичним обґрунтуванням і точними експериментальними методами. Розвиток цих наук і техніки, що ґрунтується на них, у свою чергу стимулювався і стимулюється понині тими вигодами, з якими пов’язане застосування науки в системі капіталістичного господарства. Звичайно, виникнення західної науки зумовлене не цими факторами. Позиційний принцип і алгебру знали вже індуси, котрі винайшли десятичну позиційну систему числення, яка одначе вперше була застосована західним капіталізмом, що розвивався, тоді як в Індії це не привело до запровадження методів сучасної калькуляції і складання балансу. Виникнення математики і механіки також не було зумовлене капіталістичними інтересами. Однак технічне застосування наукових знань — те, що було найбільш важливим з точки зору життєвого укладу народних мас, здобуло на Заході поширення завдяки економічному стимулюванню такого роду ініціатив. Таке стимулювання, в свою чергу, пов’язане із специфікою соціального устрою західного суспільства. Далі виникає питання: з якими ж саме компонентами цієї специфіки воно пов’язане, адже, без сумніву, не всі вони були однаково значимими. До безумовно найбільш важливих із цих компонентів слід віднести раціональну структуру права і управління. Бо сучасний раціональний промисловий капіталізм потребує — не менше від калькульованих технічних засобів виробництва — також раціонально обґрунтованого права і управління згідно з чіткими формальними правилами, без яких обходяться авантюристичний, спекулятивно-торговий капіталізм та політично зумовлений капіталізм в усіх його можливих різновидах, однак неможливе раціональне приватногосподарське підприємство з його основним капіталом і точною калькуляцією. Такого роду право і такого роду управління в його необхідній технічно-формальній завершеності надав у розпорядження економіки лише Захід. Природно, виникає питання: де джерела такого права? Як показує наукове вивчення цього питання, капіталістичні інтереси, поряд з іншими факторами, безумовно, також сприяли утвердженню і пануванню у сфері права і управління стану вихованих на нормах раціонального права професійно \29\ навчених юристів. Однак не можна вважати, що цей стан виникає у зв’язку з такими інтересами або завдяки лише їм. Не вони створили це право. У ході такого розвитку діяли і зовсім інші сили. Чому, скажімо, капіталістичні інтереси не мали аналогічних наслідків у Китаї або Індії? Чому у цих країнах ні наука, ні мистецтво, ні державний, ні господарський розвиток взагалі не стали на властивий Заходові шлях раціоналізації?

В усіх наведених вище випадках йдеться про той специфічний «раціоналізм», котрий характерний для західної культури. У це поняття — на що ми неодноразово звертатимемо увагу — можна вкладати найрізноманітніший смисл. Можлива, наприклад, «раціоналізація» містичного споглядання, тобто такого ставлення до життя, яке з інших точок зору видається специфічно «ірраціональним». Так само можлива і раціоналізація господарства, техніки, наукового дослідження, виховання, війни, права і управління. Більше того, кожну з цих вищезгаданих сфер можна «раціоналізувати» під зовсім різними кутами зору і з різними цілями; і те, що з одного погляду видаватиметься «раціональним», з іншого може виявитись «ірраціональним». Тому у різних культурах існували зовсім різні раціоналізації у різних сферах життя. Характерним для культурно-історичної різниці між ними є те, які сфери раціоналізуються і в якому напрямку. Питання, отже, знову зводиться до того, щоб визначити своєрідність західного раціоналізму і пояснити його походження. Будь-яка спроба такого пояснення мусить, враховуючи фундаментальне значення господарства, брати до уваги насамперед економічні умови. Однак не можна залишати поза увагою і зворотний каузальний зв’язок. Бо такою ж мірою, як від раціональної техніки і раціонального права, виникнення економічного раціоналізму залежить і від здатності та схильності людей до певних видів практично-раціональної життєвої поведінки. Там, де це гальмується труднощами психологічного роду, там розвиток господарсько-раціональної життєвої поведінки наштовхується на серйозний внутрішній опір. У минулому найбільш важливим фактором формування життєвої поведінки повсюдно виступала віра у магічні та релігійні сили і ті етичні уявлення про обов’язок, які ґрунтувалися на ній. Про них і йтиме мова у наступному викладі, основу якого складають опубліковані раніше і доповнені для цього видання роботи. \30\

У перших двох статтях, найбільш ранніх за часом написання, ми пробуємо підійти до найбільш складного аспекту поставленої проблеми насамперед з одної точки зору: з погляду зумовленості виникнення «господарського мислення», «етосу» певної форми господарства певним характером релігійної віри. Ілюстрацією цього виступає зв’язок сучасного господарського етосу з раціональною етикою аскетичного протестантизму. Тут, отже, розглядається лише один бік причинового зв’язку. В пізніших працях про «господарську етику світових релігій» робиться спроба, вивчаючи ставлення основних світових релігій до господарства і соціальної структури, проаналізувати обидва боки каузального відношення у тій мірі, яка необхідна для того, щоб віднайти моменти, що їх можна співставити із західним розвитком. Адже лише таким шляхом можливе більш-менш однозначне каузальне пояснення тих моментів релігійної господарської етики Заходу, котрі властиві тільки одній їй. Пропоновані праці жодною мірою не претендують на те, щоб дати — хай навіть у стислій формі — загальний аналіз культури. Тут свідомо акцентовано лише ті особливості інших культур, котрі були і є протилежними західному культурному розвиткові. Ці праці, отже, орієнтовані лише на те, що у західному розвиткові виступає найбільш важливим саме під таким кутом зору. Ніякий інший шлях досягнення поставленої нами мети не видається нам за можливий. Проте, аби запобігти непорозумінню, слід з усією чіткістю вказати на межі поставленої нами мети. Тих, хто не досить знайомий із цими питаннями, слід також застерегти ще в одному відношенні — а саме, від переоцінки значення цього дослідження. Очевидно, що ні синолог, ні індолог, ні семітолог чи єгиптолог не знайдуть тут нічого для себе істотно нового. Хотілось би сподіватися лише, що вони не виявлять тут ніяких фактичних помилок, які стосувалися б суті справи. Якою мірою автору вдалося — у приступних нефахівцю межах — наблизитися до такого ідеалу, судити не йому. Цілком очевидно, що кожен, хто змушений користатися перекладами і звертатися, з метою правильного розуміння документальних і літературних джерел, до спеціальної, досить суперечливої літератури, висновки якої він також не в змозі самостійно оцінити, має всі підстави досить скромно оцінювати власні здо\31\бутки. Тим більше, що кількість існуючих перекладів першоджерел (написів і актів) у деяких випадках (насамперед це стосується Китаю) ще досить незначна порівняно з тим, що існує і що є важливим. Із усього, що сказане вище, витікає, що пропоновані статті мають чисто попередній характер — особливо там, де мова йде про Азію (3). Остаточне судження мають винести лише фахівці. Пропоновані роботи взагалі були написані лише тому, що аж по сьогоднішній день ми не маємо таких спеціальних досліджень, котрі ставили б собі аналогічну мету і розглядали б матеріал з такої специфічної точки зору. Будь-якому науковому дослідженню судилося з часом ставати «застарілим», і нашого дослідження це стосується в першу чергу. У дослідженнях такого роду неминуче доводиться вдаватися до аналогій і звертатися, незважаючи на всі пов’язані з цим сумніви, до матеріалу з інших галузей знань. Однак при цьому слід зважати на всі можливі наслідки і критично оцінювати досягнуті успіхи. В наші дні під впливом модних у літературі настроїв набуває поширення віра в те, ніби можна взагалі обійтись без фахівця, відвівши йому другорядну роль порівняно із «споглядачем», котрий інтуїтивно осягає істину. Справді, майже всі науки чимось зобов’язані дилетантам, які часто здатні висловлювати досить цінні судження. Однак піднесення дилетантизму до рангу наукового принципу означало б кінець науки. Хто бажає «споглядань», нехай іде в кіно. Крім того, він має багато можливостей задовольнити сьогодні свої прагнення і в літературній формі (4). Ніщо не може бути більш далеким до наших вищою мірою тверезих і строго емпірично орієнтованих досліджень, аніж настрої такого роду. І ще мені хотілося б додати таке: той, хто прагне «проповіді», нехай іде на збори сектантів. Ми жодним словом не згадуємо тут про яке-небудь ціннісне зіставлення тих культур, які ми тут порівнюємо. Щоправда, та грандіозна картина людських доль, маленький фрагмент якої постає тут перед нашими очима, здатна потрясти будь-кого. Проте у таких випадках було б краще утриматись від своїх власних нікчемних коментарів, вони тут так само мало доречні, як і захоплення виглядом моря або гірського пасма — хіба що людина здатна втілити такого роду емоції у творі мистецтва чи пророчому заклику. В усіх інших випадках нескінченні \32\ розмови про «інтуїцію» є нічим іншим, як нездатністю відчути належну дистанцію відносно об’єкта вивчення, що не менше заслуговує на осуд, аніж аналогічна позиція щодо людей.

Вважаємо за потрібне пояснити, чому ми не залучили для досягнення поставленої мети етнографічний матеріал у тому обсязі, як це — враховуючи його нинішній рівень — було б необхідним для справді глибокого аналізу (особливо там, де мова йде про релігії народів Азії). Пояснюється це не лише тим, що всяка людська працездатність має свої межі, але й насамперед тим, що ми ведемо мову про впливи релігійно зумовленої етики тих верств, які виступали у ролі «культуртрегерів» у тих чи інших регіонах. Йдеться про впливи якраз з боку їхньої життєвої поведінки. Цілком справедливо, що остання в усій своїй своєрідності може бути вивчена належним чином лише при зіставленні з фольклорно-етнографічним матеріалом. Цілком усвідомлюючи тут певну прогалину, котру з повним на те правом виявить етнограф, сподіваємося якоюсь мірою заповнити її у процесі дальшої систематичної розробки проблем соціології релігії. Однак такого роду дослідження вже виходило б за рамки нашої роботи з її чітко визначеними цілями. Ми змушені тут обмежитись лише спробою виявити ті аспекти релігій народів Азії, які допускають порівняння із релігіями, що розвивалися в рамках західної культури.

На завершення треба згадати також і про антропологічні аспекти проблеми. Оскільки ми постійно виявляємо, що певні типи раціоналізації набули свого розвитку на Заході, і лише там — причому мова йде про раціоналізацію у таких сферах життєвої поведінки, які розвиваються (мовби) незалежно одна від одної, — то природно було б припустити, що тут вирішальну роль відіграють спадкові якості. Автор визнає, що він особисто, згідно із своїми суб’єктивними поглядами, схильний надавати великого значення біологічній спадковості. Проте, незважаючи на значні успіхи антропології, він усе ж не бачить, яким шляхом сьогодні можна було б точно або навіть приблизно визначити міру, характер і форму можливого внеску антропології у розробку наміченого тут напрямку. Одним із завдань соціологічних та історичних досліджень у майбутньому має стати вивчення по мож\33\ливості усіх тих впливів і причинових зв’язків, які можна належним чином пояснити як реакції на долю і навколишнє середовище. Лише в такому випадку — якщо до того ж порівняльна расова неврологія і психологія вийдуть із своєї початкової, хоча де в чому багатонадійної стадії, — можна буде сподіватись на задовільні результати такої постановки проблеми (5). Поки що ж, як нам здається, такі передумови відсутні, а тому посилання на «спадковість» означало б нерозважну відмову від тої міри пізнання, яка можлива на сьогодні і зведення проблеми до ще не відомих нині факторів. \34\


















Попередня     Головна     Наступна         Примітки


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.