Опитування про фонему Е на сайті Ізборник  


[Макс Вебер. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика. — К., 1998. — С. 67-82.]

Попередня     Головна     Наступна





Макс ВЕБЕР

ГОСПОДАРСТВО І СУСПІЛЬСТВО ЯК ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ



Сутність господарства

(Спільноти власне господарські, ті, що займаються господарством, і ті, що реґулюють господарство)


Процеси утворення спільнот переважно тим чи іншим чином пов’язані з господарством. Термін «господарство» (Wirtschaft) ми тут вживаємо у значенні, не тотожному — як це трапляється у повсякденному слововживанні — будь-якій раціонально-доцільній дії. Доцільну з погляду віровчення тієї чи іншої релігії молитву, де людина просить послати їй «благо», не можна вважати господарською дією. Це стосується також і будь-якої дії чи справи, здійсненої з міркувань ощадливості. Нічого спільного з господарством не має не лише та економія мислення, якою свідомо керуються при утворенні понять, але й дотримування художнього принципу «економії зображальних засобів» — який з погляду рентабельності часто є вкрай неекономним результатом щораз нової праці по спрощенню. Так само й дотримування універсальної технічної вимоги «оптимуму»: досягти відносно більшого ефекту при найменших затратах саме по собі ще не є господарством, а лише раціонально-доцільно орієнтованою технікою. Про господарство ж ми ведемо мову насамперед тоді, коли певній потребі чи комплексові потреб відповідає, за оцінкою суб’єкта дії, обмежений вибір засобів і можливих дій для задоволення цих потреб, і така ситуація зумовлює специфічну, побудовану на врахуванні цих обставин поведінку. Само собою зрозуміло, що в такому випадку вирішальною для раціонально-доцільної дії обставиною є те, що згадана обмеженість суб’єктивно передбачається і дія орієнтується на це. Всіляку іншу, детальнішу казуїстику і термінологію ми лишаємо поза розглядом.

Можливі два різні погляди на те, що значить господарювати. В одному випадку йдеться про /68/ задоволення наявних власних потреб. Це можуть бути будь-які потреби — від харчування до релігійного благоговіння, якщо тільки для їхнього задоволення потрібна якась обмежена кількість благ або можливих дій. Вважається загальноприйнятим, говорячи про господарство, мати на увазі певні специфічні речі, пов’язані із задоволенням людських повсякденних, так званих матеріальних потреб. Молитви й меси також можуть ставати предметами господарської діяльності, коли для їх проведення бракує кваліфікованих осіб та їхніх дій, внаслідок чого вони доступні лише за оплату, як і насущний хліб. Водночас високо ціновані з художнього погляду малюнки бушменів не можна вважати об’єктами господарювання, взагалі результатами праці в економічному значенні цього слова. Натомість художні витвори, ціна яких досить низька, можуть стати предметами господарської діяльності тоді, коли складаються специфічні економічні обставини: невідповідність між пропозицією і попитом. На противагу господарюванню для забезпечення власних потреб, інший його різновид пов’язаний із веденням господарства заради прибутку, тобто використання суто економічної обставини, а саме — обмеженої кількості благ, які користуються попитом, для того, щоб, розпоряджаючись цими благами, отримувати власну користь.

Соціальна дія і господарство можуть перебувати у різноманітних відносинах.

Суспільно спрямована діяльність (Gesellschaftshandeln) може бути орієнтованою (відповідно до суб’єктивного сенсу, якого їй надають її учасники) на досягнення виключно господарських результатів: забезпечення особистих потреб або ж заради прибутку. Так постає власне господарська спільнота. Але господарство можна розглядати і як засіб для досягнення якихось інших, позагосподарських результатів; у такому випадку мова йтиме про спільноти, які, окрім своєї основної, займаються також і господарською діяльністю. Можна певним чином комбінувати господарську та позагосподарську діяльність /69/ у межах одного й того ж об’єднання. Або, нарешті, може не мати місця ні те, ні інше. Межі обох вищезгаданих типів діяльності досить мінливі. Цілком однозначно до першого типу можна віднести спільноти, створені для того, щоб, користуючись суто економічними умовами, отримувати вигоду для себе. Отже, мова йде про господарські об’єднання, створені заради прибутку. Адже усі ті спільноти, які створюються для задоволення потреб будь-якого роду, займаються господарством лише остільки, оскільки це необхідно з погляду співвідношення між тими потребами та благами для їх задоволення. Господарство окремої родини, доброчинної організації чи військової адміністрації, об’єднання із заготівлі лісоматеріалів або для полювання на дичину у цьому розумінні мало чим відрізняються одне від одного. Єдина деталь має тут значення: чи дана спільнота взагалі існує лише для того, щоб завдяки особливим економічним обставинам задовольняти ті чи інші потреби (як це має місце, наприклад, у випадку лісозаготівельного об’єднання), чи тут від самого початку ставиться якась інша мета (скажімо, забезпечення проходження військової служби), що, оскільки це фактично пов’язано з певними економічними обставинами, змушує займатися господарством. Одначе такого роду розмежування дуже умовне, і цілком однозначним воно було б лише тоді, коли б діяльності об’єднання властиві були риси, які не змінювались би і в разі незалежності від економічних умов, тобто появи можливості розпоряджатися практично необмеженим запасом благ і не знати ніяких обмежень у своїх діях.

Проте діяльність як власне господарських, так і тих, що займаються господарством, спільнот у ході їх виникнення і подальшого існування, а також з погляду їхньої структури та розвитку не вільна від впливу тих господарських чинників, які викликані економічними обставинами, і з цього погляду є економічно детермінованою. Навпаки, з погляду способу господарювання і перебігу господарської діяльності її релевантність є одним із найважливіших /70/ чинників її детермінації. Найчастіше обидва ці моменти збігаються. Не є винятком і така спільно спрямована діяльність (Gemeinschaftshandeln), яка не буде ані власне господарським об’єднанням, ані об’єднанням, що займається господарством. Звичайна спільна прогулянка може бути прикладом цього. Спільноти, які не можна вважати економічно релевантними, також досить поширені. Окремий випадок серед економічно релевантних спільнот становлять ті, котрі хоч і не є власне господарськими об’єднаннями — тобто такими, чиї органи шляхом безпосередньої участі або через конкретні розпорядження, накази і заборони систематично впливають на господарську діяльність, — однак є такими, чиї порядки реґулюють господарську поведінку їхніх учасників, тобто це «об’єднання, що реґулюють ведення господарства», — як усі різновиди політичних, багато релігійних та інших об’єднань, у тому числі й таких, що утворюються виключно з метою реґулювання господарства (скажімо, товариства рибопромислові, для спільного обробітку землі тощо). Об’єднання, що не були якимось чином економічно детермінованими, трапляються, як уже зазначалося, досить рідко. Водночас міра цієї детермінації дуже різна, і — всупереч припущенням так званого матеріалістичного розуміння історії — твердити про однозначну детермінацію діяльності об’єднань економічними чинниками не можна. Ті явища, які ми, аналізуючи господарство, вважатимемо за «схожі», дуже часто можуть поєднуватися з різного роду спільнотами, що їх оточують або з ними співіснують, в тому числі й власне господарськими й тими, що займаються господарством, структура яких, із соціологічного погляду, досить відмінна. Так само й припущення щодо наявності «функціонального» зв’язку між господарством і соціальними явищами далеко не завжди знаходить історичне підтвердження (якщо при цьому мати на увазі однозначну взаємозумовленість). Адже структурним формам спільної діяльності властива, як ми знову й знову в цьому переконуємось, власна «самозаконність», не /71/ кажучи про те, що їхній розвиток може у кожному конкретному випадку зазнавати впливу якихось інших, не господарських чинників. Звичайно, стан економіки може у певний момент мати детермінуюче, часто винятково важливе значення для структурування майже всіх, у кожному разі всіх «значимих з культурного погляду» спільнот. Але, крім того, саме господарство зазнає певного впливу з боку тієї самозаконно зумовленої структури спільно спрямованої діяльності, у межах якої воно розвивається. Про те, коли і як це відбувається, немає сенсу вести мову на рівні загальних міркувань. Водночас припустимо висловлювати такі міркування стосовно міри вибіркової спорідненості між конкретними структурними формами спільно спрямованої діяльності і конкретними формами господарства, тобто про те, яким чином і якою мірою вони здатні сприяти, чи, навпаки, гальмувати, або усувати одна одну, а отже, бути взаємно «адекватними» чи «неадекватними». Далі ми, принаймні в загальних рисах, розглянемо питання про те, яким чином економічні інтереси призводять до появи певних типів спільної діяльності.




Відкриті й закриті господарські відносини


Один із найпоширеніших в усіх формах спільнот способів їхньої господарської зумовленості виникає внаслідок змагання за економічні шанси: установи, клієнтуру, можливості отримання нетрудових чи трудових доходів тощо. Із збільшенням числа конкурентів у сфері придбання у всіх учасників процесу посилюється прагнення звузити коло зацікавлених. Спосіб, до якого при цьому найчастіше вдаються, такий: використовуючи як привід наявність будь-якої суто зовнішньої ознаки, властивої частині актуальних чи потенційних конкурентів (расового походження, мови, віросповідання, місця народження або соціального походження, родоводу, місця проживання тощо), домогтися вилучення їх з числа конкурентів. Байдуже, якою буде в кожному конкретному випадку ця ознака: скористаються найпершою, що потрапить під руку. Така спільно /72/ спрямована діяльність одних викликає в подальшому аналогічні дії з боку інших — тих, проти кого вона спрямована. Спільно діючі конкуренти, незважаючи на продовження власної внутрішньої конкуренції, зовні вже становлять певне «об’єднання за інтересами»; набуває розвитку тенденція до певним чином оформленої «асоціації» з раціональним порядком, і при подальшому існуванні монопольного інтересу настає момент, коли самі члени об’єднання або якесь інше об’єднання, що може впливати на дії компаньйонів (наприклад, політичне), встановлює такий порядок, за якого конкуренція монопольно обмежується. Для здійснення цього (у тому числі й насильницькими засобами) визначаються певні особи, котрі виконують функції «органів». Таким чином, з об’єднання за інтересами постає «правова спільнота», а всі ті, хто сюди належить, стають «членами» цієї спільноти.

Отакий процес, так би мовити «замикання» об’єднання є досить типовим і неодноразово повторюваним явищем; саме з ним пов’язане виникнення «власності» на землю, так само як і всіх цехових та інших групових монополій. Скрізь, де мова йде про «організації товариського типу», тобто про закриті для чужих монополістичні об’єднання на зразок, наприклад, об’єднання рибалок місцевого походження для користування водоймою, чи про утворення «спілки дипломованих інженерів», яка прагне здобути юридичну і фактичну монополію на зайняття певних посад, витісняючи при цьому «недипломованих», чи про обмеження користування землею, пасовиськами та альмендою для тих, хто не входить до кола односельців, чи про «національних» торговельних службовців, чи про міністеріалів, лицарів, випускників університетів, ремісників, що походять з певної землі або місцевості, чи про претендентів на військові посади, чи ще про когось, хто спочатку об’єднується для спільної дії, а потім утворює більш стійку асоціацію, — скрізь у таких ситуаціях рушійною силою буде тенденція до монополізації певних, як правило, економічних шансів. /73/ Монополізації, спрямованої проти інших конкурентів, яких при цьому наділяють спільними позитивними або неґативними рисами. І метою тут неодмінно буде зменшення тією чи іншою мірою відповідних соціальних та економічних шансів для тих, хто перебуває за межами спільноти. Міра такого падіння шансів конкурента може бути різною. Вона залежить насамперед від розподілу монополізованих шансів між окремими учасниками об’єднання. Ці шанси в одному випадку можуть залишатися всередині кола привілейованих монополістів цілком «відкритими», тобто тут продовжуватиметься вільна конкуренція за їх здобуття. Це стосується, наприклад, шансів, пов’язаних з наявністю певного роду свідоцтв про освіту (у дипломованих претендентів більше шансів обійняти певну посаду, а у ремісників із званням майстра — мати клієнтів чи учнів). Або ж ці шанси можуть бути у той чи інший спосіб «закритими» також і всередині певного кола. Це може робитися таким чином, що матиме місце «ротація»: наприклад, призначення кільком із тих, хто склав іспит для зайняття посади, короткотривалого іспитового терміну. Або ж індивідові надаються шанси тільки у певних межах, «до їх скасування». Так, як це мало місце, скажімо, в «класичних» сільських громадах на зразок російського «миру», де селянинові надавалося обмежене право користуватися земельним наділом. Або ж такі шанси надаються на все життя, як це мало місце в усякого роду бенефіціях, службах, монополіях на заняття ремеслом, правах на земельну альменду; так було заведено і при розподілі землі у більшості громад селян-землеробів і т. ін. Може бути й таке, що згадані шанси постійно закріплюються за індивідом та його нащадками і не надається лише дозволу передачі своїх прав користування іншим людям або ж ця передача обмежується колом інших членів громади: сюди належать κληρος *,



* Земельна ділянка, отримана шляхом жеребкування (давньогр.).Прим. перекл.



військові бенефіції античної /74/ доби, лени, що надані за службу міністеріалам, спадкоємна монополія на службові посади й торгівлю. Або ж, нарешті, це відбувається таким чином, що лише кількість шансів залишається фіксованою, тоді як здобування їх стає цілком можливим кожному без відома й волі інших членів спільноти, як це має місце серед власників акцій. Ми називаємо такі стадії більш або менш чіткого внутрішнього замикання спільноти стадіями привласнення монополізованих спільнотою соціальних та економічних шансів. Повна ж свобода в користуванні привласненими монополізованими шансами також і для зовнішнього обміну, тобто перетворення їх у цілком «вільну» власність, означає, природно, підрив старого монополістичного об’єднання, caput mortuum * якого у формі привласнених прав розпорядження як «набутих прав» потрапляють до рук окремих осіб і стають предметом обміну.



* Мертві рештки (латин.).Прим. перекл.



Адже вся без винятку «власність» на матеріальні блага виникла історично в ході поступового привласнення монополістичної товариської частки, і об’єктами привласнення були — на відміну від сучасного — не лише конкретні блага, а всі можливі соціальні та економічні шанси. Зрозуміло, що рівень та спосіб привласнення і загалом складність, з якою процес привласнення розгортається всередині спільноти, є досить різними залежно від технічної природи об’єкта і шансів, які з цим пов’язані і які можуть бути доступними привласненню не однаковою мірою. Адже, приміром, шанси мати якісь блага для прожиття чи для прибутку, обробляючи певну ділянку землі, пов’язані з очевидним, чітко визначеним матеріальним об’єктом: конкретною, відомого розміру земельною ділянкою, — чого не можна сказати, наприклад, про ситуацію з «клієнтурою». Навпаки, те, що сам об’єкт у певному розумінні виступає «результатом праці» користувача, оскільки дає прибуток завдяки відповідній обробці і догляду, не може бути підставою для привласнення. Ще більшою мірою, хоч і дещо в інший спосіб, це стосується й /75/ ситуації із створенням «клієнтури». Навіть із суто технічного погляду «клієнтуру» не можна так просто, сказати б, «реєструвати», як ділянку землі. Тому природно, що й міра привласнення тут далеко не однакова. І все ж важливо наголосити, що в принципі привласнення в обох випадках буде одним і тим самим, різним лише з погляду його реалізації процесом: «обмеженням» монополізованих соціальних чи економічних шансів також і зсередини, для своїх компаньйонів. Внаслідок цього спільноти можуть бути різною мірою «відкритими» або «закритими» як назовні, так і зсередини.




Форми спільнот і економічні інтереси


Згадана вище монополістична тенденція прибирає специфічних форм там, де йдеться про людські спільноти, члени яких відрізняються од інших своїми набутими шляхом виховання, навчання або практики якостями: рівнем економічної кваліфікації, однаковою чи близькою за значенням посадою, лицарським, аскетичним чи ще якомось іншим специфічним спрямуванням свого способу життя і т. ін. У таких випадках різновид спілкоутворення, який постає на основі спільних дій, набуває форми «цеху»: обмежене коло осіб, наділених повноваженнями, монополізує розпорядження певними ідеальними, соціальними та економічними благами, обов’язками та життєвими позиціями як «професіями». Цим колом осіб допускаються до повноправної професійної діяльності лише ті, хто: 1) протягом іспитового терміну здобув систематичну попередню підготовку; 2) підтвердив свою кваліфікацію; 3) при нагоді у майбутньому проходитиме також інші випробування. Подібним способом це відтворюється як у товариствах студентів, лицарських орденах, так і в цехах ремісників та (ближче до нас) у кваліфікаційних випробуваннях сучасних чиновників і службового персоналу. І скрізь тут певну роль відіграє зацікавленість у збереженні досягнутого успіху, що її проявляють — ідеально і матеріально — всі учасники об’єднання, незважаючи на можливість подальшої /76/ внутрішньої конкуренції: місцеві ремісники зацікавлені у широкому попиті на свої товари, міністеріали й лицарі мають спільний інтерес у попиті на їхні здібності та у власній військовій безпеці, громади аскетів — у тому, щоб фальшивими маніпуляціями не накликати на присутніх гніву богів і демонів (наприклад, майже в усіх «диких» народів ті, хто не досить гарно співав при виконанні ритуальних танців із співами, мусив негайно спокутувати свою провину). Цілком природною була першочергова зацікавленість у тому, щоб обмежити число можливих претендентів на прибутки й почесті, пов’язані з відповідними професіями. Випробувальні та іспитові періоди, так само як «вироби на здобуття звання майстра» і те, чого особливо часто вимагали, а саме: щедре обдарування колеґ, — усе це можна розглядати радше як економічні, аніж власне кваліфікаційні претензії до кандидатів.

Такого роду монополістичні тенденції та близькі до них міркування економічного характеру у минулому часто відігравали вирішальну роль у стримуванні прагнень спільнот до розширення. Політика у сфері прав громадянства, що її проводила афінська демократія, намагаючись поступово звузити коло тих, хто користувався перевагами цих прав, мала своїм наслідком обмеження політичної експансії. Інша, але схожого роду економічна констеляція інтересів призвела до припинення пропаганди квакерства 1. Спершу суто релігійний інтерес ісламу в навертанні невірних вступив у суперечність з інтересами вищої верстви завойовників: щоб не навернене в іслам і, отже, принижене у своїх правах населення лишалося таким, яке можна обкладати, в інтересах справжніх правовірних, дедалі більшими податками й повинностями, — ситуація, що є типовою і має місце у багатьох інших випадках.

З іншого боку, типовим є і той випадок, коли люди, «переймаючись» інтересами чи з якихось інших міркувань, ідеально або й економічним шляхом пов’язують своє життя з існуванням певної спільноти, внаслідок чого спільно спрямовані дії пропагуються, /77/ поширюються, розвиваючись до рівня усуспільнення там, де в іншому випадку це ніколи б не мало місця. Такого роду інтересові можна дати найрізноманітніше ідеальне обґрунтування: ідеологи романтизму та їхні послідовники, наприклад, у XIX ст. вперше пробудили серед численних занепалих мовних спільнот «цікавих для них» народностей прагнення до свідомого плекання своєї мови. Німецькі викладачі гімназій і професори допомогли врятувати від зникнення маленькі мовні слов’янські спільноти, які вони вивчали, відчуваючи ідеальну потребу писати про них книги.

Звичайно, суто ідеологічне «життя» спільноти не може бути таким ефективним рушієм її розвитку, як економічні інтереси. Коли, наприклад, якась група людей готова платити певним особам за те, щоб ті постійно дбали про планомірне забезпечення спільних інтересів і (відповідно) діяли як певний «орган», або коли подібне «представництво інтересів» час від часу «оплачується», прямо чи опосередковано, то тим самим створюється спілкоутворення, яке за всіх умов буде виступати надійною ґарантією подальшого існування спільно спрямованої діяльності. Байдуже, йде мова про оплачувану пропаганду (прихованих або відвертих) сексуальних інтересів чи якихось інших «ідеальних» або економічних інтересів (профспілок, спілок роботодавців та інших організацій), чи то у формі погодинної оплати доповідача, чи з фіксованої оплати «секретаря», — у таких випадках завжди з’являються особи, «професійно» зацікавлені в утриманні наявних і залученні нових членів спільноти. Планомірне раціональне «підприємство» заступає місце нереґулярної та ірраціональної діяльності від випадку до випадку, і воно продовжує функціонувати й тоді, коли первісний ентузіазм учасників та їхні ідеали давно вже розвіялись.

Власне «капіталістичні» інтереси можуть проявлятися у найрізноманітніших видах пропаганди певних спільно спрямованих дій. Приміром, власники запасів ґотичного шрифту зацікавлені у якомога /78/ довшому застосуванні цієї «національної» форми друку. Господарі готелів надають (незважаючи на бойкот з боку військових) свої приміщення для проведення зборів соціал-демократів і, отже, зацікавлені у збільшенні числа членів цієї партії. Незліченні приклади такого роду спільно спрямованих дій добре відомі кожному.

В усіх цих проявах економічної зацікавленості (як з боку службовців, так і з боку капіталістичних сил) є одна характерна риса: інтерес щодо «змісту» спільних ідеалів учасників відступає тут на задній план перед зацікавленістю в подальшому існуванні спільноти й пропаганді самої себе. Найпереконливішим прикладом такого роду є цілковита втрата американськими партіями чітких, практично орієнтованих ідеалів. Найбільші з цих партій, природно, є типовим об’єднанням капіталістичних інтересів з експансією політичної спільноти, як це мало місце віддавна. З одного боку, можливості впливу на господарське життя через такі спільноти надзвичайно великі; з іншого, — ці спільноти здатні у примусовому порядку здобувати величезні прибутки і розпоряджатися ними, тобто прямо чи опосередковано заробляти на цьому: прямо — шляхом виконання платних послуг або ж видачі кредитів, опосередковано — через експлуатацію тих об’єктів, на які вони мають політичний вплив. Основний зміст капіталістичного збагачення в античну добу й на початку нового часу полягає саме в таких, пов’язаних із наявністю політичної влади «імперіалістичних» прибутках; і сьогодні капіталізм знову поступово зміщується у тому ж напрямку. Отож всяке розширення сфери політичної влади таких спільнот збільшує шанси на прибутки відповідних зацікавлених осіб.

За певних умов економічним інтересам, які сприяють розширенню спільноти, протидіють — окрім згаданих вище монополістичних тенденцій — ще й інші, які спрямовані на посилення її замкнутості та ізольованості. Ми вже зазначали, що майже кожна цільова спілка, побудована на суто добровільних /79/ засадах, орієнтується, окрім безпосередньої своєї мети, на певного роду суспільну діяльність, прагнучи налагодити такі стосунки між учасниками, які можуть за відповідних умов стати основою орієнтованої на зовсім іншу мету спільно спрямованої дії: усуспільнення закономірно завершується появою спільноти, яка поглинає його. Звичайно, це стосується не всяких усуспільнень, а лише тих, у межах яких спільно спрямовані дії передбачають певні неформальні, «особисті» виміри. Якостей «акціонера», наприклад, набувають без жодного врахування особистісно-людських властивостей та без відома й волі співучасників, завдяки суто економічному актові обміну акцій. Те саме стосується і всіх інших суспільних об’єднань, вступ до яких пов’язаний із суто формальними моментами і не вимагає перевірки особистих даних. Це часто має місце у певного роду суто господарських спільнотах чи в суто політичних спілках і трапляється тим частіше, чим більш раціональною і спеціалізованою буде мета об’єднання. Все ж існує значна кількість усуспільнень, в яких, з одного боку (явно чи приховано), припускають існування певних специфічних якостей, а з іншого — у тісному зв’язку з тим, має місце реґулярне утворення спільнот, що поглинають ці суспільні об’єднання. Це відбувається насамперед тоді, коли прийом у спільноту нових членів пов’язаний з перевіркою їхніх особистих якостей і може здійснюватись лише за згодою інших членів спільноти. У такому випадку нові члени спільноти перевіряються не лише з погляду їхніх функціональних даних, важливих для досягнення мети, для якої створена спілка, а й з погляду їхнього «буття», авторитету в очах інших членів спілки. Тут не місце розглядати окремі суспільні об’єднання з погляду того, наскільки сильно чи, навпаки, слабо в них проявлятиметься оцей момент вибірковості. Досить того, що він фактично існує у найрізноманітніших виявах. Не лише в релігійній секті, а в будь-якому товаристві, скажімо, військових ветеранів чи клубі любителів гри в кеґлі, не приймуть новачка, коли його особисті якості /80/ викликають несприйняття в інших членів товариства. «Леґітимація» вступу тут простягається назовні, виходячи далеко за межі тих характеристик, які важливі з погляду мети товариства. Завдяки участі у спільно спрямованих діях набувають певних «зв’язків», які за своїми позитивними наслідками теж виходять далеко за межі спеціальних цілей об’єднання. Тому цілком звичайним є те, що люди часто належать до якоїсь релігійної, студентської, політичної чи іншої спілки, власні інтереси якої їм у принципі чужі, але вони сподіваються на ті корисні з економічного погляду «леґітимації» та «зв’язки», які їм дає сама належність до спілки. Мотиви такого ґатунку виступають ефективними стимулами участі в діяльності спілки, сприяючи її пропаґанді. Водночас існує і протилежного роду зацікавленість учасників у тому, щоб монополізувати свої переваги й домогтися, аби економічні вигоди також було обмежено маленьким і замкнутим колом осіб. І що меншим та ізольованішим буде це коло, то вищим буде, окрім прямої економічної вигоди, той соціальний престиж, який пов’язаний з належністю до такої спілки.

Нарешті, ще одна типова риса відносин міме господарством та спільно спрямованими діями: свідомі обіцянки конкретних господарських пільг з метою пропаганди й підтримки спільноти, яка створювалася з позаекономічними цілями. Це має місце насамперед там, де великі спільноти, внутрішньо схожі між собою, конкурують у сфері залучення учасників, як, наприклад, політичні партії або релігійні громади. Американські секти конкурують між собою, влаштовуючи різного роду мистецькі видовища та спортивні змагання, а також сприяючи розлученим особам у створенні нових сімей (необмежена активність сект у цій справі останнім часом стала реґулюватися завдяки утворенню «картелів»)2. Релігійні об’єднання та політичні партії організовують, окрім своїх місцевих відділень, різного роду «молодіжні спілки», «жіночі філії» тощо, а також повсюдно беруть активну участь у суто комунальних /81/ та інших неполітичних заходах, що дає їм можливість, конкуруючи між собою, надавати певні економічні послуги локальному колу зацікавлених осіб. Вторгнення комунальних спільнот, товариств та різних об’єднань завдяки політичним, релігійним та іншим групам значною мірою зумовлене прямим впливом економічних інтересів, оскільки при цьому з’являється можливість забезпечити функціонерів спільноти службовими посадами, підвищити їхній соціальний престиж, а крім того, перекласти власні виробничі витрати на інші спільноти. Посади у різноманітних комунальних установах, споживчих товариствах, товариствах страхування здоров’я, профспілках і т. ін. стають об’єктами, призначеними для цієї мети. У більших масштабах йдеться, зрозуміло, про політичні посади й синекури або якісь інші соціально значимі чи просто вигідні місця, аж до посад університетських професорів включно. «Парламентська» система надає можливість будь-яким спільнотам — аби вони були досить чисельними — створювати (подібно до політичних партій, для яких це є нормою) такого роду засоби життєвого забезпечення для своїх лідерів і рядових членів. У зв’язку із питаннями, про які йшлося вище, згадаємо й такий загальновідомий факт, як створення позаекономічними спільнотами економічних організацій у прямому розумінні цього слова із суто пропагандистською метою. Переважна частина сучасних доброчинних установ, які створюються релігійними спільнотами, має саме таке призначення. Тим більше це стосується «християнських», «ліберальних», «соціалістичних», «національних» профспілок та кас взаємодопомоги, створення ощадних кас і страхових товариств. Великих масштабів це набуло при заснуванні споживчих товариств і спілок: у багатьох такого роду італійських спілках роботу можна отримати тільки за наявності довідки про сповідь у священика. Для поляків у Німеччині дуже великого поширення набули організації кредитування, погашення заборгованості, розселення на нових територіях; російські політичні партії різних орієнтацій в період /82/ російської революції * також часто ставали на цей дуже сучасний шлях. Аналогічну роль відігравало також заснування установ, здатних давати прибуток: банків, готелів (на зразок «готелів для бідних», що їх відкривали соціалісти на східних землях), а також прибуткових промислових підприємств (як це мало місце у Бельгії). Для збереження власних владних позицій ті групи, які є панівними у межах політичної спільноти (насамперед чиновництво), часто йдуть подібним шляхом, починаючи від організації різного роду «патріотичних» спілок та здійснення інших заходів, учасники яких здобувають певні економічні привілеї, і закінчуючи створенням бюрократично контрольованого кредитного фонду, на зразок «Прусської каси» 3 чи чогось подібного.

Отже, ми розглянули у найзагальніших рисах та проілюстрували на типових прикладах взаємодію і конкуренцію тих економічних інтересів, які діють всередині будь-яких можливих спільнот і знаходять свій вияв як у пропаганді, так і в прагненні спільноти до монополії в тій чи іншій сфері. Ми не маємо наміру досліджувати ці явища тут детальніше, оскільки для цього треба було б окремо вивчати усі конкретні різновиди суспільних об’єднань.



* Мається на увазі російська революція 1904 — 1905 рр. — Прим. перекл.









Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.