[Макс Вебер. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика. — К., 1998. — С. 496-514.]

Попередня     Головна     Наступна

ПРИМІТКИ

Соціальні причини занепаду античної культури

Вперше опубліковано в часописі «Die Wahrheit», 6, 1896.

В основу публікації покладено доповідь, виголошену М. Вебером у науковому товаристві м. Фрайбурґа.

¹ «Залізний канцлер» — князь Бісмарк (Bismarck), Отто-Едуард-Леопольд фон Шенгаузен (1815 — 1898), німецький державний діяч, з 1867 р. — канцлер Північно-Німецького союзу, а з 1871 р. — рейхсканцлер нової Германської імперії, що постала внаслідок об’єднання Німеччини.

² Стиліхон (Stilicho), Флавій (бл. 360 — 408) — давньоримський полководець родом із германського племені вандалів, фактичний правитель Західної Римської імперії за часів імператора Гонорія (395 — 423). Здобув славу як енергійний захисник кордонів імперії від натиску варварів. Страчений за наказом Гонорія внаслідок двірцевих інтриґ.

³ Династії франкських та німецьких королів і імператорів V — XI ст.: Меровінґи (Merovingi) (486 — 751), Каролінґи (Carolingi) (751 — 987), Саксонська династія (919 — 1024).

⁴ Написи на камені та інших твердих матеріалах, зроблені на фронтонах і стінах будівель, надмогильних пам’ятниках, арках, колонах та ін. Детальніше див.: Федорова Е. В. Латинские надписи. — М., 1976.

⁵ Останній імператор Західної Римської імперії — підліток Ромул Авґуст (475 — 476), прозваний Авґустулом (Augustulus), тобто Авґустиком або Авґустеням; скинутий з престолу Одоакром, воєначальником із германського племені скірів. Після цього посаду імператора Західної Римської імперії було ліквідовано.

⁶ Фрідріх II Великий (Friedrich der Große) (1712 — 1786) — король Пруссії (1740 — 1786) з династії Гогенцолернів, визначний полководець і державний діяч.

⁷ Таціт (Tacitus), Публій Корнелій (бл. 56 — бл. 117) — римський історик. У праці «Германія» (98) дав детальний опис суспільного устрою, релігії та побуту германських племен. /497/

⁸ Битва при Кеніґреці — одна із битв пруссько-австрійської війни 1866 р., яка завершилась перемогою пруссаків.

⁹ Юнкери (між. Junker — букв, молодий шляхтич) — клас великих землевласників східних та центральних провінцій Пруссії. У даному випадку вираз вжито у переносному значенні.

¹⁰ Проект Каніца — законодавча ініціатива, з якою у 1894 р. виступив німецький політичний діяч граф Каніц, запропонувавши ввести державну монополію на торгівлю зерном з метою стимулювання його виробництва всередині країни. Проект не здобув підтримки у рейхстазі, оскільки консервативно налаштовані депутати визнали його таким, що має «соціалістичне спрямування».

¹¹ Ойкос (давньогр. оїкод — дім, житло, рід, майно) — великий маєток античної і ранньосередньовічної епох, який ґрунтується виключно на натуральному господарстві і не орієнтований на ринок. Прихильники «ойкосної теорії», зокрема Карл Бюхер, доводили, що обмінні відносини не відігравали значної ролі в античному господарському житті.

¹² Тіберій і Гай Гракхи (Gracchus) — римські народні трибуни (Тіберій на 133, Гай на 123 — 122 рр.), які прагнули провести земельні реформи, спрямовані на збільшення селянського землеволодіння і обмеження росту великих поміщицьких господарств. Обидва загинули від рук своїх політичних супротивників.

¹³ У Давньому Римі раби і колони вважалися членами «родинної спільноти» (familia) їхнього власника.

¹⁴ Давньоримські письменники Марк Порцій Катон Молодший (бл. 96 — 46 до н. е.), Публій Теренцій Варрон (116 — 27 до н. е.), Люцій Юній Модерат Колумелла (І ст. н. е.), Рутилій Палладій (IV ст.) та ін. детально описують господарське життя римського маєтку і дають поради щодо правильного господарювання.

¹⁵ Битва у Тевтобурзькому лісі (9 р. н. е.), у якій римські легіони, очолювані Квінтилієм Варом, зазнали нищівної поразки від германського племені херусків на чолі з Армінієм. У битві загинуло 97 тисяч римських воїнів. З цього часу римляни змушені були припинити своє просування за правий берег Рейну.

¹⁶ Траян (Traianus) Марк Ульпій (53 — 117) — римський імператор із династії Антонінів. Провадив активну завойовницьку політику.

¹⁷ Тіберій (Tiberius) Клавдій Нерон (14 — 37) — римський імператор, пасинок Октавіана Авґуста; Адріан (Hadrianus) Публій Елій (76 — 138) — римський імператор з династії Антонінів.

¹⁸ «Капітулярій про маєтки» (бл. 800 р.) — інструкція Карла Великого щодо господарської діяльності маєтків, які були власністю королівського двору. Реґламентувала організацію польових та ремісничих робіт, повинності і права селян та обов’язки /498/ управителів. Як документ, який засвідчує посилення впливу королівської влади на поглиблення процесу феодалізації франкського суспільства, «Капітулярій про маєтки» є одним із найважливіших джерел для вивчення соціально-економічних відносин ранньофеодальної доби.

¹⁹ Маються на увазі т. зв. церковні поліптики — описи майна і земельних володінь монастирів, а також тих повинностей, які мусили справляти прикріплені до цих земель селяни.

²⁰ Манс сервільний — земельний наділ з житловими та господарськими спорудами, що разом складали селянське господарство у середньовічній Західній Європі. Манси поділялися на залежні (манси сервів та літів) і манси вільних селян.

²¹ Авґустин Аврелій (Aurelius Augustinus), або Авґустин Блаженний (Sanctus) (353 — 430) — єпископ м. Гіппона, визначний філософ і богослов доби раннього середньовіччя.

²² Коммод (Commodus), Люцій Елій Аврелій (161 — 191) — римський імператор з 180 р., старший син Марка Аврелія, останній імператор династії Антонінів.

²³ Муніципій (латин, municipium, від munus — обов’язок і саріо — беру) — підлегле Римові місто, мешканці якого повністю або частково здобули права римського громадянства. Згідно едикту Каракалли (212), муніципіями стали усі міста Римської імперії.

²⁴ Медіатизація — термін, яким позначали у середні віки юридичний статус тих німецьких міст, що підпорядковувались імператорові лише через посередництво князів.

²⁵ Фрідріх II — див прим. 6; Марія-Терезія (1717 — 1780) — співправителька Священної Римської імперії, ерцгерцогиня Австрійська, королева Угорщини і Чехії.

²⁶ Фрідріх Вільгельм І (1713 — 1740) — король Пруссії.

²⁷ Таємні листи (фр. lettres de cachet) — письмові дозволи на арешт, підписані королем, часто без вказування осіб заарештованих. Вперше з’явились у Франції, а згодом набули поширення у практиці каральних органів ряду європейських монархій.

²⁸ Гогенштауфени (Штауфени) — династія німецьких королів та імператорів Священної Римської імперії у 1138 — 1254 рр., швабський княжий двір.

²⁹ Веспасіан (Vespasianus) Тіт Флавій (9 — 79) — римський імператор (69 — 79), засновник династії Флавіїв.

³⁰ Діоклетіан (Diokletianus) Гай Аврелій Валерій (243 — 313/316) — римський імператор (284 — 305). Відзначився особливо жорстокими гоніннями на християн. /499/

³¹ Карл Великий (латин. Carolus Magnus, фр. Charlemagne) (742 — 814) — король франків з 768 р., імператор з 800 р.; його іменем було названо династію Каролінґів.

³² Антей, син бога морів Посейдона і богині землі Геї, переможений Гераклом, що відірвав його від землі.

Господарство і суспільство у Римі періоду імперії

Вперше надруковано у довідковому виданні «Handwörterbuch der Staatswissenschaften», 3 Anfl., I Bd., 1909, як перший розділ статті «Аграрна історія» під назвою «Аграрні відносини в античному світі».

¹ Синойкія (букв, «спільне мешкання») — у Стародавній Греції цим терміном позначали злиття до того окремих селищ або міст у єдиний поліс, що сприяло зміцненню їхньої економіки і військової могутності. Аналогічні явища мали місце і в Стародавньому Римі.

² Муніципальне підпорядкування — див. прим. 23 до с. 21.

³ Декуріони (латин, decuriones, згодом curiales) — у Стародавньому Римі члени міських рад (сенатів і курій) у залежних від Риму міських громадах Італії. Згодом перетворились на особливу привілейовану верству, що займалась збиранням податків, здачею в оренду земель і т. ін. Водночас декуріони не мали права самовільно виселятися з міст, мешканцями яких вони були.

⁴ Силуй прийти (латин.) — євангельський вираз (Лука, 14, 23), на який посилалися служителі католицької церкви, обґрунтовуючи можливість примусового навернення язичників до християнської віри.

⁵ Діойкія (давньогр.) — у Стародавній Греції окреме поселення, що входило до складу полісу.

⁶ Метеки (букв. «переселенці») — чужинці, котрі переселилися до якого-небудь давньогрецького полісу, а також відпущені на волю раби. Будучи особисто вільними, метеки водночас були позбавлені політичних прав.

⁷ Букв. «укладання до скрині» (im.) — термін, яким у середньовічній Італії позначали заборону землевласникові виселятися з міста і проживати у власному маєтку.

⁸ Ґольдшміт Л. (1841 — 1902) — німецький правознавець, професор Берлінського університету, у семінарі якого розпочинав наукову діяльність М. Вебер.

⁹ Деміург (давньогр.) — давньогрецький ремісник, що мешкав у селі і забезпечував своїми виробами сільську громаду. /500/

¹⁰ Гартман Л. М. — німецький історик, фахівець у галузі давньоримської економіки і права.

¹¹ Гопліти — важкоозброєні воїни-піхотинці, головна ударна сила давньогрецького війська доби раннього і класичного полісу. Вербувалися головним чином із вільних селян, що самі забезпечували себе зброєю та спорядженням.

¹² Реформи, що їх провели давньогрецькі архонти Клісфен (між 509 і 507 рр.) та Ефіальт (462 — 461 рр.) з метою послаблення впливу родової знаті і зміцнення демократичної форми правління.

¹³ Гортензіїв закон (lex Hortensia) — закон, що його змушений був видати під тиском повсталих плебеїв римський диктатор Квінт Гортензій у 286 р. до н. е. Згідно з цим законом, рішення плебейських зборів не підлягали затвердженню сенатом.

¹⁴ Боротьба швейцарців часто нагадує боротьбу ізраїльтян проти філістимлянської міської знаті, а також сабінських племен проти Риму. Проте в останньому випадку різниця полягає в тому, що давньоримські селяни-гопліти, воюючи з гірськими племенами за їхні ґрунти, розташовані на рівнинах, завдяки своїй дисципліні і перевазі у військовій техніці змогли відтіснити і зрештою повністю здолати самнітів, тоді як в добу пізнього середньовіччя швейцарці, подібно до спартанців, були віртуозами рукопашного бою... Окрім того, добре відомо, яку роль відіграла у боротьбі швейцарців міська буржуазія. — Прим. М. Вебера.

¹⁵ Спілка комун (im.) — об’єднання вільних міст у середньовічній Італії з військовою метою, яке згодом набувало політичного оформлення.

¹⁶ Коменда (від латин. commendo — довіряю, передаю) — морські торговельні компанії, що вперше постали в XI — XII ст. у Венеції та Ґенуї, а згодом набули поширення в інших містах Середземномор’я. Договір коменди передбачав, що власник капіталу (комендатор) сплачував близько чверті прибутку виконавцеві (трактатору), який вирушав на кораблі для продажу й купівлі товарів.

¹⁷ Альменда (від давньонім. Algemeinde — те, що належить усім) — у середньовічній Західній Європі земельні угіддя (луки, ліси, пасовища та ін.), котрі перебували у спільному користуванні членів одної або кількох територіальних громад (марок). Поступово права користування альмендою зосереджувалися в руках феодалів, які змушували селян платити їм податки за використання угідь.

¹⁸ Міністеріали (від латин, ministerium — служба, посада) — у середньовічній Західній Європі служники короля та феодалів, які виконували двірцеві, адміністративно-господарські /501/ та військові обов’язки, за що отримували земельні наділи, а в окремих випадках — дворянський титул.

¹⁹ Кондотьєри (im. condottieri, від condotta — договір про найм на військову службу) — начальники військових загонів з числа іноземних найманців в Італії XIV — XVI ст. Спочатку були у своїй переважній більшості чужоземцями. Часто виступали проти своїх хазяїв, захоплювали владу і встановлювали тиранії.

²⁰ Клерухії (від давньогр. kleros — земельна ділянка, що дісталася в результаті жеребкування) — у Стародавній Греції військово-землеробські поселення, які засновувалися на завойованих територіях або на територіях союзних держав. Система клерухій стимулювала залучення безземельних селян до служби у війську і загалом сприяла зміцненню військової та політичної гегемонії Афін.

²¹ Зомбарт В. (1863 — 1941) — німецький економіст і соціолог, досліджував історію розвитку капіталізму в країнах Західної Європи.

²² Давні роди заможної італійської та німецької знаті, представники яких сприяли розвиткові банківської справи в Італії та Німеччині.

²³ Хаммурапі — цар Вавилонії в 1792 — 1750 рр. до н. е. За його правління набули значного розвитку товарно-грошові відносини, про що свідчить, зокрема, відома пам’ятка давньосхідного рабовласницького права — «Закони Хаммурапі».

²⁴ Ліциній Красс, Марк (Marcus Licinius Crassus) (бл. 115 — 53 рр. до н. е.) — римський політичний і військовий діяч, відзначався жадібністю до грошей і багатства та нерозбірливістю у засобах збагачення.

²⁵ Філи [давньогр.) — у Стародавній Греції доби раннього полісу великі родоплемінні об’єднання, які, у свою чергу, поділялися на фратрії (родинні спілки). Внаслідок реформи Клісфена (508 — 507 рр. до н. е.) система поділу на філи і фратрії поступово втрачає своє значення.

²⁶ Парф’янське царство (бл. 250 р. до н. е. — поч. III ст. н. е.) — рабовласницька держава, що постала внаслідок ослаблення держави Селевкідів і вторгнення у Парфію (територія сучасного Південного Туркменистану і Хорасану) сакського кочового племені парнів (дахів), які згодом були асимільовані парф’янами.

²⁷ В елліністичному Єгипті — категорія воїнів-найманців, які отримують за службу земельну ділянку.

²⁸ Скватери (від англ. squat — самовільно поселятися на чужій землі) — фермери, які захоплювали вільні землі на північному заході США, часто з метою їх подальшого продажу. Скватерство відіграло значну роль у розвитку капіталізму в /502/ американському сільському господарстві, з 1862 р. воно було заборонене внаслідок прийняття спеціального закону, т. зв. «Гомстедакту».

²⁹ Морщ Оранський (Насауський) (1567 — 1625) — державний діяч і полководець Республіки Об’єднаних провінцій (Нідерланди). При ньому було завершено звільнення республіки від іспанських військ.

³⁰ Рамессіди — умовна назва давньоєгипетських фараонів XX династії (1206 — 1071/70 до н. е.), у складі імен яких було ім’я Рамсес (Рамесу — «народжений від Ра»).

³¹ Ашшурбаніпал — цар Ассірії (669 — бл. 633 р. до н. е.).

³² Літургійні союзи — об’єднання для оплати літургій — державних повинностей у Стародавній Греції і Римі.

³³ Демосфен (бл. 384 — 322 р. до н. е.) — давньогрецький оратор і політичний діяч.

³⁴ Нікій (бл. 470 — 413 р. до н. е.) — афінський політичний діяч, багатий рабовласник.

³⁵ Йдеться про той абсолютний мінімум задоволення потреб, який суто фізіологічно потрібен робітникові, щоб той міг працювати сидячи в умовах нашого клімату. — Прим. М. Вебера.

³⁶ Мається на увазі насамперед не кількісне зменшення числа військових сутичок, а (відносно) зростаюче «замирення» осередків і носіїв приватних форм виробництва, насамперед міст і бюрґерства. — Прим. М. Вебера.

³⁷ Каракалла, Марк Аврелій Антоній (Marcus Aurelius Antoninus Caracalla) (186 — 217) — римський імператор з 211 р. З метою впорядкування податкової системи видав 212 р. едикт, згідно з яким права римського громадянства надавалися майже всьому вільному населенню імперії.

³⁸ У Стародавньому Римі система забезпечення населення хлібом з державних крамниць.

³⁹ Ганнібал, Барка (бл. 247 — 183 р. до н. е.) — полководець і державний діяч Карфагену. Відзначився рядом перемог над римлянами (2-а Пунійська війна).

⁴⁰ Севери (Severi) — династія римських імператорів (193 — 235). Відкрили ряд т. зв. «солдатських імператорів», за яких управління імперією здійснювалося шляхом опори насамперед на армію та чиновництво.

⁴¹ Грошові виплати римському війську з імператорської скарбниці.

⁴² Марк Аврелій (Marcus Aurelius) (121 — 180) — римський імператор з 161 р., філософ-стоїк.

⁴³ Ростовцев М. І. (1870 — 1952) — російський історик і археолог, автор ряду капітальних досліджень у галузі соціальної та /503/ економічної історії античного світу. 3 1919 року і до кінця життя працював у США.

⁴⁴ Птолемеї, Лагіди — царська династія, котра правила в елліністичному Єгипті впродовж 305 — 30 рр. до н. е.

⁴⁵ Битва при Марафоні (13 вересня 490 р. до н. е.) — одна із найбільших битв часів греко-перських воєн, завершилася перемогою греків.

Господарство і суспільство як загальні поняття

Фраґмент праці М. Вебера «Господарство і суспільство», част. II, розд. 2, 1 — 3.

¹ Квакери (від англ. quakers, букв. — ті, що трясуться) — релігійна громада, заснована у сер. XVII ст. в Англії Дж. Фоксом. Спершу це слово вживалося в іронічному значенні, самі члени громади називали себе «спілкою друзів» (Society of Friends). Квакери, як і інші протестантські релігійні об’єднання, відкидають інститут священиків і церковні таїнства, проповідують всезагальне братерство і мир, займаються доброчинністю.

² Картель (фр. cartel, im. cartello — від carta — папір, документ) — монополістичне об’єднання, учасники якого склали угоду про обсяги виробництва та умови збуту продукції. Тут цей термін вжито у переносному значенні.

³ Центральна кредитна установа Пруссії, створена на приватних засадах. На її основі у 1932 р. постав державний кредитний банк Німеччини.

Свобода і примус у правових спільнотах

Фраґмент праці М. Вебера «Господарство і суспільство», част. II, розд. VII, 2.

Політичні спільноти і господарство

Фраґмент праці М. Вебера «Господарство і суспільство», част. II, розд. VI, 2, 4.

¹ Урбан II (Urban) (бл. 1042 — 1099) — римський папа з 1088 р. На Клермонському соборі 1095 р. проголосив перший хрестовий похід.

² Анталкідів мир — укладений 386 р. до н. е. у Сардах по закінченні Коринфської війни між Спартою та коаліцією грецьких полісів на чолі з Афінами та Фівами. З його укладенням /504/ фактично були ліквідовані завоювання греків у греко-перських війнах.

³ Ломбарди — кредитні установи, що дають гроші у позику під заставу рухомого майна. У XIX ст. ломбардні операції, внаслідок високих відсотків застави, давали кредитодавцям значні прибутки.

⁴ «Лелантська» війна (VI — сер. VII ст. до н. е.) — війна між давньогрецькими полісами за родючі землі Лелантської рівнини. Завершилася перемогою Халкіди.

⁵ Арістофан (бл. 445 — бл. 385 р. до н. е.) — давньогрецький поет-комедіограф, «батько комедії», твори якого є важливим джерелом для вивчення суспільного життя і побуту Афін.

Про деякі категорії соціології розуміння

Вперше надруковано у щорічнику «Логос», т. IV, 1913, с. 252 — 294. Пізніше передруковано у збірнику робіт М. Вебера «Зібрання праць з науковчення».

¹ Йдеться про поняття «ressentiment» — прихована образа, заздрощі, жадоба помсти (фу.), — яке Ф. Ніцше широко використовує у своїх полемічних нарисах «До генеалогії моралі», «По той бік добра і зла» та ін. для критики християнської моралі і всього європейського гуманізму загалом. Ф. Ніцше твердив, що християнські заповіді любові до ближнього і непротивлення злому насильством криють у собі «непомірну гординю богообраного народу» та приховану образу і заздрість рабів до своїх панів. Новоєвропейська культура, відкинувши властиву середньовічному суспільству регламентацію життєвої поведінки, сприяла, як вважав Ф. Ніцше, посиленню цих почуттів. Детальніше див.: Ницше Ф. Соч.: В 2-х т. — Т. 2. — М., 1990. — С. 381 — 385, 427 — 429, 784 — 786.

² Accademia della Crusca (букв. im. «Академія висівок») — гурток італійських літераторів, заснований поетом Граціні 1582 р. у Флоренції, учасники його ставили за мету очищення італійської мови, її «просіювання». Наслідком діяльності академії став перший словник італійської мови «високого стилю» (Vocabulario degli Accademici della Crusca, 1612).

³ Йдеться про описаний у романі Данієля Дефо «Робінзон Крузо» (1719) випадок успішної господарської діяльності людини, ізольованої від спільноти. У переносному значенні — господарська поведінка, коли суб’єкти діють ізольовано один від одного.

⁴ «Мир» — найменування селянської громади у Росії XIII — поч. XX ст. Найбільшого розвитку цей устрій здобув на півночі /505/ Росії. «Мир» розподіляв між селянами і збирав податки, давав землю в оренду, здійснював окремі судові функції.

Три чисті типи леґітимного панування

Вперше опубліковано у часописі «Прусський щорічник» (Preußische Jahrbucher, 187 Bd., 1922, с. 1 — 12). Передруковано у «Зібранні праць з науковчення», 1922.

¹ Не викликати — не звертатися (латин.) — формула середньовічного західноєвропейського судочинства, згідно з якою піддані не могли бути притягнуті до судової відповідальності «чужим судом», без згоди свого сеньйора, однак вони не мали права і апелювати до «чужого суду», захищаючи власні інтереси.

² Каді (араб.) — у мусульманських народів священик, що здійснює судові функції згідно приписів ісламу. Тут вжито у ширшому розумінні, як судочинство, що не регламентоване чіткими юридичними нормами.

³ Мамелюки (араб.) — у середньовічному Єгипті гвардія останніх султанів династії Айюбідів, яка самостійно правила Єгиптом з 1250 по 1517 р.

⁴ Брахмани — у стародавній і середньовічній Індії найпривілейованіша каста, жерці і носії індуїстської релігії. Часто виступали у ролі радників царів, служили державними чиновниками, задовольняли релігійні потреби усіх верств населення.

⁵ Мандарини — високопоставлені чиновники у стародавньому і середньовічному Китаї.

⁶ Зом Р. — німецький історик, фахівець у галузі історії церковного права.

⁷ Перікл (бл. 490 — 429 р. до н. е.) і Ефіальт (сер. V ст. до н. е.).

⁸ Берсекер — персонаж давньоскандинавського епосу, запальний і хоробрий воїн.

⁹ Клеон (? — 422 р. до н. е.) — давньогрецький політичний діяч, вождь радикального крила демократії в Афінах після смерті Перікла.

¹⁰ Йдеться про епізод з біографії Мартіна Лютера — вигнання ним з Вітенберга у 1522 р. групи релігійних фанатиків, які прибули з м. Цвікау. /506/

Покликання до політики

На початку 1919 р. М. Вебер прочитав для студентів Мюнхенського університету, членів «Вільної студентської спілки», дві лекції — «Наука як професія» і «Політика як професія». Тоді ж тексти обох лекцій було опубліковано двома брошурами («Wissenschaft als Beruf». Vortrage vor dem Freistudentischen Bund. Erster Vortrag. München und Leipzig. 1919; «Politik als Beruf» Vortrage vor dem Freistudentischen Bund. Zweiter Vortrag. München und Leipzig.1919). Пропонована стаття являє собою уривок (заключну частину) брошури «Політика як професія».

¹ Зімель. Г. (1858 — 1918) — німецький філософ і соціолог, один з чільних представників «філософії життя», один із засновників соціологічної науки у Німеччині. Розвивав концепцію «формальної» соціології, ряд моментів якої близький до веберівської концепції раціоналізації.

² Ферстер Ф. В. — німецький філософ і педагог, учасник пацифістського руху, автор книги «Політична етика і політична педагогіка» (1918).

³ «Упанішади» (санскр. upa-ni-sad, букв, «сидіти поруч», тобто біля вчителя, щоб пізнати істину) — давньоіндійські релігійно-філософські твори, котрі завершують цикл ведичної літератури — веданту. Найраніші з «упанішад» належать до VII — VI ст. до н. е.

⁴ «Бхагавадгіта» — пам’ятка релігійно-філософської думки стародавньої Індії, частина 6-ї книги епічного циклу «Махабхарата». Створена у І тис. до н. е. Згідно з ученням «Бхагавадгіти», спасіння можна досягти на шляху карма-йоги — йоги дії, чесно і безкорисливо виконуючи свої обов’язки.

⁵ «Артхашастра» — трактат про мистецтво політичного управління, авторство якого приписують Каутільї або Чанак’ї, радникові царя Чандрагупти (IV ст. до н. е.). У цьому творі містяться поради цареві щодо правильного управління підданими, а також зібрано багато свідчень про державний устрій, господарство, культуру стародавньої Індії.

⁶ Мак’явеллі Н. (1469 — 1527) — італійський політичний діяч, історик і поет. Мова йде про його трактат «Володар» (1513 — 1514), де обґрунтовано перевагу раціонально-доцільного розуміння політики і політичного управління перед розумінням, яке виходить з релігійно-етичних засад.

⁷ Інтердикт (від латин, interdictum — заборона) — у католицизмі тимчасова заборона відправляти на певній території службу Божу та інші релігійні обряди. Застосовувався папами /507/ та єпископами з XI ст. як засіб покарання світських володарів або міських громад за непослух.

«Об’єктивність» соціально-наукового пізнання

Вперше опубліковано в часописі «Archiv für Sozialwissenschaft und Sozialpolitik», 19 Bd., 1904, S. 24 — 87, під назвою «Об’єктивність соціально-наукового і соціально-політичного пізнання». Пізніше передруковано у «Зібранні праць з науковчення». Ставши з 1904 р. разом із В. Зомбартом і Е. Яффе одним із видавців часопису, М. Вебер обґрунтовує своє бачення теоретичного спрямування цього видання. Публікується з незначними скороченнями.

¹ Мається на увазі політична економія, яку М. Вебер, відповідно до прийнятого тоді в Німеччині слововживання, називає ще «соціальною економікою».

² Рошер В. Г. Ф. (1817 — 1894) — німецький економіст, один із засновників — поруч з К. Кнісом — історичної школи політекономії. Представники школи звертали увагу на історичну специфіку форм господарювання і критично ставилися до спроб віднайти «універсальні» економічні закони. М. Вебер зазнав певного впливу ідей історичної школи, згодом піддав її концепцію детальному критичному аналізові.

³ Мова йде про спільну працю К. Маркса і Ф. Енгельса «Маніфест комуністичної партії» (1845), де міститься стислий виклад «матеріалістичного розуміння» історії як історії класової боротьби і проаналізовано суперечності буржуазного суспільства, загострення яких має завершитись «соціалістичною революцією».

⁴ Мається на увазі, скоріше за все, критика Марксового «матеріалістичного розуміння історії» німецьким економістом Р. Штамлером, яку М. Вебер, сам не будучи прихильником марксизму, вважав за недосить обґрунтовану. «Матеріалістичне розуміння історії» потребує, на думку М. Вебера, «позитивного подолання», тобто детального емпіричного і теоретичного обґрунтування тих каузальних зв’язків, які діють у зворотному напрямку — від політичної і правової «надбудови» та форм суспільної свідомості до економічного «базису».

⁵ Йдеться про німецького філософа Г. Рікерта (1863 — 1936), чільного представника баденської школи неокантіанства, який обґрунтовував принципову відмінність між ідіографічними методами наук про культуру і номотетичними методами наук про природу, а також вказував на значення цінностей у культурно-історичному пізнанні. М. Вебер визнавав спільність своїх поглядів з рікертівськими щодо ряду принципових питань методології суспільних наук. /508/

⁶ Теорія граничної корисності — економічне вчення, яке пояснює процеси ціноутворення, виходячи із суб’єктивно-психологічних чинників. Знайшла обґрунтування в роботах К. Менгера, Е. Бем-Баверка, Л. Вальраса, У. Джевонса та ін. Під граничною корисністю тут мають на увазі суб’єктивну корисність однієї одиниці того чи іншого блага, за допомогою якої можна задовольнити мінімальну потребу в даному товарі.

Сенс «свободи від оцінок» у соціальних науках

Вперше опубліковано у щорічнику «Логос», т. VII, с. 40, 49 — 88, під назвою «Сенс свободи від оцінок у соціологічних та економічних науках». Згодом стаття увійшла до «Зібрання праць з науковчення». Друкується з незначними скороченнями.

¹ Шмолер Г. — німецький економіст, один із провідних представників молодшого покоління німецької історичної школи політичної економії.

² Бабеф Франсуа Ноель (іменував себе Гракхом) (1760 — 1797) — французький утопічний комуніст, керівник комуністичної «змови в ім’я рівності».

³ Міл Дж. С. (1806 — 1873) — англійський філософ-позитивіст, логік і економіст.

⁴ Евріпід (484 — 409/10) — визначний давньогрецький поет-трагік. Дохмій (давньогр. dochmios — кривий) — один із найскладніших віршувальних розмірів у давньогрецькій поезії.

⁵ Вельфлін Г. (1864 — 1945) — швейцарський історик і теоретик мистецтва, дослідник мистецтва епохи Відродження і бароко, автор відомої праці «Класичне мистецтво» (1899).

⁶ Віндельбанд В. (1848 — 1915) — німецький філософ, чільний представник баденської школи неокантіанства, автор класичних праць з історії античної філософії і філософії нового часу.

Про внутрішнє покликання до науки

Вперше надруковано окремою брошурою під назвою «Наука як професія» у 1919 р. (див прим, до статті «Покликання до політики»). Згодом увійшла до «Зібрання праць з науковчення».

¹ Гельмгольц Г. (1812 — 1894) — німецький фізик і фізіолог. /509/

² Маєр Р. (1814 — 1897) — німецький фізик, лікар за фахом; відкрив закон збереження енергії та закон перетворення тепла у роботу.

³ Ієрінґ Р. (1818 — 1892) — німецький юрист і історик права.

⁴ Сваммердам Ян (1637 — 1680) — нідерландський природознавець, один із засновників наукової мікроскопії. Вивчав анатомію комах, зокрема зміни будови їхнього організму на різних стадіях метаморфозу.

⁵ Шпенер Ф. Я. (1635 — 1705) — німецький релігійний діяч, засновник різновиду протестантизму — пієтизму.

⁶ Йдеться про слова з книги Ф. Ніцше «Так мовив Заратустра»: «Щастя знайдено нами», — кажуть останні люди і кліпають очима». (Ніцше Ф. Так мовив Заратустра. — К., 1994. — С. 11).

⁷ Лукач Д’єрдь (Георг) (1885 — 1971) — угорський філософ, естетик і літературознавець, один із засновників неомарксизму.

Попередні зауваження до «Зібрання праць із соціології релігії»

Вперше опубліковано у «Зібранні праць із соціології релігій», т. I, 1920, с. 1 — 15.

¹ Міманса (санскр. — проникнення, дослідження, міркування, диспут) — у стародавній Індії одна з шести ортодоксальних систем філософії індуїзму, заснована, згідно з переказом, мудрецем Джайміні (між IV і II ст. до н. е.). Представники школи займалися, зокрема, розробкою правових питань.

² Проблемі раціональності музичного мистецтва Заходу присвячена окрема робота М. Вебера «Раціональні і соціологічні засади музики», 1921.

³ Родбертус-Ягецов К. Й. (1805 — 1875) — німецький економіст, фахівець у галузі земельної ренти і прибутку, прихильник ідеї прусського «державного соціалізму».

Аскетичний протестантизм і капіталістичний дух

Вперше надруковано у часописі «Архів соціальної науки і соціальної політики», т. 21, 1905, с. 74 — 110, під назвою «Аскеза і капіталістичний дух». Під цією ж назвою увійшла до тексту книги «Протестантська етика і дух капіталізму» як друга частина другого розділу.

¹ Бакстер Річард (1615 — 1691) — англійський релігійний діяч, теолог і проповідник нонконформістської орієнтації. Один із попередників пієтизму. /510/

² Барклей Роберт (1648 — 1690) — шотландський проповідник, автор полемічних праць на захист квакерства.

³ Франклін Бенджамін (1706 — 1790) — американський вчений, економіст і публіцист, філософ. Його морально-етичні погляди М. Вебер кваліфікував як класичний прояв «духу капіталізму».

⁴ Яків І — син Марії Стюарт, король Англії і Шотландії (1603 — 1625). Карл I — син Якова I, король Англії з 1625 по 1649 р., скараний на смерть під час Англійської революції.

⁵ Батлер Семюел (1612 — 1680) — англійський поет, в часи реставрації опублікував сатиричну поему «Ґудібрас», спрямовану проти пуритан.

⁶ Веслі Джон (1703 — 1791) — англійський релігійний діяч, теолог, засновник методистських громад.

⁷ Лод Вільям (1573 — 1645) — архієпископ Кентерберійський, радник королів Якова I і Карла I, запеклий противник пуритан, страчений в часи Англійської революції.

«Церкви» і «секти» у Північній Америці

Вперше опубліковано у щорічнику «Християнський світ» (Christliche Welt, 20 Jg., 1906). Основою публікації стала стаття М. Вебера «Церква і секти», надрукована у газеті «Frankfurter Zeitung» (13, 15 квітня 1906 р.). Після ґрунтовної переробки опубліковано М. Вебером у першому томі «Зібрання праць із соціології релігії» під назвою «Протестантські секти і дух капіталізму» (1921).

¹ Штекер Адольф (1835 — 1909) — німецький релігійний діяч, євангельський проповідник.

² Теніс Фердинанд (1855 — 1936) — німецький соціолог та історик філософії, один із фундаторів німецької соціології. У книзі «Спільнота і суспільство» розглядав спільноти як об’єднання, які постають органічним шляхом і ґрунтуються на емоційних зв’язках, а суспільства — як об’єднання, котрі створюються на раціональних засадах для досягнення певної мети. Ідеї Ф. Теніса мали певний вплив на розуміння проблеми раціональності соціальної дії М. Вебером. /511/

Господарська етика світових релігій. Вступ

Вперше надруковано в «Архіві соціальної науки і соціальної політики», т. 41, 1915, як вступний розділ до циклу досліджень М. Вебера із соціології світових релігій.

¹ Суфізм (від араб. суф — вовняна хустка) — течія в ісламі, яка виникла на початку VI ст. в Іраку та Сирії, а згодом поширилась в усіх мусульманських країнах. Вчення суфізму ґрунтується на містико-аскетичних засадах. Його носіями найчастіше були мандрівні проповідники-дервіші, об’єднані в ордени на чолі із «святими батьками» — шейхами.

² Терціарії (від латин. tertius — третій) — члени мирських католицьких організацій (братств) при деяких католицьких орденах (францисканцях, домініканцях, кармелітах). Назва «терціарії», пов’язана з тим, що вони були третім релігійним об’єднанням, створеним у XIII ст. святим Франциском Асізьким.

³ Крішна (санскр. темний, чорний) — в індуїстській релігії вважається одним із втілень Вішну, бога пастухів і скотарів, одного із головних персонажів «Махабхарати».

⁴ Гедеон (бібл.) — один із семи суддів ізраїльських, який із 300 неозброєними воїнами розгромив численне військо мідіянитян (Суд, VI — VIII).

Іфтах (бібл.) — суддя ізраїльський, котрий приніс в офіру Богові свою власну дочку, виконавши цим обітницю, дану перед битвою з амонитянами (Суд., IX).

⁵ Елевсинські містерії — у Стародавній Греції щорічні релігійні свята на честь богині плодючості Деметри та її доньки Персефони, що відбувалися у м. Блевсині.

⁶ Карма (санскр. діяння, вчинок) — у давньоіндійських релігіях (індуїзм, буддизм, джайнізм) сукупність усіх добрих і поганих вчинків, зроблених людиною у попередніх втіленнях, які визначають її долю у втіленнях наступних. Ланцюг перевтілень і закон карми можна подолати, позбувшись тілесних прагнень і занурившись у споглядання, тобто досягнувши стану нірвани. Згідно із вченням зороастризму, всесвіт є ареною боротьби між добрим богом Ахурамаздою і богом зла й пітьми Ангромайнью. Результат цієї боротьби залежить від вільного вибору людини, яка мусить вибирати між добром і злом та сприяти перемозі добра.

Вчення про приречення (приділ) людини (латин, predestination) — важлива складова частина релігійно-етичної концепції кальвінізму. Згідно із цим вченням, людина з самого початку приречена Богом до спасіння або загибелі, а тому спасіння фактично не залежить від її волі.

⁷ Хлисти — релігійна християнська секта, що виникла у Росії наприкінці XVII — на початку XVIII ст. Хлисти відкидають церковні обряди, хоча можуть відвідувати церкву. Свої /512/ зібрання — «радєнія» — хлисти проводять, читаючи молитви і танцюючи, щоб досягти стану релігійного екстазу.

⁸ Квієтизм (від латин, quietus — спокійний) — течія у католицизмі, прихильники якої шукають спасіння душі, відмовляючись від активної мирської діяльності і занурюючись у стан містичного споглядання. Виникла в Іспанії у XVII ст.

⁹ Пієтизм (від латин, pietas — благочестя) — течія в лютеранстві, заснована Шпенером наприкінці XVIIct. Пієтисти доводили, що спасіння можна досягти, культивуючи релігійні почуття, а не занурюючись у зміст релігійних догматів, вони з недовірою ставились до релігійного раціону.

¹⁰ Валлабха (1479 — 1531) — індійський релігійний мислитель, представник школи веданти, розвивав вчення про «бхакті» — любов і особисту відданість божеству.

¹¹ Сома (санскр. видавлювати) — у давньоіндійській міфології чарівний напій, вживання якого призводить людину до екстатичного стану, а також божество цього напою — Сома Павамана. Про рослину, із стебел якої виготовляли сому, точних відомостей немає.

¹² Екхарт (Eckhart) Йоган (Мейстер Екхарт) (1260 — 1327) — німецький філософ-містик, чернець домініканського ордену. Йдеться про Екхартову проповідь «Марія і Марта», присвячену тлумаченню євангельського епізоду — перебування Ісуса Христа в гостях у домі Марти, яка клопоталася про Нього, тоді як її сестра Марія слухала, що говорив Христос. Сестри символізують турботу про земне і турботу про небесне.

¹³ Бентам (Bentham), Єремія (1748 — 1832) — англійський правник і філософ-мораліст, один із чільних представників утилітаризму. Доводив, що вчинки людей слід оцінювати за їхньою корисністю для інших людей.

¹⁴ Інокентій III (в миру Лотаріо ді Сеньї, 1160/61 — 1216) — римський папа з 1198 р., за його понтифікату влада церкви значно посилилась і фактично підпорядкувала собі владу мирську, що знайшло своє відображення, зокрема, у т. зв. «теорії двох мечів». Догмат про непогрішимість папи — правило, згідно з яким папа, виступаючи з амвона з питань віри і моралі, є непогрішимим. Прийняте з ініціативи папи Пія IX та єзуїтів у 1870 р.

¹⁵ Іоанн XXII — папа римський, понтифікат 1316 — 1334 (часи т. зв. авіньйонського сидіння пап).

Напрями і щаблі релігійного заперечення світу

Вперше опубліковано в «Архіві соціальної науки і політики», т. 41, 1915, с. 387 — 421, під назвою «Проміжний /513/ розгляд. Щаблі і напрями релігійного заперечення світу». Передруковано у першому томі «Зібрання праць із соціології релігії» (1920).

¹ Лаоцзи (Лі Ер) (VI — V ст. до н. е.) — давньокитайський філософ, за переказами, сучасник Конфуція. Автор вчення про «дао» — «шлях», яким прямує розвиток світу і який визначає долю людини. Щоб не порушувати закон «дао», людина мусить утримуватись від дії, повністю довірившись долі.

² Сотеріологія (від давньогр. soter — рятівник, спаситель) — вчення про шлях спасіння душі, важлива складова частина віровчення світових релігій.

³ Маються на увазі слова Ісуса Христа до своїх учнів: «Погляньте на ті он лілеї, як вони не прядуть ані тчуть. Але говорю вам, що й сам Соломон у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них!» (Євангеліє від Луки, 12, 27).

⁴ Дживанмукті — у релігійно-філософському вченні джайнізму поняття, яке означає звільнення душі (дживи) від залежності її од матерії (адживи) і тим самим від перероджень і закону карми. Шляхом до цього є, зокрема, дотримання вимог «триратни»: віри в істинність приписів джайнізму, правильного пізнання і праведного життя.

⁵ Екзорцизм — різновид магії, вчення про заклинання духів.

⁶ Апотропеїчна магія — магічні дії, спрямовані на захист здоров’я людини від шкоди, завданої злими духами.

⁷ Тридентський собор (1545 — 1563) — собор, що прийняв рішення, спрямовані проти поширення реформатських вчень («контрреформація»), а також обговорював питання про недоцільність використання при службі Божій музичних творів у техніці багатоголосся.

⁸ Або ж мимовільним наслідком оргіастичного збудження. Виникнення в Росії секти скопців (кастратів) пов’язане було із прагненням уникнути цього розцінюваного як гріх наслідку оргіастичних танців («радєній») хлистів. — Прим. М. Вебера.

⁹ Архілох (VII ст. до н. е.) — один із перших давньогрецьких поетів-ліриків. За переказом, співвітчизник Архілоха Лікамб висватав за нього свою доньку Необулу, проте згодом порушив своє слово. Ображений Архілох почав складати на адресу Необули і Лікамба образливі вірші й поширювати їх серед людей, чим довів Лікамба до самогубства.

¹⁰ Згідно з міфом, приводом до Троянської війни стало викрадення Парісом, сином троянського царя Пріама, дружини спартанського царя Менелая, прекрасної Єлени. /514/

¹¹ Сапфо (нар. бл. 612 р. до н. е.) — давньогрецька поетеса родом з острова Лесбос, оспівувала кохання як непереможну силу, якій закохана людина не може протистояти.

¹² Перікл, за свідченням Фукідіда, у своїй промові до афінян висловився у тому дусі, що жінка мусить бути насамперед дружиною свого чоловіка, дбати про сім’ю і не прагнути до популярності. Водночас дружина самого Перікла, Аспасія, мала на нього значний вплив і була популярною в Афінах та за їх межами. Схожу позицію щодо місця жінки в суспільстві займав і Демосфен.

¹³ Йдеться про трактат італійського гуманіста Бальтазара Кастільйоне (1478 — 1529) «Il Libro del Cortegiano» — «Із життя придворного», де глибоко і психологічно переконливо зображено почуття кохання.

¹⁴ «Португальські листи» (дбр.) — твір, приписуваний перу Г. Ж. Гієрага (1669). Книга складається з п’яти листів, які черниця-португалка, спокушена і покинута французьким офіцером, надсилає з монастиря своєму коханому.

¹⁵ Пен Вільям (1644 — 1718) — американський релігійний діяч, керівник у штаті Пенсільванія квакерської громади, яка мала великий вплив на життя штату.

¹⁶ Афанасій Александрійський (295 — 373) — християнський теолог, один з отців церкви; обґрунтував — всупереч аріянам — тезу про єдиносутність Бога-отця і Бога-сина; ця теза Нікейським собором (325) була утверджена як один з догматів православ’я.

Попередня     Головна     Наступна