Попередня     Головна     Наступна           Примітки

V. ВИНИКНЕННЯ МІСТ

Дореволюційна історіографія мало цікавилась вивченням міст Київської Русі, а якщо й вивчала їх, то не розбиралась досить чітко в еволюції міських поселень і, особливо, в соціальному змісті цієї еволюції. Радянські археологи — П. П. Єфименко [Єфіменко], В. І. Равдонікас, А. В. Арциховський [Арціховський] — багато зробили для вивчення давньослов’янських поселень і давньоруських міст. Але все-таки й тепер не всі, навіть дуже важливі питання історії поселень Київської Русі в дофеодальний період розв’язані. Багато дуже важливих археологічних об’єктів ще не досить обгрунтовані і вичерпно не датовані. Проте як там воно не є, ми тепер маємо змогу розібратись у питанні про походження і дальшу еволюцію поселень.

Насамперед можна встановити якнайтісніший зв’язок міст IX — X ст. з городищами попередньої стадії розвитку. Городища являють собою невеликі площею поселення (від 20 до 100 — 120 м у довжину). Форма їх різноманітна — круглі, прямокутні, трикутні, овальні тощо. Звичайно вони розташовувались на високих берегах рік, коло круч і ровів. В літературі було відзначено, що городища залягають цілими гніздами, розміщені на невеликій, іноді на зовсім незначній відстані, наприклад за кілометр і менше ³⁷.

Тепер можна вважати встановленим, що городища подібного типу, тобто такі, навколо яких не було слідів поселень, належали великим родинам. А сукупність городищ, розміщених на невеликій відстані одне від одного цілими гніздами, можна вважати поселеннями всього патріархального роду. Археологічні дані дозволяють встановити дальшу еволюцію поселень ³⁸.

При розкладі патріархального роду і розпаді великих родин городища насамперед збільшуються розмірами. Нам здається, що типом таких городищ є так зване Борщевське городище, обслідуване П. П. Єфименко ³⁹. Це городище, огороджене валом і ровом, уже має в довжину 180 м, а в ширину 30 — 35 м. В ньому є землянки, вирубані в крейді, квадратної форми, розміром 3,5 — 4,5 м. Ці землянки були зв’язані внутрішніми ходами. Можна припускати, що в них містились окремі родини після розпаду великих родин. П. П. Єфименко датує Борщевське городище VIII — IX ст.

З часом, коли процес розкладу патріархального роду і розпаду великих родин почав завершуватись, городище втрачає своє значення як центр поселення. Вони починають перетворюватись у рефугіуми, тобто в тимчасові пристановища, а навколо них, або навіть незалежно від них, починають поступово виникати відкриті поселення — села. В літературі було вже відзначено, що типом таких городищ є Ковшаровське городище верхнього культурного шару ⁴⁰.

Це городище міститься на території старого, «великородинного» типу, городища. Воно має нову систему укріплень. Замість валу й рову тут були споруджені дерев’яні укріплення на кам’яному фундаменті, що складалися з стовпів, . вкопаних у землю нижче кам’яної кладки, і горизонтально покладених колод твердого й м’якого дерева. Кам’яна кладка, що являла собою фундамент дерев’яного укріплення, складалась з невеликого брукового каменю. На Ковшаровському городищі було виявлено житло, зроблене з колод і подібне до сучасної простої хати; воно мало слюдяні вікна. Дуже характерно й показово, що верхній культурний шар виявлено не тільки всередині городища, а й за його межами, в безпосередньо прилеглій до нього місцевості, причому на досить великій площі — до 4 — 5 га; отже вся ця площа в дану епоху була заселена. Але за даними, одержаними в результаті розкопів Білоруської Академії Наук, городища зовсім занедбувались і перетворювались у пристанища: в більшості городищ (70 %) культурний шар не йде далі IX ст., і тільки 30 % городищ зберегли своє значення.

Як було вказано, відкриті селища з часом стають пануючим типом поселень ⁴¹. Але іноді на території, де пануючим типом були відкриті селища, будувались городища. Вони відрізняються від старих городищ тим, що на їх території немає культурних решток. Отже такі городища були тільки пристанищем на випадок нападу ворогів. Звичайно, ні городищ великородинного типу, ні городищ, навколо яких містились відкриті поселення, ні городищ-рефугіумів не можна назвати містами, тобто великими торговельно-промисловими центрами, хоч їх і називали містами як іноземці (Русь скандінави називали Гардарик, тобто країною міст), так і руські сучасники. Ми вже цитували слова кн. Ольги, звернені до обложених жителів Іскоростеня, де вона сільські поселення деревлян називала «градами».

Але вже в IX — X ст., за археологічними даними — правда, не досить численними і вичерпними — можна простежити виникнення міст ⁷*. На жаль, ці дані не дозволяють нам вивчити початковий тип цих міст, саме так званих міст племінних, центрів племінної верхівки. Таким, наприклад, містом був Іскоростень у Деревлянській землі. Можна припускати, що ці племінні центри насамперед були містами дофеодальної епохи. Археологічні дані, що є в нашому розпорядженні, стосуються до міст, що виникли уже в період розпаду племінної організації, і називати їх племінними центрами без попереднього вивчення ми не можемо. Такими містами, виникнення яких було простежене, є Полоцьк і Смоленськ. Полоцьк виник на місці старого городища (VIII — IX ст.), що містилось на правому березі р. Полоти коло впаду її в Західну Двіну. Це городище було укріплене прямокутним валом приблизно 70 м довжини. В культурному шарі цього городища виявлено звичайну культуру старих великородинних городищ, ліпну кераміку і кістяні знаряддя.

Нове городище виникло на початку X ст. В культурному шарі, що належить до цього періоду, знайдено уламки посудин, зроблених на гончарному колі, скляне намисто, металеві браслети, словом, рештки, типові для поселення нового типу. Укріплення нового городища переробляються, площа їх розширюється. Навколо цих укріплень розростаються відкриті поселення по ріках Полоті і Двіні. Міське населення росте. Місто в міру того, як ремесло і торгівля відділяються від сільського господарства, перетворюється в промисловий і торговельний центр.

Як ми вже говорили, є матеріали, що характеризують виникнення Смоленська. Спочатку місто стояло не на території сучасного Смоленська, а нижче його по Дніпру, приблизно 12 км, там, де міститься с. Гнєздово. На території старого міста також існували городища великородинного типу. В X ст. виникають два нові городища — одне в гирлі р. Свинки, прямокутної форми, довжиною близько 100 м і шириною 30 м, друге — в гирлі р. Ольшанки, трикутної форми, довжиною приблизно 190 м. Обидва городища укріплені валами. Навколо цих городищ розрослись широкі поселення, розташовані за течією рік Свинки і Ольшанки. Населення цих міст було досить численне, про що свідчить великий курганний некрополь X — XII ст., в якому нараховується 3862 кургани. В XI ст. місто, як то ми спостерігаємо й щодо Полоцька, було перенесене на нове місце, тобто на територію сучасного Смоленська, але це було спочатку місто-замок, яке згодом перетворилось у феодальне місто.

Якщо в нас є археологічні дані, достатні для з’ясування еволюції поселень східного слов’янства, то ніяких відомостей для розв’язання питання про організаційну структуру міст IX — X ст., про розряди населення і про кількісне їх співвідношення ми не маємо; тут можливі тільки припущення. Так, можна припускати, що в так званих племінних містах концентрувались племінна влада, князь, його дружина, «нарочиті мужі» — племінна старшина. Оскільки племінне місто було центром усієї території, природно думати, що в племінному місті, як найбільш численному і краще захищеному, скоріше ніж деінде осідали ремісники й купці.

Але серед міст Київської Русі вже давно почали виділятись декілька, економічне і політичне значення яких було виняткове порівняно з містами племінного типу. Такими містами були Новгород і, особливо, Київ. Вони переважали всі інші міста не тільки численністю населення, а й складністю своєї організаційної структури. Нам здається, що ці два міста почали перетворюватись у міжнародні торжища.

Попередня     Головна     Наступна           Примітки