Попередня     Головна     Наступна





Василь НІМЧУК

«СИНОНЇМА CЛАВЕНОРОССКАА» — ПАМ’ЯТКА ДАВНЬОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛЕКСИКОГРАФІЇ



В кінці XVI — на початку XVII ст. з’явились такі видатні праці українських філологів, як «Граматика» і «Лексис» Л. Зизанія, що вийшли в 1596 р. у Вільні, «Граматика» М. Смотрицького, надрукована в 1619 р. в м. Ев’ю і «Лексїконъ славенорωсскій» П. Беринди, виданий лаврською друкарнею в Києві 1627 р.

У середині XVII ст. на Україні продовжується робота над створенням перекладних словників. З того часу (1642 р.) до нас дійшов великий перекладний латино-церковнослов’янський словник Є. Славинецького, укладений на основі славнозвісного словника латинської мови італійця А. Калепіна. Словник Є. Славинецького, який зберігся в кількох списках, має понад 27000 реєстрових слів. Поряд з церковнослов’янською у перекладній частині словника Є. Славинецького добре представлена й українська лексика 1.

До середини або другої половини XVII ст. належить і рукописний словник «Синонїма славеноросскаА» невідомого автора. Першим на цю пам’ятку старої української лексикографії звернув увагу П. Житецький, що опублікував словник під назвою «Словарь книжной малорусской речи по рукописи XVII века» як додаток до своєї монографії «Очерк литературной истории малорусского наречия в XVII веке» (К., 1889).

Даючи оцінку пам’ятці, П. Житецький писав: «...словник становить значний науковий інтерес уже завдяки тому, що наочно показує нам, з яким напруженням працювала думка в давнину над матеріалом слов’янським, щоб видобути з нього все, що було можливе, для свого вираження» 2.



1 Див. нашу статтю «З лексикографічної спадщини Є. Славинецького», «Лексикографічний бюлетень», вип. VIII, К., 1961.

2 П. Житецкий, Очерк литературной истории малорусского наречия в XVII веке, c приложением словаря книжной малорусской речи по рукописи XVII века, К., 1889, стор. 3.



П. Житецький вказував, що в словнику можна знайти чимало цікавих українських слів, хоч у цілому народна мова XVII ст. представлена в ньому недостатньо.

Перший публікатор рукопису «Синонімів» дав дуже стислу характеристику словника, але зробив важливе зауваження, що в руках невідомого укладача «Синонімів» був «Лексїконъ славенорωсскій» П. Беринди — праця, якою він постійно користувався. Отже, «Синоніми словенороські» були укладені після 1627 р.

Виходячи з частого вживання літери у замість оу, ү, літери ıа замість А та з абсолютної переваги літери и над літерою ы, П. Житецький відніс укладання словника до другої половини XVII ст.

Дослідник давньої української лексикографії Ян Янів присвятив «Синонімам» свою окрему розвідку «Z badań nad słownikami staroruskimi. Cz. I. Uwagi o zbiorze «Synonima slavenorosskaja (z XVII w.)» 1.

Зіставивши словник «Синоніма славеноросскаА» в публікації П. Житецького з текстом «Лексїкона славенорωсского» П. Беринди 1627 р. видання, Я. Янів прийшов до висновку, що «Синоніма славеноросскаА» є зворотною переробкою словника П. Беринди.

В. Вітковський зазначає, що словник «РеченїА по алфавиту ω(т) языка полска» (нараховує 820 статей), який зберігається в відділі рукописів Історичного музею в Москві, має близький зв’язок з «Синонімами словенороськими». Він також є зворотною переробкою «Лексикона словенороського» Памва Беринди, але ранішою, ніж «Синоніми» 2.

Переробки «Синоніма» і «РеченїА по алфавиту...», припускає В. Вітковський, є незалежними 3.



1 Див. «Sprawozdania towarzystwa naukowego we Lwowie», rocznik XVIII, zeszyt 3, Львів, 1939.

2 Wiesław Witkowski, Dwa rękopiśmenne siowniki polsko-cerkiewno-ruskie, z. XVII w., «Zeszyty naukowe Uniwersytetu Jagiellońskiego, Prace językoznawcze, z. 4 (Filologia, z. 8)», Kraków, 1961, стор. 222 — 223.

3 Tам же , стор. 224.



Я. Янів докладно проаналізував численні помилки, допущені укладачем чи переписувачем «Синонімів», на які звернув увагу ще П. Житецький. Він вказав на риси польської фонетики, що знайшли свій відбиток в лексичних запозиченнях з польської мови.

Я. Янів зробив припущення, що укладач «Синонімів» був вихідцем з території, розташованої більше на схід, ніж територія, з якої походив П. Беринда. Як на сліди наддніпрянських говірок, що знайшли відображення в словнику, він вказує, зокрема, на кінцеве -’а на місці -’е в іменниках середнього роду другої відміни, метатезу в словах бондаръ і кропива. Проте доказову силу має тільки слово кропива. Адже кінцеве — А в іменниках середнього роду другої відміни досить добре засвідчене і словником П. Беринди. В оригіналі «Синонімів» маємо боднаръ, помилково надруковане у публікації П. Житецького з метатезою (бондаръ).

Про наддніпрянське походження автора «Синонімів» яскравіше промовляє часте вживання літери и на місці ы і навпаки, а також морфологічні риси: неозначена форма на -ть (добродЂйство заживать — бл̃гопострадать, уснуть — поспать), дієслівне закінчення -мъ у 1-й особі множини теперішнього часу (оуфаεмъ — уповаε(м), зворотні дієслова з часткою -сь (гордюсь — пышнюсь), відсутність чергування д//ж у 1-й особі однини теперішнього часу в дієслові (гордюсь).

Монографія П. Житецького «Очерк литературной истории малорусского наречия в XVII веке» давно вже є бібліографічною рідкістю, і опублікований як додаток до неї словник «Синонїма славеноросскаА» став малодоступним для вивчення. До того ж основні принципи публікації рукопису словника, застосовані П. Житецьким, не задовольняють сучасних вимог. Видаючи пам’ятку, П. Житецький значною мірою порушив структуру оригіналу. Він розташував усі слова за алфавітним порядком, усунув слова, що не мають при собі пояснень, а також ті словникові статті, в яких переклад є тотожнім з реєстровим словом; об’єднав разом слова, пояснені кілька разів у різних групах, і звів до одного слова вирази, за допомогою яких пояснюється це слово, розкрив скорочення і титла. Крім цього, у виданні П. Житецького є чимало відхилень від написань оригіналу. Наприклад, в оригіналі маємо: анґлыя, астролоґія, старіца, богатиръ та ін., а в публікації П. Житецького відповідно: Англія, астрологія, старица, богатыръ та ін.

Щоб зробити словник «Синонїма славеноросскаА» доступним для дослідників історії української мови й української лексикографії, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР вирішив опублікувати цей словник за рукописом, який зберігається у відділі рідкісної й цінної книги Державної публічної бібліотеки АН УРСР (інв. № 4279).

Рукопис словника «Синонїма славеноросскаА» оправлений в одній книзі разом з граматикою М. Смотрицького 1619 р. видання. Після граматики вміщено чистий аркуш, на наступному поданий «Оуставъ како чернило дЂлати», а за ним іде текст рукопису словника з заголовком «Синонїма славеноросскаА», написаний українським скорописом середини — другої половини XVII ст. Авторська пагінація в рукописі відсутня. Пагінація словника зроблена олівцем, очевидно, П. Житецьким. Весь рукопис «Синонімів» складає 371 сторінку.

Словникові статті в «Синонімах» розташовані в стовпчик в алфавітному порядку. Зрідка трапляються дві словникові статті в одному рядку. Над словами, що починаються з нової літери, посередині знаходиться відповідна велика літера. Внутрішній алфавіт слів витримується здебільшого тільки в перших двох-трьох літерах.

Перші дві літери або третя літера слів, розташованих у стовпчик, поставлені також над стовпчиком, зрідка — на полі.

Внизу під правим стовпчиком пишеться слово, склад або літера, яким починається наступна сторінка.

Словник не є закінченою працею. В ньому після деяких груп слів залишено вільні місця, навіть сторінки для вписування нових слів. На полях і в тексті словника є доповнення, написані іншим почерком.

Численні помилки в написанні слів, головним чином перекладної частини, вказують на те, що перед нами, можливо, чорнова робота або список з іншого рукопису.

Між реєстровими та пояснюючими словами зустрічається зрідка кома, дуже рідко — двокрапка. З надрядкових знаків вживається ’΄ над и та ’ над ω, зрідка трапляються титла над словами, які звичайно писалися з ними в церковнослов’янській мові того часу.

Повнозначні частини мови подаються здебільшого у такій початковій формі, як і в «Лексїконі» П. Беринди: іменники — у формі називного відмінка однини, прикметники — у формі називного відмінка однини чоловічого роду, дієслова — у формі 1-ї особи однини теперішнього часу.

Іноді в перекладі, щоб уникнути повторення спільної частини двох однокореневих сусідніх слів, дається тільки суфіксальна частина другого слова.

У реєстр внесені не тільки окремі слова, а й деякі сполуки слів.

Зроблене нами зіставлення тексту «Синонімів» з текстом «Лексїкона» П. Беринди підтверджує вказівку П. Житецького, що укладач користувався працею П. Беринди, та висновок Я. Янова про те, що «Синоніма славеноросскаA» є зворотною переробкою «Лексїкона» П. Беринди, основаною головним чином на першій частині словника П. Беринди й додатках до неї. Але автор «Синонімів» не пішов прямо за Памвом Бериндою.

З пояснювальної частини «Лексїкона» П. Беринди відібрані лише слова тогочасної української літературної мови. У реєстрі «Синонімів» немає багатьох слів з «Лексїкону» П. Беринди, характерних для рідної говірки П. Беринди (з бойківських або покутсько-буковинських чи близьких до них говорів): ачей, либой, деревище, потА, потАтко, рАбка, ωрАбка, гачЂ, багнята, шутка, дЂвойка, струтити, богмюсА та ін.

Немає в реєстрі «Синонімів» більшості іншомовних слів з перекладної частини «Лексїкона» П. Беринди, зокрема слів з латинської, давньогрецької та з інших мов, в тому числі й польської, введених П. Бериндою в свій словник для того, щоб краще пояснити реєстрове слово. Відсутні в «Синонімах», наприклад, такі слова, як: акроама, крεдитор, маεстатъ, матолка, ксіεнжицъ, сакъ, капса та багато інших.

Власне українська лексика в «Синонімах» представлена не більшою мірою, ніж у «Лексїконі» П. Беринди.

Наукова цінність «Синонімів словенороських» полягає в тому, що це перший відомий словник, реєстр якого складає лексика української літературної мови.

У нашому виданні, що здійснюється в першу чергу з науковою метою, зберігаються усі особливості оригіналу, важливі для дослідника.

Текст рукопису транслітерується згідно з «Правилами видання пам’яток української мови XIV — XVIII ст.» 1



1 Див.: «Правила видання пам’яток української мови XIV — XVIII ст.», К., 1961.



У публікації словника зберігається авторська пунктуація.

Надрядкові літери оригіналу в публікації беруться в прямі дужки, а дописані іншим почерком слова в тексті чи на полях беруться в квадратні дужки.

Частина наступного слова, переважно суфіксальна, що стоїть поруч з іншим спорідненим словом і вживається укладачем, щоб не повторювати спільної частини споріднених слів, має перед собою в публікації риску.

Заголовні літери залишаються, як в оригіналі, посередині сторінки, а літери, що вказують на внутрішній алфавіт реєстрового слова, перенесено над стовпчик реєстру.

Слова, склади, літери, що в оригіналі вказують на те, як починається наступна сторінка, відносяться в публікації відповідно в реєстр або в перекладну частину.

Знак // вказує кінець сторінки. Номер сторінки оригіналу зазначається на полях тексту публікації проти знака, що вказує на її закінчення. Невичитані місця позначаються трьома крапками. Помилки оригіналу зазначаються у виносках.


В. В. Німчук

















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.