Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[Українська драматургія першої половини XIX ст.: Маловідомі п’єси. — К., 1958. — С. 175-265.]

Попередня     Головна     Наступна





Кирило ТОПОЛЯ

ЧАРЫ, ИЛИ НЕСКОЛЬКО СЦЕН ИЗ НАРОДНЫХ БЫЛЕЙ И РАССКАЗОВ УКРАИНСКИХ



ПРЕДУВЕДОМЛЕНИЕ


Украйною называется, кроме Слободско-Украинской губернии, еще некоторая часть Киевской, что ниже Киева по Днепру, там, где города Черкассы, Канев и соседние им места. Не знаю решительно, почему сим местам дают название Украины и почему тамошние жители называют себя украинцами. Быть может, что они живут в том краю, где первоначально образовалось общество, служившее началом нынешних малороссийских казаков. Почему жители, оставшиеся на первобытном своем месте, по образовании Малороссии, желая утешить себя в потере, хвалились, что они живут в краю родном или что они остались жить у краю, то есть на конце... Себя ж назвали украинцами. Но это не мое дело — дело историка поправить или опровергнуть мою мысль.

Я решаюсь только сказать, что разность между малороссами и украинцами, кажется, незначительна, но в самой сущности весьма приметна. В нынешней Малороссии народ более угрюм, нежели в Украине. Соседство ли поляков, или что-либо другое характер их сделало гораздо живее. Не найдете почти ни одной деревни, чтоб в ней не было музыки, состоящей из скрипки, цымбал, виончеля или бубна. Между тем как в Малороссии в самых больших местечках едва отыщется один скрипач, и то плохой. Есть в Украине деревни, что, несмотря на утеснение некоторых польских и других помещиков, молодежь непременно, в свободный воскресный день, соберется под музыку плясать в урочном месте. Сим местом по большей части бывает жидовская корчма. Кроме ж того, вечерами гуляют на какой-либо деревенской площадке, которая называется улицею. Посиделки у них называются /178/ вечерницами, на коих обыкновенно собираются гулять в зимние ночи. Но несмотря на вольное обхождение молодежи между собою, примеров порочных почти не бывает. Это всеобщий закон нравственности малороссов им воспрещает. Одно удовольствие, занимающее их молодые лета, есть песни, музыка и пляска. Правда, бывают и у них примеры ревности, примеры мщения, но последнее, кажется мне, заимствовано большею частию от другого какого-либо народа.

Дух украинцев более поэтический — почему воображением своим произвел и более чародейств, делаемых знахарями, ведьмами и тому подобными. Отчего и в поговорке, между народом употребляемой, дается преимущество — «Киевские ведьмы».

В сей пьесе под названием «Чары» и проч. представлены мною частию очевидные были, частию рассказы преданий народных. А доказательством чего-либо могут служить песни. Так как служили они и некоторым истинам историческим.

Скажут многие, что пьеса эта есть что-то смешанное и не заключает в себе определенной формы, свойственной какой-либо существующей пьесе театральной. На сей вопрос могу только ответить, что пусть и так, но от смешного к плачевному, а от печального к веселому небольшой переход: часто бывает то и другое в природе, и в одно и то же время.

Для сообразнейшей же характеристики лиц и действий народных, я изобразил их на природном украинском, или малороссийском наречии. Но необходимость не навлечь скуку отчасти непонятными словами для публики московской, старался, как можно, избегать многоречий — заменяя оные отчасти куплетами из песен, отчасти самими песнями, употребляемыми в быту украинском.

Дальнейшее объяснение сей моей пьесы, равно как и суждение об ней (если она того стоит), предоставляю всякому...

А я свое окончил.









ДЕЙСТВУЮЩИЕ ЛИЦА:


Лопата Иван, из багатших крестьян в селе жена его Оксана.

Гриць, сын их.

Коваль Остап, кум Лопаты и жена его Феська.

Василь и Стеха, дети их.

Кугутка Маруся, богатая вдова в селе.

Галя, дочь ее.

Служанка их Вивдя.

Пинчук Омелько и жена его Федора.

Любка и Семен, их дети.

Гончар Игнат и жена его Параска.

Xристя, дочь их, кроме других детей.

Маляр Федор, церковный староста.

Петро и Катря, его дети.

Борщ Гарасько и жена его Явдоха.

Настя и Андрей, их дети.

Овчар Демид и вторая ему жена Устя.

Павло и Уляна, дети его от первого брака.

Макогон Денис и уже третяя жена его Олена.

Мотузок Охрим и жена его Палажка.

Ивга и Иван, их дети.

Панько Кий, войт деревенский.

Лейба, жид, орендарь в селе и жена его Xайло, также с детьми. /180/

Змииха Домаха, знахарка в селении.

Прочие знахари, знахарки и ведьмы.

Скрипач, Цимбалист и Басист } музыканты.

И весь народ деревенский.










СЦЕНА І

В воскресный день вся молодежь деревенская гуляет в жидовской корчме. Орендарь Лейба подносит некоторым пиво и мед. Жена его, Хайло, сидит у печки на подмостке и смотрит с своими детьми на гуляющих, стараясь под такт музыки подтаптывать младшее дитя свое. Войт пьяный спит на прилавке за столом.


Музыка играет, мужчины поют, а девушки танцуют под песню


Ой, де ж ти була, моя нечужая?

За валом брала льон, таки не гуляла.

Ой, де ж ти була, забарилася?

На дирявім мосту провалилася.

Ой, хто ж завалив? — Да козак Северин.

Ой, хто ж рятовав? — Запорожець Іван.

Ой, чи він, чи не він — да не ходи мимо двір,

Мимо мої ворота — да не суши живота.

Таки буду ходить, таки буду любить;

Або тобі, або мені да на світі не жить.

Ой, ти ж, дівчино, ти ж моя мати!

Дай мені вечеряти хоть посеред х’ати.

Я ж не топила, я ж не варила;

Пішла по воду, відра побила.

Бо на ринку була і горілку пила,

І розсади накупила, і весь город засадила;

І капуста моя, і качаннячко —

Вірнеє з козаком жениханнячко... /182/

На улицю не ходжу і дома не всиджу;

Як прийдеться, куди-небудь... підкопаюсь в хижу.


Войт

(под конец песни, впросонках, лежа на своем месте, кричит)

Га, га, га, на панщину — хлопці й чоловіки молотить, жінки до конопель, а дівчата прясти! ей, га, да зараз, чи чуєте?


Сим криком он остановил музыку и поющих. Девушки ж в суматохе одна за другою прячутся в угол к печке с криком.


Ох, моя Масю, що це такеє!


Мужчины

(ободряя их)

Да цитьте, дівчата, це п’яний війт, йому і сниться про панщину.

(И подошедши к девушкам, начали помеж собою шутить насчет испуга и хохотать)


Войт

(проснувшись от своего крика, привстал, облокотился одной рукой на стол, а другой протирая себе глаза, осматривается)

Ба, де це я? ага, у навіженого Лейби! нівроку!.. Аж голова не на своїм місці. Нічого казать, добру за сина горілку ма. Гим...

(Задумывается)


Лейба

(унимая хохот гуляющих, сам с улыбкою подходит к войту).

Сцо, сцо, пах, тобі з, пане війте, цудилось? Гирсте, як зе нас твоя з милосць злякав.


Войт

(смотрит на него)

Гим, злякав! Лейбо, не знаєш, бачу, ти мене... що ж, /183/ коли б ти хоч раз побув на панщині... а то, мабуть, не чув ще мого гвалту?


Лейба

(с притворным удивлением). Не цуф? де то з, пах, не цуф!


Войт

(в удовольствии и с улыбкою),

А коли ж це було?


Лейба

Коли з, пах, було!

(Почесывая себе голову и сдвигая плечами)

Азе з задний бозий за день — цуть, цуть на зорі, сце ми, пах, зидки спимо, а васа, пах, милосць на панщину гвалтує... Ховай бозе! аз синк ходиром ходить, хоць до знахарки йти з переполох вилифать.


Войт

(в удовольствии поглаживая свои усы)

Да воно-бо без того не обійдеться. Хто б двадцять рік війтовав би? Кугуш, покійний був, да й не потрапив. Макогін був, да й загув... А Панько Кий найшовся... Громада поважає, і пани люблять.


Меж гуляющими

Як собака цибулю.


И увеличился хохот.


Лейба

(с усмешкою)

Так зе, так зе, пах, пане війте. Коли з і мені в дворзу трафляється бувать, то тільки з і мови, сцо про пана Панька, дазе його мосць душі не цує...


Войт

(не замечая шуму гуляющих)

Нігде правди діти — недурно я тебе панові хвалив; /184/ мовляв, що такого правдивого орендаря нігде не було й не буде.

(Помолчал немного и с гримасою)

Ну ж, вип’єм?


Лейба

(пожимаясь и почесывая под ярмолкою своєю)

Я з сам, пах, тільки з сцо хотіф...

(Оборотившись к жене)

Хайло, Хайло! Кіма гир цум вассер!

(Опять к войту)

Самой, пах, сабасковой — гіт, а не горілка; во всім світі нема, пах, луцої.


Хайло

(ставши и идя в комнату, всердцах)

А гира шварцюр. Трасця маму вашій з війтом...

(Воротившись же оттуда и поднося вино, качая головою, с улыбкой к войту)

На здоров’я з, пах, Панькові. Ци добре з, пах, спалось?..


Войт

(с нетерпением)

Гаразд. Давай лишень швидше!..


Хайло отходит.


Лейба

(потчевая войта)

Гирсте, я, пах, знаю з, сцо пан Панько добрий цоловік; він целяді не помісає гулять. Азе з казуть, — у вас, пах, сьогодні неділя з?


Войт

(выпив рюмку вина и поморщившись немного)

Гим, а я ж що тут за притика?

(Смотрит на гуляющих, которые в продолжение его /185/ разговора с жидом . между собою шутили и смеялись, качая головою)

Гай, гай, скільки вас тутечка, мов києм нагнано. А як на панщину, то й за третім разом не виженеш і половини...

(Увидев Гриця)

Ба, без Гриця ніде не обійдеться!..


Гриць

(подходя к нему)

Змолоду тільки нам, пане війте, й погулять.

(Подносит стакан пива)

Чи не можна, дядьку, і од мене ж випить?


Войт

(берет от Гриця стакан)

Для чого тільки, може, на горілку не гаразд буде?


Гриць

І, дядьку! люди кажуть: доброму животу, мов на камінь — що не скинь, то змелеться.


Войт

Да й то правда.

(Выпивает)

Дякувать тобі, синашу Грицю!

(Увидев Василя)

Тебе, Василю, мабуть, підмовлено гулять? штука, а не Гриць! А батько дома?


Василь

Поїхав з Грицевим у ярмарок.


Войт

Нічого казать, статечні люди, без чарки ніколи не випустять. Не так, як сучого сина Борщ або Овчар, хоч десять раз в день забігай...

(Присматриваясь на гуляющих) /186/

Ба й Петро, й Павло, й Андрій, й Іван, й Семен, і скільки їх тутечка; а дівчат, дівчат, що й не перелічиш: Галя, Любка, Христя, Настя, Стеха, Ївга, Катря, і-і, ну, ну!


Галя

(с усмешкой)

Трошки менше, як панотцеві здається...


Войт

(грозясь пальцем на Галю)

Бач, яка цікава, мов машинка!.. да гуляйте ж, гуляйте, я вам не забороняю.


Галя

А хіба ж вам, панотче, змолоду й забороняли гулять?


Войт

Ні, Галю, ні! я і сам був охочий до танців; що і тепер як подивлюсь на танці, то аж жижка дрижить. Нехай легко згадається Домасі...

(в сторону и сдвигая плечами)

а тепер в нінащо пустилась... самі пани стережуться... а про нашого брата нічого й казать...

(К гуляющим)

Либонь, оцю співали?

(Поет, вставая с места)

А в пана, пана,

Собака п’яна,

Лежить на санях,

В червоних штанях.


Гриць

Он куди дядько заїхав...


Войт

(берет за руку орендаря и ведет его в другую комнату)

Ну, про мене. Ходім, Лейбо, погуторим! /187/


Лейба

(пожимаясь)

Ніцого з з тобою, пах, робить.

(Уходят).


Между тем Гриць просит музыкантов заиграть, которые, настроив инструменты, заиграли, а девушки начали танцевать под песню

мужчин.


А ще сонце не заходить,

По улиці Грицик ходить,

По улицях й вечорницях,

По хороших молодицях.

(Повторяет музика)

Покинь тую негідницю,

Возьми й мене робітницю;

Я ж робити мастериця,

З себе гарна й білолиця.

(То ж).

Й мені мати заказала,

Щоб я хлопців не кохала;

А я ж хлопців любить буду,

До їх гулять ходить буду.

(То ж музика повторяет)


(Перемена музики и танцующих под песню):

Вийди, Грицю, на вулицю,

І ти, Коваленку;

Пожартуєм, попустуєм

З вами помаленьку.

Гандзю, Гандзю кучерява,

Під решетом ночувала;

Як решето подереться,

Гандзя лиха набереться.

Чого ж вража кудла бреше?

Аж до мене милий чеше;

Вийду ж з хати подивиться,

Щоб в годину не змилиться.

Чоловіче Воропаю, /188/

Де ж я тебе поховаю?

Заховаю під вербою,

Чим накрию? — пеленою.

Заховаю на могилі,

Щоб по тобі вовки вили!


Музыка и танцующие перестали уже, а жидовка Хайло, шатая дите свое, исковерканным голосом и произношением поет:


Цоловіце з Воропаю з,

Де з я тебе з поховаю з?

Поховаю з на могилі з

Сцоб по тобі з віфки фили з.


И поднялся хохот и шум с жидовской песни.


Гриць

Ай, Хайло удала! за це треба ж лишній стакан пива випить. Принеси ж, да холодного!


Хайло

(встала и идет с ключами в дверь)

Зараз, зараз, пах, Грицю!

А здесь мужчины начали упрашивать девушек, чтоб еще они запели что-нибудь.


Гриць

Дівчата, заспівайте ви ще якую пісню! Котора з вас мене любить?


Девушки, смеясь и шепча между собою, не решаются ни одна из них визваться петь.


(И подошедши Гриць к Гале)

Зділай милість, заспівай хоч ти, Галю!


Галя

(не отговариваясь, начала петь)

Ой, їхав, їхав, їхав,

Чом до мене не заїхав?

В мене хата і кімната,

Постіль біла переслата.


За каждым куплетом музыка играет, а Христя танцует с Галею. Ой, їхав, да й проїхав. /189/


А до мене не заїхав;

В мене горщик варенушки

Й варенички на закуску.

Ой, проїхав — не діждався,

Хто ж на тебе сподівався;

Чи так хлопці добрі роблять,

Що чорнявих обіходять?

Ой, ти їхав, а я спала;

Ой, ти свиснув, а я встала;

Да забула попитати,

Чого їздиш коло хати?

Бодай же ти не вернувся,

Що умовоньку забувся.

А щоб їхать біля милой,

Треба зайти на годину...

По окончании.


Все

Ай, дівчата! ай, дівчата!


Гриць

Одна другій не видасть!..


В это время Хайло ему приносит пива, и он начал угощать Галю и Христю, кои за каждым прихлебыванием отговариваются: «Ну-бо, Грицю, далебі, що голова буде боліти».


(Оставивши девушек угощать, Гриць подходит к товарищам)

Нічого на дурницю і время тратить.

(Стал повносить)

Нуте, братдя, дівчат діло танцювать, а наше ще й випить...

(Обносит круговую, в том числе и музыкантов потчевает)


Войт

(выходя из другой комнаты и шатаясь)

А мені, Грицю!.. Гляди, не забувай, то й я, може, потанцюю... /190/


Гриць

(окончивши всех, подносит и войту)

Зводьтеся, дядьку! тільки цур, пане війте, показать своє удальство!


Войт

(опорожнив стакан)

Так, що ж, як танцювать, то й підем.

(Шатаясь, заворачивает полы своего кафтана)


Музыка заиграла, девушки пошли танцевать под песню.


Добривечір, дівчино, чи ти спиш?

Чи є в тебе паляниця або книш?

Єсть у мене й паляниці, і книші, і книші,

І запіканка смачная на печі, на печі.


Музыка повторяет, а войт все шатается.


Гриць

(понуждая его)

Ну ж, дядьку, ну-бо, що хитаєшся, мов жид на богоміллі...


Войт

(пошел пляскою своею мешать прочим, горланя)

Кужілю, кужілю,

Робити не здужаю;

Кину кужіль на полицю,

Сама піду й на улицю...


И только что хотел вприсядку — падает, встает и опять то ж. Девушки перестали танцевать, начали смеяться. Ребята принялись кричать.


Тю, тю, га, га, пане війте!..


Гриць

(со смехом)

Мабуть, дядьку, робить не здужаєш. Тепер давай бог ноги до соломи, або де попалось... /191/


Войт

(видит, что над ним смеются, шатаясь идет к дверям и говорит)

Оце так над війтом Паньком? постривайте ж, дам я вам!!..

(Уходит)


Меж тем еще более увеличивается шум и смех. Некоторые вслед за войтом и себе выходят и тюкают.

Музыка вразладицу играет — и тем оканчивается первая сцена.










ДЕЙСТВИЕ ПЕРВОЕ


Осенним утром хорошим, когда чуть только что восходит красное солнце из-за лесу, стоявшего на восток за селом. Малопомалу умолкал рев скота и лай собак. И только изредка отзывался отголосок войта, повторяющего свой приказ на барщину. Видна была прямая довольно улица, ведущая между белыми крестьянскими избами к Днепру, туманом покрытому. Эта улица пересекалась несколькими извилистыми переулками. На перекрестке, довольно просторном и невдалеке, лежала большая куча колод сосновых. Но на улице почти никого не было.



Явление 1-е

Выходят из правого переулка Гриць и Василь и, встановившись подле колод, стали разговаривать.


Гриць

Ну, брате Василю, так як тобі здалась наша недільнішня гульня?.


Василь

Незгірше; тільки жалко, що не випитав у Любки правди — чи любить вона мене?


Гриць

Он за віщо ти берешся... а моє діло гулять. За лю-/192/бощі я не беруся. Знаю, що моргнув, кивнув — да й моя. Скільки я їх перебрав!..


Василь

Не хвались, брате Грицю! наскочить коса на камінь... добре те, що сходило з рук. Добре і те, що траплялось тобі.

(Поет)

Одна гора високая,

А другая низька,

Одна мила далекая,

А другая близька.

Отак, моя мила,

Коханая, чорнобрива!

Отак любив милу,

Коханую, чорнобриву!!

А у тої далекої

Воли та корови;

А у сеї близенької

Да ще й чорні брови.

Отак, моя мила, і т. д.

Ой я тую далекую

Людям подарую,

А до сеї близенької

Я сам помандрую.

Отак, моя мила, і т. д.

Котилися вози з гори,

Да в долині стали;

Любилися, кохалися,

Да вже й перестали.

Отак, моя мила, і т. д.

Котилися вози з гори,

Поламали ярма;

Да вже ж мені не ходити,

Й де дівчина гарна.

Отак, моя мила, і т. д.

Два голуби воду пили,

А два колотили;

Бодай же тим тяжко, важко,

Що нас розлучили.

Отак, моя мила, і т. д. /193/




Титульна сторінка п’єси К. Тополі «Чари», виданої в Москві в 1837 р. /194/




Гриць

(в продолжение песни Василиевой, расхаживая, и по окончании оной, остановившись подле него, усмехнулся)

Гарно співав ти, Василю, да закончив не знать як... оцим кінцем пісні своєї зараз би попав в бабські плакси!..


Василь

Треба ж кому-небудь і плаксою бути...


Гриць

Василю! ти не знаєш жіночий рід! ти не знаєш, скільки голов наших запропастили вони! і за що ж? і про що ж?

(Расхаживает)

Хіба ж це за те, що наш брат готов душі не чуть; тільки б удалось побачить які-небудь чорні очі — не косо б дивились...

(Опять расхаживает)

Очі, що мов свердлом наше бідне серце...

(С иронической улыбкой)

Гм! Очі! но побач, не раз ці очі будуть кровавими слізьми плакать од нашого брата!.. і я їм!!..

(В это время послышался вдали хохот, и Гриць, приглашая Василя с собою)

Ну, сховаємось же, брате, за колодки, а може й почуєм...

(Прячутся за колодки)





Явление 2-е

Галя и Любка идут из противоположного переулка и хохочут; не видя никого, остановились подле колод.


Галя

Розкажи ж мені, масю Любко, що він тобі казав? /194/


Любка

Він мені, Галю, багацько дечого наказав... а як він божився!.. І тільки узнає, що я його не цураюсь, то зараз батькові й матері скаже, щоб старостів засилали...



Галя

Ей, не довіряйся їм, Любко!..

(Ходит)

Та воно, як правда сьому... масю, то добрий твій Василь,

(с улыбкою)

а Гриць як тобі здається?


Любка

Здається, Гриць з лиця краще всіх наших парубків. Тільки кажуть, що він нікого не може вірно любить!!


Галя

Правда, масю! я й сама чула... но він тепер перемінився. Грицька і половини не стало, як перше він був — вітер, а не голова! Об нім усі дівчата наші з глузду з’їхались; то й чути: Гриць!.. Гриць!!!


Любка (походив немного, запела)

Да не люблю ж я ні Стецька,

Ні Грицька,

Тільки люблю Василечка —

Вся силечка!

В його єсть і ще й буде,

Ще до того й роздобуде,

Василечок дорогий!

Да не люблю ж я ні Петра,

Ні Павла!

Тільки люблю Василечка і т. д. /195/


Да не люблю ж я ні Андрія,

Ні Мусія!

Тільки люблю Василечка і т. д.


Под конец последнего куплета Галя, посмотревши на колодки, из-за коих видны были Гриць и Василь, и, взявши за руку Любку, показывает.


Подивися, масю, хтю то сидить за колодами?

(Смотрят туда вдвоем и смеются)





Явление 3-е

Гриць и Василь видят, что не для чего оставаться на своем месте, выходят и поют.


Дівчата-рибчата, здорові були,

Що ви нас у себе да й не забули...

За те вам бог віку от стільки прибавить,

Що вашу ніколи уроду не збавить...


Гриць

(подошедши к девушкам)

От бачите, дівчата, і ми вам заспівали...

(Смотрит на Любку, которая, потупив глаза, стояла)

Любко! що це значить, що всякій свашці досталось по ковбасці...


Галя

(хохоча)

Хто чого заслужив... А вам, Грицю, яке діло? підслухати чужі розмови — хіба ж добрим людям пристало це?


Гриць

(смешавшись)

Ми йшли з Василем і почули, що Любка співа про кого-то... Да як же не вислухать пісні...


Галя

(не дав ему окончить)

За колодами сидячи!

(Смеется к Любке с приговорами) /196/

Ми вже, бач, не ті, що нас як бачили у горосі — да й досі...


Гриць

Це вже здається: на догад буряків — дайте капусти.


Галя

(еще пуще смеясь)

Й нате моїх п’ять, щоб було десять...


Василь

(желая поддержать или переженить разговор)

Да годі вам! зібрались, нічого казать!..

(К девушкам)

Куда ви, дівчата, ідете?


Любка

(ободрясь)

А нащо вам?


Галя

(усмехаясь)

Кажуть люди: не питай, бо старий будеш.


Василь

(с улыбкой)

Одначе, що ви тутечка робили?


Галя

(к Любке)

Ми, бач, не бачили й не чули, як плили мачули...

(И засмеялись обе),


Гриць

(к Василю)

Шкода, брате Василю, з Галею попросту не розговоришся — і що дальше в ліс, то й більше дров. /197/


Галя

Ми, бач, самі сани... і нам в лісі трапляється бувать...


Василь

(увидев идущих по улице отцов и дергая за полу Гриця)

Грицю! Он наші батьки йдуть... Що тепер буде?


Гриць

Більш як нічого!

(Хочут расходиться)





Явление 4-е

Лопата с Ковалем подходят к молодежи, которые принуждены были оставаться,


Лопата

Здорові були, діти!

(Молодежь кланяется им)

Рано ж зібрались... Да ще й в робочу годину.

(К сыну своему)

Ти б, Грицю, пішов да наймитів подивився, що вони роблять. А то батько з дому, а ти й собі — гулі да гулі... Наговорились би собі в Іншу годину...


Гриць

(с Василем уходя)

Хіба ж, тату, й не вільно мені?


Лопата

(как бы не слыша, оборотился к Гале)

А мати, Галю, дома?


Галя

Збирались, панотче, у пасіку їхать. /198/


Лопата

Нічого казать, пильновита баба, велику пасіку ма!

(К Любке)

А твій, Любко, батько що робить?


Любка

Не знаю, панотче!

(Кланяются и вместе с Галею уходят и себе)


Лопата

(смотря им вслед)

Як тобі здається, Остапе, чи до пари б були нашим дітям?


Коваль

(тож смотрит).

Правда, правда, куме Іване, дівчата хоч куди! да ще з віном достаточним... Так що ж, чого довго думать?..


Лопата

Нічого, брате Остапе, не знаю, як би свого Гриця угомонить, а то я не од того...


Коваль

Уже не гнівайся на мене, куме Іване, а я тобі по правді скажу: багацько ти виноват, як-таки хлопцеві своєму так довго дать парубковать? скільки його товаришів поженилось уже? а він, того й дивись, що по улицям гасає; з пантелику зводить усю челядь...

(Помолчав немного)

Я ж своєму Василеві не буду дивиться в пику...


Лопата

Ей, Остапе, Остапе, хто б ради доброї не послухався? коли ж було тільки заходжусь біля Гриця, як ну моя стара гризти мені голову: «Що ти таки хочеш запропастити і одну тую дитину...» І пішла на все горло кричати, то я за шапку, та й чимдуж скоріше з хати. (Помолчав)

Хіба ж ти і не знаєш Оксану мою? /199/


Коваль

Нічого казать, до пари б бу...




В эту пору.


Явление 5-е


Войт

(подходит к ним и поет)

Била жінка мужика —

Пішла позивати;

Присудили мужику

Ще й жінку прохати.


Лопата

Що це, що це, пане війте?


Войт

(переставши петь)

Ба, ба! слихом слихати, в вічі видати, чи по волі, чи по неволі?


Коваль

Звідкіль, пане війте, таку, поволі йдучи, затягнув, да ще й, може, натще?

(Усмехается сам)


Войт

Може й натще, а може й не натще, ще не одгадав...


Коваль

А як же?


Войт

Отак же! ходив на панщину загадовать та й забіг на годину до Лейби — нічого гріха таїть — і тяпнув по одній. А відтіль думав навідаться, чи приїхали ви з ярмарку, іду, аж бачу ви стоїте і розтабарюєте — да на радощах і затягнув, хоч не до чмиги.


Коваль

Де то не до чмиги... як там був? /200/


Лопата

А од нас хто-небудь прийшов на панщину?


Войт

Да хоч би й не прийшов, то все по моїй милості прийшов...


Лопата

Дякуєм тобі, пане війте!


Коваль

Війте, з нами ж можна одвідать ще Лейбу!


Войт

Я готов хоч на день десять раз, бач.


Лопата

Дай погуторим про нашу затію.


Войт

У Лейби я вам стільки накажу, що й в мішок не поміститься... А тут, вибачайте, панове громада!


Коваль

Ну дак ходімо ж!

(И все трое уходят).










СЦЕНА II

Почти в сумерки сидел народ деревенский подле корчмы жидовской на колоде и разговаривал между собою про разное... От корчмы простиралась деревня — и только малая часть видна была через дорогу с плетнем огорода и несколькими избами. Меж разговаривающими известнейшие: Лопата Ив., Коваль Ост., Гончар Игн., Пинчук Омел., Маляр Фед., Борщ Гарс., Овчар Дем., Макогон Ден. и Мотузок Охр. Но молодежи не было здесь, а только слышен был их шум на деревне, как знак гулянья молодеческого на улице.


Лопата

(увидев метеор, пролетевший в деревню, над головами их довольно високо)

Що б це значилось, панове громада?


Указывая на оный прочим. Вот все начали креститься и с удивлением, вместе и со страхом смотрели на скрывающийся уже метеор. /201/


Коваль

Чого ж тут дивоваться! хіба ж ви не знаєте, що то до Домахи полетів милий!.. да ще й буде не те, панове громада, тільки давайте потолю своїм жінкам — побачите!..


Гончар

Так що ж прикажеш з ними робить — не всі пустяться в ледащо. Будуть такі, що й...


Пинчук

(прерывая его)

Ей, Ігнате, ти ще молодший нас, не знаєш — жіночий розум не змішає. Мовляв мій покійний батько: не вір, бо то звір, хоч не вкусить, то зляка. Мовляв: колись давно, літом не було дощів, а відьми, бач, задумали попімститься над народом да й заховали дощ у себе. Що робить? народ і ну сумувать; от, мовляв, у їх був старинний чоловік Самон, уже чи кому об чім посовітоваться — то до його; да й присовітовав він топить в ставу відьом; громада і взялась за діло. Так такий дощ пішов, що й куди... Мовляв...


Маляр

Ні, ні, Омельку!

(Прокашливается)

Он що, їм до сього не діждать, то, бач, божая кара була — он що! А що мирян лякать, корів украдкою доїть, чаровать і пімститься над народом — вони до того удалі; он що! Як я приняв титарство, то Бабенко мене і надоумив, що як на великодну ніч підуть в обхожденіє на утренні, то щоб я стеріг, як можна, замка у дверей, а то котора із відьом перша ухватиться за замок, та буде старшинствовать. Он що! дивлюсь, аж од баб одгону нема, перше просив їх не товпиться, а далі нічого робить — узяв палицю да й ну одгонить. Так що ж, не встерігся, он що, Зміїха схватилась!.. Та й кажуть: вона на Лисій горі старшинує. /202/


Несколько голосов

Правда, правда, пане титаре!


Борщ

Як той казав, хто хоче розпознать, котра жінка відьма, то треба цілий піст йому в жадну неділю досвітом через голову скинуть на горище осикове поліно, а на Великдень удосвіта і затопить тими дровами. Як той казав, вони — і ну за огнем бігать... Да не знаю, на що їм барзо той огонь потрібен, як той казав.


Макогон

Постривай же, попитаю я оцю справу! Як тільки ж і моя Олена в вражій комплекції, тоді вже не одмолиться; задам таку гонку, що й до нових! віників буде знать... Макогін не любить жартовать!.. Даром, що вона мені третя да ще й молоденька!..


Овчар

Денисе, ти думаєш, молоденька не зуміє тебе отуманить... Двох заховав, а ця — тебе. У мене тільки друга, а таку силу взяла, що стиснеш плечима та й мовчиш.


Некоторые

Так, братця, так! бодай ніхто не діждав першу жінку заховать!..


Макогон

Розказуйте...

(А сам призадумывается)


Мотузок

Макогоне, а якби ж тобі трапилось те, що мені? Колись з Лопатою і Ковалем ми гуляли у Лейби да й підтягли так, що хто де сидів, то й задрімав. От я, прочнувшись, задумав додому йти. Ніч була дуже темна, а я чимчикую.

Коли ж тільки доходжу до своїх воріт, аж дві жінки стоять; я до їх ближче — одна ж у ворота, а другая — бог зна; тільки мені собака під ноги, я її дубинкою, /203/ а вона звалилась, ну я її за лапи да й у хату — і ну бити; уже чим вона не перекидалась, а я все б’ю да й приказую: «раз». Моя жінка аж надсідається — і лає і просить. Дак я, покинувши собаку, да за жінку... Не знаю, де вже собака ділась.



В это время пробежала собака под плетнем и метеор пролетел не очень високо над головами разговаривающих. Вот многие из них, оробев, крестятся, говоря: «Цур, наше місце...» Между тем вдали идет войт, коего почли за призрак, и, приближаясь к громаде, поет.


Ішов же я з вечорниць

Темненької ночі,

Сидить гуска на купині,

Вирячила очі...

А я кажу: гиля, гиля!

А вона й присіла,

Коли б не кий, не палиця,

То була б іззіла...

(Повторяя последнее полустишие, подошел к громаде весьма близко и видих, что они молчат и не отзываются к нему кричит).

Тю, га! панове громада! чого це ви на мене так придивляєтесь?


Несколько голосов

Пане війте, чи задумав єси мороковать?

Войт

Оце лучче мороковання — сидіть під Лейбиною хатою да й по чарці не пить. Нуте ж од носа по гривняці, чи чуєте?

(Стучится в окошко корчмы)

Ей, Лейбо, скоріше винось!..

(Опять к громаде)

Правда, панове громада?


Некоторые

Да й же ж нічого робить, пане війте! (Стали между собою тихонько разговаривать) /204/


Лейба

(выносит вино и с упреком)

А ци вам, пах, панове з громада, і не гріх зе так робить? цілий вечір сидіть під моєю з орандою, да й ніцого ж не потребовати? Це з, пах, і не видано такого з дива!..


Войт

Говори ж ти, я й сам дивуюсь.


Начал угощать принесенным вином. Тут некоторые потребовали еще у Лейбы вина, который, желая прибыли, старался как можно скорее успевать с выполнением требований громады. Мало-помалу увеличился шум разговаривающего народа, сидевшего под орандою. Так что некоторые, подпив несколько, стали петь.


Да орав мужик при дорозі, при дорозі,

Да повісив торбу на березі, на березі.

Гей, гей на березі —

Гей, гей, гей на березі.

Аж там дівки грибки брали, грибки брали,

Да вони ж, суки, торбу вкрали, торбу вкрали.

Гей, гей і т. д.

Да та ж торба з пирогами, з пирогами,

З начинкою — з горобцями, з горобцями.

Гей, гей і т. д.


Лишь только они окончили третий куплет, как по улице идут к ним жены их с музыкою и иные из них танцуют под песню.


Ой кум до куми

Борозенкою йшов.

Кума, кума, кумушка ти моя,

Як лебідка, білая ти моя!

Борозенкою йшов,

Куль соломи найшов.

Кума, кума, кумуш. і т. д.

А у тім кулі

Черевички кумі.

Кума, кума, кумуш. і т. д.

Ой кум кумі рад,

Завів куму в виноград.

Кума, кума, кумуш. і т. д. /205/

Їж, кума, ягідки,

Котрії солодкі.

Кума, кума, кумуш. і т. д.

А которі гіркі —

Для моєї жінки.

Кума, кума, кумуш. і т. д.



По окончании песни.


Лопатиха

Добривечір вам, наші чоловічки! а ми оце прийшли одвідати вас. Подумали, де-то бідненькі вони пропадають!


Кугутка

А щоб веселіше було, то й музику привели.


И начали хохотать и понуждать музыку играть, сами же танцуют и поют.


Ой, грай, коли граєш,

Коли чорні брови маєш,

Я-бо свої слажу, смажу,

Таки твої переважу;

Я-бо свої прималюю,

Таки твої погайную.

Несколько голосов

Умора, а не жінки!


Лопата

І без їх не обійдеться! Правда, ковалю?


Коваль

Ажеж так, куме Іване!


Маляр

Нуте ж, коли співаєте, то що-небудь годящеє. Он що, Марусю, заспівай лишень ти!


Кугутка

(не отговариваясь, запела)

Біда польку спокусила,

Вийшла полька за русина;

Русин каже: полька, в поле, /206/

А у польки колька коле.

Ой, поїхав муж у поле,

Осталася полька дома,

Отепер же моя воля,

Що немає мужа дома!

Одінуся в віщо маю,

Піду в корчму погуляю

І нап’юся, і просплюся,

Да й нікого не боюся!


Все

Ай, Маруся! ай, Кугутка!


Войт

Мабуть, Марусю, сю пісню скомпанувала про себе? Бо тебе одначе покійний Кугут привіз із Польщі, як їздив з панами.


Кугутка

А що ж тобі, війте, за діло? Може й колись я була Марися, а тепер стала Маруся!..

(К Лейбе)

Дай лишень, Лейбо, і нам чого-небудь... хоч гарнець пива!


Лейба

Зараз, пах, Марусю, зараз.

(В окошко к жене)

Хайло! кіма гир — гит пивелес цвей гарнець!



А здесь между тем женщин угощают некоторые из мужьев вином.



Овчар

Олено, ну лишень заспівай своєму Макогону, щоб веселіше сидів; бач, як він насупив свої брови!


Все

Еге, еге, Макогоне, чи нехай твоя жінка заспіва?

(Иные упрашивали его жену)

Олено, сделай милость!..

(Которая, посмотрев на мужа) /207/


Макогон

Та вже ж про мене!

(Сам, почесав себе затылок)


Макогониха

(принуждена была запеть, коей подпевали некоторые из мужьев)

Ой під вишенькою, під черешенькою

Стояв старий з молодою, як із ягодою.

І просилася, і молилася:

Пусти ж мене, старий діду, на улицю погулять.

Ой, я сам не піду, і тебе не пущу;

Хочеш мене, старенького, да й покинути.

Не кидай мене, бабко, куплю ж тобі хатку,

І ставок, і млинок, і вишневенький садок.

Не хочу ж я хатки, ані сіножатки,

Ні ставка, ні млинка, ні вишневого садка.

Ти в запічку — кахи, кахи, я молода — хихи, хихи.

Ой, ти старий, я молода, з тобою жить невигода.

Ой, ізгиньте, пропадіте ви, старії кості,

Не сушіте, не моріте моєй молодості.


Все

Ай, Олена! Ай, гарно!

(И смеются).


Овчар

А що, Макогоне... здається, до ладу?..


Макогон

(почесывая голову)

Бач, яка цікава, а як дома...


Макогониха

Бо то в господі інше діло, а що правда... /208/


Мотузок

Ану ж Овчареві!


Все

Еге, еге! Овчареві! Овчареві! Усте, да гляди!


Овчариха

(стала петь и, танцуя)

Добривечір вам, молодички!

А що й у вас молодії чоловічки,

А й у мене старище —

Не пускає на улицю, на ігрище.

Я ж звечора постіль слала.

Таки свого старика да й приспала.

Тихенечко да зібралась,

На ігрище молодецьке утесалась.

Здалось мені, не барилась —

Світовая зіронька вже підбилась.

Я ж думала — старий спить ще,

А він сидить у віконця, тільки свище.

Де ж ти була, молодоню,

Либонь тебе до воріт приведено?

Я ж на кошарі ночувала,

Худобоньки да твоєї доглядала:

Що й ягниця окотилась,

А ранняя корівонька отелилась.

Я ж молозива надоїла —

В полив’янім горщику натопила —

Таки свого стариганя одурила.


Все

Незгірше й Овчаревої.

(Хохочут)


Макогон

Насміялась верша з болота, коли оглянеться — аж і сама в болоті...


Овчар

Нічого, брате Денисе, обоє ми рябоє. /209/


Коваль

(потчевая)

Нуте ж, по ряду! ну ще ти, Палажко, своєму Мотузкові заспівай.


Овчар и Макогон

Так, братця! треба й Мотузкові!..


Все

Мотузкові! Мотузкові!


Мотузиха

(тоже запела в очередь)

Да по ярмарку ходила,

Біду собі купила.

Да біду собі купила за готові гроші,

Да велять люди любити, біда — нехороший,

І стидкий, і бридкий, і низького росту;

Стоїть часто біля печі да прудить сорочку.

Свою жінку зневіряє, нічого не робить,

І ще ж жадний божий день у оранду ходить...

Нехай же б він собі пив, жінку бити за що?

Чи вже то ми спаровались обоє ледащо?!..


Некоторые

Як правду Мотузиха співа, то для Мотуза нечля...

(Сама между собою переговариваются)


Борщ

Чи вже ж то ви, панове громада, не знаєте жіночу удаль? вони хоч кому приложать... Заспіваймо ж і ми їм!

(И начал с иными петь).

Та була ж в мене жінка, та була ж в мене зірка!

Да послала мене в ліс, да й у ліс по дрова.

Та дала ж мені сокиру, та дала ж мені тупую,

Щоб я утомився, в лісі забарився...

А бог мені погодив, я сокиру ізломив,

Так я й не втомився, в лісі не барився.


Опять начинается начальними двумя стихами, потом продолжается. /210/


Та дала ж мені хліба, та дала ж мені сухого,

Щоб я подавився, з ліса не вернувся.

А бог мені погодив, собака хліб ухватив,

Так я й не вдавився, в лісі не барився.


Опять то ж начало.


Та дала ж мені шкапу, та дала ж мені ліниву,

З нею б повозився б — в лісі опізнився.

А бог мені погодив, кобилу вовк задушив,

Так я не спізнився, в лісі не барився.


В продолжение песни многие, довольно напившись, стали собираться домой идти, а некоторые в корчму.


Войт

(останавливая иных)

Що-бо ви робите, панове громадо? Ще немає півночі...

(Поет)

Чого ж мені журитися,

Чи то в мене малі діти:

Одно не ходить, друге не говорить.

Третє не вміє сидіти.


Многие

Ай, війт закончив!


Коваль

Далебі, що без війта що б наша громада була?!..


Уводит войта и музыку в корчму, а за ним пошли Лопата с его женою, Кугутка с Лопатихою и с Пинчучкою и мужем ее. А Гончар, Маляр, Макогон, Борщ, Овчар и еще некоторые с женами своими идут в село, дорогою напевая.


Опанас воли пас, а Мариська бички;

Потривай, не втікай, куплю черевички.

Ой пішов Опанас по горілку для нас,

Зачепився за пень да й стояв цілий день.

Пішла жінка одчепила да й по шиї набила:

Іди, дурню, додому — плачуть діти за тобою.


Последний сей куплет едва слышен от скрывающихся их на деревне. И тем оканчивается вторая сцена. /211/












ДЕЙСТВИЕ ВТОРОЕ


Внутренность избы Маруси Кугутки представляла во всем почти изобилие. Горница просторная с чуланом и довольно опрятная. По стенам висели на колушках богато вышитые полотенца. Вместо лавок, стояли скамейки со спинками. Стол был накрыт ковром, на котором лежала белая малороссийская паляница. Подле стола на скамейке сидела Галя в задумчивости и что-то шила. Мать ее помогала служанке стряпать и убирать горницу, почасту посматривала на дочь свою и качала головою.




Явление 1-е


Кугутка

(окончив всю стряпню, подошла к дочери)

Галю, що це, моя дитино, з тобою зробилось? Цілий ранок ні півсловечка не сказала. Може, в тебе що болить, а ти матері своїй і не кажеш? Ти ж така у мене була говорлива да веселенька, а тепер мов моєї Галочки нема дома. Я ж кажу: чи то ж вражі люди не зурочать!..

(К служанке)

Вівде, збігай лишень скоріше за Домахою!


Служанка уходит.


Галя

Мамо, що це ви робите? навіщо Домаха?


Кугутка

От бач, навіщо! Аже ж кажуть: хто людей пита, той розум ма. Вона ж одначе получає од мене всім добрим, — тільки б помагала од хвороби і стерегла би оселю од попімства ворогів.

(Молча походив чемного)

Нічого казать, і помагала, бо ти, дочко, змалечку така була хворовита, що й куди!..


Галя

(вздохнув)

Ох, мамо, мамо! Коли б я змалечку, як хворала, та й умерла, чим дожить... не бачивши радості.

(Плачет) /212/


Кугутка

Господь з тобою, моя дитино!

(Подсела к дочке и взяла ее за руку с состраданием)

Що тобі сталося? Плачеш, а матері нічого і не об’явиш. Хіба ж мати тобі вже стала й не мати? здається ж, я тебе, моя дочко, нічим лихим не обідила? з самого малечку так кохала, що й господи!.. а ти скриваєшся од мене...

(Оставив дочку, ходит)

Не була ж ніколи ти така!

(Подсела опять)


Галя

(перестав плакать)

Мамо, гріх вам мене обіжати! що я вам об’явлю? Я й сама не розберу, од чого тутечка,

(указывая на сердце)

мов гадюка обвилася і...


Кугутка

(качая головою)

Ах, діти, дітиі

В эту пору отворяется дверь.





Явление 2-е

Входит служанка со старухою.


Змииха

Добридень тобі, Марусю! чого це ти мене так швидко требовала?

(Садится на скамейке),

Кугутка

(подошед к ней и со вздохом)

Ох, Домашко, недобре щось моїй Галочці зробилось. Цілісіньку ніч і ранок спідтишка плаче, та такая скуч-/213/ная... Уже що хоти, то й роби, тільки б помоглося. Ти знаєш, вона в мене одна дитина... Чи не з пристріту?


Змииха

Та добре ж, уже для кого, для кого, а для тебе, Марусю, усе можна...

(Подходит к Гале и берет ее за руку, смотрит ей в глаза и качает головою; у Гали ж на глазах слезы навернулись)

Гм, нівроку, пристріт! Та буде ж знать і той!..


Галя

Ах, бабусю, що ви йому хочете зробить? зділайте милість, нехай собі...

(Плачет)


Кугутка

(прислушавшись)

Хто б це такий, Домахо?

(К служанке)

Вівде, піди лиш да на току коноплі перебери!

(Служанка уходит. А она опять)

Хто б це такий, розкажи-бо, Домахо!


Змииха

Хто ж більше, Марусю, як не той, що дівчатами перебирає. Да ще й...


Кугутка

Догадалась, Гриць!


Галя

(вскрикивает)

Ох, моя мамочко!

(И покраснела, опустив глаза) /214/


Кугутка

(к дочке)

Так що ж, Галю, тобі об сім і журиться? Не тільки світа, що в вікні, а може, за вікном і більше. А все тобі не треба себе убивати... Чи то у нас мало парубків? Да попович який-небудь позариться! Тільки б слово... то й одгону од старостів не буде! усяк з охотою поквапиться на тебе, моя дочко, і на худобу нашу!..

(К Змиихе)

А все-таки й Домаха зробить, щоб Галин Гриць був!

(Начала приготавливать на стол закуску и вино)


Змииха ж

(взяв Галю за руку, посадила на примостке у печки. Потом стала производить своє искусство. Зажгла восковую свечу и поставила на шестке; приготовила девять кусков клочка; налила в чашку тепленькой водицы и Гале велела держать оную подле груди. Тогда, шепча что-то, начала поодиночке сжигать отобранные клочки; с возгорением каждого, бросала в принесенный с собою горщичек, который тотчас опрокидала в чашку с водою. И когда сожгла таким образом все девять клочков, то, взяв немного воску, бросила в воду, отчасти больше понагревшуюся. Стала смотреть в чашку и, качая головою)

Галю, Галю, ще й другії очі його призорюють, но наше візьме! ось придивися лишень!


Галя

(посмотрев в воду)

Ох, мені лишко!


Змииха

А що? Чи правда?


Галя

Нічого.

(Отводя дух)

Як я злякалась, зовсім лиця не видно. /215/


Змииха

(с важностью)

От так же й та не буде його бачить!

(Потом взяла нож и ложку, окунула в воде с шепотом девять раз. После к Гале)

На ж, дочко, да напийся оцієї водиці три рази і приказуй: щоб наші вороги навіки спать полягли.

(Видя ж Галю в нерешимости)

Ну, що ж?


Галя

О! боюсь, бабусю!


Кугутка

(видя ж это, сама понуждает дочку)

Чого ж ти боїшся, Галочко? Ми з Домахою зла тобі не желаєм.



Галя пьет и шепотом говорит.


Змииха

Тепер же сплюй тричі!

Галя и то делает.

Ну, рости ж да здорова будь!

(Убирает все свои аппараты)


Кугутка

Спасибі ж тобі, Домахо! сядьмо ж та вип’ємо теперечка по трудах!..

(Садятся и пьют по рюмке)


Змииха

Марусю, піднеси лиш дочці хоч трошки!


Кугутка

О ні, Домахо! вона в мене і змалечку не зна сього. Та дівчатам і сором. Хіба вишнячку? а в мене єсть такий же слабенький да хороший...

(Уходит в кладовую за наливкою). /216/


Змииха

(подошед к Гале)

Знаєш що, дочко! як діждем молодика, то постарайся тоді з-під Грицевого ступеня... роздобуть землі та й принеси до мене; а я над нею познахарую, оддам тобі, щоб, гуляючи з ним, по секрету насипала йому на голову. Тоді не бійся ніякої соперниці — він буде за тобою слідом ходити...


Галя

(вздохнув)

Ох, бабусю, ще до молодика багацько в річці води збіжить...


Змииха

Нічого робить, доню, треба потерпіть; тепер, бач, підповня, а там ущерб, а там... раніше ж не можна...





Явление 3-е

Кугутка возвращается с наливкою, и вслед за нею входит войт.


Войт

От бач, який я догадливий. Знаю, де п’ють, то як там вродився.

(К Гале)

Здорова будь, Галю! чого це ти бліда, мов панський папір?

(И оборотившись к Змиихе)

Ба, і Домаха тутечка. Ага — догадався! Галі занудило, так і Домаха на підмогу...


Змииха

А тобі, війте, коли-небудь нездоровиться?


Войт

Тоді тільки, Домашко, як нічого не буває в горлі; /217/ то я, бач, не до тебе, а до Лейби — він у мене предобріший знахор.


Кугутка

(к войту)

Сідай лишень, війте, ми познахоруєм не згірше твого Лейби.


Войт

(садится за стол)

Далебі, що так!


Кугутка

(начала угощать вином войта и Домаху, припрашивая также и закусывать)

Годуйтеся, гостечки мої, що бог послав, а чого недостає, то уже, будьте ласкаві, вибачайте!


Змииха

Спасибі й простибі тобі, Марусю, ми й так дозволяємось.


А войт с большим аппетитом кушает, после двух сряду выпитых рюмок, не говоря ни слова. Кугутка опять стала было потчевать вином, но Змииха отказалась.


Войт же

(утолив аппетит)

Ну дак мені піднось: це не її діло. Знахоровать — вона, а до цього в її не виросла ще рука. Давай же, Марусю, я сам буду себе трактовать!

(Берет бутылку с вином и пьет из нее)


Кугутка

Ну, як собі хоч.

(Сама взяла наливку и начала угощать Змииху)

Вип’ємо лиш, Домашко, оцеї?

(Випивши по стаканчику) /218/


Змииха

Ну ж бо дочці піднеси скляночку...

(Подходят обе к Гале, просят ее выпить)

На лиш, дочко, запий свою тугу!


Галя

(покрасневши, отговаривается)

Їй-богу, що голова буде боліти!


Змииха и Кугутка

Та це слабенька, дочко! як квасок!

(Галя пьет, а Змииха приговаривает)

На здоров’я тобі, доне, і на погибель ворогам!


Войт

Амінь тим, що горілки не п’ють!..


Кугутка

Кому що, а Панькові одно в думці.


Войт

Аже ж так, Марусю! Що коли б скоріше діждать, як ти будеш Галю видавать заміж — ото тоді б!!..

(Встав из-за стола и поглаживая усы)

Та ще й якби за того навіженого Гриця!..

(Поет)

Гей, сюди й туди дубину стрепену;

Посиплеться жолудів пелену!!..

(Смеется)

А що, чи гарно заспівав?

Кугутка с Змиихою

(тож смеются)

Гарно, да коротко!.. /219/


Войт

Доброго потрошку, щоб животік не болів... Жінки! ходімо ще до Лейби, чи що?


Пьют еще по стакану наливки. Потом собираются идти в корчму.


Кугутка

(одеваясь, к дочке)

Гляди ж, Галю, в господі да поприбирай із столу!..


Змииха

(подошед к Гале)

Не журись, доню! по-нашому...

(Что-то шепчет ей на ухо)


Войт

Нуте ж, як іти, то швидше!..

(Уходят)





Явление 4-е


Галя

(одна оставшись в избе, убрала со стола и потом села подле него в задумчивости. Покачав головою, вздохнула)

Ох, боже мій, боже мій!

(Подняв глаза вверх, на которых навернулись слезы).

Що то буде з Галею?..

(Встав и походив в задумчивости по избе, запела).

Ой, ти живеш на горі,

А я ж під горою, —

Чи ти тужиш так по мні,

Як я за тобою... (2)

Коли б тужив ти за мною,

Як я за тобою, — /220/

Жили б же ми, серце моє,

Як риба з водою.

Жили б же ми вдвох з тобою

І горя б не знали;

Нас би люди стороною

За те б поважали.

Дивись — риба воду любить,

Без води вмирає;

Чужий милий світом нудить —

Серце не бажає...

Рибалочка на бережку

Да рибоньку ловить,

А милая по милому

Білі ручки ломить.

Рибалочка по бережку

Да рибоньку удить,

А милая по милому

Божим світом нудить.

На шивлію воду грію,

На руті не буду,

Кого вірно полюбила —

Повік не забуду!..

Тепер же я ні сяк ні так,

Чужий, нехороший,

Стужилася, зморилася, —

Тільки одні мощі!

(Окончив песню, садится опять подле стола и облокачивается на оный рукою, задумывается, вздохнув)

Мати каже, що не тільки світа, що в вікні, а за вікном більше... Но цей спалить... а не нагріє...

(Планет)

Та вже ж хіба Домаха да не Зміїх’а... Побачим дальше...

(Подперши рукою голову, опять задумывается) /221/





Явление 5-е

Между тем входит Гриць и видит Галю в задумчивости, потихоньку притворяет дверь и стоит молча подле порога.


Галя

(не слыхав прихода Гриця и не видя его)

Що то буде далі?


Гриць

Що бог дасть!


Галя

(с испугу кидается)

Ох, моя матінко!


Гриць

Чого це ти, Галю? це я — Гриць!..


Галя

(пришед в себя, сердито)

Як тобі, Грицю, не стидно і не сором знестямки лякать?.. Чи так же роблять?..


Гриць

(садится подле Гали и берет ее за руку)

Ну, прости ж мені, Галочко! Ти, бач, проговорила словечко, а я здуру й собі...

(Потом с состраданием смотрит на нее)

Що це з тобою, Галю, зробилось? ти дуже щось перемінилась!.. Встрітившись з матір’ю і почув, що заслабла ти, я скоріше прийшов одвідать свою Галю!..


Галя

Велике ж в лісі згинуло, цього ще за Грицем не видано!!..


Гриць

Да тепер бачиш, Галю! /223/


Галя

Бачу, — щоб більше не діждать такого бачення!.. А Гончарівна здорова?

(Улыбается с язвительностью)


Гриць

(с удивлением)

А що б це значило?

(И опустил руку Гали)

Ага!


Галя

(встав и походив немного по избе, запела)

Ой, у полі дві тополі,

Одна другу перехилює;

А в козака да дві дівчиноньки,

Одна другу перепитує.

Ой сестричко, ти подружко,

Чи була ж ти да на улиці?

Ой, хоч і була, да ще й чи бачила

Козаченька того... на ігрищі?

Ой, як же мені да й не бачить,

Коли я з ним да й постояла,

Тяжко вздихає — тебе споминає,

Да все з тебе насміхається...

(Потом, походив немного, опять поет)

Ой, у броду, ой, у броду

Брала дівчина воду,

Там козаченько коня наповає,

З дівчиною розмовляє;

Да коли б мені, коли б мені

І човничок, і веселечко;

Сів би, поїхав на той бережечок,

Де дівчина — моє сердечко!

Нащо ж тобі, нащо ж тобі

І човничок, і веселечко?

Стань, придивися дуже ти на мене,

Козаченьку, моє серденько!

Козак іде, коня веде

І ратищем підпирається; /223/

За ним бреде молода дівчина,

Слізоньками обливається...

Ой, брязнули златі ключі,

Біля моїх да воріт ідучи,

Ой, заплачеш молодий козаче,

Свою долю проклинаючи...


Галя

(окончив петь, подошла к Грицю, который все еще задумавшись, сидел)

Тобі, Грицю, байдуже Галя, хоч би і вмерла. Да правда, чи мало таких... та ще й лучче може?..


Гриць

(посмотревши на Галю)

Ні, од Галі нема краще і моторніше!

(С лукавством улыбнулся и запел)

Ой, рад же б я ходити.

Тебе, Галю, любити:

В тебе мати лиха,

Серце моє!


Галя далее поет.


Матері дома немає,

Мати в корчмі гуляє,

А ти, Грицю, ходи,

А ти вірно люби,

Серце моє!


Гриць

Ой, рад же б я ходити,

Тебе вірно любити:

В тебе наймиття лихе,

Серце моє!


Галя

Я челяді угожу,

Копу грошей заплачу,

А ти, Гр. і т. д. /224/


Гриць

Ой, рад же б я ходити,

Тебе вірно любити:

В тебе ворота скриплять,

Серце моє!


Галя

Я ворота підлажу,

Горщик масла ізмажу,

А ти, Гр. і т. д.


Гриць

Ой, рад же б я ходити,

Тебе, Галю, любити:

В тебе собаки лихі,

Серце моє!


Галя

Коли ж собак боїшся,

На воротах повішся:

Ізгинь-пропади,

І до мене не ходи,

Ти обманчику мій!..


Гриць

(смеется)

Так йому й треба! ай, Галя! — правдива дівчина!


Галя

(и себе улыбаясь),

Кажуть: з пісні слова не викинеш. Уже не гнівайся, будь ласкав, Грицю!


Гриць

Я ще ні на кого, здається, не гнівався. А на Галю — гріх і подумати.


Галя

(с улыбкою)

А що ж таке Галя? /225/


Гриць

А те, що Галя Грицю великого стоїть!

(Встал со скамьи и намеревается уже идти)

Ну, прощай, Галю, пора і мені додому. Та здорова будь і виходи на улицю, бо, далебі, без тебе і улиця пуста!

(Взявши Галю за руку с улыбкою)

Їй-богу, Гриць без Галі нічого не значить.


Галя

(тож с усмешкою)

Чи первій же Галі ти кажеш це?


Гриць

(закрасневшись).

Здається!.. Ну, а тимчасом до зобачення, Галю!

(Идет в дверь)


Галя

(смеется)

Проведу ж тебе, Грицю, од собак!

(Проводит Гриця и затворяет за собою двери).










СЦЕНА III

В темную осеннюю ночь, когда уже почти во всех крестьянских избах потухали светящиеся в окошках огни, на улицах никого вовсе не было.


Вот уже и в корчме Лейбиной догорали свечи. Панько Кий сколько раз собирался оставить приятеля своего орендаря, но как-нибудь замешкавши и желая выпить еще одну какую-либо рюмку лишнюю вина, опять присядет на лавке подле стола.


Xайло

(жидовка, сердясь на своего мужа, что он не выпроваживает так долго войта, принималась бранить их обоих обыкновенными своими словами),

А-гира шварцюр! трясця з маму вашій мордовало! /226/ Сце з, пак, багацько буде днів! Сце з мозно з, пах, наговориться з!

(Однако видя, что ничего не действует ее брань, подошла к столу, на котором стояла свеча, потушила оную. Нечего было делать, принуждены были расходиться)


Войт

(в неудовольствии)

Ну, прощай, Лейбо! може й справді пора спать. Бач, як твоя навіжена Хайло розсвірчалась!


Лейба

Але з, пах, і її з треба з слухаць. Просцай зе, просцай, пане війте!


Войт, скрывая досаду, принужден искать дверей, которые впотьмах едва нашел,










ПЕРЕМЕНА СЦЕНЫ


В эту пору горел огонек на шестке избы Домахи Змиихи. Сама хозяйка сидела на скамейке с двумя женщинами подле огонька в одних рубахах, с растрепанными волосами и с какою-то таинственностью посматривали изредка одна на другую, перешептываясь между собою, и как будто бы чего-то ожидали. Вдруг вбегает четвертая женщина в подобном же наряде и им говорит: «Швидко будуть усі — я, мов муха, облітала...»

Тогда Домаха, встав со скамейки, пошла в угол, что под иконами, и принесла какие-то зернышки оттуда; между тем как другая ножом наскоблила глины на шестке немного. Домаха ж посыпала принесенные зернышки на глину; и в продолжение того, как третья женщина поливала жидкостью из горшка, кипевшего на огоньке, она с шепотом махала каким-то полотенцем на прозябающее растение, которое в минуту от посеянных зернышек взошло и поминутно более и более возрастало, так что в короткое время образовалось в виде травы бурого цвета. В продолжение этого все три женщины смотрели на Змииху с любопытством, хотя им знание Домахи не в первый раз уже случалось видеть. Наконец, Змииха, всплеснув руками, с диким хохотом сказала: «Ну, сестрички, луччої години не буде, як тепер!..»

Сорвала траву и положила в кипевший горшок, шепотом велела прочим женщинам смотреть. Сама подошла к окошку, отво-/227/рила оное и смотрела в оное немного времени на мрачность ночи.

Потом завыла: «Ау, ау, ау, у-у-у-у-у-у!»

И что ж, — подобные отголоски во всем селе раздались.

Затворив окошко, Домаха подошла к скамейке и возле сидевших

там женщин опять села на своем месте.

Минут через несколько начали собираться в избу Змиихи женщины в таком же наряде, кланяясь Домахе и сидевшим с нею, так же шепотом здороваясь между собою. Так что спустя немного, собралось их полная изба.


Змииха

(обращаясь к женщинам, смотревшим за кипятившимся горшком)

А що, чи кипів?

— От уже тридев’ятий раз.

Ну, одставте ж горщок! підлийте непочатой водиці!

Засвітіть каганець, а багаттячко погасіть!


Все это три помошницы ее вскоре сделали.


Да поставте каганець на печі!


И это сделано.

Домаха ж, попробовав из горшка жидкость, всплеснула руками и завыла — и все за нею повторили, который отголосок отозвался во всем селе собаками.

Умолкнувши, она спросила: «Чи всі мої сестрички тутечка?» И получивши от них ответ: «Усі, пайматочко!» — «Ну, глядіть же на мене да у дорогу!..»

Отлила из горшка немного жидкости в чашку, обмакнула пальцы в чашку и, помазав под пахами, хлебнула из горшка и, всплеснув руками, взвилася в комин. За нею по порядку все начали делать то же — так что в продолжение нескольких минут никого не осталось в избе Змиихи.


Спустя несколько минут, входит в Домахину избу войт.



Войт

(переводя дух)

Ох, яка темна ніч, хоч очі виколи. Тільки знай, що собаки виють, а не жаднісінької божієї душі не видно по улицях — ох!

(Озираясь по избе) /228/

Ба, і тутечка чортма нікого! А я забачив огоньок да й ну чимдуж куди попало, подумав, от яка пильновита Домаха!

(Взял пляшку и ищет, нет ли кого или не спит ли Домаха),

Гим!

(Сдвигает плечами)

Що б це значилось?

(Смотрит на шесток и видя начинающий опять огонек)

Ба, вража баба і не затушила багаття.

(Подходит к шестку с намерением затушить огонь, видит горшок и чашку, берет, думая, что с водою горшок, глядит в него и, качая головою)

Гай, гайї

(Понюхав),

Так якраз що варенуху пили. Оце ж, мабуть, Домаха пішла гостей проводжать! Постривай же, я сам погосподарюю.

(Ставит плошку и пробует из горшка)

Шкода, скупились горілки більше підбавить. Нічого робить, треба і цею запить переляк... Ніч-бо така темна, що аж волос дибом становиться!..

(Пьет из горшка и только что отвел ото рта горшок, как начало над ним действовать питье)

Що це, що це за диковина — так і тягне в комин!

(Кричит)

Ай, ай!

(А сам хватается за скамейку правою рукою, меж тем как в левой все держит горшок. Потом видит, что чем далее, то более на него действует сила притяжения к комину. Садится на скамейку и обхватывается ногами

под оную, продолжая кричать)

Ай, ай! що це за диковина?!

(И как-то нечаянно пролил на скамейку немного жид-/229/кости из горшка; вот и она начала с ним подниматься. Нечего было делать видит, что иначе нельзя быть)

Ну, вже ж як їхать, то і поїдем.

(Закричал)

Пайди, берегись!!

(И скрылся с скамейкою в комине)









ПЕРЕМЕНА СЦЕНЫ

В дремучем лесу возвышалась Лысая гора, на которой горел большой огонь и котлы с чем-то кипели. Немного поодаль огня лежали огромные каменья, на коих сидело уже довольно собравшееся общество знахаров, знахарок, ведьм и прочих к комплекту относящихся лиц, в самых странных нарядах. Ближе всего к представляющимся взорам зрителя сидела на одном камне Змииха с своим отделением. Невдалеке от нее стояло какое-то чучело с горбом и отвислым большим брюхом, кривыми ногами, в образе жида с редкою рыжею бородою и в красной короткой епанче и отвратительным голосом пело песню, ударяя в бубон рукою, не очень верно под такт пляски младших ведьм. Звук его издавал сии слова:


Яце, таце, супарнаце,

Моя з бабусенько з!

Умне з бендо бабусенько,

Вельми з старенько з.

Завше сеньзе на пецу,

Ядле собі калацу —

Піф, піф, піф, піф!

Як каліцуф не достаю з;

Меньзе люзю гадаю з.

Тшеба з такзе й ворожбиць,

Щоб цим бендо і позиць,

Ох, вій, ох, вій, вій!

Яце з, таце з, супарнаце з,

Моя бабусенько з!


Под конец песни этой приезжает с горшком в руке войт.


Войт

Тпру-го! стій, вража шкапа! Несла так, що я й незчувся, як сюди приїхав. /230/

(Обращаясь к сборищу)

Здорова була, чесна громада! Чи вас диявол сюди заніс гулять в такую глупу ніч? Мабуть, і вам прийшлось на таких шкапах їхать, як моя!!..


Все на него смотрели с яростью и готовы, кажется, по данному знаку разорвать на мелкие части, посматривая и на жида. Войт же, видя, что без худого не обойдется, подошел к жиду и начал.


Чуєш, Лейбо, чи Іцьку, чи як тебе, пане орендарю, зовуть, не гнівайся на мене — я, далебі, що не виноват... Ні в чім вам не помішаю, тільки б горілка була б! А як що.., то довго не подамся!..


Жид

(посмотревши на него кровавыми своими глазами, сказал)

Азе з, пах, ніцого з з тобою робить зе.

(Обратившись к Домахе Змиихе)

Тай прентко з повруцайте з його до осядла! поки з не вшистці з’їхались до кагалу...

(Сам пошел на другую сторону огня, где в гени едва приметно было множество отвратительных лиц, за шумом своим не слыхавшим происходившего здесь)


Змииха

(встав с своего места, подошла к войту и, поговорив с ним что-то потихоньку, потом взяла и зачерпнула кружкою из котла, подносит ему)

На лишень випий на похмілля, пане війте!


Войт

Ну ж сама-а, то може отрута.


Змииха

(хлебнув немного)

Тепер же не церемонься, аже ж бачив... /231/


Войт

(осушивши кружку)

Але ж кріпка, аж у голові закрутилося! Це вже, бач, не така, яку у тебе в господі пив.


Змииха

Сідай же на свого коня та й до домівки убирайся!


Войт

(шатаясь)

А чи не можна ж мені більше тутечка погулять?


Змииха

Кажу тобі, пане війте, що ніяк не можна.


Между тем подходит к ним опять тот же жид и дает войту кисет с деньгами.


Жид

На з, пах, тобі на дорогу да убирайся к достодяблом!

(Сам отворачивается и уходит)


Войт

(взяв деньги)

От за це дяковать тобі, орендарю!

(И посмотревши в кисет)

Ай, ай! усе срібло да злото! ну, ну! тільки зле, що мідних ні гривняки нема! Як Лейба проміну велику візьме?

(Помолчав немного)

Ну, знаєм!..

(К Домахе)

А де моя шкапа? давай скоріше!


Змииха

(подтянув к нему скамейку)

Ось де — сідай! /232/


Войт

(садится)

Ну, прощай, Домахо! Прощайте, громада!

(Закричал)

Пайді!

(И уехал. Не слыхал и не видел более на Лысой горе увеличивающегося постепенно крика и пляски с новоприбывающими лицами, комплект составляющими)










ПЕРЕМЕНА СЦЕНЫ

Уже почти с светом.


Войт

(дремля на скамейке под Лейбиною корчмою, впросонках кричит)

Тпру-го! тпру-го! Да стій же, кажу тобі, диявольська шкапа! Пора попасать, чи що? Тпру-го! тпру-го!

(Сам вытягивается на скамейке, как будто бы лошадь останавливает)


Лейба

(выглядывая в окошко)

Ци це з, пах, ти, пане війте? сцо з ти, пах, не даєс спати цілу ніц?


Войт

(пришедши в себя и протирая руками свои глаза, зевая)

Ей, Лейбо, одчини, будь ласкав! З грошима до тебе приїхав!!


Лейба

(услышав про деньги, зажег свечу и выходит за дверь) /233/

Де з, пах, ти, пане війте, роздобув гросей? Сцо з ти, пах, сидиш? Ходімо в оранду з!


Войт

(ворочаясь на скамейке, как бы чего-то ищет)

Боюсь, Лейбо, щоб не втікла шкапа моя, шукаю уздечки, да не найду...


Лейба

Як зе, пах, ти їхаф без уздецки?


Войт

Говори ж ти, а вже що носила, то ну! Дивуюсь, як вона мене не занесла к дияволу на вечерю? А близько коло його були.


Лейба

(подошед к войту и видит, что он чего-то ищет на краю скамейки, смеется)

Але з, на такім коню з і без уздецки з мозно їхать да й не впасти з.

(К жене в окошко)

Хайло! Хайло! кима гір!


Хайло выходит с служанкою, а Лейба, указывая ей на войта и хохоча.


Нас пан війт наїздився за цілу ніц на своїм коні!!

(Хохочут вместе)


Войт

(посмотрев на них, всердцах)

Чого ви смієтесь? Тю! навіжені!

(А те еще более смеются. Он же, крестясь).

Єй-богу, розсерджусь!

(Потом, озираясь кругом, с удивлением)

Тьфу! пропасть! здавалось — шкапа; аж це, бачу, ослін! Але ж обмарило!

(Встал со скамьи и идет в корчму, а за ним Лейба с прочими) /234/









ПЕРЕМЕНА СЦЕНЫ

Взошедши в корчму все.


Лейба

(перестав смеяться, с удивлением)

Пане війте, розкази з, пах, і нам, де так зе тебе обмарило з?


Войт

(садится подле стола, и отдохнувши)

Дай перше, Лейбо, горло прополоскать! Да тоді вже...


Лейба

(подносит ему рюмку вина)

Розкази з, пане війте, сцо ти бациф?


Войт

(выпивает и, стрепенувшись, чихнув, потом протер глаза, и помолчав немного)

Ба, мені ж якийсь жид дав грошей! Постривай же, провірю жидівську щедрість!!..

(Ищет в сапоге и вынимает оттуда кожаный кисет, расшнуровав оный, высыпает на стол; что ж загремели мелкие кусочки черепушков. Жид и жидовка захохотали, а войт пожал плечами)

Гай, гай! оце чари да мари!

(В недоумении качая своєю головою)


Лейба

Який, пах, жид тобі їх дав?

(Опять хохочет)


Войт

(всердцах бросает и кисет на стол)

Щоб вас чорт усіх побрав да ще й вкупі з відьмами! /235/


Лейба

(продолжая смеяться)

Постривай зе, пах, пане війте! ци цуєс, на годиноцку!


Войт

Розказуй! мені пора загадовать на панщину!

Уходит — и тем оканчивается третья сцена.










ДЕЙСТВИЕ ТРЕТЬЕ


После ужина сидел Лопата на прилавке подле стола и разговаривал про хозяйство с сыном своим Грицем, сидевшим у стола по другую сторону. Служители их: иной шел на ночлег вести лошадей, другой собирался на завтрашний день чуть на заре ехать в поле, — и все вообще старались поспешать скорее укладываться спать.

Лопатиха сидела у печки на подмостке и вмешивалась почасту в разговор отца с сыном, решала более и скорее по могуществу своєму в быту их семейственном.




Явление 1-е


Коваль

(входит с своим сыном)

Добривечір вам! Чи ждали гостей?


Лопата

Хоч не ждали, а нічого з вами робить. Сідайте лишень, то будете гості!

(К жене).

Гей, стара, піднеси нам по чарці!


Коваль

Спасе біг! не турбуйся, куме Іване, мені до тебе діло єсть. Одівайся ж, да зараз!


Лопата встал с своего места и начал одеваться. /236/


Лопатиха

(начала Коваля спрашивать)

Що там такеє, що не хочеш сідать у нас в господі — да ніколи тобі так?..


Коваль

Не питай, Оксано, бо швидко постарієш!


Лопатиха

А одначе, чому б не сказати кумі?!


Коваль

Шкода, не вашого покрою, у мене ніяка кума не випитає.


Лопатиха

От який спесивий Коваль! Не знаю, якби я тобі жінка була, то...

(Качает головою).


Коваль

То-то й ба! Не всім приходиться по дудці вашій скакать.


Лопатиха

А вже б тобі б, Ковалю, годилось би поскакать!


Коваль

(усмехаясь и поглаживая свои усы)

Буде й для мене година... а тепер щось ніколи...

(К Лопате, который уже стоял одетый)

Ну ж, ходімо, куме!

(И оборотившись к сыну, разговаривающему с Грицем потихоньку во все это время)

Не забарися ж тут, Василю!

(Сам уходит с Лопатой вместе) /237/





Явление 2-е


Василь

(оставшись з Грицем, погромне стали разговаривать)

Як ти хоч думай, Грицю, а батько мій бажає... так я і рішився!..


Гриць

Біг зна — не одгадаєш!.. Жалко, що ти недовго молодиковав — нічого і згадовать!.. Уже ж я не швидко зав’яжу собі очі... хотілося б ще помандровать по світу.

(Поет)

Гей, мати, да не гай мене,

В далеку дорогу виряджай мене! (2)

Бо темна ж нічка, да невидная,

Голівонько ж моя бідная.

Кінь вороний спотикається,

Козаченьку да дрімається.

Пущу коня на долину,

А сам ляжу да й спочину.

Щасливая да годинонька,

Де ся взялась да дівчинонька.

І вирвала да травиченьку,

Да вдарила да по личеньку:

Вставай, козак, годі спати,

Твого коня хочуть турки взяти!

Коня візьмуть, другий буде,

Тебе зарубають, мені жаль буде!

Десь ти мене да, дівча, любиш,

Що ти мене рано так будиш?

Якби ж тебе да я не любила,

За тобою в степу й не бродила.

А тож тебе здавна я кохаю,

Добрую славу я зневажаю! (2)


В продолжение своей песни Гриць, расхаживая по избе, посматривал на задумавшегося Василя. Лопатиха ж, облокотившись рукою об комин и склонив голову свою, смотрела с материнской любовью на сына и плакала. /238/


Василь

(по окончании песни)

Да воно-то, Грицю, усе те добре, що тільки гаразд клеїться во всякім ділі; но як, боже сохрани, не так... то що тоді?


Гриць

Та вже ж більш копи лиха не буде! А хоч і більш — на те козак пив, бо гроші мав!

(Ходит по избе и призадумался об чем-то)

Як тая ще пісня співається?

(Поет)

Ой, у полі могила з вітром говорила:

Повій, вітре, буйнесенький, щоб я й не чорніла.

Ні вітер не віє, ні сонце не гріє,

Тільки в степу, край долини, трава зеленіє.

По долині річка — через річку кладка;

Не покидай, козаченьку, рідненького батька!

Бо як батька покинеш, то й сам загинеш,

Річенькою бистренькою за Дунай запливеш!

Бодай же та річка травою заросла,

Вона ж мене молодого за Дунай занесла!

Бодай же та річка риби не плодила,

Вона ж мене із ріднею навік розлучила!

(Окончив песню)

А що, Грицю, як тобі здається?


Гриць

(вздохнувши)

Ах, Василю, Василю! Я не знаю, а вже щось докучило на сім світі,., далебі, що нічого немає в йому доладного!


Василь

Що ж робить, Грицю! Дивись, батьки наші й вік зжили, не добувались до доладного. І нам господь то велить робити, що з діда, з прадіда, і бог зна відкіль /239/ ведеться!.. А тимчасом, пора і мені йти, щоб не дожидались.

(Идет к двери)


Гриць

Щаслива ж тобі дорога, Василю!


Василь

Спасибі, Грицю! Прощай!

(Уходит за дверь)







Явление 3-е


Лопатиха

(оставаясь с сыном)

Що ви, Грицю, з Василем розтабарювали? Да й про віщо такії пісні співали, що аж до сліз привели мене?..


Гриць

Нічого, здається мені, такого не говорили... А тільки Василь хвалився, що пішов сватать Пінчуківну!


Лопатиха

Чи справді? Бач, вражий Коваль і не сказав. От добре тепер Ковалисі, що вона діждалась невістку мать. А я ж то бідна да нещасливіша з усіх матерів!..

(Плачет)


Гриць

(подошедши к матери)

Мамо! ви своїм плачем серце мені роздираєте! /240/


Лопатиха

(все продолжает плакать)

Як же мені не плакати, коли ж ти, сину, не тільки не хочеш своїх родителів утішити... да й ще куди-то хочеш мандровать!..


Гриць

Да з чого ж це ви взяли?


Лопатиха

Бач, з чого! Я уже не маленька, щоб не розобрать отую мову і пісні, які ви з Василем цей вечір...


Гриць

Гай, гай, мамо, не так робиться, як чоловік думає або каже...


Лопатиха

Коли б то біг дав!.. Ти знаєш, сину, що ми вже з батьком твоїм недалеко до старості — хто нашу старість приголубить?..


Гриць

Що ж мені прикажете робить?

(Сам в неудовольствии расхаживает)


Лопатиха

Коли б ти, Грицю, послухав свою матір, то я б не знала б од радості, що й...


Гриць

Розкажіть, мамо, може, я і послухаюсь?


Лопатиха

Шкода дурно і слів тратить. Я знаю заздалегідь...


Гриць

Чому ж так? говоріть, мамо, усе готов для вас зробить. /241/


Лопатиха

Я знаю, що не зробиш. Одначе, хоч вислухай, Грицю! Колись недавнечко встрітилась з Гончарівною — яке-то дівча смирне да молоде! слова не випитаєш — так і красніє, і красніє!..


Гриць

Та тільки ж того!..


Лопатиха

А чого ж більше?.. От би у мене смирненька була невістка! Да що й казать, батько да мати її вік нажили — ніхто в селі нічого про них не скаже!..


Гриць

А Галя ж як останеться? Да що про те люди будуть говорить, як я з нею гуляв... На сих днях зайшов до неї... аж мені жалко стало, що їй нездоровиться чогось.


Лопатиха

(качая головою)

А треба дуже заходить?.. На її худобу багацько женихів найдеться. Да й сам подумай, Грицю, що мати ніяк не одпустить її в чужу сім’ю!.. А в прийми підеш ти — то як ми з батьком твоїм останемось?

(Гриць задумывается, а Лопатиха)

Недавнечко якось ми гуляли з Кугуткою вмісті, так вона так хвастається своєю дочкою, як писаною торбою.

(С лукавством)

І що Гриць, хоч би женився на Галі, то великої честі не приніс би, що на її Галю поповичі залицяються!..

(Усмехаясь)

Он чого ти стоїш, синку мій Грицю!


Гриць

(коего честолюбие обиделось, в неудовольствии)

Коли ж так, мамо, так завтра вам по правді скажу... а тепер пора спать!

(Сам уходит из избы) /242/




Явлениє 4-е

Утром уже Лопата с Гончаром, идучи, повстречались с войтом и, пригласивши его с собою, входят в избу к Лопате в перевязанных через плечо полотенцах.


Лопатиха

(только что оделась и убирала в избе)


Гончар

(входя)

Добридень вам, пайматко! Чи раді нам?


Лопатиха

(в удовольствии)

Просимо покорно! Сідайте, будьте ласкаві! Хто другий, а Гончар у мене предорогий гість!

(Усаживает Гончара, а вместе с ним и войта и подает на стол закуску и вино)


Лопата

(к жене)

Стара, бачиш?

(Указывает на полотенце, которым через плечо был повязан)

Оце ми засватали Коваленка на Пінчуківні. Та й нічого таїть — цілу ніч прогуляли. Прийшла очередь — мусив і я до себе просить гостей, од Пінчука до Коваля, а відтіль до мене...


Гончар

А там до мене підем!

(К Лопатихе)

Уже, будьте ласкаві, пайматко, не одкажітеся і ви!..


Лопатиха

З охотою, свате Ігнате!

(Пьет здоровье к нему) /243/

Нехай легко згадається твоїй Гончарисі Парасці! як би я хотіла буть її свахою!


Гончар

Дай бог, дай бог нашому теляті да вашого вовка пойматі!


Лопатиха

(с улыбкою)

Поймає, як тільки я захочу...


Гончар

Нічого казати, а воля ваша, пайматко, велике діло!


Лопатиха

(в самодовольствии)

Еге, так, свату Ігнате!

(Обращается к мужу)

Ми з своїм старим усе зробим!..


Лопата

Аже ж так!


Войт

Моє ж діло війтовське — в громаді без його не обійдуться... а як же де п’ють, то й війт не обійдеться, щоб там не буть. Ну ж, Лопатихо!

(Мигнул бровами и рукою)

Наговоритесь з Гончарем, а мені тяжко нудно: нащо, серце, дожидається?..


Лопатиха

(подходит к нему с вином)

Ох, прости, війте, далебі, що заговорилась...


Наливает ему три сряду, и войт осушивает, начал потом закусывать.

А те между тем разговором занимались то про се, то про другое, более ж о женитьбе Гриця. /244/


Войт

(закусивши порядочно и взял бутылку, еще несколько рюмок выпил. Слыша про желание Лопатихи женить сына своего на Гончаривне запел)

Оженився навісний

Та взяв бісновату;

Та не знали, що робити —

Запалили хату.


Прочие начали смеяться с песни войта.


Лопатиха

Умора, а не війт наш!


Войт

(и себе с усмешкою)

Знає, де зимують раки...


Послышался шум у дверей.






Явление 5-е

И входят Коваль, Пинчук с женами своими и с Гончарихою.


Коваль

От і ми до гурту вашого...

(К Лопатихе)

Тепер, Оксано, і Коваль під дудку вашу поскаче!!.


Лопатиха

Бач, вражий Ковалю, а вчора і не сказав, чого за моїм приходив.


Начала с пришедшими женщинами здороваться. А Коваль и Пинчук присоединились к разговаривающим мужчинам. Лопатиха стала угощать новоприбывших гостей. И мало-помалу увеличивался разговор гостей и хозяев.


Коваль

Ну, слава богу, що я свого сина засватав, а то б так розбайдикувався б по улицям, що й пуття б з його не було б.

(Обращаясь к Лопате)

Ану ж і ти, куме Іване, щоб разом під вінець повести!.. /245/


Лопата

Не знаю, як стара моя скаже.


Лопатиха

(в самодовольствии)

А я дак знаю! навіщо нам далеко заганяться? от Гончар з Гончарихою не одкажуть свою Христю віддать за нашого Гриця!


Лопата

Про мене — аби Гриць і Гончари були согласні.


Гончар

(с женою)

Да ще й з пустими руками не одпустимо!..


Гончариха

(к Лопатихе)

Я вам, пайматочко, й не казала: колись наша Христечка гуляла на музиках з челяддю. От ніччю прислухаюсь, що це моя дитина крізь сон говорить. Аж воно, бідне, плаче і каже: як я завидую Галі, що вона з ним так сміло розговорює... Я думала з ким-то з ним — аж то до вашого Гриця діло доходить. Та вже й своєму — нічого не казала...


Пинчук

Так що ж, по рукам — да й старостів!..


Лопата

Про мене, аби Гриць...


Лопатиха

За все я берусь сама, зумію лучче тебе зробить, стариганю.

(К Гончарам)

Ждіте ж з неділі до себе старостів! /246/


Войт

Тільки не разом весілля справляйте, а то тяжко мені буде пить на двох разом...


Лопатиха

Не бійся, війте!

(Подносит ему рюмку)

Тоді вже не такої піднесу, а варенушки!


Войт

(выпивает рюмку)

Шкода, я зарікся варенуху пить. Після диявольської бесіди й досі голова болить.


Некоторые

Чи правда тому, пане війте, що люди кажуть, мов вас мороковало в оту темну ніч?


Войт

Якби не правда, то б даром не казали люди.


После того пошли разные толки между гостившими в избе Лопаты. Лопатиха ж еще принесла наливки для гостей, которые, раскуражившись, стали петь.


Ой, посіяв мужик да й у полі ячмінь;

Мужик каже ячмінь — жінка каже гречка!

Нехай, нехай, нехай, нехай буде гречка!

Не мов мені ні словечка, нехай буде гречка!

Да й уже ж той ячмінь да й у полі зійшов;

Мужик каже ячмінь — жінка каже гречка!

Нехай, нехай і т. д.

Да й уже ж той ячмінь да й у полі поспів;

Мужик каже ячмінь — жінка каже гречка!

Нех. і т. д.

Да й уже ж той ячмінь да в полі пожали;

Мужик каже ячмінь — жінка каже гречка!

Нех. і т. д.

Да й уже ж той ячмінь да з поля звозили;

Мужик каже ячмінь — жінка каже гречка!

Нех. і т. д. /247/

Да й уже ж той ячмінь да й помолотили;

Муж. і т. д.

Да й уже ж тот ячмінь в млині ізмололи;

Муж. і т. д.

Да уже ж з ячменю солоду зварили;

Муж. і т. д.

Да уже ж з солоду пива наробили;

Мужик каже пиво — жінка каже брага!

Нех. і т. д. — нехай буде брага!

Да на тоє пиво гостей наззивали,

Мужик каже гості — жінка каже люди!

Нехай, нехай, нехай, нехай будуть люди!

Не мов мені ні словечка, нехай же так буде!


По окончании песни собираются к Гончару идти в гости и, спустя несколько, уходят.











СЦЕНА IV

В праздничный день, в субботу после обеда, гуляли на улице крестьяне. Мужчины и женщины сидели и разговаривали между собою, а молодежь, собираясь идти в корчму на музыки (т. е. под музыку танцевать), ожидала только, чтоб похлопотал кто-либо о музыке и повел бы всю молодежь, но как на улице не было еще Гриця, который по богатству своєму и по удальству имел больше всех участия в сем деле, то и никто не решался сим предводительством молодежи заняться. Василя еще также не было. Почему занимались разными молодеческими играми, как-то: девушки играли во хрещика, а мужчины (холостые), некоторые — в горидуба, а некоторые — в довгой лозы. Между девушками была и Галя, но в игре не принимала никакого участия. Печаль или что-то похоже на это ясно отражалось на ее бледном и мрачном лице; а молчаливость ее противоречила мнению, что Галя была в селе первая девушка. Чем далее, то все более собиралось молодежи гулять. Стали петь:


Ой за лісом, за пролісею,

Насію я конопель;

Да внадився журавель

Мою конопельку, мою невеличку щипати...

Ой я тому журавлю

Києм да циби переб’ю,

Червоним шовком пов’яжу /248/

Та й до пана одвезу —

От тобі, пане, журавель,

Щоб не толочив моїх конопель,

Мою ж конопельку, мою ж невеличку!..

(Переставши петь)


Настя

(к прочим)

Сестрички, я чула, що Гриць засватав Гончарівну Христю.


Стеха

Чого ж тут дивоваться?


Ивга

Як же не диковинка, що бігав за чим, а що найшов!

(Усмехается с некоторыми)


Катря

(тож с усмешкою)

А вона ж бо молоденька!


Уляна

(тож)

Зате ще й танцюриста!


Андрей

Оце правда: гарно танцює Гончарівна!


Иван

А все не стоїть вона Галі!..


Семен

Од чого б Гриць Христю вибрав?..


Петро

Здається ж парубок розумний, а як промахнув...


Павло

Хто б із нас на Галю не поквапився? вона ж Гриця — хвастун... /249/


Все

Жалко ж її, бідну, що обманулась!..



В продолжение сего разговора Галя стояла поодаль и слушала, как преступник, свой приговор, намереваясь потихоньку уйти с гулянья.

Вот приходит Василь с Любкою вместе гулять.


Некоторые

(начали его спрашивать)

Чи правда тому, що Гриць засватав Гончарівну?


Василь

Не знаю, як би вам сказать, а думаю, коли-небудь правда буде.


Галя ж, увидев вдали Гриця, идущего вместе с Христею, скорее потихоньку ушла, так что никто из молодежи почти и не приметил. Между тем, как здесь разговаривали помеж собою...


Гриць

(подходит)

Здорові були, дівчата й хлопці! чому ви на музики не йдете?


Все

Коли ж немає ще музик!


Гриць

Досі вже прийшли. Я давно уже за ними послав. Ходімо.


Уводит с собою всю молодежь в корчму. Дорогою ж, наперерыв, все ласкаются к Гончаривне Христе.










ПЕРЕМЕНА СЦЕНЫ


В своей избе сидит Змииха за столом и раскладывает на нем разные травы. Разложивши оные на несколько кучек, начала на карты гадать. Вдруг к ней вбегает с плачем [Галя].


Галя

Пропала я, бабусю!.. /250/

(Садится на лавке и еще больше стала плакать)

Уже нічого зосталось мені надіяться!..


Змииха

(встав из-за стола и подошедши к Гале, спрашивает)

Що це, моя дитино, з тобою зробилось? розкажи лишень, може, я ще тобі пособлю.


Галя

(продолжая плакать)

Нічого, бабусю! Грицеві Христя миліше!.. Но забуть, забуть ту, що довірилась!.. да, правда — він не перемінив норову! но навіщо ж скривать?.. Лучче б на світ не родиться, чим діждать, щоб которі дивовались, ті як будто мене не бачать!.. через кого ж да й за віщо? Ах, Грицю, Грицю!..

(Берет в исступлении руку Змиихи)

Нехай же не буде, як думають! Бабусю, моя голубко, нехай, кажу, не буде, як думають! нехай...

(Облокачивается на стол и задумывается)


Змииха

Я ждала того, доню!

(Пошла к печке и вынула оттуда горшок с чем-то, почерпнула из него стаканчиком и поднесла Гале)

На лишень випий оце, не бійся нічого!


Галя

(берет стакан)

Чого мені тепер бояться? Хоч би оця варенуха на той світ зараз мене одправила, я б з радістю скоріше...

(Выпивает из стакана все, зевнула)

Ах, боже мій, спать-спать...

(Зажмурила глаза и клонится к столу) /251/


Змииха

(взяв скорее подушку, уложила на нее голову Гали с словами)

Бідна дитина!

(Начала на карты гадать)

Ти не перва од Гриця терпиш!

(Смотря на разложенные карты и качая головою)

Не знаю, як ти перенесеш своє безталання?

(Сдвинув плечами и немного спустя, собрала карти, положила на своем жесте. Потом оделась и ушла из избы, заперши двери за собою)










ПЕРЕМЕНА СЦЕНЫ


В корчме давно уже музыка играет так, что музыканты и танцующие до усталости дошли. Отдохнув немного, как те, так и другие еще заиграли — жидовский казачок, девушки пошли танцевать, но особенно в этом отличалась Христя. Она своею пляскою всех приводила в удивление. По окончании — все рукоплескали Христе: «Ай, Христя! ай, Христя!»

Музыканты настраивают инструменты. Молодежь между собою разговаривала и шутила. Гриць тоже в стороне разговаривал с Христей. Некоторые из молодцов, говоря с Василем, просили его что-нибудь спеть.


Василь

(не отказываясь, стал петь)

Туман, туман по долині,

Широкий лист на ялині.

А ще й ширше на дубочку,

Кличе голуб голубочку.

Хоч не свою, да чужую —

Ходи ж, серце, поцілую.

Поцілую, помилую,

Завтра вранці помандрую...

Ой, як будеш мандровати,

Давай мені, серце, знати.

Ой, як буду ж я жениться, /252/

Прийди, серце, подивиться!

Ой, як буду вінчатися,

Прийди, серце, прощатися,

Прийди, серце, дивитися,

Дам я пива напитися!

Мені пиво да й не диво.

Дивна твоя мені врода,

Що ти не мій, я не твоя:

Розлучниця мати твоя

Розлучила нас з тобою,

Ой, як щуку-рибу із водою!


Своею песнью привел многих в тоску; никто почти не перешептывался, по окончании оной все сидели в молчании.


Гриць

(подошедши к Василю и с усмешкой)

Ну, плаксо, не годиться на музиках так робить... Уже правдива плакса!


Василь

(сконфузившись)

Що ж робить — не всякому по-якому, добре, що ти нежурливий собі вдався.


Гриць

Да що з тобою розтабарювать!

(Обращается к прочим)

Заспівайте, братця, ви, да веселішої, щоб дівчата танцювали, а не...


Вот мужчины запели под музыку, а девушки танцуют.


Ой, там на горбочку

Косив парень спілу гречку!

Ізкосив, ізвозив

І в стожечок ізложив!


Музыка повторяет за каждым куплетом, но еще с вариациями.


Схватилася шуря-буря

І стожечок ізвернула; /253/

І шумить, і гуде,

Дрібен дощик іде,

А хто ж мене молодую,

Да додому одведе?

Обізвався козак

На солодкім меду:

Гуляй, гуляй, молодая,

Я додому одведу!

Зелений сад

Рясно зацвів...

Бо я тебе полюбив,

Що ж на мед поспів...

Ой, сад густий,

Перелаз трудний!

Як же тебе проводжати

І перелазовати?..

За поповим перелазом —

Там стояло троє разом:

Один піп, другий дяк,

Третій козак неборак!..


По окончании песни и танцев Гриць угощает всех пивом, а музыкантов еще и вином.

В это время послышался из комнаты голос Панька.


Войт

Кажу тобі, Лейбо, давай на віру, пиши на стіну; як стіну розбереш, тоді довг забереш!


Лейба

(выходя сюда, где гуляет молодежь, а за ним и войт, к которому всердцах)

Ей зе, пане війте, далебі, що до пана піду заловаться, гирше, напив, пах, да й віддать зе не думає!


Войт

Не бійсь, Лейбо, оддам!

(Обратившись к Грицю)

Правда, Грицю, поручись, будь ласков, синашу, за мене! /254/


Гриць

(к орендарю)

Лейбо! На мій щот цілу кварту панові війту!..


Л ейба

Хіба з так!

(Уводит с собою в комнату с словами)

Ходім зе, сцоб не перебаранцати з целяді з.


Девушки расхаживая — род польского — поют.


Сонце низенько, вечір близенько,

Засмутилося моє серденько.

Засмутилося, не веселиться;

Десь моє серденько довго бариться.

Ой прийди, прийди, не буде кривди,

Як буде кривда, я буду винна!

Ой прийди, прийди, не забарися,

Вечір близенько, не опізнися!..


Музыка подыгрывала девушкам под песню. По окончании сей песни некоторые, было, хотели расходиться по домам, но Гриць приказал музыкантам заиграть казачка жидовского — почему и продолжалась еще гульня молодежи на музыках. Девушки опягь начали танцевать.


И тем оканчивается четвертая сцена.












ДЕЙСТВИЕ ЧЕТВЕРТОЕ


Происходит это действие (последнее в истории жизни Грицевой) в несколько дней Почему и не в одном и том же месте могло происшествие это случиться.


Явление 1-е

В воскресенье утром рано, чуть на заре еще, идут по тропинке в лесу Галя с Домахою. Из коих первая в одной руке несет пучок каких-то трав, а другою держится за Змииху Домаху. На востоке багровелось небо перед восхождением солнца. Никто из них в продолжение почти часовой ходьбы ни словечка не проговорил. /255/


Змииха

(посмотрев на Галю)

Дак так-то, дочко, ти не переміниш свою думку?


Обе остановились на поляне.


Галя

Ні, бабусю, поки віку мого, не роздумаюсь! Коли ж не Галин, то нехай же нічий не буде!..

(Помолчав немного).

Ах, бабусю, бабусю! чому в світі не так робиться, як би хотілось? чому не так?..

(Вздохнула и начала петь)

Ах, бачиться і лісок —

Не висок...

Я по тобі походила —

Заблудила була...

Ах! здається і лісок —

Не висок...

Не доходи до батенька,

Мій жалібний голосок!

Ах! здається ж і лісок —

Не висок...

Не доходи до матінки,

Мій жалібний голосок!

(Повторяет)

Я по тобі походила —

Заблудила була!..

(После этого сама задумывается и стоит бледная на одном месте)


Змииха

Чи не пора нам, дочко, йти? дивись, незабаром сонечко зійде!

(Посмотрев на Галю)

Що це з тобою зробилось? /256/


Галя

(вздохнув)

Ох, бабусю, одпочинем абощо!

(Подходят к могиле заростей, невдалеке от них находящейся, и садятся на ней)

Що ж мені з сим зіллям робить? і як, і де йому, бабусю, я віддам?


Змииха

Дак слухай же, дочко! Сьогодні, бач, неділя, то ти нічого не роби, а зав’яли зіллячко на горищі; твоя ж одначе мати поїде до родичів — я все знаю — то завтра вдосвіта сходи за непочатою водицею, і, пополоскавши се зіллячко, намочи з медком; післязавтра в медку ж ізвари, а там моє діло до тебе Гриця загнать... Сама зробиш у середу, як прийдеться... Може, ще ти, дочко, одумаєшся?


Галя

Ні, ні, бабусю, не так плохо отут!

(Указывает рукою на сердце и в исступлении)

Ні, ні! Оце серце знає, кому мстить! Воно не спустить нічиєї кривди!..

(Потом смотрит на начинающее восходить солнце)

Ах! сонечко, сонечко, може й мені не довго будеш світити!..

(Задумывается на несколько минут. Змииха ж и сама сидела в какой-то задумчивости)


Галя

(опять)

А як же людям, людям... ти ще довго будеш світить?

(Поет)

Ой, хто ж, хто, хто ж, хто

Поза річкою ходить?

Сизий селезень, сизий селезень

Своїх утеняток водить!.. /257/

Ой, хто ж, хто, ой, хто ж, хто

Поза річкою свище?

Сизий селезень, сизий селезень

Своїх утеняток іще!..

Я ж умру, я ж умру —

Таки буду любити!..

Сизий селезень, сизий селезень,

А ти ж будеш все жити?!..


Змииха

(вставши)

Ходімо, дочко! Чи чуєш, скот реве. Швидко череду будуть виганять... Ходім!


Галя

(вздохнув)

Ой, боже мій!

(Встает и идет за Домахою молча по тропинке в село)






Явление 2-е

В среду было это, что почти в обеденное время — одним-одинехонька в избе своей расхаживала с беспокойством, бледным лицом и влажными от слез глазами Галя.


Галя

(часто посматривая в окошко, как будто ожидала кого-то. Сдвинув плечами)

Що це так його довго нема? Домаха ж казала — не забариться прислать...

(Садится подле стола и, подумав об чем-то немного, начала петь)

Нащо ж мене, моя мати,

Ти на світ породила?

Чому ж мене, моя мати,

Малу не придушила?..

Будуть люди насміхаться...

Будуть ще й поносити... /258/

Будуть люди зневіряться...

Будуть ще й кабалити...

Не нажилась на сім світі,

Я мало й веселилась.

Що не зроблять того й діти,

У віщо я пестилась.

Людям тільки теє видно,

Що в других негарно,

Чуже щастя їм завидно...

Життя своє їм неладно...

Нащо ж мене, моя мати,

Ти змалечку кохала?

Чому ж мене, моя мати,

Дитиной не приспала?..

Стануть люди зневіряться —

Мені й пісню проложать!

А сестрички зацураться

І ще й казку приложать!..


По окончании песни, утерши заплаканные свои глаза, отворила окошко и долго смотрела в оное. Но не видя никого, с беспокойством отошла от окошка; и подошед к полке, на которой в штофе стояло питье, для Гриця приготовленное, смотрит на оное.


Що б це значилось? Ну, як Домаха обманула? Тоді...

(Берет штоф и держит в руках)

Тоді — оце... і поминай як звали Галю!.. Тільки жаль оставить на сім світі такого невіру... Він ще кого-небудь... Ні, ні, буде з його й того, що й так удавалось...


В это время послышался шум в сенях, и Галя, поставив скорее штоф на своем месте, села подле стола.






Явление 3-е


Гриць

(входя с усмешкою)

Здорова була, Галю! Як ти собі живеш? Та й давно ми бачились! /259/


Галя

(с принужденностью)

Здається, не дуже давно!!


Гриць

(подсел к неп)

Що це тебе ніде не видно? ні на улиці, ні на музиках не було? а без Галі, кажуть, і гульня не гульня!


Галя

Байдуже, не буде Галя, буде другая...


Гриць

(всматриваясь в нее)

Чи ба! ти що-то, Галю, дуже вспоганіла! Тільки не гнівайся, будь ласка, що я так сказав!


Галя

(с язвительностью)

Може й поганіше... А для кого — усе б переважила б недоростка!!


Гриць

(как би не слыша)

Коли б ти знала, Галю, як мені пить хочеться, що мусив забігти до тебе. Дай лишень меду!.. Я чув, що у вас сей рік удався дуже мед! ану ж, чи правда?


Галя

Може... луччого ні для кого не піднесу!..

(Встает и идет к полке, берет оттуда штоф с питьем и ставит перед Грицем на стол вместе с стаканом)


Гриць

(усмехаясь)

Що це така Грицю милість? чим він заслужив?

(Наливает стакан и пьет) /260/


Галя

(переженившись в лице)

Яка услуга, така й дяка!

(В сторону)

Кінчилось!..


Гриць

(осушив стакан)

Ай, медок! я ще зроду смачного такого не пив!

(Наливает в стакан опять)


Галя

Тільки впослі — не так-то гаразд бува, похмілля тяжке!..


Гриць

(выпивает другой стакан)

Як хоч, а я ще третій стакан вип’ю. Що за діло до похмілля?


Галя

(пройшовшись по избе)

В твоїй волі, Грицю, тільки, може, багацько не годиться.


Гриць

(смеясь).

Дай послухаюсь хоч один раз на своїм віку!


Галя

Опізнився з правдою!..


Гриць

(продолжая смеяться)

Ще тільки настало половина дня!


Галя

І під вечір будеш ще Гриць!.. /261/


Гриць

До вечора далеко, а тимчасом пора убираться додому,

(Встает и, намереваясь идти, обращается к Гале и берет ее за руку, пожав немного)

Ну, спасибі тобі, Галю! Прощай.

(Помолчав немного, смотря в землю)

Як то в світі робиться!..


Галя

(с навернувшимися на глазах слезами)

Не так, як думалось!..


Гриць

Чого ти, Галю, плачеш?

(Начал утирать и свои глаза)


Галя

(пуще заплакала)

Ах! не так-то думалось бути!


Гриць

(утерши глаза)

Проведи ж мене, Галю!


Галя

Може, в послідній раз...

(Вместе уходят за дверь)





Явление 4-е

В четверток при захождении солнца, когда оно последние лучи свои бросало в окошко Лопатиной избы, Лопата сидел подле стола, облокотясь на оный рукою и подперщи свою голову; Лопатиха ходила по избе и плакала. А Гриць, сын их, лежал на постели бледный и изнеможенный от болезни и, как говорится, при последних минутах жизни своей. /262/


Лопатиха

(подошед к мужу)

А все ти виноват, старий! Скільки ж я тобі гризла голову — жени сина!.. тобі ж байдуже...

(И завыла)

Ох, моя дитино! Хто ж нашу старість буде доглядати?


Лопата и сам начал плакать.


Гриць

(со слезами на главах и слабим голосом)

Чого ви плачете? Успокойте мене хоч перед смертію!


Лопатиха

Як же нам, синку, моя дитино, да й не плакати?

(Опять завила)

Хто ж нашу худобу поживе? навіщо ж ми так дбали?..


Гриць

(привстав и довольно твердим голосом)

Мамо, добрі люди поживуть... Нехай лучче добрим достанеться!

(Подняв глаза вверх)

Ах, боже мій! тепер тільки я бачу, що хто не по правді вік живе, той не по правді і вмирає!

(Крестится)

Прости мені, господи!

(Обратясь к отцу своєму)

Благослови мене, тату!


Лопата

(встав и, подошедши к сыну, не мог произнести ни од-/263/ного слова; шевеля губами своими, благословил одной рукою сина, а левою между тем утирал слезы)


Гриць

(едва успел сказать).

Простіть ме-ні...

(Повалился на подушку и умер)

Лопата пошел на прежнее место, сел и, повалившись на стол, задумался.


Лопатиха

(взглянув на сина и видит, что он умер, завила на весь голос)

Ох, моя дитино, Грицю! Я ж цього й не сподівалась, щоб не няньчить унучків! Хто ж тепер буде звать мене бабусею?

(Вцепившись за труп)

Ох, моя година лиха да нещаслива! Кого ж я тепер буду тішити да колихати?..


В это время начали собираться соседи, чтобы приготовить хладное тело мертвого Гриця к похоронам.












СЦЕНА V

И ПОСЛЕДНИЙ АКТ ПЬЕСЫ


Было уже близко полуночи; молодежь гуляла на улице. Но веселья у них не было, как будто бы чего-то недоставало. Правда, не было между ними Гриця, Гали и Христи, а все те же ребята и девушки — молодые и красные.

Улица, на которой они гуляли, невдалеке поворачивала за село, где на возвышенности расположено было под лесом сельское кладбище. Ночь была темная. Изредка тусклые звезды светились чуть-чуть, как бы перед ненастьем. Ветер постепенно усиливался, качал деревья и шумом своим еще более увеличивал мрачность ночи.

Шуток между гуляющею молодежью и в помине не было, а только молчание их весьма редко нарушалось разговором отрывистым и то шепотом. Как будто бы они разговором своим боялись нарушить чье-либо спокойствие. /264/

Вот завыли во всем почти селе собаки. Все гуляющие от этого оробели, девушки стали одна к другой жаться — и есе вообще крестятся.


Василь

(желая ободрить).

Братця, заспіваєм лишень що-небудь — чи не повеселіша?


Некоторые

Нічого, Василю, щось і співи не беруть, таки так страшно, що й куди!..


Василь

Ну ж бо, Петре, да ще хто, братця, глядіть я начну...

(Поет, а за ним и еще некоторые)

Ой, не ходи, Грицю, довго на улицю,

Бо на тій улиці дівки чарівниці!

Котра дівчина да чорнобривая,

То й чарівниця справедливая!

А в неділю рано зілля копала,

А в понеділок да й пополоскала,

А у вівторок зілля варила,

А й у середу Гриця отравила,

Прийшов четвер — Грицик умер,

Прийшла п’ятниця — поховали Гриця!

У суботу рано мати дочку била:

Навіщо ти, суко, Гриця отравила?

Ей, мати, мати, жаль ваги не має,

Да нехай же Гриць да двох не кохає!

А не любив мене одну —

Нехай же любить сиру землю!


Последние два куплета каким-то отголоском повторяются на кладбище, но только тихо. Многие стали торопиться идти домой.

Меж тем подходит к ним войт.


Войт

Чого ви допізна так гуляєте? Хіба й не чуєте, що /265/ вашу пісню уже й на могилках співають?.. А ніч-то, ніч! Аж хміль із голови вийшов!


Между тем внятнее отозвался на кладбище голос:


Ей, мати, мати жаль ваги не має —

Да нехай же Гриць да двох не кохає!


На западе сверкнула сильная молния, загремел гром, и ветром несомая туча помрачила совершенно небосклон. Молодежь разбежалась по домам. Еще сверкнула молния, загремел сильнее гром — и полился дождь.




Конец















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.