[Енциклопедія українознавства. Загальна частина (ЕУ-I). — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 3. — С. 833-839.]

Попередня     Головна     Наступна

4. Графіка — ґраверство

Княжа доба. Графічне мистецтво з’являється на Україні разом із письменністю і вже в княжу добу XI — XIV ст. доходить до високого мист. рівня, створюючи окрему укр. школу мініятюрного малярства. Тут сюжет трактовано значно вільніше, ніж у монументальному малярстві, з’являються рисунки із світського, княжого побуту з намаганням віддати портретний рисунок. Стилістично переважають впливи візантійські, особливо у плетінковим мотивах прикрас книжок. Незвичайно цінні збережені пам’ятки: Остромирове Євангеліє, ймовірно з Києва 1056 p., з трьома мініятюрами євангелистів і багатою орнаментикою (мал. 619); »Ізборник Святослава« 1073 р. з мініятюрами »Христос на престолів, »Собор святих« і портретами родини кн. Святослава; т. зв. »Трірський псалтир« з 5 мініятюрами XI ст. укр. походження, мабуть з Волині: між ними є портрет кн. Ярополка В’ячеславовича, його жінки й матері. З ін. рукописів відомі: Христинопільський Апостол з XII ст., Криловське Євангеліє 1144 p., Бучацьке, чи Городиське, Євангеліє XII — XIII ст. і Холмське Євангеліє XIII ст. Всі ці рукописи прикрашені плетінковою орнаментикою, наближеною до балканських рукописів, лише в Холмському Євангелії є рисунки трьох евангелистів.

XIV — XVI ст. Візантійський стиль панує в графіці майже до доби ренесансу — пол. XVI ст., але вже в XIV — XV ст. ґотичний натуралізм приносить живе ft природніше трактування сюжету, зокрема фігурних композицій. Цінні мініятюри в »Сказанії« про Бориса й Гліба XIV ст., збережені в копії кінця XV ст., де змальовані сцени з княжого життя, військо піше й кінне в типових одягах, човни, будови та ін. Рукописи й рукописні книжки XV — XVII ст. на Україні любили прикрашати заставками, кінцівками, ініціялами та ін., де найчастіше бачимо плетінковий орнамент, часто багатий на фарби (мал. 620), звичайно — чорним тушем і червоною фарбою. У фігурних рисунках (євангелистів та ін.) /834/ виробляється спеціяльна шкіцова манера, яка дозволяє швидко рисувати для кількох переписуваних книжок. Поступово візантійський плетінковий орнамент заміняється геометризованими рослинними мотивами, які в добу ренесансу трактуються натуралістичніше. Зразком таких мініятюр служить Пересопницькє Євангеліє 1555 — 56 pp. із впливами італійського ренесансу і Апостол Загоровського з Волині. Своєрідніша графіка рукописів XVII — XVIII ст. із т. зв. козацьким скорописом. Сюди належать рукописні шкільні підручники Київської Академії, прикраси гетьманських універсалів, грамот тощо.

Великий розвиток графіки приходить із поширенням ґраверства, яке було в нас відоме вже в першій пол. XVI ст. Найстаріший дереворит »Ісус Христос« є в Євангелії першої пол. XVI ст. (Публічна Бібліотека в Петербурзі) з гарною монограмою ґравера (мал. 621), яку Д. Ровінський читає »Монах Филип«. В найстарішому кирилівському друку Фіоля »Октоїх« (Краків 1491 p.), що був поширений головне на Україні, ґравюра »Розп’яття« близько стоїть до нюрнберзьких ґравюр ґотичного стилю.

У пол. XVI ст. ґраверство було відоме у Львові, а укр. майстер Лаврентій Филипович мав цілу школу, звідки вийшов ґравер Гринь Іванович, виконавець дереворитів львівських і острозьких видань. Перша друкована книга укр. мовою — Євангеліє Тяпинського, виготовлена у мандрівній друкарні, за найновішими дослідами, вийшла 1562 р. В першому датованому друку Апостола (Л. 1574 р.) в деревориті апостола Луки обрамовання йде за ґравюрою Є. Шена, тоді як фігура апостола дотримується укр.-візантійських зразків, поєднуючи тим новий стиль зах. походження із старою традицією укр. графіки, ін. дереворити — прикраси відбивають ґотичні впливи. В другому, після Львова, осередку ґраверства — Острозі кінця XVI ст., поруч із півд.-нім. /835/ впливами ґотики і ренесансу (св. Василій Великий) проглядають венецькі зразки. Значний поступ бачимо в ґравюрах видань Балабана у Стрятині й Крилосі перших pp. XVII ст., де техніка стоїть на дуже високому рівні (дереворити св. Василія Великого, Григорія Богослова, »Блудний син« за А. Дюрером). В першій пол. XVII ст. ґраверство буйно розвивається в Києві при лаврській друкарні, яка підтримує постійні зв’язки із Львовом, так що створюється одна києво-львівська ґраверська школа. В Києві поширюється тематичний репертуар, постають ілюстрації іст. і побутового змісту, портрети, пляни міст. Візантійсько-сх. іконографія остаточно відходить на задній плян, а на підставі зах.-евр. реалізму витворюється своєрідна декоративна манера (дереворит »Віршів« К. Саковича з нагоди смерти гетьмана П. Сагайдачного 1622 p., мал. 333, 334). З київських ґраверів першої половини XVII ст. визначаються: Тимофій Петрович (»Бесіди« І. Золотоустого 1623 p.), Тарас Левкович Земка (1623 — 32), А. Клирик, Лука і ряд монограмістів: К. П., П. К., К. P., В. Р. Найплодовитішим ґравером був Ілля, у якого помітні голляндські впливи. В 30-их pp. XVII ст. укр. ґраверство досягає великого розвитку, але після Переяславської угоди 1654 р. помітний на деякий час раптовий занепад. Розмірно краще розвивається воно в ці роки у Львові та Уневі, де в орнаментальних прикрасах помітні нар. мотиви: Мина, Василь Ушакевич, Доротей (1669 — 83), Іван Глинський.

В добу укр. барокко ґраверство досягає великого розвитку, особливо за Мазепи. Вживається складна символіка з алегоричними й геральдичними знаками та пишною барокковою орнаментикою. Крім ілюстрацій у книжках, поширюється ґравюра, переважно на металі, друкована на окремих аркушах паперу й шовку: присвяти визначним діячам політ. і культурного життя, козацькій старшині, академічні »тезиси«, портрети, архітектурні мотиви, пляни міст і т. д. (мал. 338, 346). Перші бароккові ґравери, починаючи з 70-их pp. XVII ст., походять із Зах. України: Євстафій Завадовський, Діонісій Сінкевич, Никодим Зубрицький. Останній відомий 62 мідеритами до »Іфіки« 1712 p., що мали численні копії і наслідування у виданнях петербурзьких, московських і віденських. З кінця XVII ст. ґраверство розвивається в Чернігові (Н. Зубрицький, Леонтій Тарасевич, Іван Щирський, І. Стрельбицький, М. Карновський) і в Новгороді Сіверському (Костянтин, С. Ялинський). Найбільшим осередком ґраверства залишається Київ, де плекають ґравюру в Київській Академії, малярській школі й друкарні Лаври. Техн. досконалости і мист. завершеності; набувають наші мистці також за кордоном, де вчиться багато укр. молоді.

Основоположником укр. ніколи ґраверства був Олександер Антоній Тарасевич (діяльність в 1672 — 1720 pp.) — найвизначніший мистець мідериту й офорту на всьому Сході Европи, автор портретів королів та ін. найвизначніших особистостей, також ілюстрацій, релігійних образів та ін. До його школи належать: Д. Галаховський (1674 — 1709, величезний акад. »тезис« із портретом гетьмана І. Мазепи), згадані вже Леонтій Тарасевич (1685 — 1703, автор портрета І. Мазепи, ілюстрацій до »Патерика« та ін.), І. Стрельбицький, І. Щирський (1682 — 1714, автор акад. »тезисів« і присвят гетьманові І. Мазепі), З. Самойлович і цілий ряд ґраверів на дереві: М. Семенів, Теодор, А. Тит та ін. Окреме місце займає Іван Мигура (1704 — 72), що має своєрідний стиль із елементами нар. мистецтва. Укр. ґраверська школа доби Мазепи, як і XVII ст., сягала своїми впливами до Польщі, Литви, Білоруси, Молдаво-Валахії і найбільше Московщини, куди укр. мистці їздили на короткий час або працювали там постійно (першорядні майстрі М. Карновський, 1687 — 1710, Г. Тепчегорський, 1697 — 1718, І. Стекловський та ін.).

Після 1709 р. знов позначається занепад ґраверства, яке одначе відроджується в 30-40-их pp. XVIII ст. Найбільшим осередком є далі Київ, де налічуємо до 50 імен ґраверів, хоч визначних, творчих мистців небагато. Провідне місце займають Оверкій Козачковський і, особливо, Григорій Левицький (1695 — 1768) — найвизначніший ґравер XVIII ст., автор відомих »тезисів«, з яких найкращий 1739 p., присвячений Р. Заборовському. У Львові дуже продуктивним мідеритником був Іван Филипович (1745 — 63), з менших — Т. Корнахольський, І. Вишловський, М. Фуґлевич, Т. Троцкевич. З пол. XVIII ст. розвивається ґраверство в Почаєві, де поруч із сильними зах. впливами бачимо мотиви нар. орнаментики. Кращі /836/ почаївські ґравери Гочемські Йосип (1745 — 78) і Адам (1762 — 90) і Теодор Стрельбицький. Визначаються також праці Теодора Раковецького в Бердичеві (1767 — 80). З кінця XVIII і пол. XIX ст. поширюється примітивне, популярне ґраверство на окремих аркушах — релігійні образки, на теми побутові та анекдотичні, що відзначається власним стилем: декоративний рисунок, нерідко ручно розмальований фарбами. Головні осередки нар. ґраверства були: Львів, Почаїв, Унів, Київ (Поділ), Борзенський пов. на Чернігівщині.

Доба клясицизму принесла зворот до нового типу ґравюри: Г. Сребреницький, М. Козловський (офорт, лявіс, акватинта), В. Боровиковський (перші літографії 1815 p.). Як виробництво літографія з’являється на Україні спершу в Одесі в другому десятиріччі XIX ст. (англієць інж. Гаю), далі у Львові (Піллер з 1822 p., в Ставропігії з 1846 p., Андрій Андрейчин в 1893 p.), в Києві (з 30-их pp. Буяльський при Мист. Школі з 1852 p., в Лаврі під проводом швайцарця Т. Шенгальда з 1866 p.). З малярів, що дали автолітографії, найвизначніші: портретист К. Веселовський, жанристи І. Щедровський, П. Боклевський (ілюстрації до М. Гоголя), К. Трутовський (ілюстрації укр. сел. побуту), М. Микешин та ін.

Основоположником новітньої укр. ґравюри й, зокрема, офорту був Т. Шевченко, що дав ориґінальні побутові та іст. сюжети (»Живописная Украина« 1844), портрети, краєвиди й був піонером ґальванографії та новітньої акватинти. За Шевченком пішов не тільки Лев Жемчужніков, але й рос. офортисти.

В 50 — 80-их pp. XIX ст. постає нова школа ксилографії (механізований дереворит) при Київській Лаврі. Також в рос. виданнях і часописах кращі ілюстрації переважно ксилографічною технікою виконували українці: Щедровський, Боклевський, Трутовський, Микешин, І. Пальм, М. Рашевський, Ю. Барановський та ін. в цілому одначе це був час підупаду графічного мистецтва.

З початком XX ст. відроджується укр. книжкова графіка, особливо після 1917 р. Крім ілюстрацій і прикрас книжки, особливо поширюється графічно виконана обкладинка книжки та ін. видань. Перші ілюстрації укр. книжки походили з кіл визначніших малярів укр. сел. і козацького побуту: І. Їжакевич, С. Васильківський, славетний баталіст М. Самокиша, О. Сластьон. Більше виходили з чисто графічного завдання О. Судомора, П. Лапин, А. Ждаха, Г. Колцуняк, що дали переважно стилізовану ілюстрацію й декоративну графіку за вишивкою та ін. нар. орнаментом. Великі заслуги в ілюструванні дитячої книжки має Олена Кульчицька, що працювала в різноманітних техніках, як звичайним і кольоровий дереворит, офорт, акватинта. Із старших мистців-графіків чимало працювало в Петербурзі й Москві: Білуха, О. Кравченко (1899 — 1940), В. Конашевич, О. Литвиненко, В. Масютин.

Зворотною точкою у розвитку укр. книжкової графіки були праці Василя Кричевського, який під впливом М. Грушевського звернувся до джерел старої укр. ґравюри і нар. мистецтва. Найбільшим майстром, основоположником та ідеологом сучасної укр. графіки став Юрій Нарбут (1886 — 1920), який на підставі цілої укр. іст. спадщини, передусім часів барокко, створив модерну укр. графіку, наскрізь своєрідну й глибоко національну. Він дав безсмертні твори графіки книжкової, меморіяльної /837/ і держ. знаків Укр. Нар. Республіки. Під впливом Ю. Нарбута стала вся сучасна укр. графіка. З найближчих учнів Нарбута треба відмітити Л. Лозовського (1901 — 22), Р. Лісовського (* 1894) і М. Кирнарського (* 1893). Найбільш плодовитими мистцями книжкової графіки в 20—30-их pp. були А. Середа, Л. Хижинський (* 1896), М. Пожарський, А. Страхів, А. Алексіїв, Б. Крюков. До великого розквіту прийшло також ґраверство в різноманітних техніках. Частина ґраверів, близька до Михайла Бойчука, найбільше притримувалася нар. примітивів: С. Налепинська-Бойчук, монументаліст І. Падалка, майстер мініятюрних дереворитів О. Рубан. О. Сахновська (* 1902, побут. екс-лібрис). Другий напрям брав за основу візантійську іконографію: М. Осінчук. Я. Музика. Треті більше притримувалися зах.-евр. течій: Л. Плещинський (* 1892), О. Усачов (* 1891), Л. Ґец, І. Іванець, С. Левицька, П. Обаль (* 1897). Від послідовного бойчукізму до своєрідної синтези з елементами зах. експресіонізму перейшов О. Довгаль (* 1894). В тому ж дусі, але монументальніші визначні ілюстрації В. Седляра до »Кобзаря« Шевченка. Індивідуального характеру архітектурні мотиви В. Гаґенмейстера (кольорові автолітографії). Між ґраверами відомий Василь Касіян (* 1896), що в різноманітних ґраверних техніках дав велику серію реалістичних ґравюр з /838/ робітничого й сел. побуту, портретів та ілюстрацій до творів визначних укр. письменників. Майстром книжкової графіки і плякату був Павло Ковжун (1896 — 1939), що особливо відзначився в декоративній багатобарвній графіці. Іншою ориґінальною постаттю був Петро Холодний-старший, інспірований укр. мистецтвом княжої доби. Його послідовницею стала М. Стефанович, створюючи свої ориґінальні концепції і стиль.

Своєрідний напрям сучасної укр. графіки, де традиція поєднана з модернізмом, репрезентують визначні імена: Микола Бутович, Петро Холодний-молодший, Едвард Козак (* 1902), Святослав Гординський (* 1906). Графік плякату і реклями Віктор Цимбал працює в Буенос-Айресі. Перед світовою війною 1939 р. значні успіхи здобули укр. графіки в різних осередках скупчення укр. еміґрації, як Прага, Варшава, Париж та ін.: Петро Омельченко, Юрій Вовк, Микола Кричевський, Михайло Бокшай (в Ужгороді і Празі), Сергій Гладкий, Ніл Хасевич, Михайло Михалевич (* 1908), Галина Мазепа, М. Григоріїв, Василь Дядинюк. В останні роки на еміґрації працюють В. Баляс, П. Андрусів, М. Левицький, М. Дмитренко, Я. Гніздовський, Ю. Кульчицький, М. Білинський. Хоч усі ці імена дають різноманітні формальні спрямування й мист. напрями, все таки їх усіх об’єднує спільне змагання знайти укр. вираз і форму мист. вислову. Цю стилістичну особливість сучасної укр. графіки відмічала більшість чужинецьких рецензентів /839/ виставок укр. графіки, які в останніх трьох десятиліттях відбулися в Празі, Варшаві, Брюсселі, Парижі, Гельсінкі, Берліні, Мюнхені, Римі, Льос-Анджельосі та ін. Натомість під совєтами нац. укр. форма в графіці переслідується, і тому там більше виявилися графіки національно невтральні або ті, що є епігонами рос. графіки: анімаліст В. Аверін (1889 — 1946), М. Дерегус (* 1903), В. Мироненко (* 1910), Г. Пустовійт (1900-47), Г. Бондаренко (* 1892), Й. Дайц (* 1897), З. Толкачов (* 1903), М. Фрадкін (* 1904), О. Пащенко (* 1906) та ін.

В. Січинський

Література: Кондаков Н. Изображения русской княжеской семьи в миниатюрах XI в. П. 1906: Грушевський М. Культурно-нац. рух XVI — XVII вв, К. 1912; Широцкий К. Гравюры Т. Шевченка. Украинская Жизнь, II. М. 1914, Титов Ф. Типография Киево-Печерской Лавры, І. К. 1916; Іфіка ієрополітика. Наше Минуле, І. К. 1918; Крип’якевич І. Ставропігійська літографія. Л. 1921; Прикраси рукописів Галицької України, I — IV. Л. 1922 — 24; Ксилоґравюри. Чернігів 1925; Sičynśkyj V. Současná ukrajinská graflka. Uměni slovanů. Брно 1925; Ернст Ф. і Стешенко Я. Г. Нарбут. К. 1926; Макаренко М. Орнаментація укр. книжки XVI — XVII вв. К. 1926; Українське мистецтво, I — III. Л. 1926; Попов П. Матеріяли до словника укр. ґраверів. К. 1926 (додаток І. К. 1927); Попов П. Ксилографічні дошки Лаврського Музею, К. 1927; Січинський В. L’art de la gravure et du livre en Ukraine. Le Musée du livre, VII. Брюссель 1927; Бібліологічні Вісті. К. 1926 — 29; Чукин Я. Василь Касіян. Х. 1931; Січинський В. Лео Тарасевич. Л. 1932; Екслібрис, збірник АНУМ. Л. 1932; Каталог графічної виставки АНУМ. Л. 1932; Antonowytsch D. Die ukrainische Graphik. Katalog der Ausstellung ukrainischen Graphik. Берлін 1933; Сильванський С. Олена Сахновська. Ред. і передмова П. Ковжуна. Л. 1934; Січинський В. Олександер Тарасевич. Прага 1934; Мистецтво. Л. 1932 — 36; Січинський В. Г. Левицький. Л. 1936; Січинський В. Т. Шевченко. Л. 1937; Січинський В. Укр. видавничі знаки. В. 1937; Січинський В. Історія укр. ґраверства XVI — XVIII вв. Л. 1937; Виставка графіки (каталог). Ред. Речмедін Л. 1940; Січинський В. Розвідки про укр. графіку і ґраверство. Gutenberg-Jahrbuch. Майнц 1929 — 43; Гординський С. Павло Ковжун. Л. 1943; Січинський В. Юрій Нарбут. Кр.-Л. 1943; Січинський В. Укр. іст. орнамент. Прага 1943; Січинський В. Укр. дереворит. Арка, III — IV. Мюнхен 1948.

Попередня     Головна     Наступна