Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том I. Розділ IV. Стор. 2.]

Попередня     ТОМ I     Розділ IV     Наступна





УКРАЇНСЬКА КОЛЬОНЇЗАЦІЯ: АНТИ І СЛОВЕНИ, ЗНАЧІННЄ СИХ НАЗВ, ІСТОРІЯ АНТСЬКОГО ІМЕНИ, ЗНАЧІННЕ ПОДЇЛУ НА СЛОВЕН І АНТІВ, ТОТОЖНІСТЬ АНТІВ З УКРАЇНСЬКИМИ ПЛЕМЕНАМИ



Рух українських племен на полудень виявив ся в кольонїзації „Антами“ чорноморських степів — між Днїпром та Доном, констатованій Прокопієм, а на нижнїм Днїпрі посвідчений Йорданом. Се перша кольонїзація українська, яку можемо констатувати, і для того на нїй мусимо трохи більше спинитись.

Серед полудневої словянської кольонїзації, як бачили ми уже, тогочасні письменники розріжняють Словенів (Σκλαβηνοί, Sclaveni) і Антів. Найбільш ясний сей подїл у Йордана: до всїх Словян взагалї він прикладає як загальне імя стару нїмецьку назву Венетів, Sclaveni — то західня частина їх, на захід від Днїстра, Анти — східня, за Днїстром. При тім він поясняє, що се назви цїлих ґруп, які складались з поодиноких племен, звісних під ріжними іменами 1). Грецькі письменники не уживають нїмецької назви „Венети“, вони знають тільки Словян і Антів і близше границь їх розселення не вказують, але подані ними відомости згоджують ся з Йордановими: Словяне сидять безпосередно над Дунаєм, на се вказує оповіданнє Прокопія про їх засїдки й напади над Дунаєм в серединї VI в.; потім бачимо їх тут при кінцї VI і на початку VII в. в оповіданнях Менандра і Теофілякта 2). Анти-ж сидять десь дальше від Дунаю 3). Супроти сих вказівок грецьких письменників 4), а також і супроти повної віродостойности Йордана, можемо зовсїм покластись на зроблене ним означеннє території Словен і Антів і їх обопільної границї 5). Він же сам жив в Мезії і був звідком тих неустанних нападів Словян і Антів на візантийські землї, про котрі не раз згадує 6).

Імя Словен — Σκλαβηνοί, Sclaveni ясне; се питоменне, загальне імя Словян, що тут спеціально прикладаєть ся до їх полудневно-західнїх осад для відріжнення від східно-полудневих. Але Анти? Проби обяснити се імя з словянської мови або найти її слїди в пізнїйших числених іменах словянських племен не удались. Воно, як і Венети, очевидно — чужого початку, дано Словянам якимсь сусїдом. Здогад, що се иньша форма тієїж назви — Венетів, дуже привабний, але проти нього роблять поважні закиди з лїнґвістичного погляду, та й наші джерела (Йордан) виразно відріжняють сї дві назви — Венетів і Антів. 7).

Вперше се імя Антів виступає в згаданім оповіданню Йордана про війну з Антами остґотського короля Вінїтара при кінцї IV в. 8). Як лєґендарною і цїлком нереальною виглядає історія завойовання Венедів Германаріхом, так натомість варта віри ся згадка. Може бути тільки непевність, чи не переніс історик сучасного імени Антів на ті часи. Одначе, коли зважимо, що Йордан знав загальне імя для всіх Словян — „Венеди“, знав про часткове значіннє антського імени, і на иньших місцях виразно каже за подїл Словен і Антів як за сучасний 9), то приходить ся думати, що імя Антів в сїм епізодї таки переказане було ґотською традицією (а в кождім разї уважалось іменем старшим ніж VI столїтє). Ще Остґоти дїйсно знали Антів і антське імя, се потвержуєсь ся й остґотським катальоґом народів, перехованім в пізнїйшій льонґобардській лєґендї 10), і ся знайомість їх з антським іменем в кождім разї не пізнїйша початку V в. 11).

Поза тим імя Антів приходить до загального уживання у візантийських письменників VI в. (з ними можна рахувати й Йордана, що жив у східнїй імперії). Сї письменники майже всї розріжняють Словян і Антів: Прокопій, Аґатій, т. зв. Маврикій, Менандр, Іоан з Ефесу, Теофілякт 12). На офіціальний характер сього імени вказують титули 'Αντικος Anticus, що приймали ся імператорами з нагоди побід над Антами. Останнїй раз імя Антів приходить в оповіданню Теофілякта — письменника, що жив в першій пол. VII в., в однім епізодї війни 602 p. По сім антське імя зникає. Але з сим моментом взагалї уривають ся візантийські звістки про задунайські краї, антське імя могло жити в них і довше, тільки перше ніж в візантийській лїтературі зявили ся нові звістки про чорноморські краї (X в.), антське імя вже вигасло 13). Чи не було воно перейняте Візантийцями від східнїх турецько-фінських орд, що були сусїдами власне полудпево-східнїх Словян і з кінцем V в. приходять в близький контакт з Візантиєю?

Яке значіннє мав сей поділ на Словян і Антів? 14 Уважати його чисто ґеоґрафічним — трудно. Занадто широко й консеквентно переходить се відріжненнє у письменників VI в.; імя Антів згідно й консеквентно прикладаєть ся ріжними авторами до цїлої кольонїзації від Днїстра до Меотиди, не тільки до пограничної території Антів і Словян. Імя Анта прикладаєть ся як призвище до поодиноких: осіб з сїєї ґрупи (Δαβραγέζας 'Άντης 'ανήρ ταξίαρχος). Анти і Словени то виступають разом, то воюють між собою (в серединї VI в.), і ведуть пізнїйше цїлком противну полїтику що до Аварів і Візантиї. Всї сї факти вказують на осібність сих двох ґруп, і тяжко було-б звести їх до тієї ріжницї, що Словени, мовляв, сидїли по сей бік Днїстра, а Анти по той. Мусїла бути більша.

Висловлялись гадки, що Анти — се імя якоїсь полїтичної орґанїзації, — держави, завязаної через завойованне, взагалї полїтичний термін. Але ся згадка нїяк не може бути принята. Що була б се завелетенська держава, що мала б надати нове імя сїй етноґрафічній ґрупі- від Днїстра до Кавказу! І саме якоїсь сильнїйшої полїтичної органїзації у Антів як раз не бачимо: сучасник Прокопій виразно каже, що як Словенами так і Антами не править один чоловік, але здавна вони жиють „демократично“, і дїйсно оповідає про одну таку ухвалу, повзяту на антськім вічу 15). В таких полїтичних відносинах не завязують ся такі величезні державні звязки 16).

Одиноке можливе обясненнє — се що подїл VI в. на Словян і Антів відповідав двом осібним етноґрафічним словянським галузям. Глянувши на розміщеннє Словян і Антів на полуднї“, переконаємо ся від разу, що назва Словенів (Sclaveni), обіймає Словен Мізійських (пізнїйших Болгар) й Словен Панонських — бо то вони сидїли в першій половинї VI в. по Дунаю від Драви до моря і Днїстра. В краю між Дунаєм і Днїстром в серединї VI в. не міг сидїти хто иньший, як тїльки словянські кадри, що протягом VI і VI в. перейшли в Мезію, полишивши своїм східнїм і північним сусїдам землї за Днїстром. „Анти“ можуть відповідати тільки східнїй ґрупі, але й то з певним оградиченнєм: ми не знаємо, як далеко сягало імя Антів на північ; теоретично беручи воно могло обіймати всї східно-словянські племена, але в наших звістках стрічаємо се імя тілько в подіях і комбінаціях, які дотикають ся самої лише полудневої, чорноморської кольонїзації східно-словянської галузи. Анти в нашім матеріалї се полуднева частина східньої галузи, себ то представники тих племен, що утворили етноґрафічну цїлість, яку тепер звемо українською.

Все промовляє за сим ототожненнєм Антів з предками нашого народу і надає йому правдоподібність, що граничить з певністю. Бачимо, що сї Анти виступають на території, де пізнїйше бачимо Русинів і де й тодї, в VI в. не міг сидїти нїякий иньший словянський нарід, — розумію краї між Днїстром і Доном. Їх границею з „Словенами“ тодї був Днїстер, але з рухом Словенів на захід і полудень вона натурально мусїла посунутись на захід — і дїйсно потім, в X в., бачимо Дунай границею Руси з Мізійськими Словянами. Бачимо, що сї Анти були схїднїми сусїдами Словен, і відріжнялась від них як осібна ґрупа, найправдоподобнїйше — етноґрафічна; се бачимо й у їх наступників — Руси та Болгарів. На останку — антська кольонїзація вповнї відповідає тому, що ми на основі, вище сказаного про напрями словянської кольонїзації могли-б викомбінувати про правітчину нашого народа й напрям його кольонїзації. Се все, кажу, робить можна сказати — певним, що в Антах маємо предків українських племен.








Примітки


1) Quorum (Venetharum) nomina licet nunc per varias familias et loca mutentur, principaliter tamen Sclaveni et Antes nominantur — c. 5.

2) Прокопій De aedificiis IV. 7. Менандр в Hist. Gr. m. II с. 99. Теофілякт ed. de-Boor VI. 6, VII. 15, VIII. 6.

3) Так воно виглядає з оповідання Теофілякта VIII. 5. Згаданих тут Антів Цайс (Die Deutschen с. 606), уважав осадниками на візантийських грунтах, в Мезії. Але крім того, що ми нїчого не знаємо про масову міґрацію Антів сюди, таки вона й сама по собі не дуже ймовірна: цїла історія сього походу і протест аварського війська (очевидно — проти експедіції в чорноморські степи) рішучо промовляють проти такої гадки. Див. іще Rösler Zeitpunkt c. 113.

4) Нїби суперечне означеннє знаходимо в недавно опублїкованім оповіданню Михайла Сирина (зачерпненім з хронїки Іоана з Ефесу); він каже, що „край їх“ був на захід від Дунаю (Chronique de Michel le Syrien II c. 361). Але се або просте непорозуміннє, або скорше — належить до краю Словен, а не Антів.

5) Нїдерле поправляє його так, що Анти сидїли аж до Дунайської дельти, а Словени між Прутом і Дунаєм (Slov. st. II с. 196). Але властиво нема потреби в такій поправцї

6) Rom. с. 388, Get. с. XXIII. Тому не переконує мене здогад Маркварта (Streifzüge c. XXV), що Йордан добре знав розселеннє західнїх Словян і означив його самостійно, а розселеннє Антів означив по старому, як Касіодор взяв його з Аблябія: через те Анти сидять у його тільки між Днїстром і Днїпром, тим часом як тодї вони сидїли і на схід від Днїпра (як бачимо з Прокопія). Неймовірно, щоб Йордан не знав сього, і його означеннє розселення Антів, очевидно, не треба розуміти так, що Анти сидїли  тілки  до  Днїпра.

7) Про сей вивід Archiv IV с. 65, 76, VII с. 12, пор. XIX c. 234; Крек-2 с. 254-6. Взагалї словянство антського імени лишаєть ся сумнївним і всї проби звязати його з пізнїйшими словянськими іменами лишили ся без результату. Виводили з нього імя Вятичів (Гільфердінґ, Первольф, Іловайский). Ламбін поставив гіпотезу, що Анти = Unlizi = Ульцї. Погодін звязував з Антами подобозвучні ймення угорських грамот IX-XIIIв. Antus, Ont, Onthus, але що найбільше можна думати про звязь їх з словянським пнем, з якого походило імя Антів — як би знати, що воно словянське. В такім разї можна вказати Ута (прикметник Утинъ, вар. Успинъ)-одного з князїв чи намістників руських 944 p. (Іпат с. 29).

8) Перед тим, на одній написи з Боспора III в. (270-их рр.), між иньшими Боспорянами згаданий Αντας Πατι… (Πάπιος чи Παπίου). На нього звернено увагу, як на першого згаданого Анта (А. Погодинъ Эпиграфическіе слЂды славянства, Рус. Фил. В. 1901). Ся згадка випередила-б о цїле столїтє Йорданову, але чи маємо тут дїйсно етноґрафічне означеннє, можна сумнївати ся.

9) Див. вище наведену цитату з глави 23, пор. гл. 5.

10) В традиції про початки Льонґобардів, перехованій в кількох верзіях (в Origo gentis Longobardorum, 2-iй пол VII в., і у Павла Диякона, в Історії Льонґобардів) вичисляють ся між иньшим такі краї, через які переходили Льонґобарди в міґрації з півночи в дунайські краї: Golanda, Anthaib et Bantaib seu et Burgundaib (Origo — ed. Waitz, в Scriptores Langob. et Italici, i Pauli Diaconi I. 23). Уже Цайс (с. 472) угадав в Anthaib (вар.: Anthaip, Anthap) „край Антів“ (aib, eiba — округ, земля). Але се толкованнє часто відкидають тому, що Льонгобарди не могли стрічати ся з Антами (нпр. Мілєнгоф II с. 98). Та дуже добре розвязаннє сеї справи знайшов Браун (Разысканія, с. 308 і далї): він догадав ся, що ся алїтерована, очевидно — з якоїсь піснї чи саґи урвана фраза, і деякі иньші імена народів (нпр. Болгарів) до сеї льонґобардської традиції перейшли від Остґотів. Се вповнї правдоподібно і ми в цитованій фразї по всякій імовірности маємо остґотську память про „краї Антів, Венетів і Бурґундів“ (останнї імена Браун толкує инакше, але се нам не важно — пор. критику його поглядів у Веселовского в извЂстіях рус. яз. 1901, І с. 26 і далї, але і Веселовський також приймає згадану фразу за versus memorialis готської традиції). Вестберґ, боронячи льонгобардської традиції, поставив проти сього толковання здогад, що Льонгобарди могли перейти через краї Антів (Східнїх Словян) в Галиччинї, на верхівях Днїстра і Сяну, навіть бачить в Бардуєві натяк на льонґобардських Barden (Zur Wander, d. Langob. c. 28). Але зовсїм неймовірно, щоб при кінцї IV в., як він приймає, східнї Словяне сидїли на верхівях Днїстра і Сяну, а далї на схід Льонґобардів вести мабуть і він не зважить ся. Стріча Льонґобардів з Антами зістаєть ся неймовірною і таки мусить бути зіставлена Готам.

11) Маркварт недавно в своїх розвідках Chronologie der alttürkischen Inschriften (1898, ст. 78-80) і Osteuropäische Streifzüge, 1903 ст. 147).

12) Остґотська згадка про „край Антів“ належить, очевидно, до часів, коли Остґоти жили в наших степах, ще перед 376 p. Меньше правдоподібности, щоб се імя вхоплене було їх традицією вже по переходї на візантийські землї. Але в кождім разї по походї Теодоріха Остґоти стратили всяку нагоду стрічати ся з Антами.

13) Аґатій згадує лише про Анта Дабраґеза. Маврикієм називаєть ся автор трактата, що між иньшим містить спеціальний роздїл (XI. 5, вид. 1664 p.): πω̃ς δει̃ Σκλάβοις καί 'Άνταις καί τοι̃ς τοιούτοις 'αρμόζεσθαι (виїмки у Шафарика, додаток, і у Крека-2 с. 295); що автором не був цїсар Маврикій — див. Byz. Zeitschrift 1894 с. 440, Krumbacher2 c. 635. Звістки иньших письменників подав я вище і ще подам декотрі.

14) Всї проби вказати його пізнїйше досї не удавали ся. Останню з них дав Нїдерле, (1906-1910). Він доводить, що Вантіт арабської ґеоґрафії-IX в. (у Кардизія) се Анти, „і се доказує, що ті могутні Анти ще в IX в. істнували“ (S1. st. II с. 271). Але імя се читаєть ся найріжнїйшими способами і. дуже наївно було б робити з нього доказ істновання антського імени в IX в. Взагалї з арабських звісток, при всїх силкуваннях Нїдерле, йому не удало ся нічого добути для історії Антів.

15) De bello Got. III. 14.

16) Про антське питаннє див. ще в примітках (4).











Попередня     ТОМ I     Розділ IV     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том I. Розділ IV. Стор. 2.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.