[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том X. Розділ I. Стор. 5.]

Попередня     ТОМ X     Розділ I     Наступна





ВІДОМОСТІ ПРИВЕЗЕНІ З МОСКВИ І ЇХ ВІДГОМОНИ НА УКРАЇНІ, ПЕРЕГОВОРИ З ХАНОМ, КОРСУНСЬКА РАДА, ПЕРЕВИБОРИ ГЕТЬМАНА.



Тим часом приїхав Тетеря з товаришами і розповіли, що чули в Москві. Це зробило сенсацію — в зв'язку з тою агітацією, яку вели на Україні Желябужський і Кікін: секретом для правлящого українського осередка вона, розуміється, не зісталась. Ми трохи знаємо її, бачили те, що записалося в московських протоколах з розмов з посольством. Розуміється, це далеко не все, що воно там почуло і що з цих натяків і недомовок собі викомбінувало. На жаль, не маємо якоїсь автентичної записі їх доповіді, ані того як формулювали її старшина чи гетьман.

Правда, маємо ніби циркуляр Лісницького, котрим він подавав на обміркування своїх полчан московські пропозиції, прислані від Виговського, але вони походять з досить сумнівного джерела — з пізніших суплік на Виговського.

“Іван Виговський гетьман війська й. ц. в. Запорізького прислав такі статті до Гр. Лісницького полковника Миргородського:

“Статті прислані від ц. в-ва до війська зап. — чого вимагає від нашої землі — всієї Малої Росії наново, по смерті п. гетьмана, не устоявши на тім (“не стоя на том”), на чім ми присягали спочатку, віддаючися на ласку й. ц. в-ва, котру він постановивши з нами неодмінно обіцяв дотримувати вічно:

1. Аби для кн. А. Н. Трубецкого були корми і підводи, всюди кудою їхатиме, а як приїде до Києва, щоб приїхала до нього вся старшина.

2. Як приїде з військом кн. Г. Г. Ромодановський, щоб всюди по городах були дані кватири (“стани”).

3. Оранди і всякі приходи з напитків 1), чинші грошові і десятини від худоби і стації — то все має віддаватися до казни й. ц. в-ва.

4. Воєводи не тільки в Ніжені, Чернігові, Переяславі і Білій Церкві, але і по інших містах аби пробували і жили постійно, городи ставили, і з тих волостей має іти всяка живність на тих воєводів і їx військо.

5. Стрільцям тим, що в Києві аби дано (грунти) на крамницю, на мешкання і на господарство (“на пашню”).

6. Бихів, що піддався військові Зап. аби негайно зложив присягу ц. в-ву і царську залогу прийняв.

7. Митрополита київського як оберуть аби зараз післано на посвящення свят. патріархові.

8. На Запоріжжю аби було 10 тисяч вільних козаків таких, що нашими наймитами і підданими (“холопями”) були, і ми щоб з своїх городів їм давали на час платню і живність, а тих 50 тис., що поставлено було в нашім війську, вже кудись інде хочуть обернути.

9. Кудою має бути границя з ляхами, про це скоро дати відомість й. ц. в-ву.

“Досі царські статті. Об'являючи їх вам, ми старші, того від вас жадаємо, аби ви зібралися на раду і обсудивши прийшли до одностайної згоди, а тоді кожен сотник спише і нам надішле, — чи маємо бути в згоді з Ордою. А я вашу згоду надішлю до гетьмана, а гетьман до кримського царя і всієї Орди”.

Друга цидулка поясняє останні слова, досить неясні, як бачимо: “Чи попустити ц. в-ву, чи при перших статтях стояти, дайте нам знати, як однодушно ухвалите. Хан кримський присилає до війська, просячи згоди і потвердження перемир'я з військом, — чи пристаєте всі на згоду з Ордою, щоб жити в нерозривнім братстві? Ви, панове сотники, зберіть отаманів і все товариство і міщан для повної ради про перемир'я з Ордою. Бо коли нас цар хоче драгунами зробити і з нас побор брати, а посилати на Запоріжжя — що там має бути 10 тис. війська то як хочете щоб було як перед тим бувало, то краще з Ордою миритись”.

До “статтей” приписка: “Поти статті Гр. Лісницького полк. миргородського. Він ті статті (потім) велів відбирати по всім полку Миргородськім, по сотнях: Івана Василевича, писаря полку миргородського посилав відбирати” 2),

Коли можна ще дискутувати над тим, поскільки точно віддають ці копії обіжники розсилані в Миргородськім полку від Лісницького, то за автентичні статті Виговського те, що тут подано ніяк не можна вважати. Воно передає тільки те, що говорилося з приводу привезених з Москви царських пропозицій.

Але з різних сторін долетіли до нас такі відгомони: як розуміли і толкували собі нові наміри московського уряду і ті, котрих ці наміри налякали й викликали на бротьбу, і ті, які були готові собі ворожити з них якусь користь, і ті, нарешті, що хотіли зробити кар'єру, примазавшися до нової програми царського уряду. Як головні пункти розумілися:

Переведення козацького реєстру і обмеження козацької верстви цим числом; в агітації, для більшого ефекту фактичне число 60 тис. зменшилось: і в листах і промовах миргородського полковника Лісницького — що виступає в цім часі, по чигринських нарадах, найбільш яскравим противником нових московських планів, чи “нового договору”, як говорилось, маємо тільки 10 тисяч, з тим додатком очевидно, що військо це стоятиме на Запоріжжі (а “в городах” очевидно будуть салдати і драгуни).

Хто не попаде до реєстру, має бути в міщанах, а хто не схоче нести міщанського тягла, а воліє військову службу, буде служити в драгунах і салдатах.

Відновляються всі податки, які були за польських часів з міщан і селян, вони збиратимуться до царської казни і з них будуть платити жалування реєстровим.

Відновляються в зв'язку з цим і оранди, і козакам відібрано буде право варити напитки на продаж, ухвалене на Чигринській раді.

По всіх більших городах будуть царські воєводи, вони переймуть на себе все правління.

Заводитимуться московські порядки, накажуть ходити по московському. З українських городів будуть виселяти на Москву, і на їх місце виводитимуть на Україну московських людей, як то діялось на Білорусі.

Митрополита цар пришле з Москви, і попів присилатимуть московських, а тутешніх забиратимуть на Московщину.

Миргородський міщанин Михайло Калениченко так переповідав в Путивлю, в жовтні, те що йому говорив Лісницький (очевидно ще перед корсунською радою): “Писав до нас цар, посилає свого боярина Трубецкого з військом і з ним воєводів, що будуть у нас по городах. Хоче цар наші вільності зламати і привести нас під свою волю. Хоче з нас збирати всякі податки, що йдуть з оранд і млинів на військо Зап., і з тих грошей давати платню (війську). Війська Зап. буде тільки 10 тис., а хто за тим останеться, будуть міщанами. А хто не схоче бути в міщанах, цар велить бути в драгунах і в салдатах. Цар в попереднім договорі з нами не устояв, але гетьман Іван Виговський і ми старшина вільностей своїх не уступимо, царських воєвод не хочемо - хочемо від царя відступити. Кличе нас до себе хан кримський на тім тільки, щоб ми вважалися підданими його, а податків ніяких не давали. Була про це у гетьмана і у старшини рада, і після тої ради полковники в своїх полках писали листи — по всіх городах цьогобічних, що в царськім підданстві, — що має бути 10 тис. козаків, а решта чи хочете бути салдатами чи драгунами? Ми, задніпрянські козаки, в такій неволі бути не хочемо, а коли ви хочете бути в царській неволі, як він хоче за новим договором, то ми, зложившися з татарами, будемо вас воювати” 3). Тут очевидно зв'язано разом зміст кількох листів.

Путивльський вістун Чернов переказує так (з пам'яті, але мовляв бачивши ці листи на власні очі) зміст листа розсиланого Лісницьким в своїм полку після чигринських нарад: Присягали ми цар. величеству, щоб бути нам при своїх вільностях, як ми у війську Зап. привикли; і так були ми в підданстві цар. вел. на своїх вільностях до смерті гетьмана Б. Хмельницького. А тепер ідуть до нас: боярин А. Н. Трубецкой і Г. Г. Ромодановський з військом, маєте їм давати хліб і всяку поживу, не відмовляючи. В черкаських городах хочуть завести царських воєвод: в Києві, Чернігові, Переяславі, Умані й інших головніших містах, і їм треба буде давати “живность”. Податки, що бралися на короля і на панів — з усяких пожитків і з худоби, тепер збиратимуться на государя. Запорізького війська буде тільки 10 тисяч “на Запорогах”, і їм даватиметься жалування — з доходів 4), а більше 10 тисяч війська не буде — будуть міщани і холопи. А хто не хоче бути міщанином, буде в драгунах. Бихів, що піддався полковникові Нечаю, має бути під царською рукою. А хан кримський присилає з миром, щоб ми були його (підданцями), в згоді й братстві як давніше 5).

Роменські і лохвицькі козаки, провожаючи московського післанця в листопаді і потім назад у грудні, розповідали йому, що тижнів за три (себто при кінці жовтня) у полковника Грицька і у сотників були ради спочатку в Миргороді, а потім по всіх городах збирали козаків і читали їм “пункти” нібито від ц. в-ва, а в тих пунктах було написано, що має бути Запорізьких козаків 10 тисяч тільки на Запоріжжю, а решта козаків будуть записані в драгуни та салдати, з усього даватимуть десятину, і оранди будуть на вел. государя” 6).

Пушкар так оповідав московським післанцям: “Перед присягою Виговського скликав (Лісницький) потай від мене до Миргорода сотників та іншу старшину, і намовляв присягати кримському ханові, мовляв це буде краще; а коли присягнуть московському цареві, буде лихо: звелить вас записати в драгуни, а жінки ваші ходитимуть у личаках. Але сотники сказали: Хочби великий государ велів нас написати в салдати ми йому служити раді і зрадити йому не хочемо!” 7).

Пізніше (в березні 1658 р.) противники Лісницького оповідали його промови після чигринських нарад так: Приїхавши з Чигрина після смерті небіжчика Б. Хмельницького, Лісницький зібрав у дворі своїм раду і говорив їм: “Панове сотники полку мого Миргородського і отамани! Цар посилає до нас воєводу Трубецкого з тим, щоб війська запорізького було тільки 10 тис. — на статтях поставлених з небіжчиком Хмельницьким цар не тримає, тільки хоче мати 10 тис. “на Запорогах”.

“Цьому військові буде платитися з поборів, збираних з городів”.

“Панове сотники й отамани! пише до нас цар кримський, дуже ласкаво до всіх — і до всієї черні війська Зап., щоб ми йому піддалися, а од царя московського відступили”. На це сотники Павло Апостол і Степан Прокопович мовляв відрекли, що як вони з усією черню війська Зап. цареві присягли, то до смерті від нього не відступлять і ні ханові ні іншим поганським царям голдувати і піддаватися не хочуть. На це Лісницький, потверджуючи свою мову, говорив, що краще піддатися цареві кримському, ніж московському, “бо московський поробить вас драгунами і невільниками вічними, а жінок і дітей ваших буде водити в личаках. А цар кримський буде вас водити в атласі й оксамиті і в чоботях турецьких” 8).

Звісний нам ніженський протопоп Максим Филимонович так писав 2 (12) жовтня окольничому Ртіщеву, рекомендуючи йому подавця, попа Василя Бабського, що хотів випросити собі посаду в новій московській фортеці 9), в Десятинній церкві, і від себе пересилаючи деякі політичні новини:

“Найбільше зволь в. м., мій мил. пане, радити цареві, щоб негайно взяв на себе тутешні краї і городи черкаські та своїх воєводів поставив, бо того всі щиро бажають і чернь всією душею рада, аби вже мали одного справжнього государя, щоб було на кого сподіватися. Бояться тільки двох речей: щоб їх відси до Москви не виганяли і щоб тутешніх звичаїв, церковних і світських не переміняли; але ми їх запевняємо, що цар того не вимагає, тільки вільності нашої. Як прихильник государя, бажаю і прошу, щоб ми одного господа на небі і одного на землі царя знали, і не я один, а всі того бажаємо, духовний і мирський чин, а коли тому кілька старшин противляться, то не для чого іншого, як для своїх доходів: розмилувавшися у владі, не хочуть її позбутися. Але чернь уся, як пішла чутка, що цар має прислати своїх бояр, щоб одібрати й перейняти на себе маєтності, — тому раділа та й тепер з охотою того чекають”.

В супровіднім листі до путивльського воєводи, висловлюючи ті ж побажання, він розвиває ці гадки: “Коли старші наші — гетьман та полковники, того не 10) хочуть попустити, то це через своє лакомство — хотіли самі панувати і не хочуть без того зістатися, так тільки кажуть: військовий скарб, а військо того не знає, знають один або два, а війську з того ні провіанту ні заплати нема. Тому зволь і твоя мил.: про це поклопотатися перед цар. в-вом, аби доконче прислав і перейняв на себе. Тому ніхто на Україні не противиться, тільки треба того скоро, і тоді все буде добре, а ми всяко будемо до того людей прихиляти”.

Після Корсунської ради, додаючи те, що там говорилось 11), він писав Ртіщеву: Як перед тим я писав, так і тепер заявляю, (що треба) аби була між нами царська влада — аби цар володів нами. Багато таких, що того бажають, особливо “на нашім Сівері”. Хоч старшина тої влади прагне — для своєї користі, і так поспільство страшить, що як цар і Москва візьмуть у свої руки, то невільно буде поспільству (“крестьянам”) ходити в чоботях та сукманах, і поженуть їх на Сибір або на Москву. Пришле (цар) своїх попів, а наших туди ж поженуть. Так і на Раді в Корсуні говорили 12), що цар постановив, аби в Києві митрополит московський був, а козаків щоб було тільки 10 тисяч і то на Запоріжжі, а по городах, щоб їх не було, хіба тільки ті, що служили б салдатську службу під начальством капітанів. Але я так розумію, що цар свого слова додержить, як постановив 13), а їм (старшині) не хочеться зіставатися без шинків і панства свого — задля прибутків від торгу 14), а не для посполитого добра. А цар. в-во нехай би наказав, щоб шинки були повернені (на царя — очевидно), і щоб до Чернігова прислано доброго воєводу, а на всякого полковника, щоб цар призначив дохід (кормъ) з чого б йому жити і своїх людей тримати 15).

Данило Колугер такі мав відомості 16): Після смерті Хмельницького був післаний з Москви посол до козаків і від свого князя зажадав у них категоричної декларації: чи вважають його тільки за союзника чи за свого пана (regem). Коли не за союзника, що він уважає за мало, а за пана хочуть його мати, бажає собі той князь московський — поперше, щоб в реєстрі вписано було козаків на цілу Україну не більшу 40 тисяч; з них на Запоріжжі пробувало постійно 12 тисяч, a на Україні 28 тисяч; вся решта має вважатися за мужиків. Подруге, аби в володіння йому передали зараз три воєводства: Ніжин, Переяслав і Білу Церкву, прийняли туди московських воєводів і віддавали їм усякий послух. Потретє, щоб гетьманом постановили собі не Виговського, а сина покійного Хмельницького. Таке посольство дуже вразило всіх козаків і щоб знайти добрий вихід і відповідь на ці пропозиції московського князя, вони зібралися в Корсуні в великім числі особливо старшина (відповідь відкладаю далі).

Єрлич записує в своїм літописці такі балачки: Московський цар довідавшися про смерть Хмеля прислав в вересні до Виговського і всього розбійницького збору (такі вимоги): аби мали гетьманом, кого призначить цар; друге — аби по всіх містах і містечках були воєводи з москалів; третє: аби всі доходи йшли на царя; четверте — аби сина Хмельницького з усім заграбленим добром і скарбами батьківськими до столиці відіслали; аби число їх було тверде — 12 тисяч; шосте — аби на військо московське давалася стація, як на королівське кварцяне. Мова ця не сподобалася всім козакам, не в смак була, і посла того зневажено, кілька разів ударено в лице, а потім і обухом дістав, з такими словами, що і цареві вашому те саме може бути, коли він нам буде такі накази давати і справувати. Так говорили: “Вже Хмель помер, що цареві московському присягав, і присяга з ним померла” 17).

На підставі наведеного можемо собі виробити поняття про зміст доповіді Тетері і товаришів і тої дискусії, яка розвинулася з приводу її в Чигрині. З того, що чули Тетеря, Хв. Виговський й ін. в Москві, офіціального й неофіціального, з того, що говорили Кікін і Матвєєв в Чигрині, з агітаційних балачок Желябужського і Кікіна — людей високо авторитетних, царських послів, перед зібраною в Чигрині старшиною вирисовувалася перспектива нового порушення Переяславської умови: скасування гетьманського правління, заведення московської воєводської управи, зменшення до мінімума козацького війська, знищення економічних і політичних привілегій старшини, ліквідація автономної української церкви і т. д. Уперте ігнорування наступників Богдана на гетьманстві — Юрія і Виговського (царська грамота, що признавала факт вибору Виговського прибула геть пізніше) все це давало привід підозрівати заміри повного скасування гетьманського уряду. Агітаційні балачки з козаками і з міщанами проти гетьмана і старшини викликали побоювання, що Москва хоче викликати на Україні бунт против старшини, соціальний переворот і т. ін. Великі воєнні сили московські, що мали прибути на Україну з Ромодановським і Трубецким, давали змогу до дуже серйозної пресії на козацьку Україну, проби перевороту, ультимативних жадань, особливо з огляду на неполагоджені відносини з Кримом і Польщею і небезпечну ситуацію на Запоріжжі (про неї далі). Старшина, що обговорювала ці перспективи в Чигрині в середині і в другій половині вересня н. с. була збентежена, стривожена, роздражнена. Констатуючи, що Москва ламає переяславську умову, заводила балачки про можливості повного розриву з царем, виходу з його протекції, відновлення союзу з Кримом і т. д. Але в цих дискусіях брала участь мабуть невелика частина; вся та публіка, що з'їхалася на похорон гетьмана ще в останніх днях серпня і в початках вересня, не могла лишитися так довго, і тому рішено було для грунтовнішого обговорення і твердших постанов з'їхатися за два тижні, на покрову 18) в Корсуні, в можливо більшім числі і мабуть — відповідно дібранім складі. Супроти перспективи приходу московського війська рішено було мобілізувати козаків — ніби для того, щоб прилучити своє військо до московського 19), в дійсності мабуть на те, аби не бути безпорадними супроти якихнебудь військових московських маніфестацій. Ухвалено було завершити формальним союзом переговори з шведами і війти в переговори з ханом що до відновлення старого союзу.

Листи до хана і його візира виписано 10 вересня (с.с.?); вони не дійшли по призначенню — були перехоплені січовиками, що підозріливо слідили за діяльністю гетьманського осередка, і потім були відправлені цареві на доказ зради Виговського (через те й заховалися в оригіналі в актах посольського приказу) — але цінні як ілюстрація української політики. За притоку взято якогось листа від Сефер-казі до Лісницького, де Сефер-казі відказував на неприязну поведінку Виговського. Виговський запевняв, що завсіди був прихильником союза козаків з татарами, і тепер ставши гетьманом “за добровільною й згідною радою полковників, всієї старшини й черні”, — про що сповіщає хана, він бажає відновити старі союзні відносини. — Зносини перервалися, тому що післанці не могли добитися до хана: останні, що були післані під Білгород, навперейми ханові, “з звичайною приязню”, “ледве з самими тільки душами назад повернули”. За одержанням листа від хана, військо готове зараз післати своїх послів на трактати, — для безпечності одначе добре було б, щоб хан прислав когось у застав, хочби й не визначну особу. Навіть сам гетьман готов виїхати під Іслам-городок, на трактати, “аби той — не знати з чиєї вини розірваний вузел нашої милої приязні міг знову вернутися до першого стану нерозривної братерської любові між нами” 20).

Супроти царського уряду гетьман хотів заховати всякі апаранси. 5 н. с. жовтня київський воєвода одержав від нього листа, гетьман сповіщав його, що поляки збираються під Тернополем, щоб іти на Україну. Тому він скликав полковників, щоб з'їхалися на цей день 5 н. с. жовтня під Корсунем “на посполиту раду”, а постановивши про все на раді, зберуть військо. Сам гетьман поїде до Переяслава, щоб побачитися з кн. Ромодановським і про все порозумітись, розписати царське військо по становищах для збору запасів і одпочинку, і потім, приготовившись рушити на неприятеля. З Запоріжжя йому доносять, що хан повернувсь уже до Криму, ляхи післали до нього свого післанця, закликаючи до спільного походу на Україну. Тому гетьман післав своїх людей на Запоріжжя, щоб добути язиків і розвідатися про хана 21).

Одержавши цього листа, Бутурлін з свого боку став збирати відомості, провіряючи те що написав йому гетьман. Про поляків якихось нових і безпосередніх відомостей зібрати йому не вдалось, тільки старі балачки, що на зиму треба сподіватись польсько-татарського наступу на Україну. А про раду в Корсуні говорять таке, що буде рада над “пунктами” присланими від царя і розісланими від гетьмана для загального відома; по всіх полках, “до епископа” (розуміється мабуть замісник митрополита Л. Баранович) і по монастирях. В тих пунктах між іншим, очевидно написано, що цар велів збирати гроші з оранд на плату, “служивим людям” (не ясно, чи це про козаків, чи про московське військо), а тепер (ухвалою Чигринської ради, очевидно) гетьман позволив держати оранди замість жалування 22), і це на Корсунській раді тепер постановлять як з тим бути.

Щоб довідатися, як буде на раді ухвалено, воєвода 7 н. с. жовтня вислав до Корсуня капітана Чернишова; повернувшися 19 жовтня, він розповів воєводі: приїхавши до Корсуня, гетьмана ще не застав, приїхав на третій день після нього, з ним багато старшини і к о з а к і в. Як з'їхалися на раду полковники, гетьман віддав полковникам булаву і сказав, що не хоче бути гетьманом, тому що в пунктах, присланих від вел. государя відбираються їх дотеперішні вільності, а він в неволі бути не хоче. Суддя Самійло Богданович і полковники, прийнявши булаву віддали йому назад, приказуючи, щоб був у них гетьманом, а вільності щоб були дані як попереду — “ми за це будемо стояти всі одностайно, щоб нічого нам не відбирано”. “І інших непристойних слів було у них в раді багато”, і кінець кінцем ухвалили післати до царя послів (в справі вільностей). Гетьман за ухвалою (“за словами”) всього війська, що було на раді, взяв булаву, а всі присутні присягли, що за гетьмана і за вільності дотеперішні стоятимуть одностайно. І по такій ухвалі і присягах (гетьман) роздав всім полковникам універсали, що вільності будуть по давньому” 23).

Інший вістун, висланий з Путивля, Микола Юдін, побувавши в Корсуні розповідав так: “Октобра 11 була у гетьмана Ів. В. і старшини рада в полі. Гетьман клав булаву і гетьманство віддавав: положив булаву і поїхав з ради геть. Старшина догонивши просила, щоб був гетьманом далі, і він погодився. На тім того дня і розійшлися. Другого дня була рада у гетьмана в Корсуні в дворі, була вся старшина, і я був в тій світлиці, де була рада. На раді гетьман говорив перед всією старшиною: За небіжчика Б. Хмельницького ради і нарад (совЂту) між нами ніколи не бувало, тепер як ви мене вибрали гетьманом, я без вашої військової ради (совЂту) ніяких справ не чинитиму. Тому заявляю: Прислав до нас шведський король, закликає нас до себе в підданство. А цар прислав грамоти з докором, що ми без його відома війшли в спілку з Ракоцієм. — “Попереду зрадили литовському королеві і кримському ханові, Ракоцієві і волоському господареві, а тепер хочете мені зрадити — доки вам бути в таких хитаннях (шатости)”. “Коли ми — говорив гетьман — відступимо від цар. в-ва, ми його прогніваємо, і ніхто нам не повірить супроти такої нашої непостійності, і ми до конечного упадку прийдемо. Подайте ж мені свою гадку без усякого вагання і знайдіть міру, як тому буть?”. На ці слова встав П. Тегеря, полковник ніженський Гр. Гуляницький, полтавський Пушкаренко, прилуцький Петро Дорошенко, іркліївський полковник (Джалалий) також, і так говорили гетьманові: “Ми цар. в-ва ніколи не відступимо, так як присягли, і по цім боці Дніпра (очев. лівім) старшина, і всякого стану люди і чернь від цар. в-ва не відступлять: як присягали, так в тій гадці стоять; а з тим усім як ти нам прирадиш, так ми твоєї гадки й будемо”. Гетьман на те сказав: “Скажу вам свою гадку: бути нам певними милості цар. в-ва і твердо стояти при присязі, до нікого іншого нам приставати не можна і бог нам того не попустить”. Але полковники: Зеленський, Богун і третій, імени не пам'ятаю — так говорили: “Не можна нам бути з цар. в-вом, бо хоч він сам до нас ласкав, але начальні люде до нас не добрі і таки намовлять його привести нас у всяку неволю і відібрати у нас все, що маємо (наші пожитки)”. Гетьман, вислухавши їх, сказав сердито, “Говорите не доречі і робите тим в війську замішання (смуту), нам від цар. в-ва з огляду на присягу і на його ласку відступити і подумати не можна”. На тих його словах рада й скінчилась” 24).

Юрій Миневський, висланий з Корсунської ради до Москви, оповідав про неї по дорозі в Путивлі, 22 с. с. жовтня: “Була у гетьмана Ів. Виговського з полковниками і всією старшиною (начальними людьми) із черню рада під Корсунем у полі 11 жовтня. На раді гетьман булаву покладав і гетьманство здавав, так говорив війську: “По нинішній день моя робота вам, війську Запорізькому, а нині вибирайте собі гетьманом кого хочете; я за ласкою божою і в ряду пробуду, а гетьманом бути не хочу”. І таке сказавши поїхав з ради геть. Догонили його значні люди (лутчие люде) і чернь під городом Корсунем, стали його прохати, щоб був у них гетьманом далі, і він на їх прохання прийняв гетьманство й булаву. На тій же раді (ис тое рады) гетьман, вся старшина і чернь постановили і вислали до в. г-ря мене, Ю. Миневського — просити щоб в. г. велів потвердити гетьмана на гетьманстві і все військо запорізьке укріпити в своїй милості, за попереднім договором, з чим прийняв у підданство Б. Хм. і все військо Зап. 25) А ми йому вірні неодступні во віки” 26).

Перевибір Виговського, чи потвердження на гетьманстві в цих оповіданнях не виступає яскраво: виглядає скорше як вотум довір'я і ухвали його твердої політики супроти Москви в обороні козацьких вільностей. Тим часом це був очевидно один з головних пунктів програми ради. Данило Калугер підчеркує в своїм звідомленню про українські події, що Виговський зайняв місце Хмельницького “свобідним і щирим вибором всього війська Запорізького — навіть подвійним: раз в Чигрині, другий раз в Корсуні з величезною нарадою на тім уряді потверджений” 27). Посольство до царя, вислане з ради (нижче) підносить це як основну справу, для котрої зібралась ця “совершенна рада” — але висуваючи момент, що досі цареві не було офіціального звідомлення про вибір Виговського на гетьманство, не згадуючи про саму процедуру вибору — так що можна б думати, що самий вибір вважався безсумнівним — довершеним на Чигринській раді, так що переголосування не потрібувалося. В розмовах з київськими воєводами в Києві після ради Виговський висловляв занепокоєння, що цар не признав за ним досі гетьманського титулу, в листах своїх далі називає його тільки писарем — “боїться він государського гніву, що без його указу вибраний гетьманом” 28). Ця обставина доволі необережно і нетактовно висунена гетьманом, не була усунена розуміється і корсунським голосуванням, і тому кінець кінцем прийшлося просити царя прислати свого чоловіка, щоб при нім ще раз проголосувати вибір гетьмана. Але були може якісь інші слабі моменти в чигринськім виборі, які хотіли усунути новим голосуванням в Корсуні? Ті балачки про тимчасовість гетьманського уряду Виговського — до повнолітності Юрія, або що, які могли, мовляв, ослабити його позицію в боротьбі за вільності?

В пізніших розговорах з дяками в Москві військові посли, брати Миневські розповіли про забіги коло гетьманства з боку Грицька Лісницького. “Він уже попереднього літа, як військо запорізьке ходило против татар, і гетьман Б. Хм., будучи хворим, посилав наказним гетьманом на своє місце Грицька, давши йому булаву і бунчук, — потім як гетьмана не стало і стало то йому відомо, — він, Грицько, булави й бунчука віддавати не хотів. Ів. Виговський посилав по них до нього гетьманича Юрія, а Грицько і Юрію їх віддати не хотів, тримав у себе цілий тиждень. Аж полковники зібравшися відібрали у нього булаву і бунчук і принесли Юрієві” 29). Його ж при тім виставляли головним провідником против-московської опозиції — мовляв бунтує против Виговського і против Москви, тому що не вибрано його гетьманом (в дійсності Виговський можливо й закрив ним як контр-кандидатом всю іншу опозицію Москві, про котру говорить Юдін): він наробив замішання в Миргородськім полку, пустивши поголоски, що цар ламає вольності козацькі, полковників і сотників відставляє, посилає своїх воєвод, зменшує число війська і всіх інших переводить на мужиків. “Гетьман Виговський, то почувши, козаків заспокоїв, щоб йому не вірили, а на полковника Грицька за це гнівається і на ніяку раду не велів його пускати: як Виговського на раді вибирали, Грицька теж на раду не пустили, і як вел. государ гетьмана Ів. Виговського пожалує — давні привілеї потвердить, тоді гетьман того Грицька відставить (від полковництва)” 30).

При тій нагоді Миневські, на запитання бояр про склад обох рад — чигринської й корсунської, пояснили: “На першій раді, в Чигрині були полковники, а черні небагато 31), і з Запоріжжя козаки були, а бунту (рокошу) ніякого не було. А як була друга рада, в Корсуні, то за гетьманським наказом були полковники і сотники з усіх полків, і з кожним сотником було черні чоловіка по 20. З Запоріжжя на тій раді козаків не було, бо не можна було по них післати: пройшло б у тім тижнів 3 або 4, але прислані були козаки з Запоріжжя на ту другу раду з листом в військових справах. На тій раді гетьман Ів. Виговський положив булаву і бунчук і поїхав з ради геть, а військо догонивши його упросило, щоб був гетьманом далі і дали йому булаву і бунчук”. 32).

Ухвали ради щодо відносин до Москви — як відповідь на поставлені, мовляв, жадання царя Данило Калугер стилізує так: “Після грунтовного обміркування дали таку декларацію:

“До першого: козаків знайдеться 200 або 300 тисяч, всі вони однаково билися за свою свободу, тому було б дуже тяжко вибирати з них тільки 40 тисяч, і навіть дуже небезпечно, якби вони хотіли сповнити бажання московського князя — бо як можна б було забезпечити ті 40 тис. від такої маси? вони і не пристали б на те, щоб позбавити їх тих же привілегій, і з огляду на неможливість цього бажання, вони не беруться його виконати.

“До другого: поскільки безпечніші місця будуть передані в володіння московського князя, козакам лишаться самі пограничні, виставлені на безнастанні напади татарські, і цього вони в ніякім разі не зроблять.

“До третього: будучи добре свідомі цього становища, що для того аби в нім справуватись і його забезпечити треба не хлопця, який би легко дав себе вести і туди і сюди, а людину дозрілого розуму і великого досвіду, вони не сумніваються, що як раз яснов. п. Виговський потрапить добре повести справи, коли йому буде доручена найвища влада, як людині величезного розуму і неменшого досвіду в воєнних справах.

“Додали (до московського посольства) свого посла з такою заявою, що коли московський князь схоче триматися попереднього договору, зложеного з небіжчиком Хмельницьким, то вони також будуть його виконувати, коли він захоче щось у нім змінити, вони самі подбають про своє добро і свою добру репутацію” 33).

Пушкар в своїх пізніших інвективах на Виговського розповідав ще такі історії про його виступи против московської влади 34):

“Як ми, полковники з тим гетьманом були на раді в Корсуні він підняв булаву, говорив полковникам: “Присягайте мені! А я цареві не присягав — це Хмельницький присягав”. Я йому казав: “Я і все військо Зап., чернь, присягали в. государеві і його дітям на вічне підданство 35) з жінками і дітьми, — а тут кому присягати? Шаблі чи гарматі?”. Виговський вийняв з кишені царські мідяні гроші, кинув на стіл і так говорив: “Полковниче! цар московський хоче нам давати жалування мідяними грошима, а що то за гроші і як їх брати?” 36). Я на те сказав: “Хочби вел. государ велів з паперу нарізати гроші і нам такі прислав, я радо прийму і таке жалування — аби тільки було на них ім'я вел. государя”.








Примітки


1) В друк. мабуть помилково: “зъ доходов податейныхъ”.

2) Акты Ю.З.Р. XV. с. 87-8.

3) Калениченко розповів це в Путивлі 13 с.с. жовтня — Акты Ю.З.Р. IV, с. 38-9. Корсунська рада в цім часі вже скінчилась, але мало правдоподібно, щоб перед своїм виїздом з Миргорода з транспортом салітри він уже встиг побачити Лісницького після його повороту з Корсуня і почути це все: Лісницький з Корсуня поїхав мабуть не раніш 12 (22), а розмова велась перед тим — як показує і стилізація новин (що посилається Трубецкой — це було новиною чигринською, а не корсунською). Змістом оповідання Калениченка теж сходиться з тим, що оповідали вороги Лісницького про його промову по повороті з Чигрина і з тим, що розповідав Чернов про лист Лісницького, одержаний перед 4 (14) жовтня. Я спиняюсь на тім, бо це дає нам змогу установити зміст і характер розмов в Чигрині після звідомлення Тетері.

4) Очевидно з тих податків, що будуть відновлені.

5) Акты Ю.З.Р. IV, с. 33-4, вісті з 4 (14) жовтня.

6) Акты Ю.З.Р. IV, с. 62-3 і 71.

7) Акты Ю.З.Р. XV, с. 31.

8) Акты Ю.З. Р. XI, 45-6.

9) Рекомендував як людину добре ознайомлену і з московськими і з тутешніми звичаями і тому здатну “строїти любов” між місцевою українською людністю і московськими властями, — Листи свої Филимонович писав по польськи, а ми маємо їх тепер в московському перекладі — Акты Ю.З.Р. IV, с. 30-32.

10) В друк. “не” пропущено.

11) В перших листах своїх протопоп виходив головно від тих балачок, що вів Желябужський та Кікін, не без того, що використовував і те, що говорилося в Чигрині. Те, що він говорив в цім листі іде в значній мірі теж з чигринських балачок, — з-перед Корсунської ради, як порівняти те, що говорив Лісницький перед радою вище).

12) Фраза попсована, приблизно так мабуть треба її розуміти.

13) Я думаю, що це треба розуміти про переяславський договір, що цар його не нарушить, як говорили противники московської політики.

14) “купечества ради”.

15) Акты Ю.З.Р. IV, с. 41-2, дата “19 октября” в заголовку видання. Кінцеві слова не зовсім ясні: А мнЂ и умереть за правду и за царя православного угодно есть, понеже нашимъ свЂтъ тотъ и политика ляцкая есть смЂльственная, но ежели имЂть царя — православного”.

16) Писав це 19(29) листопада Карлові-Густавові з Семигороду (Архив Ю.З.Р. III, VI, с. 341). Чи побував в Чигрині в вересні і жовтні, чи виїхавши відти ще за життя Богдана вже не вертався, і мав ці відомості з других рук — це мені не ясно.

17) Кубаля, Wojny Duńskie, c. 88 і 457-8, бере цю байку настільки серйозно, що ставить питання, кого це саме так били: мабуть не Матвєєва, мовляв, а якогось меншого післанця, що приїздив після нього.

18) Виговський повідомив Бутурліна, що раду в Корсуні скликано на 25 с.с. вересня, але висланий туди на звіди 27 с.с. капітан Чернишов, приїхавши до Корсуня, мабуть 29 с.с., каже, що Виговський приїхав на третій день після нього, що припадає власне на покрову.

19) Див. вище розмову з Кікіним 3 (13) вересня.

20) Памятники Киев. ком., т. III, ч. 44 і 45 — оригінали, москов. переклад в актах Ю.З.Р. VII, с. 63 1 67.

21) Акты IV, с. 34.

22) Вище було сказано (с. 33) що на Чигринській раді ухвалено, що козакам вільно торгувати горілкою, себто оранди касуються — замість жалування козакам.

23) Акты IV, с. 35-6.

24) Там же, с. 43-4.

25) “войско Зап. утвердить на прежнем договорЂ, на чомъ ты, в. г., пожаловалъ гетмана Б. Хм. и все войско Зап. - принял в вЂчное подданство”.

26) Сівського стола, ст. 180 л. 348-9.

27) Архив Ю.З.Р., с. 339.

28) Акты Ю.З.Р. IV, с. 45 (нижче).

29) Там же, с. 56.

30) Там же, с. 53.

31) “Были полковники и чернь немногіе” — може й так, що і полковників і черні було небагато, але правдоподібніш, що це тільки про чернь що її було мало.

32) Там же, с. 57.

33) Архив Ю.З.Р. III, IV, с. 341- 2.

34) Акты Ю.З Р. XV, с. 30, з третьої особи перевожу в першу.

35) “холопство”.

36) В Москві перед тим 1656 р. через фінансову кризу випущено мідяні гроші замість срібних з примусовим курсом, їх брали не радо, і в 1658 р. вони стали тратити ціну.











Попередня     ТОМ X     Розділ I     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том X. Розділ I. Стор. 5.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.