Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня     Головна     Наступна




ГРИГОРІЙ


* * *


Гей ти, горда дівонько, на що ти дуфаєш:

Ци на вроду, ци на багатство, ци стан пенкний маєш?

Не вважай на брови, бо не собольові,

Ні на стан статний, бо не бардзо ґречний,

Ні врода хороша.


Розважаєш ти, миленький, гордость мою дармо,

Бо я ходжу смутная, трачу літа марно,

Бо щастя не маю, долю проклинаю:

Кого вірне люблю, того не видаю.

Тужу безпрестанно.


І хоч би я не рада сердечне тужити,

Же не найду іншого, з ким би-м мала жити,

Я тебе кохаю, всегда споминаю,

Ані вдень, ні вночі я спання не маю

Через твою вроду.


Годі мене зводити, і так час немалий,

Більше не буду терпіти через те слави.

Коли мене любиш, не пускай нікому,

Бо я присягаю лиш тобі самому,

Мой милий, сердечно.


О, зрадливоє кохання, що мя ізрадило:

За того мушу пойти, що серцю немило.

Та я із нелюбом літа свої згублю,

Як того обачу, що я його люблю,

То ревне заплачу.


Розступися, земле, нехай пойду в тебе,

Бо я плачу безпрестанно, мой милий, без тебе.

Доле нещасная, що єсь учинила?

Хоч я сяду їсти — вечеря немила.

Мушу перестати.


І то жаль мні не помалу, друже мой миленький,

Зриш предивне оченьками, як сокол сивенький.

Завше поглядаю я на твою вроду,

Же сам єсь хороший і пієнкного роду.

Тугу мні заводиш.


І так з жалю тяжкого і з туги немалой

Не знаю, що чинити головоньці своєй.

Прийди ко мні вскорі, утіш мя, смутненьку.

Розвесели тугу у моїм серденьку,

Додай ми утіхи.




ГРИГОРІЙ

«Гей ти, горда дівонько, на що ти дуфаєш...». — Вперше надруковано у вид.: Возняк М. Два співаники половини й третьої четвертини XVIII в. — ЗНТШ, 1922, т. 133, с. 155 — 156, за текстом рукописного збірника Стефана Вагановського середини XVIII ст. Перший рядок у рукописі починається словом «Чом». Якщо його змінити на «Гей», то вичитується акровірш «Григорій». Про автора даних немає. Скорочений варіант цієї «пісні світської» є у рукописному збірнику Івана Пашковського середини XVIII ст. (див.: ЗНТШ, 1912, т. 109, с. 32 — 33, без акровірша). Ця пісня Григорія зазнала значних текстових змін і перейшла в усне народне побутування (див.: Гринченко Б. Д. Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях. Песни. Чернигов, 1899, т. III, с. 212).

Подається за виданням: Возняк М. Два співаники половини і третьої четвертини XVIII ст., 1922 р., із зміною першого слова «чом» на «гей».






Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.