Головна





Іван КРИП’ЯКЕВИЧ

ВОЛИНСЬКИЙ ПОВСТАНЕЦЬ
Данило Братковський, покараний смертю польським судом 1702 р. в Луцьку


[Іван Крип’якевич у родинній традиції, науці, суспільстві. Львів, 2001. — С.166-167.]





Це були останні часи давньої козаччини на Правобережній Україні. Полковник Семен Палій добув із польських рук Білу Церкву, що була тоді сильною твердинею, зробив тут свою столицю й організував козацькі полки по правім боці Дніпра. Як вже почувся на силах, він постановив вигнати з Волині польські війська і прилучити волинську землю до української держави. "За Вислу треба Ляхів прогнати, щоб їх тут і нога не остала", — такий зазив він видав до народа. Почалося повстаннє проти Польщі.

До повстання ішли козаки, селяни, міщани, ішла також православна шляхта. Разом, з інчими пристав до повстанців волинський шляхтич Данило Братковський. Він був із старого українського роду, що все був вірний Україні. Від інчих панів він відріжнявся тим, що був милосердний для селян і розумів їхню ґірку долю. Братковський писав вірші і в них заступався за бідними і покривдженими. Він писав, що в польській Річипосполитій не має місця для убогих; їх працею користується кождий, хто тільки трохи вибився в гору. Він дорікав панам, що вони дбають тільки за себе, не знають ніяких обов'язків до народа, ще й переслідують селянина. Він писав, що в Польщі нема правди для українців: коли українець хоче дійти до чого, то мусить або притаїтися або підлещуватися, щоби не пізнали, що він з українського роду.

Братковський здавна журився долею українського народу під Польщею і сам на власну руку робив заходи, щоби добути Волинь з під польської влади. Він їздив навіть до гетьмана Мазепи, просити його, щоби взяв Правобережну Україну в свою опіку; але Мазепа сам був безсильний під московською рукою і ніякої помочі не міг дати. Але якраз тоді почалося повстаннє Палія проти поляків і Братковський знайшов це, чого шукав: з шаблею в руці він міг виступити проти ненависних ворогів.

Повстанцям віддав Братковський великі прислуги. Він як людина письменна помагав їм укладати зазиви і маніфести до народу і він своїм прикладом зумів притягнути до війська своїх знайомих шляхтичів, що не мало допомогли козакам у боротьбі як досвідні старшини. Але Братковський хотів ще більше прислужитися українській справі. Він бажав поширити повстаннє далеко на захід, в ті сторони Волині, де ще були польські війська. І так він скинув шляхотське убраннє, передягнувся в просту селянську одежу і тайком пішов між ворожі сили. Але не повелось йому зайти далеко, — польські стежі зловили його та знайшли при ньому відозви та листи до повстанців.

Братковського арештовано і віддано до тюрми в Луцьку. Шляхотський з'їзд дозволив судити військовому судови — це була певна смерть. Братковський в тюрмі зложив свій заповіт. Все своє майно він відписав дітям, але дав їм напімненнє: "синам і дочкам моїм наказую, щоби вони держалися тої віри, за яку я вмираю". [Надруковано прописом з інтервалом]. Старшому синови він приказав передати 30 золотих родичам того селянина, якому він раз забрав коня, а як він родичів не має, то дати до церкви за його душу. Так перед смертю він хотів нагородити свій гріх, може єдиний, перед селянином, з якого долею так співчував.

Перед польським воєнним судом Братковський сміливо признався, що він справді належав до повстання. Але суд бажав дізнатися ще щось більше і приказав віддати його на муки. Не витерпів цих мук Братковський і обімлів. Тоді суд засудив його на смерть.

Дня 16-го листопада 1702 р. виконали присуд посеред ринку в Луцьку. Кат мечем зрубав йому голову. Тіло Данила Братковського похоронили в луцькій братській церкві.

Так покінчив життє один з давніх наших борців, що з шаблею в руці шукали Україні ліпшої долі. Український народ повинен заховати його на вічні часи у своїй памяти. Волиняни, особливо мешканці Луцька, повинні і будуть колись, як прийдуть інчі часи, пошанувати місце його смерти памятником.


Новий час: ілюстрований політично-господарський часопис, Львів 1924, 6 січня, с. 14-15.











Див. також:
Володимир Антонович. Данило Братковський.











Головна



Етимологія та історія української мови ua_etymology:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.