Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[Т. Г. Шевченко. Біографія. — К., 1984. — С. 538-541.]

Попередня     Головна     Наступна





ПІСЛЯМОВА



В. І. Ленін писав, що «безмежна відданість революції і звернення з революційною проповіддю до народу не гине навіть тоді, коли цілі десятиріччя відділяють сівбу від жнив» 1. Час не проклав відстань між Шевченком і наступними поколіннями. Поет-борець належав до тих найвидатніших історичних діячів своєї доби, які далекозоріше за інших прозирали в майбутнє, глибше відгукувалися на запити часу.

Позбавлений змоги бачити народні сподівання й прагнення втіленими в життя, він заповідав їх здійснення прийдешнім поколінням, творив для майбутнього:


...Орю

Свій переліг — убогу ниву!

Та сію слово. Добрі жнива

Колись-то будуть. (II, 402)


Його поезія витримала великий іспит часу, випробування світової історії. Твори Шевченка дедалі голосніше й могутніше звучать багатьма мовами народів світу. Створені поетом образи постали на основі реальної історичної дійсності, зросли з глибин душі народу, живилися його прагненнями й думами і мають здатність, властиву найкоштовнішим здобуткам світового мистецтва, — в кожну нову добу розкриватися новими сторонами й гранями, набувати в очах нового читача нових, непомічених раніше рис, мовби змінюватися й підноситися ще вище разом з поступальним розвитком людського суспільства. Спадщина Шевченка продовжує діяти, естетично й ідейно, на сучасну художню свідомість.



1 Ленін В. І. Пам’яті Герцена. — Повне зібр. творів, т. 21, с 249.



Свободолюбні, гуманістичні ідеї, якими пройнята творчість Шевченка, мали своїм джерелом настрої селянських мас, зростали на грунті поєднання революційних переконань і передової художньої культури з визвольними прагненнями народу. Автор «Кобзаря» /539/ з геніальною художньою силою висловив думки, які підіймали на боротьбу проти самодержавно-кріпосницького ладу й рабського становища трудящих усе нові лави. Творчість поета розкрила українському народові джерела його могутності й сили, стала надійною зброєю в революційно-визвольному русі. Вона відіграла «величезну роль у розвитку національної та соціальної самосвідомості українського народу» 2, сприяла суспільному піднесенню, яке вело до Великої Жовтневої соціалістичної революції.

«...Найрішучіший опір, якого нижчі класи зазнають з боку практичного життя, — писав К. Маркс, — щодня змінює їх. Нова прозаїчна і поетична література, яка виходить в Англії і Франції від нижчих класів народу, показала б критиці, що нижчі класи народу вміють підносити себе на вищий ступінь духовного розвитку...» 3 Твори великого українського поета, що з геніальною силою втілили в собі велич та красу трудящих мас і могутньо вплинули на піднесення й розвиток їх духовного життя, є одним із найяскравіших доказів глибокої справедливості цих слів основоположника наукового комунізму. Життєвий і літературний подвиг Шевченка, який, вийшовши з найпригніченіших народних низів — кріпосного селянства, піднісся до вершин передової суспільної думки свого часу і передової світової літератури, не можна не визнати явищем світового значення в історії культури.

Ім’я Шевченка стоїть серед імен найпередовіших письменників і найвидатніших діячів Росії XIX ст. Історичне місце його — поряд із славетними вождями російської революційної демократії М. Г. Чернишевським та М. О. Добролюбовим, які, за визначенням В. І. Леніна, стали попередниками російської соціал-демократії. «На ділі саме вони, — писав В. І. Ленін, — були великими діячами тієї епохи, і, чим далі ми відходимо від неї, тим ясніша нам їх велич...» 4

У царській Росії творчість Шевченка була об’єктом постійних переслідувань та фальсифікації з боку монархістів, лібералів, буржуазних націоналістів. Вшанування пам’яті поета не допускалось, основні, найбільш політично гострі його твори перебували під забороною, проте, всупереч переслідуванням, поширювалися в народі та в колах передовой інтелігенції у численних рукописних копіях.



2 Тези про 300-річчя возз’єднання України з Росією (1654 — 1954). — К., 1954, с 13.

3 Маркс К., Енгельс Ф. Святе сімейство. — Твори, т. 2, с 142.

4 Ленін В. І. «Селянська реформа». — Повне зібр. творів, т. 20, с 169.



Заборона царським урядом у 1914 р. святкування сторічного ювілею Шевченка викликала могутню хвилю протесту найширших мас. У багатьох містах України він вилився в народні демонстрації та страйки робітників. «Заборона вшанування Шевченка, — писав В. І. Ленін у статті «До питання про національну політику», що була проектом промови, яку мав виголосити в Державній думі депутат-більшовик Г. І. Петровський, — була таким чудовим, прекрас-/540/ним, на рідкість щасливим і вдалим заходом з точки зору агітації проти уряду, що кращої агітації і уявити собі не можна. Я думаю, всі наші найкращі соціал-демократичні агітатори проти уряду ніколи не досягли б за такий короткий час таких запаморочливих успіхів, яких досяг у протиурядовому розумінні цей захід. Після цього заходу мільйони і мільйони «обивателів» почали перетворюватися в свідомих громадян і переконуватися в правильності того вислову, що Росія є «тюрма народів» 5. У цих словах В. І. Леніна не лише затавровано реакційну, гнобительську політику царського уряду щодо передової української культури, а й висловлено визнання могутнього революціонізуючого значення поетичної спадщини Шевченка.

В. І. Ленін пов’язував ім’я Шевченка з боротьбою народу проти царизму та його політики гноблення й роз’єднання націй, що населяли Російську імперію. Викриваючи царських міністрів та українських буржуазних націоналістів, В. І. Ленін писав: «Я бачив агітаційні листки, в яких на одному боці був указ про заборону вшановувати Шевченка, а на другому цитати з красномовних промов Бобринського на користь українців... Я порадив надіслати ці листки Бобринському, Пурішкевичу та іншим міністрам» 6.

Живучи в цей час у Кракові, В. І. Ленін разом з Н. К. Крупською взяв участь у вечорі, присвяченому сторіччю з дня народження Шевченка. У листі Н. К. Крупської до матері Володимира Ілліча — М. О. Ульянової від 16 березня 1914 р. В. І. Ленін дописав: «Були на українському вечорі на честь Шевченка» 7.

У підписаному В. І. Леніним 30 червня 1918 р. декреті «Про монументальну пропаганду» ім’я Шевченка названо серед імен видатних діячів соціалізму й революції, поетів і письменників, які становлять славу вітчизняної та світової літератури, — Пушкіна, Лермонтова, Гоголя, Бєлінського, Чернишевського, Добролюбова, Некрасова, Салтикова-Щедріна, Л. Толстого та ін. В. І. Ленін особисто розглядав проект пам’ятника українському поету (скульптор С Волнухін), урочисто відкритого в Москві 3 листопада 1918 р.



5 Ленін В. І. Повне зібрання творів, т. 25, с 64.

6 Там же, с 65.

7 Там же, т. 55, с 342.



Нова українська література з самого початку надихалася прикладом Шевченка та йшла його шляхом. Усі найвидатніші діячі передової дожовтневої української літератури заявляли про себе як про спадкоємців поета. Традиції митця стали провідними і зберігають своє значення і в наш час, для сучасних радянських письменників. Шевченко незмінно присутній у кращих досягненнях української радянської літератури і разом з нею бере участь у вихованні радянської людини — будівника нового суспільства. Він живе в тому новому, що виникає й розвивається в мистецтві слова наших днів. Зберігаючи свою невичерпну бойову актуальність, творчість Шевченка і сьогодні протистоїть реакційним буржуазним теоріям, які не /541/ раз проголошували й проголошують сутністю мистецтва втечу від дійсності. Вона є свідченням того, що тільки зв’язок митця з народом, боротьба за передові ідеї сучасності — шлях справжнього мистецтва. Творчість великого поета є зброєю у сучасній боротьбі всієї багатонаціональної радянської літератури проти буржуазної ідеології, за духовне збагачення та комуністичне виховання народу. Вона нині набула справді всесвітнього значення.












Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.