Опитування про фонему Е на сайті Ізборник  


[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 4: Повісті. — С. 551-579.]

Попередня     Головна     Наступна






КОМЕНТАРІ (продовження)



ПРОГУЛКА С УДОВОЛЬСТВИЕМ И НЕ БЕЗ МОРАЛИ


Джерела тексту:

Автограф фрагмента первісної редакції першої частини: «Я прочитал краткое, но приторно-сладкое послание ~ думал я дорогой» (ІЛ, ф. 1, № 102, арк. 11 (). Уривок з дев’яти рядків, писаних на окремому подвійно/552/му аркуші in 4°, який пізніше використаний Шевченком під час написання повісті «Художник».

Автограф ранньої редакції першої частини (ІЛ, ф. 1, № 99). Зошит у шкіряній оправі іп 8 ° з 33, за авторською нумерацією з 16 подвійних аркушів тонкого прозорого паперу. Чистова авторська копія з первісного автографа. Заголовок: «Старая погудка на новый лад». У тексті — авторські виправлення і доповнення, зроблені, очевидно, в процесі переписування, а також кілька виправлень невідомою рукою чорнилом.

Авторизована копія першої частини (ІЛ, ф. 1, № 97). Рукопис виготовлений переписувачем, in folio на 46, за авторською нумерацією на 45 аркушах. Заголовок «Прогулка с удовольствием и не без морали». В тексті численні виправлення Шевченка — на арк. 1 — 35 чорнилом й олівцем, на арк. 36 — 45 олівцем, а також виправлення пізнішого часу невідомою рукою олівцем. Ймовірно, цією ж рукою олівцем на полях рукопису зроблено кілька зауважень до окремих місць повісті.

Чистовий автограф другої частини (ІЛ, ф. 1, № 98). Авторська копія з первісного автографа, in folio на 46 аркушах за авторською нумерацією. В автографі — нечисленні виправлення Шевченка, зроблені в процесі переписування, а також виправлення і доповнення пізнішого часу.

Подається: частина перша — за авторизованою копією (ІЛ, ф. 1, № 97), частина друга — за чистовим автографом (ІЛ, ф. 1, № 98). Текст друкується з такими редакторськими кон’єктурами:


Частина перша


Авторизована копія

Основний текст

С. 208

Часть І


Часть первая 1

С. 215

на реестр увеченных ~ нижних чинов


на реестр увечных ~ нижних чинов 2

С. 220

Через минуту огромный лакей разложил ступени, отворил дверцы и из подвижного терема высадил... кого бы вы думали, кого?


Через минуту огромный лакей разложил ступени, отворил дверцы и из подвижного терема высадил... как бы вы думали, кого? 3

С. 226

Он молча отворил висевший на стене что-то вроде шкафа


Он молча отворил висевшее на стене что-то вроде шкафа 4

С. 234

и совершенно не по-светски позволяла трунить над моей задумчивостью


и совершенно не по-светски позволяла себе трунить над моею задумчивостию 5


1 Тут і далі уніфікується написання нумерації розділіа

2 Тут і далі виправляється за раннім автографом.

3 Виправляється за раннім автографом.

4 Виправляється за контекстом.

5 Виправляється за раннім автографом. /553/


С. 243

А где причина этой несамознательности, этой безнравственной несамознательности? Известно где, в школе. В школе нас всему ~ научат, кроме понимания своего милого родного слова

Его можно бы назвать ничем, если бы он не был помещиком нескольких сот душ крещеных собственников


А где причина этой несамосознательности, этой безнравственной несамосознательности? Известно где, в школе. В школе нас всему ~ научат, кроме понимания своего милого родного слова 1.

Его можно бы назвать ничем, если бы он не был помещиком нескольких сот душ крещеной собственности 2

С. 246

Вскоре птички в воздухе зачали чиликать


Вскоре птички в воздухе зачиликали 3

С. 249 — 250

На нескольких кафлях между цветами и птицами нарисованы двуглавые орлы. Они мне напомнили наивный рассказ Конисского о таком же изображении на кафле, стоивший бедному хохлу пытки и жизни.


На нескольких кафлях между цветами и птицами нарисованы двуглавые орлы. Они мне напомнили наивный рассказ Конисского о таком же изображении на кафле, стоившем бедному хохлу пытки и жизни 4.

С. 257

Осипом Свиридовичем.

Осипом Федоровичем 5.

Частина друга

С. 267

Лениво поднялся он, осмотрелся вокруг себя, и видит размалеванную причину катастрофы, — с расстановкой проговорил



Лениво поднялся он, осмотрелся вокруг себя и, видя размалеванную причину катастрофы, — с расстановкою проговорил 6

С. 270

Хлопнув в ладоши, и на этот султанский зов явился мальчик


Хлопнул в ладоши, и на этот султанский зов явился мальчик 6

С. 274

Мужики проходя мимо меня, и один из них, забыв о своей ноше, вздумал мне поклониться.


Мужики проходили 6 мимо меня, и один из них, забыв о своей ноше, вздумал мне поклониться.

С. 276

Хозяйка, гостья, я и даже молчаливый защитник Севастополя залился самым чистосердечным смехом.


Хозяйка, гости, я и даже молчаливый защитник Севастополя залились 6 самым чистосердечным смехом.



1 Виправляється за раннім автографом.

2 Виправляється за контекстом.

3 Виправляється за раннім автографом.

4 Виправляється за контекстом.

5 Уніфікується за контекстом.

6 Виправляється за контекстом. /554/


С. 286

Приподняв стору, и первое, что мне попалося на глаза, — это старый Прохор.


Приподнял 1 стору, и первое, что мне попалося на глаза, — это старый Прохор.

С. 301

за рвом на большом (приблизительно) на пространстве двух квадратных верст зеленеет бархатная молодая пажить.


за рвом на большом (приблизительно) пространстве двух квадратных верст зеленеет бархатная молодая пажить 1.

С. 322

Фортепиано все дело испортили.


Фортепиано все дело испортило 1.




1 Виправляється за контекстом.



Первісний автограф першої частини повісті, що дійшов до нас у вигляді уривка (в автографі повісті «Художник»), орієнтовно можна віднести до другої половини 1855 — початку 1856 р., коли Шевченко закінчив роботу над повістю «Близнецы» і ще не приступав до написання повісті «Художник» (25 січня 1856 р.).

Дата в автографі ранньої редакції першої частини (ІЛ, ф. 1, № 99) на останньому (164) аркуші — «30 ноября 1856» — вказує на час завершення роботи над чистовою авторською копією з первісного автографа.

Ця ж дата — «30 ноября 1856 года» — проставлена на останньому (452) аркуші авторизованої копії другої редакції першої частини (ІЛ, ф. 1, № 97). Механічно перенесена переписувачем з так званої копії Нагаєва, вона відбиває, таким чином, час виготовлення рукопису ранньої редакції першої частини повісті, а не час закінчення другої редакції, який припадає на кінець грудня 1857 р.

Дата в чистовому автографі другої частини (ІЛ, ф. 1, № 98) на останньому (46 2) аркуші під текстом — «1858. Февраля 16» — також фіксує час закінчення переписування авторської копії з чорнового автографа, а не час завершення роботи над текстом, яка тривала до кінця лютого 1858 р.

Датується орієнтовно: друга половина 1855 р., Новопетровське укріплення — кінець лютого 1858 р., Нижній Новгород.

Роботу над повістю Шевченко розпочав на засланні в Новопетровському укріпленні й продовжував після звільнення із заслання під час перебування в Нижньому Новгороді (20 вересня 1857 р. — 6 березня 1858 р.). Первісний автограф не відомий. Про його існування свідчить фрагмент — дев’ять рядків тексту останнього (десятого) розділу першої частини, написаний на окремому подвійному аркуші. Пізніше, працюючи над повістю «Художник», Шевченко ще раз використав цей аркуш: кількома рисками перекреслив уривок тексту «Прогулки» і, пронумерувавши його відповідно до попередніх аркушів автографа повісті «Художник», продовжував писати на ньому. Аркуш цей (111, за авторською нумерацією) припадає на середину тексту «Художника», розпочатого 25 січня 1856 р. і завершеного 4 жовтня цього ж року, і свідчить, таким чином, що майже вся перша частина «Прогулки» була написана орієнтовно до середини 1856 р. Отже, робота над цим твором або йшла паралельно з роботою над повістю «Художник», або була здійснена раніше, до 25 січня 1856 р. Перший здогад /555/ маловірогідний, оскільки для творчого процесу Шевченка не властива одночасна робота над кількома творами. Більш ймовірним є припущення, що первісний автограф першої частини «Прогулки» був створений до 25 січня 1856 р., можливо, розпочатий наприкінці 1855 р., одразу після завершення роботи над повістю «Близнецы». Вірогідно також, що на час написання повісті «Художник» Шевченко залишив роботу над «Прогулкою» і повернувся до неї вже після 4 жовтня 1856 р. Протягом жовтня — листопада Шевченко, як видно з його листування, переписує, очевидно, з первісного автографа, чистову копію (ІЛ, ф. 1, № 99), текст якої являє собою ранню редакцію першої частини твору. На першому аркуші автографа первісний заголовок «Матрос» закреслено і змінено на «Старая погудка на новый лад». Нижче — підзаголовок «Этюд» і присвята: «Посвящаю М. Лазаревскому и С. Артемовскому». В тексті багато виправлень Шевченка, зроблених у процесі переписування. На окремих аркушах (64, 72-3, 112-3, 131) — виправлення невідомою рукою чорнилом. Перед текстом вклеєний окремий аркуш поштового паперу з листом Шевченка до М. Лазаревського і С. Артемовського від 5 листопада 1856 р., в якому він повідомляє адресатів, що надсилає їм свій «Этюд», і висловлює прохання: «Прошу вас, други мои, прочитайте его укупі і поправте, що можно поправить, і отдайте доброму писареві переписать. І коли єсть у вас знакомий чоловік в редакции „Современника“ або „О[течественных] за[писок]“, то отдайте йому, нехай надрюкує под именем К. Дармограй. А як не маєте такої персони, то, прочитавши й переписавши, адресуйте в контору „О[течественных] записок“ его высокоблагородию Алексею Феофилактовичу Писемскому». Як видно з листа, Шевченко переписував чистову копію і надсилав її М. М. Лазаревському двома заходами. І — V розділи переписані протягом жовтня — самого початку листопада й надіслані разом з листом від 5 листопада 1856 р., VI — X розділи — протягом листопада (на це вказує дата «30 ноября 1856» наприкінці автографа) і надіслані М. М. Лазаревському з листом від 8 грудня 1856 р. В цьому листі уточнено назву ранньої редакції повісті: «...я тебе прошу, — писав Шевченко, — сделать его 1 этюду такое заглавие:



1 У листах цього періоду Шевченко з конспіративних міркувань говорить про К[обзаря] Дармограя (псевдонім, яким він підписував свої повісті на засланні) як про реальну особу.



МАТРОЗ. ИЛИ СТАРАЯ ПОГУДКА НА НОВЫЙ ЛАД.

(Рассказ) а не этюд

Часть первая».


Тут же висловлено й прохання: «Еще просит он поправить ошибку, правду сказать, довольно грубую. Он написал, что местечко Лысянка замечательно месторождением знаменитого Богдана Хмельницкого. Неправда, в Лысянке родился не знаменитый гетман, а отец его, Чигиринский сотник Михайло Хмельник, или Хмельницкий. И не по словам летописи Самовидца, как он написал, а по словам профессора Соловьева, который ссылается на Киевские акты. Еще, тоже не помню на которой странице, он сделал пробел, а за ним и я, нужно было написать фамилию знамени/556/того череполога Лаватера, но он вероятно забыл, как прозывался этот мудреный немец, а я тоже не вспомнил». Далі з цього листа довідуємось, що в грудні 1856 р. Шевченко ще не приступав до написання другої частини повісті: «Еще он (тобто Дармограй. — Ред.) пишет мне, что если и будет вторая часть этого рассказа, то не весьма скоро. Поэтому я и думаю, что лучше не писать „Часть первая“».

17 січня 1857 р. М. М. Лазаревський повідомив Шевченка про одержання обох його листів з автографом першої частини повісті. Натякаючи на небажаність публікації повісті під час вирішення справи про звільнення Шевченка з заслання («Теперь, слава Богу, не до „Матроса“»), М. М. Лазаревський все ж виконує його прохання зняти копію: «Получивши твое первое письмо с „Матросом“, я отдал его (тобто І — V розділи. — Ред.) переписать... Сию минуту воротился (12 ч. ночи) из театра и получил [письмо] от Дармограя от 8 декабря (тобто лист Шевченка з останніми розділами твору. — Ред.)» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 78). Копіювання, таким чином, здійснювалось також двома заходами і було завершене, очевидно, в другій половині квітня 1857 р., оскільки 11 квітня цього ж року М. М. Лазаревський писав Шевченкові: «2-го отдела твоего „Матроса“ еще не успели переписать, но на днях окончится он; а уж твой подлинник в переплете и никому не уступится» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 80). Рукописна копія, замовлена М. М. Лазаревським, зберігається в архіві Шевченка (ІЛ, ф. 1, № 100). Вона являє собою рукопис іп 4 ° з 14 зшитків (122 арк.) білого цупкого паперу, неоправлений, писаний двома особами. Почерком першого переписувача, хоч і з деякими змінами в характері письма, скопійовані перші п’ять розділів. Сторінки рукопису цих розділів пронумеровані його ж рукою олівцем, VI — X розділи переписані іншою рукою і нумерації не мають. Виправлення в тексті V розділу (про батька Богдана Хмельницького), про яке йшлося в листі Шевченка до М. М. Лазаревського від 8 грудня 1856 р., у копії зроблене не було, очевидно, тому, що автограф у цей час уже був у переписувача. Пропуск прізвища Йоганна Каспара Лафатера (розділ IV) переписувач заповнив, але, ймовірно, незалежно від прохання Шевченка, оскільки прізвище Лафатер подано у копії в дужках із знаком запитання.

Текст копії містить багато помилок. Більшість з них постала внаслідок неправильного прочитання автографа, особливо тих місць, які написані нерозбірливо. Так, наприклад: «Сделать два дела» (арк. 74) було прочитано переписувачем як «сделать свое дело»; «и сцена тем кончилась» (арк. 83) — «и еще не тем кончилось»; «это народ» (арк. 94) — «что народ» та ін. Окремі відхилення від Шевченкового тексту, особливо у розділах I — V, виникли внаслідок довільного його редагування, можливо, переписувачем, на підставі тих повноважень, які давав Шевченко своїм друзям у листі від 5 листопада 1856 р. («поправте, що можно поправить»). Так, замість: «это случилось в самый развал нашей знаменитой малороссийской грязи» в копії маємо: «это случилось в самый разлив нашей знаменитой малороссийской грязи» (арк. 11); «да, может быть, и не одного меня» — «а, может быть, и не одного меня» (арк. 52); «мы держим для их портер» — «мы держим для них портер» та ін. Більш обережно передано у копії присвяту: замість «Посвящается М. Лазаревскому и С. Артемовскому» — «Посвящается М.Л. и С.А.». На перших десяти сторінках копії є поодинокі виправлення пізнішого часу невідомою рукою олівцем /557/ («наша пара» виправлено на «наши кони» (арк. 21); «знак вопросительный» — «знак вопрошения» (арк. 51); «дожидать» — «ждать» (арк. 101) та ін.), які свідчать, що хтось розпочинав редагувати рукопис.

Очевидно, копія «Матроса» так і не була передана до редакції «Отечественных записок». Надії, які покладав Шевченко на О. Ф. Писемського як можливого посередника в цій справі, виявились марними. «Писемский в „Отеч[ественных] записках“ не участвует, да его и в П[етер]б[урге] нет теперь», — писав М. М. Лазаревський ще 17 січня 1857 р. Довідавшись з цього ж листа, що повість «Княгиня» також не зустрічає підтримки, Шевченко пише М. М. Лазаревському у листі від 22 квітня, 8 травня 1857 р.: «Якби „Княгиню“ взяв на свої руки Куліш, чи не лучше б було? Та й „Матроса“ прибгав би до „Княгини“ та причепурив би їх гарненько, та й пустив би в люде». Лист містить також відомості про подальшу роботу над повістю: «Дармограй написав уже и вторую часть „Матроса“, в которой уже резче обозначилась общая идея рассказа. А в третій він дума уже выставить наголо свою нехитрую фантазию. Але коли-то те буде». 20 травня 1857 р. Шевченко ще раз нагадує М. М. Лазаревському: «Як перепишуть „Матроса“, то передай його Кулішеві та попроси його од мене, нехай він його прочитає гарненько та де що побачить, нехай і поправить...» Це остання згадка про повість у листах періоду заслання. Отже, в Новопетровському укріпленні були написані рання редакція першої частини повісті «Матрос, или Старая погудка на новый лад», автограф якої Шевченко надіслав М. М. Лазаревському, залишивши собі копію, переписану на його прохання прапорщиком 1-го Оренбурзького лінійного батальйону Г. М. Нагаєвим, а також чорновий варіант другої частини. Будь-яких творчих матеріалів або документальних даних, які б свідчили про спробу реалізації наміру написати третю частину повісті, немає.

Після звільнення із заслання, перебуваючи у Нижньому Новгороді, Шевченко продовжує працювати над повістю й одночасно вживає заходів щодо її публікації. Протягом жовтня він виправляє копію Нагаєва і по частинах передає переписувачу. Характер роботи над текстом у цей період засвідчує щоденниковий запис від 25 жовтня 1857 р.: «Продолжаю по складам прочитывать и поправлять „Матроса“ и ругать безграмотного переписчика, пьяницу прапорщика Нагаєва. Прочитывая по складам моє творение, естественно, что я не могу следить за складом речи. Убедился только в одном, что название этого рассказа необходимо переменить. Пока не придумаю моему „Матросу“ другого, более приличного имени, назову его так: „Прогулка с пользою и не без морали“». Про інтенсивність і цілеспрямованість творчої думки в цей час можна зробити висновок із щоденникового запису від 30 жовтня 1857 р., який безпосередньо не торкається роботи над повістю: «Пользуясь погодой, я совершил прогулку вокруг города с удовольствием и не без пользы». Наступного дня (ЗІ жовтня) Шевченко пише у щоденнику про свої сумніви щодо композиції твору, а також про намір надіслати його до одного з московських журналів, на цей раз через посередництво М. С. Щепкіна: «Сегодня только наконец дочитал своего „Матроса“. Он показался мне слишком растянутым. Может быть оттого, что я по складам его читал. Прочитаю еще раз в новом экземпляре, и если окажется сносным, то пошлю его к М. С. Щепкину, пускай где хочет, там его и приютит». /558/

«Новый экземпляр» — рукописна копія (ІЛ, ф. 1, № 97), виготовлена, ймовірно, у першій половині листопада, оскільки 12 листопада 1857 р. Шевченко записав у щоденнику: «У меня было намерение послать... в Москву своего „Матроса“, но переписчик мой тоже с добрыми людьми загулял, и рукопись остановилась». До кінця грудня Шевченко вичитував і знову правив рукопис.

Як свідчить порівняльний аналіз ранньої редакції повісті (ІЛ, ф. 1, № 99) та авторизованої копії (ІЛ, ф. 1, № 97), у процесі роботи над копією Нагаєва, яка є проміжною ланкою між цими двома рукописами, а потім над «новым экземпляром» Шевченко вносив у текст певні зміни, уточнюючи, доповнюючи і стилістично доопрацьовуючи його. Так виникла друга редакція першої частини твору.

Характер правки в рукописній копії засвідчує, що вона розпочиналася двічі, ймовірно, в залежності від виготовлення копії. Спочатку, очевидно, отримавши від переписувача арк. 1 — 35, Шевченко зробив на них виправлення чорнилом. Пізніше, отримавши арк. 36 — 45, він правив рукопис знову від самого початку й до кінця олівцем. Рукою Шевченка також олівцем, ймовірно, вже після виправлення копії, написано остаточний заголовок — «Прогулка с удовольствием и не без морали. Часть 1», присвята — «Посвящаю Сергею Тимофеевичу Аксакову в знак глубокого уважения» (на обгортці) і підпис-псевдонім у кінці рукопису — «К[обзарь] Дармограй».

У кінці 1857 р. через М. С. Щепкіна, який 25 — 29 грудня був у Нижньому Новгороді, Шевченко пересилає виправлений рукопис С. Т. Аксакову і через кілька днів сповіщає його: «Послал я вам с моим великим другом свою „Прогулку с удовольствием и не без морали“. Вооружитесь терпением, прочтите ее, и если найдете сию „Прогулку“ годною предать тиснению, то предайте, где найдете приличным. Вторая часть „Прогулки“ будет прислана вам, как только покажется в печати первая» (лист від 4 січня 1858 р.). Відповідь від Аксакова Шевченко отримав 13 січня 1858 р. «Возвратясь домой, — записує він цього дня у щоденнику, — нашел я у себя на столе письмо Сергея Тимофеевича Аксакова. Самое любезное, самое сердечное письмо. В заключение любезностей он пишет, что „Матрос“ мой наконец пошел в ход, он передал его Каткову, редактору „Русского вестника“. В ожидании будущих благ принимаюсь переписывать вторую часть „Матроса“». Про зміст цього листа від Аксакова, який не зберігся, Шевченко писав також до М. С. Щепкіна 17 січня 1858 р.: «Позавчора я получив не письмо, а просто панегірик от Сергея Тимофеевича. Якби я хоч трошки дурніший був, то я б учадів од його панегірика [...]. Я тепер день і ніч сижу та переписую вторую часть тії самої повісті, що я з тобою послал Сергею Тимофеевичу. Як кончу, то зараз і пришлю».

Не залишає в цей час Шевченко думки про опублікування також інших повістей. 26 січня 1858 р. він пише П. Кулішеві: «Навчи ти мене, будь ласкав, що мені робити з руськими повістями? У мене їх десятків коло двох набереться. Затопить грубу — шкода: багато праці пропаде. Та й грошей би хотілося, бо тепер вони мені дуже потрібні. Порадь, будь ласкав, що мені робить?» Присуд російським повістям Шевченка, винесений Кулішем у листі до поета від 1 лютого 1858 р., закінчувався такими словами: «Читав я твою „Княгиню“ і „Матроса“. Може, ти мені віри не піймеш, може, скажеш, що я московщини не люблю, тим і ганю. Так от же /559/ тобі: ні одна редакція журнальна не схотіла їх друковати» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 105). Висловлене у листі твердження про те, що повість «Матрос» була відкинута редакціями петербурзьких журналів, навряд чи можна вважати вірогідним, оскільки воно не підкріплюється жодними документальними даними.

Втративши надію на допомогу Куліша, Шевченко з нетерпінням чекає відповіді з Москви й одночасно напружено працює над другою частиною «Прогулки». «Чи робить там що Катков з моєю повістю? Я вже другу часть кінчаю», — писав Шевченко М. С. Щепкіну 3 лютого 1858 р. Трохи пізніше, 14 лютого, він занотував у щоденнику: «Кончил, наконец, вторую часть „Матроса“. Переписыванье — это самая несносная работа, какую я когда-либо испытывал [...]. Нужно будет прочитать еще это рукоделье, что из него выйдет? Как примет его С. Т. Аксаков? Мне ужасно хочется ему нравиться...» Про завершення роботи над другою частиною пише Шевченко також у листі до Аксакова від 16 лютого 1858 р.: «Вы так сердечно дружески приняли мою далеко не мастерскую „Прогулку“, так сердечно, что я, прочитавши ваше дорогое мне письмо, в тот же день и час принялся за вторую и последнюю часть моей „Прогулки“. И только сегодня кончил. А как кончил? Не знаю. Судите вы меня, и судите искренно и милостиво. Я дебютирую этой вещью в великорусском слове. Но это не извинение. Дебютант должен быть проникнут своей ролью, а иначе он шарлатан. Я не шарлатан, я ученик, жаждущий дружеского, искреннего суда и совета. Первая часть „Прогулки“ мне показалась растянутою, вялою. Не знаю, какою покажется вторая. Я еще не читал ее, как прочитаю, так и пошлю вам».

Чистовий автограф другої частини повісті (ІЛ, ф. 1, № 98) має таку саму дату, як і наведений вище лист до Аксакова — «1858, февраля 16» і фіксує, таким чином, час закінчення переписування чистової копії з чорнового автографа, що був створений майже рік тому в Новопетровському укріпленні. Під час переписування Шевченко вносив у текст окремі виправлення (нижній шар правки в чистовому автографі). Пізніше, очевидно, протягом лютого (7 березня Шевченко вже виїхав з Нижнього Новгорода до Москви) він перечитав рукопис, знову зробив виправлення та доповнення (верхній шар правки) і переслав (можливо, передав) його С. Аксакову.

14 квітня 1858 р. Аксаков написав Шевченкові: «Первая часть Вашей повести давно отдана мною Максимовичу, который должен уведомить Вас, будет ли она помещена в „Рус[ской] беседе“ или нет. Вторую часть я читаю понемногу. Большею частию сам; когда дочитаю, — скажу Вам откровенно свое мнение. Я считаю, что такому таланту, как Вы, надобно говорить чистую правду» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 117). Наведені рядки дають підстави для здогаду, що доля рукопису на цей час уже була вирішена. І все ж Шевченко не втрачав надії на опублікування «Прогулки». «Вы обещаете мне, — ще раз нагадував він у листі до Аксакова 25 квітня, — написать ваше мнение о моей повести. Если она стоит этого, напишите, ради святого, божественного искусства. Мнение чувствующего и благородно мыслящего художника мне необходимо. И ваше искреннее слово я прийму с благоговением, прийму как дорогой бесценный подарок. Не откажите же мне в этой великой радости!» Остаточну відповідь Аксаков надіслав Шевченкові 19 червня 1858 р. «Только болезнь моя была причиной, что я до сих пор не написал Вам о Вашей повести, которая уже /560/ давно возвращена мне редакциею „Рус[ской] беседы“. Конечно, всего было бы ближе самому Максимовичу написать к Вам, но он заторопился на свою Михайлову гору и поручил мне уведомить Вас, что повесть Ваша в настоящем ее виде не может быть напечатана в „Русской беседе“. Я обещал Вам откровенно сказать свое мнение об этом Вашем произведении. Исполняю мое обещание: я не советую Вам печатать эту повесть. Она несравненно ниже Вашего огромного стихотворного таланта, особенно вторая половина. Вы лирик, элегист, Ваш юмор невесел, а шутки не всегда забавны, а это часто бывает невыгодно. Правда, где только Вы касаетесь природы, где только доходит дело до живописи, — там все у Вас прекрасно, но это не выкупает недостатков целого рассказа. Я без всякого опасения говорю Вам голую правду. Я думаю, что такому таланту, как Вы, можно смело сказать ее, не опасаясь оскорбить самолюбия человеческого» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 119).

Лист Аксакова, безперечно, прикро вразив Шевченка, і все ж, відповідаючи на нього 15 липня 1858 р., поет писав: «Сердечно благодарен вам за ваше искренно благородное письмо. Вы мне сказали то, о чем я сам давным-давно думал, но, не знаю почему, не решался сказать, а вы сказали, и я трижды вам благодарен за ваше искреннее, прямое слово, оно осветило мне дорогу, по которой я шел ощупью. Теперь думаю отложить всякое писание в сторону и заняться исключительно гравюрою...» Будь-яких свідчень пізнішого часу про поновлення роботи над твором та про нові заходи щодо його опублікування немає.

Вперше згадано про повість в «Извещении о прозаических сочинениях Т. Гр. Шевченка на великорусском языке»: «Прогулка с удовольствием и не без морали в двух частях. Первая часть на 22 1/2 листах, переписана не Шевченком, а только им исправлена (30 ноября 1856 года); вторая же часть, на 23 листах, переписана самим Шевченком. Под обеими подпись: Дармограй — 1/2 л.» (Основа. — 1862. — № 3. — С. 143). У повідомленні йдеться про авторизовану копію першої частини та автограф другої частини, що нині зберігаються в ІЛ. У назві повісті припущено друкарську помилку: «Прогулка с удовольствиями и не без морали» замість «Прогулка с удовольствием и не без морали».

Вперше уривки повісті (під редакторським заголовком «Из неизданной повести Т. Г. Шевченка» та з редакторськими заголовками до кожного окремого уривка) надруковано В. П. Горленком і з його передмовою в газеті «Труд» за грудень 1881 р.: № 122 (11 грудня) — уривок V розділу першої частини («Силуэт»); додаток за 12 грудня — два уривки VII розділу першої частини («Сон» та «Из былого»); додаток за 17 грудня — уривок VIII розділу першої частини («После работы»); додаток за 29 грудня — уривки IX та X розділів першої частини («На этюде») та уривок І розділу другої частини («Могилы и руины»). У публікації, що здійснювалася за авторизованою копією (уривки першої частини) та автографом (уривки другої частини), багато відхилень від Шевченкового тексту, які виникли внаслідок довільного редакторського втручання: перестановки та пропуски окремих слів, стилістична правка та інші виправлення. Так, наприклад, в оригіналі: «но что в особенности мне в нем нравится» (арк. 222) — в газеті «Труд»: «но что мне в особенности в нем нравится» (№ 122); «как безнадежные стоны одиноко умирающего страдальца» (арк. 291) — «как безнадежные стоны умирающего страдальца» (додаток /561/ за 12 грудня); «картину моря под названием „Пролог ужасной бури“» (арк. 282) — «картину моря, которую можно было бы назвать „прологом ужасной бури“» (додаток за 12 грудня); «висят две полки, верхняя уставлена статуэтками и лошадками барона Клодта, а нижняя в беспорядке завалена книгами» (арк. 32) — «висят две полки, верхняя уставлена статуэтками и лошадками барона Клодта, а нижняя — в беспорядке книгами» (додаток за 12 грудня); «Грязный козачок приходил меня звать на чай» (арк. 322) — «Меня приходили звать на чай» (додаток за 12 грудня); «Налюбовавшись досыта этой очаровательной виньеткой» (арк. 332 — 34) — «Налюбовавшись досыта этой очаровательной картиной» (додаток за 17 грудня) тощо.

Повністю повість вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1887. — № 6-7. — С. 269 — 334; № 8. — С. 589 — 626; № 9. — С. 55 — 89). Перша частина подавалася за авторизованою копією, друга — за автографом. У тексті «Киевской старины» немає тих відхилень від оригіналу, які зафіксовані в газеті «Труд», проте і в цій публікації є значна кількість перекручень і «виправлень» Шевченкового тексту, що також з’явилися внаслідок редакторського втручання. На перших десяти аркушах авторизованої копії ці виправлення зроблені невідомою рукою олівцем. У дальшому тексті авторизованої копії, а також в автографі другої частини виправлень немає. Очевидно, вони внесені безпосередньо у текст складального рукопису. Як і в газетній публікації, редагування йшло у напрямі довільної стилістичної правки. Так, наприклад, в оригіналі: «но он рекомендовался мне, что он фактор, а не хозяин лавки» (арк. 3) — в журналі «Киевская старина»: «но жидок отвечал, что он фактор, а не хозяин лавки» (№ 6-7. — С. 272); «Странно между прочим. Это мелкое тщеславие заставляет меня» (арк. 32) — «Как ни странно, но не другое что, как то же мелкое тщеславие заставляет меня» (Там само. — С. 273); «спросил я сам себя» (арк. 4) — «подумал я про себя» (Там само. — С. 274); «и, обратясь к фактору, сказал» (арк. 52) — «и, обратяся к фактору, спросил его» (Там само. — С. 275); «он книги даже не разрезал» (арк. 62) — «книги были не разрезаны» (Там само. — С. 276); «с осьмиугольным штофом с какой-то буро-красноватой водкой» (арк. 71) — «с осьмиугольным штофом, наполненным буро-красноватой жидкостью» (Там само. — С. 277); «употребить волов в дело» (арк. 181) — «употребить в дело волов» (Там само. — С. 292); «спросил я его» (арк. 271) — «спросил я опять Трохима» (Там само. — С. 305) та ін. Дата завершення роботи над першою частиною повісті — «30 ноября 1856 года» — в «Киевской старине» не відтворена, в кінці другої частини дата відтворена неточно: «1858 г., февраля» — замість: «1858. Февраля 16».

Вперше введено до збірки творів у виданні: Поэмы, повести и рассказы Т. Г. Шевченка, писанные на русском языке. С портретом поэта / Издание редакции «Киевской старины». — Киев, 1889. — С. 425 — 562.

У повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали» Шевченко продовжує розробляти тему морального виродження представників пануючої верстви, а також тему кріпака-інтелігента. Сюжет твору розгортається у двох планах: розпусне життя ротмістра Курнатовського, історія його одруження з кріпачкою Оленою та історія матроса Обеременка — учасника оборони Севастополя, який замість пропонованої нагороди за хоробрість просить звільнити сестру з кріпацтва (дійсний факт, про який /562/ Шевченко прочитав у першому номері «Морского сборника» за 1855 р.). У повісті Шевченко знову зосереджується на проблемі формування людської особистості, наголошує на вирішальному впливі на формування характеру людини навколишнього середовища. У другій частині твору, де, за словами Шевченка, «резче обозначилась общая идея рассказа» (лист до М. М. Лазаревського від 22 квітня, 8 травня 1857 р.), введено мотив морального переродження поміщика Курнатовського внаслідок одруження з дівчиною-кріпачкою, а також спілкування з її братом-матросом Обеременком та заможними хуторянами: лікарем Степаном Йосиповичем Прехтелем та його дружиною — носіями позитивного ідеалу автора.

У повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали» певною мірою використано жанр «подорожнього нарису», що розвинувся у світовій літературі протягом XVIII — першої половини XIX ст. У подорожніх нотатках художника Дармограя, в особі якого легко розпізнається сам автор, Шевченко розповідає життєві історії героїв і водночас у численних публіцистичних та ліричних відступах розкриває свої суспільні погляди, педагогічні ідеї, знайомить читача зі своїми літературними та мистецькими уподобаннями. У сюжеті повісті важливу роль відіграє мемуарний елемент — спогади про другу подорож по Україні, роки навчання в Академії мистецтв та ін.

...прозябал он в самом живописном уединенном уголке Киевской губернии, верстах в трех от местечка Лысянки. — Лисянка — містечко Звенигородського повіту Київської губернії (тепер районний центр Черкаської області). Шевченко бував у Лисянці в дитинстві, а також пізніше — 1843 та 1845 р. Оспівав це містечко як один з центрів Коліївщини у поемі «Гайдамаки».

...рано выехал из Киева. До первой станции Виты мы добрались без особых приключений. — Описаним у повісті поштовим шляхом з Киева на Звенигородщину, що проходив через Віту — Васильків — Фастів — Білу Церкву, Шевченко часто їздив у Кирилівку. Цим шляхом влітку 1846 р. він їхав разом з О. Сенчилом-Стефановським за завданням Київської археографічної комісії на розкопки могили Переп’ят поблизу Фастова.

Только как раз против самого Белокняжего поля... — Білокняже поле — місцевість поблизу села Фастівець Васильківського повіту Київської губернії (нині Фастівського району Київської області), де знаходиться могила Переп’ят.

Васильків — повітове місто Київської губернії (тепер районний центр Київської області). Шевченко був тут 1846 р.

Митниця — село Васильківського повіту Київської губернії (тепер районний центр Київської області). Виникло у XVII ст. поблизу кордону між Росією та землями, що їх захопила Польща, на місці, де була митниця.

Біла Церква — місто Київської губернії (тепер районний центр Київської області). Шевченко відвідав Білу Церкву 1845 р.

...кому не написано на роду быть военным человеком, так. тот хоть в аршин запусти усы, а все останется штафиркой. — Штафирка — на старому військовому жаргоні презирлива назва цивільної людини (від німецького staffieren — наряджати).

...я мог бы описать вам белоцерковский жидовский трактир со всеми его грязными подробностями, но фламандская живопись мне не да/563/лась... — Фламандський живопис — мистецтво, що розвинулося на території Південних Нідерландів у XVII — XVIII ст. Увага до найменших подробиць «низького» побуту — одна з особливостей цього мистецтва.

...читаю заглавие, кажется, славянскими буквами: «Украинская поэзия» — N. Падуры. — Падура Тимко (Тиміш) (1801 — 1871) — польський поет, писав також українською мовою в польській транскрипції. За часів Шевченка вийшли в світ видання: Pienia Tomasza Padury / Wydanie Kajetana Jabłońskiego. — We Lwowe, 1842; Ukrainky Tymka Padury. — Warszawa, 1844, nakładem G. L. Glüksberga. У повісті йдеться про видання 1842 р., оскільки «Запорожская песня» («Ruchawka kozackaja»), рядок з якої наводить Шевченко, у виданні 1844 р. надрукована в іншій редакції.

Фактор — комісіонер, виконавець приватних доручень.

Злотий — у XIX — на початку XX ст. на Правобережній Україні срібна монета вартістю 15 коп. (від польського — złoty).

А говорят и даже пишут, будто бы знаменитый лорд Байрон изобразил где-то в Греции на скале свою прославленную фамилию. — Про те, що Байрон, подорожуючи Грецією, писав своє прізвище на колонах деяких храмів, зокрема Дельфійського (див.: Моруа Андре. Байрон / Пер. с франц. М. Богословской. — М., 1936. — С. 99, 102), Шевченкові міг розповісти К. Брюллов. Улітку 1835 р. у складі описової живописно-літературної та археологічної експедиції Брюллов відвідав Грецію, оглядав пам’ятки античної архітектури в Дельфах та Афінах. Спогади про це залишив організатор та учасник експедиції В. П. Давидов (Путевые записки, веденные во время пребывания на Ионических островах, в Греции, Малой Азии и Турции в 1835 году Владимиром Давыдовым. — СПб., 1839. — Ч.1. — С. 169, 170, 265). Згадка про те, що Брюллов розповідав учням про «свое путешествие по древней Элладе», є в повісті «Художник».

Над песней под названием «Запорожская песня» было весьма четко написано: «Скальковский врет». — Скальковський Аполлон Олександрович (1808 — 1899) — російський та український історик, етнограф, письменник і публіцист, член-кореспондент Петербурзької Академії наук (з 1858 р.). Шевченко має на увазі перше видання праці Скальковського «История Новой Сечи или последнего Коша Запорожского», що вийшло в Одесі 1841 р., де вірш Т. Падури «Гей, козаче, в ім’я Бога!» був наведений як зразок усної творчості запорозьких козаків. У наступному виданні автор виправив цю помилку (див.: История Новой Сечи или последнего Коша Запорожского / Изд. 2-е, испр. и значит. умноженное. — Одесса, 1846. — Ч. 1. — С. 153).

...сколько похож я на китайского богдыхана. — Тобто на китайського імператора.

«Какую же мне задать ему задачу, так что-нибудь вроде пана Твардовского?» — Пан Твардовський — герой польської легенди, який, нібито уклавши угоду з чортом, примушує його виконувати найскладніші доручення. Можливо, Шевченко мав на увазі баладу А. Міцкевича «Pani Twardowska» (1825), переспівану українською мовою П. П. Гулаком-Артемовським під назвою «Пан Твардовський» (1827).

...английский портер под названием «Браунстут Берклей Перкенс и компания»? — Йдеться про дорогий сорт подвійного портеру (міцного чорного пива) відомої британської фірми.

Через наш город... возят из Севастополя пленных аглицких лордов... — Під час Кримської війни 1854 — 1855 рр. полонених англійців, відправляючи вглиб Росії, провозили через Україну. /564/

...ящик просто отпирался. — Неточна цитата з байки I. А. Крилова «Ларчик». В оригіналі: «А ларчик просто открывался».

«Морской сборник» — російський щомісячний військово-науковий журнал, виходив у Петербурзі в 1848 — 1917 рр. Видавався Морським учбовим комітетом, пізніше був під наглядом Головного Морського штабу. У другій половині 50-х років — один з прогресивних журналів свого часу. Містив правдиві й докладні відомості про події, пов’язані з Кримською війною, зокрема про оборону Севастополя.

«Скажи же ты мне, ради самого Мойсея, какою ты силою творишь подобные чудеса?» — Мойсей — давній пророк, що очолював ізраїльські племена (ймовірно, XIII ст. до н. е.). За біблійним переказом, вивів єврейський народ з Єгипту і після 40 років блукання Синайською пустелею й тяжких випробувань привів до «землі обітованої» — Палестини. Йому приписувалася здатність творити дива: за його велінням нібито розступилося море, побігла вода зі скелі, розквітла суха гілка тощо.

Прочитал я то, чего не прочитывал ни в одной печатной книге... — У першому номері журналу «Морской сборник» за 1855 р. у рубриці «Официальные статьи и известия» серед інших матеріалів про перебіг воєнних дій та про великі людські втрати в Кримській війні повідомлялося таке: «Подробные сведения о раненых нижних чинах представляют следующие результаты: в числе 653 нижних чинов было раненых: осколками бомб — 416; ядрами — 63; штуцерными пулями — 110; картечью — 9; ожогами — 9; ружейными прикладами — 1; взрывами — 40; неизвестно чем — 5. На вопросы, в чем состоят их нужды, чего желают для себя или для родных, они почти все единогласно отвечают: „Батюшка царь не оставит нас, а мы желаем, если Господь поможет выздороветь, то поскорее явиться к товарищам на бастионы, отплатить врагам“. При настоятельном же требовании от них указания на способы пособия, выразили желания: отправиться на родину — 31; получить денежное пособие для семейств — 3; освободить детей из кантонистов — 8; выкупить сестру из крепостного состояния — 1; не в силах были говорить — 5; изъявили вообще упование на милосердие начальства — 228. Остальные 377 человек просили одной милости — дозволить им вернуться на бастионы и в команды» (Морской сборник. — 1855. — № 1. — С. 108 — 109).

Свою оцінку наведених рядків, яка має багато спільного з оцінкою Шевченка, висловив М. Г. Чернишевський у рецензії «Морской сборник, издаваемый Морским учебным комитетом. Год 1855. Книжка 1 — 9 (январь — сентябрь)», в якій, зокрема, писав: «Сколько мыслей родят эти строки, запечатленные такою поразительною правдою! Из 653 человек только 43, да и то единственно по повторенному требованию, изъявляют определенные желания и надежды, — и как скромны эти желания! Остальные — говорят только, что поручают себя милости начальства — пусть оно само чем-нибудь наградит их, если находит достойным награды... А ббльшая часть не произносят даже и этих слов... Как ярко обрисовывается одним таким фактом жизнь русского воина, умирающего за отечество, не ожидая воздаяний! Как хорошо обрисовывается ими жизнь русского простолюдина вообще!» (Современник. — 1855. — № 10. — С. 31). Морфей — у грецькій міфології бог сновидінь, син бога Гіпноса. Во дни минувшие, во дни невинности моей, как говорит поэт... — Можливо, перегук з ліричним відступом у шостому розділі поеми Гоголя /565/ «Мертвые души»: «Прежде, давно, в лета моей юности, в лета невозвратимо мелькнувшего моего детства...»

...а место действия страшный четвертый бастион в Севастополе... — Четвертий бастіон — одна з найбільш небезпечних ділянок оборони Севастополя 1854 — 1855 рр. під час Кримської війни. Це укріплення з великою художньою силою описав Л. М. Толстой у нарисі «Севастополь в декабре месяце»: «...везде, со всех сторон и во всех местах видите черепки, неразорванные бомбы, ядра, следы лагеря, и все это затопленное в жидкой, вязкой грязи. Как вам кажется, недалеко от себя слышите вы удар ядра; со всех сторон, кажется, раздаются различные звуки пуль — жужжащие, как пчелы, свистящие или визжащие, как струна, — слышите ужаснейший гул нашего выстрела, потрясающий всех вас и кажущийся вам чем-то ужасно страшным. Так вот он, четвертый бастион, вот оно, это страшное, действительно ужасное место, — думаете вы себе, испытывая маленькое чувство гордости и большое чувство подавленного страха» (Современник. — 1855. — № 6. — С. 343 — 344).

Кони наши остановились перед берлином, или дормезом... — Дормез, берлін — велика дорожня карета, пристосована для віддалених поїздок.

Арак — тут: міцна горілка.

Ремонтер — у царській армії офіцер, який займався закупівлею коней для щорічного поповнення (так званого «ремонту») кінного складу.

Трабукос — сорт товстих легких сигар.

Тараща — повітове місто Київської губернії (тепер районний центр Київської області). Шевченко був у Таращі, очевидно, 1845 р. проїздом. В основі порівняння Таращі з Миргородом — асоціація з «Повестью о том, как поссорились Иван Иванович с Иваном Никифоровичем» М. В. Гоголя.

В Миргороде, хотя и не пышной растреллевской или тоновской византийской архитектуры, а все-таки есть беленькая каменная церковь. — Растреллі Бартоломео (1700 — 1771) — російський архітектор. За походженням італієць. Визначний представник російського бароко середини XVIII ст. Для творчості Растреллі характерне прагнення до просторового розмаху архітектурного ансамблю, чіткості планів, а також пластична виразність архітектурних форм, пишність і багатство скульптурного оздоблення. Тон Костянтин Андрійович (1794 — 1881) — російський архітектор, родоначальник еклектичного «російсько-візантійського» стилю. Як свідчать щоденникові записи Шевченка (від 11 серпня та 20 вересня 1857 р.), він критично ставився до творчості Тона.

...что делало ее похожею на чухонские сани. — Тобто на фінські санки.

...вся библиотека состоит из «Опытной хозяйки»... — Очевидно, йдеться про «Ручную книгу русской опытной хозяйки» (СПб., 1842), куховарську книжку, видану російською письменницею Катериною Олексіївною Авдєєвою (Полевою) (1789 — 1865). Пізніше книжка перевидавалася кілька разів під іншими назвами.

Я познакомлю вас, мои терпеливые читатели, хоть слегка с моей кузиной-красавицей... — Автобіографічний епізод, у якому відбито взаємини Шевченка з А. О. Усковою (див. про це у листах Шевченка до Бр. Залеського від 9 жовтня 1854 р., 10 квітня 1855 р. та в листі, що орієнтовно датується половиною червня 1856 р.).

...она с восторгом говорила о Кернере... — Кернер Карл-Теодор (1791 — 1813) — німецький поет-романтик. Як доброволець брав участь у /566/ національно-визвольній війні 1813 р. проти Наполеона І. Твори Кернера, сповнені глибокого патріотизму, користувалися великою популярністю. У 1832 р. в російському перекладі була видана трагедія Кернера «Цріні». Пізніше вона перевидавалася ще кілька разів. Очевидно, одне з цих видань надіслав Шевченкові до Новопетровського укріплення Бр. Залеський (див. листи Шевченка до Бр. Залеського від 6 червня 1854 р. та 10 квітня 1855 р.).

Она... боготворила все, что имело какое-нибудь подобие военного, начиная от скромного ученого кантика до великолепного кавалерийского штандарта, а о аксельбантах и говорить нечего... — Ученый кантик — нашивка на військовій формі офіцерів, які закінчили академію; штандарт — знамено в кавалерійських частинах; аксельбант — підвішений до плеча шнур з металевим наконечником, залежно від чину, із золотого, срібного або простого нитяного плетива.

...и если бы была какой-нибудь маркграфиней во времена Гутенберга... — Маркграфиня — тут: особа, наділена владою. Гутенберг Йоганн (1394 — 1399 або 1406 — 1468) — німецький винахідник, який поклав початок книгодрукуванню в Європі.

...у знаменитого череповеда Лафатера... — Лафатер (Лаватер) Йоганн-Каспар (1741 — 1801) — швейцарський письменник. Автор популярного в кінці XVIII — на початку XIX ст. трактату «фізіогномічні фрагменти для заохочування людських знань і любові», в якому прагнув довести залежність духовного складу людини від будови її черепа й обличчя. У перекладі російською мовою праця вийшла 1817 р.

Играть самому в ералаш, в носки и прочая... — Йдеться про різні ігри в карти.

...она готова, как Илья Муромец, сиднем просидеть за картами месяцы и годы... — Ілля Муромец — один з головних героїв російських народних билин.

Однажды привез я для Наташи (так называется дитя) азбуку... — Наташа — старша дочка Ускових, до якої Шевченко ставився з почуттям сердечної приязні. Згадки про неї є в щоденнику поета (запис від

16 червня 1857 р.), а також у листах до І. Ускова від 12 листопада 1857 р.,

17 лютого та 4 липня 1858 р. Шевченко виконав портрет А. Ускової з донькою Наташею (1854), на якому зробив напис: «...милой умнице Наташеньке на память от дяди Тараса Шевченка». Згодом Наталія Іракліївна переповіла спогади про перебування Шевченка в Новопетровському укріпленні (Киевская старина. — 1889. — № 2. — С. 297 — 313).

«Не шей ты мне, матушка, красный сарафан» — популярний російський романс на текст Миколи Григоровича Циганова (1797 — 1831), музика Олександра Егоровича Варламова (1801 — 1848). Входив до збірника «Русские песни Н. Цыганова» (М., 1834), примірник якого був в особистій бібліотеці Шевченка (див.: Анісов В., Середа Є. Літопис життя і творчості Т. Г. Шевченка. — К., 1976. — С. 342).

Как ни прекрасна, как ни обаятельна лунная ночь в природе, но на картине художника, как, например, Калама, она увлекательнее, прекраснее. — Калам Александр (1810 — 1864) — швейцарський живописець і графік, автор романтичних гірських пейзажів. Шевченко захоплювався творчістю Калама, відзначав високу майстерність художника (див.: щоденникові записи від 4 липня 1857 р. і 6 квітня 1858 р., листи до Бр. Залеського /567/ від 6 червня 1854 р., М. Осипова від 20 травня 1856 р., С. Аксакова від 25 квітня 1858 р.).

И к ним только относятся слова Пророка, их только создал Он по образу своему и по подобию... — біблійний вислів (Книга Буття. Гл. І. В. 26).

Нетычанка — бричка з плетеним кузовом.

До Будищ... оставалось версты две, не более. — Будище — село Звенигородського повіту Київської губернії (тепер Звенигородського району Черкаської області). Шевченко жив у Будищі у 1828 — 1829 рр., коли був козачком у П. Енгельгардта.

Звенигородка — повітове місто Київської губернії (тепер районний центр Черкаської області). Шевченко був у цьому місті до заслання. Згадки про Звенигородку є в «Приписах» до поеми «Гайдамаки», у повісті «Варнак», щоденнику поета та в листі до В. Г. Шевченка від 5 жовтня 1860 р.

...выделывая через лужи антраша... — Антраша — елемент класичного танцю, вертикальний стрибок обома ногами.

...хорошо знакомый мне домик отца диакона Ефрема... — автобіографічна деталь. В «Автобиографии» Шевченко згадує про навчання у диякона-маляра в Лисянці.

И еще замечательна... своей вечерней, не хуже сицилийской вечерни, которую служил здесь ляхам и жидам Максим Железняк в 1768 году. — Тут мова йде про Коліївщину — національно-визвольне й антифеодальне повстання 1768 р. на Правобережній Україні, одним з керівників якого був запорозький козак Максим Залізняк (початок 40-х років XVIII ст. — ?). «Сицилийская вечерня» — народне повстання на острові Сицилія, яке почалося 31 березня 1282 р. у Палермо й охопило у квітні весь острів. Було спрямоване проти гніту французьких феодалів, яким король Сицилійського королівства Карл І Анжуйський надав широкі привілеї та землі. За легендою, гаслом до повстання був церковний дзвін, що закликав до вечірньої молитви (звідси назва).

В чем другом, а в этом отношении мои покойные земляки ничуть не уступили любой европейской нации, а в 1768 году Варфоломеевскую ночь и даже первую французскую революцию перещеголяли. — Варфоломіївська ніч — масова різанина протестантів-гугенотів католиками вночі проти 24 серпня 1572 р. (дня св. Варфоломія) в Парижі, організована королевою Катериною Медичі та Гізами. Мотив зіставлення Варфоломіївської ночі з Коліївщиною є також у поемі «Гайдамаки». Перша французька революція — революція 1789 — 1794 рр. у Франції.

Я подобно Чацкому. Как выразился бессмертный поэт, он попал с корабля на бал... — Маються на увазі рядки з восьмого розділу роману О. С. Пушкіна «Евгений Онегин»:


И путешествия ему,

Как все на свете, надоели,

Он возвратился и попал,

Как Чацкий, с корабля на бал.


Так он теперь только возвращается с контрактов? — Контракти — ярмарок, на якому укладалися контракти на оптовий продаж і купівлю промислових виробів, сільськогосподарських продуктів, на продаж, купівлю, оренду поміщицьких маєтків тощо. Виник у XV — XVI ст. у Льво/568/ві. В 1797 р. переведений до Києва, де відбувався протягом лютого щорічно. У 1927 р. скасований.

В это время наши войска блокировали Силистрию... — Йдеться про блокаду російським військом болгарського міста Сілістрії на Дунаї в травні — червні 1854 р. під час Східної (Кримської війни) 1853 — 1856 рр.

...переписка той же Екатерины II с Вольтером. — Мова йде про видання: Переписка Екатерины Великой с господином Вольтером / Перевел Александр Подлесецкий. — М., 1803. — Ч. 1 — 2.

...переписку фернейского мудреца. — Ферне — маєток Вольтера на кордоні між Францією та Швейцарією, де він мешкав з 1758 до початку 1778 р. Цей період увійшов в історію як найбільш плідний у творчому житті Вольтера.

Исписавши дести две бумаги... — Десть (від перс. десте — в’язка, жмут) — рахункова одиниця писального паперу, що вживалася до введення метричної системи мір. Дорівнювала 24 аркушам.

Кам’ янець-Подільський — місто, центр Подільської губернії (тепер районний центр Хмельницької області). Шевченко приїздив у це місто за завданням Київської археографічної комісії в першій половині жовтня 1846 р.

Словутка (славутка) — плащ-бурка з відлогою з товстого сукна, який виробляли в місті Славуті на Волині.

...постный борщ, который едва ли едал и сам великий знаток и сочинитель борщей, гетман Скоропадский... — Скоропадський Іван Ілліч (1646 — 1722) — гетьман Лівобережної України (1708 — 1722). За усними переказами, вважався знавцем кулінарного мистецтва.

Сам Лукулл не доказал бы такой удали. — Лукулл Луцій Ліціній (близько 117 — близько 56 рр. до н. е.) — римський політичний і військовий діяч. Вславився незчисленними багатствами і розкішними бенкетами.

Джон Буль — сатиричний персонаж серії політичних памфлетів англійського публіциста Джона Арбетнота (1667 — 1735), написаних 1712 р. і виданих 1727 р. під назвою «Історія Джона Буля». Прізвисько Джон Буль (John Bull — буквально Джон Бик), як уособлення користолюбства, обмеженості й тупої впертості, стало прозивним іменем буржуа-англійця.

...после такого гомерического обеда... — тобто обіду, схожого на розкішні бенкети богів, описані в «Іліаді».

Верно, она нашла себя неавантажной с дороги... — Неавантажна — неприваблива, негарна.

...глубокомысленно погрузился в созерцание одной из замысловатых пуговиц на своей венгерке... — Венгерка — куртка, прикрашена шнурами та ґудзиками, в стилі національного угорського одягу.

Ободрился я и начал подумывать о ретираде... — Ретирада (франц.) — відступ.

Рембрандт Харменс вон Рейн (1606 — 1669) — голландський живописець і графік, один з найвидатніших художників-реалістів. Шевченко високо цінив творчість Рембрандта і як художник розвивав його творчі принципи.

Житие и страдание священномученика Евстафия Плакиды — житійна легенда про християнського святого Євстахія (світське ім’я — Плакида). За легендою, жив за часів римського імператора Адріана (76 — 138). Вважається покровителем мисливців. /569/

На Середокрестной неделе... — тобто на четвертому тижні Великого посту.

...мне послышалась грустно-заунывная мелодия нашей народной думы, «Думы о Алексее, пирятинском поповиче». — Текст цієї думи Шевченко ввів до «Букваря южнорусского» (варіанти: збірники українських народних пісень М. Максимовича. — М., 1834. — С. 14 — 18; К., 1849. — С. 48 — 52, та збірник П. Лукашевича «Малороссийские и червонорусские народные думы и песни». — СПб., 1836. — С. 61 — 63).

...выкопал-таки, несмотря и на Страстную пятницу. — Йдеться про останню п’ятницю Великого посту перед Великоднем.

...это был не лирнык и не кобзарь, а шотландский королевский нищий, так живо описанный Вальтер Скоттом в его «Антикварии». — В образі «королівського старця» Еді Охілтрі з роману «Антикварій» (1816, російський переклад 1825) Вальтер Скотт уособив кращі риси простолюдина-шотландця.

Рапсодії — епічні пісні, які виконували мандрівні співці в Стародавній Греції під акомпанемент ліри.

...кроме литературы санскритской... — Санскрит — літературна давньоіндійська мова; класичний період вживання санскриту — IV — X ст.

Недавно кто-то печатно сравнивал наши, т. е. малороссийские, исторические думы с рапсодиями хиосского слепца, праотца эпической поэзии. — Очевидно, це полеміка з Кулішем, який у передмові до поеми «Україна» писав: «Був колись між греками тяжко розумний чоловік Гомер. Він позбирав поміж народом стародавні пісні та й зложив з них дві книжки, „Іліаду“ й „Одіссею“. Отож минуло вже тому три тисячі літ, а ще й досі нема, та й може, не буде луччої книжки на всім світі над ту „Іліаду“ та „Одіссею“ (опріч святої Біблії), бо то видумала не одна голова, а ввесь люд грецький. Такії ж якраз пісні співають по селах і наші бандурники й кобзарі, що вже що дальш рідко де зуздриш». І далі: «Думалось то так, щоб познаходить думи про всіх наших гетьманів та й зложить з них таку книжку, як Гомерова „Іліада“» (Куліш П. Україна. — 1843. — без пагінації). Пізніше аналогічні думки Куліш висловив у «Записках о Южной Руси» (СПб., 1856. — Т. 1. — С. 179, 181 — 182), які Шевченко читав на засланні.

Я читал, разумеется, в переводе Гнедича... — Йдеться про видання: «Илиада» Гомера, переведенная Н. Гнедичем. — СПб., 1829. — Ч. 1, 2.

...если бы он не был помещиком нескольких сот душ крещеной собственности... — вислів запозичений з брошури О. І. Герцена (Іскандера) «Крещеная собственность». Шевченкові, очевидно, було відоме не тільки друге видання брошури, про що є запис у щоденнику від 11 жовтня 1857 р., а й перше видання 1853 р.

Просто содом и гомор в селе... — тобто гамір, рух, метушня.

Мне представилась комната в 9-й линии, в доме булочника Донерберга... — Навчаючись у Петербурзі в Академії мистецтв, Шевченко з березня і до кінця липня 1840 р. жив разом з В. І. Штернбергом у будинку булочного майстра Йоганна Донерберга на 11-й (у повісті, очевидно, описка) лінії Васильєвського острова (Жур П. Шевченківський Петербург. — С. 90, 96).

Иных уж нет, а те далече, Как Сади некогда сказал. — Цитата з роману «Евгений Онегин» О. С. Пушкіна (глава 8), в якій використано афо/570/ризм із збірки «Бустан» класика персько-таджицької літератури Сааді Мусліхаддіна Абу Мухаммеда (між 1203 і 1210 — 1292). Цю ж цитату в перефразованому вигляді Шевченко наводить у листі до С. С. Гулака-Артемовського від 15 червня 1853 р. («Одних уж нет, а те далече, Как Пушкин некогда сказал»).

...половина Фоминой недели... — Тобто половина другого тижня після Великодня.

Кепсак (кіпсек) — багато ілюстроване видання.

Мужичков под пресс кладет Вместе с свекловицей. — Рядки з «Современной песни» (1836) російського поета і письменника Дениса Васильовича Давидова (1784 — 1839). Спрямована проти фальшивого дворянського лібералізму, поезія користувалася великою популярністю.

Шестеринці, Майданівка — села Звенигородського повіту Київської губернії (тепер Звенигородського району Черкаської області).

Они мне напомнили наивный рассказ Конисского... — Мається на увазі такий фрагмент з «Истории русов»: «...один знатный помещик или владелец местечка Горска претерпел великие пакости и истязания за одного орла гербового, на печатях употребляемого. Переезжавший чрез местечко оное офицер армейский, по имени Якинф Чекатунов, не довольно утрактованный хозяином, увидел в доме его на одной печи горничной, по кахлям или изразцам печным, вымалеванного мастером орла, тотчас арестовал командою своею хозяина сего, отослал в министерскую канцелярию с доносом, что он жжет на печах своих герб государственный, неведомо с каким умыслом. Министерская канцелярия, сочтя донос тот полусловом и делом государевым, допрашивала помещика, с каким намерением поставил он на печи своей герб государственный и его прижигает? Помещик, поставляя в доказательство свидетелей и свою присягу, хотя извинялся, что купил он печь тую в свободном местечке, Городнє, у гончара тамошнего, Сидора Перепелки, у которого, между множеством фигур, на украшение печей сделанных, были между животными лица человеческие, а между птицами и орлы, но чтобы то было священное и заповеданное, ему о том и в ум не приходило, и купил он все печи, а между ими и ту зазорную, с единственным и общим умыслом, чтобы зимою согревать горницы. Однако, несмотря на все извинения, орлы стоили помещику хорошего табуна лошадей и коров с денежным приданым» (История русов. — С. 239).

...с солдатским георгием в петлице. — Георгій, або Георгіївський хрест, — орден, яким нагороджували у царській Росії генералів та офіцерів за бойові заслуги і за вислугу років (запроваджений 1769 р.); «солдатский Георгий» — знак цього ордена для нагородження «нижніх військових чинів» за бойові подвиги (запроваджений 1807 р.).

...явилася кузина, тонно «Аврора» Гвидо Рени, свежая, улыбающаяся, румяная, как едва развившийся лепесток сантифолии. — Фреска «Аврора» (близько 1610 р.) — один з кращих творів італійського живописця Гвідо Рені (1575 — 1642), відома в численних репродукціях. Сантифолія — різновид троянди з квітками ніжних відтінків білого або червоного кольору.

Недаром сказал вдохновенный царь Давид: «Господь умудряет слепцы»... — Псалом 145, в. 8.

...я, как Вальтер Скотт, перевесил кожаную сумку с карандашами и бумагой через плечо и, вооружись походною дубиной, отправился к пруду /571/ и мельницам. — Про деякі факти біографії Вальтера Скотта, зокрема про його юнацьке захоплення живописом, про його хворобу і кульгавість, через що він часто користувався палицею, Шевченко міг дізнатися з численних статей про англійського романіста, які протягом 20 — 50-х років XIX ст. друкувались в російських журналах, зокрема зі статті «Детство и первые юношеские годы Вальтера Скотта, представленные по отношению к литературной его деятельности» (без зазначення автора) в журналі «Москвитянин» (1856. — № 11. — С. 197 — 262).

...я нечаянно попал на совершенно рюисдалевское болото... — Оригінал картини Якоба Рейсдаля (Рюісдаля) «Болото» зберігається в Ермітажі. Репродукцію картини див. у книзі «Повесть Тараса Шевченко „Художник“: Иллюстрации, документы» (Киев, 1989. — С. 236).

Попробуй же нарисовать портрет этой отшельницы без малейшей фантазии, т. е. а ля Жерар Доу... — Тобто в манері голландського живописця, портретиста Герарда Доу (1613 — 1675), для портретів якого характерне точне копіювання деталей, побутових аксесуарів, зовнішня схожість з оригіналом.

... о какой-то еще не виданной в мире тюнике. — Тюніка — верхня частина подвійної спідниці.

...я верю в возможность путешествия пешком в Камчатку, как это сделал какой-то лорд, да еще вдобавок и женился на дочери петропавловского пономаря. — Мається на увазі реальна подія — піша мандрівка капітана англійського флоту Джона-Дундаса Кокрена на Камчатку в 1820 р. У журналі «Московский телеграф» вміщено повідомлення про вихід у Лондоні книжки Д. Кокрена «Описание путешествия, пешком, через Россию, Сибирь и Татарию, от Китайской границы до Ледовитого моря и до Камчатки, в 1820, 21, 22 и 23 годах, совершенного кап. Дж. Дунд. Кохреном. Лондон, 1824», а також перекладені російською мовою уривки з неї, що друкувалися з такою передмовою від редакції: «Читателям нашим, без сомнения, известен капитан английского флота Кохрен (John Dundan Cochrane), предпринявший в 1820 году необыкновенное путешествие. Он старался испросить от своего правительства некоторые пособия для путешествия в Африку, где хотел исследовать источники Нигера; но получив отказ, решился идти пешком в Камчатку. И в самом деле из Петербурга шел он через Москву и Казань в Сибирь, прибыл в Камчатку и оттуда хотел переправиться на американский берег, имея в виду многие важные поверки и открытия; но судьба определила иначе. В Камчатке Кохрен влюбился, женился, приехал обратно в Петербург и возвратился в Англию. Он намерен опять отправиться в прежний путь, а в ожидании того издал в Лондоне описание совершенного им путешествия, из которого мы заимствуем некоторые отрывки» (Московский телеграф. — 1825. — Ч.1. — № 1. — С. 46; повідомлення про вихід книги. — С. 82 — 83).

На клиросе дьячок выводил басом «херувимы»... — Тобто «Херувимську», або «Иже херувими», — церковну пісню, яку виконують на літургіях — головній щоденній відправі у православній церкві.

Тальне — містечко Уманського повіту Київської губернії (тепер районний центр Черкаської області). Шевченко був тут, очевидно, 1845 р.

Умань — повітове місто Київської губернії (тепер районний центр Черкаської області). Шевченко був тут у дитинстві та 1845 р. Згадки про /572/ Умань є в поемі «Гайдамаки», поезії «Холодний Яр», повісті «Княжна» та інших творах.

Вот где твои чары, колдовство твое, очаровательный Каналетти. — Каналетто (Каналь) Джованні-Антоніо (1697 — 1768) — італійський живописець та офортист, один з представників венеціанської школи. Майстер архітектурних пейзажів (так званих ведут), мальовничих панорамних пейзажів. Досконало володів технікою світлотіні.

...пускай это будет делом самого Ориона... — Оріон — у грецькій міфології красень мисливець, велетень. Після смерті боги перетворили його на сузір’я Оріон (за одним з міфів, за те, що він переслідував своєю любов’ю плеяд — дочок Атланта й океаніди Плейони).

«Исаия, ликуй» — церковна пісня, яка виконується під час вінчання.

А знаменитый Канова вдребезги разбил бы свою сахарную «Психею»... — Йдеться про скульптурну групу Антоніо Канови «Амур і Псіхея» (1800), яку Шевченко бачив в Ермітажі. У творах Канови пластичність композиції, витонченість пропорцій поєднувались з салонною красивістю, солодкавою сентиментальністю. У Шевченка: «сахарную „Психею“».

Тогда бы Шварц и Ривольер пошли по миру с своими гениальными изобретениями... — Шварц (чернече ім’я — Бертольд, справжнє ім’я і прізвище — Костянтин Анклітцен) — німецький францисканський монах, займався хімією. Звинувачений у чаклунстві, перебував у тюрмі, де, за легендою, винайшов порох (близько 1320 р.).

...возле невесты сидел с козлиными ногами и рогами рубенсовский сатир... — Тут і далі Шевченко має на увазі картину Рубенса «Сатир і німфа».

Вы заметили вчера невестиного шафера? — Шафер — учасник церковного шлюбного обряду, який тримає під час вінчання традиційний вінець над головою молодого чи молодої.

...показалося небольшое земляное четырехугольное укрепление. Точно такой формы и величины, как на поле около Аиствена, близ Чернигова, где Мстислав Удалой резался с единоутробным братом своим Ярославом... — Йдеться про Лиственську битву 1024 р. між військами великого князя київського Ярослава Мудрого (близько 978 — 1054) та його брата князя тмутараканського Мстислава Володимировича Хороброго (? — 1036). Здобувши перемогу в цій битві, Мстислав Володимирович став незалежним від Києва князем Чернігівської землі. Шевченко, вивчаючи в лютому — березні 1846 р. за завданням Київської археографічної комісії історичні архітектурні пам’ятки на Чернігівщині, очевидно, побував і на місці Лиственської битви, оглянув згадане у повісті укріплення.

На полях Вольти и Подолии вы часто любуєтесь живописными развалинами древних массивных замков и палат, некогда великолепных, как, например, в Остроге или Корце. — Історичні архітектурні пам’ятки Волині й Поділля Шевченко оглядав у жовтні 1846 р., подорожуючи за маршрутом: Житомир — Новоград-Волинський — Корець — Острог — Дубно — Кременець — Почаїв. Острог — повітове місто Волинської губернії, Корець — містечко Новоград-Волинського повіту тієї ж губернії (тепер районні центри Ровенської області). Про Острог та Корець Шевченко згадує також у повісті «Варнак». Про залишки історичних та археологічних пам’яток у Корці та Острозі див. у виданні: Шовкопляс Г. М., Шовкопляс І. Г. За покликом серця. — К., 1990. — С. 117, 120. /573/

В Корце даже церковь, хранилище бальзамированных трупов фамилии графов Корецких, сама собою в развалину превратилась. — Пор. опис цієї пам’ятки у М. Костомарова (лист до К. М. Сементовського від 13 жовтня 1844 р. — Україна. — 1925. — № 3. — С. 43).

...деревянный размалеванный храм Весты а ля ротонда Тиволи. — Ротонда — архітектурна споруда круглої форми з куполом. У повісті мова йде про одну з будов на віллі римського імператора Адріана в місті Тіволі поблизу Рима.

...выйдет из лесу, как разбойник Гаркуша... — Гаркуша Семен Іванович (близько 1739 — ?) — ватажок повстанських загонів в Україні у 70 — 80-х роках XVIII ст. З дев’яти років жив на Запорозькій Січі, де й дістав прізвисько Гаркуша. У складі Запорозького війська брав участь у російсько-турецькій війні 1768 — 1774 рр. З початку 70-х років XVIII ст. очолював антифеодальні повстанські загони на Слобідській, Лівобережній і Правобережній Україні та в Білорусії. У 1784 р. був заарештований і після жорстокого катування засланий на довічну каторгу в Херсон.

Вы Лазари убогие, питающиеся падающими крупицами от роскошной трапезы ваших прожорливых ненасытных братии. — В основі образу — євангельська притча «Про багатого й Лазаря» (Лука. Гл. XVI. В. 19 — 31).

...уставленную разноманерными, не домашней, а чуть ли не Гамбсовой работы, кушетками... — Тобто меблями відомої петербурзької мебльової фірми братів Гамбс.

...хозяин велел подать стол, карты и просить панну Дороту. — Нові документальні матеріали, розшукані А. Непокупним у Центральному державному історичному архіві Литви (Вільнюс), засвідчують, що панна Дорота — реальна особа. Дівиця (фройляйн) Доротея Шульц була гувернанткою у сім’ї П. В. Енгельгардта у Вільні, відігравала значну роль у житті родини Енгельгардтів. Так, у травні 1831 р. вона організовувала переїзд малих дітей та челяді Шевченкового пана з Вільна до Нарви (а певно, й далі до Петербурга), супроводжувала їх (а можливо, і майбутнього поета) у цій поїздці. (Див. Непокупний А. П. Т. Г. Шевченко, 1831 рік: подорож з Вільна до Петербурга // Вісник АН УРСР. — 1990. — № 9. — С. 64 — 75).

Все равно, что для Скотинина свинарник, если не сладостнее. — Скотинін — один з персонажів комедії Дениса Івановича Фонвізіна (1744 або 1745 — 1792) «Недоросль» (1783).

Я все-таки немного смахивал на волокиту Актеона. Недоставало только быстроглазой Дианы, чтобы увенчать меня венцом., недоверчивым мужьям приличным. — За давньогрецьким міфом, мисливець Актеон таємно підглядав купання богині Діани та її подруг. Розгнівана богиня перетворила Актеона на оленя, якого потім розірвали собаки.

Шарманка вместо вальса запищала полонез Огинского... — Огінський Міхал-Клеофас (1765 — 1833) — польський композитор і державний діяч Речі Посполитої. Великий гетьман литовський під час визвольного повстання 1794 р. Автор полонезів для фортепіано, фортепіанних п’єс та романсів.

Такое смешное превращение и самому Овидию Назону в голову не приходило. — Мається на увазі твір Овідія «Метаморфози».

«Минуты счастия минули, настали годы испытаний!» говорит какой-то поет. — Джерело цитати не встановлено. /574/

...приготовляла к ужину кресс-салат с душистым огурешником. — Крес-салат — трав’яниста рослина, пряна на смак, різновид салату. Огірочник (бораго) — одно- або багаторічна трава, що має огірковий запах і смак.

Муза Терпсіхора — у грецькій міфології одна з дев’яти муз — муза танців, іноді також хорового співу.

На второй день после свадьбы понтирует себе молодецки... — Понтирувати — грати в азартну картярську гру (банк або штос), під час якої один картяр (банківник) банкує на певну суму, інші (понтери) — роблять ставку на будь-яку карту.

...таинственный гиероглиф, над которым сам Шампольон призадумался бы. — Шампольйон Жан-Франсуа (1790 — 1832) — французький філолог, засновник єгиптології, член Академії написів і літератури (з 1830 р.), почесний член Петербурзької АН (з 1826 р.). Йому належить честь розшифрування єгипетських ієрогліфів.

...как адская царица Прозерпина... — У римській міфології Прозерпіна — богиня підземного царства, дружина Плутона.

Иначе она прочитала бы записки Ротчева о Калифорнии и заставила бы своего тетерю ограбить крестьян и ехать прямо в Сан-Франциско... — Ротчев Олександр Гаврилович (1806 — 1873) — російський поет і публіцист, автор «Воспоминаний русского путешественника о Вест-Индии, Калифорнии и Ост-Индии» (Отечественные записки. — Т. 92. — 1854. — № 2). На думку Ф. Я. Прийми, мотив зіставлення азартної картярської гри у вітальні поміщика Курнатовського з грою в притонах Сан-Франциско навіяний таким фрагментом із спогадів Ротчева: «С вечера я долго не мог уснуть; через тонкую перегородку мне слышен был и стук золота и серебра, которые игроки с разными возгласами бросали по столу, и крупный разговор, часто возвышавшийся до брани. Я уж начинал привыкать к этой оргии; вдруг раздалась адская музыка и какая-то дикая топотня. У немца был бал; скоро он превратился в неистовую вакханалию; матросы подрались за черных и желтых дам своих; град камней посыпался со всех сторон...» (Прийма Ф. Я. Шевченко и русская литература XIX века. — С. 145).

...так называемое гильце, непременное украшение свадебного стола у малороссиян. — Гільце (вильце) — обрядове дерево на українському весіллі, яке прикрашають квітами, калиною, колоссям тощо.

Патефуа (франц.) — паштет з гусячої печінки.

Горе тебе, едва распустившаяся лилия Эдема! — Едем — за біблійною легендою, місцеперебування людини до гріхопадіння, рай на землі.

 — А я вам не буду читать «Остапа» и «Ульяну»... — Йдеться про романи польського письменника Юзефа-Ігнаци Крашевського (1812 — 1887) «Остап Бондарчук» (1847) та «Уляна» (1843), в яких відтворено життя українського села.

...а то вы заблудите в нашем Вавилоне... — Вавилон — стародавнє місто в Месопотамії, столиця Вавилонії в XIX — VI ст. до н. е. Його назва стала синонімом хаосу, безладдя, розпусти.

...в переднюю комнату тихо вошел мой личарда. — Лічарда — прислужник царя Бідона з популярної давньоруської повісті «Сказание про храброго витязя, про Бову Королевича». Це ім’я часто вживалося як синонім вірного, відданого слуги. /575/

...я, как околдованный богатырь, остановился перед тремя ветвями расходившейся дорожки. — П. М. Попов, досліджуючи використання Шевченком елементів образності російського фольклору, порівнював це місце з відповідними рядками билини «Три поездки Ильи Муромца» (Пам’яті Т. Г. Шевченка: Збірник статей до 125-річчя з дня народження. — К., 1939. — С. 390 — 391).

Она давно уже черница, сестра кармелитка... — Тобто монахиня жіночого ордену кармеліток, заснованого у Франції 1452 р.

...не едет в свой кляштор. — Кляштор — католицький монастир.

А я думав, що вы вже од нас на Басарабию помандрувалы... — Після приєднання Бессарабії до Росії у 1812 р. кріпаки-селяни часто тікали до Бессарабії, де поміщицький гніт був порівняно меншим.

...но прекрасная Елена мне, своєму Парису, отказала. — Паріс — у грецькій міфології та «Іліаді» син троянського царя Пріама і Гекуби. До Паріса, за порадою Зевса, звернулися богині Гера, Афіна та Афродіта, щоб він розсудив, кому з них має належати золоте яблуко з написом «Найвродливішій». Паріс присудив яблуко Афродіті, яка за це допомогла йому викрасти прекрасну Єлену, дружину царя Спарти Менелая, що згодом призвело до Троянської війни.

...как добрая купчиха между тощими асессоршами. — Асесорка — дружина колезького асесора (цивільний чин восьмого класу за «Табелем о рангах», який діяв у Росії з 1722 р.).

Так, однажды, будучи лет шести или семи, смотрел я на подобный же горизонт... на железные столбы. — Подібний ліричний відступ введено Шевченком також до повісті «Княгиня».

Но философ Бэкон учит сначала удовлетворять необходимое, а потом уже и любопытное. — На думку Ф. Я. Прийми, подібні вислови про англійського філософа-матеріаліста Френсіса Бекона (1561 — 1626) Шевченко міг прочитати в анонімній статті «Бэкон, его жизнь, философия и ее влияние», надрукованій в журналі «Библиотека для чтения» у грудні 1837 р. (Прийма Ф. Я. Шевченко и русская литература XIX века. — С. 135).

...точно Магелланово облако... — Магелланові хмари — дві найближчі галактики неправильної форми, що спостерігаються на південному небі неозброєним оком у вигляді туманних плям. Відкриття їх приписується одному з учасників кругосвітньої подорожі Ф. Магеллана (1480 — 1521).

...и достойно отпраздновать одержанную викторию. — Вікторія (лат.) — перемога.

Тет-а-тет (франц.) — віч-на-віч.

«Не ревнуй лукавнующим, ниже завидуй творящим беззаконие». — Псалом 36, в. 1.

...зрелище, достойное кисти Вувермана! — Вуверман Філіпс (1619 — 1668) — голландський художник, автор жанрових картин. Його твори були широковідомі за часів Шевченка.

Сообщники Искры и Кочубея, поп NN. и писарь Подобайло, после доброй пытки кнутом... для своих непослушных жен. — Одним із джерел історичного анекдоту, наведеного, очевидно, по пам’яті, могла бути «История Малой России» Д. Бантиша-Каменського, автор якої так коментує розповідь про катування спільників І. Іскри та В. Кочубея — священика Івана Святайла і сотника Петра Кованьки: «Доказательством ве/576/селого нрава Кованьки могут служить следующие слова, сказанные им Святайлу после наказания их кнутом, когда лежали они на полу, покрытые рогожами: „Отче Иване, яка ж московська пужка (кнут) солодка! Купим ее жинкам додому на гостинець“. — „Бодай тебе, Петре, побила лиха година, хиба трохи тобе спину исписали“, — отвечал Святайло» (Бантыш-Каменский Д. История Малой России. — М., 1842. — Т. 3. — Примечания. — С. 37).

Я оставил приятелей, ругающихся за сомнительное плиэ. — Плие — ставка (картярський термін).

 — Доктора Прехтеля, т. е. моя! — Дослідники вважають, що прототипом подружжя Прехтель були штабс-лікар 10-го класу Осип Іванович Дрекслер та його дружина Фаїна Іванівна, з якими Шевченко познайомився 1845 р. в селі Заїченцях Хорольського повіту (Жур П. Дума про Огонь. — С. 108).

Я художник Дармограй... — Дармограй (К. Дармограй, Кобзарь Дармограй) — псевдонім Т. Г. Шевченка, яким він підписував свої повісті на засланні («Княгиня», «Прогулка с удовольствием и не без морали»), сподіваючись обійти цензуру.

Потом подал мне руку и вытащил, аки пророка Даниила из рва левского... — Йдеться про описане в Біблії чудо врятування із ями з левами (Книга пророка Даниїла. Гл. VI. В. 16 — 23; Псалом 21. В. 22).

«Телемон и Бавкида», подумал я... — За грецькою міфологією, старий Філемон (Телемон) і його дружина Бавкіда гостинно зустріли переодягнутих звичайними подорожніми Зевса і Гермеса. За це боги нагородили їх довгим спокійним життям й одночасною смертю. Філемон і Бавкіда — символ щасливого сімейного довголіття.

...у них есть дочь-красавща, в Киевском институте... — Йдеться про Інститут шляхетних дівчат у Києві, що почав діяти з 1838 р. Спочатку містився у приватному будинку фельдмаршала Остен-Сакена, з 1842 р. — у приміщенні, збудованому за проектом архітектора В. І. Беретті по вулиці Іванівській (згодом — Інститутська). Про цей будинок Шевченко згадував у листі до М. О. Осипова від 20 травня 1856 р.: «Если случится вам быть в Киеве, обратите внимание, — что я говорю внимание’ — взгляните на институт благородных девиц. Казармы, да еще казармы самые неуклюжие, а местность — самая восхитительная...».

...я узнал, что Степан Осипович Прехтель был когда-то штаб-лекарем в Курляндском драгунском, теперь уланском, полку. И что учился в Дорпате. И что Софья Самойловна — воспитанница графини Гудович... — За припущенням А Непокупного, в наведеному уривку Шевченко використовує окремі факти, пов’язані з історією родини Енгельгардтів-Рєпніних. Так, графиня Олександра Григорівна Гудович (Гудовичева) була рідною сестрою Софії Григорівни Енгельгардт — дружини Павла Васильовича Енгельгардта. Чоловік Олександри Григорівни — полковник граф Василь Васильович Гудович був командиром згаданого Шевченком Курляндського полку. Цей полк після вступу на престол Миколи I був переіменований на уланський (Непокупний А. Балтійські зорі Тараса // У Вільні, городі преславнім... Художньо-документальний диптих. — К., 1989. — С. 335-339).

Вільшана (Ольшана) — містечко Звенигородського повіту Київської губернії (тепер селище міського типу Городищенського району Черкась/577/кої області). Шевченко жив у Вільшані 1829 р., коли був козачком П. Енгельгардта. Приїжджав сюди і у 1843 — 1845 рр., а також 1859 р. Згадка про Вільшану є в поемі «Гайдамаки».

...прогуляться по его Палестине. — Палестина — туг. місцевість, хутір. Вираз походить від назви історичної області у південній частині Передньої Азії, на східному узбережжі Середземного моря. За біблійною легендою, у Палестину, простору, родючу країну, «що тече молоком та медом», Бог привів євреїв з єгипетського полону (Книга Вихід. Гл. III. В. 8, 17).

Софья Самойловна сделала книксен... — Кніксен — реверанс, шанобливий уклін з присіданням.

...и ввел его в освещенный гинекей Софьи Самойловны. — Гінекей — у Давній Греції жіноча половина помешкання.

Не для волнений, не для битв Мы рождены для вдохновений, Для звуков сладких и молитв. — Неточна цитата з поезії О. С. Пушкіна «Поэт и толпа» (1829). В оригіналі:


Не для житейского волненья,

Не для корысти, не для битв,

Мы рождены для вдохновенья,

Для звуков сладких и молитв.


... «Коль возлюбленна селения твоя, Господи сил» ? — Псалом 83, в. 2.

Как же отвести эту темную, густую тучу от ее блистательно прекрасной головки?» И я, как великий Франклин, задумался над этим нравственным отводом. — Франклін Бенджамін (1706 — 1790) — американський дипломат, просвітитель, один з авторів «Декларації незалежності», учений-фізик, винахідник громовідводу.

...обошел вокруг широковетвистого Мафусаила... — Мафусаїл — за біблійною легендою, патріарх, який прожив 969 років; символ довголіття.

... Трохим, погрузившись в изображение исторических героев, в систематическом порядке выведенных на хитрую таблицу по методе Язвинского. — Язвинський Олександр Андрійович — російський педагог, прихильник мнемонічного методу навчання історії, автор «Синхронистических таблиц всеобщей истории, служащих к хронографическому атласу, содержащему в себе до 500 портретов государей» (1846), «Русской истории, хронографического обозрения и портретов» (1845) та інших посібників з історії.

И когда торжественные проклятия дошли до самого бешеного пиччикато... — Тут: набули найбільшої гостроти.

...в каком-то лакейском чекмене... — Чекмень — жупан, який носили донські та уральські козаки.

Решено было выехать из дому рано, чтобы обедать в Богуславе и на ночь поспеть в Потоки. — Богуслав — містечко Канівського повіту Київської губернії (тепер районний центр Київської області). Шевченко бував у Богуславі в дитинстві, а також у вересні 1845 р. Потоки (Потік) — містечко Канівського повіту Київської губернії (тепер село Миронівського району Київської області). Шевченко приїжджав у Потік, де був маєток В. Тарновського (старшого) в серпні 1845 р., виконав тут малюнок «Комора в Потоках» та автопортрет. /578/

Она, как лучезарная денница, явилася пред нами... — Денница — ранкова зоря.

Гут морген (нгм.) — добрий ранок.

Фриштык (нім.) — сніданок.

Флейш {нгм.) — м’ясо.

Росава — село Канівського повіту Київської губернії (тепер Миронівського району Київської області). Шевченко відвідав це село, очевидно, влітку 1845 р.

Трипілля — містечко Київського повіту Київської губернії (тепер село Обухівського району Київської області). Ймовірно, Шевченко побував тут влітку 1845 р.

Квартира у меня была в Киеве как раз против института, не на Крещатике, а на горе. — Тобто навпроти Інституту шляхетних дівчат на Інститутській вулиці, що простягається від Хрещатика на Печерськ до Кловського узвозу.

...а сам поселился на время в трактире, не на водах... — Трактир на водах — трактир з готельними номерами, що на початку XIX ст. містився на Печерську недалеко від Царського палацу, у флігелі, де було акціонерне товариство штучних мінеральних вод.

...на Крещатике, в доме архитектора Беретти. — Йдеться про будинок, збудований російським архітектором В. І. Беретті на розі Хрещатика і Бессарабської площі. У цьому готелі Шевченко зупинився навесні 1846 р. {Жур П. Дума про Огонь. — С. 223 — 225).

...возил раза два вКинь-грусть... — Мається на увазі історична місцевість у Києві в районі Подолу на Пріорці (тепер поблизу площі Тараса Шевченка). За переказами, названа так Катериною II, яка 1787 р. відвідала Київ і розважалася в цій мальовничій місцевості. У 1838 р. тут збудовано дачу П. Я. Лукашевича з великим садом {Жур П. В. Шевченківський Київ. — К., 1994. — С. 139 — 140).

Я тут же окрестил ее знаменитым именем Альбони. — Альбоні Марієтта (справжнє ім’я — Марія-Анна-Марція; 1826 — 1894) — італійська співачка. Мала голос великого діапазону (від контральто до сопрано). У 1844 — 1845 та 1852 рр. виступала в Петербурзі.

...минералога Ф., например, они называли купчиком... а инспектора П. ...ни одна девица не обожала... — П. В. Жур так прокоментував це місце: «„Мінералог Ф.“ — це викладач природничої історії К. М. Феофілактов, згодом заслужений професор і ректор Київського університету, один з видатних російських геологів. „Інспектор П.“ — колезький радник О. Г. Петров, згодом директор одеського Рішельєвського ліцею» (Жур П. Дума про Огонь. — С. 59).

А юным прекрасным друзьям моим тетрадку малороссийских песет, записанных мною от подолян и волынян. — Подорожуючи у вересні — жовтні 1846 р. за завданням Київської археографічної комісії містами і селами Київщини, Волині та Поділля, Шевченко записав у альбом кілька українських народних пісень.

Дейч (нім.) — німець.

Нет, нужно было проехать в Оглав да завернуть в Барышевку навестить старого прокурора Бориспольца. — У листопаді 1846 р. Шевченко приїздив у Баришівку, щоб провідати батька свого товариша по навчанню в Академії мистецтв Платона Бориспольця — Тимофія Никифоровича /579/ (див. про це: Костенко В. К. Хто такий «старий прокурор Борисполець»? // Радянське літературознавство. — 1961. — № 3. — С. 115; Жур П. Дума про Огонь. — С. 315 — 317).

Как в наши лучшие года... — рядки з поезії Василя Степановича Курочкіна (1831 — 1875) — російського поета і журналіста. Цей вірш, надрукований у журналі «Библиотека для чтения» (1856. — № 12), Шевченко повністю наводить у щоденнику (запис від 29 листопада 1857 р.).

...сказать о приближении праздника богини Яры. — Яра, Ярило — у міфології східних слов’ян божество весняної плодючості, сонця, весни.

В самое Лазареве воскресенье получаю я письмо... — День Лазаревого воскресіння православна церква відзначає у так звану Лазареву суботу — переддень Вербної неділі. За євангельською легендою, Христос оживив передчасно померлого Лазаря (Іоан. Гл. XI. В. 1 — 44).










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.