Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня       Головна       Наступна





ІНОКЕНТІЙ ГІЗЕЛЬ

Народився близько 1600 року в Пруссії, родом німець. Перейшов на православ’я, учився в Києво-Могилянській колегії в початках 40-х років, потім за кордоном. Був ректором школи у Гощі. За дорученням П. Могили керував Печерською друкарнею. У 1645 р. став професором і ректором Києво-Могилянської колегії, у 1646 — 1656 роках — ігумен Миколо-Пустинного монастиря, з 1656 р. — архімандрит Києво-Печерської лаври. Помер 18 листопада 1683 року. Брав участь у переговорах Б. Хмельницького із Московією в 1654 р. З ім’ям І. Гізеля пов’язане видання «Патерика, чи Отечника печерського» (1661 і 1678) та «Синопсиса» (1674) (авторство останнього без достатніх підстав приписували І. Гізелю). Йому належить філософська праця «Твір про всю філософію» (1645 — 1647), написав також богословсько-полемічного трактата «Правдива віра» (1668) і книгу для священиків «Мир з Богом людині» (1669, 1671), де є цікавий побутовий та історичний матеріал з життя України в XVII ст. Загалом, бувши московської орієнтації, не закривав очей на московські зловживання в Україні, про що й вістить уміщена нижче пам’ятка.





СКАРГА ЦАРЮ ОЛЕКСІЮ МИХАЙЛОВИЧУ НА ЗВІРСТВА МОСКОВСЬКИХ РАТНИХ ЛЮДЕЙ У КИЄВІ

від 16 червня 1661 року


Пресвітлому і благочестивому государю царю і великому князю Олексію Михайловичу, всієї Великої, і Малої, і Білої Росії самодержцю милістю Божою та багатьох інших государств, царств царю та володарю, я, Інокентій Гізель, архімандрит монастиря Печерського Київського, смиренно віддаю найнижчого свого поклона з усією у Христі братією.

Неможливо нам описати образ та насильств, які починили ратні київські люди нам, обителі святій Печерській, у різночасся. Це є багатьом відомо, що численні вотчини і хутори пресвятої Богородиці раніше є від них розорені, церкви розрушені, престоли перекинені, пресвяті тайни із посудин викинені, священики оголені, а інші на смерть побиті, а піддані наші від убозтва та нажитків своїх розорені, а інші помучені й попечені, а іншим руки й ноги відсічено, ще інші на смерть побиті. Також у самій святій обителі і в бóльницях хлібні запаси, яких сміємо лічити на 2 400 рублів, сильно потравлені, крім запасів, із нашого містечка забрані. З цього нам відомо є, що за зволенням своїх начальних ратні люди те чинять і за нашим чолобиттям їх не карають й управи святої не чинять. Про ці образи й наші шкоди вашій царській величності бити чолом досі іноді не осмілювався через численні причини та острашки. Але оскільки місяця травня, 24 дня, теперішнього року містечко Іванків, супроти давніх прав, які належать святій обителі і підтверджені жалуваною грамотою вашої царської пресвітлої величності, не через деяких ворогів, начебто вони там були і вашій царській величності противилися, і не через узяття харчу хлібного, а тільки для привласнення скарбів та інших пожитків від тих-таки ратних людей, за дозволом начальних, цілком є розграбований, потім висічений і до основи спалений вогнем із тамтешнім нашим замком. Також місяця червня, дня 12, три села обителі святої, тобто Михайлівка, Болдаївка та Богдани, виграблено та спустошено, із яких сіл оті церковні люди не через те, що були супротивні ратним людям, [потерпіли], вони ще їм харч і дрова із залишків того, що не пограбували, на потребу їм у місто в усі дні привозили. Іще на здоров’я наше грозяться і похваляються вкінець маєтки святої Богородиці розорити, хоча ні в чому, Бог суддею, не є ми винні, більше того, на численні їхні вимоги, як у купівлі харчових запасів і відкупі в’язнів, так і в різних службах, послугою нашою догоду їм чинимо, і прихильні ми вельми вашій царській величності і всілякого добра завжди бажаємо, одначе не знаємо, звідкіля ненависть ця і ворожнеча від начальних людей на святу обитель і на нас постала і перестати не може. І через це, всіх цих образ та скорбот більше терпіти не можучи, б’ємо чолом вашій царській величності і смиренно прохаємо: ударуй нас, вірних богомольців своїх, пресвітлий доброчесний царю, доглянь пресвітлим милостивим оком на нас, бідних і знищених, і заборони своєю царською грамотою київським начальним, як тим, що є тепер, так і тим, що за ними наступлять, нехай заборонять ратним людям розоряти до кінця маєтки Пресвятої Богородиці, а ми б самі щоб перебували безпечними щодо здоров’я нашого. Ми ж, за проханням нашим це діставши, про вашу царську величність, аби подав вам на ворогів перемогу й мирне довголіття, як завжди молимо, так молитися не перестанемо.

Написано цю грамоту в святій великій і чудотворній лаврі Печерській Київській, літа 1661, місяця червня, 16 числа.


Вашої пресвітлої царської величності постійний богомолець із братією і найнижчий раб

Інокентій Гізель, архімандрит печерський












ПРИМІТКИ


Документа перекладено з книжної української мови на російську Григорієм Колчицьким; його прислано із стрем’яним конюхом Микифором Озорним 1 серпня 1661 року.

Перекладено за виданням: Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России. — Т. V. — СПб., 1867. — С. 69-70.















Попередня       Головна       Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.