Попередня       Головна       Наступна





ПЕТРО ДОРОШЕНКО

ЛИСТ ДО ГРАБОВЕЦЬКОГО СТАРОСТИ МАРКА МАТЧИНСЬКОГО 1

від 2(12) грудня 1674 року



Від багатьох літ дізнавався і я про особливу щодо мене ласкавість найяснішого короля, його милості, пана мого милостивого, котрий зараз над нами щасливо панує 2. Коли б раніше мав певність про зближення його сюди, в ці краї, не був би таким оспалим невдячником, щоби його найясніший маєстат, біля ніг упавши, хоч би листом моїм любовно не пошанував своїм запалом. Але що властиво про самого короля, його милість, особливо у ці недобропристойні часи, певної вісті не мав (над те, що польські війська стали під Баром), через те з моїм повинним поклоном замешкався і в тому винним себе нарікаю і прошу про вибачення із панського милосердя 3. А вашій милості милосердному пану, як особливо приязному добродієві, за пересторогу вельми й принижено дякую. Зайшли в ту бідну Україну обидві протекції 4 і не до чого іншого мали привести, тільки до того, що зараз дізнаємо, а це згромадило наше нещастя, що ми при осібнім Чигирині і Москві, і задніпрянам, і татарам за достойність Польського королівства 5 продовж кількох літ мужньо опонували і кривавим потом обливалися, а не могли у попередніх королів, панів, густими й пильними супліками ласки дожебратися 6 і на те не сподівалися, окрім відчаю (про що і різні польські трансакції не замовчали), мусили відтак тих чужих протекцій хапатися, ніби за бритву. На той наш тяжкий занепад, як ваша милість, пан мій милостивий, зволив писати, його королівська милість, пан наш милостивий, як християнський монарх, ужалився і сюди, в ці краї спустошені, завітав своєю панською особою. Є ми вдячні на такого гостя, відібрали відтак через пана Галяткевича 7 від його милості, мого милостивого пана, листовні про все сповіщення, а від його королівської милості, пана мого милостивого, усне запевнення панської ласки вже не на словах, либонь, іще нікому їх не порушив, але самою річчю, оскільки найвищий пан те урядив, бо те, що ми перед тим у своїх інтересах при уданні до панів наших колишніх просили, нам ударував мати все з рук сущого пана і правителя 8. Бажаю й хочу упасти з усіма вашими милостями до ніг найяснійшого маєстату, його королівської милості, пана милостивого, щоб у певні способи могло не інакшим, тільки нашим підданчим упокоренням, а його королівської милості, пана нашого милостивого, батьківською ласкавістю, щоб усі були достатньо задоволені в церкві Божій віри святої народу руського і військо Запорозьке у правах, вольностях та свободах наших 9.

А того способу, з яким посилав Гапку під Ілінці 10, правдиво ані він признати, ані я згадати не можемо, бо того на письмі ані від теперішнього вашої милості, мого милостивого пана, ані принесеного не читав. Через це найшвидше прошу прислати оте написане або усно оповіджене, сподіваюся, щоб те святобливе діло не йшло в протекцію, а взяло своє пожадане звершення. Хто-бо тому не радів по Варшавах, не уклякаючи вдома за дарунками неба, коли б свої звісні й пожадані справи трактував і постановляв. До чого відтак у нас на людях дійшло, прошу вашу милість, милостивого пана, звольте його королівській милості, пану моєму милостивому, запропонувати й умовити його, аби посередником до нас зволив прислати таку особу, яка іменем панським та цілої Річі Посполитої, щодо всіх наших проб, які неодноразово заносили до панського маєстату, з нами достатньо умовившись і постановивши, з усім певним до його королівської милості повернулася, а я, щоб подякувати за те, пошлю своїх значних осіб, потім і сам ударю чолом маєстатові мого пана. Того до мене присланого чоловіка на свою душу беру і так прирікаю, що як сюди здоровий прийде, так усіляку привітність любовно прийме, у нас будучи, і не порушений нашими людьми повернеться. Тільки про те ще й повторно прошу, щоб не було щодо того жодної загайки і відкладення. До цього хай би ваша милість, мій милостивий пан, як давній мій і всього війська добродій, для вічної і на майбутні часи своєї слави, а що більше для духовного збавлення (благословенні-бо ті, що мир учиняють) захотів бути ласкавим промотором і зичливим посередником, покірно про те прошу. А я з усілякою пересторогою приятельською, повторно подякувавши, на віддяку кладу свої послуги.













ПРИМІТКИ


Перекладено з польської мови за виданням: На пошану 80-річчя професора Теодора Мацьківа. Науковий збірник. — К., 1999. — С. 85 — 87. Публікація при статті Ю. Мицика «З документації Петра Дорошенка». Сам лист у копії зберігається в бібліотеці Чарторийських у Кракові, він є пам’яткою про останню спробу П. Дорошенка знайти порозуміння з Польщею, що вчинити йому так і не вдалося.


 1 Матчинський Марко — польський комісар, призначений польським королем для переговорів із П. Дорошенком.

 2 Ян III Собеський.

 3 Маємо тут пасаж чемності.

 4 Йдеться про московську й турецьку протекції, які гетьман визнає за шкідливі для України.

 5 Дипломатичний пасаж: П. Дорошенко ніколи не воював за достойність Польського королівства, а стояв на антипольських позиціях. І на другий день після написання цього листа 3(13) грудня видав універсала, де сповіщав про «здавна хитрі лядські омани», і збирав під Корсунем військо, щоб виступити проти польського короля, затягши в поміч орду.

 6 Маються на увазі Підгаєцькі пакти 1667 року і Острозькі трансакції 1670 року (див. наше видання).

 7 Галяткевич — посланець М. Матчинського до П. Дорошенка.

 8 Насправді польський король ставився з осторогою до переговорів із П. Дорошенком, відповідно й вимоги козаків задоволені не були.

 9 Свої пункти П. Дорошенко передав польському королю через Й. Шумлянського в лютому 1675 року; їх було чотирнадцять, і вони загалом повторюють попередні пункти, грунтовані на Гадяцькому трактаті, але без вимоги встановлення Великого князівства Руського. Див. їхній перелік: Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. — Нью-Йорк, 1985. — С. 534-537.

 10 Тобто Германа Гапоновича, генерального суддю, якого часто використовував для дипломатичних місій П. Дорошенко. Ілінці — містечко Кальницького полку.

















Попередня       Головна       Наступна


Шевченківські читання в cпільноті ua_kobzar:

Спогади О. Афанасьєва-Чужбинського, 1840 р.:   Еще мальчики могли научиться по-украински, но девочкам предстояло много труда понимать «по-мужицки», хотя ничто не мешало сохранять родной акцент и до глубокой старости. В то время, кроме «Энеиды» Котляревского, которой девицам читать не давали, на украинском языке были уже: повести Квитки, Полтова и приказки Гребенки, имелись везде рукописные сочинения Гулака-Артемовского; но все это читалось как-то вяло высшим кругом. Появление «Кобзаря» мигом разбудило апатию и вызвало любовь к родному слову . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.