Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня       Головна       Наступна





ЙОСИП КИРИЛЕНКО

Біографічних даних про нього не збереглося. Був кошовим Запорозької Січі в 1710 році після Якима Богуша, який вивів запорожців із Чортомлицької Січі вниз по Дніпру: козаки осіли тоді Січчю в урочищі Олешки при Кардашинському лимані. Лист Й. Кириленка до гетьмана І. Скоропадського — одна з найвидатніших пам’яток української суспільно-політичної думки, у якій найточніше й направдивіше відбито ідеологію повстання Івана Мазепи.




ЛИСТ ДО ГЕТЬМАНА ІВАНА СКОРОПАДСЬКОГО

від 2 червня 1710 року


Йосип Кириленко, отаман кошовий з усім старшим та меншим товариством Запорозького війська, що перебуває на низу Дніпра.

Вельможний пане Скоропадський, гетьмане московський. Ваш умовляльний універсал із підписом руки вашої та московської і з двома печатками: однією військовою, а другою московською утверджений, подано нам тут, на Коші, й у спільній раді через посланців ваших Яцька Поповича та Микиту, згідно давнього звичаю, вголос усім вичитаний. На нього, либонь, не треба було б і відписувати, оскільки нічого в ньому нема корисного Вітчизні та нашим військовим вольностям, тільки одна неправда і зваба московська зображена. Але щоб ваша милість із однодумною собі Московією не розумів, що або не вміємо, або не сміємо правди писати, отож на того вашого звабного універсала повторно відповідаємо. А передусім дивуємося, що ваша милість не соромишся титулуватися гетьманом Запорозького війська обох боків Дніпра, коли ж ми (ані самі собою, ані через послів наших, ані через військове письмо) вашої милості на того уряда не обирали, на якого ваша милість зведений залишився під московськими мушкетами всередині міста Глухова, відлюдно, при лиці його царської величності, а не в полі, через вільне за правами військовими вибрання. До того, ваша милість, присвоюєш собі титула війська Запорозького [й тих], що тепер до вашого милостивого регіменту не належать і не хочуть належати, та й Запорозька Січ, військове гніздо, джерело, фундамент і оборона військових вольностей, одне, через московську, вроджену до нас ворожнечу та звабу, друге, через зраду, віроломство та кривоприсяжство проклятого Ґалаґана 1, виродка вітчизняного, обманника, зрадника і невдячника хліба нашого військового, а одномисельника [вашого], вашою милістю, на вічне уярмлення нашої Вітчизни і на конечне розорення прав та вольностей військових знесена залишилася гетьманом обох боків Дніпра. Як, ваша милосте, ним маєш бути, адже тамбічна сторона, тобто Україна, цілком до вашої милості не належить, але там князь Голіцин, воєвода київський 2, владу свою московську цілковито поширює, немилостиві здирства й тяготи людям бідним наносить і властиво гетьманського уряда на собі носить, як природний тієї України державець, а в цьогобічній Україні іменем тільки, а не ділом. Однак і тут нічого цілком, без волі московського міністра 3, що перебуває при боці вашої милості, не можеш чинити і порядками військовими управляти, який всі вашої милостині куски лічить і всі вчинки вашої милостині досліджує. Будь здоровий отож! Надто той-таки згаданий князь Голіцин і воєводою київським, і гетьманом залишається, який на обох боках Дніпра, згідно до своєї волі та уподобання, всіма ділами військовими більше, як ваша милість, управляє, що хоче, чинить і мучительну область свою поширює. А чи ж давно він, вертаючись із Москви і заставши у вашої милості у Глухові Михайла 4, бувшого полковника білоцерківського, поперед вашої милості велів його безчесно на докуку й приниження гетьманського уряду схопити, в кайдани забити і до Києва запровадити? Ось до чого дійшла гетьманська повага і в якій вона залишається вольності! Пожалься відтак Боже! Сам добровільно шию свою вклав у тяжке московське ярмо і Вітчизну нашу в нього запрягаєш, та й нас, ще останніх, які міцно постають за права і вольності, науськаний звабами московськими, хочеш не тільки до того іга тиранського принудити, але й до кінця погубити, і не диво, бо відомо: хто тоне, той і інших у ту ж пагубну тоню за собою тягне. А як у першому нашому листі-відповіді, писаному до вашої милості, не писали нічого неправдивого і самій слушності супротивного, так і тепер, відповідаючи на умовляльного універсала вашої милості, а більше звабного, нічого, від правди ухиляючись, не пишемо, лишень те з’являємо, що тільки є нам докучне, цілості вітчизняній, правам та вольностям військовим супротивне. Правда то є, що ми були і є єдиновірними синами православної католицької 5 церкви і Вітчизни, матері нашої, у якій народилися і виросли при своїх правах та вольностях козацьких за превисокою монаршою милістю, самодержавців московських, блаженної пам’яті батька та братів теперішнього государя царя 6 пробували (либонь, і тоді за їхнього царювання після смерті славної пам’яті Богдана Хмельницького ті ж права та вольності наші часто бували пошкоджені), але коли за держави теперішнього монарха російського самим ділом пересвідчилися, що права й вольності наші явно розорено, того побоюючися, щоб ми всі під тяжким ігом не були вічними московськими рабами а,



 а В оригіналі: «работниками».



за приводом правдивого ревнителя Вітчизни нашої, прав та вольностей військових, славної пам’яті гетьмана Івана Мазепи, і за радою та військовою згодою, а не за намовою пана Константія Гордієнка, отамана кошового, хопилися до оборони короля шведського, оскільки перед цим гетьман Богдан Хмельницький із Запорозьким військом присилав до союзних Кримської держави 7 задля визволення із-під лядського ярма України, не в кого іншого сягав помочі та оборони, тільки в найяснішого шведського короля, діда теперішньої королівської величності 8, про що і сам ваша милість добре знаєш. Відтак даремно, ваша милосте, називаєш того ж пана, отамана нашого кошового, вбивцею, сумління доброго християнського не маючи, бо, зрештою, наперед треба було б із совістю своєю порахуватися, хто є безсовісним убивцею: чи ваша милість із одномисельною собі старшиною, полковниками, сотниками і численними державцями, які панують над бідними людьми, котрі владолюбством, рублями й соболями московськими, також і наданням численних в Україні маєтностей через грамоти мають заслонені й засліплені очі та розум, і не тільки не можете через правдивий свій прожиток провидіти і збагнути порушену загальну цілість Вітчизни, матері нашої, але вічною пагубою забиваєте її в правах та вольностях військових і віддаєте в уярмлення московське; чи також той згаданий наш кошовий отаман, який з нами, військом Запорозьким, постає за вітчизняну цілість супроти явних неприятелів наших — москви, хотячи підняти й воскресити умертвлені права та вольності військові. По-друге, даремно ваша милість безчесно поносиш безповажними словами і мертві у гробі кістки турбуєш небіжчика, славної пам’яті гетьмана Мазепи, називаючи його звабним, проклятим і боговідступним змінником, отож чи є ото у вашої милості зваба і зміна, коли хто матиме горливе старання щодо Вітчизни, яким він, небіжчик, піднявшись задля любові до Вітчизни, матері нашої, зневажив велику до себе милість його царської величності, удався під оборону найяснішого короля, його милості, шведського для звільнення тієї ж Вітчизни із-під тяжкого ярма московського? А що незбагненний Бог у судьбах своїх, навідавши королівську величність одміною воєнної фортуни, то не виконав при тому доброго небіжчикового наміру, коли самому, через старість, труди й клопоти ослабленому, прийшов час, натуральною смертю припинивши його вік, тіло його, сина, непрокляте, віддав тлінню, отож на те, на згубу Вітчизни, нічого вашій милості тішитися, особливо, коли найяснійший король, його милість, шведський не є ще побитий, аби не зміг встати. Він, при Божій помочі, буде сильний невдовзі Москву громити і як зайців гонити так, як продовж 10 літ гонив і громив, і певне даного нам від себе на письмі монаршого упевнення, не так як Москва, додержить, а він обіцяє Вітчизну нашу з-під тяжкого ярма московського визволити і на таких правах та вольностях її уфундувати, які будуть нам догідні і яких перед цим не мали ми, аби тільки ваша милість, не заводячись дочасним приватним пожитком, вічно Вітчизни не губили і за влади, рублі, соболі та маєтності Москві її не запроваджували, але в однодумстві із нами перебували, адже кожному віку не пережити і все треба полишити по смерті, а як навіки Вітчизну загубите і в уярмлення московське віддасте, то під ігом стогінливий народ на кого плакатиме й нарікатиме, коли не на вашу милість та однодумців ваших властолюбних та сріблолюбних, як і тепер уже плаче й нарікає, що ваша милість та інші численні, не бажаючи із небіжчиком гетьманом (для власного свого, а не для вітчизняного пожитку) в один гуж тягнути 9 і, застрашившись московським мучительством, відступили від нього, а передусім полковник миргородський 10, який спершу не тільки небіжчика, славної пам’яті гетьмана Мазепу, але від багатьох літ нас, військо Запорозьке, різними намовами супроти Москви побуджував, а коли та його побудка й намова прийняла своє звершення, у той час кривоприсяжною душею хитрісно від небіжчика на московський бік перекинувся і інших за собою у ту прірву потяг і став губительним зрадником Вітчизни. Але ненадовго кожному неправедно послужить, невдовзі і там можуть його й однодумного йому зрадника Ґалаґана правду пізнати.

Пишеш, ваша милосте, у своєму універсалі, що відторгнулися від свого природного монарха, його царської величності, але ж бо, ваша милосте, чи того добре не знаєш, що московські монархи від початку козацького народу і володіння каганів козацьких" аж до Хмельницького ніколи нам не бували природними панами, але ми, як самі добровільно, без жодного насилля, для збереження прав та вольностей наших, піддалися під царську оборону, так, бачачи явне зламання тих-таки прав наших та вольностей, й ухилилися від неї, через що не належало б Москві нам, не природним своїм і не завойованим підданим, із голів, рук, ніг та спин нечуваним не тільки у християнстві, але й у поганстві мучительством шкури обдирати та іншими нечисленними тиранськими смертями нашу братію губити, адже і за блаженної пам’яті батька й брата нинішнього государя 12, боронячи прав та вольностей наших, воювали ми на Москву, а такого тиранства, як тепер, ніколи нам не чинено, від нього ж бо не можемо жодного добра Вітчизні нашій сподіватися, опріч єдиної пагуби та вічного неминучого ярма. Нехай отож [кожен] здоровим розумом розсудить, хто тут є змінником: чи ми і городові козаки, які для самого імені козацького і для вольностей козацьких без жодної плати, не щадячи крові, життя, відваг і останнього добра, вірно служили його царській величності, чи Москва, котра обіцянку свою на утримання нас при правах та вольностях вічно непорушених поприсяжно змінила? Того не треба вашій милості обширно тлумачити, це ж бо сам, ваша милосте, добре знаєш, коли хочеш правду пізнати, як нам, війську низовому Запорозькому, Москва Дніпро, на власних наших грунтах військових фортеці та городи поставивши, вільні здобичі відняла; як товариство наше, обдуривши затяжною платою 13, запровадила на малий час до Петербурга і там їх, кнутованих та печених, зневолила у каторжну роботу; а які нам утиски в Запорозькій

Січі чинила; як і городових козаків по Інфлянтах, Казанях, по Польщі та Литві 14 одних зумисне для уменшення народу нашого запропастила, інших до останнього знищення допровадила; які всередині України грабіжництва та ґвалти, забійства смертні, побори зі старшини, козаків та посполитих людей немилостиві, несповідимі, вигадливі долегливості й тяготи містам і селам наносила; як робленням фортець, а в походах підводами, поштами, різними тяжкими послугами, не звичайними військовим людям, обезсилила; як від козаків під драгунів і під свої вози коней відбирала, а самих [козаків] пішо в чужій землі на згубу виправляла; як їх у походах катувала і вішала; як наостанок козаків у драгуни й солдати хотіла перетворити, а міста в область свою відібрати.

І те все, не інше, небіжчика гетьмана Мазепу до останнього відчаю довело, тож, уневаживши і милість монаршу, й славу свою, і честь, і багатство і не бажаючи за свого гетьманства запропастити Вітчизну та в неволю віддати московську, вдався до допомоги найяснішого короля, його милості, шведського, але в той час Москва, коли така одміна нашій Вітчизні стала, звабами своїми хотячи вас усіх, панів українських, од небіжчика відвернути і замішання учинити, заслоняла вам очі й усолодила серце владами, рублями, соболями, маєтностями та іншими коштовними подарунками, однак будьте в тому надійні, що все те вам невдовзі кісткою в горлі стане і певне, коли не остережетеся і не будете з нами в однодумстві, й самі пропадете, і Вітчизну загубите.

Докоряєш, ваша милосте, нам тим, ніби ми, набігаючи, своїй же братії кровопролиття, грабіжництва, убивства та розор чинимо, чого ще так далеко не доходило, хіба частково, а певне всім теє буде, хто на згубу Вітчизни триматиметься московського боку. Ліпше таких згубців, як кукіль із пшениці, вигубити, аніж би за проводом їхнім мала б Вітчизна гинути.

Нарешті упевнюєш, ваша милосте, нас і вольностями, і милостивим прощенням його царської величності таким, яке дістали Андріяш та Невінчаний 15. А як же, ваша милосте, маєш нас вольностями обнадіювати, будучи сам невільником і під невсипущим наглядом царського міністра без його волі нічого не можеш чинити і без подвиження його та печатки нікуди писати, ані універсалів видавати, та й тепер не було б кріпке упевнення вашої милості, до нас прислане, коли б він руки своєї не підписав і печатки не приклав. Але не спокусиш нас московською оманою, адже звісно давно розумом і самими наслідками досвідчилися ми московської правди не тільки підписом руки й печаткою, але й самою присягою підтвердженої, та й сам ваша милість добре свідомий, що на Дону вчинило поприсяжене московське упевнення 16, відтак тамтешні люди, зваблені, всі загинули, те ж учинилось і в нас, у Січі, коли після присяги Галаґанової та московської 17 товариству наиюму голови луплено, шиї до плахи рубано, вішано й інші смерті завдавано, а над те, що й у поганства за давніх мучителів не водилося, мертвих із численних гробів не тільки із товариства, але й ченців відкопувано, голови їм утинано, шкури луплено й вішано, а щодо вольностей наших вітчизняних як ми можемо бути певними, хоча, либонь, сам государ цар у своїй грамоті (як ваша милість до нас писав) із підписом руки власної підтвердив саме так, як і за Хмельницького бувало, при постановленні вашої милості на гетьманство. Однак коли тепер це не виконується, подаємо вашій милості до уваги, чи ж знаєш: бувало за Хмельницького та за інших його наслідників, щоб сіятельні царські міністри резидували при гетьмані, усяких їхніх учинків перестерігали, на листах та універсалах підписувалися й печатки свої прикладали? Щоб москві в Україні маєтності, городи й села давано і грамотами підтверджувано? Щоб москва індукту а вибирала в Україні?



 а Індукта — мито за споживчі продукти та худобу.



Щоб воєвода київський Україною володів, козаків та посполитих судив, кнутував і страчував, до порядків військових утручався і згідно волі своєї тим, що не до волі його, а до гетьмана належить, управляв? Щоб москва із коней і з добра людей оголювала, побоями трапила, ґвалти тілесні жінкам та дочкам чинила, старшину за шию водила й била? Щоб москва перед очима гетьманськими полковників брала і в кайдани забивала? Щоб Москва, а не гетьман, полковництва, сотництва, отаманства роздавала і грамотами ті військові уряди у вічні їм роди підтверджувала? Щоб москва кабаки заводила, котрих уже початок учинивсь у столичному місті Києві? Щоб москва козаками, як мужиками, фортеці грунтувала? Щоб москва стації зимові із немилосердним здирством людським, однако, як у мужиків, і в козаків, не щадячи і старшини військової, відправляла? Щоб москва до підвід, відправляння пошт і різних важких посилок козаків заживала? Інших і не виписати і вимовити важко долегливостей, утяжень та утисків від Москви в Україні по обидва боки Дніпра, які діються, на котрі бідні люди, за щасливого вашого рейментарства, ярмом московським притиснені, плачливо скаржаться і вас усіх, Вітчизни згубців, московських похлібців, котрі відважно не тримали одномисля із небіжчиком гетьманом Мазепою і з нами, проклинають і вічно, коли не опам’ятаєтеся, проклинатимуть.

Отож бачиш, ваша милосте, новопотвердження військових вольностей, що були за Хмельницького, тож щодо монаршої милості і щодо прощення не сумніватимемося в той час, коли ваша милість пришле до нас Ґалаґана, чоловіка сумління доброго, щоб за нас, як і раніше, присягнув на свідчення одержаної милості та прощення. Пришли до нас, ваша милосте, Невінчаного й Андріяша із бунчуком украденим, а при них і товариство наше із головами та руками вже полупленими.


Те вашій милості поклавши, зичимо Вітчизні та вашій милості бажаної від московського ярма свободи.


Вашій милості всього добра зичливий приятель, вищенайменований отаман кошовий війська Запорозького із товариством


З Коша, червня 2 дня, року 1710.














ПРИМІТКИ


Перекладено з книжної української мови за виданням: Яворницький Д. Історія запорізьких козаків. — Т. 3. — Львів, 1992. — С. 314 — 318.


 1 Ґалаґан Гнат — компанійський полковник; спершу був на боці І. Мазепи, потім його покинув, оманно ввійшов у довір’я запорожців і спричинився знищенню російським військом Запорозької Січі у травні 1709 р., за що дістав від царя значні земельні маєтності. 1709 — 1713 рр. — чигиринський полковник, у 1714 — 1737 рр. — прилуцький. Помер 1748 р.

 2 Голіцин Дмитро — князь, воєвода київський (1665 — 1737); із 1711 по 1721 р. — київський генерал-губернатор.

 3 Ним був ближній стольник Андрій Ізмайлов, діяльність якого в Україні регламентувалася царськими «Статтями явними і таємними» та указом від 31 липня 1709 року.

 4 Михайло, білоцерківський полковник — це родич І. Мазепи М. Омелянович (? — 1709), був заарештований у квітні 1709 р., вивезений у Київ, тоді у Глухів, подальша доля невідома.

 5 Тобто вселенської.

 6 Тобто Олексія Михайловича, Феодора Олексійовича та Іоанна Олексійовича.

 7 Йдеться про Семигород, Молдавію та Валахію, які тут звуться союзними Кримській державі, бо підлягали, як і Крим, турецькому султану.

 8 Йдеться про Карла Густава, діда Карла XII.

 9 Тут цитуються слова із Мазепиної пісні (див. її текст у нашому виданні).

 10 Данило Апостол.

 11 Маємо тут позицію тогочасних українських літописів, які виводили козаків від козарів (хозарів) і Хозарського каганату, що є неісторичним, але постала вона супроти іншої антиісторичної позиції, що російські царі — наслідники Київської держави.

 12 Тобто Олексій Михайлович та Феодор Олексійович.

 13 Йдеться про будівництво Петербурга, яке відбувалося в нестерпних умовах; масово гинули там козаки.

 14 Тобто в часі імперіалістичних російських війн, коли затягувалося на чужі землі й козацьке військо.

 15 Андріяш — запорозький козак, перекинчик на московський бік, далі говориться, що він украв бунчука; Невінчаний Василь — чигиринський сотник, спершу супротивник І. Скоропадського та Москви. Побивши гетьманського посла в Чигирині, утік на Запорожжя, згодом перейшов, як свідчить документ, на московський бік.

 16 ...на Дону вчинило поприсяжене московське упевнення — йдеться про повстання на чолі із К. Булавіним (бл. 1660 — 1708) проти Московії; було придушене внаслідок Черкаської змови у липні 1708 р., після чого почалася жорстока розправа над донськими козаками.

 17 Йдеться про захоплення підступом Запорозької Січі через зраду Г. Ґалаґана в 1709 році.


















Попередня       Головна       Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.