Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи
ДМИТРО ГУНЯ
Дата і місце народження невідомі. Взяв активну участь у повстанні П. Павлюка в 1637 р., був одним із його чільних керівників. Після поразки під Боровицею Д. Гуня відступив на Запорозьку Січ, де був обраний гетьманом. На початку 1638 р. розбив польський загін ротмістра Мелецького, посланий на знищення Запорозької Січі. По тому приєднався до козацького повстання під керівництвом Якова Острянина. Після того, як Острянин покинув терени України, Д. Гуня з козаками відступив до гирла Сули. Протягом червня-липня 1638 р. повстанці завзято тут боролися проти польського війська. Зрештою, капітулювали, і Д. Гуня, вирвавшись з оточення, покинув Україну. В 1640 р. очолював похід запорозьких та донських козаків супроти турків. Подальша його доля невідома.
ЛИСТ КОРОННОМУ ГЕТЬМАНУ МИКОЛАЮ ПОТОЦЬКОМУ ІЗ ТАБОРУ ПРИ ГИРЛІ РІКИ СТАРЦЯ,
ЧЕРВЕНЬ, 1638 року
Принижений і у всьому слухняні служби наші рицарські доручаю якнайпильніше у милостиву ласку вашої вельможності милостивого пана, від якого були ми потішені позавчорашнього дня через універсала вашої милості, нашого милостивого пана, зрозумівши, що вже буде цьому замішанню найбільш милостивий і ласкавий кінець, тій невинній християнській крові ужалившись, що пан християнський зволиш її припинити, відтак і Запорозького війська ніде не розпускали, не бажаючи вже більше дивитися на таке невиносне пролиття невинної крові. Отже, відповідно не можемо інакше зрозуміти, а тільки, що ваша милість, милостивий наш пан, не для якоїсь згоди й поміркування зволив наблизитись у плавню під Запорозьке військо з усім своїм військом, однак подібно хочеш до решти нас вигубити, розпустивши свої чати, які пасуться над невинною кров’ю християнською гірше, аніж який ворог святого хреста, ніби від якихось суворих тиранів. Знати, не маєш тут правди, ані боязні Божої, нехай би з нами, з військом Запорозьким, котре здоров’я своє одважило і спустилося на волю найвищого Бога за наші криваві заслуги і за ту невинно пролиту кров нашу війну точили, а невинним і справді бідним, поневоленим людям дали б спокій, котрих голос та невинна пролита кров волає на помсту до Бога і нас до того побуджує, і то за наші криваві заслуги, права, вольності, надані від світлої пам’яті їхніх милостей королів польських віддавна, а зараз через зрадників наших є змазані, і з усього вбогства з давніх часів набуті, власне, через шаблю, а не звідки інакше оголошені, готові ми померти й один за другим і голови свої покласти, аніж таке перемир’я мати, як з-під Кумейок 1, котре бодай ніколи не поверталося б.
Одначе, як ми спершу через наше писання ознаймовували вашій милості, милостивому панові, так і тепер покладаємо на мудрий і розважливий розсуд, просимо: зволь, ваша милість, милостивий пан, ударувати, щоб занехаяти те невинне розлиття християнської крові і нас, військо Запорозьке, утримати у милостивій своїй панській ласці, щоб ми вже більше таких бід та утяжень не відносили і знову при перших, здавна набутих правах та вольностях наших за криваві наші заслуги, як передоцім, так і тепер залишалися. Певне, що не зичили б ми вже більше дивитися на те пролиття невинної крові, те нас тільки зводить, що ваша милість, милостивий пан, сюди наблизившись, ані перемир’я, ані правдивої війни досконало не зволяєш чинити, бо нас дармо важко так узяти. Отож, аби ми в тому не були звинувачені, бо ми, як слуги та підніжки вашої милості, милостивого пана нашого, з вашою милістю, нашим милостивим паном битися не хочемо, але хто на нас наступить, боронитися мусимо. Відтак просимо, зволь, ваша милість, наш милостивий пан, обійтися з нами так, аби зі славою вашої милості, милостивого пана, і без утяження нас самих, як і невинних убогих людей, обійшлося без розлиття крові, ми наче на вітця спускаємося, щоб як уважливий пан своїм мудрим баченням того переступа нашого покрив і прийняв нас до попередньої своєї милостивої ласки панської, зволив стати оборонцем і удатися з милостивим поданням до його королівської милості, Річі Посполитої, а ми, поки живі, за щасливе панування вашої милості, милостивого пана та добродія, пана Бога проситимемо, щоб усім добром нагороджував.
Віддаючись при тому в милостиву ласку вашу, нашого милостивого пана з приниженими послугами нашими, принижено просимо про швидкого відписа чи з добром, чи як воля й милостиве бачення звелить вашої милості, нашого милостивого пана. Коли те на мудрий і уважливий розсуд вашої милості, нашого милостивого пана, покладаємо, просимо, щоб ми про те десятого дня були увідомлені
Вашій милості, нашому милостивому панові в усьому слухняні, принижені слуги
Дмитро Тимашевич Гуня, старший над військом Запорозьким, його королівської милості
ПРИМІТКИ
Перекладено з польської мови за виданням: Воссоединение Украины c Россией. Документы и материалы. — T. I. — М., 1954. — C. 236 — 238.
1 Битва під Кумейками відбулась у грудні 1637 року. Козацьке військо очолював П. Павлюк та К. Скидан; битва, однак, випала козакам нещасливо. Угоду постановлено під Боровицею 10 (20) грудня; тоді було полякам видано Павлюка і Томиленка під запоруку А. Киселя. По тому відбулася козацька рада під Боровицею — 14 (24) грудня, на якій козаки признали свою вину і зобов’язалися перебувати під владою коронного гетьмана; реєстр мав визначитися королем, як і вибір козацької старшини; це мав затвердити майбутній сейм.
