Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня     Головна     Наступна





ЗАХІДНОРУСЬКА ПИСЕМНА MОBA — застаріла назва староукраїнської і старобілоруської писемно-літературних мов, що вживалася в історіографії і філології 19 ст. Загальнонар. укр. мова в той час мала назву малоросійської (термін «українська мова», особливо з 2-ї пол. 19 ст., офіційно не вживався). Що ж до історії східнослов’ян. писемності, то вона зводилася до єдиної рос. літ. мови. Оскільки укр. землі називалися Південно-Західною Руссю, а білорус. — Західною Руссю, відповідно існували назви південноруська мова («южнорусский язык»), яка, проте, стосувалася як літ. мови Київ. Русі, так і староукр. та старобілорус. літ. мов (хоч більше — староукраїнської), і західноруська мова («западнорусский язык»; стосувалася все ж переважно старобілорус. мови). Обидві вони мали майже той самий обсяг семантики. Структурні особливості їх на початковому етапі розвитку були в основному спільними. Тому замість термінів західноруська і південноруська писемні мови в л-рі вживався і досі вживається термін українсько-білоруська літературна мова 14 — 16 ст. Вона представлена у білорус. пам’ятках, а також у київ.-волин. документах. Грамоти, написані в Галичині, Польщі й Молдові, як і укр.-білоруські, зберегли успадковану від давньокиїв. періоду термінологію на означення станових відносин, видів податків і судочинства (князь, боярин, староста, намісник, тивун, серебщизна, видавчина, куна, пересуд та ін.). Проте з поширенням шляхет. привілею на всю литовську, жмудську і руську шляхту (1457) в укр.-білорус. писемно-літ. мові з’являються такі запозичені з польс. мови слова на означення станових відносин, як шляхтич, рицер, земляни та ін. Київ.-волин. і білорус. ділові документи мають специфічні фонет. і грамат. риси, що відрізняють їх від галицьких, а також від написаних у Польщі й Молдові. Л. Булаховський відзначав, що в мові укр.-білорус. грамот засвідчується поплутання Ђ з е і чітке розрізнення ы та і, закінчення -оє, -єє в род. в. одн. іменників ж. p., тоді як у галиц. і молдовських замість Ђ інколи виступає і, літери ы та і можуть взаємно заміняти одна одну, а у відповідних формах іменників виступають закінчення -оЂ, -єЂ та ін. Розквіт ділової укр.-білорус. мови відбувається в 15 — 16 ст. у Великому князівстві Литовському, де ця мова (звалася тут просто руською) була урядовою. Поступово збагачуючись нар. словами й формами, розширюючи функц. межі свого вживання, західноруська писем.-літ. мова стала першим етапом у розвитку староукр. і старобілорус. літ. мов.


Літ.: Perwolf J. Poláci a Rusíni. Osvěta, Praha, 1881; Владимиров П. В. Обзор южнорус. и западнорус. памятников письменности от XI до XVII ст. К., 1890; Розов В. Значение грамот XIV и XV вв. для истории малорус. языка. «Университ. изв.», 1907, т. 47, № 5; Шахматов А. А. Краткий очерк истории малорус. (укр.) языка. В кн.: Укр. народ в его прошлом и настояшем, т. 2. Пг., 1916; Ярошенко В. Укр. мова в молд. грамотах XIV — XV вв. В кн.: Збірник комісії для дослідження історії укр. мови, т. 1. К., 1931; Kuraszkiewicz W. Gramoty halicko — wołyńskie XIV — XV w. В кн.: Byzantoslavica. Kraków, 1934; Stang Chr. Die westrussiche Konzleisprache des Grossfürstentums Litauen. Oslo, 1935; Булаховський Л. А. Питання походження укр. мови. К., 1956; Свєнціцький І. С. Західноукр. грамоти XIV — XV ст. В кн.: Питання укр. мовознавства, кн. 2. Л., 1957; Вєнєвцева Л. В. Фонет. особливості молд. грамот XV ст. «Уч. зап. Харків. ун-ту», 1960, т. III. Труди філол. ф-ту, т. 9; Филин Ф. П. Происхождение рус., укр. и белорус. языков. Ленинград, 1972; Булыка А. М. Лексічныя запозычанні ў беларус. мове XIV-XVIII ст. Мінск, 1980; Филин Ф. П. Истоки и судьбы рус. лит. языка. М., 1981; Русанівський В. М. Джерела розвитку східнослов’ян. літ. мов. К., 1985.


В. М. Русанівський.








Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.